nauk_zbor_2012_104_2_Kirovograd

Сучасний англомовний художній дискурс відбиває різні ціннісно-нормативні системи маскулінності та фемінінності – від традиційних, санкціонованих англомовним соціумом, до альтернативних маргінальних.

Перспективи дослідження вбачаємо у проведенні аналізу структури ціннісного складника концептів МАСКУЛІННІСТЬ та ФЕМІНІННІСТЬ в сучасному англомовному художньому дискурсі.

БІБЛІОГРАФІЯ

1.Арутюнова Н. Д. Аксиология в механизмах жизни и языка / Н. Д. Арутюнова // Проблемы структурной лингвистики.

–М.: Наука, 1984. – С. 5-23.

2.Бабаева Е. В. Лингвокультурологические характеристики русской и немецкой аксиологических картин мира : автореф. дис. на соискание уч. степени доктора филол. наук : 10.02.19 / Е. В. Бабаева. – Волгоград, 2004. – 40 с.

3.Бахтин М. М. Эстетика словесного творчества / Бахтин М. М. – М. : Искусство, 1986. – 444 с.

4.Белова А. Д. Лингвистические аспекты аргументации / Белова А. Д. – К. : КНУ, 1997. – 310 с.

5.Бєссонова О. Л. Оцiнний тезаурус англiйської мови: когнiтивно-гендернi аспекти / Бєссонова О. Л. – Донецьк :

ДонНУ, 2002. – 362 с.

6.Гартман Н. Этика / Гартман Н. – СПб. : “Владимир Даль”, 2002. – 707 с.

7.Дюркгейм Э. О. О разделении общественного труда. Метод социологии / Дюркгейм Э. О. – М. : Наука, 1991. – 573 с.

8.Змійова І. В. Лінгвокогнітивні характеристики засобів вербалізації концепту ДОБРО в англійській мові : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук : спец. 10.02.04 "Германські мови" / І. В. Змійова. – Харків, 2006. – 20 с.

9.Ивин А. А. Основания логики оценок / Ивин А. А. – М. : МГУ, 1976. – 230 с.

10.Иная ментальность / [Карасик В. И., Прохвачева О. Г., Зубкова Я. В., Грабарова Э. В.]. – М. : Гнозис, 2005. – 352 с.

11.Карасик В. И. Язык социального статуса / Карасик В. И. – М.: Гнозис, 2002. – 333 с.

12.Кон И. Мужские исследования: меняющиеся мужчины в изменяющемся мире / И. Кон // Введение в гендерные исследования. Ч. 1. [под ред. И. А. Жеребкиной]. – Х.: ХЦГИ; СПб. : Алетейя, 2001. –С. 563-604.

13.Красных В. В. “Свой” среди “чужих”: миф или реальность? / Красных В. В. – М.: ИТДГК “Гнозис”, 2003. – 375 с.

14.Левонтина И.Б., Шмелев А.Д. За справедливостью пустой / И. Б. Левонтина, А.Д. Шмелев // Логический анализ языка. Языки этики. – М. : Языки русской культуры, 2000. – С. 281-292.

15.Мартинюк А. П. Конструювання гендеру в англомовному дискурсі / Мартинюк А.П. – Харків : Константа, 2004. –

292с.

16.Неновски Н. Право и ценности / Неновски Н. ; [пер. с болг. В. М. Сафронова]. – М.: Прогресс, 1987. – 248 с.

17.Парыгин Б. Д. Основы социально-психологической теории / Парыгин Б. Д. – М.: Мысль, 1971. – 351 с.

18.Петров Ю. В., Петров В. Ю. Философия ценностей и ценностная этика. Вступ. статья / Ю. В. Петров, В. Ю. Петров // Н. Гартман. Этика. – СПб. : “Владимир Даль”, 2002. – С. 5-83.

19. Пименова М. В. Положительная эстетическая оценка в рамках лингвистической категории эвалюативности / М. В. Пименова // Лингвистика на исходе ХХ века: итоги и перспективы : междунар. конф., 1995 г. : тезисы докл. – М., 1995. –

Т. 2. – С. 414.

20.Смелзер Н. Социология ; [пер. с англ.]. – М.: Феникс, 1994. – 688 с.

21.Cтепанов Ю. С. Константы. Словарь русской культуры. Опыты исследования / Cтепанов Ю. С. – М. : Академический проект, 2001. – 990 с.

22.Стернин И. А. Коммуникативное поведение в структуре национальной культуры / И. А. Стернин // Этнокультурная специфика языкового сознания. – М. : Языки русской культуры, 1996. – С. 97-112.

23.Хейзинга Й. Homo ludens. В тени завтрашнего дня / Хейзинга Й. – М.: Прогресс-Литера, 1994. – 554 с.

24.Якуба Е. А. Социология / Якуба Е. А. – Харьков : Константа, 1996. – 192 с.

25.Hall E. T. The hidden dimension / Hall E. T. – N.Y. : Anchor, 1969. – 217 p.

26.Hofstede G. Masculinity and femininity. The Taboo dimension of natural cultures / Hofstede G. – L. : Sage Publications, 1998. – 201 p.

27.Kimmel M. The Gendered society / Kimmel M. – N.Y.; Оxford : Oxford Univ. Press, 2000. – 391 p.

28.Krzeszowski T. P. The axiological aspects of idealized cognitive models / T. P. Krzeszowski // Meaning and lexicography. – Amsterdam, Phil. : John Benjamins, 1990. – P. 135-165.

29.Macionis J. Sociology / Macionis J. – Englewood Cliffs, NJ : Prentice Hall, 1989. – 682 p.

30.Messner M. A. Politics of masculinities. Men in movement / Messner M. A. – L. : Sage Publications, 1997. – 249 p.

