nauk_zbor_2012_104_2_Kirovograd

ГРАФЕМА

Рис. 1 Зв’язок між кенемами та плеремами.

Серед графем, що фіксують на письмі відповідні фонеми, вирізняють монограми (одна літера = фонема), диграми (дві літери = фонема), триграми (три літери = фонема), тетраграми (чотири літери = фонема), пентаграми (п’ять літер = фонема).

Фонеми французької мови, вступаючи у зв’язок з її графемами, можуть відтворювати бієктивне (взаємно-однозначне) відношення, наприклад, графема d для позначення фонеми [d], а також спостерігається редуплікація графем по відношенню до фонем, наприклад, звук [o] може фіксуватися на письмі у сучасній французькій мові в різний спосіб: o, au, eau, ô [6: 32; 9: 13].

При контакті мов фонографічна відповідність між мовою-джерелом та мовоюреципієнтом залежить від фонографічної системи мови-джерела, а саме: її фонетичного рівня та системи графічних знаків.

Крім фонетичної та графічної адаптацій, запозичене слово підпорядковується морфологічній системі мови-реципієнта: позначення числа та роду, заміна суфіксів і закінчень, властивих мові, що запозичує. Серед основних морфологічних процесів, які найчастіше проходить ЛЗ, слід назвати конверсію, особливий тип транспозиції, який полягає в переході слова з одної граматичної категорії до іншої.

Відповідно до опису фонетичних змін, запропонований французьким лінгвістом Мішелем Пере на прикладі французького іменника amande (від народної лат. amandula) [13: 84], дві фонеми [a] з трьох вищезазначеного іменника зазнали фонетичних змін: друга була назалізована під впливом сонорного приголосного n, а кінцева фонема, що знаходилась у слабкій позиції, була послаблена на [B]. Ми не підтримуємо пояснення науковця щодо переходу латинської кінцевої фонеми [a] > [B], оскільки розглядаємо її як флексію латинського варіанту, яка у французькій мові перетворилась на нульову фонему [B] відповідно до правил морфологічної системи французької мови. Проте з іншого боку, припускаємо, що в процесі формування французької мови протягом століть саме морфологічні зміни відбулися під впливом фонетичних. Це доводить той факт, що формальні рівні мови, а саме: фонетичний, графічний і морфологічний, не можуть функціонувати в мові відокремлено один від одного. Саме тому у своїх дослідженнях лінгвісти часто вдаються до комбінації мовних рівнів.

Завершальний процес пристосування запозиченого слова у мові-реципієнті відбувається на семантичному рівні завдяки семантичним модифікаціям. На думку Л. Деруа, слово може, по-перше, зберегти запозичене значення етимона; по-друге, розпочати використовувати отримане значення до інших речей або понять, які можуть не відповідати речам і поняттям у мові-джерелі; і, нарешті, спростити значення етимона, втративши семантичне поле [8: 261].

У загальній теорії запозичень існує думка про те, що запозичення, які потрапляють до мови-реципієнта, рідко адаптують усі значення запозичених слів мови-джерела. Більшість іноземних слів проникають до мови-реципієнта, зберігаючи лише одне значення, яке відомий французький лінгвіст А. Доза називає "спеціалізацією значення" [2: 138]. Він уважає, що вибір значення зумовлюється відповідним контекстом мови-реципієнта, на який впливають екстралінгвальні умови. А. Тібо стверджує, що відбір певного значення відбувається на рівні несвідомості мовця [15: 2].

21

Як правило, на момент проникнення до іншої мови значення запозичення залишається "примітивним". Згодом запозичене слово вступає у зв’язок з лексикою мови-реципієнта, підпорядковується закономірностям розвитку основного словникового фонду, який перебудовує його згідно з внутрішніми законами розвитку мови. У такий спосіб значення слова зазнає необхідних мові змін, які спричинені новим лінгвосоціальним середовищем. Часто такі семантичні зміни пов’язані з генетичною віддаленістю двох мов.

