nauk_zbor_2012_104_2_Kirovograd

енграми комерційної діяльності. «Що в полі верба, під вербою корчма, // А в тій корчмі шинкарочка молода. // Шинкує вона медом та вином» [2: 74]. «А Олена заміж вийшла // За купчика молодого, // За крамаря багатого» [3: 430]. Правовий потенціал служителів церкви фіксується у баладах відповідними маркерами. «Ой маю я чотири воли, чотири половії // Най си беруть, най ся ділять попи молодії» [2: 210]. «Єдин син пішов у дяченьки, // А другий у козаченьки…» [3: 107]. Численні суб’єктні номінації, пов’язані з родом діяльності, відтворюють народноправові погляди на військову службу. «Вбили сина – жовнірика» [2: 290]. «Вітер віє по Вкраїні, // Лежить вояк на купині. // Накрив очі червоною китайкою» [2: 278]. Особливого розгляду варта баладна інформативність правосуб’єктної номінації «козак», яка у аналізованих текстах може не лише характеризувати рід діяльності, пов’язаний із військовою справою, але й співвідноситися з уявленнями про коло цивільних можливостей українця чоловічої статі, який на момент індексації не виконує обов’язків мілітарного характеру. «Із-за гори буйний вітер віє, // Козаченько пшениченьку сіє. // Козаченько ниви не доходить, // Дівчина з обідом приходить» [2: 102].

Правосуб’єктне позначення сфери діяльності часто містить вказівку на службовий статус особи: чура, кошовий, сотник, атаман, воєвода та ін. «Ой там при долині, ой там при потоці

// П’ють мед і горілку козаки-молодці. // Між ними атаман склонив головоньку, // Склонив головоньку коню на гривоньку» [2: 257]. «Пан кошовий каже: «Гнатку! Як Саву не вловиш, //

То сам же ти за його голову положиш» [2: 252]. Паралельна індексація фаху й статусу свідчить про чітке осмислення носіями фольклорного масиву кола амбіцій, потреб та інтересів баладних персонажів.

Важливими знаками правосуб’єктної інформативності народних балад є мовні одиниці, що відтворюють соціальну роль особи: жебрак, бурлака, дівка-бранка, невольничка, цар, цариця, королевич, попович, пан, пані, князь, хазяїн, хазяйка, ґазда та ін. Правосуб’єктні номінації розгляданого типу часто включають семи майнового стану, генеалогічної спорідненості, оцінки з боку інших осіб, просторової локалізації: нещасна сирота, бідна вдова, презлий панич, молодий воєводенко, син крулевський, цар турецький та ін. «Пішов Іван понад лиман, // А за ним іде вельможний пан» [2: 145]. «На тім коні син крулевський // В правій руці меч тримає» [2: 198].

Правосуб’єктна стратифікація баладного конструкту, здійснена з урахуванням соціального статусу персонажів, включає дві групи одиниць. До першої входять позначення людей матеріально забезпечених, наділених владою чи певними впливом; друга об’єднує індексації нужденних, позбавлених можливостей самореалізації осіб. Статусні номінації представників панівних верств асоціюються з очікуваною поведінкою, визначеною сукупністю прав і обов’язків, відповідних традиційним уявленням про роль людини у суспільстві. «Ой як пішов Петрусь у поле орати, // Аж мусіла пані слуги посилати» [2: 49]. «Ой ішов він та журився, // Бо на його білявочку ґазда злакомився» [2: 56]. Визначення непрестижного положення індивіда в соціальній ієрархії забезпечується семами, що індексують відсутність доступу до ресурсів, влади, низький рівень матеріальних можливостей. «Нема горя так нікому, // Як бурлаці молодому» [2: 257]. «Жебрак ходить хліба просить, // Дівка за ним торбу носить» [2: 54]. Контрарні за статусним потенціалом суб’єктні номінації попарно реалізуються у межах вузького контексту, підкреслюючи протилежність правових програм персонажів, які перебувають у центрі сюжетної колізії.

Правосуб’єктність баладних текстів, основою яких є життєві ситуації та наслідки побутових стосунків, досить часто реалізується через характеристику міжлюдських взаємин: товариш, друг, кума, побратим, сусід, коханка, милий, нелюб, лихі воріженьки, лихі люди та ін. «Товариш товариша на вечорниці кличе» [2: 45]. «Прийшла мати із гостини, // А невістка од сусіди» [2: 172]. Зазначені одиниці можуть реалізовувати позитивне забарвлення, вказуючи на приязний, незрадливий, доброзичливий тон спілкування. «Вийди, вийди, мила,

краща від золота!» [2: 34]. «Я за милим чекать буду» [2: 23]. Правосуб’єктні маркери, що індексують негативний тип міжлюдських взаємин, сигналізують про факти неповноправ’я

персонажів. «Ой хоч в мене черевички то твої, // Та й сам нелюб не до мислоньки мені» [2: 209]. «Ой темная нічка, ще й темніша буде, // Та й говорять за мене превражії люди» [2: 93].

141

Багатокомпонентність семантики правосуб’єктних номінацій персонажів народних балад диктується необхідністю стислої і разом з тим місткої подачі матеріалу. Логіко-семантико- когнітивна інтерпретація концептуальних складників поліядерних культуро-правових позначеннь особи дозволяє представити сукупності гештальтів, здатних окреслювати коло можливостей діяча у зв’язку із вказівками на: 1. Стать + вік: молода дівчина. 2. Стать + вік + національна належність + оцінка: турчик молоденький. 3. Стать + вік + сімейний стан: стара мати. 4. Стать + вік + оцінка: красна дівка. 5. Стать +вік + рід діяльності: молода шинкарка. 6. Стать + вік + соціальний статус: дівка-бранка. 7. Стать + вік + сімейний стан + соціальний статус + оцінка: воєводенко молоденький. 8. Стать + національна належність + конфесійна віднесеність + оцінка: невірний татарин. 9. Стать + національна віднесеність + оцінка: злий татарин. 10. Стать + сімейний стан + оцінка: брат рідненький. 11. Стать + сімейний стан + соціальний статус: поповський син. 12. Стать + сімейний стан + майновий статус: убога вдовиця. 13. Стать + соціальний статус: вельможний пан. 14. Стать + соціальний статус + національна належність: цар турецький. 15. Сімейний стан + соціальний статус + вік: хазяйська дитина. 16. Соціальний статус + оцінка з боку інших осіб: нещасна сирота. Найвиразніше у когнітивній структурі правосуб’єктних номінацій народних балад відтворені мотивації сімейного стану, соціального статусу, оцінки типу міжлюдських взаємин.

