19. Визначення громадянина безвісно відсутнім, його правове значення. Оголошення громадянина померлим.

Визнання громадянина безвісно відсутнім. Довготривала відсутність громадянина в місці проживання, якщо невідомо місце його перебування, небайдужа для організації і громадян, з якими він перебував у правових відносинах. Наприклад, якщо громадянин був боржником, то кредитори позбавлені можливості вимагати сплату боргу. Недієздатні особи, які перебували на утриманні громадянина, перестають отримувати від нього утримання, але не можуть звернутися за призначенням пенсії, оскільки вважається, що вони мають годувальника. У разі довготривалої відсутності громадянина може бути завдано шкоди його майну, яке залишилося у місці проживання без нагляду.

Для визнання громадянина безвісно відсутнім потрібна наявність таких умов:

1) громадянин відсутній у місці його постійного проживання протягом року;

2) згідно зі ст. 18 ЦК України громадянина в судовому порядку може бути визнано безвісно відсутнім, якщо протягом одного року в місці, де він постійно або переважно проживає, немає відомостей про місце його перебування.

3) визнання громадянина безвісно відсутнім допустимо за умови, що встановити місце його перебування неможливо.

Визнання громадянина безвісно відсутнім тягне за собою ряд правових наслідків, але не відображається на його правоздатності та дієздатності. Громадянин, що перебуває живим, не перестає бути суб'єктом права.

Разом з тим визнання громадянина безвісно відсутнім не допускається у випадках, коли громадянин переховується від розшуку (наприклад, за кримінальною справою).

Не можна визнавати безвісно відсутнім громадянина, про якого вірогідно відомо, що він живий, але немає точних відомостей про його місце перебування.

Якщо громадянин, визнаний безвісно відсутнім, з'явився або виявлено його місце перебування, районний (міський) суд, одержавши відповідну заяву, призначає справу до слухання і скасовує попереднє рішення (ст. 20 ЦК України;

Оголошення громадянина померлим.Визнання громадянина безвісно відсутнім не ліквідує юридичну невизначеність, яка виникла, оскільки він залишається учасником ряду правовідносин. Між тим, під час довготривалої відсутності громадянина, якщо неможливо встановити місце його перебування, є підстави припустити, що він помер. Але з таким припущенням не можна пов'язувати юридичні наслідки, допоки факти, які його породжують, не будуть встановлені в офіційному порядку, оскільки помилка у вирішенні питання може викликати серйозні порушення прав та інтересів особи.

Підставами оголошення померлим є:

1) відсутність громадянина в місці постійного проживання протягом трьох років з дня отримання останніх відомостей про нього, а в деяких випадках, зазначених у законі, — протягом шести місяців;

2) неотримання протягом вказаних строків відомостей про місце перебування громадянина;

3) неможливість встановити, чи живий він, незважаючи на всі вжиті заходи.

Юридичним наслідком оголошення громадянина померлим є припинення або перехід до спадкоємців усіх прав та обов'язків, які належали йому, як суб'єкту права, тобто це такі самі наслідки, які тягне за собою смерть людини (припиняються зобов'язання, пов'язані з особою громадянина, оголошеного померлим; припиняється шлюб; певні особи набувають право на одержання пенсій).

20. Поняття цивільно-правового договору, та його значення. Класифікація договорів. Зміст (умови) договору. Укладення, зміна та розірвання договорів. Правові наслідки недотриманої законом форми договору.

Договором визнається угода двох чи більше осіб, яка спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних правовідносин.

Отже, договору як юридичному факту властиві такі ознаки:

1) в договорі виявляється воля не однієї особи (сторони), а двох чи кількох, причому волевиявлення учасників за своїм змістом повинно збігатися і відповідати одне одному;

2) договір — це така спільна дія осіб, яка спрямована на досягнення певних цивільно-правових наслідків: на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Саме за цією ознакою цивільно-правовий договір відрізняється від договірних форм, що використовуються в інших галузях права (трудовому, екологічному тощо), набуваючи там певних специфічних рис.

Оскільки договір є різновидом правочину, то класифікація договорів може проводитися за тими ж критеріями, що й класи­фікація правочинів (нонсенсуальні й реальні, відплатні й бе­зоплатні тощо).

Розмежування договорів на відплатні та безвідплатні носить легальний характер.

Так, за правилами формування змісту договори поділяються на іменні йбезіменні. Іменні договори це ті, які мають легаль­ну назву, представлені в ЦК України або в інших нормативних актах, що визначають їх поняття, коло прав та обов´язків сторін

Безіменні договори безпосередньо законодавством не регулю­ються, але сторонами на практиці застосовуються (агентський договір, інжиніринг тощо).

. Як і правочини, договори також можуть бути односторонніми, двосторонніми табагатосторонніми. В односторонньому договорі одна сторона має лише суб´єктивні права, а інша - лише суб´єктивні обов´язки. У двосторонніх договорах правами і обов´язками наділені обидві сторони. Кожна з них виступає одночасно і як кредитор, і як боржник..

