nauk_zbor_2012_104_2_Kirovograd

-утворені способом енантіосемії (протилежне значення): уксус – дуже хороший друг (з аналізу відповідей респондентів), пор. уксус – кислий, недобрий; шторити – дратувати, пор. шторити – закривати.

Як зазначає доктор філологічних наук Л.О. Ставицька, чільне місце у формуванні мовленнєвої культури молоді посідає кримінальний жаргон. Мовознавець зазначає в своєму дослідженні «Про взаємодію жаргону і сленгу»: «Кримінальний жаргон має здатність блискавично проникати в соціяльні сфери законослухняних громадян: спочатку ця лексика стає надбанням мови соціяльних низів, а згодом «завойовує позиції» у міському розмовнопобутовому мовленні, проникає в мову радіо, преси, телебачення, ну і звичайно ж, у різні корпоративні, професійні лексичні системи, тобто стає надбанням інтержаргону» [11: 213]. У процесі асиміляції в молодіжній мові одиниць кримінального жаргону вони досить часто повністю втрачають вихідне значення й виконують невластиву йому семантичну функцію.

Так, студенти вживають слова: фраєр у значенні «крутий хлопець»; шмон − пошук шпаргалок, неможливість списати на іспиті; шкет − молодший брат. Словник блатного жаргону подає такі визначення: фраєр − той, що прагне долучитися до злочинного світу, поводить себе як злодій, але злочинними колами зневажений [8: 100]; шмон − різні види обшуків при затриманні чи арешті [8: 111]; шкет − підліток-арештант [8:110] .

Англійська мова все більше й більше входить у наше життя й просто не може оминути таке явище, як молодіжний сленг, впливаючи на формування нових лексем. Запозичення з іншомовних слів можна поділити на кілька підгруп:

-перша підгрупа складається зі слів, що й за звучанням, і за семантикою збігаються з англійськими, але графічно передаються українськими літерами (транслітерація): денс − танець, сістер − сестра, бойфренд − друг, тайм − час, кеш – гроші, інгліш – англійська мова;

-другу підгрупу становлять англійські слова, які в українському молодіжному слензі мають трохи інше значення, ніж в англійській мові: мен – гарний, показний чоловік; міліціонер; ( в англ. мові mаn – чоловік; людина); бейба – дівчина (в англ. мові baby – дитина); саунд − гучна музика (в англ. "звук"); цент − гривня (в англ. 1/100 долара);

-до третьої підгрупи входять англійські слова, які отримали в сленгові афікси, властиві українській та російській мовам: піпли − люди, гьорли − дівчата, суперовий − визначний, бестовий – найкращий.

Чільне місце в молодіжному мовленні посідають метафоричні номінації, що виявляють образні можливості внутрішньої форми вихідного уявлення: швабра – висока худа дівчина; бочка – автомобіль марки «Opel»; дрова – сірники; граблі – руки.

У процесі творення молодіжного сленгу можна спостерігати такі явища, як:

-автономазія (це троп, який використовує описове визначення особи замість того, щоб назвати її ім’я й прізвище: Вася – людина, яку не поважає її оточення; Андрюша – маленький, слабкий, неосвічений чоловік; Бармалєй – декан; Мальвіна – гарна дівчина; Шрек

–некрасивий, непривабливий зовні чоловік;

-деабревіація (нове розшифрування абревіатури): КВН – кріпкий виноградний напій;

-універсалізація (стягнення): автомат – залік, отриманий автоматично.

У зв’язку з тим, що молодіжний сленг динамічний, виникло нове явище − абревіатура вигуків: ОМГ – О, my God! (О, Боже мій!).

Найчастіше слова молодіжного сленгу утворюються такими способами творення, як:

-афіксація. Загальномолодіжний сленг послуговується стандартними суфіксом -іст і префіксами об-, за-: обломіст, западліст (зроблена кимось неприємність), а також експресивно забарвленим суфіксом -он-, за допомогою якого від основ дієслова утворюються іменники: випивон − спиртні напої, закусон − закуска; музон − музика мамон − живіт; -ець: мамець – мати; суфікси -як: красняк – червоне вино, крутяк – добре, вражаюче, наївняк – наївна людина; -ік: папік – багатий хлопець; - ик: пацик – хлопець, студик – студент, тазик – автомобіль; -ок: браток – друг; -бан: гульбан – людина, яка любить гуляти. Активно використовуються суфікси заниженої емоційної маркованості, такі як: -ух(а): депресуха; -юк: сидюк; -л(о): файло, хавало, хлебало.

-усічення коренів (апокопа): клава – клавіатура; комп − комп’ютер; універ – університет;

51

-складання коренів: говноступники – взуття;

-творення з повторенням одного якогось елемента або елемента, подібного за звучанням: головка бо-бо – головний біль; бум-бум − статевий акт.

Отже, джерелами формування молодіжного сленгу (у тому числі й студентського) є термінологія, запозичені іншомовні слова, запозичення з кримінального жаргону, метафоризація. Для молодіжного сленгу характерні такі способи творення, як: афіксація, усічення коренів (апокопа), складання коренів. У зв’язку з тим, що молодіжний сленг характеризується динамічною зміною лексичного складу, виявляються нові способи творення, як-от: група слів літературного походження, що мають подібне значення, абревіація вигуків та інші.

У наших подальших розвідках передбачається дослідження специфіки сленгу студентів

усіх факультетів Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди.

