36. Психологічні особливості періоду юнацького віку

Рання юність (14-18р.) – це період завершення фізичного дозрівання організму, завершальний етап початкової соціалізації особистості.

Темпи збільшення росту і ваги сповільнюються, завершується окостеніння скелета, вдосконалюється м’язова система, збільшується м’язова сила; інтенсивно розвивається с-с система, нервова регуляція її діяльності. До 15 р. завершується дозрівання кори г. м.; повного розвитку досягає система зв’язків між різними відділами мозку, зростають можливості для виникнення нових зв’язків, нових асоціацій. Умовні зв'язки у цьому віці характеризуються більшою стійкістю та більшими можливостями переключення. У 15-18 р. у більшості юнаків та дівчат завершується статеве дозрівання.

Основне соціальне завдання на цьому етапі – вибір професії, соціальне та особистісне самовизначення. До моменту закінчення школи юнаки та дівчата вже мають бути психологічно готовими до дорослого життя (сформованість властивостей, здібностей та потреб, які б дозволили молодій людині реалізувати себе в праці, громадському житті, майбутній сім’ї). Сформовані якості – розвиток потреби у спілкуванні та освоєння способів його здійснення, формування теоретичного мислення й уміння орієнтуватись в різних його формах , що знаходить своє вираження в основах наукового та громадянського світогляду; розвиток рефлексії, яка забезпечує усвідомлене та критичне ставлення до себе, ставлення готовності до трудової діяльності, - є психологічною базою для самовизначення (центральне новоутворення цього віку, основою якого є потреба зайняти внутрішню позицію дорослого, усвідомити себе членом суспільства, визначитися, зрозуміти себе, свої можливості, своє призначення в житті). Провідна діяльність – навчально-професійна.

Актуальними залишаються проблеми підліткового віку: захист права на автономію, власне вікова специфіка та ін. Самовизначення на цьому етапі не є остаточним, тому до юності відносять вікову групу 18-23(25) р., „початок дорослості”. На цьому етапі людина вже цілком доросла як у біологічному, так і в соціальному плані.

Одна з центральних проблем підліткового періоду – перебудова взаємин з дорослими – залишається актуальною і в період ранньої юності. Старшокласники прагнуть звільнитися від контролю і надмірної опіки зі сторони батьків і вчителів, а також установлених норм і порядків (домагання автономії у сфері поведінки, емоційної автономії та нормативної). Стосунки з дорослими зберігають певну дистанцію ( щоб стати дорослою, молода людина має розірвати емоційну залежність від батьків, включити свої стосунки з ними до нової, складнішої системи уподобань і симпатій, центром якої вже будуть не батьки, а вона сама), зміст такого спілкування особистісно важливий для молоді, проте зазвичай не характеризується інтимністю, думки і цінності, що обговорюються з дорослими, потім фільтруються і перевіряються у спілкуванні з однолітками.

У період ранньої юності продовжується процес переорієнтації спілкування з дорослих на ровесників, в його основі лежить суперечлива взаємодія двох потреб – у відособленні та в належності до певної групи. Загострені відчуття самотності та власної непотрібності, зумовлені віковими суперечностями становлення особистості, викликають у молодих людей прагнення до об’єднання й спілкування з однолітками, надзвичайно важливою є потреба не просто входити до складу групи, а бути прийнятими однолітками; стрімко зростає кількість груп і компаній, до яких входить старшокласник, зокрема, число референтних груп, на які він орієнтується. з якими співвідносить свої оцінки і ціннісні орієнтації. Юнацькому спілкуванню притаманні дві протилежні тенденції: розширення його сфери та зростаюча індивідуалізація (вибірковість, максималістська вимогливість до друзів). Потреба самовиразитися, розкрити свої переживання домінує над інтересом до почуттів та переживань іншого, що зумовлює егоцентричність юнацького спілкування, спричинює напруженість взаємин та невдоволення ними. Різко посилюється потреба в індивідуальній інтимній дружбі, помітно активізуються міжстатеві взаємини. Здатність до інтимної юнацької дружби і романтичного кохання, що розвиваються в цьому, позначиться в майбутньому дорослому житті, визначаючи важливі сторони розвитку особистості, моральне самовизначення і те, кого і як буде любити вже доросла людина.

