- •2.Психологічні особливості раннього дошкільного віку.
- •3.Особистість як соціально-психологічна категорія.
- •4.Поняття особистісної проблеми суб’єкта та її генеза.
- •5.Гра та її роль у психічному розвитку дитини.
- •6.Феномен Едіпового комплексу.
- •7.Комунікація, спілкування та їх засоби.
- •15. Кризові періоди дитинства.
- •16. Активне соціально-психологічне навчання як форма психокорекційної роботи.
- •17. Основні напрямки сучасної психології.
- •18. Специфіка використання психомалюнків у роботі групи аспн.
- •19. Сутність особистості у психологічній теорії к. Хорні.
- •20.Групова динаміка як фактор психокорекції.
- •22. Види психодіагностичних методик
- •24. Поняття психокорекції. Характерні особливості психокорекційного процесу в групі аспн
- •25. Увага та методи розвитку уважності
- •27. Психологічна характеристика діяльності.
- •31. Структура процесу індивідуального консультування.
- •34. Психічний розвиток у молодшому шкільному віці
- •36. Психологічні особливості періоду юнацького віку
- •38. Акцентуації характеру
- •39. Предмет та завдання психології
- •40. Особливості процесуальної діагностики в групі аспн
- •41. Здібності як психологічна категорія
- •42. Закономірності психічного розвитку дітей в процесі навчання і виховання
- •44. Психологічні особливості періоду зрілості
- •50. Комп’ютер як предмет і засіб навчання.
- •52.Запропонувати перелік тренінгових вправ для семінару: «Соціальна дезадаптованість дитини», обгрунтувати їх вибір.
- •53.Запропонувати комплекс методів, які можуть використовуватися у груповій психокорекційній роботі з клієнтами міських центрів зайнятості населення. Обгрунтуйте доцільність кожного з методів.
- •55. Запропонувати та обґрунтувати методи і конкретні методики психологічного дослідження, які можуть бути використані студентами-психологами під час фахової практики.
- •56. Розкрити та обґрунтувати методи вивчення професійних здібностей та інтересів.
- •62. Розробити приблизний перелік питань для інтерв’ювання претендентів на нову посаду у фірму
- •63. Запропонувати стандартизовані психодіагностичні методики для виявлення підлітків, схильних до делінквентної поведінки
- •64. Розробити короткий план-конспект профорієнтаційного заняття з клієнтами центру зайнятості населення.
- •65. Запропонувати діагностичні методики визначення психологічної готовності дітей до навчання в школі.
- •66. Розробити психологічні рекомендації для покращення соціально-психологічного клімату в колективі.
- •67. Підібрати тренінгові вправи для розвитку активності та рішучості особистості
- •70. Правила ділового спілкування
- •71. Програма соціально-психологічного дослідження колективу
- •1. Діагностичний етап
- •72. Види роботи з учнями та вчителями для оптимізації педагогічної взаємодії.
- •74. Підібрати ряд тренінгових вправ для розвитку навичок запобігання та розв'язання конфлікту.
- •8.Упражнение «Конфликт или взаимодействие?»
- •9.Игра «Конфликт в транспорте»
- •10. Игра «Поведение в конфликте»
- •11. Игра «я в конфликтной ситуации»
39. Предмет та завдання психології
Найперше формулювання предмету психології, властиве саме філософській психології - і єдине до середини XIX століття, є таким: предметом психології виступає людська душа. Хоча наукова психологія не сприйняла від філософської предмет у такому формулюванні, проте саме воно є базовим орієнтиром, навколо якого і зараз ведуться наукові пошуки. Навіть тоді, коли душа заперечується у якості предмета психології, все одно залишається потреба в ідентифікації того, що мається на увазі під словом «душа». Зрештою, цього вимагає сама назва науки. Під душею ми розуміємо сутність психічних явищ.
У науковій психології кінця XIX століття предметом виступила свідомість, яка ототожнювалась з усією психікою. Таке визначення не перейшло у XX століття, оскільки у психоаналізі відбулось відкриття несвідомого психічного, - і саме в 1900 році вийшла книга 3. Фрейда «Тлумачення сновидінь», яка викликала в науці великий резонанс і завдала нищівного удару по ототожненню психіки зі свідомістю. Визначення предмету психології у класичному психоаналізі та споріднених напрямах глибинної психології, на противагу попередньому, акцентувало саме несвідоме. 3. Фрейд порівнював відносну вагу свідомих і несвідомих чинників поведінки людини із нафтовою плівкою на поверхні океану. У американському біхевіоризмі також заперечувалась свідомість у якості предмету психології - але разом із нею було заперечене і все суб'єктивне у психіці взагалі, предметом же психології вважалась об'єктивна поведінка - як сукупність нервовом'язових реакцій на зовнішні подразники.
Предметом вітчизняної психології радянських часів в найбільш загальному виразі були психічні явища. Поняття «психічні явища» більш конкретне, ніж «душа»; кожен психолог розуміє його однаково, без залежності від того, традиції якої психологічної школи він презентує у своїй творчості. До психічних явищ зараховуються психічні процеси (сприймання, мислення та ін.), психічні стани (наприклад, стан афекту або кризи), психічні якості (наприклад, особистісна тривожність, креативність), сюди ж попадає і особистість як складне інтегральне психічне утворення, обумовлене біологічно і соціально. Якщо сформулювати узагальнено предмет психології, то можна сказати, що ПСИХОЛОГІЯ - це наука, яка вивчає факти, закономірності і механізми виникнення, протікання і прояви психічних явищ. Таким чином, психологія вивчає психіку або психічні явища.
