nauk_zbor_2012_104_2_Kirovograd

эксперименту на культурную плоскость общенационального масштаба обоснована исследователями МПЛШ, сравнившими результаты анализа ядра ЯС русских по данным трех ассоциативных словарей. Исследователи пришли к заключению, что системность языкового (ассоциативного) сознания является достаточно стабильной и, тем самым, связана с системой этнических констант, определяющих характер действия человека в мире [9]. «Система этнических констант и является той призмой, сквозь которую человек смотрит на мир. На её основании формируются адаптационно-деятельностные модели человеческого поведения» [4: 298]. При этом этноспецифичное и универсальное, национальное и интернациональное составляют целостное, нераздельное единство в ментальном лексиконе нации, определяемое единством мирового исторического и культурного процессов [1: 17] и универсальными особенностями человеческой природы.

Общие исторические и языковые корни русских и украинцев, единая официальная религия, культурно-территориальное соседство и постоянное взаимодействие двух лингвокультур на протяжении многих веков вплоть до современности естественным образом обусловили близость базовых параметров украинского и русского ЯС, подтверждаемую и данными САС. Так, ядро русского и ядро украинского ЯС действительно обнаруживают много общего в составе образующих их единиц – «знаний-рецептов» – и в их структурной организации, отражающей степень значимости образа в этнической картине мира. Из десяти первых ядерных слов списка восемь являются общими для русских и украинцев. Это жизнь/життя, человек/людина, дом/дім, любовь/любов, радость/радість, хорошо/добре, друг/друг и счастье/щастя. Если взять за основу для сопоставления ядерных структур те наиболее значимые для двух лингвокультур слова, которые встречаются в качестве реакции как минимум на 20 разных стимулов, т.е. упоминаются по меньшей мере в 20 словарных статьях (а это 49 русских и 50 украинских слов), то можно сделать следующие наблюдения.

Процентная доля совпадений по содержанию анализируемого фрагмента ядра составляет около 66%, хотя эта цифра является несколько условной по некоторым причинам: концепт любовь, присутствующий в ядре русского ЯС, представлен в ядре украинского ЯС двумя лексемами – любов и кохання; украинское добрий коррелирует с хорошим в русском ядре лишь частично, поскольку имеет два основных значения в украинском литературном языке – ‘хороший’ и ‘добрый’, а лексема добрый не попала в рассматриваемый русский ядерный список; украинское слово чоловік по причине своей многозначности коррелирует одновременно с тремя русскими словами – мужчина, муж и человек.

Общими для русских и украинцев фигурантами ядра, кроме вышеперечисленных, стали следующие слова: свет/світло, плохо/погано, большой/великий, деньги/гроші, мир/світ, ребёнок/дитина, добро/добро, жить/жити, красивый/гарний, сила/сила, смерть/смерть, всегда/завжди, все/все, много/багато, зло/зло, работа/робота, большая/велика, красота/краса, душа/душа, мама/мати, надежда/надія.

Русскими уникалиями в рамках исследуемой выборки стали такие слова (в порядке уменьшения значимости): нет, есть, я, сильный, любить, время, лес, он, умный, день, брат, дело, думать, люди, мой, огонь, моя. Доминантными только для украинского ЯС оказались такие понятия: спокій, розум, жінка, батько, товариш, гарна, добра, хлопець, небо, робити, сім’я, біль, веселий, голова, дівчина, собака, сонце.

За внешним сходством ядерных структур русского и украинского ЯС кроется множество этноспецифичных особенностей в организации их концептуального пространства:

1)В украинском ядре выразительно и «равновесно» представлено концептуальное поле «семья»: сім’я, мати, батько, дитина, чоловік, жінка, в то время как в русском ядре мы встречаем лишь ребёнка, брата, мужа и маму, при этом последнее слово имеет самый низкий показатель значимости (17,8%) среди всех рассматриваемых слов. На основании лишь этих данных едва ли стоит делать вывод о том, что семейные ценности имеют меньший вес в нравственном сознании русских по сравнению с украинцами, но в любом случае факты фрагментарной представленности концептуального поля «семья» и особенно отсутствия в ядре ЯС русских отца показателен.

2)Русское ЯС, в отличие от украинского, «андроцентрично», на что указывает наличие в составе ядра таких слов, называющих лиц мужского пола, как он, брат, мужчина, муж (при

81

отсутствии, соответственно, слов она, сестра, женщина и жена). В украинское ядро вошли и чоловік/жінка, и батько/мати, и хлопець/дівчина.

3)Русское ЯС обнаруживает также бóльшую «эгоцентричность» в сопоставлении с украинским: в состав его ядра входят притяжательные местоимения я, мой, моя, украинские аналоги которых отсутствуют в ядре украинского ЯС.

4)В украинском ядре заметно более выражено концептуальное поле «работа»: здесь есть

иробота, и праця, и робити, тогда как в составе русского ядра встречается лишь работа.

5)Украинское ядро изобилует грамматическими формами слов, выражающих общую положительную оценку: добре, добра, добрий, гарна, гарний (следует учесть, что в данном случае невозможно точно установить, какое из значений лексемы гарний –‘красивый’ или диффузное значение хорошей оценки – актуализировалось при ассоциировании). Русскими ядерными коррелятами указанных слов являются хорошо, хороший и отчасти красивый. Таким образом, можно констатировать бóльшую оценочность украинского ЯС в сравнении с русским и очевидный ее «сдвиг» в сторону позитивного полюса.

Общее и различное в русском и украинском ассоциативном сознании можно также проследить на уровне структуры и содержания отдельных концептов, образующих ядро ЯС (многие из русских и украинских слов, вошедших в ядро, совпали с исходными стимулами – заголовками словарных статей). Беглый сравнительный анализ ассоциативных структур слов человек и людина, взятых в качестве примера, позволил выделить следующие особенности концептуализации человека в двух лингвокультурах.

