nauk_zbor_2012_104_2_Kirovograd

формально ускладнені, поліпредикативні та поліпропозиційні утворення [19: 63]. Вони відсутні в українській мові і корелюють з відповідними складнопідрядними реченнями у більшості випадків [17: 253-259].

Отож, стає все більш очевидним, що потрібно виявляти глибинні структури, що складають синтаксичну систему кожної мови окремо, і надалі вже зіставляти одну з одною або системи в цілому, або їх окремі потрібні для певних цілей фрагменти. На роль таких глибинних (концептуальних) структур цілком правомірно заслуговують синтаксичні концепти – типові пропозиції, для вираження яких в кожній мові є стійкі і постійно відтворювані структурні схеми простого речення типу: хто/що знаходиться десь, хто є якийсь, хто/що переміщається куди, хто робить що і т.д.

Необхідно, однак, зауважити, що питання про форми репрезентації світу в свідомості людини, а відповідно, проблема з’ясування місця пропозиції серед інших форм уявлень про світ в пам’яті людини стало за останні роки основним питанням, відповідь на яке розводить вчених на діаметрально різні позиції. Одні вважають, що типи інформації, які зберігаються в людській пам’яті (як мовні, так і немовні) репрезентуються в ній єдиною пропозиційною формою. Інші схиляються до думки про можливість і непропозиційних форм зберігання інформації і підкреслюють важливість образної і гештальтної форм зберігання знань в пам’яті [22: 134-135]. Проте, незаперечним залишається факт, що пропозиційна структура чи пропозиція – найбільш розповсюджений спосіб концептуальної організації нашого знання. Вона представляє собою модель певної області досвіду, в якій виділяються елементи – аргументи і базовий предикат, що пов’язує ці аргументи, даються їхні характеристики, вказуються зв’язки між ними. Семантичні відношення між аргументами представляються у вигляді визначених семантичних функцій: агент, пацієнт, експерієнцер, бенефактив, інструмент і т.д. Такі концепти мають об’єктивний, логічний характер, оскільки передають ті, чи інші сутності з їх властивостями і реально існуючими відношеннями [2: 37-38]. Пропозицію кваліфікують як особливу оперативну одиницю свідомості чи специфічну одиницю збереження, репрезентації знань у мозку людини, ментальну структуру, відображення деякої ситуації і типів відношення в ній, узагальнених й організованих у нашій свідомості [24: 393]. Узагальнюючи доробок зарубіжної когнітивної лінгвістики та нашаровуючи досвід власних напрацювань зі створення концептуальної фреймової мережі, яка є результатом інтеграції базисних фреймів – (предметного, акціонального, посесивного, таксономічного та компаративного) – схемних концептуальних мереж, утворених пропозиціями (див., зокрема, праці [7; 8]), С.А. Жаботинська дотримується тої думки, що в когнітивній лінгвістиці в якості основних концептуальних структур розглядаються саме пропозиція і фрейм. Фрейм представляє собою систему концептів, пов’язаних таким чином, що для розуміння будь-якого з них ми повинні розуміти цілісну структуру, у склад якої вони входять. Пропозиція, своєю чергою, включаючи два взаємопов’язаних концепти – цільовий (логічний суб’єкт) і той, що характеризує (логічний предикат), – трактується і як елементарний фрейм, і як конститутивний елемент фрейма, тобто фрейм можна розуміти як цілісний набір пропозицій. Специфіка пропозицій і фреймів як цілісних концептуальних структур (і в цьому С.А. Жаботинська співзвучна з О.С. Кубряковою) багато в чому визначає породження мовленнєвих висловлень і вибір засобів для їхньої реалізації [9: 4].

Підсумовуючи точки зору дослідників-когнітивістів щодо природи таких понять та явищ як концепт, концептуалізація, категоризація, засоби репрезентації/вербалізації концепту, вважаємо, що синтаксичний концепт – це багатомірна структура знання, що відображає результат концептуалізації людиною на рівні свідомості ситуацій довколишньої дійсності та їх категоризації у вигляді типових пропозицій; це тип граматичного концепту, що отримав закріплення в стійкій структурній схемі. Структурні схеми речення різняться від мови до мови, що говорить також і про етноспецифічність синтаксичних концептів.

Структурні схеми речення, що напрацьовані мовцями для позначення синтаксичних концептів, утворюють синтаксичну систему конкретної мови, причому організовується ця система відношеннями між синтаксичними концептами. Перспективним вбачаємо виявлення і опис такої системи у мовах, що зіставляються, а також використання синтаксичного концепту у якості tertium comparationis, що дозволить ефективно виконати

131

контрастивне вивчення синтаксичної системи різних мов і тим самим успішніше вирішити як задачі дидактичного змісту, так і сприяти розв’язку актуальних питань міжкультурної комунікації.

БІБЛІОГРАФІЯ

1.Антология концептов / под ред. В.И. Карасика, И.А.Стернина. – М.: Гнозис, 2007. – 512 с.

2.Болдырев Н.Н. Когнитивная семантика: курс лекций по англ. филологии: учеб. пособие / Н.Н. Болдырев. – Тамбов: Издво ТГУ им. Г.Р.Державина, 2000. – 123 с.

3.Болдырев Н.Н. Концепт и значение слова // Методологические проблемы когнитивной лингвистики: сб. науч. ст. / науч. ред. И.А. Стернин. – Воронеж: Воронеж гос. ун-т, 2001. – С.25-36.

4.Булынина М.М. К проблеме динамики синтаксического концепта во взаимодействии с его лексико-фразеологическим воплощением / М.М. Булынина// Международный конгресс по когнитивной лингвистике: сборник материалов 26-28 сентября 2006 года / отв. ред Н.Н. Болдырев. – Тамбов: Тамбов. гос. ун-т им. Г.Р. Державина, 2006. – С. 288-290.

5.Волохина Г.А. Синтаксические концепты русского простого предложения: моногр. / Г.А. Волохина, З. . Попова. – Воронеж: ВГУ, 1999. – 193 с.

