7. Поняття об’єктів цивільних прав (правовідносин). Види об’єктів. Поняття та класифікація речей.

Об’єктами цивільних прав визнаються матеріальні та нематеріальні блага, стосовно яких між суб’єктами цивільного права виникають відносини, які становлять предмет цивільно правового регулювання.

Об’єктом цивільних прав є все те, з приводу чого суб’єкти вступають у правовідносини. Основне функціональне призначення об’єктів цивільних прав полягає у задоволенні відповідних (побутових, комерційних, державних, суспільних тощо) інтересів та визначених ними суб’єктивних прав учасників цивільних правовідносин. Різноманітність цих інтересів обумовлює існування значної кількості об’єктів цивільних прав.

Відповідно до ст. 177 ЦК об’єктами цивільних прав визнаються: речі, гроші, цінні папери, майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, інші матеріальні та нематеріальні блага.

Речамивизнаються предмети матеріального світу, які задовольняють відповідні потреби учасників цивільних правовідносин завдяки їх фізичним, хімічним, біологічним та іншим властивостям, що що визначають їх товарний характер, а також сферу та напрями використання в людській діяльності.

Речі, з урахуванням їх природних властивостей та особливостей встановленого для них правового режиму, поділяють на такі види: тварини (ст.180 ЦК); нерухомі на рухомі (ст. 181 ЦК); подільні та неподільні (ст. 183 ЦК); визначені індивідуальними та родовими ознаками (ст. 184 ЦК); споживчі та неспоживчі (ст. 185 ЦК); головні речі та їх належності (ст. 186 ЦК); речі, які складаються із складових частин (ст. 187 ЦК); складні речі ( ст. 188 ЦК); продукція, плоди та доходи (ст. 189 ЦК); майно (ст. 190 ЦК); підприємство як єдиний майновий комплекс (ст. 191 ЦК).

8. Поняття й ознаки правочинів. Зміст правочинів. Види правочинів.

Правочин є найбільш розповсюдженим юридичним фактом, за допомогою якого набуваються, змінюються або припиняються права та обов’язки учасників цивільних правовідносин (статті 11, 202 ЦК).

Ознаки правочину:

1)Правочин є дією осіб, тобто йому зажди притаманний вольовий характер. Цим він відрізняється від таких юридичних фактів, як події, настання яких знаходиться поза вольовим впливом осіб.

2) Правочин завжди має цільову спрямованість на досягнення певного результату, що полягає в набутті, зміні або припиненні цивільних прав і обов’язків.

3) Правочин є дією суб’єктів цивільного права, які завжди є рівними особами.

4) Правочин завжди є правомірною дією. За цією ознакаю право чини відрізняютья від неправомірних дій, тобто таких що не відповідають вимогам права.

Під метою правочину слід розуміти гамір осіб, які його вчиняють, досягнути правового результату, передбаченого право чином. Правова мете, заради якої він вчиняється називається підставою правоину.

Залежності від кількості осіб, що виражають свою волю, та спрямованості їх волі право чини розподіляються на

-односторонні – дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами,

- двосторонні– це погодженна дія двох сторін. Такі право чини іменуються договорами (договір купівлі-продажу, найму, дарування)

- багатосторонні– є різновидом договору, в якому щонайменше дві торони.

Від впливу підстави правочину на його дійсність:

- казуальні– правочини, для дійсності яких необхідна наявність певної підстаи.

- абстрактними – дійсність яких не залежить від їх підстави.

Від моменту виникнення (зміни або припинення) прав та обов’язків сторін:

- звичайні– правочин, права та обов’язки в якому виникають, змінюються або припиняються з моменту його вчинення

- умовні– правочин, у якому виникнення, зміна або припинення цивільних прав та обов’язків залежить від настання або ненастання певної обставини, яка не повинна бути істотною умовою правочину, тобто має бути його випадком елементом.

Залежно від наявності (відсутності) у двосторонніх правочинахзустрічного обов’язку однієї сторони надати певне благо іншій стороні вони поділяються наоплатнітабезоплатні.