Упроцесі пристосування іноземного слова до лексичної системи мови-реципієнта зміна значення слова здійснюється такими шляхами [15: 2-11]:

звуження значення слова, коли загальна ідея зводиться до окремого поняття, відбувається семантична спеціалізація значення;

розширення значення слова шляхом додавання до первинного значення нових концептуальних рис завдяки тропам (метонімічному переосмисленню значення слова чи метафоричному переносу).

При розширенні значення запозичених слів може відбуватися зсув семантичного поля або повний його відрив. При зсуві семантичного поля значення слова може розширюватись, зберігаючи семантичне поле етимона, при його відриві запозичене слово повністю змінює значення, яке абсолютно не пов’язане з її первинною мовою. У цьому разі слово набуває нових значень, які не існували у мові-джерелі.

Таким чином, полісемічні запозичення проходять два шляхи свого розвитку [14: 33]: конвергентний розвиток – значення запозиченого слова у французькій мові збігаються зі

значеннями етимона мови-джерела; дивергентний розвиток – розширення значень запозиченого слова у французькій мові

відбувається незалежно від моделі мови-джерела.

Зауважимо, що будь-який етап адаптації ЛЗ – це складний і довготривалий процес, який не можливо досліджувати поза системою мови. Як правило, усі представлені вище види адаптацій іноземних слів тісно пов’язані між собою і перебувають у постійній взаємодії.

Уподальшому видається важливим продовжити вивчення ЛЗ шляхом поглиблення дослідження семантичної адаптації; з’ясувати особливості конвергентного і дивергентного розвитку полісемічних запозичень, починаючи з XVI століття; установити зв’язок ЛЗ із сучасною французькою мовою, визначивши долю запозичених слів у процесі їхнього функціонування у французькій мові.

БІБЛІОГРАФІЯ

1. Гак В. Г. Французская орфография : [учебник пособие для студентов пед. ин-тов по спец. № 2103 "Иностр. яз."] / В. Г. Гак. – М. : Просвещение, 1985. – 240 с.

2.Доза А. История французского языка / Альберт Доза ; [пер. с фр. Е. Н. Шор]. – М. : Изд-во иностр. лит., 2003. – 471 с.

3.Крючков Г. Г. Современная орфография французского языка / Г. Г. Крючков. – К. : Вища школа, 1987. – 184 с.

4.Сосюр Ф. де. Курс загальної лінгвістики / Фердінан де Сосюр ; [пер. с фр. А. Корнійчук, К. Тещенко]. – К. : Основи, 1998. – 328 с.

5.Anis J. L’écriture : théories et descriptions / Jacques Anis. – Bruxelles : De Boeck-Wesmael s. a., 1988. – 252 p.

6.Catach N. Que faut-il entendre par système graphique du français? / Nina Catach // Langue française. – 1973. – V. 20, № 1. –

P. 30-44.

7.Catach N. L’orthographe française, traité théorique et pratique / Nina Catach, Claude Gruaz, Daniel Duprez. – P. : Nathan Université, 1986. – 334 p.

8.Deroy L. L’emprunt linguistique / Louis Deroy. – P : Les Belles Lettres, 1956. – 486 p.

9.Honvault R. Statut linguistique et gestion de la variation graphique / Renée Honvault // Langue française. – 1995. – V. 108, № 1. – P. 10-17.

10.Huchon M. Histoire de la langue française / Mireille Huchon. – P. : Librairie Générale Française, 2002. – 317 p.

11.Margarito M. Une valise pour bien voyager … avec les italianismes du français / Mariagrazia Margarito // Synergies Italie. – 2008. – № 4. – P. 63-73.

12.Masson M. À propos des variations orthographiques des mots d’origine exotique / Michel Masson // Langue française. – 1995.

– V. 108, № 1. – P.66-75.

13.Perret M. Introduction à l’histoire de la langue française / Michèle Perret. – P. : Armand Colin, 2008. – 204 p.

14.Pešek O. Changements de sens concernant les mots d’emprunts : quelques exemples des latinismes en français / Ondřej Pešek // Sborník prací filozofické fakulty brnìnské. Univerzity studia minora. Facultatis philosophicae universitatis brunensis. – 2004. – L. 25. – P. 29-36.

