- •Кримінальне право
- •1. Закон про кримінальну відповідальність: ознаки, принципи дії в часі, просторі та за колом осіб.
- •2. Поняття та ознаки злочину. Класифікація злочинів.
- •3. Поняття та види складів злочинів. Елементи складу злочину.
- •1.За ступенем суспільної небезпечності (тяжкості):
- •2. За характером структури складів:
- •3. За особливостями конструкції злочини:
- •4. Об’єкт злочину: поняття, види та відмінність від предмета злочину.
- •5. Обов’язкові та факультативні ознаки об’єктивної сторони складу злочину.
- •6. Поняття та ознаки суб’єкта злочину в кримінальному праві України.
- •7. Поняття та форми вини в кримінальному праві України.
- •8. Стадії вчинення умисного злочину і їх види.
- •9. Поняття та ознаки співучасті. Види співучасників.
- •10. Повторність як форма множинності, її відмінність від сукупності та рецидиву злочинів.
- •12. Правові підстави та види звільнення від кримінальної відповідальності.
- •13. Поняття та цілі покарання за кримінальним законодавством України.
- •14. Система і види покарань в кримінальному праві.
- •15. Загальні засади призначення покарання в кримінальному праві України.
- •16. Підстави та умови звільнення від відбування покарання з випробуванням.
- •17. Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання.
- •18. Амністія та помилування: їх значення в кримінальному праві.
- •19. Поняття та цілі примусових заходів медичного характеру.
- •20. Особливості кримінальної відповідальності неповнолітніх.
- •21. Поняття вбивства та його види.
- •22. Умисне тілесне ушкодження. Характеристика складу злочину.
- •23.Торгівля людьми або інша незаконна угода щодо людини.
- •24. Загальна характеристика злочинів проти статевої свободи та недоторканості.
- •25. Поняття викрадення та його ознаки. Форми розкрадань.
- •26. Бандитизм. Кримінально-правовий аналіз складу злочину.
- •27. Хуліганство та його види.
- •28. Зловживання владою, або службовим становищем (ст. 364), його відмінність від перевищення влади або службових повноважень.(ст. 365)
- •29. Хабарництво: підстави кримінальної відповідальності.
- •30. Загальна характеристика злочинів проти правосуддя, їх види.
- •Цивільне право
- •1. Цивільне право як галузь права. Предмет, метод та функції цивільного права. Цивільне право як наука (цивілістика) і навчальна дисципліна.
- •2. Загальні положення про фізичну особу. Визначення, характерні риси та зміст цивільної правоздатності. Правоздатність та суб’єктивне право.
- •3. Дієздатність громадян. Обсяг дієздатності фізичних осіб. Обмеження дієздатності фізичної особи. Визнання фізичної особи недієздатною.
- •4. Поняття та ознаки юридичної особи. Сутність юридичної особи. Правосуб’єктність юридичної особи. Органи юридичної особи.
- •5. Порядок виникнення юридичних осіб. Державна реєстрація юридичних осіб. Види юридичних осіб.
- •6. Поняття держави як суб’єкта цивільного права. Проавосубєктність держави Україна. Державний імунітет (внутрішній та зовнішній). Форми участі держави в цивільних правовідносинах.
- •7. Поняття об’єктів цивільних прав (правовідносин). Види об’єктів. Поняття та класифікація речей.
- •8. Поняття й ознаки правочинів. Зміст правочинів. Види правочинів.
- •9. Поняття та види недійсних правочинів. Наслідки визнання правочинів недійсними.
- •10.Поняття представництва, його значення та зміст. Суб’єкти представництва, повноваження представника. Виникнення та види представництва.
- •11. Довіреність та її види. Форма довіреності. Передоручення. Припинення довіреності. Наслідки припинення довіреності.
- •12. Поняття та значення строків і термінів у цивільному праві. Класифікація строків (термінів) у цивільному праві.
- •13. Загальні положення про особисті немайнові права. Види особистих немайнових пра.
- •14. Загальна характеристика та види речових прав.
- •15. Поняття власності та права власності. Суб’єкти та об’єкти права власності. Зміст права власності.
- •16. Речові права на чуже майно. Загальна характеристика прав на чужі речі.
- •17. Право інтелектуальної власності. Правове регулювання права інтелектуальної власності. Суб’єкти та об’єкти права інтелектуальної власності.
- •18. Поняття зобов’язань. Види зобов’язань і система зобов’язального права. Елементи зобов’язань. Підстави виникнення зобов’язань.
- •19. Визначення громадянина безвісно відсутнім, його правове значення. Оголошення громадянина померлим.