31.Schaefer R. Sociology / Schaefer R. – N.Y. etc. : McGraw-Hill, Inc., 1989. – 694 p.

СПИСОК ЛЕКСИКОГРАФІЧНИХ ДЖЕРЕЛ

32.Культурология. ХХ век : словарь. – СПб. : Университетская книга, 1997. – 640 с.

33.Философский энциклопедический словарь / [Редкол.: С. С. Аверинцев, Э. А. Араб-Оглы, Л. Ф. Ильичев и др.] – 2-е изд. – М. : Сов. Энциклопедия, 1989. – 815 с.

ВІДОМОСТІ ПРО АВТОРА Марина Яценко – кандидат філологічних наук, доцент кафедри практики англійського усного та писемного мовлення

Харківського національного педагогічного університету імені Г. С. Сковороди.

Наукові інтереси: картина світу в аспекті лінгвокультурології, лінгвокогнітивістики та етнолінгвістики; гендерні дослідження.

181

 НАУКОВI ЗАПИСКИ Серія: філологічні науки Випуск 104 (2)

КУЛЬТУРОТВОРЧИЙ ВИМІР ЛАТИНСЬКИХ ВИСЛОВІВ

Галина БЕНЬКЕВИЧ(Львів, Україна)

У статті розглянуто культурні цінності, їх вплив на життя людини та суспільства. Проведена класифікація культурних цінностей у латинських висловах.

Ключові слова: фразеологізми, культурна антропологія, культурні цінності, моральні цінності, творча діяльність, майстерність, ціннісні орієнтації.

The article deals with cultural values and their impact on human life and society. The classification of cultural values in the Latin words is given.

Keywords: phraseological units, cultural anthropology, cultural values, moral values, creativity, skill, value orientation.

Знайомлячись з конкретною мовою, людина проникає в нову культуру і отримує величезне духовне багатство. Скарбницею і невід’ємною частиною будь-якої мови є фразеологія. Саме фразеологізми відображають історію народу, своєрідність його культури, побуту, традицій.

Фразеологізм у процесі мовлення відтворюється як готова словесна формула. Компоненти фразеологізму є повнозначними службовими словами: багатіти думкою, камінь спотикання, збити з пантелику, загнати на слизьке, стріляти з гармат по горобцях, як на сповіді, не за горами, з душею.

У фразеологічних висловах слова зберігають своє індивідуальне значення. Фразеологічні вислови усталені у:

мовних кліше і штампах: поетична вільність – рoētica licentia; складених найменуваннях: вразливе плем’я поетів – genus irritabile vatum;

прислів'ях та приказках: серед поетів не лише самому Гомерові є місце – in poētis non Homero soli locus est;

крилатих висловах: ораторами стають, поетами народжуються – oratores fiunt, poētae nascuntur.

Фразеологізми здебільшого дослівно не перекладаються. У широкому значенні їх розглядали такі вчені: В. Виноградов, М. Шанський, Л. Булаховський, В.Л. Архангельський, М.Ф. Алефіренко, О.В. Кунін та ін.

Для відшліфування фразеологізмів потрібна повсякденна практика і час. Час вкарбовується в пам’яті поколінь, а пам’ять – це, власне, і є людська культура, бо через неї фразеологізм зберігає своє значення. Для нас важливими є фразеологізми з часів античності, які мають в собі нашарування тисячоліть. Латинські фразеологізми є одним з сегментів великої античної культури, яку успадкувало сучасне людство, тому ми будемо їх розглядати в культурологічному аспекті.

Зацікавлення проблемами людини, її життя і смерті, природи і сенсу існування, перспективи майбутнього присутні у філософських міркуваннях. Щодо природничонаукового підходу до вивчення людини та її довкілля у філософській науці виникли дискусії. Це спричинило переорієнтацію цінностей у бік культури. В основу культури закладені філософські концепції (Дж. Віко, І. Гердер, Г. Гегель), тому зміна способу життя, стрімкий розвиток інформаційного суспільства переорієнтували наукові пошуки культурних цінностей з природничо-наукового у антропологічний вимір і звернули увагу на творчість особистості. Особистість, за власною ієрархією, формує переконання, установки, принципи та ідеали, домінанти, симпатії чи антипатії, любов чи ненависть, схильність чи неприязнь, вольові зусилля, рішучість боротися за позитивні соціальні чи культурні цінності.

За культурологічною концепцією Еріха Ротхакера, «людина є творцем і носієм культури». Природа людини поєднує емпіричну предметність і духовну суб'єктивність. Людина є вільною, відкритою до світу і активною. Через культуру особистість дає творчу відповідь природі і довкіллю [4].

У поглядах О.М. Гавелі йдеться про існування в культурній антропології різних підходів щодо визначення місця людини у світі та часі, розуміння її ідеальної цілісності. Найперше, це стосується питань сенсу людського життя, розуміння її шляху до безсмертя. З антропоцентричних позицій це питання має неоднозначне розв’язання, про що описано в працях відомого вченого В. Бехтерєва.

182

Антропоцентризм В. Бехтерєва заснований на тому, що людина як центр культури має усвідомити свою місію і стати безсмертною. За кожною людиною закріплено, на його думку,

– усе минуле людської культури. Будь-яка людина є ланкою, що пов’язує минуле з майбутнім.

Цікавими є культурно-антропологічні розвідки відомого філософа срібної доби російської культури П. Флоренського.

Антропологізм розширює межі уявлення про людину як центр культури. Виокремлюючись із множини, людина розкриває увесь потенціал культурного розвитку суспільства.

Ключ до розуміння людської геніальності є у словах П. Флоренського про те, що краса світу є доступною лише для того, хто звільняється за допомогою любові від замкнутого егоїзму. Людина має шанс зберегти життя на планеті. П. Флоренський бачить цінність людини у культурному і духовному.