БІБЛІОГРАФІЯ

1.Арнольд И.В. Лексикология современного английского языка /И.В. Арнольд. – М.: Высшая школа, 1986. – 464 с.

2.Балабін В.В. Сучасний американський військовий сленг як проблема перекладу/ В.В. Балабін.–К.: Логос, 2002.− 315 с.

3.Грачев М.А. Арготизмы в молодежном жаргоне/ М.А. Грачев // Русский язык в школе. −1996. − №1.− С. 78-85.

4.Крысин Л.П. Социолингвистические аспекты изучения современного русского языка / Л.П.Крысин. – М.: Наука, 1989. –

С.76.

5.Маковский М.М. Современный английский сленг: Онтология, структура, этимология / М.М. Маковский. − М.: URSS, 2007. – С. 40.

6.Мартос С.А. Молодіжний сленг: міф чи реальність? // Вивчаємо українську мову та літературу. – 2004. − № 11. – С. 12-

15.

7.Мосенкіс Ю., Грабовий П., Фурса О. Феномен українського молодіжного сленгу ( сутність, розвиток, контакти) / Ю. Мосенкіс, П. Грабовий, О. Фурса. – Київ –Умань, 2009. − 219 с.

8.Словарь блатного жаргона в СССР [ В.В. Махов]. – Харьков: Фирма «Божена», 1991. − 151 с.

9.Ставицька Л. Арґо, жаргон, сленг / Л.О. Ставицька. − К.: Критика, 2005. – 462 с.

10.Сучасний тлумачний словник української мови [С.В. Ломакович].− Харків: ТОРСІНГ ПЛЮС, 2006. − 670 с.

11.Сучасний український інтержаргон: проблеми й аспекти вивчення / Л.О. Ставицька // Доповіді та повідомлення IV Міжнародного конгресу україністів: Мовознавство. – К.: Пульсари, 2002. − С. 213-216.

12.Этимологический словарь русского языка [в четырех томах],[сост. М.Фасмер]. – 2-е изд., стереотип. – М., 1987. −Т. 3.

–С. 578.

ВІДОМОСТІ ПРО АВТОРА Катерина Котелевець − аспірантка кафедри української мови Харківського національного педагогічного університету

імені Г.С. Сковороди.

Наукові інтереси: соціолінгвістика, когнітивна лінгвістика.

ВЗАИМОДЕЙСТВИЕ ЯЗЫКОВЫХМИРОВ (НА МАТЕРИАЛЕ РУССКОГОЯЗЫКА)

ТатьянаЛАНОВАЯ (Симферополь, Украина)

У статті виокремлені основні періоди в історії російської мови, які описуються з точки зору інтенсивності взаємодії мовних світів. Подано характеристику кожного періоду.

Ключові слова: мовна взаємодія, геолінгвістіка, русистика, георусистика, запозичення, періодизація мови, мовний світ.

In the article the main periods of history of the Russian language are singled out which are described from the point of view of intensity of interaction of language worlds. Brief characteristics of each period are represented.

Key words: language interaction, Geolinguistics, studies of the Russian language and literature, Georussistics, loanword, periodization of language, language world.

Постановка проблемы. Изучение проблем языкового контактирования и заимствования всегда находилось в центре внимания лингвистов. В лингвистике можно выделить различные подходы к рассмотрению языкового контакта и результатов этого процесса – заимствований. Этот подход мы бы назвали «механическим», т.к. предполагается, что контакты обусловлены исключительно территориальным фактором. Заимствование – не что иное, как заполнение «пустой» клеточки в системе языка (лексической, морфологической и т.д.), т.е. лакуны. Все современные исследования в области контактологии опровергают гипотезу «невольного» заимствования. В языке нет ничего «автоматического», любое нововведение должно пройти

52

«борьбы» останется один или несколько вариантов, наиболее полно отражающие информацию, актуальную в данном коммуникативном акте. Изучению заимствованной лексики в русском языке посвящены исследования Л. Л. Аюповой, С. А. Беляевой, Е. Э. Биржаковой, Р. А. Вафеева, Л. А. Войновой, И. С. Ильинской, Е. Г. Ковалевской, Л. Л. Кутиной, Г. Милейковской, H. А.Смирнова, В. П. Сомова и др.

«Cоциолингвистический подход». Его суть заключается не просто в констатации факта контактирования языков, а уже в его детальном анализе и классификации. В рамках этого подхода традиционно выделяют 3 типа контактов: адстрат, субстрат и суперстрат. Для случаев взаимодействия языков в сфере культуры, науки и техники В. К. Журавлев, предлагает различать еще и явление перстрата. Примером перстрата в русском языке является итальянский язык, из которого была заимствована терминология искусства.

Проблема взаимодействия языков имеет довольно долгую историю разработки как в общем плане, так и на материале отдельных ситуаций языковых ситуаций, потому вполне заслуживает выделения ее в некую автономную дисциплину, которую лингвисты все чаще называют термином, введенным И. Лековым, лингвистической контактологией (теоретическую базу разрабатывали Й. Айдукович, Ж. Багана, И. А. Бодуэн де Куртенэ, У. Д. Уитни, Э. Хауген, Г. Шухардт, Л. В. Щерба). Объектом изучения лингвистической контактологии является взаимодействие языков мира.

