44. Психологічні особливості періоду зрілості

У зрілому дорослому віці людина набуває життєвого досвіду, реалізовує життєві плани, формуються нові аспекти її Я-концепції, стабілізуються основні інтереси й емоційна сфера. На цьому етапі її життя погіршуються психофізіологічні функції і здоров'я, часто непростим випробуванням стає неминучість виходу на пенсію.

Зрілий дорослий вік є своєрідним проміжним етапом, що охоплює період життя людини приблизно від 40 до 60 років. Однак ці межі досить умовні, адже людина може зараховувати чи не зараховувати себе до цієї категорії залежно від особливостей свого життя: віку дітей, самопочуття, професійних досягнень тощо. Тому і тривалість зрілого дорослого віку у різних людей буває різною.

Людина, яка досягла середини життя, усвідомлює свою відмежованість не тільки від молоді, а й від тих, хто дожив до старості. У цей час вона починає відчувати, що від стану здоров'я залежать професійні успіхи.

Психологічні ознаки зрілого дорослого віку пов'язані з проблемами наступності та зміни життя. На цьому етапі людина усвідомлює, що вона вже прийняла важливі рішення щодо своєї професійної кар'єри та сімейного життя, а тому необхідно сконцентруватися на їх реалізації. Майбутнє не таїть у собі безмежних можливостей для неї.

Настання зрілого дорослого віку людина фіксує тоді, коли діти починають залишати рідний дім. Воно може бути пов'язане і з професійною кар'єрою, тобто зайняттям вищої посади чи здобуттям певного статусу, або з усвідомленням нереалізованості життєвих планів.

Подолання вікових меж молодості індивіди переживають по-різному. Одні розглядають цей життєвий етап як нову можливість у реалізації свого потенціалу, інші відчувають незадоволеність, внутрішнє збентеження і депресію. Погляд людини на свою зрілу дорослість може бути зумовлений економічними умовами життя, соціальними обставинами та особливостями часу, в якому вона живе. Загалом, більшість дорослих без особливих проблем усвідомлюють, що вони вже немолоді, оскільки вважають, що перебувають у розквіті сил. А деяке зниження фізичної активності вони успішно компенсують набутими досвідом і знанням своїх можливостей, що забезпечує їм успіх у житті. Тому на етапі зрілої дорослості людина впевнена у своїх силах, легко приймає рішення. Очевидно, з огляду на це категорію людей 40—60 років називають поколінням керівників. Більшість осіб, відповідальних за прийняття рішень в уряді, промислових корпораціях, належать до цієї вікової категорії. Правда, немало їх ровесників починають відчувати, що їм важко розпорядитися власним життям, деякі після 40 років починають втрачати життєву енергію.

Внутрішній стан людини у зрілому дорослому віці може бути досить суперечливим. Радіючи з приводу сімейного благополуччя, кар'єри чи творчих здібностей, вона все частіше замислюється над проблемами смерті, швидкоплинності часу. Кожна значна подія — смерть близьких, зміна роботи, розлучення — змушує подивитись на своє життя під новим кутом зору, задуматися над його минущістю. Очевидно, тому серед психологів побутує думка, що перехід до середини життя є етапом помірної або навіть важкої кризи.

Криза середини життя — психологічний феномен, що переживається людьми, які досягли 40—45 років, і полягає в критичній оцінці та переоцінці досягнутого в житті.

Нерідко така переоцінка зумовлює усвідомлення того, що життя минуло безглуздо і час уже втрачено. Внаслідок цього в настрої людини починають домінувати депресивні стани, знижується ЇЇ життєдіяльність. Але криза середини життя не є обов'язковою. У багатьох людей перехід до середнього віку відбувається непомітно і плавно. Вони об'єктивно оцінюють свої колишні плани й реальні можливості щодо їх втілення в життя, переосмислюють цілі, яких необхідно досягнути.

Отже, у зрілому дорослому віці людина веде доцільний спосіб життя, відчуває соціальну відповідальність за рідних, допомагає їм. Цей період життя характеризується втратою відчуття молодості, зниженням професійної активності, посиленням інтимності у подружніх стосунках, усвідомленням незворотності фізіологічних змін і пристосуванням до них.