В русском ЯС человек соотносится прежде всего с животным – с одной стороны в контексте дарвинизма, с другой – в негативно-оценочном смысле, причем характер этой смысловой связи не всегда можно точно установить: животное (25), обезьяна (20), зверь (12), гомо сапиенс (3), скотина (2), высший примат (1), животное социальное (1), социальное животное (1), царь зверей (1), высшее звено эволюции (1), приматы (1), homo sapiens (1), sapiens (1). Так или иначе, в русской выборке совокупная лексическая представленность признака «животное» оказалась наибольшей. Подобное ассоциирование свойственно и украинцам, однако не является ведущей стратегией: тварина (13), звір (11), гомосапієнс (7), мавпа (4), макака (1), обізяна (1), пішла від тварини (1), ссавець (1), Дарвін (1).

Первой в украинском частотном списке оказалась реакция розумна (29); признак «разум» реализуют также такие реакции, как розум (10), розумна істота (1), розумніша за тварину (1). Для русских респондентов разумное начало в человеке также является его основополагающим признаком: умный (22), разумный (14), ум (4), разумное существо (2), существо разумное (1), разум (1), умен (1).

Общей и достаточно регулярной и для русских, и для украинцев стратегией реагирования на стимул человек/людина стала отсылка к общему признаку живой материи – «жизнь, существование»: рус. существо (18), жизнь (11), живое (2), живой (2), жить (2),

живет (2), организм (2); укр. істота (16), життя (11), жива (3), жива істота (3), жити (3), живе (2), існує (1), організм (2), біолог. істота (1), біологічний вид (1).

И в русском, и в украинском ассоциативном сознании человек оценивается как скорее хороший и добрый, при этом номинативная плотность этической оценки в структуре украинского ассоциативного поля оказалась значительно большей по сравнению с русским: укр. добра (26), гарна (12), хороша (3), добра душею (1), доброзичлива (1), гуманність (1), гуманна (1) / зла (7), зло (6), погана (2); показательна также украинская реакция добро і зло (1); рус. хороший (21), добрый (9) / злой (3), плохой (3), зло (1).

В русском ассоциативном образе человека, в отличие от украинского, актуализирован признак «гордость», в появлении и закреплении которого немаловажную роль сыграл известный прецедентный текст: это звучит гордо (7), гордый (6), гордо (3), звучит гордо (3), гордость (2).

Более значимой для русского языкового сознания по сравнению с украинским оказалась такая ипостась человека, как друг: рус. друг (18), дружба (1); укр. друг (5).

Признак «личность, индивидуальность» оказался на периферии как русского, так и украинского ассоциативного поля: рус. личность (8), индивид (4), индивидуум (1); укр. особистість (9), індивід (2), індивідуальність (1).

82

Релевантным только для украинского ЯС оказался признак человека «искренность, честность»: чесна (8), щира (3); в русской выборке реакция искренний (1) появилась лишь один раз.

Русский человек концептуализирован как существо мужского пола: рус. мужчина (12); при этом в русском ассоциативном поле нет ни одной номинации, обозначающей женщину. Признак пола человека оказался менее значим для украинцев, чем для русских: укр. чоловік (6), жінка (1).

Таким образом, на обоих рассмотренных участках структуры ЯС – макроуровне ядерного состава и микроуровне отдельно взятой структурной единицы ядра – прослеживаются повторяющиеся культурные особенности: «андроцентричность» русского ЯС, бόльшая оценочность украинского ЯС по сравнению с русским, превалирование положительной оценки в ассоциировании, как у русских, так и у украинцев.

Ещё один возможный аспект сопоставительного рассмотрения свойств русского и украинского ЯС – характер наиболее частотной реакции на каждое слово-стимул. Процентный показатель совпадений по этому параметру составляет лишь 23,3%, что свидетельствует как минимум о существенных различиях в структурной организации концептуального пространства одних и тех же русских и украинских слов, о разных смысловых акцентах, расставляемых русскими и украинцами при осуществлении ассоциативной референции.

Одной из наиболее отчетливых закономерностей ассоциативного реагирования русских стал парадигматический характер ассоциаций, при этом в большинстве случаев наиболее частотной реакцией на тот или иной стимул становился его лексический антоним. Украинцы же чаще всего реагировали синтагматической ассоциацией. Например, на стимул быстро наиболее частотными реакциями стали медленно у русских и бігти у украинцев; на стимул бабушка – дедушка у русских и старенька у украинцев; на стимул белый – чёрный у русских

исніг у украинцев, на стимул говорить – молчать у русских и правду у украинцев. Такая очевидная тенденция являет существенные структурные особенности ЯС русских и украинцев. Можно предположить, что она демонстрирует большую поляризованность русского ЯС по сравнению с украинским, что подтверждается также наличием лишь в ядре русского ЯС оппозиции есть/нет. К тому же склонность русского ЯС поляризовать объекты, разводить их по крайним семантическим полюсам в некотором смысле согласуется с такой отмеченной этнопсихологами чертой русского национального характера, как любовь к крайним и категоричным суждениям и крайностям в поведении.

Показательной деталью, указывающей на бóльшую патриотическую настроенность сознания украинцев по сравнению с русскими, являются такие пары «стимул – наиболее частотная ассоциация»: рус. земля – круглая / укр. земля – рідна; рус. народ – толпа / укр. народ – український, рус. родина – мать / укр. Батьківщина – Україна.