15.Thibault A. Evolution sémantique et emprunts : les gallicismes de l’espagnol [Електронний ресурс] / André Thibault. – P., 2004. – 13 p. – Режим доступу : http://pagesperso-orange.fr/andre.thibault/EmpruntsSemantiques.pdf. – Назва з екрана.

16.Thibault A. L’emprunt linguistique : problèmes théoriques [Електронний ресурс] / André Thibault. – P., 2007. – 6 p. – Режим доступу : http://pagesperso-orange.fr/andre.thibault/FrancophonieMaster2007.12.12.pdf. – Назва з екрана.

22

ВІДОМОСТІ ПРО АВТОРА Ольга Кромбет – кандидат філологічних наук, старший викладач кафедри романської філології Київського національного

лінгвістичного університету.

Наукові інтереси: французька мова у добу Відродження; види адаптації лексичних запозичень; походження романських

мов.

СОЦІАЛЬНО-КОМУНІКАТИВНИЙАСПЕКТ ЗМІШУВАННЯ МОВНИХ КОДІВ (НА МАТЕРІАЛІПОЕТИЧНИХ ТВОРІВ)

Ольга КИРИЛЮК (Кіровоград, Україна)

Стаття присвячена актуальним питанням білінгвізму. Здійснене вивчення особливостей використання іншомовних елементів (білінгвем) в українських поетичних творах.

Ключові слова: білінгвізм, білінгвема, лінгвокультура, мовний код.

The article is devoted to the questions of bilingualism. The analysis of the bilingual units usage in the Ukrainian poetry is done in the paper.

Key words: bilingualism, bilingual unit, language culture, language code.

Мобільність як визначальна риса сучасного світу суттєво сприяє встановленню транснаціональних та міжетнічних зв’язків. Мова є головним чинником налагодження міжетнічної комунікації. В умовах суспільного розвитку ХХІ століття кроскультуралізм стає невід’ємною етичною одиницею становлення особистості в іншій лінгвокультурі. Значна кількість осіб виростає в інтернаціональних сім’ях, і якщо в радянську епоху змішування культур було можливим насамперед в межах союзних республік, то нині культурна і мовна географія представлені ширше. Однак не викликає сумніву той факт, що в усіх країнах колишнього СРСР сповідували політику білінгвізму, оскільки поряд із рідною мовою обов’язковим було вивчення російської. У пострадянський період, як стверджує В. М. Алпатов, більшість країн визнали за домінанту суспільного розвитку реставрацію монолігвізму – тобто відмову від російської [1]. Однак, на думку С. Г. Ніколаєва, не можна з впевненістю говорити про одномовність, оскільки місце другої швидко посідає одна з мов Західної Європи, наприклад англійська [5]. До того ж він прогнозує, що третьою, а почасти все ж таки другою, в цих країнах залишиться російська мова. Серед причин такої ситуації дослідник називає: проживання на території зазначених країн етнічних росіян, географічне сусідство, що обумовлює міжнаціональні контакти та ін. До того ж учений робить припущення, що масовий білінгвізм в сучасних умовах приречений розвиватися, а мовна інтеграція прогресуватиме [5]. Слушно зауважує В. Ю. Михальченко, що „і для суспільства, і для індивіда комфортніше користуватися однією, переважно рідною мовою, засвоєною з дитинства, оскільки не потрібно докладати значних зусиль, як при вивченні другої і третьої мови” [4].

При багатомовності завжди взаємодіють дві протилежності – проблема ідентичності й проблема взаєморозуміння.

Проблема ідентичності полягає в прагненні в будь-якій ситуації користуватися рідною, найбільш „зручною” мовою. Тільки під час її вивчення задіяні обидві півкулі мозку. Якщо ж засвоєння мови відбувається після семирічного віку, то мовлення сприймається тільки однією – лівою півкулею. Зрозуміло, що мовна компетенція в такому випадку не може бути повною. Виняток становлять випадки, коли дитина виростає в інтернаціональній сім’ї і з народження чує дві мови. Однак дослідники, як наприклад Д. Едвардс [6], В. Алпатов [1], а також вітчизняні Ю. О. Жлуктенко, С. В. Семчинський, сходяться на думці, що навіть у такому випадку двомовність особистості не буде паритетною, одна з мов усе одно залишатиметься більш зручною для користування.