Таким чином, вивчення концептуалізації мовних маркерів баладної правосуб’єктності здійснювалося шляхом формування цілісних образів – гештальтів і відповідної ментальної обробки отриманої інформації із застосуванням операцій порівняння, ототожнення, аналогії, формалізації, ідеалізації, моделювання. Класифікаційний акт осмислення номінацій осіб, здійснений на підставі лінгвокогнітивного відбору й інтерпретації окремих культурно значущих смислів сфери правосуб’єктності, правосвідомості, правоздатності, представлених у баладному конструкті розгалуженою системою мовних фактів, засвідчив, що аналізовані одиниці становлять концептуальні цінності фольклоро-правового континууму. Концептуальна система правосуб’єктних індексацій українських народних балад спирається на когнітивно і культурно значущі енграми внутрішнього рефлексивного досвіду носіїв усної народної творчості. Частотність використання, узуальність форм й високий ступінь деталізації смислового спектру антропонімів переконує реципієнтів у правдивості передачі почуттів і переживань персонажів, позначених тими самим засобами, які масово використовуються звичайними мовцями у повсякденній практиці спілкування. Картини людських пристрастей і переживань, фіксації душевних станів героїв, підкріплені вказівками на стать, вік, рід діяльності, родинний стан, соціальний статус забезпечують належне підґрунтя концептуалізації знаків баладної правосуб’єктності на підставах конвенціональності, прескриптивності, дидактичності, енергетейності, психологізму. Мовним знакам фольклорної персональності належить важлива роль у декларуванні позитивних і негативних зразків міжособистісних взаємодій, а отже й у реалізації етносоціальних і культурних стереотипів правової поведінки українців.

Перспективи дослідження пов’язуються з аналізом культуро-правового концептополя українського фольклору.

БІБЛІОГРАФІЯ

1.Алатирєва Н.Б. Номінативна ланка в середовищі українського обрядового гіпертексту: дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук: спец. 10.02.01 «Українська мова» / Н.Б. Алатирєва. – Одеса, 2002. – 197 с.

2.Балади: [збірник текстів / упорядники О.І. Дей, А.Ю. Ясенчук, автор вступної статті О.І. Дей]. – К.: Дніпро, 1987. – 318 с. – (Серія «Бібліотека української усної народної творчості»).

3.Балади. Родинно-побутові стосунки: [збірник текстів / упорядники О.І. Дей, А.Ю. Ясенчук, А.І. Іваницький]. – К.: Наукова думка, 1988. – 522 с. – (Серія «Українська народна творчість»).

4.Бігун В.С. Людина в праві. Аксіологічний підхід: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.12 «Філософія права» / В.С. Бігун. – Київ, 2004. –19 с.

5.Данилюк Н.О. Поетичне слово в українській народній пісні: [монографія] / Н.О. Данилюк. – Луцьк, 2010. – 511 с.

6.Єрмоленко С.Я. Мовно-естетичні знаки української культури: [монографія] / С.Я. Єрмоленко. – К.: Інститут української мови НАН України, 2009. – 352 с.

7.Жайворонок В.В Українська етнолінгвістика: Нариси / В.В. Жайворонок. – К.: Довіра, 2007. – 261 с.

8.Кононенко В.І. Українська лінгвокультурологія: [монографія] / В.І. Кононенко. – К.: Вища школа, 2008. – 327 с.

9.Лєснова В.В. Номінація рис людини в українських східнослобожанських говірках: [монографія] / В.В. Лєснова. – Луганськ: Альма-матер, 2004. – 193 с.

142

«Концептуальные исследования»; отв. ред М.В. Пименова. – Кемерово: КемГУ, 2006. – Вып. 8. – С. 395-401.

11.Межжеріна Г.В. Людина в мовній картині світу часів Київської Русі: [монографія] / Г.В. Межжеріна. – К.: РВЦ КНЛУ, 2006. – 448 с.

12.Мойсієнко А.К. Динамічний аспект номінації: [монографія] / А.К. Мойсієнко. – К.: ВПЦ КНУ, 2004. – 100 с.

13.Молодичук О.А. Лексико-фразеологічні засоби образності в українській народній баладі: дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук: спец. 10.02.01 «Українська мова» / О.А. Молодичук. – К., 2004. – 202 с.

14.Пименова М.В. Введение в когнитивную лингвистику / М.В. Пименова. – Кемерово: ИППК Графика, 2004. – 210 с.

15.Роль человеческого фактора в языке: Язык и картина мира / [Б.А. Серебренников, Е.С. Кубрякова, В.И. Постовалова]; отв. ред. Б.А. Серебренников. – М.: Наука, 1988. – 216 с.

16.Селіванова О.О. Сучасна лінгвістика: напрями та проблеми: [підручник] / О.О. Селіванова. – Полтава: Довкілля-К, 2008. – 712 с.

17.Скаб М.С. Прагматика апеляції в українській мові: навч. посіб. [для студ. вищ. навч. закл.] / М.С. Скаб. – Чернівці:

Рута, 2003. – 80 с.

18.Тараненко О.О. Відображення суспільного сприйняття світу в семантиці мови / О.О. Тараненко. // Мова і культура; відп. ред. В.М. Русанівський. – К.: Наукова думка, 1986. – С. 91-133.