Сегодня, в эпоху глобализации и активизации различных общественных явлений, изучение проблемы взаимодействия языков приобретает особый исследовательский интерес для лингвистов. В рамках данной проблематики в лингвистике существует несколько подходов, которые изучают структуру, отличительные особенности языка, рассматривают процесс взаимодействия и взаимовлияния языков под определенным углом зрения или в определенных условиях функционирования и т.д. Изучение данной проблемы мы проводим в рамках концепции, предложенной А. Н. Рудяковым, т.е. предлагаем рассматривать не столько структуру, составные части системы, сколько взаимодействие целостных систем, языковых миров [5]. Под языковым миром мы имеем в виду «единство форм существования языка и различных социальных и региональных позиций, обусловливающих функционирование языковых вариантов. Структура языкового мира, таким образом, проявляется через многообразие его реализаций» [6: 184].

Цель: продемонстрировать функциональную обусловленность языкового взаимодействия.

Задачи:

–выделить в истории русского языка периоды активизации периода взаимодействия с другими языковыми системами;

–описать процесс взаимодействия русского с другими языковыми мирами;

–проанализировать специфику освоения и адаптации лексических заимствований в русском языке.

В связи с рассмотрением данной проблемы необходимо ввести термин, предложенный А. Н. Рудяковым, – геолингвистика. «Наше понимание геолингвистики как общей лингвистической дисциплины о планетарном (ноосферном) языковом мире Человека, представляющем собой сложное единство частных языковых миров, закономерно тяготеет к описанию глобальной языковой ситуации» [5: 9]. «В центре внимания георусистики находится глобальное русскоязычное пространство, для именования которого мы предлагаем использовать термин «Русофония». <…> Географические границы русофонии определяются только одним фактором – использованием русского языка как средства социального взаимодействия» [5: 14]. Таким образом, объектом изучения русистики является взаимодействие русского языкового пространства с другими языковыми пространствами. Очевидно, что подобные взаимодействия неизбежны, различны только временные рамки и степень интенсивности.

Для языка чрезвычайно важны исторические условия, в которых он функционирует. Так, распад Советского Союза на ряд независимых государств стал началом языкового строительства в каждом из этих государств. С течением времени у русского языка,

53

 НАУКОВI ЗАПИСКИ Серія: філологічні науки Випуск 104 (2)

обслуживающего государство, стали постепенно формироваться специфические черты, отличающие его от русского языка Российской Федерации. Необходимо внести ясность: в советский период отличительные черты были в языке каждой республики, т.к. даже теоретически язык не может быть на всей территории распространения идентичным, но, став языком самостоятельного государства, у языка появились дополнительные функции, выполнение которые и влечет изменение. На современном этапе некоторые ученые из стран, входивших в состав СССР, уже говорят о формировании национального варианта русского языка своей страны. Так, З. К. Ахметжановой, Л. К. Жаналиной, Е. А. Журавлева и др. исследуют казахстанский вариант русского языка; Ю. В. Дорофеев, Р. В. Забашта, И. Н. Кошман, А. Н. Рудяков и др. обосновывают вариант русского языка в Украине. На территории всего постсоветского пространства лингвистами ведется изучение особенностей функционирования русского языка в новых геополитических условиях. В этом аспекте

Л. Г. Павловской (Латвия), И. А. Ионовой, Е. А. Погорелой, В. И. Тудосе (Молдавия). «Украинский вариант русского языка» [5], находясь на периферии русскоязычного

пространства, имеет ряд существенных отличий от языка центра этого пространства – Российской Федерации. Подчеркнем, что «украинский русский» сформировался в результате взаимодействия, на периферии, двух языковых миров – русского и украинского.

Взаимодействие и взаимовлияние языков – это непрерывный, постоянный процесс. На примере русского языка мы предпримем попытку продемонстрировать интенсивность взаимодействия русского с другими языковыми мирами. При определении роли того или иного языка в жизни общества, понятие функциональной нагрузки является ключевым. Для того чтобы проследить историю взаимодействия языковых миров нужно, в первую очередь, изучить условия функционирования языка на конкретной территории (в данном случае, речь идет о территории современной Российской Федерации, границы которой и официальное название были различными на протяжении истории), количество его использующих и функции, выполняемые языком в обществе. Соотнося «языковую» историю России с социальными изменениями, выделим наиболее периоды, дающие наиболее четкое представление о языковом взаимодействии и заимствованиях.

1.Петровская эпоха. Начало с образования русской нации (сер. XVII – сер. XVIII вв.).

2.Становление национального русского литературного языка (XVIII в.). 3. XIX век: 1812 г. – 1900 гг. 4. Советский период (1917– 1991 гг.) 5. Современный этап (с 1991 г.). (Данная периодизация носит условный характер).

Период кон. XVII – нач. XVIII вв. был ознаменован приходом к власти реформатора всего устройства российской действительности – Петра I. Его реформы были направлены на преодоление разрыва между Россией и Европой, поэтому коснулись практически всех сфер жизни общества (военного дела, административного устройства, образования, просвещения и т.д.). Вместе с новой жизнью в российскую действительность неудержимым потоком хлынул и новый язык, язык переполненный заимствованиями. Петровская эпоха служит примером активного взаимодействия русского языка с другими «фониями». Поэтому следствием этого процесса и стали многочисленные заимствования из западноевропейских языков. Таким образом, мы можем констатировать контактирование русофонии с немецким (вахтер, лагерь, лозунг, штурм), голландским (гавань, рейс, трап, шлюпка), французским (барьер, гарнизон, марш, пароль), английским (бот, бриг, мичман, фут), польским (бурмистр, губернатор, карет) и итальянским (вилла, галера, гондола) языковым миром.