45. ХАРАКТЕРИСТИКА МЕТОДІВ СОЦІАЛЬНОЇ ПСИХОЛОГІЇ Методи соціальної психології умовно поділяють на методи збору інформації та методи її обробки.

Спостереження – цілеспрямоване, за попередньо розробленим планом, фіксування явищ, які цікавлять дослідника, з метою їх наступного аналізу й використання для потреб практичної діяльності. Завдання – попереднє вивчення об’єкта, визначення гіпотези, її перевірка; об’єкт – окремі особи в різних ситуаціях спілкування, великі чи малі групи; предмет – вербальні і невербальні акти поведінки окремої людини, групи; спосіб – завдання, об’єкт, ситуація і характер взаємодії між спостерігачем і об’єктом.

Види – включене і невключене; відкрите і приховане; природнє і лабораторне; опис значущих ситуацій.

Експеримент – організована дослідником взаємодія між піддослідним (групою) і експериментальною ситуацією з метою встановлення закономірностей цієї взаємодії та змінних, від яких вона залежить.

Етапи: • теоретичний (постановлення проблеми); • методичний (розробка методики і експериментального план; •експериментальний (створення ситуації); • аналітичний.

Види: • природній; • лабораторний.

Метод вивчення документів (на ранніх або заключних етапах).

Критерії: класифікація документів за способом фіксації інформації; за мірою персоніфікації (особисті, безособові); від статусу джерела (офіц., спеціф. х-к текстів та інших носіїв інформації, в яких виокремлені певні смислові одиниці змісту та форми інформації.

Опитування – метод збору первинної інформації, який грунтується на безпосередній (без. інтерв’ю) чи опосередкованій (анкета) соц.-псих. взаємодії дослідника та респондента. Різновиди: групові, індивідуальні; очне, заочне, усне, письмове.

Тестування – система завдань, яка пропонувалался піддослідному і визначалися як стандартизовані вимірювання: для вимірювання соц.-пс. особливостей груп, міри вираженості групових феноменів; для диференції груп на підставі іхнії соц.-пс. характеристик. Запитання непрямого зарактеру, за допомогою “ключа” співведнесені з отриманими ран. як м-д вимірення соц. установок.

