психологія творчості

добре розвиненою мимовільною пам’яттю. Крім того, для продуктивної творчості важливо, щоб пам’ять була рухливою і точною.

Реалізація творчого потенціалу в інноваційній діяльності незмінно пов’язана з механізмом інтелектуальної активності суб’єкта, продуктивністю підсвідомих процесів. Від багатого творчого потенціалу як підсвідомого процесу залежить рівень творчої самореалізації і саморозвитку особистості. Отже, головним джерелом її розвитку є творчий потенціал, який реалізується у творчому зусиллі, а провідним мотивом – прагнення до самоактуалізації і самореалізації. Він не є вродженим, його не можна набути у процесі освіти, як знання, вміння, навички. Від вроджених здібностей психофізіології людини творчий потенціал залежить тільки певною мірою, але його актуальний стан залежить від цінностей самої людини, від її внутрішніх зусиль задля культивування у собі творчої потенції. В результаті своїх творчих зусиль людина може навіть підпорядкувати своїй волі, цілям і планам власну психофізіологічну організацію, свій темперамент[3].

Можна зробити висновок, що структурно творчий потенціал особистості визначається основними формами прояву психіки людини, 21 а саме: пізнавальними та емоційно вольовими процесами, психічними станами, якостями тощо. Творчий потенціал, безперечно, визначається здатністю індивіда сконцентруватися на об’єкті сприймання. Однією з якостей індивіда, без якої не мислиться його творчість, є спостережливість. Для ефективної творчої діяльності необхідно володіти здатністю оптимального сприймання предметів і явищ об’єктивного світу. Творчий потенціал визначається також здатністю оптимально цілісно сприймати об’єкти і явища оточуючої дійсності. Для творчості важливо володіти здатністю сприймати предмети і явища об’єктивного світу в якомога більшій сукупності їх властивостей і уявляти

в ситуаціях, в яких різні властивості виступають як істотні.

Творчий потенціал – це передумова для творчого процесу, з одного боку, та його результат – з іншого. І якщо особистість реалізує у своєму житті більше ресурсів, ніж у неї є на певний конкретний проміжок життя, якщо вона висуває перед собою далекі цілі і спрямовує творчі зусилля на втілення власних мрій, то це підвищує її творчий потенціал. Відповідно, таку життєву стратегію можна охарактеризувати як життєтворчість. Якщо ж спостерігається зворотний процес – пасивність, інфантилізм

особистості, при яких вона не розвиває вроджених задатків, можливостей, здобутих від середовища (освіта, навчання, виховання), не проявляє активності в пошуках застосування власних можливостей і уподобань, то відбувається процес збіднення особистості. Вона поступово стає соціокультурним споживачем, проявляючи творче безсилля.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.Варламова Е. П. Психология творческой уникальности / Е. П. Варламова, С. Ю. Степанов. – М.: Институт психологии РАН, 2002. – 256 с.

2.Волощук І. С. Науково-педагогічні основи формування творчої особистості / І. С. Волощук. – К.: Пед. думка, 1998. – 160 с.

3.Моляко В. О. Творчий потенціал людини як психологічна проблема // Обдарована дитина. – 2005. – № 6. С. 2 – 9.

4.Ткач Р. В. Психологічні особливості творчої активності особистості / Р. В. Ткач. – Запоріжжя: В-во ЗДІА, 1999. – 24 с.

22

Черкаський національний університет

ім. Б. Хмельницького

Психологічний факультет

Старший викладач Герман Н.І.

ПСИХОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ТВОРЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ОСОБИСТОСТІ

Феномен творчості привертав увагу мислителів у всі епохи світової культури.

Характерна особливість досліджень, які проводилися на межі XIX і XX століть, полягала в тому, що у більшості з них не вбачалось виразного зв’язку творчості з продуктивною діяльністю людей. Увага

зосереджувалась або на художній, або на науково-філософській творчості. Більшість авторів виражали глибоку впевненість у тому, що свідома діяльність ні в якій мірі не може вплинути на формування геніальних творців. Ідея формулювання об’єктивних законів творчої діяльності людини, які можуть бути відкриті і використані для підвищення творчого потенціалу, вважалась фантастичною.

пересічення раніше не пов’язаних подій» (Б.М. Кедров); «необхідна умова розвитку матерії, утворення її нових форм, разом з виникненням яких змінюються і самі форми творчості» (Г.С. Батищев); «всезагальна характеристика людини, в якій виражається суспільно перетворююча

по лінії їх детальної характеристики, тим не менше виділяються загальні фази, які послідовно змінюють одна одну

Я.А. Пономарьов розглядає творчий акт як включений в контекст інтелектуальної діяльності за наступною схемою: на початковому етапі, етапі постановки проблеми, активна свідомість, «фаза виникнення потреби в новизні»; потім, на етапі рішення (інсайт), - несвідоме, «фаза інтуїтивного пошуку і отримання інтуїтивного рішення, ефекту»; на третьому етапі, коли відбувається відбір і перевірка правильності рішення

– знову активізує свідомість, «фаза вербалізації, формалізації» [5;123].