У ранньому юнацькому віці закріплюються і вдосконалюються психічні властивості, набуті раніше, відбуваються подальші якісні зміни всіх сторін психічної діяльності, які є основою становлення особистості на цьому етапі розвитку: - розвиток сприймання виявляється передусім у довільних його формах, в перцептивних діях, актах планомірного спостереження за певними об’єктами, які спрямовуються пізнавальними і практичними діями; - розвиток уваги – дуже суперечливий, зростає її обсяг, здатність довго зберігати її інтенсивність та переключати з одного об’єкта на інший, водночас зростає вибірковість уваги та її залежність від спрямованості інтересів, що зумовлює характерну для багатьох юнаків та дівчат неспроможність сконцентруватися на чомусь одному; - характерне подальше зростання пам’яті та її довільності, окреслюється спеціалізація пам’яті, зумовлена провідними інтересами, удосконалюються способи запам’ятовування; - навчальна діяльність у старших класах створює сприятливі умови для переходу до вищих рівнів абстрактного і узагальнюючого мислення, знання утворюють певну систему, яка поступово трансформується в когнітивну модель світу, що слугує основою формування світогляду, яскраво виражена схильність до теоретизування, захоплення філософськими міркуваннями. Інтелектуальний розвиток в цей період полягає у формуванні індивідуального стилю розумової діяльності; - відбувається перехід до вищих рівнів розвитку мовлення, яке ускладнюється за структурою і змістом, розширюється активний і пасивний словник, формується вміння точно формулювати думки тощо; - значне місце у психічному житті посідають мрії, які стають конкретними і дієвими, досконалішою стає репродуктивна уява, розвивається творча уява, що знаходить своє відображення в різноманітних видах творчої діяльності.

Зростає рівень свідомого самоконтролю, хоча ще є слабкість волі, залежність від зовнішніх впливів. Гормональні і фізіологічні процеси вже не так, як у попередній період впливають на емоційність реакцій, особливості емоційної сфери старшокласників залежать також від соціальних факторів і умов виховання, Юнаки і дівчата незалежно від типу нервової системи значно стриманіші та врівноваженіші у порівнянні з підлітками. Однак саме в цьому віці гостро проявляються окремі властивості характеру, інколи доходячи до рівня акцентуацій, За Личко вік від 14 до 18 років є критичним періодом для психопатій. Підвищення рівня організації і саморегуляції організму збільшує емоційну чутливість, але паралельно зростають можливості психологічного захисту. Загальне емоційне самопочуття вирівнюється, емоційне життя стає багатшим за змістом і диференційованішим за відтінками почуттів.

У цей період принципово змінюється ставлення до власної особистості, формується нова якість – усвідомлення себе як неповторної особистості із власними думками, переживаннями, почуттями та ін. Високий рівень розвитку самосвідомості породжує інтерес до власної особистості. Основний психологічний здобуток юності – власний внутрішній світ. Процес відкриття власного „Я” складний і внутрішньо суперечливий. Несподівано виявляється, що „внутрішнє” „Я” не співпадає із „зовнішньою” поведінкою, тому актуальною стає проблема самоконтролю.

Надзвичайно важливий процес у розвитку юнацької самосвідомості – формування особистісної ідентичності, відчуття індивідуальної тотожності та цілісності (детально ця проблема розглядалася у працях Еріксона, в дослідженнях Марша – етапи розвитку ідентичності: „невизначена, розмита ідентичність”(індивід що не має чітких переконань),”передчасна ідентифікація” (індивід включився в певну систему стосунків, але не з власної волі),”мораторій” (вибір варіанту) „зріла ідентичність”(перехід до практичної самореалізації).

Важливим моментом стає формування відчуття дорослості, особливо інтенсивно розвивається сприймання себе як особи певної статі з характерними потребами, мотивами, ціннісними орієнтаціями, ставленням до представників протилежної статі та відповідними формами поведінки.

Центральним новоутворенням стає самовизначення не лише особистісне, але й професійне. Самовизначення пов’язане із спрямованістю в майбутнє, сьогодення постійно порівнюється з майбутнім, оцінюється з позицій майбутнього.

Загалом юність – це період стабілізації особистості, формування системи стійких поглядів на світ та своє місце в ньому, особистісного та професійного самовизначення. Зростає самоповага. Інтенсивно розвивається саморегуляція, зростає контроль за власною поведінкою, проявом емоцій, а настрій стає стійкішим і усвідомленішим.