Говоря о количественных показателях, т.е. считая все новые слова, привнесенные в язык носителями из другого языкового мира, нельзя забывать, что в данном случае количество не соотносится с «качеством». Под качеством мы имеем в виду процесс совершенствования языка в понимании Р. А. Будагова, который считал, что заимствования, как правило, обогащают лексику, что становится причиной двух вопросов: всякие ли новые слова способствуют совершенствованию лексики и сводится ли совершенствование лексики к ее количественному увеличению [3: 74].

54

Проанализировав судьбу лексических заимствований, активно входивших в русский язык на разных этапах ее истории, мы получаем наиболее полные сведения о «поведении», жизни, приспосабливании новых слов в языке. Так, всю заимствованную лексику условно можно разделить на 3 категории: 1. лексика, которая не изменила свое написание и значение в языке– реципиенте (абрис, автор, протектор, шоколад); 2. лексика, изменившая значение (полное или частичное изменение семантики) и/или написание (абсолютство – абсолютизм; рецидив; цитрон); 3. исчезнувшую из языка (артифициальный – искусственный, мерит – заслуга, эстима – почтение).

XVIII в. в истории русского литературного языка был ознаменован стремлением просвещенных людей стабилизировать процессы, влияющих на развитие и становление национального языка. На последнюю треть века выпадают годы правления Екатерины II.

Вэто время Российская империя находится на пике своего развития (расцвет в экономике, культуре; увеличивается количество книгопечатных органов и т.д.). Общество нуждалось в ориентирах, способных дать модель поведения и развития. Таким ориентиром становится западноевропейское общество (идеи, заложенные Петром I). Французский язык, как язык наиболее развитый (язык великих французских просветителей), становится господствующим среди русского дворянства. Не знать французский язык стало признаком дурного тона. Таким образом, мы можем говорить о русско–французском двуязычии среди дворянского сословия. Это двуязычие не осталось в рамках XVIII века, а продолжало существовать и последующие годы. «Французское влияние на речь русского дворянства со второй половины XVIII в. становится преобладающим и занимает значительное место в процессе европеизации русского литературного языка» [9: 137] Галлицизмы разнообразны по своему характеру, поэтому среди них выделяют несколько групп: лексические (антураж, вояж, пейзаж); кальки (влияние, влюбленность, развитие); семантические (трогательный, трогательно от франц. toucher трогать); фразеологические галлицизмы (игра не стоит свеч); синтаксические (аппетит приходит во время еды. Буквально: аппетит приходит, кушая) [9: 138].

Следующим этапом в развитии русофонии стал период Отечественной войны 1812 г.

Вэто время наиболее очевидно взаимодействие с англофонией и, конечно же, франкофонией. Вновь складывается тенденция к сужению функций русского языка. Т.е. народ говорил на русском языке, а официальным языком образованной прослойки оставался французский. Как уже было сказано, под «сужением» мы понимает функциональную ограниченность при использовании языка. Поэтому говоря о функциональном сужении русского языка, нужно учитывать соотношение образованного населения и безграмотного. Оно неравно. Частичное сужение. Ученые, классики литературы в своих работах умело оперировали возможностями русского языка, доказывая его универсальность и способность к выражению всех смыслов. Как бы ни было, французский стал языком не только салонов, но и затрагивал другие стороны жизни (стал языком писем, быта, частично литературы). Несмотря на мощь французского языка, русский язык по–прежнему интенсивно взаимодействует с немецким (Р. А. Вафеев).

Четвертым этапом, выделенным нами в развитии русофонии, стал период Советского Союза. Начало XX в. – эпоха трех революций, которая ни с каким другим периодом не сравнится по количеству социальных преобразований и потрясений. Революции, войны, перевороты – вот лишь неполный перечень политических и социальных изменений этого периода. Этим объясняется и скорость развития языка. Лексика русского языка, действительно, в ходе военных действий, революций, приходом советской власти значительно пополнилась иностранной военной терминологией, революционной и, конечно же, советизмами (колхоз, командарм, комсомол, нэп, октябрята, пионеры, продналог, совхоз). Объясняется это появлением множества новых реалий и коренными изменениями в самой структуре общества, следовательно, язык должен был отразить эти изменения (так, скорость социальных изменений отражалась в языковом пространстве – аббревиатурами, сложносокращенными словами и т.д.).

Лексика этого периода разбивается на тематические группы: советизмы, или неологизмы советской эпохи, лексика, связанная с революцией (общественно–политическая и социальная

55

лексика), войнами и армией, пятилетками (промышленная, сельскохозяйственная, транспортная лексика), коллективизацией, культурной революцией, НТР, освоением космоса и т.д.

Особенно много слов было привнесено в русский язык контактированием с другими языковыми мирами во время Мировых войн («германофония» в период Великой отечественной войны).

Изучению русского языка в советском союзе уделялось большое внимание, т.к. это был не просто один из языков, функционирующих в стране, а язык со сверхзадачей – объединить более 100 народов (М. А. Карпенко, И. Ф. Протченко, А. М. Селищев, Н. А. Семенов). На языке такого большого государства лежит важнейшая задача – быть средством межнационального общения, а значит это язык политики, культуры и образования. Т.о. мы можем говорить о расширении зоны действия и увеличении функциональной нагрузки русского языка в этот период.

Приступая к описанию состояния русского языкового мира на современном этапе, подчеркнем, что этот период имеет точную дату начала (1991 год), но пока не имеет конца, постсоветский период продолжается.