Саму суть творчості Я.А. Пономарьов зводить до інтелектуальної активності і чуттєвості (сенситивності), до «побічних продуктів» своєї діяльності. Для творчої людини найбільшу цінність являють побічні результати діяльності, дещо нове і незвичайне, для нетворчої важливі результати по досягненню мети, а не новизна.

Поняття «побічний продукт» побудовано на основі факту неоднорідності результату дії людини, наявність в цьому результаті прямого (усвідомлюваного) і побічного (неусвідомлюваного) продуктів.

25Прямий продукт дії, таким чином, свідомо поставленій меті і може бути безпосередньо використаний у свідомій організації наступних дій (усвідомлений досвід). Побічний продукт виникає поза свідомим наміром, складується під впливом властивостей предметів і явищ, які включені в дію, але не істотні з точки зору свідомо поставленій меті.

Особливо гостро постає зараз питання про зміну направленості творчої активності, коли її метою для людини стає у більшій мірі не перетворення зовнішньої природи, оточуючого предметного світу, а перетворення самої себе. Таким чином, творчість передбачає виявлення усіх життєвих відносин в різних аспектах самореалізації особистості. Це і створення людиною умов свого життя, формування суспільних і міжособистісних відносин, це створення соціальних інститутів, які керують суспільними відносинами і регулюють соціальну поведінку людей, це виховання, навчання і освіта членів суспільства, соціальні процеси, в яких кожний виступає і об’єктом, і суб’єктом. І чим активніше і багатосторонніше особистість залучається у ці форми діяльності, тим більш розвиненою вона повинна бути. В цьому контексті найбільш близька концепція «життєтворчості», яка була висунута і розроблена рядом українських філософів: В.І. Шинкаруком, Л.В.

Соханем, Н.А. Шульгою , І.Е. Бекешиною, П.П. Соболем. Проблема життєтворчості зосереджується на вивченні і створенні себе, побудові власного життя, виходячи із особистості, її духовного світу, світобачення, цілей, прагнень, у кінцевому результаті – розуміння нею смислу життя. «Творча діяльність людини постає як її самодіяльність, самозміни, саморозвиток. Людина перетворює себе в ціль своєї діяльності» [3].

Саме в процесі самостійної творчої діяльності зміст життєвого досвіду людини, тотожний, на перший погляд, досвіду всіх інших людей її епохи, суспільства, покоління,перетворюється в «спеціальний зміст її життєпроявів, унікальність її долі, її життєвого шляху. Оточуючий світ відкривається людині-творцю не як світ зовнішніх об’єктів і їх відносин, а як її світ, до якого вона причетна і за який особисто відповідає. Передумовою такого бачення світу є постійна праця суб’єкта над

«щоб актуально в плані наявної дійсності стати тим, ким вона і лише вона

єв потенційній глибині свого існування» [5;108].

Врозумінні Р. Фейерштейна, критерієм розвитку творчої особистості є мобільність (пластичність, лабільність) індивідуальної поведінки. Джерелом мобільності виступає так званий опосередкований досвід навчання. Якщо дитина розвивається у сприятливих сімейних і соціокультурних умовах, то такий досвід накопичується у неї природнім шляхом, в результаті чого дитина відносно ефективно адаптується до свого оточення. Про те, що такий досвід існує свідчать, по-перше, здатність зберігати особистісну ідентичність (тобто залишатись самим собою, незважаючи на умови і обставини, які змінюються) і, по-друге, різноманітність у стратегіях поведінки, оцінках того, що відбувається, варіантах власних станів і т.д. Якщо ж дитина розвивається в умовах культурної деривації, то необхідний досвідпосередник у неї не формується, і у своїй поведінці вона стає «рабом моменту», взаємодіючи із світом, за принципом «один вплив – одна реакція». В результаті знижуються успіхи, наростають особистісні і соціально-психологічні конфлікти.

лабораторій, однак феномени творчості важко змоделювати в таких умовах. Для психологів важливо об'єктивувати, виміряти, визначати закономірне, a унікальність носіїв творчої думки зробила творчість малодоступною для вивчення. Вихід з цього складного становища був знайдений Дж. Гілфордом, який запропонував досліджувати звичайних людей, використовувати психометричні тести i порівнювати людей за шкалою творчості. Тести Дж. Гілфорда були спрямовані на пошук людей з нестандартним мисленням або такими здібностями, що допомагають вирішувати проблеми. У тестах Дж. Гілфорда оцінювались тaкi параметри нестандартного мислення, як рухливість, оригінальність, різносторонність, детальність. Для вивчення творчості дослідникам доводиться спиратись на свідчення piзних людей про процес творчості, визначати, чи виступають вони узгодженими i якою мірою розкривають особистісну картину творчості [1;68].

Психологічні підходи до вивчення творчості.

Містична концепція пояснює процес творчості втручанням особливих (містичних) сил, що є непізнаванними для людини та

знаходяться поза її контролем.

28

Психоаналітична концепція як джерело творчості розглядає конфлікт між усвідомленою реальністю та несвідомими мотивами особистості.