37. Поняття особистості в індивідуальній психології А. Адлера. Сформував власну групу і напрямок, відомий як „Індивідуальна психологія" Зробив припущення, цю людська мотивація в основному представлена соціальним спонуканням. За Адлером, люди - від початку соціальні істоти; вони співвідносять себе з іншими людьми, приймають, участь в стальній соціальній діяльності, ставлять загальне благо вище егоїстичних інтересів і стиль їх життя переважно соціальний за своєю орієнтацією. Соціальний інтерес у них вроджений, хоча специфічні відносини з людьми і соціальними інститутами, що розвиваються, визначаються характером суспільства, в якому народжена людина В цьому аспекті точка зору Адлера біологічна, тобто, допускається вроджена сутність людини, яка визначає її особистість. Увага до соціальних детермінант поведінки - велика заслуга Адлера, звернення до соціальних змінних.

Важливий внесок - поняття креативного Я (високо персоналізована суб'єктивна система, що інтерпретує і осмислює досвід організму, а також втухає той досвід, який допомагає у здійсненні унікального життєвого стилю особистості; якщо його знайти неможливо, Я старається його створити). Це уявлення про креативне Я для психоаналітичної теорії було новим і допомагає компенсувати виключний «об'єктивізм» у розгляді рушійних сил особистості тільки біологічні потреби і зовнішні стимули.

Акцент на унікальності особистості (кожна людина - унікальна система мотивів, рис, інтересів, цінностей; кожна дія людини несе відбиток власного саме їй життєвого стилю).

Роль сексуального інстинкту зведена до мінімуму, люди в першу чергу; соціальні а не сексуальні істоти; їх мотивує соціальний; а не сексуальний інтерес. їхня неповноцінність не обмежується областю сексуального, а поширюється на всі сторони буття - фізичні і психологічні Вони прагнуть до розвитку унікального життєвого стилю, в якому сексуальні потяги відіграють незначну роль.

Центр особистості свідомість. Люди - свідомі істоти, які, як правило, знають причини своєї поведінки, усвідомлюють свою неповноцінність і усвідомлюють цілі, до яких вони прагнуть. Вони володіють також самосвідомістю, здатні планувати дії і керувати ними, усвідомлюючи їх значення для власної самореалізації.

Складові теорії особистості: 1. - фіктивний фіналізм (люди живуть фіктивними уявленнями, які не мають відповідностей у дійсності; причини, інстинкти спонукання не можуть бути основою для пояснення, а тільки фіктивні цілі можуть пояснити людську поведінку); 2. - прагнення до переваг, (кінцевою метою, до якої прагнуть люди, є прагнення до переваги - не соціальна відмінність, лідерство чи високе положення в суспільстві, а прагнення до цілковитої виконаності, яке є вродженим і фактично є життям людини, веде її на більш високу стадії розвитку, набуває конкретні форми прагнення до переваги через 3. - почуття неповноцінності: може виникати у зв'язку з переживанням біологічної, соціальної чи психологічної неспроможності. Це почуття мотивує дитину на прагнення до більш високого рівня розвитку і не є ознакою патологи, це причина вдосконалення людини. 4. - соціальний інтерес: не істина і неминуча компенсація всіх природних слабкостей людських індивідів. Починаючи з взаємовідносин з матір'ю, людина неперервно включена в систему міжособистісннх стосунків, які формують особистість і дають конкретні шляхи пошуку переваги, т.ч. прагнення до перевага стає соціалізованим працюючи в ім’я суспільного блага, люди компенсують індивідуальну слабкість. Люди соціальні за природою, а не за звичкою, але як будь який задвток йому потрібне керівництво і навчання. 5. -життєвий стиль - провідний ідеографічний принцип, що пояснює унікальність людини. Перед всіма людьми стоїть одна мета - досягнення переваги, але шляхи досягнення й різні. Формується життєвий стиль в дитинстві, до 5-ти років, а далі переживання асимілюються і утилізуються згідно життєвого стилю, який практично не змінюється Визначається він компенсацією неповноцінності. 6. - креативне Я - вершинне досягнення Адлера, воно надає смисл життю, створює ціль і засоби її досягнення. Адлер запропонував портрет людини, який приносить почуття задоволення, дозволяє відчути свою цілісність, його уявлення про природу людини від повідало популярній ідеї, що людина може бути не жертвою своєї долі, а її господарем.