Багатосторонні договори - це договори, які укладаються більш як двома сторонами. Такими, зокрема можуть бути дого­вори про спільну діяльність, в яких можуть брати участь три і більше сторони. До них застосовуються загальні положення про договір, якщо це не суперечить багатосторонньому характеру цих договорів.

Договір, як правило, є підставою для виникнення правовідно­син лише для сторін, які його уклали. Цивільному праву відомі договори на користь третьої особи, коли права за договором на­буває особа, яка безпосередньо не приймала участь в укладанні договору.

Договором на користь третьої особи є договір, в якому боржник зобов´язаний виконати свій обов´язок на користь тре­тьої особи, яка встановлена або не встановлена в договорі.

Розрізняють також договори мінові таалеаторні. Мінові до­говори - це договори, при укладанні яких сторонам відоме спів­відношення та обсяг прав і обов´язків сторін.Алеаторні договори - це договори на ризик, тобто при укла­данні договору сторони не можуть чітко визначити межі вико­нання своїх обов´язків, а втрата чи збагачення однієї із сторін залежить від випадку.

Розрізняють також договори комерційні і фідуціарні (довір­чі). До останніх можна віднести безоплатний договір зберігання, доручення. Сторона, яка укладає договір, повинна бути впевне­на в порядності контрагента.

Договори основні тадодаткові (акцесорні). З урахуванням значення договору для задоволення приватних або публічних інтересів розрізняють публічні договори та приватно-правові. Під останніми розуміють усі договори, де жодною із сторін не є підприємець.

Договір приєднання - це договір, умови якого визначені однією із сторін у формулярах або в інших стандартних формах і можуть бути прийняті іншою стороною шляхом приєднання до запропо­нованого договору в цілому.

В системі договорів самостійне місце посідають договори основні та попередні. Попереднім є договір, сторони якого зобов´язуються протягом певного строку (у певний термін) ук­ласти договір в майбутньому на умовах, встановлених поперед­нім договором. Попередній договір має бути укладеним у формі, встанов­леній для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена - у письмовій формі.

Договір про наміри (протокол про наміри) не породжує цивіль­но-правових наслідків, якщо в ньому прямо не виражено волі сторін надати йому сили попереднього договору.

За правовими наслідками в юридичній літературі традицій­но виділяють наступні групи цивільно-правових договорів:

1)  договори про передачу майна у власність, повне госпо­дарське відання або оперативне управління (купівля-продаж, поставка, контрактація, постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу, міна, дарування, рента, довічне утримання, позика тощо);

2)  договори про передачу майна в тимчасове користування (майновий найм, оренда, прокат, лізинг, договір найму житла, позичка тощо);

3)  договори про виконання робіт (побутовий підряд, будівель­ний підряд, підряд на капітальне будівництво, підряд на проект­ні та пошукові роботи, виконання науково-дослідних або дослід­но-конструкторських та технологічних робіт тощо);

4)  договори про передачу результатів творчої діяльності (ав­торські, ліцензійні договори, договори про передачу науково-технічної продукції тощо (доручення, комісія, зберігання, охоро­на експедиція);

5)  договори про надання послуг (перевезення, страхування, доручення, комісія, зберігання, охорона, про посередницькі пос­луги, кредитний договір тощо);

6)  договори про спільну діяльність (установчий договір, до­говір про наукове-технічне співробітництво тощо).

У законодавстві, судовій практиці, в юридичній літературі широко вживається термін «господарський договір», під яким розуміють ділові правочини між суб´єктами господарювання щодо розподілу між ними кореспондуючих господарських прав та обов´язків, необхідних для досягнення мети.

Зміст договору— це сукупність умов (пунктів), визначених на розсуд сторін і погоджених ними, та умов, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони також мають право укласти договір, в якому містяться елементи різнихдоговорів(змішаний договір).

першою стадією укладеннядоговору є оферта Оферта — це волевиявлення особи, спрямоване наукладеннядоговору на певних умовах. Однак такого спрощеного визначення поняття оферти недостатньо для визначення її суті. Слід враховувати, що офертою є не будь-яка пропозиція про вступ у договірні відносини, а тільки та, яка направлена конкретній особі або декільком конкретним особам і при цьому містить вказівку на конкретні положення, які пропонується включити в договір. Тому в пропозиції в будь-якому випадку мають бути умови, що визнаються істотними для цього договору.

характерні риси оферти:

І) вона адресується конкретно одній або декільком особам. Коли пропозиція розрахована на невизначене коло осіб (наприклад, в рекламі), то вона розглядається як запрошення до оферти, якщо інше прямо не зазначене в цій пропозиції;

2) оферта повинна містити вказівку на істотні умови майбутнього договору, тобто такі, які є істотними згідно із законом або є необхідними для договорівтакого виду, або в узгодженні яких зацікавлений оферент;

3) пропозиція виражає твердий намір оферента вважати себе ів'язаним договором і запропонованими умовами у випадку їх прийняття (акцепту) іншою стороною.