Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Gos_povnistyu.doc
Скачиваний:
146
Добавлен:
22.02.2016
Размер:
1.12 Mб
Скачать

31. Структура процесу індивідуального консультування.

Психологічне консультування — це, насамперед, допомога клієнту в усвідомленні його проблеми і пошуку шляхів та способів її вирішення. Психологічне консультування — сфера практичної професійної діяльности психолога, пов'язана з наданням допомоги потребуючим її людям у вигляді порад, рекомендацій щодо вирішення життєвих психологічних проблем. Такі рекомендації клієнт отримує на основі особистого спілкування з ним психолога-консультанта як підсумок аналізу проблеми, вивчення того, як вона виникла в житті клієнта.

Ни одна из теоретических ориентаций или школ психологического консультирования не отражает все возможные ситуации взаимодействия консультанта и клиента. Поэтому рассмотрим самую общую модель структуры консультативного процесса, называемую эклектической (В. Е. Gilland и сотрудники; 1989). Эта системная модель, охватывающая шесть тесно связанных между собой стадий, отражает универсальные черты психологического консультирования или психотерапии любой ориентации.

Модель структуры консультативного процесса

1.Исследование проблем. На этой стадии консультант устанавливает контакт (raport) с клиентом и достигает обоюдного доверия: необходимо внимательно выслушать клиента, говорящего о своих трудностях, и проявить максимальную искренность, эмпатию, заботу, не прибегая к оценкам и манипулированию. Следует поощрять клиента к углубленному рассмотрению возникших у него проблем и фиксировать его чувства, содержание высказываний, невербальное поведение.

2.Двумерное определение проблем. На этой стадии консультант стремится точно охарактеризовать проблемы клиента, устанавливая как эмоциональные, так и когнитивные их аспекты. Уточнение проблем ведется до тех пор, пока клиент и консультант не достигнут одинакового понимания; проблемы определяются конкретными понятиями. Точное определение проблем позволяет понять их причины, а иногда указывает и способы разрешения. Если при определении проблем возникают трудности, неясности, то надо вернуться к стадии исследования.

3.Идентификация альтернатив. На этой стадии выясняются и открыто обсуждаются возможные альтернативы решения проблем. Пользуясь открытыми вопросами, консультант побуждает клиента назвать все возможные варианты, которые тот считает подходящими и реальными, помогает выдвинуть дополнительные альтернативы, однако не навязывает своих решений. Во время беседы можно составить письменный список вариантов, чтобы их было легче сравнивать. Следует найти такие альтернативы решения проблем, которые клиент мог бы использовать непосредственно.

4. Планирование. На этой стадии осуществляется критическая оценка выбранных альтернатив решения. Консультант помогает клиенту разобраться, какие альтернативы подходят и являются реалистичными с точки зрения предыдущего опыта и настоящей готовности измениться. Составление плана реалистичного решения проблем должно также помочь клиенту понять, что не все проблемы разрешимы. Некоторые проблемы требуют слишком много времени; другие могут быть решены лишь частично посредством уменьшения их деструктивного, дезорганизующего поведение воздействия. В плане решения проблем следует предусмотреть, какими средствами и способами клиент проверит реалистичность выбранного решения (ролевые игры, "репетиция" действий и др.).

5.Деятельность. На этой стадии происходит последовательная реализация плана решения проблем. Консультант помогает клиенту строить деятельность с учетом обстоятельств, времени, эмоциональных затрат, а также с пониманием возможности неудачи в достижении целей. Клиент должен усвоить, что частичная неудача — еще не катастрофа и следует продолжать реализовывать план решения проблемы, связывая все действия с конечной целью.

6. Оценка и обратная связь. На этой стадии клиент вместе с консультантом оценивает уровень достижения цели (степень разрешения проблемы) и обобщает достигнутые результаты. В случае надобности возможно уточнение плана решения. При возникновении новых или глубоко скрытых проблем необходим возврат к предыдущим стадиям.

Эта модель, отражающая консультативный процесс, помогает лишь лучше понять, как происходит конкретное консультирование. Реальный процесс консультирования значительно обширнее и нередко не подчиняется данному алгоритму. Выделение стадий условно, поскольку в практической работе одни стадии смыкаются с другими, и их взаимозависимость сложнее, чем в представленной схеме.

32. Предмет та завдання історії психології.

История психологии – это особая отрасль знания, имеющая собственный предмет. Его нельзя смешивать с предметом самой психологии как науки.

Научная психология изучает факты, механизмы и закономерности той формы жизни, которую обычно называют душевной или психической.