Власне методи соц. пс.: соціометрія (визнач. емоц. ставлення); референтометрія (ділова привабливість). Метод аналізу документів Даний метод є різновидом способів аналізу продуктів людської діяльності. Документом називають будь-яку інформацію, фіксовану в друкованому або рукописному тексті, на магнітних або фотоносіях. Вперше в соціальній психології застосований як основний метод дослідження У. Томасом і Ф. Знанецьким при вивченні феномена соціальної установки. Документи розрізняються по способу фіксації інформації (руко-писні, друковані, кіно-, фото-, відеодокументи), по цільовому призначенню (цільові, природні), по ступеню персоніфікації (особисті й без особисті), залежно від статусу документа (офіційні й неофіційні).  Іноді їх також ділять по джерелу інформації на первинні (документи на базі безпосередньої реєстрації подій) і вторинні документи. Перевага того або іншого виду документа як носія соціально-психологічної інформації визначається виходячи з мети дослідження й місця документів у загальній програмі дослідження.  Всі методи аналізу документів розділяються на традиційні (якісні) і формалізовані (якісно-кількісні) методи. В основі будь-якого методу лежать механізми процесу розуміння тексту, тобто інтерпретації дослідником інформації, що втримується в документі.  Контент-аналіз - це спосіб перекладу в кількісні показники текстової інформації з наступною статистичною її обробкою. Метод соціометрії Ставиться до інструментарію соціально-психологічного дослідження структури малих груп, а також особистості як члена групи. Область виміру соціометричною технікою - діагностика міжособистісних і внутрігрупових відносин. За допомогою соціометричного методу вивчають типологію соціального поводження в умовах групової діяльності, оцінюють згуртованість, сумісність членів групи.  Метод розроблений Дж. Морено як спосіб дослідження емоційно безпосередніх відносин усередині малої групи..  Процедура виміру включає наступні елементи:  визначення варіанта (числа) виборів (відхилень); вибір критеріїв (питань) опитування; організація й проведення опитування;  обробка й інтерпретація результатів з використанням кількісних (соціометричні індекси) і графічних (соціограми) методів аналізу.  Соціометрична процедура проводиться у двох формах. Непараметрична процедура припускає відповіді на питання опитування без обмеження числа виборів або відхилень. Виділяють різні види соціометричних критеріїв: комунікативні (виявляють реальні відносини, гностичні (визначають ступінь усвідомленості реальних відносин), подвійні й одинарні, рольові.  Метод групової оцінки особистості (ГОО) Метод групової оцінки - спосіб одержання характеристики людини в конкретній групі на основі взаємного опитування її членів друг про друга. Розробка методу пов'язана із прикладними дослідженнями в промисловій і організаційній психології, де на його основі намагаються вирішувати питання відбору й розміщення кадрів. [14] Даний метод дозволяє оцінити наявність і ступінь виразності (розвитку) психологічних якостей людини, які проявляються в поводженні й діяльності, у взаємодії з іншими людьми.  46. Темперамент та характер. Темперамент та його властивостіІндивідуально-психологічні відмінності між людьми залежать від динамічних особливостей їх психіки — рівня інтенсивності психічних процесів і станів, швидкості їх перебігу. Ці відмінності виявляються в загальній активності людини, її моториці, емоційності і відзначаються достатньою постійністю. Сукупність індивідуальних особливостей, які характеризують динамічну та емоційну сторони поведінки, діяльності і спілкування людини, називається темпераментом. Темперамент залежить від типу вищої нервової діяльності. Тип вищої нервової діяльності — це сплав вроджених та індивідуально набутих властивостей процесів збудження і гальмування. Такими властивостями нервових процесів є сила, врівноваженість і рухливість. Сила нервового процесу — властивість нервових клітин зберігати нормальну працездатність при значному напруженні збудження і гальмування. Врівноваженість процесів збудження і гальмування— це співвідношення їхньої сили. Рухливість нервових процесів характеризується швидкістю їх виникнення і зміни на протилежний процес. Залежно від поєднання відмічених властивостей І. П. Павлов виділив чотири типи вищої нервової діяльності: сильний неврівноважений; сильний врівноважений рухливий, сильний врівноважений інертний; слабкий. Тип вищої нервової діяльності є фізіологічною основою темпераменту. Сильному неврівноваженому типу нервової діяльності відповідає холеричний темперамент; сильному врівноваженому рухливому — сангвінічний; сильному врівноваженому інертному— флегматичний; слабому — меланхолічний. Людина холеричного темпераменту енергійна, неврівноважена, схильна до бурхливих емоцій, швидких рухів, різких змін настрою, пристрасна в роботі, здатна до лідерства.

Сангвініку властиві висока психічна активність, врівноваженість, швидка зміна вражень, легкість і гнучкість у спілкуванні. Флегматик відзначається деякою повільністю, інертністю, стійким настроєм, постійністю і глибиною почуттів, розміреними діями і мовою, серйозністю, наполегливістю в роботі. Меланхоліку властиві сповільненість рухів, стриманість у мові, низький рівень психічної активності, схильність до глибоких переживань, замкненість, некомунікабельність. Властивостями темпераменту є екстраверсія — інтроверсія; емоційна стабільність — нейротизм. Екстраверсія проявляється в переважаючій спрямованості активності людини на навколишній світ, інтроверсія — на явища власного внутрішнього світу, на свої думки і переживання. Залежно від цих властивостей розрізняють екстравертів та інтровертів. Екстраверт — людина, зорієнтована на навколишній світ, безпосередня, активна, відкрита в емоційних проявах, імпульсивна, комунікабельна, гнучка в поведінці, оптимістична, рішуча. Інтроверт — людина, зорієнтована на власні почуття, стримана, замкнута, важко вступає в контакт з іншими людьми. При прийнятті рішень серйозна, не піддається емоціям.