Проблема взаєморозуміння вирішується тільки за умов, коли всі учасники акту спілкування розуміють його найтонші нюанси (лінгвістичні, етнічні), саме таку комунікацію можна вважати успішною.

Однак хоч скільки було б сказано про переваги одномовності, сучасний світ невпинно схиляється до масового полілінгвізму. Це невід’ємна ознака часу, ознаменованого проривом в науці й техніці. Інформаційна революція, здійснена завдяки інтернету, зробила можливим

23

часткове знищення рамок часу і простору. В епоху світової глобалізації абсолютно легко здійснювати вплив на культуру, історію інших країн. Особливо яскраво зростання ролі інтернету в створенні потрібного впливу на масову свідомість можна було спостерігати протягом останніх років у зв’язку з проведенням так званих „політичних переворотів”, організованих іноземними політтехнологами в країнах Європи, Азії, Африки.

Глобалізація як процес зростаючого впливу факторів міжнародного значення (наприклад, тісних економічних і політичних зв’язків, культурного й інформаційного обміну) на соціальну дійсність окремих країн стає сьогодні невід’ємним фактом існування світової спільноти. Головна ідея цього явища полягає в тому, що значну кількість проблем неможливо оцінити адекватно й вивчити тільки на державному рівні, такі питання варто розглядати з погляду глобальних світових процесів [3]. Безумовно, що змінюються й рамки мовного функціонування. Багатомовність особистості нині визначається чи не як звичайна побутова необхідність. Достатньо згадати, що найпопулярніші інформаційні технології базуються на матеріалі англійської мови, а це робить необхідним її вивчення хоча б на рівні „користувача”. Однак, окрім налагодження міжетнічних зв’язків, глобалізація прискорює процеси зменшення ролі окремих мов, а почасти і їх повного зникнення. Звичайно, ці проблеми існували й раніше, однак глобальні світові процеси їх суттєво посилюють.

Так, із 6800 мов світу від половини до 90 % можуть зникнути вже до кінця XXI ст. З 230 мов Європи за цей проміжок часу буде втрачено 30 %. Із 1013 мов Америки 260 становлять мови індіанців Північної Америки, але 80 % цих мов більше не вивчають молоді покоління корінних американців. Із 1311 мов Австралії 268 становлять мови аборигенів. 90 % цих мов на межі вимирання. З 2058 мов Африки 54 вважають мертвими, а більше половини близькі до зникнення. Переважна частина з 2197 мов Азії входить до «групи ризику», якій загрожує можливість вимирання. Папуа Нова Гвінея – батьківщина 832 австронезійських мов, тільки дюжина з яких вивчена, а доля інших залишається невідомою [3].

За даними ЮНЕСКО, для стійкої передачі мови між поколіннями потрібно мати не менше 100 000 тисяч живих носіїв. Однак близько половини мов сучасного світу мають менше 2500 тисяч носіїв. Цілком слушною є думка В. Ю. Михальченко, що в сучасних умовах тільки англійці й американці можуть залишатися монолінгвами, усі інші просто приречені бути як мінімум двомовними [3]. Статистичні дані свідчать, що у світі англійською мовою користується понад 1 млрд. 100 мільйонів людей, однак рідною її вважає тільки чверть від зазначеної кількості [7].

Актуальні питання моно-, політа двомовності, а також проблема становлення мовної особистості в умовах білінгвізму, в останні десятиліття стають предметом багатьох наукових досліджень.

В українському мовознавстві ця проблема найбільш ґрунтовно досліджена в працях Л. Т. Масенко. Особливу увагу привертає видання 2011 року „Суржик: між мовою і язиком”, у якому здійснене детальне вивчення змішування мовних кодів, причин виникнення суржику, особливостей його функціонування.

Російський мовознавець С. Г. Ніколаєв визначає двомовність двох типів – соціальну (масову) й індивідуальну (літературну), наголошуючи, що жодну з них не можна розглядати окремо від іншої: в живому людському спілкуванні вони взаємопов’язані [5].