Когнітивна концепція надає найбільшого значення якості та організації знань і стилю мислення.

Соціально-психологічна концепція спрямовує свою увагу на поєднання певних особистісних вимірів, таких як впевненість у coбі, незалежність суджень, інтерес до складного, схильність до ризику та почуття прекрасного, а також мотиваційних та соціокультурних чинників, що гіпотетично пов'язані з творчістю.

Інтегративна (синтетична) концепція спирається на розуміння того, що як формування творчої особистості, так і досягнення творчих результатів зумовлене взаємодією між загальновизнаними компонентами творчої діяльності, такими як інтелектуальні здібності, знання, стиль мислення, особистісні характеристики, мотивація, та чинниками соціального оточення [3;415].

Визначаючи особливості творчої діяльності, вci дослідники підкреслювали її спонтанність, не контрольованість волею i розумом, несвідомий характер, включеність у творчість особливих станів свідомості, незалежність творчої активності від зовнішніх обставин.

Ефект «безсилля волі» проявляться в домінуванні у творчому процесі несвідомого над свідомістю, в результаті суб'єкт не може керувати потоком образів, довільно формувати образи i контролювати переживання. У цьому ефекті свідомість є лише екраном для відображення несвідомого. Образи виникають спонтанно, вони не узгоджені із задумом творця, певними свідомими його намірами чи свідомо визначеними цілями, у своїй динамці вони незалежні, за несвідомими законами вони витісняють один одного.

«Ефект творчої та посттворчої сатурації». Серед особливих станів, які супроводжують творчу діяльність, є стан «посттворчої сатурації». Посттворча сатурація проявляється у відчуженості творця від свого результату. Цим творча діяльність відрізняється від цiлecпpямoвaнoї діяльності, наприклад трудової діяльності, в якій спостерігається протилежний ефект - «ефект вкладеної діяльності». Ефект вкладеної

29діяльності полягає в тому, що чим більше зусиль затрачає людина на досягнення цілі, виготовлення продукту, тим більшого емоційного значення набуває цей продукт для неї. Ефект творчої сатурації (відсторонення від свого авторства) для особистості є ніби «логічним» завершенням всього ходу творчого процесу при розумінні позаособистісного джерела творчості. Особистість не відчуває особистої заслуги в тому, що виникає творчий продукт, тому що сам процес творчості вона сприймає як нав'язаний їй (пор. висловлювання Моцарта: «Я тут зовсім нi до чого»; висловлювання Байрона, що в нього «вселяється демон», висловлювання Мікеланджело, що його рукою водить Бог).

Часто через високу активність несвідомого у творчому процесі його завершення відбувається уві снi або в стані алкогольного чи наркотичного сп’яніння. Іноді, прагнучи викликати необхідний творчий стан, багато діячів зверталися до пошуку певної стимуляції.

У контексті теорії особистісних рис виникла модель творчості Гілфорда: для творчості необхідний дивергентний стиль мислення, що складається з таких властивостей, як швидкість, оригінальність (здатність

продукувати незвичні, віддалені асоціації), гнучкість (здатність виявити основні та нові властивості об'єкта i запропонувати нові способи їx використання) та складність (здатність продукувати різноманітні ідеї в нерегламентованій ситуації) [2; 212].

С. Герберт доводив, що звичайних когнітивних процесів, трансформованих певним чином, достатньо для відкриття базових наукових законів, наприклад законів Кеплера. У процесі виконання творчих завдань взаємодіють звичайні психічні процеси (мислення, пам'ять тощо).

П. Торранс, як і Дж. Гілфорд, описує креативність у термінах мислення, розуміючи творче мислення як процес відчування труднощів, проблем, пропусків у інформації, відсутніх елементів, перекосу в чомусь, побудову припущень та формулювання гіпотез, що стосуються цих відсутніх елементів, оцінки та тестування догадок, можливості їх перевірки, перегляду і, зрештою, узагальнення результатів.

Ф. Баррон вважає, що центральним моментом творчості є процес уяви i символізація, який i слід розглядати як критерій креативності. Ф.

30Баррон дає визначення креативності «як внутрішнього процесу, що спонтанно продовжується в дії». Дослідник стверджує, що з цієї точки зору відсутність продукту не говорить про відсутність творчості як процесу. Р. Стернберг підкреслює важливість здатності до створення продуктивних метафор. С. Медник постулював, що в основі креативності лежить здатність виходити за рамки стереотипних асоціацій i працювати з широким полем асоціацій [3;407].

Д. Фельдман вважав, що у креативному процесі взаємодіють три компоненти.

Рефлективність як основний процес, що відрізняє людину від тварини, дозволяє формувати самосвідомість, самооцінку, за допомогою мови дає змогу планувати, відображати та аналізувати світ.

Цілеспрямованість, або інтенціональність, що дозволяє організовувати переживання та суб'єктивний досвід «всередині та зовні організму»; разом з вірою у можливість змін на краще цілеспрямованість допомагає реально змінювати середовище.