Емоційна стабільність характеризується стійкістю щодо зовнішніх впливів, нейротизм — високою реактивністю на зовнішні впливи. Емоційність характеризує особливості виникнення, перебігу і припинення різноманітних почуттів, афектів, настроїв. Основними характеристиками емоційності є вразливість, імпульсивність, емоційна лабільність, напруження, домінуючий емоційний статус (тривожність, страх, фрустрація, радість, гнів і т. ін.). Емоційно стабільні люди не схильні до хвилювань, викликають довіру, стійкі до зовнішніх впливів, лідери. Нейротики — чутливі, тривожні, сильно переживають невдачі. У трудовій діяльності особливості темпераменту працівників виявляються в активності, емоційності, моториці. Активність характеризується рівнем енергійності, з якою працівник досягає поставлених цілей, переборює труднощі. Емоційність проявляється в емоційних реакціях, в швидкості зміни одного емоційного стану іншим. Особливості моторики виявляються у швидкості, ритмі, амплітуді і точності трудових рухів. Відмінності в темпераментах — це відмінності не в рівнях можливостей психіки, а в своєрідності її проявів. Кожний тип темпераменту має позитивні і негативні сторони. Позитивним для холерика є здатність зосереджувати значні зусилля протягом короткого часу, а недоліком те, що при тривалій роботі йому бракує витримки. Сангвінік відзначається високою працездатністю, швидкою реакцією, однак у нього швидко падає інтерес до роботи. Флегматик здатний довго і наполегливо працювати, але він не може швидко переключатися на інші завдання. Меланхолік відзначається великою витримкою, але повільним входженням в роботу. Для сильних рухливих типів характерний швидкий темп виконання роботи при недостатній увазі до підготовчих і контрольних дій. Інертні більш успішно виконують завдання, де потрібні повільні рухи; вони відзначаються пунктуальністю, завчасно планують свої дії. Особливості темпераменту виявляються і в розумовій діяльності, обумовлюючи шляхи і способи роботи, не визначаючи, проте, рівень досягнень. Розумові можливості людини створюють умови для компенсації недоліків темпераменту. Проте в деяких видах діяльності від властивостей темпераменту може залежати не тільки хід їх виконання, але й результат. У тих видах праці, які ставлять високі вимоги до темпу чи інтенсивності дій, індивідуальні особливості динамічних проявів психіки можуть бути фактором придатності чи непридатності людини до діяльності. У більшості професій властивості темпераменту не впливають на кінцеву продуктивність. Вплив їх може виявитися в екстремальних ситуаціях, коли надто рухливі люди швидко реагують (часто неадекватно), а інертні можуть розгубитися і не зреагувати, а також в індивідуальній діяльності підвищеної складності. Так, працівники з вираженою екстравертивністю, пластичністю, емоційністю, імпульсивністю успішно виконують роботу, пов’язану зі швидким сприйманням і переробкою інформації, прийняттям рішень. Працівники, для яких характерні інтровертивність, ригідність, тривожність, неемоційність, загальмованість, більш ефективно виконують регламентовану діяльність з усталеним алгоритмом, монотонні роботи та роботи, які вимагають точності рухів і дій. Недостатня психічна активність у них компенсується підвищеною точністю, чіткістю і акуратністю в роботі. Отже, властивості темпераменту виявляються в основному у своєрідності виконання роботи. Наявність у колективі особистостей різних типологічних структур сприяє більш ефективній трудовій діяльності за умови, якщо завдання розподіляються з врахуванням цих особливостей.

Характер та його структура

Особливості темпераменту як динамічної сторони психіки є передумовою формування і розвитку тих основних властивостей особистості, які становлять характер людини. Характер — це сукупність стійких індивідуальних особливостей особистості, які формуються і виявляються в діяльності і спілкуванні, зумовлюючи типові для індивіда способи поведінки. Діючи на основі загальних інтересів, однакових поглядів, мотивів, люди виявляють у поведінці індивідуальні особливості. Так, вони можуть бути поступливими або твердими, рішучими або нерішучими, впевненими або скутими, зауваження можуть висловлювати в м’якій, доброзичливій або грубій формі і т. ін. Індивідуальні особливості, які утворюють характер людини, стосуються насамперед її волі, розуму, почуттів. Ці риси, або сторони, характеру не існують ізольовано, а знаходяться в закономірних залежностях, що визначає структурність характеру. Наприклад, якщо людина є боягузом, то є підстави вважати, що вона не виявлятиме ініціативи, рішучості, і в той же час поводитиме себе конформно, обережно і т. ін. Одні риси характеру виступають як основні і забезпечують загальну спрямованість проявів всього комплексу, інші — як другорядні. Останні можуть визначатися основними рисами або не гармоніювати з ними. У результаті людина може мати цілісний або суперечливий характер. У структурі характеру можна виділити чотири підсистеми, або групи, властивостей, які характеризують ставлення особистості до різних сторін дійсності.