Языковая политика советского государства привела к появлению двуязычия в братских странах. Однако после распада советского государства не во всех странах языковая ситуация остается сбалансированной. На сегодняшний день в постсоветских странах состояние русского языка различно в зависимости от языковой политики, проводимой государством.

На современном этапе наблюдается тенденция к сужению русофонии в странах бывшего

СССР, но как бы ни складывалась ситуации за пределами Российской Федерации, в ее пределах русский язык по–прежнему выполняет роль языка межнационального общения, объединяя многонациональных жителей. Однако не будем говорить о сужении границ русофонии в глобальном языковом пространстве. Русский язык остается в пятерке самых распространенных языков мира и, в первую очередь, на территории СНГ.

Состояние русофонии в XXI веке нельзя оценить однозначно, слишком неоднородны условия ее существования и распространения. Несомненно, территория, на которой русский язык закреплен законодательно, велика, но еще больше носителей, говорящих на языке за ее пределами. Как уже было сказано, русский язык сегодня в числе мировых. Русскоязычных людей мы найдем не только в России и странах СНГ, но и Израиле, Монголии, Финляндии, странах Восточной Европы, Сербии, Болгарии, Германии, Франции, мегаполисах США, Канаде, Австралии и т.д. Законодательно его статус закреплен в России, Белоруссии, Украине, Казахстане, Киргизии, Южной Осетии, Норвегии (Шпицбергене), Румынии и др. Признан языком таких Международных организаций, как ООН, ЮНЕСКО, ВОЗ, ИКАО, СНГ, СДА, ОБСЕ, БРИК. Как видно из всего вышеизложенного, ситуация складывается неоднозначно, т.е. наметилась тенденция к сужению на территории постсоветских стран и расширение в глобальном мировом пространстве.

Вывод. Проанализировав историю русскоязычного мира с точки зрения его взаимодействия с другими языковыми мирами, мы выделили наиболее значимые вехи. Это позволило говорить о полифункциональности русского языка на протяжении всей истории его становления и развития. Территориальное расположение центра русскоязычного мира и многие другие факторы способствовали становлению языковых контактов с экономической, культурной, политической и другими целями. Следствием многочисленных контактов с другими языковыми мирами стало большое количество лексических заимствований. Однако многочисленность заимствований обусловлены не наличием лакун в языке, а действием совсем иных факторов. Для появление нового элемента в языке мало только недостающего элемента в номинативной базе языка. Причиной всех языковых нововведений становится потребность языка в адекватном отображении окружающего мира, т.е. качественное изменение в жизни общества влечет изменение языка. Только язык, способный удовлетворять коммуникативные потребности говорящих, может функционировать и совершенствоваться, а для этого ему необходимы средства для описания происходящих в этом мире изменений. Таким образом, все процессы происходящие в языке обусловлены самой жизнью общества, а не «внешними» по отношению к носителям языка причинами.

56

На сегодняшнем этапе русский язык имеет возможность активно взаимодействовать со всеми европейскими языками. Но наиболее мощное влияние оказывает английский язык. Именно англицизмы сегодня составляют конкуренцию исконным и ранее заимствованным словам и привносят новые элементы в лексическую систему языка.

БИБЛИОГРАФИЯ

1.Аванесов Р. И. О некоторых теоретических вопросах истории русского языка / Р. И. Аванесов // Вопросы филологии: Сборник трудов к 70– летию проф. А. Н. Стеценко. – М., 1974. – С. 6-11.

2.Беляева С. А. Английские слова в русском языке 16– 20 вв./ С. А. Беляева.– Владивосток : Изд. ДВГУ, 1984. – 108 с.

3.Будагов Р.А. Что такое развитие и совершенствование языка? 2– е изд., доп./Р.А.Будагов. – М.: Добросвет, 2000, 2004.

–304 с.

4.Виноградов В. В. Основные этапы истории русского языка / В. В. Виноградов // Избранные труды. История русского литературного языка. – М., 1978. – С. 10-64.

5.Георусистика. Первое приближение: Сб.науч.ст. / Под редакцией А. Н. Рудякова – Симферополь: Антиква, 2010. –

152 с.

6.Дорофеев Ю. В. Структура языкового мира: ядро и периферия/ Ю. В. Дорофеев // Функциональная лингвистика : сб. науч. работ / Крымский республиканский институт последипломного педагогического образования; науч. ред. А. Н. Рудяков. – № 2. Т. 1. – Симферополь, 2011. – С. 181-184.

7.Костомаров В. Г. Русский язык среди других языков мира / В. Г. Костомаров – М. : Просвещение, 1975.

8.Леонтьев А. А. Язык как социальное явление. К определению объекта языкознания / А. А. Леонтьев, Известия АН

СССР. Отделение литературы и языка. – Т. 35. Вып. 4. – М., 1976. – С. 299-307.

9.Мещерский Н. А. История русского литературного языка: учебное пособие / Н. А. Мещерский. – Л. : Изд. Лен. унив, 1981. – 279 с.

10.Серебренников Б. А. Роль человеческого фактора в языке язык и мышление / Б. А. Серебренников. – М. : Наука, 1970. – 597 с.

11.Смирнов H. А. Западное влияние на русский язык в Петровскую эпоху / H. А. Смирнов. – С-Петербург, 1910, Т. 88: Сборник ОРЯС императорской академии наук. – № 2. – 396 с.

СВЕДЕНИЯ ОБ АВТОРЕ Татьяна Лановая – магистрант кафедры русского, славянского и общего языкознания Таврического національного

университета им. В.И.Вернадского.

