28. Договір купівлі-продажу: поняття, загальна характеристика, істотні умови, форма та зміст договору купівлі-продажу.

За договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму (ціну).

Сторонами договору є продавець і покупець, якими можуть бути як фізичні, так і юридичні особи.

Зміст договору полягає в передачі майна від однієї особи (продавця) до іншої (покупця). Разом із майном до покупця переходить і право власності на це майно. Звідси випливає, що право продажу майна, крім випадків примусового продажу, належить власникові.

Предметом договору купівлі-продажу може бути всяке майно, яке не вилучено із цивільного обігу, навіть те, якого ще немає в натурі на момент укладення договору. Однак ряд предметів можуть бути придбані лише з особливого дозволу (зброя, вибухові й радіоактивні речовини, сильнодіючі отрути тощо). Щодо деяких інших встановлений спеціальний порядок оформлення відповідного договору. Наприклад, договір купівлі-продажу жилого будинку має бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин, а також підлягає реєстрації у виконавчому органі місцевої Ради.

Договір купівлі-продажу належить до двосторонніх договорів, оскільки права та обов'язки виникають у обох сторін: продавець зобов'язаний передати майно і має право на грошову винагороду за це; покупець зобов'язаний заплатити грошову суму і має право вимагати передачі йому майна. Цей договір завжди оплатний.

Договір купівлі-продажу вважається вчиненим у момент досягнення згоди щодо його умов між сторонами, тобто є консесуальним. При цьому, якщо право власності переходить до покупця раніше від передачі речі, продавець зобов'язаний до передачі зберігати річ належним чином, не допускаючи її погіршення. Необхідні для цього витрати покупець зобов'язаний відшкодувати продавцеві, якщо це передбачено договором.

Істотною умовою для цього виду договору визнається ціна товару. Цивільним кодексом передбачено, що продаж майна провадиться за цінами, що встановлюються за погодженням сторін, якщо інше не передбачено законодавством.

29. Поняття позовної давності і її значення. Застосування позовної давності. Види строків позовної давності.

Наділяючи суб´єктів цивільних правовідносин певними пра­вами та обов´язками, законодавець, водночас, піклується і про їх охорону. Проте державний захист деяких цивільних прав не є безстроковим.

Позовна давність - це строк для захисту права за позовом особи, право якої порушене. Іншими словами, це строк протя­гом якого особа, право якої порушено, може вимагати захисту чи примусового здійснення свого права через суд.

Строки позовної давності мають загальний характер. Вони по­ширюються на всі правовідносини, крім випадків, передбачених законодавством. Норми, в яких містяться правила щодо позовної давності, складають самостійний цивільно-правовий інститут, який є однією із складових загальної частини цивільного права.

Строки позовної давності належать до строків, що встановлю­ються законом, але сторони за домовленістю можуть збільшува­ти їх. Позовна давність, встановлена законом, не може бути ско­рочена за домовленістю сторін (ст. 259 ЦК).

При порушенні суб´єктивного цивільного права особа може звернутися з позовом до суду за захистом. Необхідно розрізняти право на позов у матеріальному розумінні і право на позову про­цесуальному розумінні.

У матеріальному розумінні право на позов - це право ви­магати від суду винесення рішення про захист порушеного суб´єктивного права і право отримати такий захист. Закінчення строку позовної давності позбавляє сторону можливості вима­гати примусового здійснення права через суд, але не позбавляє права звернутися за захистом до суду взагалі, оскільки для подачі позовної заяви до суду про захист порушеного суб´єктивного права законодавець ніяких строків не встановлює.

Право на позов у процесуальному розумінні - це право на по­дачу позовної заяви з метою захисту порушеного права, не обме­жене строками позовної давності. Вимоги щодо захисту поруше­ного права розглядаються судом незалежно від строку позовної давності, але закінчення строку позовної давності є підставою для відмови в задоволенні позову.

Значення позовної давності полягає в тому, що цей інститут забезпечує визначеність та стабільність цивільних правовідно­син. Він дисциплінує учасників цивільного обігу, стимулює їх до активності у здійсненні належних їм прав, зміцнює договірну дисципліну, сталість господарських відносин.

Якби законодавець не обмежував можливість захисту поруше­ного права певним строком, це знижувало б дієвість матеріальної відповідальності за порушення договірних зобов´язань, створю­вало б перешкоди для розгляду справи по суті та встановлення істини, оскільки з плином часу докази втрачаються, зумовлюю­чи хиткість фактичних даних, оскільки вони завжди перебували б під загрозою оспорювання.

Позовна давність поширюється на всі вимоги, за винятками, передбаченими безпосередньо в ст. 268 ЦК України.

Види строків позовної давності. У цивільному праві засто­совуються два види строків позовної давності:

а) загальні; 6) спеціальні.

Загальні строки позовної давності поширюються на всі цивільні правовідносини, за винятком тих, щодо яких законом встановлений інший строк, або які взагалі виведені з-під дії строків позовної давності.

Загальний строк позовної давності встановлений у три роки і не залежить від суб´єктивного складу відносин (ст. 257 ЦК).

Спеціальні строки позовної давності встановлені для окремих вимог, визначених законом, і ці строки, порівняно із загальни­ми, можуть бути або скороченими, або продовженими.