19.Языковая номинация. Общие вопросы. / [под ред. Б.А. Серебренникова, А.А. Уфимцевой, Ю.С. Степанова]. – М.:

Наука, 1997. – 360 с.

ВІДОМОСТІ ПРО АВТОРА Світлана Лавриненко – кандидат філологічних наук, доцент, докторант кафедри сучасної української мови Інституту

філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Наукові інтереси: лінгвокультурологічний аналіз фольклорного тексту.

МУЛЬТИЛІНГВАЛЬНА ТЕХНІЧНАДОКУМЕНТАЦІЯ ТА ТЕРМІНОЛОГІЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ

Алла МІЩЕНКО(Кіровоград, Україна)

Статтю присвячено аналізу термінологічної діяльності як одного з визначальних факторів оптимізації процесу створення мультилінгвальної технічної документації. У статті аналізуються окремі етапи та види термінологічної діяльності, принципи укладання сучасних мультилінгвальних терміносистем та проблеми консистентності фахового тексту.

Ключові слова: термінологічна діяльність, терміносистема, термінологічна база даних, стандартизація та гармонізація термінології.

The article is devoted to the analysis of the terminological activity as one of the determining factors for optimizing the process of multilingual technical documentation creation. The stages and kinds of terminological activity, the principles of multilingual term systems formation and the problems of technical text consistency have been analyzed in the article.

Key words: terminological activity, term system, term database, term normalization and term harmonization.

Інтенсивна міжнародна співпраця в галузі політики, економіки й виробництва та юридичні норми експортно-імпортних операцій для виробників та постачальників суттєво вплинули на зростання обсягів перекладу у світі, спеціалізацію фахового перекладу та організацію процесу створення мультилінгвальної документації. Крім того, обсяги технічної документації постійно збільшуються через складність сучасної техніки. Цей феномен П. Квінтал 1проілюстрував на прикладі технічної документації для літаків у 20 ст.:

1910 рік – документація та літаки складала приблизно100 сторінок 1930 рік – 1.000 сторінок

1950 рік – 20.000 сторінок

1970 рік – 25.000 сторінок

1990 рік – 50.000 сторінок Ще одним суттєвим фактором впливу на сучасні тенденції перекладацької галузі є

науково-технічний прогрес, оскільки технічні та технологічні інновації дозволяють скорочувати виробничі цикли та час виходу продукту на ринок (Time-to-Market-Zeiten), а глобалізація економіки супроводжується збільшенням кількості мов-перекладу, необхідністю

1 Quintal – технічний редактор, який спеціалізується в галузі літакобудування й створює тексти контрольованою мовою AECMA, конференція присвячена проблемам індустріального використання контрольованих мов у Торонто 26-29.09.2002

143

локалізації технічної документації до національних норм та стандартів й популяризацією аутсорсингу в галузі перекладу.

Ці екстралінгвальні чинники створили передумови для розбудови цілої індустрії лінгвістичних послуг, основу якої складають сучасні комп’ютеризовані технології, а саме:

системи створення контенту (Content Management System, Authoring Memory, Desktop Publishing), програмні продукти для створення, управління та підтримки термінологічних баз даних і автоматичної екстракції термінології (Term Extraction), інтегровані системи перекладу (Translation Memory), які можуть поєднуватись в одне середовище за допомогою веб-базованих технологій, напр.: через протоколи FTP, Windows API та ін. Крім того, можливість інтеграції у робоче середовище технічного редактора та перекладача систем контролю за дотриманням корпоративної мови (Controlled Language Checker) сприяє консистентності формулювань, термінології та перекладу, що дозволяє заощаджувати кошти на перекладі й полегшує когнітивне опрацювання тексту реципієнтам.

Але технологічно-організований процес створення мультилінгвальної документації, який складається з певної послідовності чітко визначених процедур, орієнтованих на колективне виконання проекту, гостро поставив проблему унормування й стандартизації, у першу чергу, термінології. Тому проблема унормовування, стандартизації й гармонізації терміносистем актуальна для наукового вивчення, а комплексність проблеми дозволяє виокремити цікаві для лінгвістичного аналізу етапи термінологічної діяльності, а саме: забезпечення консистентності термінології у фаховому тексті, принципи укладання сучасних терміносистем, переклад термінології у контексті перекладу технічного тексту тощо.

Консистентне уживання термінології в тексті дозволяє реалізувати один з найважливіших принципів сучасного перекладу – можливість повторного використання збережених у пам’яті автора (Authoring Memory) чи пам’яті перекладу (Translation Memory) сегментів тексту (fuzzy matches, exact matches) для генерації нового тексту або перекладу. Проте необхідно диференціювати монолінгвальну і мультилінгвальну консистентність. Монолінгвальна консистентність тексту досягається за рахунок відмови від морфосинтаксичних варіантів термінів, що, в свою чергу, полегшує сприймання цього тексту реципієнтам. А. Шмідт-Віггер досліджуючи різні корпуси німецькомовних технічних текстів створила таку класифікацію неконсистентних термінів [6]:

1)композити або їхні семантично-еквівалентні словосполучення, напр.:

Autogenschweißen = autogenes Schweißen; Nockenwellenanordnung = Anordnung der

Nockenwelle;

2)цілісні композити та дефісне написання конституентів композитів, напр.: Airbagmodul

=Airbag-Modul; Automatikgetriebe = Automatic-Getriebe. За можливості двозначного тлумачення семантики композита, перевага надається дефісному написанню такого терміна,

напр.: Staubecken = Stau-Becken vs. Staub-Ecken;

3)варіювання орфографічної форми термінів, як правило, греко-латинського походження. Цей феномен характерний для випадків, коли терміни греко-латинського походження запозичуються у мову-реципієнт не безпосередньо, а через мову-посередник, і пояснюється дивергенцією систем консонантизму у різних мовах, напр.: aufklipsen = aufclipsen; Amperemeter = Ampèremeter;

4)композити із сполучувальними елементами або без них, напр.: Ausgleichsschlauch = Ausgleichschlauch;

5)варіювання синонімічних дериваційних афіксів, напр.: Anziehmoment =

Anzugsmoment;

6)повна або усічена (еліптична) форма термінів, якщо це дозволяє на основі знання чи контексту реконструювати значення терміна, напр.: Rücklaufsperrventil = Sperrventil; Ausdrückwerkzeug = Ausdrücker; Anziehdrehmoment = Anziehmoment;

7)синонімічні терміни, напр.: Abgasleitung = Abgasrohr;

8)повна форма термінів або їх скорочені за рахунок абревіації чи акронімії варіанти,

напр.: Abgasrückführung = AGR.