Перша підсистема містить риси, які виявляються в діяльності (ініціативність, працелюбність, наполегливість, цілеспрямованість, відповідальність, послідовність, раціональність, рішучість або альтернативні риси). До другої підсистеми належать риси особистості, які виявляються у стосунках з іншими людьми (тактовність — безтактність, співчуття — байдужість тощо). Третю підсистему становлять риси людини, які виявляються в її ставленні до самої себе (самокритичність — завищена самооцінка, почуття власної гідності — приниженість; альтруїзм — егоїзм). Четверта підсистема — це сукупність рис, які визначають ставлення людини до речей (акуратність — неохайність, щедрість — скупість і т. ін.).

У трудовій діяльності риси характеру є спонукальною, мотивуючою силою, особливо в стресових ситуаціях, коли необхідно зробити вибір дій, перебороти значні труднощі. Однією з таких рис характеру є мотивація досягнення, тобто потреба обов’язково досягти успіху в діяльності. Людина може йти на ризик, виявляти ініціативу, наполегливість і т. ін. Можлива інша стратегія поведінки, коли людина не намагається досягти успіху, а намагається уникнути невдачі. У цьому разі вона ухилятиметься від ризикованих дій, не виявлятиме ініціативи, не втручатиметься у складні ситуації з невизначеним результатом. Залежно від співвідношення вольових якостей людини і гнучкості в характері, вміння підпорядковувати собі обставини або підпорядковуватися їм люди поводять себе як інтернали або екстернали.

Інтернал — активна, впевнена в собі людина, яка вважає, що бажані зміни, успіхи, досягнення залежать від її власних зусиль, знань, праці. Екстернал переважно надіється на природний хід подій, везіння. У невдачах звинувачує інших людей або обставини. Характер людини виявляється в тому, як вона спілкується з іншими людьми. У комунікативних контактах найбільш виразно виявляються такі риси характеру, як домінантність — недомінантність; мобільність — ригідність; екстраверсія — інтроверсія. Інтегральна характеристика індивідуальності людини утворюється як сплав рис темпераменту і характеру, фізіологічною основою якого є тип нервової діяльності. Так, флегматику важче, ніж холерику чи сангвініку, сформувати в себе ініціативність і рішучість. Для меланхоліка проблемою є переборення нерішучості і тривожності, для сангвініка — сформувати звичку терпеливо виконувати нецікаву роботу, для холерика — виробити у собі стриманість і самокритичність. Однак характер має в своїй основі не тільки динамічні особливості темпераменту, а є і результатом соціалізації особистості, її виховання і самовиховання. Він виявляється в діяльності і спілкуванні, у них же й формується. Найбільш яскраво характер виявляється у вчинках, поведінці і діяльності людини. Здатність людини в екстремальних ситуаціях піднятися над обставинами, протидіяти їм, перебороти внутрішні вагання, усвідомлювати себе як суб’єкт діяльності свідчить про величезні можливості її розвитку. Акцентуація характеру Зауважимо, що люди різняться не лише типом характеру, але й інтенсивністю проявів тих чи інших його рис. Коли та чи інша риса досягає граничних величин і перебуває на межі з нормою, то виникає так звана акцентуація характеру. Акцентуація характеру — це крайні варіанти норми як наслідок посилення його окремих рис. У процесі праці акцентуація може виявлятися в низькій стресостійкості працівника до певних факторів, що призводить до емоційного напруження, неадекватної поведінки, конфліктів тощо. Переважно працівники з акцентованим типом характеру є важкими у спілкуванні і вимагають особливих індивідуальних підходів. Крім того, необхідно так організувати працю, щоб такі люди не опинялися в ситуаціях, де потрібне активне функціонування тієї ланки, яка є найслабшою в їхньому характері. Загалом характер людини практично впливає на всі інші властивості особистості, на пізнавальні, вольові, емоційні процеси і стани.

47. Вольові якості особистості

Воля особистості, за В. Селівановим, це певна сукупність психічних властивостей, яка характеризує досягнутий рівень свідомої саморегуляції особистості; ця сукупність властивостей складається протягом життя. Вольові якості особистості є відносно сталими, незалежними від ситуації, стійкими психічними утвореннями. До вольових якостей особистості належать: цілеспрямованість, рішучість, сміливість, мужність, ініціативність, настійливість, стриманість, дисциплінованість та ін.