Регулярные отказы от ответа при заполнении анкеты респондентами также можно рассматривать как стратегию реагирования, связанную с особенностями их ассоциативного сознания (возможно, с формированием отдельных лакун в структуре сознания). Отметим тот факт, что русские в целом чаще реагировали отказом, чем украинцы (соответственно, 3,07%

и0,66% ответов), вместе с тем в некоторых отдельных случаях процентная доля отказов от ассоциирования русских испытуемых оказывалась достаточно высокой (вечность – 12,4%, справедливость – 9,79%, стыд – 9,66%, обман – 7,78%, слово – 6,76%, ненавидеть – 6,07%, плохо – 5,76, Бог – 5,06%). Одно из возможных объяснений данному явлению связано с отмечавшимся философами апофатизмом русского сознания, нежеланием называть средствами языка категории абсолюта (каковыми в рассматриваемом случае являются Бог, вечность и справедливость), несоизмеримые с человеческими понятиями и словами. Обман, стыд, ненавидеть и плохо объединяет негативная коннотированность; можно предположить, что отказ от реагирования на данные стимулы стал своеобразным защитным механизмом подсознания русских респондентов, не желающих задумываться о чём-то неудобном, неприятном. Позиция украинских испытуемых в плане готовности выполнить поставленное задание более открытая, гибкая.

83

Результаты сопоставления некоторых фрагментов структуры русского и украинского ЯС позволили выявить как общие для обеих лингвокультур, так и этноспецифичные особенности ассоциативного членения (концептуализации) мира, последовательно обнаруживающиеся на разных уровнях анализа данных САС. Ядро русского и ядро украинского ЯС близки как по своему составу, так и по структурной организации; общей особенностью является «светлая» эмоциональная окрашенность образов и русского, и украинского ядра, при этом образы ядра ЯС и русских, и украинцев отсылают к основополагающим ценностям духовной культуры народов (жизнь, добро, семья, дом, друг, любовь, счастье и др.). Контрастно проявляющимся при сопоставлении с украинским свойством русского ЯС является его ярко выраженная поляризованность, в то время как наиболее характерной чертой украинского ЯС в сравнении с русским стала его гораздо большая оценочность, проявленная и количественно, и качественно на всех уровнях анализа. Русское ЯС как бы классифицирует, систематизирует опыт, создаёт и поддерживает структуру, расставляя все объекты по своим местам; украинское ЯС предицирует, описывает и приписывает свойства, даёт вещам оценку и характеристику.

Дальнейшая экспликация специфических особенностей русского и украинского ЯС представляется актуальной и перспективной задачей отечественной антрополингвистики в контексте исследования проблем этнической контактологии и конфликтологии, межкультурной коммуникации, в т. ч. проблем русско-украинской лингвокультурной интерференции и других.

БИБЛИОГРАФИЯ

1.Гачев Г. Д. Ментальности народов мира / Г. Д. Гачев. – М. : Алгоритм : Эксмо, 2008. – 544 с.

2.Гачев Г. Д. Национальные образы мира. Болгария в сравнении с Россией (опыт экзистенциального литературоведения) / Г. Д. Гачев. – М. : Институт славяноведения РАН, 2007. – 320 с.

3.Караулов Ю. Н. Русский ассоциативный словарь как новый лингвистический источник и инструмент анализа языковой способности / Ю. Н. Караулов // Русский ассоциативный словарь: Ассоциативный тезаурус современного русского языка. / Ю. Н. Караулов, Ю. А. Сорокин, Е. Ф. Тарасов [и др.] – М., 1994. – Кн. 1. – С. 191-218.

4.Лурье С. В. Историческая этнология: учебное пособие для вузов / С. В. Лурье. – М. : Академический проект :

Гаудеамус, 2004. – 624 с.

5.Сабуркина Н. В. Общее и различное в языковом сознании славянских народов (некоторые результаты анализа Славянского ассоциативного словаря) / Н. В. Сабуркина, А. Г. Сонин // Язык. Сознание. Культура [Электронный ресурс] : сб. материалов семинара по проблемам языкового сознания. – М., 2006. – 1 электрон. опт. диск (CD-ROM).

6. Славянский ассоциативный словарь: русский, белорусский, болгарский, украинский / Н. В. Уфимцева, Г. А. Черкасова, Ю. Н. Караулов, Е. Ф. Тарасов ; М-во образования и науки Рос. Федерации, Моск. гос. лингвист. ун-т, Рос. акад. наук, Ин-т языкознания. – М., 2004. – 792 с.

7.Тарасов Е. Ф. Актуальные проблемы анализа языкового сознания / Е. Ф. Тарасов // Язык. Сознание. Культура [Электронный ресурс]: сб. материалов семинара по проблемам языкового сознания. – М., 2006. –1 электрон. опт. диск (CDROM).

8.Уфимцева Н. В. Ассоциативный тезаурус русского языка как модель языкового сознания русских/ Н. В. Уфимцева // Язык. Сознание. Культура [Электронный ресурс]: сб. материалов семинара по проблемам языкового сознания. – М., 2006. –1 электрон. опт. диск (CD-ROM).

9.Уфимцева Н. В. Языковое сознание и образ мира славян / Н. В. Уфимцева // Язык. Сознание. Культура [Электронный ресурс] : сб. материалов семинара по проблемам языкового сознания. – М., 2006. –1 электрон. опт. диск (CD-ROM).

10.Цивьян Т. В. Модель мира и ее лингвистические основы / Т. В. Цивьян. – Изд. 2-е, доп. – М.: Ком-Книга, 2005. –

279 с.

СВЕДЕНИЯ ОБ АВТОРЕ Йолиана Страшнюк – аспирантка кафедры русского языка Харьковского национального университета

имени В. Н. Каразина.

Научные интересы: этнопсихолингвистика, лингвокультурология.

84

КАРТИНИ СВІТУ В АСПЕКТІ ЛІНГВОКУЛЬТУРОЛОГІЇ, ЛІНГВОКОГНІТИВІСТИКИ ТА ЕТНОЛІНГВІСТИКИ

«ПРАВДА – НЕПРАВДА» VS «ДОБРО – ЗЛО»: ВІД ПРОТИСТАВЛЕННЯ ДО ОТОТОЖНЕННЯ

(НА МАТЕРІАЛІ ПАРЕМІЙСЛОВ’ЯНСЬКИХ, ГЕРМАНСЬКИХ І РОМАНСЬКИХ МОВ)

Зоряна КОЦЮБА(Дрогобич, Україна)

У статті проаналізовано особливості паремійної реалізації опозицій «правда – неправда», «добро – зло»: схарактеризовано внутрішні взаємозв’язки досліджуваних протиставлень, а також зв'язки з іншими опозиційними парами й окремими концептами; прослідковано подібності і відмінності в національних світоглядах, відображених у прислів’ях і приказках української, російської, польської, англійської і французької мов.