Консистентне уживання термінології у технічному тексті досягається за рахунок дотримання чітко визначених правил, серед яких виокремлюються такі:

144

1)дозволяється уживання виключно унормованих термінів;

2)неунормовані варіанти термінів не дозволяється уживати в процесі термінотворення;

3)виключається можливість уживання синонімічних термінів;

4)термінотворення базується на дотриманні правил правопису: разом, окремо або через

дефіс;

5)термінотворення базується на аналогії;

6)терміни-акроніми повинні утворюватись на основі конституентів композитів;

7)необхідно укладати паралельні корпуси термінів у напрямках: мова-оригіналу та мова-перекладу, а також мова-перекладу – мова-оригіналу та користуватися цими корпусами

впроцесі перекладу.

Саме останнє правило є визначальним для досягнення мультилінгвальної консистентності термінології у технічному тексті, що, в свою чергу, вможливлює ефективну фахову комунікацію між представниками різних мов та культур, а лакунарність термінологічної лексики чи невідповідність лексико-семантичної структури окремих термінів у різних мовах можуть стати їй на заваді.

Ефективна фахова комунікація досягається за рахунок гармонізації національних терміносистем згідно міжнародних стандартів. З метою гармонізації сучасних терміносистем їх слід формувати на ґрунті єдиної ідентично впорядкованої та класифікованої системи понять конкретної фахової галузі з урахуванням міжнародних та національних норм і стандартів. Такий принцип творення мультилінгвальних терміносистем сприяє впорядкуванню знання, уніфікованості його представлення у формі узагальнених та абстрагованих термінів, номенклатур, символів, формул чи цифрових позначень та полегшує процес перекладу.

Міжнародна уніфікація термінології передбачає не тільки ідентичний механізм формування конкретної терміносистеми та впорядкування й класифікації термінології в межах цієї системи, а й уніфікацію дефініцій термінів за рахунок експлікації ідентичних семантичних компонентів терміна. Тому залучення у процес термінотворення словотворчих морфем та афіксів греко-латинського походження, присутніх у багатьох європейських мовах, є дієвим інструментом гармонізації термінів у різних мовах, напр.: Monitor - lat. monitor, zu: monere (2.Part.: monitum) „(er)mahnen”: monitor (англ.) – Monitor (нім.) – monitor (франц.) – monitor (італ.) – monitor (іспан.) – монітор (рос.) – монітор (укр.) [1].

Проте, консистентність не завжди означає якість. Якість мультилінгвальної документації визначається якістю тексту-оригіналу, оскільки саме текст-оригіналу перекладається мовамиперекладу. Тому повторне використання термінів чи сегментів тексту мови-оригіналу із змістовними, логічними або орфографічними помилками призводить до, так званого, ефекту GIGO (garbage in – garbage out «Сміття на вході, сміття на виході»). Термін GIGO був запозичений у фахову мову перекладу з інформатики, у якій він слугує позначенням процесу виводу комп’ютером беззмістовних результатів, якщо на вході були уведені беззмістовні дані. У контексті перекладу це означає, що без якісного тексту-оригіналу виключається можливість якісного перекладу. Тому менеджмент якості в процесі створення технічного тексту є визначальним фактором його якісного перекладу.

Таким чином, термінологічна діяльність – найбільш суттєва складова в процесі роботи над перекладацьким проектом, починаючи з фази створення тексту мовою-оригіналу до його мультилінгвального перекладу. Технологічно організований процес створення мультилінгвальної технічної документації складається з таких етапів як: а) планування проекту з огляду на реципієнта; б) експорт та оцінка існуючих термінологічних баз даних з огляду на можливість їх використання у новому проекті; в) додавання відсутніх у базі даних термінів, необхідних для виконання проекту, та доопрацювання наявних у термінологічній базі номінацій, напр.: вилучення синонімів або термінів, орфографічна форма яких не відповідає нормам правопису, заміна застарілих термінів їх актуалізованими унормованими варіантами тощо; г) подальше доопрацювання термінологічної бази даних в процесі роботи над проектом. Можливість залучення до роботи над термінологією всіх учасників проекту, визначення для них індивідуальних прав доступу для окремих процесів та обов’язкова оплата послуг термінологічної діяльності замовником, дозволяє залучати термінологічні ресурси

145

окремих учасників проекту, їхній досвід та кваліфікацію, що позитивно впливає на якість проекту та дозволяє скорочувати терміни його виконання. Доопрацювання існуючої термінологічної бази та додавання нових термінів передбачає визначення для команди термінологів єдиної стратегії термінотворення та унормування термінології, дотримання якої дозволяє уніфікувати термінологічну базу даних, яка створюється командою термінологів, що подекуди працюють дистанційно.

Залежно від мети та завдання, термінологічна діяльність диференціюється на:

1)дескриптивну та прескриптивну

2)монолінгвальну та мультилінгвальну

3)систематичну та контекстуальну

4)орієнтовану на систему понять або номінацій

Охарактеризуємо окремі види термінологічної діяльності докладніше. Так, прескриптивна або унормовуюча термінологічна діяльність скерована на створення й використання уніфікованої термінології [2: 233], а дескриптивна – на аналіз та опис уживаної на певному хронологічному зрізі термінології без будь-яких приписів щодо її застосування.