Научные интересы: функциональная лингвистика, социолингвистика, лексикология.

ОЗНАКИ ЛАТИНСЬКИХ ЗАПОЗИЧЕНЬ У НІМЕЦЬКІЙ МОВІ

Ірина ЛУГОВСЬКА(Кам’янець-Подільський, Україна)

У статті досліджується питання функціонування греко-латинських запозичень у німецькій мові та їх вплив на формування сучасної лексики німецької мови, виявлення характерних ознак, за якими ці запозичення можна розпізнати. Прослідковується інтеграція греко-латинізмів у основний лексичний запас німецької мови у діахронічному вимірі.

Ключові слова: запозичення, іншомовне слово, мова-реципієнт, асиміляція, словотворча морфема, флексія, трансферування, євролатина.

The issues of the Greek-Latin borrowings functioning in the German language and their influence on forming the modern vocabulary of the German language and the revelation of the typical features with the help of which these borrowings can be identified are researched in this article. The assimilation of Greek-Latin words in the basic lexical stock of words in the German language is traced in the diachronic dimension.

Key words: loanword, foreign word, language-recipient, assimilation, wordformative morpheme, flexion, transferring, the Euro-Latin language.

Жодна мова з часу існування цивілізованого суспільства не мала більшого впливу на мовну картину світу, ніж латинська. Будучи базисом для романських мов, латина також проникла практично в усі європейські мови. У кожній сучасній мові латинські запозичення мають свої особливості функціонування.

Автор статті має намір прослідкувати шляхи адаптації запозичень латинських слів у німецькій мові та проаналізувати їх з точки зору реальних ознак, за якими ці запозичення можна вирізнити.

Питання про місце греко-латинських запозичення у сучасній німецькій мові ґрунтовно досліджувалося зокрема такими відомими німецькими мовознавцями, як Роземарія Люр (Lür, Rosemaria), Петер Айзенберг (Eisenberg, Peter), Хорс Хайдер Мунцке (Munzke, Horst Heider),

Петер Поленц (Polenz, Peter) які прослідковували результати взаємодії цих мов як у лексиці сучасної німецької мови, так і у фонетиці, синтаксисі, словотворенні.

Термін «латинізм» по-різному трактується вченими. Найбільш точним автор статті вважає визначення цього поняття У. Л. Мрозіцькою: «“Латинізм” – це лексична одиниця

57

латинського походження (незалежно від шляхів її запозичення), яка функціонує на певному етапі розвитку мови-реципієнта і, відповідно, зафіксована у словнику» [5: 22].

Кожен латинізм має свою індивідуальну історію входження у мову-реципієнт. Латинська мова як етимологічне джерело не є однорідним явищем, оскільки об’єднує кілька генетичних джерел: класичну латину, народну, середньовічну та новітню. Латинські запозичення, пристосовуючись до системи мови-реципієнта, проходили складний і тривалий шлях адаптації; для деяких з них цей процес триває досі. В залежності від часу запозичення, джерела запозичення (чи то безпосередньо з латини, чи через мови-посередники) ці слова зазнали різною мірою фонетико-морфологічної адаптації [5: 28].

Деякі лексеми, запозичені безпосередньо з латинської, фактично належать старогрецькій мові. Внаслідок того, що іноді важко, а то й неможливо однозначно визначити посередника при засвоєнні грецизмів, вчені пропонують синкретичний термін „греко-латинізм” („греколатинське запозичення”), який охоплює всі запозичення, прийняті в сучасні мови з однієї з класичних мов: грецької чи латинської. Німецькі вчені пропонують до вживання термін „Eurolatin“, що викликав масу суперечок, зокрема П. Айзенберг вважає, що під цим терміном ні в якому разі не слід розуміти мову, а лише частину словникового запасу групи мов [8: 85].

Слід також розрізняти такі поняття, як «запозичення» та «іншомовне слово». Запозичення пристосовуються до системи цільової мови, а іноді настільки нею засвоюються, що іншомовне походження таких слів не відчувається носіями мови та виявляється лише за допомогою етимологічного аналізу. На відміну від таких повністю засвоєних запозичень так звані іноземні слова зберігають сліди свого іншомовного походження у вигляді звукових, орфографічних, граматичних та семантичних особливостей. Іншомовними вважаємо запозичені слова, фонетично та граматично оформлені за зразком чужої мови (транслітерований запис, невідмінюваність). Ті з них, що проходять шлях пристосування до мови-реципієнта, змінюючи звукове оформлення, стаючи відмінюваними внаслідок появи флексій, виявляючи словотвірну активність і навіть утворюючи нові лексико-семантичні варіанти, стають повністю засвоєними мовою. [1: 2].

Німецька мова, не будучи спадкоємицею латини, оскільки належить до германських мов, тим не менше в усі періоди свого становлення зазнавала суттєвого втручання латини як у лексику, так і у морфологію та синтаксис. Приблизно 80% німецьких запозичень, що охоплюють біля 85000 слів, походять з греко-латини.