6.Дедова О.М. Предложения обладания в медико-биологических текстах: автореф. дис. на соиск. учен. степени канд. филол. наук: спец. 10.02.01 «Русский язык» / Дедова Ольга Михайловна. – Воронеж, 2002. – 22 с.

7.Жаботинська С.А. Посесивна конструкція і концептуальні трансформи / С.А. Жаботинська // Мова. Людина. Світ: до 70річчя проф. М.П. Кочергана: зб. наук. статей / під ред. О.О.Тараненка – Київ: Видавничий центр КНЛУ, 2006. – С. 178-192.

8.Жаботинская С.А. Концептуальный анализ языка: фреймовые сети / С.А. Жаботинская // Мова. Науково-теоретичний часопис з мовознавства. / під ред. Д.С. Іщенко– Одеса: Астропринт, 2004. – №9. – С. 81-92.

9.Жаботинская С.А. Ономасиологические модели и событийные схемы / С.А. аботинская // Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. – 2009. – №837. – С. 3-14.

10.Попова З.Д. Синтаксические концепты в структуре представления знаний / З.Д. Попова // Вестник ВГУ. – Серия 1. Гуманитарные науки. – 2000. – №1. – С. 171-179.

11.Попова З.Д. Синтаксический концепт и межкультурная коммуникация / З.Д. Попова // Вестник ВГУ, Серия “Лингвистика и межкультурная коммуникация”. – 2004. – №2. – С. 27-31.

12.Попова З.Д. Синтаксический концепт как предмет когнитивной лингвистики / З.Д. Попова // Когнитивная лингвистика: современное состояние и перспективы развития: материалы первой междунар. школы-семинара по когнитивной лингвистике. 26-30 мая 1998 г., г. Тамбов. – Тамбов: ТГУ им. Г.Д. Державина, 1998. – Ч.1. – С. 119-121.

13.Привалова И.В. Интеркультура и вербальный знак: Лингвокогнитивные основы межкультурной коммуникации: моногр. / И. В. Привалова. – М.: Гнозис, 2005. – 469 с.

14. Приходько А.М. Концепти і концептосистеми в когнітивно-дискурсивній парадигмі лінгвістики: моногр. / А.М. Приходько – Запоріжжя: Прем’єр, 2008. – 332 с.

15.Казарина В.И. Синтаксический концепт “состояние” в современном русском языке (К вопросу о его формировании): дис. на соиск. науч. степени д-ра филол. наук: спец. 10.02.01 «Русский язык» / Казарина Валентина Ивановна. – Воронеж, 2003.

–429 с.

16.Карамишева І.Д. Дискусійність виокремлення “синтаксичного концепту” в сучасних лінгвокогнітивних дослідженнях / І. Д. Карамишева // Лінгвістичні студії: зб. наук. праць. / укл. А.П. Загнітко (наук. ред.) та ін. – Донецьк: ДонНУ, 2008. – Випуск 17. – С. 308-314.

17.Карамишева І.Д. Контрастивна граматика англійської та української мов: навч. посібник / І.Д. Карамишева. – Львів: Вид-во НУ “Львівська політехніка”, 2008. – 300 с.

18.Карамишева І.Д. Співвідношення синтаксичного концепту зі знаком його об’єктивації / І.Д. Карамишева // Нова філологія. Зб. наук. праць. – Запоріжжя: ЗНУ, 2009. – С. 82-85.

19.Карамишева І.Д. Структурні та функціональні особливості вторинної предикації в сучасній англійській мові (досвід формально-граматичного моделювання): дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук: спец. 10.02.04 «Германські мови» / Карамишева Ірина Дамірівна. – Київ, 2005. – 166 с.

20.Коканова Е.С. К проблеме понимания сентенциального концепта / Е.С. Коканова // Международный конгресс по когнитивной лингвистике: сб. материалов 26-28 сентября 2006 года / отв. ред Н.Н. Болдырев. – Тамбов: Тамбов. гос. ун-т им. Г.Р. Державина, 2006. – С. 300-302.

21.Кочерган М.П. Основи зіставного мовознавства: підручник / М.П. Коченрган. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2006. – 424 с.

22.Краткий словарь когнитивных терминов: [текст] / под ред. Е.С. Кубряковой. – М.: Изд-во МГУ, 1996. – 245 с.

23.Селіванова О.О. Лінгвістична енциклопедія / О.О. Селіванова. – Полтава: Довкілля-К, 2010. – 844 с.

24.Селіванова О.О. Сучасна лінгвістика: напрями та проблеми: підручник / О.О. Селіванова. – Полтава: Довкілля-К, 2008.

–712 с.

25.Фурс Л.А. Синтаксически репрезентируемые концепты: дис. на соиск. учен. степени д-ра филол. наук: спец. 10.02.04 «Германские языки», 10.02.19 «Теория языка » / Фурс Людмила Алексеевна. – Тамбов, 2004. – 370 с.

ВІДОМОСТІ ПРО АВТОРА Ірина Карамишева – кандидат філологічних наук, доцент кафедри прикладної лінгвістики Національного університету

«Львівська політехніка».

Наукові інтереси: когнітивний синтаксис, формально-граматичне моделювання синтаксичних структур, контрастивна граматика англійської та української мов.

132

ЩО ТАКЕ КОГНІТИВНА ЛІНГВІСТИКА?

Наталя КУДРЯВЦЕВА(Херсон, Україна)

Стаття містить спробу з’ясувати теоретичні передумови розвитку когнітивної лінгвістики, а також висвітлити основні ідеї та положення, які складають спільну основу сучасних когнітивних розвідок і сприймаються як аксіоматичні більшістю їх авторів.

Ключові слова: когнітивна наука, когнітивна лінгвістика, когніція, концептуалізація, ‘матеріальний’ розум, категоризація, полісемія, метафора.

The article contains an attempt to ascertain the theoretical background of cognitive linguistics, and to elucidate the leading ideas and assumptions providing common grounds for modern cognitive explorations and taken as axiomatic by the majority of their authors.