Систематична термінологічна діяльність має на меті підтримку конкретної термінологічної бази термінів в актуалізованому стані, що передбачає додавання нових термінів, вилучення застарілих термінів, «очищення» термінології від синонімічних та неконсистентних термінів тощо. Контекстуальна термінологічна діяльність передбачає роботу з термінологією конкретного тексту, а саме: експорт термінологічної бази для виконання певного проекту, пошук відсутніх у термінологічній базі термінів, необхідних для виконання замовлення, тощо.

Орієнтована на номінацію термінологічна діяльність передбачає впорядкування терміносистеми за номінаціями, до яких подаються всі можливі дефініції та маркування. Це можна проілюструвати на прикладі словника електроніки, технології передачі даних, телекомунікації та медіа Ферреті, у якому англіцизм attachment у фаховій субмові приладобудування означає „Zusatzgerät”, у фаховій субмові електронної комунікації – „zusätzlicher Anschluß”, у фаховій субмові офісної техніки – „Anlage”, у фаховій субмові інтернету – „Dateianhang” та „E-Mail-Anlage”, у фаховій субмові техніки – „Anbringung” [4: 57]. Цей приклад є яскравим унаочненням того факту, що загальна комп’ютеризація й поширення знання детермінують міграцію термінів за межі термінологічних систем і формування ретермінологізованих одиниць номінації за рахунок спеціалізації термінологічної лексики.

Упрактичній термінологічній діяльності цей феномен використовується для укладання реєстру термінів до проекту, у який заносяться синонімічні терміни із зазначенням їх статусу для проекту, а саме: а) термін, якому слід надавати перевагу (preferred); б) дозволений термін (admitted); в) заборонений термін (deprecated). Наприклад, на сучасному етапі у фаховій галузі комп’ютерної техніки варіанти терміна «комп’ютер» у термінологічній базі даних технічного редактора чи перекладача будуть мати статус: Computer (preferred); б) Rechner

(admitted); в) Komputer (deprecated).

Утерміносистемах орієнтованих на систему понять до кожного поняття подається одна словникова стаття, у якій, крім дефініції, перераховуються всі можливі синоніми, а терміниомоніми або полісемантичні терміни, що слугують позначення інших понять, подаються у різних словникових статтях, напр.: німецький термін Bank у значенні «фінансова установа» та у значенні «меблі для сидіння» будуть подаватися в різних словникових статтях, де разом

зостаннім будуть навдені синоніми як, напр., Stuhl, Hocker тощо.

Суттєвих змін зазнала також галузь публікації галузевих термінологій, а саме: через надзвичайно динамічний розвиток сучасних терміносистем така класична форма публікації як фаховий словник ні за якісними, ні за кількісними характеристиками не відповідає вимогам сучасності, оскільки виключає можливість ефективного управління базами даних та їх підтримку в актуалізованому стані. Тому, електронна термінографія у вигляді реєстрів термінологічних одиниць, глосаріїв, електронних фахових словників та електронних баз даних витіснила традиційні друковані словники, а завдання сучасного термінолога полягає у зборі, систематизації, опрацюванні та унормуванні фахових термінологічних номінацій та

146

формулюванні їх дефініцій у як найкоротші терміни після їх створення, оскільки саме термінологія є основним засобом комунікації для фахівців, експертів галузі та основним компонентом якісного технічного перекладу. В основі термінологічної діяльності – глибоке та системне знання термінознавства як одного з напрямків лінгвістики про поняття, терміни та їх дефініції, основними напрямками досліджень якого є:

1)створення уніфікованих принципів термінотворення, а також класифікації та систематизації галузевих терміносистем;

2)аналіз динаміки галузевих терміносистем;

3)створення уніфікованих принципів системної розбудови галузевих терміносистем [3:

77].

Гарантом взаєморозуміння для термінологів також слугує уніфікована термінологія. Цю «термінологію термінології» [3: 78] було створено спільними зусиллями національних та міжнародних інститутів з унормування й стандартизації, серед яких найбільш важливі для німецької мови представлені нормами DIN 2330 «Begriffe und Benennungen – Allgemeine Grundsätze», DIN 2331 «Begriffssysteme und ihre Darstellung (1980)», 2332 «Benennen international übereinstimmender Begriffe», 2340 «Kurzformen für Benennungen und Namen – Bilden von Abkürzungen und Ersatzkürzungen – Begriffe und Regeln», 2342-1 «Begriffe der Terminologielehre – Grundbegriffe» [5]. Німецькі норми, як і інші національні норми,

узгоджуються та гармонізуються з міжнародними стандартами ISO.

БІБЛІОГРАФІЯ

1.ABBYY Lingvo 10 : многоязычный электронный словарь [Электронный ресурс]. – Москва : ABBYY Software Ltd, 2004.

2.Arntz R. Einführung in die Terminologiearbeit / Reiner Arntz, Heribert Picht, Felix Mayer. – 5. verbesserte Aufl. – Hildesheim; Zürich; Wien : Georg Olms Verlag, 2004. – 331 S.

3.Arntz R. Terminologie der Terminologie / Reiner Arntz // Handbuch Translation / hrsg. v. M. Snell-Hornby, H. G. Hönig,

P.Kußmaul, P. A. Schmitt Handbuch Translation. – 2., verb. Aufl. – Tübingen : Stauffenburg-Verl., 1999. –S. 77 – 83.

4.Ferreti V. Wörterbuch der Elektronik, Datentechnik, Telekommunikation und Medien. Teil 1: Deutsch – Englisch / V.Ferreti. – 3., neu bearb. u. erw. Aufl. – Berlin Heidelberg : Springer, 2006. – 1010 S.