Что же является предметом психологии? В самом общем определении – психика живых существ во всем многообразии ее проявлений. Но этим ответом нельзя удовлетвориться.

История науки – особая область знания. Ее предмет существенно иной, чем предмет той науки, развитие которой она изучает.

Следует иметь в виду, что об истории науки можно говорить в двух смыслах. История – это реально совершающийся во времени и пространстве процесс. Он идет своим чередом независимо от того, каких взглядов на него придерживаются те или иные индивиды. Это же относится и к развитию науки. Как непременный компонент культуры, она возникает и изменяется безотносительно к тому, какие мнения по поводу этого развития высказывают различные исследователи в различные эпохи и в различных странах.

Применительно к психологии веками рождались и сменяли друг друга представления о душе, сознании, поведении. Воссоздать правдивую картину этой смены, выявить, от чего она зависела, и призвана история психологии.

Психология как наука изучает факты, механизмы и закономерности психической жизни. История же психологии описывает и объясняет, как эти факты и законы открывались (порой в мучительных поисках истины) человеческому уму.

Итак, если предметом психологии является одна реальность, а именно реальность ощущений и восприятий, памяти и воли, эмоций и характера, то предметом истории психологии служит другая реальность, а именно – деятельность людей, занятых познанием психического мира.

Задачи истории психологии.

Имеется определенная последовательность в смене основных "формаций" научного мышления (его стилей и структур): каждая "формация" определяет типичную для данной эпохи кар тину психической жизни. Закономерности этой смены (преобразования одних категорий и понятий в другие) изучаются историей психологии и только ею одной. Отсюда ее первая уникальная задача: изучить закономерности развития знаний о психике. Вторая задача – раскрыть взаимосвязь психологии с другими науками, от которых зависят ее достижения. Третья задача – выяснить зависимость зарождения и восприятия знаний от социокультурного контекста, от идеологических влияний на научное творчество, т. е. от запросов общества (ибо наука – не изолированная система и призвана отвечать на эти запросы). И, наконец, четвертая задача – изучить роль личности, ее индивидуального пути в становлении самой науки.(М. Ярошевський). 33. Проблема групи в соціальній психології.

Спілкування і взаємодія людей відбувається в різноманітних формуваннях і об’єднаннях, які в соціальній психології визначаються як групи. Група – це відносно стала спільність людей, становище якої в суспільстві зумовлене рівнем життєдіяльності її членів.

У вітчизняній та зарубіжній соціальній психології проблема групи розроблена на досить глибокому науково-методичному рівні. Дослідження Б. Паригіна, Я. Коломінського, А. Петровського, Л. Уманської зосереджуються на соціально-психологічних факторах формування та розвитку груп, визначенні специфіки впилву на особистість конкретної соціальної групи, а також питань групових взаємин.

Продуктивними з точки зору методологічного підходу слід вважати соціометричний метод Д. Морень, який дозволяє визначити структуру міжособистісних взаємин членів групи; школи “групової динаміки” К. Левіна, де досліджуються групові процеси і його “теорія поля”, яка покладена в основу вивчення малих груп, соціологічний напрям Е. Мейо, відомий під назвою “хотториських експериментів” та ін.

Ці та інші теоретичні підходи до вивчення соціальної психології груп є свідченням загостреної уваги дослідників даної проблеми і саме тому вони потребують детального аналізу та наукового обгрунтування.

В соціальній психології насамперед вивчаються деякі елементарні параметри груп: композиція групи (або склад групи); структура групи, групові процеси, групові норми та цінності, групові санкції. Кожний з цих параметрів може мати зовсім різне значення в залежності від того загального підходу до групи, який реалізується в дослідженні. Так, наприклад, склад групи може бути в свою чергу описаний по зовсім різним показникам, в залежності від того, чи має значення в кожному конкретному випадку, наприклад. вікові, професійні чи соціальні характеристики членів групи. Очевидно, не може бути даний один рецепт опису складу групи, особливо в зв’язку з багатоманітністю реальних груп. В кожному конкретному випадку починати треба з того, яка реальна група вибирається в якості об’єкта дослідження:

шкільний клас, спортивна команда чи виробнича бригада. Іншими словами, ми одразу “задаємо” деякий набір параметрів для характеристики складу групи в залежності від типу діяльності, з якою зв’язана дана група.