Результати двомовності засвідчені не тільки в усній комунікації, а й активно функціонують в літературному доробку українських та закордонних письменників. Заслуговують на окрему увагу випадки вживання білінгвем у художньому тексті. Часто це іншомовні вкраплення, що перейшли від оказіонального статусу до узуального, оскільки відомі переважній більшості мовців. Це мовні одиниці на кшталт: to be or not to be, who is who та і ін.

Наприклад, у творчості Івана Франка: А що кров не зможе змить, Спалимо огнем то!

Лиш боротись значить жить…

Vivere momento*!

*лат. пам’ятай, що живеш

24

Термін „іншомовні вкраплення” був уперше використаний О. О. Леонтьєвим, а пізніше підтриманий і розвинений Л. П. Крисіним, який відрізняв вкраплення від запозичень та екзотизмів на основі того, що відмінність між цими лексичними класами «полягає в їх співвідношенні з системою мови, яка її використовує» [2:49].

Досить поширеним є використання в поетичних творах саме латинських білінгвем. Наприклад:

це місто – Господи – в траві по лікоть. на білих вершників замало ліку. тулитись крихтами на прю велику – і міць колишеться в лимани рас.

чи стане голосу шаліти строго, чи знову зважуся лише на стогін, повіє приступом, і бухну в ноги. altera pars* (Іван Андрусяк). *лат. друга сторона В ній щезне тіло, появиться дух,

Прозора стане явищ темна маса.

Ібудь ти людям не суддя, а друг,

Ідзеркало, й обнова. Guаrdа е pаssа*.

(Іван Франко).

*лат. подивись і минай Іншомовний компонент у наведених прикладах поданий у тій національній алфавітній

системі, до якої належить. В такому випадку діє візуальний контраст алфавітів. Однак зафіксовані й випадки транслітерованих компонентів. Як, наприклад, у творі „Англійська балада” Ю. Позаяка:

Транслітерована білнгвема в подібних випадках працює в першу чергу на створення іронічного-комічного ефекту.

Російський лінгвіст С. Г. Ніколаєв виділяє такі розряди білінгвем у поетичних текстах:

1.Білінгвема – буква або набір букв іншомовного алфавіту. Найчастіше такі лінгвоелементи присутні в заголовках-присвятах. Наприклад, у віршах "Виступаєш ти чемно, порядно…" або "Будь здорова, моя мила…" І. Франка та „Ми далекі, чужі і окремі…” Є.Маланюка, які мають узагальнену присвяту „N.N”.

2.Білінгвема – іншомовне слово:

Тож чей не зводить нас надія, Що всі підпишете: Fіаt!

А встане завтра, через ніч "Будяцька Посполита Річ" (І. Франко).

Хвацький рубака Ізя-вихрест, Натхненний руською тоской… (Ю. Позаяк)

25

3.Білінгвема – іншомовне стійке або вільне поєднання слів. Стійке сполучення слів – це, як правило, паремійні або цитатні одиниці: фрагменти прислів’їв, приказок, ідіоми і т.п. Вони переважно надають висловлюванню переконливості, престижу. У більшості випадків їх сприймання не потребує глибоких знань мови-джерела. Такі одиниці легко піддаються оказіональній транслітерації.

Ave Caesar*, сліпучий серпне, Августіший владарю літ! (Є. Маланюк)

*лат. живи, Цезарю Надоїло самовладно Львові панувати

Довелося volens nolens* конституц'ю дати. (І.Франко).

*лат. хочеш не хочеш

..ані військо незчисленне, ані навіть те страшенне смерті лезвіє студене

в казці, в казці nota bene (І. Франко)

4.Білінгвема – іншомовний вислів, закінчене речення, що претендує на статус тексту. Такі вислови теж є переважно сталими висловлюваннями, однак поданими в повній початковій формі (прислів’я, приказки, крилаті фрази і т.д.):

Non Deus hominem sed homo Deum Ex nihilo creavit*, – в сих словах Лежить здобуток весь моєї праці, Науки й думки (І.Франко).

* лат. Не Бог людину, а людина Бога з нічого створила Се відчути, вчитатись в се треба, Розчинитися єством в сім сенсі:

Illustrissimus Dominus Mazepa

Dux Cohortis Zaporojiensis* (Є. Маланюк).