Можна говорити про специфічні завдання психології в конкретних сферах (сім'ї, професійної діяльності, політиці, освіті і т.д.). Також необхідно відзначити, що завдання психології визначаються тими загальними проблемами, які дозволяє суспільство в конкретній державі в той чи інший історичний період.
Коротко завдання психології можна сформулювати так:
• Навчитися розуміти сутність психологічних явищ та їх взаємозв'язок;
• Навчитися керувати ними;
• Використовувати отримані знання на практиці;
• Бути теоретичною основою практики психологічної служби.
40. Особливості процесуальної діагностики в групі аспн
Загалом діагностика походить від грецького слова diagnostikos -- здатний розпізнавати. Процесуальна психодіагностика означає здатність психолога розпізнавати в процесі групової корекції індивідуально-психологічні відмітні риси особистості. Стосовно процесуальної психодіагностики психологи передбачають симультанне злиття в практиці психодіагностичного та психокорекційного процесів, їхню багаторівневість і динамічність.
Психодіагностичні висновки в групі будуються на матеріалі моделі, котра формується в невимушеній, спонтанній ситуації, без наперед заданої програми дій учасників навчання. Адже саме за таких умов відкриваються можливості вивчення особливостей внутрішньої детермінованості дій.
Процесуальній психодіагностиці, так само, як і психокорекції, що йде з нею в парі, завжди притаманна неповторність конкретно-семантичного аспекту. Як неповторна людина, з якою проводиться психокорекційний процес, так само неповторними є й процес і результати психодіагностики.
Чим же зумовлюється неповторність психодіагностичних висновків? Головними тут виступають зовнішні чинники й різниця в активності учасників навчання на різних етапах розвитку групи. Це вимагає адекватних інструментальних засобів психодіагностики. Особливості процесуальної психодіагностики залежать від ступеня ригідності "захисних" тенденцій індивіда, від його психологічної готовності до навчання й мотиваційної сили та орієнтації на самозміни, на оновлення свого способу життя, бачення довколишнього світу.
Неповторність процесуальної сторони психодіагностики пов'язана з неповторністю конкретного складу групи та своєрідності особистісних проблем учасників навчання.
Такий підхід передбачає розвиток (спільно з психологом) психодіагностичних здібностей клієнта й навичок самопізнання. В учасників АСПН виробляється уважність до будь-яких проявів психіки, особливо до матеріалізованих дій, до розуміння того, що немає "другосортної" поведінкової "продукції", як немає й неважливих емоційних станів. Сам факт їх виникнення вже є значущим моментом. Але тільки через пізнання його першопричин він може перетворитися в учбовий і сприяти пізнанню та самопізнанню.
Залучення учасників АСПН до самопізнання відбувається неявне, "неспеціальне", а навчальний ефект досягається на латентному рівні. Важливим є прийняття групових принципів роботи всіма учасниками (а не дотримання їх лише керівником). Це сприяє розвиткові їхніх здібностей само дослідження та корекції.
Спільним для всього психодіагностичного процесу є й те, що професіонал-керівник АСПН повинен дбати про розв'язання водночас декількох завдань: злиття в одне ціле психодіагностики з психокорекцією й мобілізацією психодіагностичних можливостей учасників навчання, їхніх здібностей самокорекції.
Вибудова психодіагностичних гіпотез відбувається поступово на фоні постійної їх перевірки й уточнення. Інколи припущення в групі дають і психокорекційний ефект, підвищують сензитивність у напрямі прогресивних самозмін.
Може виникнути запитання, чи не наводять психологи людину на хибний шлях? На це можна відповісти так: когнітивні передумови особистісної проблеми характеризуються імперативністю, яка визначає напрям поведінки в більшій мірі, ніж те припущення, яке може висловити керівник групи. Лише точна психодіагностика несе в собі можливості психокорекції.
Процесуальна психодіагностика в групі АСПН передбачає, що психолог володіє теорією питань особистісного розвитку суб'єкта, що стосується позитивної дезінтеграції, розуміння теорії "психологічних захистів". З іншого боку, здійснення процесуальної психодіагностики не спирається з самого початку ні на які конкретні припущення, ні на які кліше -- класифікації рис характеру, типи особистості, що зумовлювали б спрощеність пізнання й підготовку індивіда під якусь наперед задану рамку, штамп.
Процесуальна психодіагностика в АСПН будується на максимальному наближенні до внутрішньої феноменології суб'єкта, до його бачення себе й оточуючих, до його розуміння проблем і несвідомих передумов труднощів спілкування. З огляду на це в групі, як правило, не використовуються будь-які поняття академічної психології, що передбачають знання "наперед", знання "поза суб'єктом", знання, обтяжені оцінними судженнями в чорно-білих категоріях. Завдяки такому підходові ми можемо пізнавати складність взаємозв'язків між свідомою й несвідомою сферами суб'єкта.
В процесі психодіагностики багато важить значущість події, факту поведінки для суб'єкта, сила його емоційного сприймання, а не відповідність академічним схемам пізнання. Тому психологи надзвичайно уважні до будь-якого змісту, що йде від клієнта -- чи то малюнок, чи розповідь, чи емоційна реакція, чи інтерпретація. За таких умов відкривається можливість пізнати логіку несвідомого на поведінковому матеріалі того чи іншого учасника навчання, який піддається аналізові.
Ще одна істотна особливість процесуальної психодіагностики полягає в тому, що її висновки завжди відносні: залежно від аналізованого матеріалу, а також від рівня розвитку групи та сензетивності суб'єкта складаються (або ні) психодіагностичні висновки.