Цілеспрямованість виявляється у підкоренні людиною своєї поведінки певній життєвій меті; цією головною метою обумовлені більш окремі цілі, досягнення яких стає засобами на шляху до головної. Самостійність знаходить виявлення у вмінні людини дотримуватись власних принципів, єдиної власної лінії у діях, незважаючи на тиск суспільства, зовнішньої ситуації.

Рішучість (в якій співвідносяться імпульсивність і поміркованість, афект і інтелект) виявляється у швидкому та свідомому обранні мети, визначенні шляхів її досягнення, у певності в прийнятому рішенні (тоді як нерішучість виявляється у марних роздумах, ваганнях, передуючих прийняттю рішення, у підкоренні волі людини, боротьбі мотивів, у постійному перегляді вже готових рішень). Настійливість стосується виконання рішень, вона виявляється у здатності людини втілювати прийняті рішення, досягати мети навіть в умовах серйозних перешкод. Ініціативність передбачає здатність людини до започатковування змін, тобто до встановлення новаторських цілей, до прийняття гнучких рішень і дієвого втілення новацій.

Стриманість виявляється у здатності утримувати психічні та фізичні прояви, які можуть зашкодити досягненню мети. У свідомому підкоренні власної поведінки певним правилам та нормам виявляється дисциплінованість.

Сміливість - це здатність людини долати почуття страху та розгубленості. Мужність - складна якість, яка поєднує сміливість, настійливість, стриманість, впевненість у собі, вона допомагає людині йти до мети, не зважаючи на втрати й страждання.

Вказані вольові якості особистості не тільки реально виявляються, але й формуються у здійсненні нею вчинків. Можна сказати, що саме через вчинення (яке вимагає від людини активної, дієвої самодетермінації) відбувається розгортання потенціалу вольових якостей особистості. У цьому розгортанні велику роль відіграють найперші в житті особистості випадки зіткнення мотивів.

Перший вольовий акт в житті людини (як зазначає І. П. Маноха), є дуже тривалим, складним і енергомістким. Подальші вольові акти вже йдуть «протореним шляхом» (склався образ вольового діяння), вони з часом «механізуються», переходять у неусвідомлюваний план.

Шляхом механізації психічних процесів і актів діяння закріплюються деякі види психічної діяльності, на основі чого формуються неповторні стилі поведінки особистостей.

Факторами розвитку вольових процесів індивіда також є очікування успіху (важлива впевненість у можливості досягнення мети) та цілеспрямування (ціль постає перед особистістю як соціально-визнаний та індивідуально-прийнятий компонент діяльності, який надає дії сенс і керує дією в процесі виконання).

Орієнтація індивіда на завершеність дій виступає як фактор, що впливає на організацію циклу дій від початку до кінця. Важливим для розвитку волі є мотивування процесу діяння, тобто свідоме утворення індивідуальної значущості цього процесу.

Будова волі людини суттєво залежить від її змісту, тобто від того, яке відношення складається між партикулярно-особистісним і суспільно-значущім (С. Л. Рубінштейн), між феноменальним і сутнісним. Вольові якості людини належать до найістотніших її якостей, вони завжди грали провідну роль у найбільш величних подіях історії людства: у героїчних вчинках та відкриттях.