На думку М. Лосського, цінності, що створюються людством, не є самодостатніми та з часом вичерпують себе. Егоїстично налаштована особистість неспроможна дотримуватися справжнього оптимізму у своїй творчості. Також особистість не готова на самопожертву заради майбутнього. Завданням для творчої діяльності кожної істоти є встановлення емпіричного типу життя.

Особлива ознака геніальної людини виявляється в тому, що її творчість має особливе значення для людства. Результати кропіткої праці обдарованої особистості не завжди гідно оцінюються її сучасниками. Дійсно, геніальні витвори культури і мистецтва стають справжнім надбанням для прийдешніх поколінь. Це пояснюється тим, що символічне культурне середовище існує, завдячуючи взаєморозумінню членів культурного співтовариства. Й для того, щоб оволодіти новими символами, потрібен час. Картина світу, подібно до мозаїки, складається поступово. Конкретні культурні зрушення тривалі у часі. Водночас, переосмислюючи минуле, спілкуючись із шедеврами культури, ми будуємо майбутнє. Геніальні думки, спрямовані в майбутнє, здійснюють перетворюючий вплив, який ще не є зримим, однак уже посіяним. За сприятливих умов, у культурному просторі з’являться паростки, що проростуть людською духовністю. Справжній геній – це той, хто здатний перетворювати світ на краще, створюючи нові духовні й матеріальні цінності, символічне середовище культури [2].

Взагальному значенні культура є творчою діяльністю людей, різноманітними аспектами людської діяльності; специфічним способом організації та розвитку людської діяльності.

Вантичну епоху сформувалися поняття, пов’язані із сучасним розумінням культури. Насамперед, «пайдейя» — система культурних цінностей, що в перекладі означає виховання та освіту. Поняття «калокагатія» позначало людину гармонійно розвинену, фізично і духовно гарну, а також розумну. Слово «культура» має латинське походження і спочатку означало процес обробки та вирощування чого-небудь, а також пошану і поклоніння. Римський оратор

іфілософ Ціцерон використав цей термін для позначення розвитку людської духовності і розуму.

Вепоху Середньовіччя поняття «культура» поступилось слову «культ», а в епоху Відродження повернулося в античному розумінні, як гармонійний розвиток людини, творче начало. Просвітителі XVIII ст. приділяли поняттю «культура» особливе значення, пов’язуючи культурний процес із розвитком духовності людини.

Кожне суспільство має свою культуру. В кожному суспільстві існують культуротворчі сили, які й визначають пріоритетні культурні цінності. У сучасну епоху зросло зацікавлення до проблеми особистості, її структури, соціалізації. Це пояснюється потребами сучасної практики: умови виживання людства, екологія, мир між народами, соціальний прогрес, демократизація суспільства, права і свободи особистості. Питання взаємодії особистості і суспільства тісно пов'язане з іншими проблемами філософії [8: 461].

На ставлення людини до довкілля впливають конкретні історичні умови [8: 461-462]. На основі потреб та інтересів особистості формуються її уявлення про цінності. Категорія «цінності» відображає соціальне і культурне значення матеріальних чи духовних явищ,

183

предметів для задоволення потреб та інтересів людини. Цінність є конкретно-історичною категорією, адже об'єкт може бути цінним для однієї людини і нецінним для іншої [8: 467].

Ціннісні орієнтації є складовою частиною соціалізації людини, процесів виховання і самовиховання особистості. Відповідно до ієрархії цінностей складається й ієрархія ціннісних орієнтацій особистості. Серед них – орієнтації на самоствердження, самореалізацію, самодіяльність людини.

Ціннісні орієнтації є різні за інтенсивністю та часовою тривалістю. У сучасних умовах посилюються орієнтації на людину, на збереження природи, на багатство. Не завжди орієнтація на багатство має позитивні практичні результати [8: 468].

Індивідуальна ієрархія цінностей людини може змінюватися. [8: 467]. Значення кожної людини ми виокремлюємо за критеріями їхньої ролі у реалізації своїх, особистих інтересів або ж інтересів сім'ї, колективу, соціальної групи, держави, суспільства, людства. Це суб'єктивістський підхід.

Культура є сукупністю регуляторів поведінки для осіб однієї суспільної групи, тобто норм, звичаїв, обрядів, усталених форм повсякденної поведінки тощо. Тому саме ці характеристики розглядатимемо у латинських фразеологізмах.

Культурні цінності відображають у латинських висловах різні здібності та набуті навички людини.

Ще давніми греками було започатковане уявлення про hото sаріеns – людину розумну, яке з другої половини XIX ст. закцентувалося як homo faber – людина-творець у натуралістично-позитивістському і прагматичному вимірі. Цим двом уявленням суперечить розуміння людини як істоти з всевладдям життєвих потягів та інстинктів, яке притаманне уявленню поширеному наприкінці XIX ст. На зміну попереднім уявленням прийшло атеїстичне звеличення людини [9: 16].

Культурні цінності відтворюють філософсько-людинознавчі пошуки: розмірковування про природу (сутність) людини, про критерії «людськості» в усіх сферах життя, про взаємозв’язок людини й світу, про вселюдське та індивідуально-унікальне в людині, про людське призначення та можливості людського самоздійснення [9: 17]. Вчені осмислюють біофізичні аспекти людського єства, поєднуючи їх з культурно-духовними [9: 19].

Культурні цінності у латинських висловах можна розподілити за напрямами:

-творча діяльність (натхнення)

-дидактичні пошуки

-майстерність

-людські недоліки (невігластво, недосвідченість)

-дотепність, жартівливість

Творча діяльність – одне з найбільш цікавих і складних явищ. Творчість є потребою людини, що забезпечує її адаптацію у середовищі, а також прогрес, еволюцію суспільства. Творча діяльність – це не лише відкриття в певній галузі науки, художні досягнення, створення чогось нового, це – народження нових цілей, планів та ін.