Key words: cognitive science, cognitive linguistics, cognition, conceptualization, embodied mind, categorization, polysemy, metaphor.

Когнітивна лінгвістика є сьогодні, напевно, як найбільш популярним, так і найбільше критикованим та неоднозначним напрямом, розвинутим у межах сучасної науки про мову. Виникнувши в середині 1980-х рр., цей відносно новий теоретичний підхід до розуміння сутності мови спричинив появу всеосяжної та доволі впливової моделі, яку за правом можна назвати сучасною науковою парадигмою лінгвістичних досліджень. Зайнявши домінуюче положення насамперед в академічному середовищі країн англомовного світу (Сполучених Штатів Америки, Великої Британії та ін.) когнітивна лінгвістика швидко просунулася до західної та центральної Європи [9: 24], а згодом привернула увагу дослідників і на російських та вітчизняних теренах [1-7].

Намагаючись дати визначення когнітивного підходу до мови, важливо мати на увазі, що, незважаючи на його інтенсивний розвиток та динаміку наукового пошуку, очевидним фактом є те, що сама когнітивна лінгвістика все ще радше залишається зібранням окремих концепцій та понять, ніж виступає втіленням єдиної несуперечливої теоретичної перспективи. Скоріше мова йде про надзвичайно розгалужений і багатогранний лінгвістичний рух, представники якого часто дотримуються найрізноманітніших, а інколи і протилежних позицій щодо розв’язання тих чи інших мовознавчих проблем. Наслідком цього є не тільки «примноження сутностей» через співпадання понять, позначуваних різними термінами (напр., концепції Л. Телмі та Р. Лангакера), а й розбіжність у поглядах стосовно деяких, доволі принципових питань когнітивної семантики (пор. вироблений Дж. Лакоффом підхід до значення слова (1987) та більш пізні розвідки в когнітивній лексичній семантиці А. Тайлер та В. Еванс (2003). Різноманіття підходів, у свою чергу, провокує суперечки щодо того, чи розглядають продуковані ними теорії одне й те саме коло питань, чи стосуються відмінних лінгвістичних явищ, виступаючи при цьому як такі, що доповнюють або ж протиставляються одна одній.

Когнітивна лінгвістика не являє собою і єдиної лінгвістичної течії або школи, так само як і сама не об’єднує декількох чітко виокремлених шкіл (примітним, однак, є існування Воронезької школи когнітивної лінгвістики), як у випадку зі структурною лінгвістикою та її Празькою, Копенгагенською, Американською та Лондонською лінгвістичними школами. Скоріше, в руслі когнітивного підходу можна виокремити деякі аспекти лінгвістичних досліджень, які серед інших завжди включають семантику фреймів, розвідки в царині категоризації та теорії прототипів, проблеми полісемії, дослідження метафори, метонімії, ментальних просторів та концептуального злиття (conceptual blending), когнітивну та просторову (construction) граматики, матеріальність розуму (embodiment) та лінгвістичну відносність, питання оволодіння рідною та іноземною мовами, а також аспекти еволюції, зміни та вживання мови.

Природно припустити, що наявність указаних тем, згрупованих за їх приналежністю до спільного наукового «формату», цілком вірогідно, вказує і на спільність певних вихідних принципів та ідей, які у тій чи іншій мірі є дотичними до будь-якого із зазначених аспектів, і на які тим чи іншим чином спираються усі когнітивні розвідки, якими різноманітними і суперечливими вони б при цьому не були. Очевидно, що принципи та ідеї такого роду мають бути найзагальнішого характеру та найширшого застосування, аби відповідати внутрішній сутності парадигми когнітивної лінгвістики, яка відзначається поєднанням теорій та методів як суто лінгвістичних, так і біологічних та соціальних наук.

133

Розглядаючи у найширшому сенсі взаємозв’язки між мовою та пізнанням у їх стосунку до людської фізіології, культури та мовного вживання, когнітивна лінгвістика від початку свого існування була галуззю міждисциплінарною. З’явившись на тлі так званої когнітивної науки, вона здебільшого засновувалася на психологічних розвідках із нормального функціонування мозку, патології нервових захворювань та порушень мовлення порівняно до норми, а також на дослідженнях у сфері штучного інтелекту. Власне когнітивна наука, яка виникла в 50-х–60-х рр. XX ст., у відповідь на вимоги медицини післявоєнного часу, пов’язані із ментальним здоров’ям людей, а також військові потреби прискорення обробки даних, і у змісті своєму була зумовлена специфікою таких різнорідних дисциплін як фізика (визнання впливу ролі спостерігача на експеримент), математика (особливості математичного мислення), психологія (способи здобуття знань), комп’ютерна інженерія (здобуття, обробка та передача інформації) і теоретична лінгвістика, являла собою надзвичайно розгалужений рух, об’єднаний винятковою зацікавленістю в процесах людського мислення. Існує думка, що своїм міждисциплінарним характером когнітивна наука зобов’язана в першу чергу складності поставлених перед нею завдань [18: 1-2] із з’ясування того, як саме люди здобувають знання, в ході яких процесів це відбувається, що може заважати здійсненню цих процесів, а що – сприяти їм [8: 92].

Таким чином, когнітивна наука сформувалася у науку про знання та пізнання, про результати сприйняття світу та предметно-пізнавальної діяльності людей, накопичених у вигляді осмислених та систематизованих даних, які у певний спосіб репрезентуються нашій свідомості і складають основу ментальних, або когнітивних процесів [4: 34]. Ставши безпосередньою послідовницею теорії інформації, когнітивна наука розроблялася переважно спеціалістами з психології математики, експериментальної психології, штучного інтелекту, комп’ютерної техніки, психолінгвістики та лінгвістики, і увібрала в себе як дослідження мови, так і дослідження когніції, в яких доволі часто з’являлися як філософські, так і суто інженерні аспекти [14: 259]. Тому, можна погодитися з Е. Кубряковою, що когнітивна наука визначається не точним уявленням про об’єкти, які вона аналізує, а скоріше є свого роду об’єднуючим терміном, що покриває дисципліни, спрямовані на вивчення процесів, тим чи іншим чином пов’язаних зі знанням та інформацією [4: 35]. Саме ці процеси і отримали назву когнітивних, або когніції, яку З. Попова та І. Стернін також визначають як процес пізнання досвіду [7: 84].