* лат. Преславний пан Мазепа, Вождь війська Запорозького

С. Г. Ніколаєв виділяє такі компоненти цілісного поетичного тексту: а) заголовок, б) епіграф, в) власне-текст: початок тексту і заключна частина [5]. Тому на окрему увагу заслуговують іншомовні заголовки як частини цілісного поетичного тексту. Наприклад, „Contra spem spero” Л. Українки, „Ars poetica” Є. Маланюка та ін.

Епіграф, хоч і є факультативним елементом тексту, відіграє важливу роль у вивченні твору з погляду мовознавчих аспектів, особливо, якщо це іншомовна цитата, що належить чужій комунікативній системі. Факт звертання до іншої мовної системи має суттєвий інформаційний вплив, оскільки передбачає більші межі знань, ніж ті, на яких базується власне-текст твору. Наприклад, у вірші „Серпень” Є. Маланюк подає як епіграф слова Р. М. Рільке „Herr, es ist Zeit!”, що в перекладі з німецької означає „Господи, пора!”. Саме цьому висловлюванню й підпорядкована ідея авторського тексту: „Час, Господи, на самоту й покору. Все про цей час нагадує…”.

Отже, дослідження особливостей змішування мовних кодів у творчості українських поетів є, безумовно, одним з важливих завдань соціолінгвістики на сучасному етапі її розвитку. Результати таких праць стануть важливим досягненням у вивченні особливостей міжмовної, міжтекстової, міжзнакової інтеграції; національно-мовної гомогенності/гетерогенності висловлювання (тексту).

БІБЛІОГРАФІЯ

1.Алпатов В. М. 150 языков и политика : 1917-2000. Социолингвистические проблемы СССР и постсоветского пространства / В. М. Алпатов. – М. : Крафт + ИВ РАН, 2000. – 224 с.

2.Крысин Л. П. Иноязычные слова в современном русском языке / Л. П. Крысин. – М. : Наука, 1968. – 208 с.

3.Михальченко В. Ю. Национальные языки в эпоху глобализации: языки России и Монголии [Электронный ресурс] //

Режим доступа: http://journal.mosinyaz.com/page_39_34/

26

4.Михальченко В. Ю. Языковые проблемы Содружества Независимых Государств / В. Ю. Михальченко // Язык в контексте общественного развития. – М., 1994. – С. 9-28.

5.Николаев С. Г. Феноменология билингвизма в творчестве русских поэтов : дис… доктора филол. наук : спец. 10.02.19

–теория языка, 10.02.01 – русский язик [Электронный ресурс] / Николаев Сергей Георгиевич. – К., 2005. – Режим доступа: http://31f.ru/dissertation/page,6,57-dissertaciya-fenomenologiya-bilingvizma-v-tvorchestve.html

6.Edwards John. Multilingualism / John Edwards. – London – New York: Routledge, 1994.

7.Crystal D. English as a global language. – Cambridge. – 1977.

ВІДОМОСТІ ПРО АВТОРА Ольга Кирилюк – кандидат філологічних наук, старший викладач кафедри української мови Кіровоградського

державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка.

Наукові інтереси: лексикологія, ономастика, морфологія української мови, соціолінгвістика.

ВПЛИВ АНГЛОМОВНИХ ЗАПОЗИЧЕНЬ НА СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК УКРАЇНСЬКОЇНАУКОВО-ТЕХНІЧНОЇ ТЕРМІНОЛОГІЇ У 18-19СТОЛІТТЯХ

Ірина СКОРЕЙКО-СВІРСЬКА(Тернопіль, Україна)

У статті визначено основні причини проникнення спеціальної лексики англомовного походження до української терміносистеми науки й техніки впродовж 18-19 століть, схарактеризовано загальні особливості функціонування аналізованих термінологічних одиниць у складі мови-реципієнта.

Ключові слова: науково-технічна термінологія, термінотворення, запозичення, термінологічні одиниці іншомовного походження, терміносистема, національні терміни, англомовні терміни.