5.Küdes. Empfehlungen für die Terminologiearbeit / Küdes / hrsg. v. Konferenz der Übersetzungsdienste europäischer Staaten, Arbeitsgruppe Terminologie und Dokumentation. – 2., überarb. u. erw. Aufl. – Bern : MediaCenter Bund, 2002. – 115 S.

6.Schmidt-Wigger A. Building Consistent Terminologies [Electronic resource] / Antje Schmidt-Wigger. – Saarbrücken : Institut für Angewandte Informationsforschung, 1998. – Access

mode : http://wenku.baidu.com/view/c2834605e87101f69e3195cc.html?from=related.pdf [Zugriff: 15.11.2011, 22:30 MESZ]

ВІДОМОСТІ ПРО АВТОРА Алла Міщенко – кандидат філологічних наук, старший викладач кафедри перекладу та загального мовознавства

Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка, докторантка Українського мовноінформаційного фонду Національної академії наук України.

Наукові інтереси: переклад та прикладна лінгвістика.

КОНЦЕПТ ‘Я’ У СУЧАСНОМУ УКРАЇНСЬКОМУПОЕТИЧНОМУ МОВЛЕННІ

ТетянаПАВЛЮК(Ялта, Україна)

У статті розглянуто основні когнітивні ознаки концепту ‘Я’, сформовані порівняльним зворотом українського поетичного тексту. Змодельовано макроструктуру концепту ‘Я’, описано його польову організацію, визначено класифікаційні ознаки, які категоризують аналізований концепт.

Ключові слова: концепт, когнітивна ознака, структура, образ, емоційний складник.

The main cognitive signs of the concept ‘Me’, established by the comparative turn of the Ukrainian poetic text, is analyzed in the article. The macrostructure of the concept ‘Me’ was built, its field organization and classification signs were described.

Key words: concept, cognitive sign, structure, image, emotional component.

В останні десятиліття у лінгвістиці відбувається зміщення наукових інтересів від формально-граматичного аналізу мовних явищ до функціонально-комунікативного, що зумовлено зростанням уваги до вивчення мовленнєвого акту як сфери реалізації комунікативної взаємодії. Зосередження зусиль мовознавців на дослідженні реального комунікативного акту стало причиною формування нових напрямів у лінгвістиці, характерною рисою яких є антропоцентризм – перенесення у центр уваги мовленнєвої діяльності людини. Фундаментальними у цій галузі є праці Е. Рош, Дж. Лакоффа,

147

А. Вежбицької, О. Кубрякової, Б. Серебреннікова, М. Болдирєва, С. Воркачова, З. Попової, Й. Стерніна, В. Колесова та ін., у яких розроблено методологію сучасної когнітивної лінгвістики [1; 2; 3; 5], визначено характер відношень між поняттями „концепт”, „слово”, „значення”, „зміст” [1; 4], сформовано принципи та прийоми лінгвокогнітивного та лінгвокультурологічного описів концептів [4; 5].

Концепт ‘Я’ посідає чільне місце у концептуальному полі порівняння українського поетичного тексту, що зумовлено його присутністю в кожному мовленнєвому акті мовця більшою чи меншою мірою. Він відображає усвідомлення автором самого себе, містить самооцінку та відображає певну кореляцію самості із зовнішнім світом. Цей концепт є психологічно навантаженим: часто містить суперечливе уявлення мовця про себе, що є контамінацією філософських, моральних, соціальних, етичних переконань тощо.

Мета статті – сформувати макроструктуру та польову організацію концепту ‘Я’, представленого порівняльними зворотами українського поетичного тексту. Мета передбачає розв’язання таких завдань: 1) шляхом суцільного вибирання дібрати з текстів синтаксичні сполучникові компаративні конструкції, предметом порівняння яких є лексема ‘я’; 2) проаналізувати дібрані одиниці на предмет когнітивних ознак та класифікаційних параметрів зазначеного концепту; 3) інтерпретувати отримані дані для моделювання макроструктури та польової організації концепту ‘Я’. Для формування змісту концепту використано методику лінгвокогнітивного аналізу, запропоновану З. Поповою та Й.Стерніним [4].

Об’єктом дослідження обрано порівняльні конструкції, що зумовлено їхньою важливою роллю у пізнавальній діяльності людини. Порівняння завжди є носієм певної когнітивної ознаки, яка притаманна таким ментальним, базовим утворенням людського мислення, як концепти.

Номінативно концепт ‘Я’ представлений власне особовим займенником „я” та „ти” – у випадку звертання мовця до самого себе: брав я слід, як пес (В. Герасим’юк), як вітряк, я

руками повітря хапав (В. Стус), а ти смичком вимахував зухвало, немов спудей, що полишивши бурсу, граматику на мандри поміняв (В. Стус), ти, перевантажений гріхом, ніби ніж, в своїх застряглий ребрах (В. Стус), відмінковими формами „мене”, „себе”: зупини мене

в натовпі, мов годину на вежі (М. Ковалик), сам себе переглядаєш, як старий поетичний збірник (В. Стус), орудним відмінком порівняння: часом приходитиму в твої сни зозулею

кувати (Б. Матіяш), я вже себе побачила будинком (О. Забужко), а також односкладними означено-особовими реченнями, в яких предикативний компонент чітко вказує на певну особу – мовця: Все б’юся об тверді камінні мури як ниций раб (В. Стус), блукаю нею [кімнатою], вражий син, неначе кінь муругий (В. Стус).

Характерно, що концепт ‘Я’ був досліджений на матеріалі так званого „чоловічого” поетичного мовлення: автори-жінки теж звертаються до концепту власного ‘Я’, проте він не є визначальним у їхніх порівняльних зворотах.