Слід додати, що саме останнє визначення когніції викриває теоретичні засновки когнітивної науки, так само як і піднімає завісу над її багатовіковим минулим, представленим довготривалими пошуками в царині філософії. Насправді, закономірностями людського мислення, джерелами істинного знання та способами його досягнення споконвіку займалися такі філософські розділи, як теорія пізнання і логіка. У завданнях когнітивної науки неважко впізнати основні проблеми епістемології та філософії свідомості, а саме феноменології та психоаналізу. Однак на відміну від останніх виникнення когнітивної науки було спричинене суто практичними потребами, що вимагало від неї і конкретних відповідей на ці класичні філософські запитання.

Сучасний етап розвитку когнітивізму передбачає послідовне вивчення мовних виявлень діяльності людської свідомості для вирішення окреслених завдань. Мова розглядається як головна когнітивна складова тієї системи мозку, яка забезпечує вказану діяльність, адже саме мова, навіть у більшій мірі ніж культура і суспільство, здатна надати дослідникам ключ до людської поведінки [10: 273], а також виступити відображенням пізнання як головний засіб вираження думки і, можливо, навіть чинити вплив на пізнання, зумовлюючи те, якими саме поняттями володіє людина [14: 259]. Визнається, що когнітивний світ людини можливо вивчати за її поведінкою, за здійснюваними видами діяльності, переважна більшість яких відбувається за участі мови. Через це лінгвісти мають поруч з іншими будувати і припущення про те, як мовні вирази, категорії та одиниці пов’язані зі сприйняттям світу, і як вони віддзеркалюють його пізнання. Саме в цьому сенсі говорять про мову, як про засіб, що надає доступ до когнітивного світу людини та структур її свідомості, які не можливо піддати безпосередньому спостереженню [4: 37].

134

Отже, в центрі уваги когнітивної лінгвістики опиняється мова як загальний когнітивний механізм. Найважливішою паралеллю зв’язку між когнітивною наукою і когнітивної лінгвістикою виявляється та її частина, яка займається вивченням семантики, значення мовних форм та виразів. Згідно з В. Дем’янковим центральне завдання когнітивної лінгвістики формулюється як опис і пояснення внутрішньої когнітивної структури і динаміки мовця-слухача, який розглядається як система переробки інформації; мета ж когнітивної лінгвістики полягає в дослідженні цієї системи і встановленні її найважливіших принципів, а не тільки в систематичному відображенні мовних явищ. Мовна діяльність частіше за все розглядається як один з модусів когніції, основу якої складають когнітивні здібності, що не є суто лінгвістичними, проте створюють передумови для останніх [3: 22].

Специфічною рисою когнітивного підходу в лінгвістиці є застосування принципу «когнітивної відповідності», який стверджує, що пропонуючи репрезентацію для конкретної одиниці, слід звернути увагу на те, як ця одиниця упізнається (cognized). Із декількох конкуруючих гіпотез стосовно структури речення, предикату, тексту и т. ін. обирається та, яка в найбільшій мірі відповідає когнітивній дійсності [19: 79].

Слід зауважити, що зазначений принцип викриває філософські засновки самої когнітивної лінгвістики. Являючись протиставленим принципу прямої відповідності, згідно з яким елементи репрезентації безпосередньо відповідають сутностям у світі, що по суті дорівнює класичній концепції істини, виголошеної ще Аристотелем (висловлювання є істинним, якщо воно відповідає стану справ у дійсності), принцип когнітивної відповідності ніби вторить когерентній концепції істинності (висловлювання є істинним, якщо воно несуперечливим чином входить до певної взаємоузгодженої системи висловлювань) і визнає співвіднесення елементів репрезентації не з конкретними предметами у реальному світі, а з певними сутностями в когнітивному уявленні про світ.

Таким чином, в силу дії принципу когнітивної відповідності, слідом за В. Дем’янковим, можемо стверджувати, що когнітивна структура міститься в значеннях мовних виразів. Так, ми приходимо до ключового постулату когнітивної лінгвістики про те, що дослідження мови передбачає вивчення значення. Як про це йдеться в редакційній статті першого номеру журналу «Cognitive Linguistics», мова є інструментом організації, обробки та передачі інформації, тобто чимось первинно семантичним [13]. Отже, когнітивна лінгвістика не тільки стосується знання мови, а й визнає те, що сама мова є певною формою знання, і має аналізуватися відповідним чином, фокусуючись у першу чергу на значенні.

Звичайно, когнітивна лінгвістика – не єдина галузь науки про мову, що досліджує значення: існують різноманітні форми функціональних підходів, а також формальна семантика, які йдуть тим самим шляхом. Однак, те, що відрізняє когнітивну лінгвістику від зазначених напрямів у самому розумінні значення, може бути представлене у вигляді наступних чотирьох його характеристик: 1) лінгвістичне значення відзначається перспективністю; 2) лінгвістичне значення є динамічним та гнучким; 3) лінгвістичне значення невіддільне від інших форм знання про світ; 4) лінгвістичне значення засновується на вживанні та досвіді [9: 4-6].