In the article the basic factors that influenced the penetration of the scientific and technical terms of the English origin into the system of the Ukrainian scientific and technical terminology have been singled out; general peculiarities of the analysed lexical units functioning in the language-recipient have been characterized.

Key words: scientific and technical terminology, the formation of terminological units, borrowings, terms of foreign origin, terminological system, national terms, terminological units of the English origin.

Сучасна епоха характеризується інтенсивним розвитком міжнародних зв’язків та поширенням міжнаціонального спілкування. Зміни, які відбулися у мовному житті України за останнє десятиліття, значною мірою пов’язані з участю держави в процесах глобалізації: зростаючий доступ до новітніх технологій робить країну відкритою для зовнішніх впливів у різних сферах і передбачає інформаційну присутність чужоземних учасників комунікативного процесу. Контакти з іншими країнами накладають свій відбиток на розвиток мови: взаємодіючи між собою, мови впливають одна на одну й часто це є причиною змін у мовних системах, пов’язаних із входженням до мови-реципієнта одиниць іншомовного походження [1: 48-49].

Збільшення кількості іншомовних лексем відбувається здебільшого в термінологічних системах, які часто формуються за рахунок запозичень з інших мов. Такий шлях термінотворення можна вважати найлегшим способом порівняно з іншими – використанням існуючих у мові словотвірних моделей для творення нових назв, ретермінологізацією тощо, оскільки запозичена спеціальна лексика поєднує в собі “наукову точність” і “практичну стислість” одночасно, тоді як поєднання таких термінологічних вимог не завжди просто реалізувати в питомих термінах [4: 7].

Іншомовні лексичні одиниці в українських терміносистемах розглянуто в наукових доробках таких учених, як В. В. Акуленко, Т. Р. Кияк, І. М. Кочан, Т. Й. Лещук, О. А. Лисенко, В. І. Пілецький, Б. Є. Рицар та ін. Проте чимало аспектів явища запозичення спеціальної лексики (зокрема, в українській науково-технічній термінології) залишаються поза увагою лінгвістів і потребують наукового пояснення та узагальнення. Метою цього дослідження є визначити й схарактеризувати основні причини проникнення та особливості функціонування науково-технічних термінів англомовного походження, які ввійшли до складу української терміносистеми науки й техніки впродовж 18-19 століть.

Українська науково-технічна термінологія у своєму розвитку пройшла тривалий шлях, який безпосередньо пов’язаний із розвитком державності України та її мови. Упродовж усього періоду становлення вітчизняної науково-технічної термінології чітко простежуються два основні напрями її формування: національний (творення термінів на власно-мовній

27

основі) й інтернаціональний (творення термінів на базі інших мов). Відповідно основою української терміносистеми науки й техніки можна вважати національну термінологію, а також міжнародну, що сформувалася в європейських мовах на базі грецької та латинської мов.

Своїм корінням українська науково-технічна термінологія сягає давніх часів: у рукописних книгах ХІІ – ХІІІ ст. та працях пізнішого періоду (ХІV – ХV ст.) зафіксовано назви астрономічних понять, подано загальну природничу термінологію, виробничу термінологію народних промислів [5: 8]. Уже на початку становлення наукова термінологія створюється двома шляхами, які згодом стають домінантними способами термінотворення в галузях науки й техніки й співіснують донині:

1)творення термінів із ресурсів національної мови;

2)використання іншомовної спеціальної лексики для позначення основних понять. Однією з перших мов-продуцентів для української науково-технічної термінології стає

грецька мова, з якої запозичено такі лексеми, як дромос, мегаліти, периптер, перистиль тощо. Від середини ХVІІ ст. українці інтенсивно збагачують свою наукову лексику словами латинського походження, наприклад: аберація, диференціал, індикатор, радіатор тощо. Поступово до активного вжитку почали долучатися науково-технічні термінологічні одиниці з різних європейських мов, а саме: з німецької (анкер, дриль, грейфер, букса, шпренгель, фахверк), французької (фільтр, авієтка, супорт, шасі), голландської (аншпуг, брандспойт, елінг, крамбол, шлюз) та ін.