Ключові слова: прислів'я, приказка, опозиція, побутова свідомість, концептуальна ознака, універсальне, національне.

The article focuses on the peculiarities of proverbial realization of the oppositions «truth – lie», «good – evil»: the inner relations of the oppositions under research as well as the links with other oppositions and separate concepts have been characterized; similarities and divergences in the national conception of the world reflected in Ukrainian, Russian, Polish, English and French proverbs have been traced.

Key words: proverb, saying, opposition, common consciousness, conceptual feature, universal, national.

Дослідження різномовних прислів’їв і приказок свідчить про існування різноманітних, тісно переплетених, часто непередбачуваних зв’язків понять-образів, вербалізованих у пареміях. Лише найзагальніші диференційні ознаки здебільшого поєднують слово народно поетичне і те саме слово як одиницю мови. Адже якщо в мові будь-яка лексема отримує чітку дефініцію, то значення фольклорного слова є настільки багатогранним, а часто і суперечливим, як і народні уявлення про предмет, явище, узагальнений образ тощо. Тому слова-концепти народної культури подібного визначення отримати не можуть. Семантика народнопоетичних слів-концептів найвиразніше простежується в їх різноаспектних контекстуальних зв’язках. Організація екстралінгвального досвіду в прислів’ях і приказках відбувається через комплексне залучення логічного і мовного апаратів, що зумовлює виникнення суперечностей між колективними побутовими уявленнями, об’єктивованими в пареміях, і власне мовною семантикою ключових слів-концептів. Компоненти опозиційних пар «правда – неправда» і «добро – зло» в побутовій свідомості носіїв слов’янських, германських і романських мов концептуалізуються неоднозначно.

Незважаючи на певну дослідженість способів різномовної вербалізації аналізованих опозиційних концептів (праці Н. Арутюнової, І. Змійової, Н. Іваненко, Н. Панченко, Т. Попової), окремого розгляду потребує специфіка профілювання названої опозиції в традиційних текстах народної культури, зокрема в пареміях, якому присвячено цю статтю.

Опозиція «правда – неправда» у зіставлюваних етнокультурах корелює з протиставленням «друг – ворог», виявляючи внутрішні протиріччя, характерні для людської логіки загалом і для фольклору, що є її відображенням, зокрема. Правдивість, одна з найвартісніших характеристик стосунків друзів, протиставляється лестощам – завуальованій брехні: Не той друг, що медом маже, а той друг, хто правду каже [11: 184]; В дружбе правда [2 (2: 228)]; Przyjaciel jest, co prawdę mówi, nie co pochlebia [20 (2: 1127)]; As a wolf is like a dog, so is a flatterer like a friend [26: 99]; Hüte dich vor den Katzen, die vorne lecken und

85

hinten kratzen [8: 126]; Mieux vaut ami grondeur que flatteur [17: 21]. Проте правда і її носії здебільшого отримують негативну оцінку в побутових уявленнях носіїв зіставлюваних мов, на що вказує дистрибуція базових ознак концепту «правда» в паремійних текстах (докладніше див. [7]). Ця особливість зумовлює існування універсальних внутрішніх світоглядних суперечностей: правда в пареміях кваліфікується як необхідна передумова дружби і водночас одна з основних причин її втрати: Правду казати – приязнь теряти [11: 187]; Правду говорить – никому не угодить [2 (1: 152)]; Prawda nienawiść rodzi [20 (2: 1067)];

Truth breeds hatred [26: 270]. Звідси – Скажи правду – наживеш ворога [11: 187]; Не говори правды, не теряй дружбы! [2 (1: 152)]; Flattery begets friends, but the truth begets enmity [4: 164]; Willfahren macht Freunde, Wahrsagen Feinde [8: 244]; Beau service fait amis, vrai dire ennemis [17: 22]. Про актуальність логем «правдивість – ознака дружби» і «правда породжує ненависть» для носіїв досліджуваних мов свідчить їх представленість у різномовних паремійних корпусах (кожна з названих логем отримує близько двадцяти паремійних реалізацій в українській і російській мовах, приблизно по десять в польській, англійській і французькій), а також варіативність більшості цитованих прислів'їв і приказок.

Таким чином, кваліфікація концептів ПРАВДА і БРЕХНЯ в побутовій свідомості частково збігається (пор.: Брехня і приятеля робить ворогом [П-90: 379]), адже брехливість – одна з усталених характеристик ворогів в українських та англійських пареміях: Оббрехали мене вороги від ніг до голови [10: 383]; Пізнати брата по слові, а ворога по мові [11: 70];

Believe no tales from an enemy’s tongue [26: 85]; An enemy's mouth seldom speaks well [26: 84].

Світоглядні протиріччя зумовлюють існування паремійних антонімів: Краще гірка правда,

ніж солодка брехня [10: 382] – Солодка брехня лучче гіркої правди [10: 383]; Better speak truth rudely, than lie covertly [25: 269] – Better a lie that heals than a truth that wounds [26: 59]; The truth is not to be spoken at all times [21: 416]. Звідси – закономірність і обґрунтованість англійської багатоваріантної паремії: There is falsehood (flattery, fraud) in fellowship [26: 106].

БРЕХНЯ, як зло та гріх, в українській побутовій свідомості закономірно асоціюється з нечистотою: Брехня – що вугілля: не випече, то замаже [10: 380]; Зле товариство – то так, як вугля: як не впече, так замаже [10: 360]; Поговóри складає той, хто сам у сажі [10: 288].