Необхідною умовою творчості є свобода зовнішня (соціальна) та внутрішня. Творець за своєю природою відображає настрої епохи. Творча особистість творить тому, що має таку потребу. Тому свобода творчості є закономірною [1]. При характеристиці творчої діяльності у латинських висловах йде мова про: досконалий підхід до творчої праці, гнучкість, правильний вибір часу, миттєве натхнення [7]. Наприклад:

Ad unguem – До нігтя (Hor., Sat., I, 5, 32). Вислів вживається в значенні: з найбільшою ретельністю, старанністю, досконалістю, бездоганно виконувати якийсь вид діяльності. Походження вислову пов'язане зі звичаєм скульпторів шліфувати статую до блиску, обробляючи її нігтем.

Spiritus flat, ubi vult (Spiritus ubi vult spirat) – Дух віє, де хоче. Про миттєве натхнення

(творчий успіх, геніальну ідею, здогадку) або про відсутність у творця чіткого уявлення про те, яким буде його твір.

184

Латинські вислови аналізують природу творчості:

Amant alterna Camenae – Камéни (Музи) люблять чергування. Заклик не замикатися на одному: змінювати види діяльності, жити повноцінним життям; а художнику чи поету – не бути одноманітним у виборі тем і прийомів.

Мотивацією до творчості інколи є горіння, захоплення, а інколи роздуми. Для підсилення мотивації потрібним є натхнення, коли пізнавальна й емоційна сфери поєднані і спрямовані на розв'язування творчої задачі. Людину в стані творчого натхнення нібито несе «потік», вона не усвідомлює своїх дій, не завжди відчуває. Натхнення приходить, коли людина прагне до діяльності. «Натхнення — це така гостя, яка не любить відвідувати ледачих». (П.І. Чайковський).

Про творче натхнення йдеться у таких висловах:

Amabilis insania! Dulce periculum! – О, солодке безумство! Про поетичне натхнення і творчу працю митців. Вислів є поєднанням уривків двох од Горація (ІІІ, 4, 5; ІІІ, 25, 18).

Apertae musārum ianuae – [Для нього] відчинені двері Муз. Так кажуть про людину, наділену здібностями до науки і мистецтва, до якої прихильні Музи.

Est deus in nobis – Бог в нас (Ovid., Ars am., III, 549; Fast., VI, 5). Овідій вважає, що натхнення є божественною силою у творчій праці.

Про дидактичні пошуки можна сказати, що вони сприймаються як навчання на власних помилках. Людина, зазвичай, стає мудрішою з досвідом. Досвід та мудрість – поняття нерозривно зв’язані:

Fabri soli de suis artĭbus iudicent – Нехай тільки [самі] творці судять про своє мистецтво. У цьому фразеологізмі є заклик мислячій людині не втручатися у ту справу, в якій ви є дилетантом.

Hoc amet, hoc spernat [auctor] – Нехай [автор] одному надасть перевагу, а інше відкине.

Горацій радить поету ретельно, залежно від ситуації, підбирати слова.

Varietas delectat – Різноманіття приносить задоволення. З досвіду знаємо, що черпати нову наснагу варто, інколи переключаючись на інший вид діяльності.

Для досягнення високого рівня у певній діяльності людині потрібно володіти майстерністю. Майстерність – це комплекс якостей особистості, що забезпечує високий рівень професійної діяльності. Поняття майстерність розуміємо як грецький термін τέχνη, а саме як практичне вміння, яке базується на знанні про об’єкти і водночас синонімічне до мистецтва. Завдяки майстерності людина може демонструє свої найкращі здібності.

Про майстерність у латинських висловах знаходимо наступне:

Materiam superabat opus – Майстерність виконання перевищила цінність матеріалу

(Ovid., Meth., II, 5). Вислів вживається для характеристики високого мистецтва скульптора, художника, ювеліра.

Gradus ad Parnassum – Ступінь до Парнасу. Так називаємо все, що сприяє вдосконаленню в поетичній майстерності.

Надбання кожного народу відображене у творчості поетів. Поетам присвячені численні латинські фразеологізми, де змальовується корисність їх праці, вміння поета передати дійсність, вимогливість до самого себе, вплив поетичного рядка, протяжність такого впливу на людство в цілому. Тому вищим виявом майстерності вважається поетична творчість. У поезії головна роль зазвичай відводиться формі висловлювання. Це мовне мистецтво максимально використовує мовні засоби, творить нові поетичні образи:

Aut prodesse volunt, aut delectare poētae – Поети прагнуть давати або користь, або насолоду (Hor., Ars poet., 333). У поетичних текстах читач черпає мудрі вислови, або ж цей мелодійний текст дає нагоду насолодитися.

Genus irritabile vatum – Вразливе плем’я поетів (Hor., Epist., II, 2, 102). Йдеться про хворобливе самолюбство, чутливість поетів до хвали, слави, а також до успіхів суперників.

In poētis non Homero soli locus est – Серед поетів не лише самому Гомерові є місце (Cic., De orat., I, 4).

Poētis mentiri licet – Поетам вигадка дозволена. Пліній Молодший у «Листах» (VI, 21, 6)

підтверджує про можливість поетів писати про надумане.

185

Ut pictura poēsis – Поезія – це той самий живопис (Hor., Ars poet., 361). Як і у живописі поет-митець одним порухом пензля або довершує шедевр, або ж псує його. Так і в поезії.

Інколи латинські вислови дають можливість вчитися від зворотнього, коли знаєш як не треба робити, легше збагнути правильну модель поведінки, оцінити вчинок. В такий спосіб через вислови наголошують на важливості самопізнання, самоосвіти та професійних знань. Недосвідченість проявляється у відсутності навичок і вмінь реалізувати знання у певній діяльності, наприклад:

Asinus ad lyram – Осел біля ліри. Вживається у значеннні «бути неуком, невігласом, не розумітися в якійсь справі». Вислів зустрічається в Авла Геллія (Noct. Att., III, 16, 3), у Варрона.

