14. Загальна характеристика та види речових прав.

Речове право- суб’єктивне цивільне право, об’єктом якого є річ. Особа, що володіє речовим правом, здійснює його самостійно, не удаючись для цього до будь-яких визначених дій, сприяння інших осіб. Власник речі володіє, користується і розпоряджається нею за своїм розсудом у межах, встановлених законом.

До речових прав відносять:

• право власності;

• право володіння;

• сервітутне право (обмежене речове право, яке дозволяє не власнику речі або нерухомості, користуватися цією річчю або нерухомістю на умовах, які встановлені у законі чи договорі);

• емфітевзис (право користування чужою землею для сільськогосподарських потреб;

• суперфіцій (право користування чужою землею для забудови). Однією з основних задач цивільного права складає розподілення речових благ, тобто, насамперед, речей, які знаходяться в даному суспільстві, між окремими його членами. Засобом такого розподілення є надання цим останнім суб’єктивних речових прав. Відповіднодо цих функцій будь-яке речове право представляє деякий безпосередній зв’язок особи з річчю. А всі інші члени даного суспільства зобов’язані признавати цей зв’язок приналежності та не порушувати його своїми діями.

15. Поняття власності та права власності. Суб’єкти та об’єкти права власності. Зміст права власності.

Власність –це відносини між людьми щодо речей, у яких одні особи – власники – ставляться до речей як до своїх, а всі інші – не власники мають ставитися до них як до чужих й утримуватись від будь-яких посягань на ці речі.

Ознаки власності:

1. виникають з приводу речей (майна)

2. мають вольовий зміст.

Право власності в об’єктивному сенсі– це сукупність правових норм, що регулюють відносини вланості і є юридичною підставою існування і реалізації права ласності, яке належить певному суб’єкту, тобто право власності в суб’єктивному розуінні.

Право власності в суб’єктивному сенсі – це право особи на річ (мано), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Статтею 318 ЦК суб’єктами права власності називаються Український народ та інші учасники цивільних відносин, а саме – фізичні особи, юридичні особи, держава Україна, АРК, територіальні громади, іноземні громадяни та інші суб’єкти публічного права. Усі суб’єкти права власності рівні перед законом.

Суб’єктами права власностіє суб’єкти приватного права (приватні фізичні і юридичні особи) і суб’єкти публічного права, які зазвичай розподіляються на публічно-правові утворення та юридичні особи публічного права.

Об’єктом права власності є майно, склад якого не деталізується, тобто у власності може бути будь-яке майно.

Правомочності з користування, володіння і розпорядження виникають у власника водночас з виникненням права власності, які характеризують право власності у повному обсязі і розкривають його зміст, може належати лише власнику і нікому більше.

Окремо право володіння, право користування, право розпорядження може належати також іншим особам — орендареві, наймачу, іншим, які здійснюють ці права лише при погодженні з власником. Правомочності власника щодо належного йому майна здійснює він сам незалежно від волі та бажання всіх інших осіб і обмежуються лише законом. Проте і власник не може здійснювати своє суб'єктивне право на шкоду іншим особам.

Володінняозначає фактичне перебування речі у господарюванні власника, можливість впливати на річ. Право володіння у суб'єктивному розумінні є закріплена у відповідних нормах права можливість фактичного володіння річчю: фізичного або господарського, оскільки однаково володіє річчю той, хто утримує її фізично (наприклад, має книгу у портфелі), а також той, хто має змогу впливати на цю річ (наприклад, власник житлового будинку не може володіти ним у фізичному розумінні, але він здійснює правомочність володіння внаслідок того, що має змогу впливати на цю річ за своїм інтересом).

Право користування нерозривно пов'язано з правом володіння. Без володіння, тобто без фактичного утримання речі, не можна добути з неї корисні властивості і тим самим використати її для задоволення потреб. Проте власник може використати своє майно не лише для задоволення своїх особистих потреб.

Право розпорядженняв об'єктивному розумінні є сукупністю правових норм, з допомогою яких закріплюється можливість визначити юридичну чи фактичну долю речі (майна).

Право розпорядження у суб'єктивному розумінні — це закріплена у нормах права можливість визначити юридичну чи фактичну долю майна.