У польських, англійських і французьких пареміях подібно: Wśród złych ludzi człek się brudzi

[20 (1: 382)]; He that has to do with what is foul, never comes away clean [26: 40]; Si l’on n’est pas brûlé par le feu, on est noirci par la fumée [17: 99].

Для носіїв багатьох мов [24: 33; 23: 89] типовими є концептуальний асоціативний ряд друг → борг → брехня → ворог, на що вказує багатоваріантність аналізованих прислів’їв, а також їх часово-просторова репрезентація, яка свідчить про давність досліджуваних паремійних одиниць і їх широку локалізацію: Коли хочеш приятеля позбутися, то позич йому грошей [11: 136] – В долг давать – дружбу терять [2 (2: 40)] – Chcesz przyjaciela stracić, pożycz mu pieniądze [22: 75] – Lend your money and lose your friend [26: 156] – Ami au prêter, ennemi au rendre [24: 33]; Малий довг робить довжника, а великий – ворога [11: 135]; Если хочешь врага нажить, так дай в долг денег [2 (2: 40)]; If you would make an enemy, lend a man money, and ask it of him again [26: 156]; Ami au prêter, ennemi au rendre [17: 23].

Дивергентними є взаємовідношення ПРАВДИ і СИЛИ в побутовій свідомості носіїв слов'янських і германських мов. Якщо для носіїв германських культур сила правди незаперечна: Truth will prevail [19: 499]; Though a lie be swift, the truth overtakes it [26: 269]; A lie stands on one leg, and truth on two [19: 274]; Truth will conquer, falsehood will kill [26: 269]; Die Wahrheit kann gedrückt, aber nicht unterdrückt werden; Wer die Wahrheit wollte begraben, müßte dazu viel Schaufeln haben [8: 76], то в слов'янській народній філософії сприйняття правди неоднозначне: з одного боку, в пареміях вербалізуються колективні уявлення про непереможність правди, широко репрезентовані в різних жанрах фольклору, а з другого, – наголошується на домінуванні брехні в людському суспільстві.

Уявлення про ПРАВДУ і БРЕХНЮ в концептуальних системах носіїв усіх зіставлюваних мов персоніфіковані і закріплені у вигляді універсальних моделей, вербалізація яких значно виразніше простежується в паремійних корпусах слов'янських мов, у яких досліджувані тематичні групи паремій мають майже вдвічі більшу кількісну репрезентацію. Наймісткіша з моделей – «правда/брехня – людина»: Брехня стоїть на одній

86

нозі, а правда на двох [11: 181]; Кривда сидить за столом, а правда жебракує коло дверей [11: 189]; Правда в лаптях, а кривда, хоть в кривых, да в сапогах [2 (1: 152)]; Правда прежде нас померла [2 (1: 154)]; Вранью короткий век [2 (1: 159)]; Правда истомилась, лжи покорилась [2 (1: 156)]; Prawda nigdy nie ma miejsca [20 (2: 1068)] – Prawda wszędy miejsce ma

[20 (2: 1069)]; Prawda nie zginie [20 (2: 1062)]; Prawda umarła w butach [20 (2:1068)]. Стани і дії людини є когнітивними донорськими сценаріями, до яких уподібнюються персоніфіковані ПРАВДА і БРЕХНЯ в пареміях. Названа модель найчастіше має такі деталізовані вияви:

1)«правда/брехня – борець»: Маленька правдонька всі неправди переважить [11: 183]; Гроші можуть много, а правда все [11: 182]; Кривда правду переборе і від того бідним людям горе [11: 189]; Деньги смогут много, а правда все [2 (1: 149)]; Ложь стоит до правды

[2 (1: 152)]; Prawda przeprzeć wszystko potrafi [20 (2: 1068)]; Prawdzie trudno się przeciwić [20 (2: 1070)];

2)«правда/брехня – плавець (рятівник)»: Виплине правда наверх і з дна моря [11: 181]; Правда втопилась, а кривда наверх спливла; Правда з дна моря вирятовує, а неправда в калюжі топить [11: 185]; Правда на огне не горит, на воде не тонет [2 (1: 151)]; Prawda na wyrch wypływa [20 (2: 1066)];

3)«правда/брехня – мудрець»: Правды не переспоришь (не проведешь, не переможешь); Как не хитри, а правды не перехитришь [2 (1: 154)]; Prawdą najdalej zajdziesz [20 (2: 1069)];

Prawda się nie myli [20 (2: 1068)].

У слов'янських пареміях реалізується також модель «правда/брехня – страва»: Правду вовки з’їли [11: 187]; Брехня на столі, а правда під порогом [11: 181]; И Мамай правды не съел [2 (1: 144)]; Prawda kiedyś była, to ją wilki zjadły [20 (2: 1066)]; Insza prawda w uściech, insza pod półmiski [20 (2: 1062)].

Отже, Бог, правда, прислів’я, дурень (глупота), а для східних слов'ян ще й народ, непідвладні часові, оскільки вони в різних своїх іпостасях є початком, основою світу, людського суспільства, наріжним каменем світобудови. Бог – як вищий суд, вищий закон, втілення правди. Правда – як моральна цінність, закладена Богом в основу людського суспільства (докладніше див. [7]), адже: Брехня тільки доти стоїть, поки правда не прийде [10: 380]; Не на брехні світ стоїть [10: 94]; Біда на світі, коли немає правди [11: 181]; Делай не ложью – все выйдет по божью; За правого бог и добрые люди [2 (1: 144)]; Prawdą świat stoi i ludzie na nim [20 (2: 1069)]; A liar can go round the world but cannot come back; Cheats never prosper [26: 59]; Der Lügner fängt sich selber in seiner Lüge [8: 59].

Подібно трактується доброчесність (одним із виявів якої є, безперечно, правдивість) в англійських пареміях. Доброчесність (на відміну від зла і жорстокості – A man of cruelty is God’s enemy [19: 297]) поєднує людину з Богом і є довговічною, як правда: Virtue joins man to God; Virtue never grows old [26: 117]; Virtue is the only true nobility [19: 509]; Virtue is the beauty (nobleness) of the mind [25: 861].