За допомогою логічних прийомів порівняння мовці прагнуть створити власне уявлення про себе, для чого виділяють суттєві ознаки предмета чи явища, з якими себе порівнюють, виявляючи те спільне, що їм притаманне. Порівнюючи свою самість, автори використовують особові займенники „я” і „ти”, які виконують смислорозрізнювальну функцію. Вжиті на позначення тієї самої особи, займенники вказують на різні площини психопростору, в яких мовці маркують себе конкретними чи абстрактними іменниками. Шифтер „я” вказує безпосередньо на особу мовця, вектор порівняння спрямований зсередини назовні зі значенням „я є тепер”, „я – такий”: я стою, мов осінь посеред (В. Стус), я…холодний, ніби лід (В. Стус). Шифтер „ти” зміщує вектор сприйняття: автори відсторонюються від себе, бачать себе як потенційного співбесідника, в їхній уяві постає не тільки образ-компаратор, а й сам він, образ-компарант – відбувається своєрідне роздвоєння особистості митця.

Іменниковим наповненням досліджуваного концепту стала лексико-граматична група „істота / неістота”, яка, у свою чергу поділена на такі мікросемантичні групи, як предметні номінативи: лід, ртуть, трикутник, пилина, бубон, кораблик, сльоза, зерно, перло, дім, одіж, перст, шлюз, баржа, смик, губка, ніж, церква, діжа, вітряк, гостинець, зірка, збірник, тістечко, дим, пружина, фігурка, ікона тощо; тваринні номінативи: коршак, равлик, звір,

148

 НАУКОВI ЗАПИСКИ Серія: філологічні науки Випуск 104 (2)

мавпа, пес, риба, щеня, комаха, птах, вуж, кузочка, бджола, перепілка, кінь, лялечка, зозуля тощо; назви людини: раб, гість, вершник, людина без храму, диктор, злодій, спудей, турист, тать, блазень, божевільний, князенко, водолаз тощо; назви природних та абстрактних явищ: осінь, грім, хмарка, роса, висока вода, дощ, вогонь, потік, весна, ліс, дух, кавалок муки, тінь, закоркованість, втеча, година, відвага боягуза, мана, музика; назви міфічних та літературних істот: чорт, вампір, Петро, Одіссей, Русалочка, Саваоф, Крузо.

Саме предметні та тваринні назви є домінантними у номінативному полі концепту ‘Я’. На нашу думку, їм віддано перевагу у зв’язку з широкою варіативністю та яскравою функціональною образністю, які полегшують суб’єктам мовленням вибір самоідентифікацій. З іншого боку, звичайно під словосполученням „тваринні характеристики” ми розуміємо образи агресивності, інстинктивності, грізності. Натомість у тваринних образах порівняльних конструкцій знаходимо гіперболізоване зменшення чоловічої сили, розпач та свідоме приниження власної сутності, наприклад: в ногах чиїхось часом, як щеня, заскімлиш

(В. Герасим’юк), мов пес здичавілий, піду в твій крок (В. Стус), а ти на ній – мов кузочка мала (В. Стус), надвечір у будинку свого рамку вповзаєш, як бджола, що загубила вміння любити мед (І. Малкович), комахою я розчинявся в ньому (В. Виноградов) тощо.

Лексичне вираження самості мовців у порівняльних зворотах здійснено за допомогою зорових, слухових та тактильних відчуттів. Превалюють найрізноманітніші зорові об’єкти, серед яких особливу увагу привертають образи, виражені кольором та розміром.

Так, кольорова палітра містить чорну, білу та бронзову складові: витаю, мов дух чорний

(В. Стус), ти – зчорнілий, наче пень (В. Стус), а ти білів трикутником надії (В. Стус), я був об фотографований, наче бронзовий вершник (Л. Чередниченко), я жив у пні обпаленім, як вуж (В. Герасим’юк), я почорнів, як дерево жалобне, в чужій землі усохлий кипарис!

(Л. Костенко). Частотність вживання чорного кольору логічно збігається з наведеною інтерпретацією концепту ‘Я’, у якому наявні мотиви самокритики, жаління і негативної емоційної оцінки.

Зорові образи на позначення розміру поділяються на „маленькі” і „великі”: ти весь присмоктаний до туги, ніби равлик (В. Стус), немов пилину, світ мене крутив (М. Луків), я сльозою вже став (М. Вінграновський), мов лялечка, прозорою сльозою, своєю тінню, власним небуттям я відчуваю смерть свою – живою (В. Стус), діброва палає, а ти як та перепілка мала (І. Малкович); ти – дім без людини, як тіло криниці без духу води (В. Виноградов), я вже себе побачила будинком (О. Забужко), я знов спливу високою водою, яка не знає мулу каяття (О. Некора), а я неначе Саваоф, бив веслами рогіз (В. Стус), ти

високий, мов дощ (В. Герасим’юк) тощо. Суб’єкти мовлення використовують більше лексем на позначення невеликих форм свого існування для досягнення очевидної мети – викликати співчуття у адресата.

Мовці сприймають себе у повному спектрі органів чуття, хоча серед слухових образів майже відсутня лексико-семантична група „говоріння”, за винятком одиничного вживання дієслова „шепотів”: ти вночі, в корметурі, як листя, про це шепотів (В. Герасим’юк).

Переважно представлені звуки природи і предметні звуки, що суголосне з номінативними одиницями аналізованого концепту: звіром вити (В. Стус), і тільки дух мій ярим громом

бухне (В. Стус), шумів, як ліс, про неї [жінку] (В. Герасим’юк), в ногах чиїхось часом, як щеня, заскімлиш (В. Герасим’юк), об мене торохкотять як об гостинець град (В. Симоненко), живу у дзвоні, наче у геєні (Є. Гуцало), часом приходитиму в твої сни зозулею куватиму (Б. Матіяш).