З усіх мов, які в будь-який час контактували з німецькою, латинська мова має з німецькою найстаріший прямий зв'язок. Він починається ще з першого – четвертого дохристиянського століття і основується насамперед на контактах між римлянами і германцями у пограничних регіонах Римської імперії та на захоплених римлянами частинах Германії. Разом з продуктами сільського господарства, які вивозили за Рейн римські купці, у

германську мову потрапили Wein із лат. vinum, Rettich <radix, Birne < pirum; Mühle < molina, Sichel < secula; терміни, що стосувалися будівничої справи: Mauer < murus, Pforte < porta, Fenster < fenestera, Strasse < strata via «мощена дорога», Acker < ager, Engel < angelus , Esel < asinus, Achse < axis, Becken з baccinum, Kaiser < caesar, Kelch < calix, Kerker < carcer, Küche < coquina, Krone < corona, Kreuz < crux. На цьому етапі запозичене слово входить до німецької мови з одночасним запозиченням нового предмета чи поняття, воно пристосовується до системи мови-реціпієнта і настільки нею засвоюються, що іншомовне походження таких слів не відчувається носіями мови та виявляється лише за допомогою етимологічного аналізу [8: 79].

Відрізнити корінні німецькі слова від латинських запозичень за вимовою досить важко внаслідок високого ступеня засвоєння і, як наслідок цього, втрати чужорідної структури запозичення. Ще однією причиною того, що вимова не виказує латинське запозичення є те, що у новітній час слова латинської мови у всіх країнах, де її вивчають, вимовляються порізному, для вимови використовуються звуки рідної мови.

Досить високий ступінь фонематичності німецького алфавіту є причиною того, що фонетична структура запозиченого слова переносить менші зміни, у порівнянні, наприклад із запозиченнями латини у англійську мову, висока фонематичність якої зумовлює іноді повне викривлення в порівнянні з ще не асимільованою структурою.

58

Іноді виявити запозичення допомагає графічний образ слова, наявність чужорідних морфем, але в більшій мірі це стосується грецьких, а не латинських запозичень.

Для грецизмів характерні початкові голосні а, є, і, приголосний ph, звукосполучення ks, ps, суфікси -ik, -аd(e), -іd(e), тощо: Ethik, Dynamik Olympiade, Pyramide, Ökonomik, Idee, Fantasie, Lexik, Olympiade.

Ознакою греко-латинізмів є наявність у слові таких букв та диграфів: th [t] Thema, Pathos; c [ts] Penicillin Caesium; t [ts] Lektion, Aktie; c [k] Corpus, codieren; ch [k] Chrom, Chaos; x [ks] Xylophon, toxisch; ph [f] Phase, Graphik; v [v] Verb, civil, Virus; rh [r] Rhema, rhytmus.

Часто у подібних прикладах внаслідок інтеграційних процесів характерна чужорідна буква замінюється відповідною німецькою, і тим самим стирається та характерність, що чітко вказує на греко-латинське запозичення: написання circa, Corpus, Delphin зустрічається у вигляді zirka, Korpus, Delfin. У меншій мірі схильною до інтеграції виявилась буква x для позначення звука [ks] у грецизмах Komplex, Flexion, Xenie.

Диграфи th, ch, ph, rh вживалися у латинській мові для передачі грецьких букв θ (theta), χ (cho),φ (phi),ρ (rho) і через латинську мову потрапили у німецьку. Ці диграфи виявили високу резистентність до інтеграції. Так th спростилось до t лише у рідких випадках типу

Katode замість Kathode; rh – лише у Katarr, Myrre замість Katarrh, Myrrhe.

Спрощення ph до f спостерігається у випадках Mikrofon, Foto, Fantasie, Grafik, але у більшості випадків зберігається: Phonem, Photon, Phobie, Phase.

Яскравим свідченням латинського походження слова є вимова ts замість [t] в кінці слова перед голосною, частіше перед [j] ( пишеться i) і наступною голосною: die Aktion, die Expedition, die Negation, initial, partiell. Внаслідок інтеграції з’явились паралельні форми написання, наприклад, existentiell та existenziell

Багато латинських запозичень мають нехарактерне для німецької мови звукосполучення sk: Skorpion, Skulptur (але таке звукосполучення є характерним також для англіцизмів: Skai, Skinhead) У корінній німецькій лексиці часто зустрічаються склади із [ t] та [ p] як, наприклад, Stein, Stumpf, Span, Spiel, але сполучення [sk] явно відноситься тільки до іншомовних слів.

Фонологічна чужорідність полягає не лише в чужих звуках, але й також у інших властивостях форми звучання слів. Зокрема можуть бути чужими будова складів, порядок складів, словарний наголос.

Випадки, коли ознакою запозиченого слова є наголос, стосуються, зокрема, слів, що містять суфікси. У рідномовних німецьких словах суфікси -er, -in, -schaft, -chen, -ung є нейтральні щодо наголосу. Вони не впливають на місце основного наголосу. Вони можуть мати додатковий наголос, але основний акцент залишається у словах з суфіксами-дериватами на корені: dénk+en, Dénk+er, Dénk+er+in, Dénk+er+in(n)+en+schaft

Латинськомовні суфікси не є нейтральними щодо наголосу: Fabrík, Physík, Musík (-ik); Natión, Ifektión (-ion); Sensibilitä́t (-tät); Futterál, Hospitál (-al); Studént, Dozént (-ent). Така різниця у наголосі суфіксів пояснюється тим, що латинські суфікси містять повну голосну , тоді як у корінних словах можлива слабка голосна (-er, -chen).