З іншого боку, в східнослов'янських пареміях відбито протилежні уявлення про роль НЕПРАВДИ в людському суспільстві – Брехнею світ держиться (живе); Брехнею цілий світ перейдеш, а правдою ані до порога [10: 379]; На брехні світ стоїть та й не падає [10: 382]; Свет спокон веку неправдою стоит; Неправда светом началась, светом и кончится [2 (1: 154)] тощо. Така паремійна антонімія не випадкова, оскільки, по-перше, сама природа фольклору передбачає різнобічний опис і характеристику низки явищ, категорій, предметів. Звідси у системі фольклору поряд із незаперечною єдністю відчуваються і протиріччя, неузгодженості, світоглядний «різнобій». «Історична пам'ять етносу» у фольклорному відображенні не є монолітною [12: 70]. По-друге, вона виводить на одне із найголовніших протиставлень у міфологічній моделі світу – протиставлення добра і зла, що є символом Бога

ісатани, правди і кривди, світла – темряви, космосу – хаосу та ін. [13: 45]: Virtue and vice divide the world, but vice has got the greater share [26: 118]; Tell the truth and shame the devil [26: 271]; Vérité en deça des Pyrénées, erreur au-delà [17: 530]; Dobre złego nie cierpi [20 (1: 446)]; Bez prawdy fałszu nie znać [2 (2: 1060)]; Брехня правди не любить [10: 380]; В Боге нет неправды; Вся неправда от лукавого [2 (1: 150)]; Горе от бога, а неправда от дьявола [2 (1: 147)].

87

Так само, як й у випадку з опозицією «правда – неправда (брехня)», у побутовій свідомості носіїв слов'янських, германських і романських мов немає чітко структурованих опозиційних зв’язків у протиставленні «добро – зло» (на відміну від відношень у відповідній антонімній парі з погляду мови): Нема зла без добра [10: 362]; Нема тіні без світла [9: 52];

От добра до худа один шаток [2 (1: 91)]; Złe z dobrym zmieszane jest [20 (3: 880)]; Nie ten dobry, kto cale dobry, ale kto trochę dyskretniej złym jest [20 (1: 456)]; There is not the thickness of a sixpence between good and evil [26: 118]; Nothing so bad in which there is not something of good [25: 581]; Es ist nichts so böse, es findet sich etwas Gutes dabei [8: 103]; Wo viel Licht ist, da ist auch viel Schatten [8: 250]; A quelque chose malheur est bon; Ce qui nuit à l’un sert à l’autre [17: 320]; Le bon blé porte bien l’ivraie [17: 436] і под. Тому закономірно, що прислів'я, які є втіленням правди, відображають людське життя як нерозривну єдність добра і зла: W przypowieści złe i dobre się mieści [20 (2: 1136)].

Характерно, що аналізована група прислів'їв і приказок була репрезентативною ще в латиномовному паремійному корпусі: Subtexta malis bona sunt – Добро переплітається з лихом [16: 208]; Malum nullum est sine aliquo bono – Немає лиха без якогось добра [15: 192];

Neque in bona segete nullum est spicum nequam, neque in mala non aliquod bonum – Немає доброго врожаю без пустого колоска, ні поганого – без доброго [15: 219].

З огляду на проведений аналіз, зрозумілим видається той факт, що концептуальні ознаки «неминучість», «необхідність», «всюдисущість» притаманні також концептам НЕПРАВДА і ЗЛО, вербалізованим у пареміях зіставлюваних мов: Нема лісу без вовка, а села без лихого чоловіка [10: 364]; Од лихої тварі в світі не втечеш [10: 365]; Гадюку обійдеш, а від брехні не втечеш [10: 381]; Мир во зле (лжи) лежит [3 (1: 683)]; От черта крестом, от свиньи пестом, а от лихого человека – ничем [2 (1: 97)]; Dużo wody upłynie, nim złe minie [20 (3: 878)]; The world is full of knaves [26: 16]; Ill weeds grow fast [25: 401]; Evils come without calling for [25: 534]; Mauvaise herbe croît toujours [17: 334]. Звідси ж – протилежні народні уявлення про силу ДОБРА і ЗЛА: Добро все переможе [10: 355]; Добро не пропадає, а зло умирає [10: 356]; Добро не умрет, а зло пропадет [2 (1: 91)]; Не устоять худу против добра [2 (1: 94)];

Dobre minie, a złe zginie; Dobre przy złym znaczniejsze [20 (1: 445)]; A good heart conquers ill fortune [26: 117], але й Лиха твар усе переможе; Лихе не згине [10: 363]; Лихого чоловіка бійся, бо лихий чоловік переможе все [10: 364]; Лихое споро: не умрет скоро [3 (2: 257)]; Siła złego dwóch na jednego [20 (3: 881)]; Dłużej złego niż dobrego [20 (3: 878)]; Małe złe wielkie dobre zepsuje [20 (3: 879)]; An ill stomach makes all the meat bitter [25: 776]; He that the devil drives, feels no lead at his heels [26: 66].