Розглядаючи поступово зазначені характеристики, можемо припустити, що в межах когнітивної лінгвістики значення не є просто об’єктивним відображенням зовнішнього світу, проте, і насамперед, виступає способом створення цього світу. Можна сказати, що значення ніби витлумачує світ у певний особливий спосіб, і надає певну перспективу бачення цього світу. Фактично, цю першу ознаку цілком можливо визнати чимось на кшталт основної ідеї, або кредо, когнітивної лінгвістики. Сприйнявши тезу Б.Л. Уорфа про те, що мова формує картину світу і думки, а не лише виражає їх [12: 47], когнітивісти розвинули поняття

концептуальної системи та концептуалізуючої здатності [16: 310-11]. Визнаючи існування спільних способів сприйняття та осягнення досвіду для всіх людей, тобто наявність однакової для всіх здатності до концептуалізації дійсності, представники когнітивної лінгвістики стверджують, що природні мови не тільки відбивають концептуальні системи оточуючого світу, але й можуть самі генерувати різні способи його концептуалізації. Таким чином, те, як різні мови членують та категоризують (букв. «розрізають» та «навішують ярлики») світ, може по-різному впливати на процеси мислення та поведінки людей [11: 101].

135

Окрім перспективності, лінгвістичному значенню приписуються характеристики динамічності та гнучкості. Це означає, що значення змінюються, що відбувається саме в силу їх «світоформуючої» функції, адже світ, з яким ми маємо справу, перебуває в стані постійної зміни. Набуття нового досвіду та зміни у зовнішньому середовищі вимагають адаптації наших семантичних категорій до трансформацій оточуючих обставин, що в свою чергу продукує погляд на мову як на гнучку і рухливу структуру. Звідси також походять специфічні для когнітивістів уявлення про полісемію та метафору. Так, полісемія не обмежується лише стосунком до значення слова (у протиставленні до омонімії), а вважається фундаментальною рисою людської мови в цілому. Згідно з цим поглядом, явище полісемії є характерним як для лексичної, так і для граматичної системи мови [11: 36]. Засобом розвитку значення виступає метафора, яка наразі здобуває визначення концептуальної, або когнітивної. Метафора визначається як явище, за якого одна концептуальна сфера систематично структурується в термінах іншої, і також вважається притаманною всім мовним системам. Приписувана метафорі значна продуктивна сила змушує Дж. Лакоффа та М. Джонсона визнати всі абстрактні поняття здебільшого метафоричними, і ствердити викладене як одну з трьох найважливіших знахідок когнітивної науки [17: 3].

Лінгвістичне значення не існує автономно, проте є невіддільним від інших форм знання і в цьому сенсі вважається когнітивістами енциклопедичним. Якщо значення стосується до того, як саме ми взаємодіємо з оточуючим світом, цілком природним видається і припущення про те, що до процесу конструювання значення долучається не тільки наша свідомість, розум, а й увесь наш досвід, доступний нам як людським істотам. Це означає, що лінгвістичне значення включає в себе знання про світ, отримуване нами за допомогою всіх наявних когнітивних здібностей. Таким чином формується характерне для когнітивної лінгвістики поняття «матеріального» розуму (embodied mind). На противагу розвинутому Р. Декартом у XVII ст. дуалістичному погляду на співвідношення матеріального і ідеального, згідно з яким вважалося цілком можливим досліджувати розум без звернення до тіла, когнітивна лінгвістика втілила емпіричний підхід до згаданої проблеми, наголосивши на важливості чуттєвого досвіду, а також ключовій ролі фізіологічної будови людини та специфічній для неї когнітивній організації, які впливають на сутність отримуваного нами досвіду. Відповідно, людський розум – як і мову – неможливо досліджувати без урахування нашої специфічної матеріальної природи. «Розум є від природи матеріальним», – виголошують Дж. Лакофф та М. Джонсон [17: 3].

Очевидним є те, що з описаної «матеріальності» розуму походить четверта характеристика лінгвістичного значення, яка стверджує вкоріненість значення в досвіді. Досвідна природа лінгвістичного знання при цьому пояснюється також важливістю використання мови для оволодіння нею. Із указаною ознакою узгоджуються дослідження категоризації, проведені в галузі когнітивної психології, які довели, що категорія визначається не за переліком конкретних критеріїв, а радше усвідомлюється за практичного користування мовою і оформлюється за принципом приналежності її складових до спільної сфери досвіду. Таким чином, категорії, якими оперує людина, часто виявляються розпливчастими за своєю природою, а деякі їх члени є більш центральними, ніж інші, які знаходяться на периферії. Більш того, саме ступінь центральності того чи іншого члена категорії визначає для нас у конкретний момент часу спосіб взаємодії з категорією в цілому. Автоматичність та неусвідомленість процесів категоризації та більшості наших категорій призводить Дж. Лакоффа та М. Джонсона до висновку про несвідомий перебіг процесів людського мислення, що на їх думку є ще однією найважливішою знахідкою когнітивістики

[17: 3].

Підсумовуючи, можемо сказати, що, важливим наслідком розуміння досвіду та концептуалізації як зумовлених матеріальної природою людини, є визнання запропонованої когнітивною лінгвістикою перспективи не тільки емпіричним, а й суб’єктивним підходом до розуміння оточуючого світу. Адже, заперечення безпосереднього віддзеркалення мовою об’єктивної дійсності, тобто дійсності такої, як вона існує незалежно від нашого сприйняття її проявів, і натомість твердження про конструювання цієї дійсності нами самими в силу нашої специфічної біологічної побудови, є нічим іншим, як запереченням того, що дійсність

136

є даною нам у своєму об’єктивному існуванні. Цей висновок, однак, не слід сприймати як заперечення існування об’єктивної дійсності взагалі. Світ існує об’єктивно і незалежно від нашого уявлення про нього; когнітивісти лише мають на меті ствердити, що для нас він завжди буде радше «картиною світу», ніж світом, як він є, він завжди здаватиметься нам тим чи іншим через нашу матеріальну природу, і саме в такому вигляді відбиватиметься нашою мовою. У цьому сенсі дійсність для нас завжди є, за висловом Р. Джекендоффа, «проектованою дійсністю» [15]. Метою функціонування наших когнітивних механізмів, мови в тому числі, є забезпечення репрезентації цієї дійсності, і у такий спосіб сприяння нашому існуванню як біологічного виду. На нашу думку, найвизначніша роль при цьому відводиться саме мові через те, що вона відкриває шлях до вивчення нашої концептуальної системи, так само як і кодує наше знання про світ. Здатність до гнучкості уможливлює еволюцію мовних засобів кодування відповідно до зміни зовнішнього середовища, а інтегрованість усіх доступних нам форм знання забезпечує цілісність репрезентації нашого оточення. Досвідне походження як самого знання, так і засобів його кодування, забезпечує коректність нашого сприйняття оточуючої дійсності, а факт нашого доволі довготривалого існування доводить адекватність тієї опосередкованої перспективи об’єктивного світу, яку продовжують виробляти для нас наші когнітивні механізми.