На сьогодні виявляються два принципи розподілення наголосу у традиційних іншомовних словах: він може регулюватися з однієї сторони фонологічно, з іншої – морфологічно, при чому щодо морфологічного аспекту мається на увазі передусім, що є наявний наголошений деривативний суфікс. Існують також структурно охоплені переходи від фонології до морфології. Попри інтегрованість, зберігається іноді характерний латинський наголос на другому складі, і ядром першого складу є ненаголошений голосний і: Migránt, Mikróbe, Milíz, miníster, Minúte [8: 168]. Цей тип наголошення (ямб) зустрічається також і в корінній німецькій лексиці, але в такому випадку присутні префікси (be, ver, ge): belíebt, verlíebt, gelíebt, тоді як у вищенаведених словах у ненаголошеній позиції стоїть коренева голосна.

Морфологічно прості автентичні німецькі корені, як правило, односкладові (Buch, bunt) або двоскладові з наголосом на першому складі і редукованою голосною у другому (Ségel, édel). Інші важливі типи наголосу у корінних словах є ямб і дактиль. Ямбічні форми починаються першим ненаголошеним складом, як у gedéckt, Bedárf. Дактиль проявляє

59

наголошений склад, за яким йдуть два ненаголошених (múnters, régnete, Ábende). Якщо розглянути слово-грецизм Hegemónie, то його корінь hegemónявно виказує, що слово є чужорідним, оскільки у корінному німецькому словниковому запасі немає морфологічно простих трискладових слів, тим більше, що наголос тут явно падає на останній склад.

Однією із ознак традиційних іншомовних слів є гіат (зіяння). Він полягає в тому, що два голосних, які належать до різних складів, слідують один за іншим без руху закриття першого голосного (від лат hiatus – зіяння). У греко-латинських запозиченнях гіат найчастіше зустрічається безпосередньо після наголошеного складу або безпосередньо перед ним:

a.Chaos, Hiat, Neon, stoisch, heroisch, Fluor, Museum, Trio, Duo,Geo

b.chaotisch, naiv, Poet, Aorta, , museal, Dual, Äon.

Гіат такого роду позначає слово безсумнівно як іншомовне.

У запозиченій лексиці є велике число нехарактерних для німецької мови дифтонгів. Зате для латини і грецької мови наявність дифтонгів є характерною ознакою. Дифтонги діляться на дві рівносильні групи: перша група починається з [i˘ ], друга – з [u˘ ]

Латинськомовні дифтонги, передня перша голосна

a.[i˘ ö] ingeniös, luxuriös, melodiös, mysteriös, religiös, seriös

b.[i˘ ε] adverbiell, bakteriell, materiell, notariell, prinzipiell

c.[i˘ a] genial, imperial, kollegial, labial, medial

d.[i˘ o] dubios, grandios, kurios, Legion, Region, Union, Vision

e.[i˘ u] Filius, Genius, Helium, Opium, Radium, Radius

f.[tsi˘] minutius, partiell, partial, Nation, Spatium

П’ять дифтонгів заповнюють весь вокальний простір буквою і. У названих прикладах дифтонг є носієм головного акценту слова , за винятком [i˘ u].

Суфікси us і um походять із флективних закінчень латині і тому є ненаголошеними. Якщо перед дифтонгом у слові латинського походження є t, то у вимові такого слова

з’являється сполучення приголосних [ts] (пишемо Nation, читаємо Nazion). Така вимова привела до варіативності написання (potentiell/potenziell).

Латинськомовні дифтонги, задня перша голосна

a.[u˘ i] genuin, Jesuit, sanguin

b.[u˘ u affektuus, inzestuäs, promiskuus, spirituus, tumultuus

c.[u˘ ε] annuell, graduell, manuell, rituell, sensuell, virtuell

d.[u˘ а] dual, manual, mensual, prozentual, Ritual

e.[u˘ o] spirituos, Toluol, virtuos

Рідномовні німецькі дифтонги починаються з відкритої голосної і тому звуться відкритими (Déich, erláuben, Máid, bedéuten, hintertríeben, beschléinigen) Дифтонги запозичених слів починаються з закритої голосної (geniál, Konduít), і тому називаються закритими.

Ще одна ознака чужих дифтонгів: вони можуть розділяти голосні між двома складами: sozial [zotsi-ál]. Можлива пов’язана з цим незвичайність, що прототип відкритого дифтонга виникає на межі суфікса або безпосередньо після межі [8: 208].

Майже всі прості іменники чоловічого і середнього родів, запозичені з латинської, повністю інтегрували і не розпізнаються як латинізми. Такі слова, що походять з латини, як Preis, Stiel, Takt , Fenster, Acker, Keller відмінюються і вважаються словами основної німецької лексики. Найважливіший для сьогоднішнього словотвору окремий інтеграційний приклад стосується німецького словотворчого суфікса -er для творення назв діючої особи на вербальній основі, таких як Denker ( мислитель), Fahrer ( водій), Käufer (покупець) Він походить від лат. -аrius і зустрічається у праверхньонімецьких запозиченнях як ari, наприклад, лат. molinarius у староверхньонімецькій mulinari, у сучасній німецькій Müller (мельник), або лат. scolarius стало scolari, Schüler (учень). Цей суфікс у латинській мові був наголошеним: mulinári, scolári. Зрештою суфікс став вживатися незалежно від латинських слів, як то у sangari – Sänger (співак), і потім перенісся у дієслівний корінь. Так fiscari і helfari могли бути прочитані як десубстантивовано, так і девербалізовано. Подальша інтеграція у Fischer і Helfer проходила зокрема при послабленні [а] до [ə], і таким чином при втраті наголошеності суфікса ми отримали послідовно інтегровані форми [fi ər] і [hεlfər], у яких,

60