- •21. Договір дарування.
- •22. Загальні положення про спадкування. Спадкування за заповітом. Спадкування за законом.
- •23. Поняття сім’ї. Підстави виникнення сімейних прав та обов’язків. Поняття шлюбу. Умови укладення шлюбу. Порядок укладення шлюбу.
- •24. Поняття приватного права. Право приватне та публічне. Співвідношення понять приватного та цивільного права.
- •25. Класичне римське приватне право. Право приватне та публічне. Джерела римського приватного права.
- •26. Поняття римського приватного права. Періодизація розвитку римського права. Приватноправові інститути римського права.
- •27. Рецепція римського приватного права. Форми рецепції. Види рецепції, типи рецепції. Рецепція римського права в Україні.
- •28. Договір купівлі-продажу: поняття, загальна характеристика, істотні умови, форма та зміст договору купівлі-продажу.
- •29. Поняття позовної давності і її значення. Застосування позовної давності. Види строків позовної давності.
- •30. Поняття, ознаки та зміст договору довічного утримання. Форма та сторони договору довічного утримання.
- •Теорія держави і права
- •1. Поняття та ознаки держави. Сильна і слабка держава. Сучасна держава.
- •2. Визначення права. Види праворозуміння.
- •3. Правова держава. Ліберальна і соціальна правова держава.
- •4. Механізм держави та державний апарат.
- •5. Законодавча влада, її функції.
- •6. Виконавча влада. Центральна і місцева виконавча влада.
- •7. Судова влада і судові системи: слідча а змагальна.
- •8. Джерела права. Джерела права України.
- •9. Поняття та ознаки нормативно-правового акту. Закон та підзаконні акти.
- •10. Систематизація права: кодифікація, консолідація і інкорпорація. Правовий тезаурус.
- •11. Правові відносини: поняття та види.
- •12. Суб’єкти правовідносин. Юридичні особи.
- •13. Поняття та зміст суб’єктивного права та юридичного обов’язку.
- •14. Юридичні факти і фактичний склад. Юридичні факти-стани.
- •15. Поняття та форми реалізації права.
- •16. Поняття та ознаки застосування права. Ідеологія застосування права.
- •17. Стадії процесу застосування права. Правозастосовні акти.
- •18. Поняття і види тлумачення права. Засоби (прийоми) тлумачення права.
- •19. Прогалини у праві та їх подолання. Усунення та подолання прогалин в праві.
- •20. Інтерпретаційні акти. Інтерпретаційні акти Конституційного Суду України.
- •21. Поняття та специфіка правосвідомості. Правова ідеологія та правова психологія.
- •22. Правова культура особистості та суспільства. Особливості правової культури України.
- •23. Правова система і система права як категорії юриспруденції.
- •24. Галузі права. Ієрархія галузей права України.
- •25. Приватне право. Галузі приватного права України.
- •26. Публічне право. Галузі публічного права України.
- •27. Матеріальне право. Галузі матеріального права.
- •28. Процесуальне право. Галузі процесуального права України.
- •29. Правова система. Правова сімя. Види правових сімей.
- •30. Поняття та особливості правового статусу. Правовий статус та правове положення особистості.
10. Повторність як форма множинності, її відмінність від сукупності та рецидиву злочинів.
Множинність злочинів має три форми: повторність злочинів; сукупність злочинів: рецидив злочинів.
Повторність злочинів- це вчинення особою двох чи більше злочинів, виписаних в одній або різних статтях Особливої частини Кодексу, за жоден з яких вона не була засуджена. У науці кримінального права визначаються два види повторності:
а) загальна повторність;
б) спеціальна повторність, яка передбачена у відповідних статтях Особливої частини КК як така, що надає складу злочину кваліфікованого виду.
Загальна повторністьмає місце за наявності двох умов: а) вчинення злочину повторно; б) така повторність не передбачена в жодній статті Особливої частини Кодексу, тому не впливає на кваліфікацію вчинених особою кількох злочинів, але враховується судом при призначенні покарання у межах санкції відповідної статті або частини статті.
Спеціальна повторністьозначає вчинення двох або більше злочинів в одному випадку лише тотожних, передбачених однією і тією ж статтею або частиною статті Особливої частини кодексу (ч. 1 ст. 32 КК), а в другому - однорідних злочинів, передбачених різними статтями кодексу, але лише у випадках, якщо повторність передбачена в таких статтях Особливої частини Кримінального кодексу (ч. 3 ст. 32 КК).
Повторність тотожних злочинів- це вчинення двох або більше злочинів одного й того самого виду при єдності об'єкта та об'єктивної сторони. Повторність тотожних злочинів згадується у багатьох статтях Особливої частини КК.