Ne sus Minervam – Не свині Мінерву [вчити]. Вислів вживається щоб передати думки, що неук повчає розумну й досвідчену людину.

Quandoque bonus dormitat Homerus – Часом і преславний Гомер дрімає (Hor., Ars poet., 359). Горацій стверджує, що і в славетних поетів є огріхи і слабкі місця.

Найвищою якістю людини є вміння побачити власні недоліки, критично оцінити самого себе. Іноді жарти допомагають людині осягнути суть проблеми і оцінити ситуацію. Жарти завжди дають людині задоволення, незалежно, чи розуміє вона їх природу. До того ж, усмішка допоможе пережити поразку і додасть впевненості. Дотепність витонченої думки і здібності подаються влучними, гострими або смішними висловами.

У латинських висловах про дотепність і жартівливість є багато позитивного, вони висміюють людські вади, яких самотужки не позбутися. Тому не варто бути надто різким, непунктуальним, перебільшувати (гіперболізувати):

Ridentem verum dicere – Сміючись говорити правду (Hor., Sat., I, 1, 24). Так розуміли завдання сатири.

Ridiculum acri fortius et melius magnas plerumque secat res – Часто влучний і гострий жарт краще і надійніше розв’язує важливі справи (ніж різкі, суворі слова) (Hor., Sat., I, 10, 14 – 15).

Sal atticum – Аттічна сіль. Цей вислів вживається про тонкий гумор, влучний жарт, вишукану дотепність поетів і ораторів. Мешканці Аттіки були уславленими майстрами дотепного, влучного, вишуканого жарту (в Аттіці добували сіль).

Культурні цінності – це об'єкти матеріальної та духовної культури, що мають художнє, історичне, етнографічне та наукове значення і підлягають збереженню. Вчені, культурологи від XIX ст. і до сьогодення включно вказують на провідну роль культури та її вплив у формуванні ціннісних орієнтацій.

Латинські вислови є невичерпним джерелом вивчення людської самобутності. Окрім того, що вони спрямовують та визначають культурні цінності, вони й самі становлять незмінну цінність. Творчість, виховна діяльність, володіння майстерністю, усталені моделі поведінки, а також позитивні установки на життя є обов’язковими умовами самореалізації особистості, без яких неможливе повноцінне людське життя. Його багатогранність віддзеркалюється в латинських висловах, згрупованих за вказаними у дослідженні напрямками.

БІБЛІОГРАФІЯ

1.Біла І. М. Психологічна характеристика творчої діяльності в сучасних умовах.

2.Гавеля О. М. Місце людини у світі та часі: культурологічні розвідки.

3.Гатальська С. М. Філософія культури. Підручник. – К.: Либідь, 2005. – 328 с.

4.Горлач М. І. Основи філософських знань. (філософія, логіка, етика, естетика, релігієзнавство). Підручник, 2008, 1028 с.

5.Корж Н. Г., Луцька Ф. Й. Із скарбниці античної мудрості: [Словник] / Худож. оформл. П. Т. Вишняка. – 2-ге вид., допов.

іперероб. – К.: Вища шк., 1994. – 351 с.: іл.

6.Крылатые латинские выражения/Авт.-сост. Ю. С. Цыбульник; худож.-оформ.: Б. Ф. Бублик, В. А. Мурлыкин. – Харьков: Фолио; М.: Эксмо, 2008. – 992 с.

7.Озадовська Л. В. Творчість у науці і мистецтві: спільне і відмінне.

8.Філософія: Навчальний посібник / І. Ф. Надольний, В. П. Андрущенко, І. В. Бойченко та ін.; За ред. І. Ф. Надольного. –

К.: Вікар, 2000. – 624 с.

9.Філософія: Світ людини. Курс лекцій: Навч. посібник/В. Г. Табачковський, М. О. Булатов, Н. В. Хамітов та ін. – К.:

Либідь, 2003. – 432 с.

10.Цимбалюк Ю. В. Крилаті латинські вислови. – К.: Вища школа, 1976. – 190 с.

186

ВІДОМОСТІ ПРО АВТОРА Галина Бенькевич – аспірантка кафедри класичної філології Львівського національного університету імені І. Франка.

Наукові інтереси: німецька мова, латинська фразеологія, грецистика, грецька культура.

ОСОБЛИВОСТІ АРАБО-БЕРБЕРСЬКОЇ КУЛЬТУРНОЇ КАРТИНИ СВІТУ: КОНЦЕПЦІЯ ПИСЬМА У ФРАНКОМОВНОМУ МАГРИБСЬКОМУРОМАНІ

Вікторія БОНДАРЕНКО (Київ, Україна)

У статті розглядається поняття картини світу, розкриваються особливості картини світу арабоберберської культури, зокрема розуміння тексту та письма в рамках міфологічної свідомості, властивої представникам країн Магрибу.

Ключові слова: картина світу, культурна картина світу, міфологічне мислення, концепція письма. The article examines the notion of the “world view”, studies the peculiarities of the arabo-berberian culture

world view, such as conception of text and writing within the framework of mythological outlook characteristic for maghrebian countries.

Key words: world view, cultural world view, mythological mentality, writing conception.

Франкомовна магрибська література є яскравим прикладом цівілізаційного дуалізму в контексті сучасних глобалізаційних процесів. Особливість її полягає у використанні іноземної мови для трансляції східного світогляду, який вирізняється власною культурною специфікою. Для встановлення специфічних рис роману Магрибу, нам здається необхідним звернутись до аналізу арабо-берберської культурної картини світу, представниками якої є автори франкомовних творів.

