25. Класичне римське приватне право. Право приватне та публічне. Джерела римського приватного права.

Начало формы

Конец формы

Поступово в римському праві відбуваються суттєві зміни. Проходить відмова від юридичного формалізму, утверджуються принципи «рівності сторін», «справедливості», «доброї совісті». Переворот у судочинстві відбувається приблизно в 150 р. до н. е. Суддя більше не вільний у своєму рішенні, він мусить керуватися запискою (т. зв. формулою) претора, посадової особи, у чиї функції входив попередній розгляд справи. Обидва претори при вступі на свої посади видавали едикти, де встановлювалися правила, якими повинні були керуватися судді при розгляді справ. Преторський едикт з часом стає важливішим джерелом нового права, законотворчим актом. Кожний претор при вступі на посаду підтверджував перевірені на практиці едикти своїх попередників, додаючи щось своє. Крім того, перед переданням у суд кожної конкретної справи претор вислуховував обидві сторони

і складав юридичну формулу позову. Судді інколи давалася вказівка зробити так, а не інакше, інколи ж - повна або часткова свобода.

Старе квірітське право замінюється преторським, тобто тими нормами, що були вироблені внаслідок правотворчої роботи вищих посадових осіб (преторів) з урахуванням, як правило, досягнень світової юридичної думки того часу.

Під час процесу позивач і відповідач були змушені користуватися послугами юристів. Найбільш знаменитими правознавцями тієї доби були: Прокул, Сабін, Гай, Папініан, Помпоній, Павел, Ульпіан. Перші два поклали початок двом напрямам римської юриспруденції: проку-ліанському та сабініанському.

Відбувається поступове зближення трьох форм права: цивільного (Закони XII таблиць, постанови народних зборів, коментарі юристів), преторського (едикти преторів) та т. зв. jus gentium права народів, тобто тих юридичних процесів, де обидві сторони були іноземцями. Судочинство в останньому випадку здійснював перегрінський претор (з 242 р. до н. е.), процес проходив у набагато простішій формі.

У період імперії діяв екстраординарний процес. Чиновник - суддя розглядав справу по суті відразу після виступу сторін та їх адвокатів. У суді почав вестися протокол, вводилося суддівське мито та стягнення судових затрат. Рішення суду звично спиралися на едикти імператора, влада якого вважалася джерелом правосуддя. Допускалася апеляція.

Саме римськими юристами було введено поділ на право приватне (інтереси окремих осіб, наприклад, власність, сім'я) і право публічне (норми, які, за визначенням Ульпіана, «стосуються становища Римської держави як цілого»). В першому випадку винний присуджувався, як правило, лише до штрафу чи відшкодування збитків потерпілому. При розгляді усіх справ суддя виясняв сам факт протизаконного діяння, наявність умислу (dolus malus), необережності (culpa) чи непідсудності (casus). Римськими юристами розроблено поняття складу злочину (delictum).

Термін джерелоозначає першооснову усього того, що відбувається - умови, місце, причини, які зумовлюють ту чи іншу подію або явище. В юридичній літературі з римського права, яка нагромадилася за дві тисячі років у різних народів поняттяджерела прававживається: 1) у значенні матеріальних умов, з яких народжується право; 2) у значенні політичних, іделогічних, релігійних, моральних та інших умов, які впливають на зміст права; 3) у значенні форм правоутворення; 4) у розумінні джерела пізнання права.

       За своєю суттю правоєлише піднесена до закону воля певної соціальної групи, класу або всього народу, зміст якої визначається матеріальними умовами життя суспільства.

       У наведеному визначенні відображена єдність форми і змісту. Проте зміст може об’єктуватися в різних формах. У римському праві упродовж його історії формами правоутворення були: 1) звичаєве право; 2) закон (у період республіки - акти народних зборів, в період принципату - сенатусконсульти, в період  абсолютної монархії - імператорські конституції); 3) едикти магістратів; 4) діяльність юристів.

       В юридичній науці існує поняття джерело праву розумінні явищ і фактів, які спеціально мають служити джерелом пізнання правових приписів. До найвідоміших і важливих джерел пізнання римського приватного права відносяться Закони ХІІ таблиць, кодифікація імператора Юстиніана, яка завершила розвиток римського права. У середньовіччя акти кодифікації Юстиніана дістали назву Corpus juris civilis - “Звід цивільного права”.