БІБЛІОГРАФІЯ

1.Володіна Т. Лінгвокогнітивний підхід до визначення концепта в сучасній лінгвістиці / Т. Володіна // Наукові записки.

–Вип. 95 (1). – Кіровоград, 2011. – С. 42 – 45.

2.Голубовська І. Етноспецифічні константи мовної свідомості / І.О. Голубовська. – Автореферат дис. докт. філол. н. Спец. 10.02.15 – заг. мов-во. – К., 2004. – 27 с.

3.Демьянков В. Когнитивная лингвистика как разновидность интерпретирующего подхода / В.З. Демьянков // ВЯ – 1994. – № 4. – С. 17 – 33.

4.Кубрякова Е. Начальные этапы становления когнитивизма: лингвистика – психология – когнитивная наука /

Е.С. Кубрякова // ВЯ – 1994. – № 4. – С. 34 – 46.

5.Манакін В. Когнітивна лінгвістика та її доцільність для сучасного мовознавства / В. Манакін // Наукові записки. – Вип. 95 (1). – Кіровоград, 2011. – С. 3 – 6.

6.Нікульшина Т. Концепт як об’єкт дослідження українських та російських мовознавців / Т. Нікульшина // Наукові записки. – Вип. 95 (1). – Кіровоград, 2011. – С. 93 – 98.

7.Попова З., Стернин И. Очерки по когнитивной лингвистике / З.Л. Попова, И.А. Стернин. – Воронеж: «Истоки», 2001.

–191 с.

8.Bruner J. Founding the Center for Cognitive Studies // The Making of Cognitive Science: Essays in honour of G. Miller / Ed. by W. Hirst. – Cambridge (Mass.), 1988.

9.Cognitive Linguistics: Basic Readings / Ed. By Dirk Geeraerts. – Berlin, New York: Mouton de Gruyter, 2006. – 485 p.

10.Croft W. Syntactic Categories and Grammatical Relations: the Cognitive Organization of Information / W. Croft. – Chicago, London, 1991.

11.Evans V., Green M. Cognitive Linguistics: An Introduction / V. Evans, M. Green. – Edinburgh: Edinburgh University Press, 2006. – 830p.

12.Fearing F. An Examination of the Conceptions of Benjamin Whorf in the Light of Theories of Perception and Cognition // Language in Culture: Conference on the Interrelation of Language and Other Aspects of Culture. – Chicago, London, 1954.

13.Geeraerts D. Editoral Statement / D. Geeraerts // Cognitive Linguistics. – 1990. – Vol. 1. – # 1. – P. 1 – 3.

14.Harman G. Cognitive Science? / G. Harman // The Making of Cognitive Science: Essays in honour of G. Miller / Ed. by W. Hirst. – Cambridge (Mass.), 1988.

15.Jackendoff R. Semantics and Cognition / Ray Jackendoff. – Cambridge (Mass.) – 1983.

16.Lakoff G. Women, Fire and Dangerous Things. What Categories Reveal about the Mind / G. Lakoff. – Chicago: The University of Chicago Press, 1987. – 631 p.

17.Lakoff G., M. Johnson. Philosophy in the Flesh: the Embodied Mind and its Challenge to Western Thought / G. Lakoff., M. Johnson. – New York: Basic Books, 1999. – 624 p.

18.McGill W., George A. Miller and the Origins of Mathematical Psychology / W.I. McGill, A. George // The Making of Cognitive Science: Essays in honour of G. Miller / Ed. by W. Hirst. – Cambridge (Mass.), 1988.

19.Willensky R. Meaning and Knowledge Representation / R. Willensky // Proceedings of the 14th International Congress of Linguists. – Berlin, 1990.

ВІДОМОСТІ ПРО АВТОРА Наталя Кудрявцева – кандидат філософських наук, доцент, докторант Інституту мовознавства імені О. О. Потебні НАН

України, доцент кафедри теорії та практики перекладу Херсонського національного технічного університету. Наукові інтереси: когнітивна лінгвістика, психолінгвістика, філософія мови.

137

КОНЦЕПТУАЛІЗАЦІЯ МОВНИХ ЗНАКІВ ПРАВОСУБ’ЄКТНОСТІ У НАРОДНИХ БАЛАДАХ

Світлана ЛАВРИНЕНКО (Київ, Україна)

У статті доведено, що правосуб’єктні маркери баладного конструкту відтворюють народні уявлення про коло можливостей осіб різної статі, віку, суспільного статусу, які можуть бути ініціаторами правопорушень, жертвами злочинів, суб’єктами та об’єктами покарання.

Ключові слова: українська народна балада, лінгвокультурологія, правова інформативність, концептуалізація, правосуб’єкт, номінація.

The article deals with ethnic markers of the ballad discourse law subjects. The analyzed nominations reflects an informative about legal potential predetermined by gender, age, property and local parameters of law subjects, who presented in the texts as law disruptors, crime victims, object of convictions.

Key words: Ukrainian folk ballad, lingual-culture, legal competence, conceptualization, law subject, linguistic marker.

Вивченню мовної семантики в антропоцентричному руслі присвячені численні роботи українських мовознавців (С.Я. Єрмоленко, В.В. Жайворонка, В.І. Кононенка, І.В. Кононенко,

М. Джонсона, Ю.Д. Апресяна, Т.В. Булигіної, О.Д. Шмельова, В.І. Карасика, В.А. Маслової, Ю.С. Степанова, Й.А. Стерніна, О.В. Урисон та ін.) [6; 7; 8; 12; 14].