Поняття картини світу є предметом дослідження численних наукових розвідок та одним з центральних понять багатьох гуманітарних наук – філософії, культурології, етнографії тощо [1; 7; 9; 13]. Картина світу (далі – КС) будується на вивченні уявлень людини про світ. КС – це "впорядкована сукупність знань про дійсність, яка сформувалася у суспільній (груповій, індивідуальній) свідомості ... результат переробки інформації про середовище та людину" [9: 51]. Це також певне бачення та вибудування світу відповідно до логіки світорозуміння. Кожній культурі властиве індивідуальне світобачення, що дозволяє виділити таку фундаментальну картину світу, як культурна. Культурна картина світу (ККС) – "відображення реальної, об’єктивної картини крізь призму понять сформованих на основі уявлень людини, що пройшли крізь її свідомість, як колективну, так і індивідуальну" [10: 41].

Вивчення ККС населення країн магрибського ареалу є цікавою та малодослідженою проблемою в руслі сучасних лінгвокультурологічних та лінгвокогнітивних студій. О. Шпенглер характеризує арабо-візантійську культуру, до якої входять і країни Магрибу, як магічну [15: 259]. Особливістю її є єдність світовідчуття, що обумовлено контамінацією, взаємопроникненням змістів [17: 127] характерним для міфологічної свідомості. А. А. Бєлік також виділяє східний тип менталітету, орієнтований на інтуїтивне мислення, який використовує не поняття, а смислообрази та міфи [3]. З цього можна зробити висновок, що фундаментальною основою арабо-берберської ККС є саме міфологічна свідомість, що і зумовлює особливий погляд на літературу, який проявляється і у франкомовних творах.

Міфологічне мислення є інтроспективно-образною грою уяви, для нього характерна спрямованість на внутрішню реальність [2: 30], чим воно якісно відрізняється від мислення логічного, керованого знанням. Якщо останнє процесуально пов’язане зі сферою свідомого в психіці людини, уява розглядається як прояв діяльності позасвідомого. Якщо європейська людина розглядає раціо як єдино можливий спосіб існування, то представники країн Магрибу "в головному для себе спираються на ті історичні рівні позасвідомого, які ми подолали ... Цей чужинний для нас спосіб життя пробуджує архетипічну пам'ять про минуле, потенційні можливості, що цивілізація їх відкинула, але ми сприймаємо це як примітивний досвід" [16: 281-284]. Ключовим для розуміння міфологічного мислення є не примітивне, а парадоксальне [11]. Міфологічне мислення характеризується нероздільністю образу і денотата. Воно є полісинтетичним – йому властиве цілісне споглядання без дисоціації на складові моменти. Немає чіткого розділення уявного і реального "між світом видінь і

187

реальністю межа непевна" [5: 54]. Відсутнє аналітичне розмежування, смислові явища потребують буття – це проявляється в акті дії "слово та ім’я не значать чи означають, вони існують і діють" [5: 54].

Якщо фаустівська (європейська) людина це "я", самодостатня раціональна істота, магічна (східна) людина є складовою "ми". "Цілком очевидно, що на Сході "Я" не відіграє такої ролі як у нас. Східний розум менш егоцентричний, його зміст не так щільно співвіднесений з суб’єктом, а більш важливими вважаються ті стани, в яких "Я" послаблене" [17: 125]. В такому випадку для індивідуального "я" пізнання істини апріорі неможливе – єдиний шлях пізнання через всесущий логос, слово. У процесі пізнання людина виступає не як агенс, що для європейської культури очевидно, а як паціенс, що проживає явище одкровення, коли божество як слово вселяється в людину, щоб через неї набути чуттєвого образу в мовленні та письмі. Таким чином, гносеологічна функція найповніше проявляє себе саме через вербалізацію. Відтак, особливості міфологічної свідомості пояснюють той факт, що для представників арабо-берберської ККС власна ідентичність асоціюється з мовою [18].

Дуальність ККС магрибської арабо-берберської культури прочитується вже в її назві. Субстрат берберської культури вніс значні модифікації у пануючу арабську. Магрибська культура це, з одного боку, культура Корану та письма, а з іншого – усна [18]. Концепція письма в магрибській культурі безпосередньо пов'язана з безписемною берберською та рукописною арабською традиціями.

Текст для арабо-берберської культури це не обов’язково скриптурально зафіксований продукт, він може зберігатись у пам’яті її представників, передаватись від одного покоління до наступного і бути призначеним не для візуального, а для аудіального сприйняття. Обидва розуміння тексту співіснують протягом століть. В. А. Шкуратов розділяє стадії психологічної еволюції, де тонально-звукове мовлення є основою міфологічного мислення, а читання та письмо пов’язані з теоретичним [14: 376]. Невіддільність усного мовлення від своєї органічної основи підкреслюється впевненістю в фізичній дієвості слова. "Мовлення претендує на місце серед космогонічних сил. В ритуалі звуки, які щось називають, тотожні цьому "щось". Сила мовлення в його неперервності та впливі" [14: 380]. Якщо фонетичне письмо, характерне для сучасної європейської культури, протиставляє зір та слух, зміст та форму, привносить атрибути історичної свідомості: лінійний час, відсутність особистого контакту між комунікантами, розрізненість свідомості та дії, то для письма в магрибській ККС характерний міфологічний синкретизм.