Відносно структури групи можна сказати те ж саме. Існує кілька достатньо формальних ознак структури групи: структура комунікацій, структура “влади” і т.д. Але якщо послідовно дивитись на групу як на суб’єкт діяльності, то і до її структури треба підійти відповідно. В даному випадку саме основне – це аналіз структури групової діяльності, що включає в себе аналіз функцій кожного члена групи в цій спільній діяльності. З другого боку, досить значимою характеристикою є емоційна структура групи, структура міжособистісних стосунків, а також її зв’язок з функціональною структурою групової діяльності. В соціальній психології співвідношення цих двох структур трактується як співвідношення “неформальних” і “формальних” відношень.

Групові процеси пов’язані з організацією діяльності групи, динамікою ї розвитку.

Групові норми та цінності – це певні правила, вироблені групою для забезпечення спільної діяльності її членів.

Групові санкції – це сукупність механізмів та засобів, за допомогою яких група впливає на своїх членів з метою дотримання ними існуючих норм та цінностей.

Крім вищезгаданих факторів, слід мати на увазі також ряд інших, не менш важливих структурних компонентів, які характеризують групу як спільність людей. Це – складні параметри груп. Сюди належить: психологічний клімат, групова сумісність, групова нормалізація, групова поляризація, групова ізоляція.

Соціально – психологічний клімат визначає сукупність внутрішніх умов, які створюють в процесі розвитку і життєдіяльності групи моральну атмосферу, де виявляється властиве для членів групи ставлення до загальної справи і один до одного. Позитивний (здоровий, комфортний) соціально-психологічний клімат сприяє формуванню почуття задоволеності членів групи від участі у спільній діяльності; почуття незадоволеності супроводжується, як правило, зростанням у більшості членів групи потягу до референтних, тобто привабливих. формувань, що може вести до дезінтеграції групи, тобто до роз’єднання групи.

Групова сумісність виявляється в здатності членів групи узгоджувати свої дії та взаємовідносини, розподіляти відповідальність за успіхи та прорахунки групової діяльності, сприяти один одному в процесі взаємодії та спілкування.

Групова нормалізація включає прийняття в даній групі стандарти поведінки, які регламентують відносини людей і виконують ряд функцій: регулятивну, оціночну, стабілізуючу та ін.

Групова поляризація виникає як результат групової дискусії, в ході якої різні точки зору, думки, погляди учасників формуються у дві полярно протилежні позиції, що включають будь-які компроміси, ведуть до конфлікту.

Групова ізоляція відображає тривале відокремлення групи в умовах певного простору і часу, характеризується обмеженням кола ділового та позапрофесійного спілкування.

Таким чином, аналіз вищеназваних параметрів груп створює можливість їх подальшого вивчення, в тому числі і класифікації. В соціальній психології визначальним є розподіл груп на умовні і реальні.

Реальні групи бувають природні і лабораторні. Вони розподіляються на великі і малі, організовані і неорганізовані.

Запропонована схема відображає специфічний підхід до даної проблеми: загальні закономірності спілкування та взаємодії людей розглядаються в контексті тих умовних та реальних груп, де вони набувають особливого змісту і є найбільш поширеними в соціальній практиці. Розрізняють (види): ● умовні гр. (об’єднуються за певною ознакою, відсутність реальної взаємодії, люди не знають один одного, ніколи не зустрічалися); ● реальна гр. (обмежена за розмірами, існує у спільному просторі й часі, реальна взаємодія і спілкування); ● велика гр. (кількісно обмежена спільність людей, виділена за певними ознаками – клас, нація, прошарок, або реальна, значна за розмірами та складно організована спільність людей, поєднана спільною діяльністю; виробляються суспільні і культурні цінності, традиції, соціальні норми).

Великі гр. поділяються на: організовані історично розвинуті і посідають певне місце в системі суспільних відносин нації, народності, вікові, професійні) і неорганізовані - стихійно виникають, короткочасні (публіка, натовп, аудиторія); ● мала гр. (відносно невелика кількість безпосередньо контактуючих людей, спільні завдання або цілі).

Взаємодія членів групи, а відповідно і група, може бути: - тимчасова (демонстрація) і постійна (бригада, клас); - організована (формальна гр.) і неорганізована (неформальна); - відкрита і закрита (міра доступності групи для інших); - лабораторні і природні (характер створення); - просоціальні і асоціальні (за соціальною спрямованістю); - референтні і групи членства (за ступенем значущості); - згуртовані, малозгуртовані, роз’єднані (за мірою згуртованості); - за тривалістю існування; - дифузні гр., асоціації, корпорації, колективи (рівень розвитку - за спрямованістю діяльності).

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]