ПРАВДА, як компонент одного з найголовніших протиставлень у міфологічній моделі світу і водночас універсальний вузловий концепт побутової свідомості багатьох народів, поєднує протилежності. Так, пияцтво з погляду різних культур є земним гріхом, тобто злом:

Горілка до доброго не доведе [10: 438]; В чарці більше людей тоне, як у морі [10: 436] –

Bacchus has drowned more men then Neptune [26: 74] – Im Becher ertrinken mehr als im Meer [8: 64]; Допьяна пить – Бога гневить, себя губить [5: 412]; Wódka gubi narody [20 (3: 757)];

There is a devil in every berry of the grape [26: 74]. Пияцтво призводить до втрати розуму і здоров'я: Пияцтво розум з’їло; П’яний дурному брат [10: 433]; Вино с разумом не ладят: хмель шумит, ум молчит [5: 412]; Горілка – здоров’ю злодійка [10: 439]; Кто чарку допивает, тот веку не доживает [5: 415]; Od wódki rozum krótki; Kto wódkę pije, ten niedługo żyje [20 (3: 758)]; He who is master of his thirst is master of his health [26: 75]; When the wine is in, the wit is out [26: 73] – Wein ein, Witz aus [8: 204]; Der Wein ist kein Narr, aber er macht Narren [8: 64]. З другого боку, п’яниця, як і дурень, є носієм правди, тобто добра: У п’яниці правда на язиці [10: 435]; П’яний, як дитина, і нехотя правду скаже [10: 434]; Пьяный – что малый: что на уме, то и на языке [5: 409]; Pijany a dziecię prawdę powie [20 (2: 1064)]; Drunkards and fools cannot lie [26: 73]; Wine in, truth out [25: 895]; La vérité se trouve dans les bouchons [14: 1087]. Чи не звідси переконання, вербалізовані у французьких пареміях Dieu aide toujours aux fous, aux amoureux et aux ivrognes [17: 214]; Il y a un Dieu pour les ivrognes

[14: 351]?

Таким чином, національні паремійні корпуси мов можна вважати своєрідними моделями, модально-аксіологічними парадигмами, в яких віддзеркалюються уявлення того чи того

88

соціуму про добро і зло, що ґрунтуються на властивих йому національних, соціальних, культурних, релігійних та інших стандартах оцінювання. Етнолінгвістичні засади оцінювання виявляють себе в процесі становлення, вибору мотивації і критеріїв оцінки. Навіть там, де йдеться про нефіксовані критерії, лише концептуальний аналіз, з’ясування зв’язків між класами об’єктів виявляє оцінне підґрунтя. Отож специфіка аксіологічних текстів зумовлена не стільки змістом окремого оцінного слова, скільки наповненням цілого з урахуванням відношень між елементами [6: 172]. Аналіз особливостей об’єктивації універсальної опозиції «добро – зло» в пареміях підтверджує думку про те, що зміст поняттєвих категорій може варіюватися від культури до культури, але сутнісна природа процесів формалізації залишається незмінною. Під покровом варіацій субстанції приховано універсальні закономірності формальної логіки [1: 143]. Універсальною особливістю побутової свідомості, відображеної в паремійних корпусах різноструктурних мов, є тенденція до нівеляції чіткої смислової опозиційності, властива компонентам протиставлень «добро – зло» і «правда – неправда», з погляду мови, а також суміщення їх базових концептуальних ознак. Так, ознаки «неминучість», «необхідність», «всюдисущість» актуалізуються в обох складових опозиції «правда – неправда» (і відповідно «добро – зло»), що приводить до нечленованості протилежностей у свідомості носіїв мови.

БІБЛІОГРАФІЯ

1.Барли Н. Структурный подход к пословице и максиме / Н. Барли // Паремиологические исследования: сб. статей. –

М.: Гл. ред. восточной л-ры, 1984. – С. 126 – 148.

2.Даль В. И. Пословицы русского народа: сборник: в 2-х т. / В. И. Даль. – М.: Худож. лит., 1984. – Т. 1 – 2.

3.Даль В. Толковый словарь живого великорусского языка: в 4-х т. – М.: Русский язык, 1981. – Т. 1 – 4.

4.Дубенко О. Ю. Англо-американські прислів’я та приказки: посібник. – Вінниця: Нова книга, 2004. – 416 с.

5.Иллюстровъ І. И. Жизнь русскаго народа въ его пословицахъ и поговоркахъ. Сборникъ русскихъ пословицъ и поговорокъ. Изд. 2-е. – СПб.: СПб Губерн. Тип., 1910. – 469 с.

6.Кононенко В. Мовна оцінка в етнокультурному аспекті / В. Кононенко // Мовознавство: доп. та повідомл. IV Міжнар. конгр. Україністів / Відп. ред. В. Німчук. – К.: Пульсари, 2002. – С. 172 – 176.

7.Коцюба З. Г. Асоціативно-вербальні зв’язки в українських та англійських прислів’ях / З. Г. Коцюба // Слов’янський вісник: зб. наук. праць. – Вип. 6. – Рівне: РІСКСУ, 2006. – С. 122 – 131.

8.Кудіна О. Ф., Пророченко О. П. Перлини народної мудрості. Німецькі прислів'я та приказки. – Вінниця: Нова книга, 2005. – 320с.

9.Прислів'я та приказки: Природа. Господарська діяльність людини / [упоряд. М.М. Пазяк]. – К.: Наук. думка, 1989. –

480 с.

10.Прислів’я та приказки. Людина. Родинне життя. Риси характеру / [упоряд. М.М. Пазяк]. – К.: Наук. думка, 1990. –

528 с.

11.Прислів’я та приказки. Взаємини між людьми / [упоряд. М. М. Пазяк]. – К.: Наук. думка, 1991. – 440 с.

12.Путилов Б. Н. Фольклор и народная культура; In memoriam / Б. Н. Путилов. – СПб.: Петерб. востоковедение, 2003. –

464 с.

13.Словник символів / [за заг. ред. О. І. Потапенка, М. К. Дмитренка]. – К.: Ред. часопису "Народознавство", 1997. –

156с.

14.Французско-русский фразеологический словарь. Ок. 35000 выражений / [под ред. Я.И. Рецкера]. – М.: Изд. иностр. и

нац. словарей, 1963. – 1112с.

15.Цимбалюк Ю. В. Латинські прислів’я і приказки / Ю. В. Цимбалюк. – К.: Вища школа, 1990. – 436 с.

16.Цимбалюк Ю. В. Англо – латинсько – українсько – російський словник афоризмів / Ю. В. Цимбалюк. – К.: Грамота, 2009. – 408с.

17.Dictionnaire des proverbes, sentences et maximes par M. Maloux. – Paris: Librairie Larousse, 2001. – 628 p.