Окрім дихотомії "усний – писемний текст", власне писемна традиція в арабо-берберській та сучасній європейській культурах також знаходиться на якісно різних рівнях. Для арабського світобачення рукописна традиція є важливою складовою культури і на сучасному етапі. Європейській культурі книги властива орієнтація на друковане писемне слово. Принциповою різницею є той факт, що в рукописній традиції переважає читання вголос, в той час як епоха друкованої книги базується на вмінні читати мовчки. "Сучасна людина досягла високого ступеня зорового зняття інформації, що призвело до пригнічення зовнішніх звукових компонентів читання. Фонетика згортається до рівня понять, мовлення сприймається як роздроблення інформаційних блоків на субодиниці звучання" [14: 385]. Психологічні прийоми двох типів читання різні – якщо представник європейської культури візуально знімає інформацію то в рукописній традиції, так як і в усній, важливим елементом є звучання слова. Саме синкретизм усного та писемного зумовлює підвищену поетичність характерну для писемної традиції магрибської ККС. Ю. М. Лотман відзначає, що, на противагу поширеній думці про аналогічність людського мовлення прозовому, більш вірогідною є кардинально протилежна теорія "… в ієрархії руху від простого до складного розташування жанрів інше: розмовне мовлення – пісня (текст та мотив) – класична поезія – художня проза" [6: 114].

Рукописна традиція також привносить в розуміння писемного тексту візуальний компонент, відсутній в європейській культурі. Арабська є сакральною мовою культури ісламу, бо іслам виступає не лише світовою релігією, а і цілісною культурою [8: 211]. Коран, книга, що є центральним елементом культури, невіддільна від мови. Для ККС Магрибу є характерним синкретизм мистецтва та релігії, а також окремих видів мистецтва – рукописний

188

текст представляє цінність не лише з точки зору змісту, а і форми як реалізації цього змісту. Мистецтво письма, каліграфія, представляє видиме тіло божественного слова. Елементи каліграфії знаходяться у складній взаємодії і характеризують широку палітру емоцій. Подовження слів в арабському шрифті передає медитативне мовчання, взаємозв’язок букв відображає ритм мовлення, характеризує мовну мелодію. Мелодійність та ритм важливі елементи арабського шрифту. Геометрична основа арабської літери має сакральне значення, арабське письмо розглядається як ансамбль точок. Завдяки пластичним можливостям, які містить арабський шрифт, каліграфія зрощується з іншими видами мистецтв [4; 12]. Каліграфія є і засобом передачі тексту, і архітектурним прийомом, і декоративним елементом. Це дозволяє використовати арабський алфавіт як орнаментальний мотив у мистецтві та особливо сакральній архітектурі. Каліграфія та мініатюрний абстрактний живопис стають еквівалентами пластичних мистецтв у арабо-берберській ККС.

Загалом мистецтво розглядається як процес виявлення краси – внутрішньої природи всіх речей. Йому властиві повтор виразних геометричних мотивів, діагональна симетрія, раптові зміни ритму, підвищене відчуття якого характерне для представників арабо-берберської культури. Так, типовим прикладом арабо-мусульманського мистецтва взагалі є арабеска – взаємодія між шрифтом та орнаментом, логіка якої пов’язана з цілісністю ритму. У результаті синтезу арабеска має аналогії в арабській риториці та поезії, які вирізняються ритмічним потоком думки з суворо пов’язаними паралелями та інверсіями [8: 213].

В цілому, концепція письма в магрибській ККС є синкретичною та демонструє тріаду мовлення-письмо-пластичне мистецтво. Це пояснює підвищену увагу до ритміки та форми, а не лише змістового наповнення тексту. У рамках арабо-берберської культури вводиться розширене сприйняття тексту як візуально-аудіальної єдності, яке близьке до європейського розуміння тексту поетичного. Врахування вищезазначених особливостей зумовлює подальший напрям аналізу франкомовного магрибського роману.

БІБЛІОГРАФІЯ

1.Алефиренко Н. Ф. Лингвокультурология: ценностно-смысловое пространство языка: учеб. пособие / Алефиренко Н. Ф. – М.: Флинта: Наука, 2010. – 224 с.

2.Балута Г. А. Реальність міфу: структурно-герменевтичний аналіз / Г. А. Балута //Актуальні проблеми духовності. – 2009. – Вип. 10. – С. 30-40.

3.Белик А. Культурология. Антропологические теории культур [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.gumer.info/bibliotek_Buks/Culture/Belik/index.php*

4.Буркхардт Т. Сакральное искусство Востока и Запада. Принципы и методы / Буркхардт Т. [пер. с англ. Н.П. Локман].

–М.: Алетейа, 1999. – 216 с.

5.Кассирер Э. Философия символических форм: [в 3-х т.] / Эрнст Кассирер. – М.; СПб.: Университетская книга, 2001 – .

–Т. 2: Мифологическое мышление. – 2001. – 280 с.

6.Лотман Ю. М. Структура художественного текста / Лотман Ю. М. // Об искусстве. – СПб.: "Искусство – СПБ". – 1998. – С. 14-285.

7.Маслова В. А. Лингвокультурология. Учебное пособие для студентов ВУЗов. – М.: Изд. центр "Академия", 2001. –

208 с.

8.Поликарпов В. Лекции по культурологи. – М.: "Гардарика", "Экспертное бюро", 1997. – 344 с.

9.Попова З. Д. Когнитивная лингвистика / З. Д. Попова, И. А. Стернин. – М.: АСТ: Восток – Запад, 2007. – 314 с.

10.Тер-Минасова С. Г. Язык и межкультурная коммуникация: учеб. пособие / Тер-Минасова С. Г. – М.: Слово/Slovo, 2000. – 624 с.

11.Успенский Б. А. Избранные труды: в 2-х т. / Б. А. Успенский. – М.: Издательство "Гнозис", 1994 – . – Т. 1: Семиотика истории. Семиотика культуры. – 1994. – 432 с. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.gumer.info/bibliotek_Buks/Culture/Ysp/19.php

12.Харевский С. В. Арабская каллиграфия / Харевский С. В. – Минск: Харвест, 2007. – 32 с.

13.Хроленко А. Т. Основы лингвокультурологии: учеб. пособие / А. Т. Хроленко; под ред. В. Д. Бондалетова. – [5-е

изд.]. – М.: Флинта: Наука, 2009. – 184 с.

