15. Кризові періоди дитинства.

Людська психіка розвивається як система, що самовдосконалюється. постійно порушується і відновлюється рівновага між організмом і середовищем, причому стан рівноваги є тимчасовим, а процес урівноважування – постійним. Суперечності, що виникають при цьому, спонукають організм до активності, спрямованої на їх подолання, на відновлення рівноваги. „Зняття” одних суперечностей призводить до появи нових, які, відповідно, спонукають до нових дій, до подальшого удосконалення діяльності особистості.

Розвиток дитини має нерівномірний характер. На одних етапах зміни у дитячій психіці накопичуються повільно і поступово (стабільні періоди), на інших – вони відбуваються бурхливо і швидко (критичні періоди). Послідовність розвитку визначається чергуванням стабільних і критичних періодів. Незначні та малопомітні для оточуючих зміни під час стабільних періодів зумовлюють, врешті-решт, появу вікових новоутворень внаслідок якісних стрибків у розвитку під час криз.

Критичні періоди розвитку були відкриті емпіричним шляхом, причому непослідовно (криза 7, 3, 13, 1року, і новонародженості).

Під час кризи дитина за дуже короткий термін змінюється у своїх основних рисах цілком. Це революційний, стрімкий, бурхливий перебіг подій як за темпами, так і за змістом, що відбуваються..

Для критичних періодів характерні певні особливості: 1-їх межі вкрай розмиті, невиразні. Криза настає непомітно, дуже важливо визначити момент її початку й завершення. Різке загострення (кульмінація) спостерігається лише у середині цього етапу; 2- апогей кризи для оточуючих виявляється у зміні поведінки дитини, її „важковиховуваності”. Дитина ніби виходить з-під контролю дорослих, стає вередливою, стрімко падає успішність у школі і знижується працездатність, зростає число конфліктів з оточуючими. Внутрішнє життя пов’язане з болісними переживаннями; 3- розвиток під час кризи має переважно негативний характер. На відміну від стабільних періодів, тут відбувається скоріше руйнівна, ніж творча робота. Дитина не стільки здобуває, скільки щось втрачає з надбаного раніше ( виникнення нового у розвитку обов’язково означає відмирання старого). Водночас у критичні періоди спостерігаються і конструктивні процеси розвитку, поява новоутворень, що мають перехідний характер і не зберігаються надалі у тому ж вигляді (н-д, автономна мова однорічних).

Криза новонародженості: її визначили теоретично, ознакою кризи є втрата ваги у перші дні після народження. Соціальна ситуація розвитку немовляти неповторна і визначається двома моментами – з одного боку, біологічно дитина цілком безпорадна, вона не може задовольнити свої потреби без допомоги дорослого; з іншого – за цілковитої залежності від дорослих дитина позбавлена основних засобів спілкування з ними. На цій суперечності і базується весь подальший розвиток дитини. За умови задоволення органічних потреб та дотримання правильного режиму і виховання у дитини формуються нові, власне людські потреби (в отриманні вражень, у спілкуванні з дорослими тощо), і на цій основі здійснюється психічний розвиток. Поступово на появу дорослого у дитини виробляється специфічна емоційно-рухова реакція „комплекс пожвавлення”, що слугує межею критичного періоду новонародженості.

Криза 1-го року пов’язана з освоєнням мовлення. Якщо спочатку життєдіяльність немовляти регулювала біологічна система, то поступово вона вступає у суперечність із вербальними ситуаціями, які створюються дорослими. Тому дитина залишається без надійних орієнтирів у навколишньому світі – біологічні детермінанти вже істотно деформовані, а мовні ще не настільки сформувалися, щоб дитина могла вільно керувати їхньою поведінкою. Спостерігається загальний регрес життєдіяльності дитини, який емоційно виражається в афективних реакціях Цю кризу не вважають гострою. Основне новоутворення – формування структури мовної і предметної дій.

Криза 3-х років: формування у дитини системи власного „Я”. Малюк вчиться відокремлювати себе від дорослого, починає ставитися до себе як до самостійного „Я”, у нього появляються початкові форми самосвідомості. Це призводить до розвитку прагнення у дитини діяти самостійно, без допомоги дорослого. В основі цієї кризи – об’єктивне протиріччя між новою тенденцією дитини до самостійного задоволення власних потреб та прагненням дорослого зберегти попередній стиль стосунків і обмежити тим самим активність дитини.

Криза 7-ми років: перехідний період, що відділяє дошкільне дитинство від молодшого шкільного. Це криза саморегуляції, яка нагадує кризу 1р.ж. Дитина починає усвідомлювати своє місце у світі суспільних відносин, що докорінно змінює її самосвідомість, це період зародження соціального „Я”.

Криза 13 років: ламання старих психологічних структур, вибух непокори, зухвальства та важковиховуваності. Причина – дорослі не змінюють своєї поведінки у відповідь на появу у підлітків прагнення до нових форм взаємин з дорослими. Поява відчуття дорослості, прагнення зайняти місце дорослого у системі реальних стосунків між людьми.