Найменше вживані тактильні образи, які свідчать про негативний контактний досвід спілкування з навколишнім світом, а відтак – перенесення цього досвіду на себе: я холодний,

ніби лід (В. Стус), все б’юся об тверді камінні мури, як ниций раб (В. Стус), й опиняюся на твердому – хитаючись, мов водолаз, який замість перлів нагріб по підводою – мідій (О. Забужко), я – кипарис, мій шпиль – мов гостре вістря (Л. Костенко), я ніби закоркований

(В. Стус). Тактильний досвід авторів зведено до ознак „холодний”, „твердий” та „гострий”, але не у значенні твердості духу, розсудливості та врівноваженості, а на позначення заціпеніння, „закоркованості”, фізичної нечуттєвості.

149

 НАУКОВI ЗАПИСКИ Серія: філологічні науки Випуск 104 (2)

Заслуговує на увагу морфологічне вираження складників порівняльних конструкцій. Образи здебільшого представлені іменниками і невеликою кількістю дієслів, проте основа порівняння переважно дієслівна: а ти білів трикутником надії, корабликом, загубленим між хвиль; і вітри згинали (мене), мов лозу; як вечірній Петро – ти ідеш до чужого вогню; в ногах чиїхось часом, як щеня, заскімлиш; ти застиг коло порога у снігах – наче пропускаєш мертвих тощо. Це свідчить про усвідомлення мовцями самих себе у русі, динаміці, дії.

Ад’єктивні ознаки репрезентують суперечливі характеристики, якими мовці окреслюють самих себе. Тут представлені лексеми, мотивовані стереотипом суспільної думки про силу, мужність, розсудливість та чоловічу стать, несхитність (зорею багатий, буду горіти, як зірка падуча горить (Є. Гуцало), і ти, заскорузлий, як лід розтавав (В. Виноградов), як перло – ти вільний від затхлої мушлі (В. Виноградов), (я) як вірний той кінь із далекої казки на поміч тобі прилечу (І. Малкович), я знов спливу високою водою, яка не знає мулу каяття

(О. Некора), так і на позначення глибоких душевних переживань, які переважають в аналізованій вибірці (мов божевільний, я летів у зрілі роки (В. Гдаль), я почорнів, як дерево жалобне, в чужій землі усохлий кипарис! (Л. Костенко), і так живу, мов непотрібний пес, давно од біглий власної домівки (В. Стус), витаю, мов дух, спроневірний, чорний, жалкий (В. Стус), ти весь присмоктаний до туги, ніби равлик (В. Стус), мов пес здичавілий, піду в твій крок (В. Стус), часто я самотній, ніби Крузо (В. Симоненко), і як тут зможеш вибитись на шлях, коли ти сам, мов дерево, котрому верхів’я зрізане (В. Стус).

Ад’єктивна дистрибуція аналізованого концепту свідчить, що мовці більше звертаються до порівняння свого внутрішнього, душевного стану, ніж зовнішнього. Попри його болісність ясно відчутне позитивне ставлення авторів до своїх страждань – вони не прагнуть їх позбутися, а швидше замилувані ними: ти, перевантажений гріхом, ніби ніж, в своїх застряглий ребрах (В. Стус), і от сиджу, як тінь себе самого – такий кінець життя мого земного (Л. Костенко), живу у дзвоні, наче у геєні (Є. Гуцало), задихаюсь і рвусь, як натягнений смик (І. Калинець), а ти білів трикутником надії, корабликом, загубленим між хвиль (В. Стус) тощо.

В аналізованих мовних одиницях представлені і такі класифікаційні когнітивні ознаки концепту ‘Я’ як „суб’єкт дії” порівняння і „об’єкт дії” порівняння. Як суб’єкт концепт ‘Я’ демонструє здатність до великої кількості дій, а особливо до руху: я тобі – як коршак,

надлетів і розтанув; мов пес здичавілий, піду в твій крок; я лечу, як той зловісний птах, що кружляє над полеглим військом; надвечір у будинку свого рамку вповзаєш, як бджола, що загубила вміння любити мед; (я) як вірний той кінь із далекої казки на поміч тобі прилечу; мов божевільний, я летів у зрілі роки; так і ходжу звідтоді – неначе звір у вольєрі; я знов спливу високою водою, яка не знає мулу каяття.

Як „об’єкт дії” концепт ‘Я’ у порівняльних зворотах виступає нечасто (11%) і також переважно з семантикою руху, дії, сприймання (дивились (прикордонники), як повільно тебе розвертала течія, ніби церкву – головою на Схід (С. Жадан); об мене торохкотять як об гостинець град (В. Симоненко); мене поцілуєш в чоло, як ікону (О. Забужко); і вітри згинали (мене), мов лозу (М.Холодний); немов пилину, світ мене крутив (М. Луків); ти не помічаєш мене, як туриста, що в забрьоханій спортивній одежі переступає поріг церкви

(В. Герасим’юк) тощо. Отже, концепт ‘Я’ не тільки є активним суб’єктом існування, а й може зазнавати на собі зовнішні дії, які несуть важливу емоційно-негативну оцінку.

Рід денотатів, використаних на позначення концепту ‘Я’, є неоднорідним і нерівномірно розподілений за трьома виявами – чоловічим, жіночим та середнім родами. Більшість становить чоловічий рід (52%: дух, пень, коршак, чорт, вампір, гість, птах, турист, водолаз, вуж, смик, тать, Саваоф, вітряк, дощ, кораблик, грім, вершник, кінь, вогонь, потік,

божевільний, пес тощо - динаміка руху або дії), наявність інших родів свідчить про необхідність вираження статичних ознак концепту (9%: зерня, перло, щеня, яблуко, дерево, листя, тістечко, тіло тощо - статичність, поодинокість, частина цілого) та жіночого начала

(30%: ртуть, осінь, тінь, закоркованість, лоза, пилина, сльоза, одіж, риба, комаха, баржа, губка, церква, діжа, мана, відвага боягуза, зірка, весна, хмарка, зозуля, година, роса,

пружина, фігурка, русалочка, вода, ікона тощо - повторюваність, природність, таємничість, слабкість), крізь призму якого мовці розуміють внутрішні пошуки та власну слабкість.

150