14.Шкуратов В. А. Историческая психология / Шкуратов В. А. – М.: Смысл, 1997. – 505 с.

15.Шпенглер О. Закат Европы: в 2-х т. / Освальд Шпенглер. – Новосибирск: ВО "Наука", 1993 – . – Т. 1: Очерки морфологии мировой истории. – 1993. – 592 с.

16.Юнг К. Г. Воспоминания, сновидения, размышления / Карл Густав Юнг. – Минск: Харвест, 2003. – 496 с.

17.Юнг К. Г. О психологии восточных религий и философий / Карл Густав Юнг. – М.: "МЕДИУМ", 1994. – 258 с.

18.Halim B. The Arab world: society, culture, state / Halim Barakat. – California: University of California press, 1993. – 357 p. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://books.google.com.ua/books

ВІДОМОСТІ ПРО АВТОРА Вікторія Бондаренко – здобувач кафедри романської філології Київського національного лінгвістичного університету Наукові інтереси: лінгвокультурологія, когнітивна поетика, етнопсихолінгвістика.

189

МАКРОКОНЦЕПТ «СПОНУКАННЯ ДО ДІЇ» У КОНТЕКСТІ СУБКУЛЬТУРИ КОСПЛЕЙ

Олена БОНДАРЧУК (Луцьк, Україна)

У статті проаналізовано макроконцепт «Спонукання до дії» у контексті субкультур, його специфічність та вагомість у концептуальній картині світy. Особливу увагу приділено прототипному та периферійним компонентам концепту. Виявлено і описано мовні засоби вираження досліджуваного концепту на матеріалі висловлень прихильників субкультури косплей.

Ключові слова: концепт, концептуальна картина світу, імпліцитний, прототипний та периферійний компонент, субкультура.

In the article the makroconcept “Induce to the action” is analysed in the context of subcultures, its peculiarity and importance in the conceptual picture of the world. The special attention is payed to the prototypical and peripheral components of the concept. The lingual means of explication of the investigated concept on the material of phrases of the subculture cosplays members are determined and described.

Key words: concept, conceptual picture of the world, implicit, prototypical and peripheral component, subculture.

Концептуалізація як розумовий процес проходить етап перегляду в когнітивній науці, що всередині 70-х років виливається у два принципи: 1. концепт й мислення тісно пов’язані з тілесною організацією людини; 2. метафора, метонімія, прототип, фрейм, ментальний простір і мисленнєвий образ застосовуються в якості центральних понять концептуалізації (Дж. Лакофф, M. Джонсон та ін.) [5]. Система мови співвідноситься з концептуальною системою людини, яка містить первинні концепти як найпростіші ментальні репрезентації, що склалися в актах безпосереднього сприйняття світу і відображають перцептивний досвід людини (О.С. Кубрякова, В.З. Дем’янков) [2,4]. У когнітивній лінгвістиці концепти досліджуються за кількома напрямами, а саме: логічним (М. Ф. Алефіренко, M. Schwarz), когнітивним/лінгвокогнітивним (М. М. Болдирєв, О. С. Кубрякова, R. Langacker,), лінгвокультурологічним (С. Г. Воркачов, В. І. Карасик, А. М. Приходько, Г. Г. Слишкін), семантико-психологічним (З. Д. Попова, Й. А. Стернін), та ін.

Актуальність нашого дослідження обумовлена тим, що макроконцепт «Спонукання до дії» наділений вагомою ментальною, психічною та культурною силами. Спонукання є частиною регламентованих життєвих сценаріїв, що свідчать про орієнтованість німецького менталітету на лише йому притаманні принципи і правила буття. Своєчасність дослідження засвідчується відсутністю у когнітивній лінгвістиці спеціального аналізу макроконцепту «Спонукання до дії». Новим у розвідці досліджуваного концепту є його вираження у світогляді різноманітних субкультур. Їх представники намагаються показати свою індивідуальність, показати світу свою особистість, кинути виклик суспільству з його нескінченними буднями. Субкультура – це думка, це позиція. Необхідно знати про це культурне явище, розуміти його та бути готовим зустрітися з представниками у реальному житті, бо кількість їх зростає. Нині спостерігається тенденція до того, що всі ті, хто не належить до якоїсь субкультури, стануть малою групою людей, а отже, субкультурою.

Мета нашого дослідження – вивчення засобів номінації макроконцепту «Спонукання до дії» крізь призму взаємозв’язку мови та мислення, виявлення антропологічних кореляцій у процесах функціонування мовних одиниць як засобів номінації макроконцепту «Спонукання до дії». Поставлена мета зумовила такі завдання: 1) вивчити внутрішню структуру макроконцепту «Спонукання до дії»; 2) розглянути прототипні та периферійні компоненти досліджуваного концепту; 3) проаналізувати дискурсивну профілізацію макрокоцепту «Спонукання до дії».

Спонукання потрапляло в поле зору граматистів (О. К. Безпояско, Л. А. Булаховський, Л. О. Кадомцева, О. С. Шевчук), воно згадується у вченні про типи речень за метою висловлювання (І. Р. Вихованець, П. С. Дудик, А. П. Загнітко, М. Ф. Кобилянська, О. Д. Пономарів), у працях з лексичної семантики (Н. Д. Артюнова, Л. В. Бережан, В. Г. Гак, Т. В. Шмельова). Проте макроконцепт «Спонукання до дії» в німецькій мовній картині світу ще не був об’єктом дослідження. Предметом дослідження є когнітивні та функціональні особливості номінацій досліджуваного концепту в висловлюваннях субкультури косплей сучасного німецькомовного суспільства. Матеріалом розвідки послугували статті німецькомовних журналів Spiegel, Spiegel online, Kulturspiegel та Focus (2009-2011).

190