Важливим аспектом сучасних лінгвокультурологічних студій є з’ясування взаємовідношення культурно зумовленого в мові й власне мовного у культурі, дослідження шляхів концептуалізації й категоризації світу та принципів вербалізації концептів. Значним поступом у створенні цілісної концепції мовного значення стало його вивчення крізь призму явища концептуалізації – способу узагальнення людського досвіду, що об’єктивується

Місце культуро-правових сегментів у світоглядній системі усної народної творчості визначається їх антропоцентризмом, оскільки джерелом права є людина, її воля, прагнення порядку. «Людина у мові – це й суб’єкт, і спостерігач, і інтерпретатор, і адресант, і мовна особистість, і концептуалізатор» [10: 395-401]. Антропологічна парадигма сучасного знання виходить з припущення того, що людина пізнає світ через осмислення наслідків власної теоретичної й практичної діяльності. Мові властивий принцип антропоцентризму, оскільки вона, слугуючи людським потребам категоризації зовнішнього світу, дозволяє створити систему стереотипів сприйняття дійсності. При цьому вербально фіксуються не лише особливості природних умов чи культури, але й своєрідність національного характеру її носіїв. Підстави концептуалізації дійсності тісно пов’язані з антропоцентричними параметрами мови [14: 32-35]. Антропоцентризм правових вимірів українського фольклору спирається на внутрітекстову запрограмованість суб’єктних дій з ознаками волевиявлення, інтересу, бажання.

Дослідження об’єктивованих мовною тканиною українських народних балад культурно забарвлених феноменів базується на розумінні онтологічної єдності мови і культури як у функціональному, так і в генетичному аспекті через належність до фундаментальних характеристик людини та її духовної діяльності із пізнання та перетворення світу. Адже культура – сукупність матеріальних і духовних артефактів людської діяльності, відображена в системі знаків, символів і норм, вироблених певною етнічною спільнотою. Мова, відповідно, – компонент і знаряддя культури, що невід’ємно від культури виконує комунікативну, гносеологічну, семіотичну, регулятивну, аксіологічну та інші функції.

Мовні позначення персонажів українських балад супроводжують текстові фіксації міжсуб’єктних взаємодій і реалізують інформативність культуро-правової сфери. Метою нашої статті є здійснення аналізу антропоцентричних маркерів баладних текстів крізь призму

детально розглянуто у дослідженнях Г.В. Межжеріної [11], М.С. Скаб [17], Н.О. Данилюк [5], Н.Б. Алатиревої [1], В.В. Лєснової [9], О.А. Молодичук [13] та ін. Розмисли щодо вербальних індексацій правосуб’єктів народних казок, пісень, дум представлено нами у серії попередніх публікацій. Спроба виявлення підґрунтя концептуалізації культуро-правової інформативності антропорелевантних номінацій баладного конструкту здійснюється вперше.

Баладний герой змальовується скупими засобами, він максимально наближений до реальної дійсності й сприймається як цілком пересічна істота. Особливості жанру не передбачають портретних характеристик діячів: носії первісних правових уявлень зображуються ніби «зсередини». Про те, що персонажі зазнають жаху, відчаю, тяжких страждань, каяття, яке доводить до самогубства, свідчать переважно самохарактеристики та опосередковані ремінісценції, занурені у вертикальний чи горизонтальний контексти фольклорної традиції. Розповідь ведеться ніби безсторонньо, однак сугестивний потенціал тексту спонукає реципієнта до самостійної градації моральних акцентів. Отже, культуроправовий досвід, систематизований баладою, дістає максимального осмислення у процесі індивідуального сприйняття сюжету. Засобами передачі почуттів, душевних станів, окремих рис вдачі, фіксаціями конкретних статусних параметрів і сторонніх оцінок досягається створення закінчених у правовому плані образів.

Балади деталізують різні аспекти міжлюдських стосунків, пов’язаних із дошлюбними відношеннями й родинними взаєминами. Тож, цілком закономірно, масив правосуб’єктних номінацій баладного конструкту включає розгалужену систему індексацій фактів генеалогічної спорідненості. Позначення прямої спорідненості через шлюб – жінка, дружина, жона, чоловік, муж, діти – віддзеркалюють сенс баладних конфліктів. «Вельможная пані да й була вразлива, // Свого мужа мала, Петруся любила» [2: 49]. «Та й узяв жінку не до любові, // Не до любові, не до розмови. // Ані хліб спекти, ні між люди піти» [2: 149].

Численні номінації суб’єктів права, що фіксують пряму кровну спорідненість першого ступеню, представлені одиницями: батько, батенько, тато, отець, матір, мати, матусенька,

ненька та ін. «Мене мати не давала, // Щоб я тобі постіль слала» [2: 74]. «Чи тим діти розійшлися, // Що батька немає?» [2: 268]. Парні позначення батьків у межах вузького контексту визначають міру правоспроможності й відповідальності кожного з них. «Рятуй же, козаче, я ще молоденька, // Получиш награду від мого батенька. // Від мого батенька коня вороного, // Від матері, серце, черкаське сідельце» [2: 61]. Правосуб’єктні позначення батьків утворюють опозиції з відповідними номінаціями дітей. «У неділю рано мати доньку била» [2: 48]. «Туман яром покотився, // Батько з сином посварився» [3: 212]. Правосуб’єктні номінації, що відтворюють пряму біологічну спорідненість різних ступенів, представлені одиницями: син, синочок, донька, дочка, доня, онука, внука та ін.

Параметри бічної кровної спорідненості правлять за основу правосуб’єктних маркерів:

брат, братик, сестра, сестриця та ін. «Два братчика траву косили, // Ой там при долині. // Сестра Ганичка обідець несла» [2: 88].

У текстах балад представлені правосуб’єктні фіксації соціально-сімейної спорідненості різних ступенів. Перший ступінь соціальної спорідненості за шлюбом зафіксовано у номінаціях, що окреслюють правовий потенціал старших членів родини: свекруха, свекор,

свекорко, теща, тесть та ін. «У мене свекруха – розлучниця, // Розлучила мене з дружиною, // Із маленькою дитиною» [3: 130]. «А тещенька, да як матінка, сніданнє готує» [2: 58].