48. Підлітковий вік. Психологічні особливості Це найдовший перехідний період, який характеризується низкою фізичних змін. У цей час відбувається інтенсивний розвиток особистості, її друге народження. З психологічного словника: «Підлітковий вік - стадія онтогенетичного розвитку між дитинством і дорослістю (від 11-12 до 16-17 років), яка характеризується якісними змінами, пов'язаними зі статевим дозріванням і входженням в доросле життя». Спробую трохи розповісти про особливості і труднощі підліткового віку. Психологічні особливості підліткового віку отримали назву "підліткового комплексу". Ось його прояви: • чутливість до оцінки сторонніх своєї зовнішності • крайня самовпевненість і безапеляційність суджень по відношенню до оточуючих • уважність деколи уживається з вражаючою черствістю, хвороблива соромливість з розбещеністю, бажанням бути визнаним і оціненим іншими - з показною незалежністю, боротьба з авторитетами, загальноприйнятими правилами і поширеними ідеалами - з обожнюванням випадкових кумирів Суть "підліткового комплексу" складають свої, властиві цьому віку і певним психологічним особливостям, поведінкові моделі, специфічні підліткові поведінкові реакції на дії навколишнього середовища Причина психологічних труднощів пов'язана з статевим дозріванням, це нерівномірний розвиток по різних напрямках. Цей вік характеризується емоційною нестійкістю і різкими коливаннями настрою (від екзальтації до депресії). Найбільш афектні бурхливі реакції виникають при спробі кого-небудь із навколишніх ущемити самолюбність підлітка. Пік емоційної нестійкості доводиться у хлопчиків на вік 11-13 років, у дівчаток - 13-15 років. Для підлітків характерна полярність психіки: • Цілеспрямованість, наполегливість та імпульсивність, • Нестійкість може змінитися апатією, відсутність прагнень і бажань що-небудь робити, • Підвищена самовпевненість, безапеляційність в думках швидко змінюється ранимою і невпевненістю в собі; • Потреба у спілкуванні змінюється бажанням усамітнитися; • Розбещеність в поведінці часом поєднується з сором'язливістю; • Романтичні настрої нерідко межують з цинізмом, ощадливістю; • Ніжність, ласкавість бувають на тлі недитячою жорстокості. Характерною рисою цього віку є допитливість, допитливість розуму, прагнення до пізнання та інформації, підліток прагне оволодіти якомога більшою кількістю знань, але не звертаючи деколи уваги, що знання треба систематизувати. Стенлі Холл назвав підлітковий період періодом «Бурі і натиску». Тому що в цей період в особистості підлітка співіснують прямо протилежні потреби та риси. Як правило, підлітки направляють розумову діяльність на ту сферу, яка найбільше їх захоплює. Проте інтереси нестійкі. Місяць позаймавшись плаванням, підліток раптом заявить, що він пацифіст, що вбивати кого б то не було - страшний гріх. І за цим захопиться з тим самим азартом комп'ютерними іграми. Одне з новоутворень підліткового віку - почуття дорослості. Хоча претензії на дорослість бувають безглуздими, іноді потворними, а зразки для наслідування - не кращими, в принципі підліткові корисно пройти через таку школу нових відносин. Адже зовнішнє копіювання дорослих відносин - це своєрідний перебір ролей, ігри, які зустрічаються в житті. Тобто варіант підліткової соціалізації Зустрічаються по-справжньому цінні варіанти дорослості, сприятливі не тільки для близьких, але і для особистісного розвитку самого підлітка. Це включення в цілком дорослу інтелектуальну діяльність, коли підліток цікавиться певною областю науки або мистецтва, глибоко займаючись самоосвітою. Або турбота про сім'ю, участь у вирішенні як складних, так і щоденних проблем, допомога тим, хто її потребує. Втім, лише невелика частина підлітків досягає високого рівня розвитку моральної свідомості і не всі здатні прийняти на себе відповідальність за благополуччя інших. Більш поширеною в наш час є соціальна інфантильність. Зовнішній вигляд підлітка - ще одне джерело конфлікту. Змінюється хода, манери, зовнішній вигляд. Ще зовсім недавно вільно, легко рухався хлопчик починає ходити перевальцем, опустивши руки глибоко в кишені і спльовуючи через плече. У нього з'являються нові вислови. Дівчинка починає ревно порівнювати свій одяг і зачіску із зразками, які вона бачить на вулиці і обкладинках журналів, вихлюпуючи на маму емоції з приводу наявних розбіжностей. Зовнішній вигляд підлітка часто стає джерелом постійних непорозумінь і навіть конфліктів у родині. Батьків не влаштовує ні молодіжна мода, ні ціни на речі, так потрібні їх дитині. А підліток, вважаючи себе унікальною особистістю, в той же час прагне нічим не відрізнятися від однолітків. Він може переживати відсутність куртки - такий же, як у всіх в його компанії, - як трагедію. Внутрішньо відбувається наступне. У підлітка з'являється своя позиція. Він вважає себе вже досить дорослим і ставиться до себе як до дорослого. Бажання, щоб усі (вчителі, батьки) ставилися до нього, як до рівного, дорослому. Але при цьому його не збентежить, що правий він вимагає більше, ніж бере на себе обов'язків. І відповідати за щось підліток зовсім не бажає, хіба що на словах. Прагнення до самостійності виражається у тому, що контроль і допомогу відкидаються. З'являються власні смаки та погляди, оцінки, лінії поведінки. Найяскравіший - це поява пристрасті до музики певного типу. Провідною діяльністю в цьому віці є комунікативна. Спілкуючись, в першу чергу, зі своїми однолітками, підліток одержує необхідні знання про життя. У підлітків існують і так звані референтні групи. Референтна група - це значуща для підлітка група, чиї погляди він приймає. Бажання злитися з групою, нічим не виділятися, що відповідає потреби в емоційній безпеки, психологи розглядають як механізм психологічного захисту і називають соціальною мімікрією. Це може бути і дворова компанія, і клас, і друзі по спортивній секції, і сусідські хлопці по поверху. Така група є великим авторитетом в очах дитини, ніж самі батьки, і саме вона зможе впливати на його поведінку і відносини з іншими. До думки членів цієї групи підліток буде прислухатися, іноді беззаперечно і фанатично. Саме в ній намагатиметься утвердитися.