18.Longman Dictionary of English Language and Culture. – Longman Group UK Ltd., 1992. – 1528 р.

19.Mieder W. The Prentice-Hall encyclopedia of world proverbs. – New Jersey: Prentice-Hall, Inc., Englewood Cliffs, 1986. –

582 p.

20.Nowa księga przysłów i wyrażeń przysłowiowych polskich: w IV t. / [red. J. Krzyżanowski]. – Warszawa: Państwowy Instytut Wydawniczy, 1969 – 1972. – T. I – III.

21.Proverb wit & wisdom. A treasury of proverbs, parodies, quips, quotes, clichés, catchwords, epigrams and aphorisms / [comp. by L. A. Berman; with assist. by D.K. Berman]. – New York: Berkley Publ. Group, 1997. – 522 p.

22.Przysłowia polskie / [wyb. i opracow. K. Stefańska-Jokiel]. – Wrocław: Wyd. Europa, 2006. – 200 s.

23.Sitarz M. Yiddish and Polish proverbs. Contrastive Analysis against Cultural Background / Magdalena Sitarz. – Kraków: Polska Academia Umiejętności, 2000. – 161 р.

24.Słownik przysłów z ilustracjami. – Wyd. II, popr. – Warszawa: Harald G, 2000. – 756 s.

25.The Oxford Dictionary of English Proverbs. 3rd ed. / [ed. by F. P. Wilson]. – Oxford: Clarendon Press, 1992. – 930 р.

26.The Penguin Dictionary of Proverbs. 2nd ed. / [ed. by R. Fergusson & J. Law]. – Penguin Books, 2000. – 365 р.

ВІДОМОСТІ ПРО АВТОРА Зоряна Коцюба – доктор філологічних наук, доцент, професор кафедри германських мов і перекладознавства

Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка.

Наукові інтереси: лінгвокультурологія, етнолінгвістика, контрастивна лінгвістика, перекладознавство.

89

СТЕРЕОТИП «СВОГО» І «ЧУЖОГО» В УКРАЇНСЬКІЙ ТА ІНШИХ ЄВРОПЕЙСЬКИХ МОВАХ

ВолодимирМАНАКІН, Наталія МАНАКІНА (Запоріжжя, Україна)

Стаття присвячена феномену свого-чужого, який має довготривалу та складну історію та безпосередній відбиток у паремійних корпусах різних мов світу.

Ключові слова: національний стереотип , паремії, мовні картини світу.

The paper dills with phenomena “us-them” which has a long and very complicated history, and has been reflected in phraseology (paremiis) of different languages.

Key words: national stereotype, paremii, language world view.

Своя сорочка ближча до тіла; Серед який народ ідеш – того і шапку надівай (Українські приказки)

Колективне національне свідоме та підсвідоме (у термінах К.Юнга) – особлива таємнича царина, що певною мірою відбивається в мовах народів. Невід’ємною часткою національної свідомості (підсвідомості тощо), що відбивають національні мови є закарбовані чисельні факти наявного чи прихованого конфлікту між «своїм» та «чужим». Мова не тільки відбиває такі факти, а регулює процеси творення колективного національного свідомого/підсвідомого. Мова, будучи віртуальним «третім світом» між людиною та дійсністю, здатна впливати на перцептивні процеси особистості не менше, ніж реальні факти життя. Мова створює настільки стійкі стереотипи уявлень про світ, що людина починає твердо вірити в справжність мовного (фантомного) двійника дійсності.

В межах окресленої проблеми постають питання: чи насправді мовні явища, і зокрема паремії, що побудовані на протиставленні «свого» та «чужого», якось впливають на формування міжкультурної толерантності і чи така толерантність можлива в принципі? І чи не продукують мовні реалії, зокрема прислів’я та приказки про «своє» та «чуже» ксенофобні настрої?

Спробуємо трохи торкнутися зазначених проблем і дати власну відповідь на поставлені запитання.

Складність подолання конфлікту між «нашим» і «не нашим», «своїм» і «чужим» полягає в тому, що цей конфлікт є багатоаспектним за природою, тобто є наслідком різних, проте взаємопов’язаних чинників, що лежать в основі його існування. Протиставлення «своє – чуже» є не просто архаїчним та архетипним, а певною мірою вродженим механізмом самоідентифікації етнічної свідомості. Самоідентифікація, своєю чергою, є проявом самозбереження, або самозахисту, що в принципі є одним й тим самим. Усе це складники природних механізмів, які, крім нас, Homo(s) Sapiens, гуртують також тваринний світ. Тобто це той чинник, який знаходиться у площині інстинктивної поведінки живих істот. Кожний знає, що тварини і птахи навіть одноосібних чужинців не шанують і, як правило, знищують. Фахівці, які досліджують тваринні та пташині «мови» (сигнальні системи), довели, що мавпи шимпанзе або папуги, що живуть на різних континентах планети, спілкуються між собою різними «мовами». Чим це не слугує доказовим проявом самоідентифікації, яку передбачає сама природа?

Природність конфлікту між «своїм» і «не своїм» закладена на рівні розвитку кожної особистості в онтогенезі тощо. Розрізнення між своїм та чужим – найперший досвід людини від того моменту, як вона починає розвиватися як індивід. Із розвитком свого власного Я формується усвідомлення чужого або ж, навпаки, – належності до певних груп чи колективів. Усвідомлення себе завжди супроводжується відмежуванням від чужого. У цьому виявляється схильність ставити себе в центр всесвіту [2: 449]. На глобальному рівні ця риса демонструється, наприклад, відомим фактом того, як японці або австралійці представляють географічну карту світу: їхні («свої») країни на цих картах опиняються по центру.

На відміну від інших природних інстинктів, які об’єднують людей і тварин, у більшості випадків Homo sapiens не вважає за потрібне приховувати і тим більше долати фактор віднесеності до певної національно-етнічної чи родинної спільноти, незалежно від загальної

90