Повторністю однорідних злочинівприйнято вважати вчинення двох або більше злочинів, які пов'язані однаковими або подібними об'єктами, вчиняються у межах однієї й тієї самої форми вини. Так, згідно з приміткою до ст. 185 КК, викрадання майна визнається повторним не лише тоді, коли раніше було вчинене тотожне викрадання майна, а й тоді, коли йому передувало будь-яке однорідне розкрадання майна.
Рецидив злочинівяк окрема форма їх множинності характеризується такими специфічними ознаками:
1)злочини вчиняються особою кількома окремими діяннями;
2)зазначені діяння вчиняються в різний час.
Сукупність злочинівяк одна з найбільш поширених форм їх множинності характеризується двома специфічними ознаками:
а)поведінка особи в поєднанні з іншими фактичними обставинами відповідає двом або більше різним юридичним складам злочинів;
б)за жоден із цих злочинів на час вчинення останнього з них особа не була засуджена.
11. Поняття необхідної оборони та умови її правомірності. Відмінність від крайньої необхідності.
Необхідною обороноювизнається правомірний захист особи, суспільства та держави від суспільно небезпечних посягань, шляхом завдання необхідної та достатньої в цій обстановці шкоди тому, хто посягає, для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони (ч. 1 ст. 36 КК).
Правомірність необхідної оборони визначається умовами, які прийнято ділити на дві групи: а) стосовні до посягання; б) стосовні до захисту.
Посягання повинно бути: по-перше, суспільно небезпечним, тобто діянням, передбаченим як злочин у в КК; по-друге, посягання має бути наявним, тобто таким, коли існує безпосередня загроза нападу (абз. 2. п. 2 постанови), або напад уже почався, або закінчився, та для особи, що захищається, це незрозуміло; по-третє, посягання має бути дійсним, тобто існуючим об'єктивно, в реальній дійсності, а не тільки в уяві того, хто захищається. Якщо ж посягання існує тільки в уяві особи, що захищається, питання про відповідальність за завдані ушкодження особі, яка помилково прийнята за нападаючого, вирішується за правилами уявної оборони.
Уявною обороною визнається заподіяння шкоди за таких обставин, коли реального суспільно небезпечного посягання немає і особа, неправильно оцінюючи дії потерпілого, лише помилково припускала наявність такого посягання (ч. 1 ст. 37 КК).
Захист повинен бути: по-перше, спрямованим на оборону правомірних інтересів особи, суспільства, держави, і законодавство дає досить широкі для цього можливості; по-друге, шкода від захисних дій повинна спричинятися тільки особі, яка здійснює посягання; по-третє, захист не повинен перевищувати меж необхідної оборони, дії особи, що захищається повинні відповідати характерові та ступеню суспільної небезпеки.
Перевищенням меж необхідної оборони визначається умисне заподіяння особі, що посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання чи обстановці захисту (ч. 3 ст. 36 КК). Перевищення меж необхідної оборони тягне за собою кримінальну відповідальність лише у двох випадках; у разі умисного вбивства (ст. 118 КК) та умисного заподіяння тяжких тілесних ушкоджень (ст. 124 КК). Правомірним слід вважати застосування зброї чи будь-яких інших засобів чи предметів незалежно від тяжкості шкоди, яку заподіяно тому, хто посягає, якщо воно здійснене для захисту від нападу озброєної особи або нападу групи осіб, а також для відвернення протиправного насильницького вторгнення у житло чи інше приміщення.
Крайню необхідність треба відрізняти від необхідної оборони.
За необхідної оборони джерело небезпеки - суспільно небезпечне посягання людини. За крайньої необхідності джерело небезпеки може бути найрізноманітнішим. Необхідна оборона виражається в активних діях, а крайня необхідність може бути виражена і в бездіяльності. За необхідної оборони шкода завдається посягаючому, а за крайньої необхідності - інтересам установ, організацій та осіб, здебільшого непричетних до виникнення небезпеки і які викликають своєю діяльністю. За необхідної оборони не вимагається таких обов'язкових для крайньої необхідності умов, як неможливість усунення небезпеки іншим способом, окрім заподіяння шкоди менш значної, ніж відвернена. Якщо з'ясовується, що загрожуючої небезпеки можна було уникнути, наприклад, сховатися, втекти, то крайньої необхідності не буде. За необхідної оборони така умова не ставиться. Під кутом зору необхідної оборони заподіяна шкода може перевищувати ту, яка загрожувала, а за крайньої необхідності це неможливо.