49. Особливості психології дошкільнят Дошкільне дитинство - короткий проміжок в житті людини, всього перші сім років. Але саме в цей період відбувається відділення дитини від дорослого, перетворення безпорадного немовляти у відносно самостійну, активну особистість. Психологічні особливості дошкільного віку Провідна діяльність - гра, освоєння норм поведінки і діяльності людей.     До 1 року дитина використовує 7 - 14 слів, зосереджено займається однією справою до 15 хвилин, засвоює зміст слова «не можна», починає ходити (± 2 місяці).     До 1,5 років словниковий запас дитини складає 30 - 40 слів, він добре ходить, їсть і дізнається і показує зображення предметів на картинках, добре розуміючи звернену до нього мову. Основні питання дитини: що? хто?     До 2 років словниковий запас - 300 - 400 слів, основні питання дитини: що це? хто це? Освоює іменники, займенники, прикметники, прислівники, дієслова. Формується фразова мова (у дівчаток часто до 1,5 років). Наявність питань свідчить про «хороше» розумовому розвитку дитини. Малює лінії, затиснувши олівець у кулаці, будує вежу з кубиків.     До 2,5 років словниковий запас становить близько 1000 слів. З'являються орієнтовні питання: де? куди? звідки? коли? У цьому віці затримка мовного розвитку повинна насторожувати у відношенні підозри на затримку психічного розвитку або глухоту.     До 3 років постає питання питань - Чому? Дитина переказує почуте і побачене, якщо йому допомогти навідними питаннями. Використовує складносурядні і навіть складнопідрядні речення, що свідчить про ускладнення його мислення.     Розуміє, що таке один, мало, багато. За однією характерною деталі може дізнатися ціле: по вухах - зайця, по хоботу - слона.     До 3.5 років освоює конструювання, з'являються елементи планування. З'являються елементи сюжетно-рольової гри з предметами і дещо пізніше - з однолітками. Дитина емоційний: самолюбство, уразливий, радісний, сумний, доброзичливий, заздрісний, здатний до співчуття.     3 - 4 роки - самоствердження; можливі реакції: неслухняність, упертість, негативізм, норовистість, «обзивання дорослих» («Я сам», нарцисизм - вихваляє себе). Ігри в поодинці (предметні, конструкторські, сюжетно-рольові ігри).     До 4 років здатний зрозуміти те, що ще не бачив сам, але про що йому толково розповіли. Складає простий, але достатньо докладна розповідь по картинці, осмислено закінчує почате дорослими пропозицію, здатний до узагальнення. Основне питання: чому? З'являється сюжетно-рольова гра з однолітками. Може займатися однією справою до 40 - 50 хвилин.     До 4,5 років здатний ставити мету і планувати її досягнення. Задає питання: навіщо?     До 5 років дитина вміє назвати своє прізвище, ім'я, по батькові, вік, адресу, транспорт, що йде до дому. Вміє користуватися конструктором, зібрати іграшку за схемою. Може намалювати людини з усіма основними частинами тіла.     З 5,5 років дитині доступні всі види навчання, він у принципі готовий до навчання.     5-6 років гармонізація відносин з дорослими, підвищена потреба в любові, ніжності з боку батьків, розвиток почуття любові, прихильності до батьків - критичний вік для формування здатності любити іншу людину