Другий ступінь представлено одиницями: невістка, невісточка, зять, зятик та ін. «А вже мати обід приставляє, // А невістки з комори немає» [2: 180]. «Ой не вийшла мила, да, гей, тільки мати: // – Годі, годі, зятю, зятювати, // Бо вже твоя мила, да, гей, заручена, // В

сосновім трумені положена» [2: 35]. Уявлення про бічну соціально-сімейну спорідненість оформлено відповідними номінаціями: зовиця, дівер, шурин, швагер, племінник, сестринча,

небожатко. «Ой ти, шваґре недорослий, // Не бий сестру, – не будь злосний» [2: 214].

Маркери, що вказують на порушення спорідненості, пов’язане з втратою близької людини, – удова, удовець, сирота – засвідчують обмеження правового потенціалу. «Коли мурували білу Маковицю, // Гонили на панське…// Убогу вдовицю» [2: 188]. «Оженився удовець, оженився молодець» [3: 112]. «Діти ж мої, сиротята, // Пропав же я з вами!» [2: 154].

139

Правосуб’єктні знаки фіктивної спорідненості, пов’язаної з повторним шлюбом та встановленням опіки, – мачуха, мачушина, вітчим – індексують можливості некровних родичів, що взяли на себе функції батька чи матері. «Та уже нас мачушина чесала, чесала, //

Та з кожного волосочка кровця витікала» [2: 223]. «Лихий вітчим козаченька молодого лає»

[2: 204].

Усі суб’єктні номінації, здійснені на підставі ознак генеалогічної спорідненості, окреслюють коло правових можливостей персонажів. Комплексні маркери, представлені традиційними текстово-образними універсаліями, – рідна мама, нерідна матінка, нерідний батенько, лихий вітчим, рідна дочка, вдовин син, хазяйська дитина, брат рідненький, старший братик, менша сестра, законний муж, молода невістка, бідна вдова, молода вдівонька, нещасна сирота – орієнтовані на акцентуацію певного сектора природно-правової свідомості.

Баладна інформативність сфери правосуб’єктності може спиратися на семи вікових чи статевих характеристик, які часто реалізуються синкретично, визначаючи рівень зрілості особи чоловічої чи жіночої статі: дитина, дівка, дівча, дівчинонька, хлопець, легінь, молодик, парубок, старий, старенька, дід, баба та ін. Статево-вікова стратифікація баладних персонажів відтворює елементарні уявлення про права і можливості дітей, неодруженої молоді, одружених чоловіків і жінок, літніх людей. Вказівки на вік і стать можуть здійснюватися прямо чи опосередковано. Переважна більшість правосуб’єктних номінацій баладних текстів включає опосередковану вказівку на вік: козак, чоловік, батько, жінка,

господиня, мати тощо. «Його поховали, де хлопці стояли, // ЇЇ поховали, де дівки стояли» [2: 37]. «Сидить баба на бережку, віри не доймає» [2: 144]. Деталізація чи протиставлення вікових параметрів персонажів у межах вузького контексту узгоджується із внутрішньою динамікою баладного жанру й сприяє окресленню правових можливостей учасників конфлікту. «Ой там в лісі хата – добрая господа: // Майстер старий, хлопець малий, майстрова молода» [2: 155]. «Не женися, милий, да гей, у Петрівку, // Та не бери вдови, тільки дівку» [2: 36].

Правосуб’єктні номінації можуть акцентувати національну належність персонажу балади: турчин, турок, турчик молоденький, ляхи, ляшеньки, поляки, татарочка, невірний татарин, арабин, сербин тощо. Такі одиниці зазвичай виступають периферійними знаками культуро-правової інформативності, підкреслюють наявність у суб’єкта специфічних уявлень щодо власних зобов’язань і можливостей та засвідчують нетотожність етноправового досвіду представників різних національних спільнот. «Ой тікай ти в край поля, // А татарам не дайся» [2: 254]. «Ой сербине, сербиночку, // Сватай мене, дівчиночку» [2: 205].

Правосуб’єктні номінації, здійснені на підставі національної ознаки, індексують протиставлення баладних уявлень сфери правової культури через дихотомію «свій» – «чужий». «Нехай тато не сумує, // Най ми посаг не готує, // Ой бо вже я їду полем // То вже лісом зелененьким, // Та з турчином молоденьким. // Чи з турчином, арабином, // Чи з невірним татарином» [2: 248]. Перебування у сугестії правового поля представників ворожої етнічної спільноти у народній уяві співвідноситься із втратою свободи, руйнацією сфери потреб та інтересів. «Та лучче мені в землі пріти // Ніж з татарином вік прожити. // Ой лучче ж мені в землі лежать, // Ніж з татарином вік проживать» [2: 250].

Семи периферійної правосуб’єктності представлені у номінаціях особи за місцем мешкання: чужоземець, подолянка, верховинка, запорожець, донець та ін. Наведені маркери вказують, що правовий досвід персонажа включає сектор, який сформувався під впливом територіально локалізованих уявлень сфери народної правотворчості «А в тій корчмі є два чужоземці, // Один чужоземець на скрипочку грає. // Другий чужоземець з дівчинов гуляє» [2: 77]. «Ой я донця не люблю, // І за донця не піду» [2: 64].

Правова інформативність позначень особи за родом діяльності спирається на культуроправові уявлення, визначені параметрами конкретного фаху. Правосуб’єктні індексації балад задіюють семи, пов’язані з номінаціями різновидів традиційних для українців промислів та ремесел. «За горою, за крутою // Косарики косять» [2: 278]. «Ой у полі ратай оре» [2: 127]. «Пішла тая дівчинонька трьома бережками, // Та зустріла рибалочок з трьома неводками»

[2: 34]. «А в тій кузні коваль кує» [2: 84]. Досить часто можливості персонажа визначають

140