Що стосується спеціальної лексики англомовного походження, то на початкових етапах її проникнення до української науково-технічної термінології її інтенсивно використовували для позначення термінології морської справи, наприклад: бімс (< beams) – металева або дерев’яна поперечна балка на кораблі [8: 106], бриг (< brig) – двощогловий вітрильник [2], вельбот (< whale-boat) – довга швидкохідна веслова або вітрильна шлюпка [8: 135], кільблок (< keelblock) – підпора для судна під час будування чи ремонту [2], кільсон (< keelson) – днищева пов’язь на кораблі у вигляді бруса [2], сейнер (< seiner) – невелике моторне судно

[2].

З початку ХVІІІ ст. і надалі англомовні термінологічні одиниці поступово починають відігравати домінантну роль у формуванні багатьох національних науково-технічних терміносистем загалом та української зокрема. Значна активізація процесу запозичення лексем з англійської мови була головно зумовлена тим, що після революції 1640-1660 років у Англії складається винятково сприятлива ситуація для інтенсивного розвитку науки й техніки, що, своєю чергою, спричинює глибокі зміни у виробництві. Ставши на шлях перетворення з аграрної держави на промислову, Англія з-поміж інших країн поступово виходить на передову позицію у світі. Активна діяльність науковців, еволюційні перетворення в сфері техніки, а також вдосконалення процесу виробництва в цій країні зумовлюють частотність використання в різних мовах англомовних найменувань для позначення нових явищ і понять.

Так, у ХVІІІ-ХІХ ст. внесок світового масштабу в розвиток різних галузей науки здійснили такі видатні вчені, як І. Баббіт, Дж. Ватт, В. Вітерінг, Дж. Генрі, Дж.-П. Джоуль, Г. Кавендіш, Е. Каупер, Кельвін (В. Томпсон), Дж.-К. Максвел, В. Ніколь, І. Ньютон, Дж. Пентланд, Дж. Прістлей, М. Фарадей, Б. Франклін та ін. Винаходи багатьох із цих науковців названі на їхню честь, і ці найменування були запозичені як в українську науковотехнічну термінологію, так і в терміносистеми інших мов, оскільки стали міжнародними термінами, а саме: бабіт (< Babbit) – вид металічного сплаву [2], ват (< Watt) – одиниця потужності електричного струму [8: 133], генрі (< Henry) – міжнародна одиниця індуктивності [8: 162], джоуль (< Joule) – одиниця роботи або енергії в Міжнародній системі одиниць [8: 219], каупер/коупер (< Cowper) – пристрій, у якому нагрівають повітря, потрібне для згорання в доменній печі палива й виплавляння чавуну [8: 343], кельвін (< Kelvin) – міжнародна одиниця температури [2], максвел (< Maxwell) – одиниця магнітного потоку [8: 430], ніколь (< Nicol) – призма, яку використовують для поляризації світла [8: 483], ньютон (< Newton) – одиниця сили в Міжнародній системі одиниць [8: 490], фарад (< Faraday) – одиниця електричної ємності в Міжнародній системі одиниць [8: 702].

28

З кінця ХVІІІ – й упродовж усього ХІХ ст. у світі відбувається промислова революція. В Англії ця революція набула широкого розмаху: тут здійснено значну кількість наукових відкриттів і технічних винаходів, які разом з англомовними назвами поступово поповнюють українські (а також російські, німецькі, французькі та ін.) галузі науки й техніки.

Під час “технічної революції” (так називали промислову революцію в Англії) особливо активно велася робота над розбудовою текстильної промисловості. У цій галузі з’явилося багато нових понять і, відповідно, – нових назв, які з часом проникли на територію України. Так, англієць Дж. Уайетт винайшов першу прядильну машину, удосконалену пізніше Дж. Харгрівсом, який дав їй назву “Дженні” (< “Jenny”). В українську текстильну промисловість цей тип машин було впроваджено в 20-ті роки ХІХ ст. У 1825 році Р. Робертс створив машину для виготовлення вовняної пряжі – мюль (< mule), яку почали експлуатувати у вітчизняній текстильній промисловості вже в другій половині ХІХ ст.; у 1850 році Дж. Мерсер запатентував метод мерсеризації (< merserisation) – оброблення бавовни розчином лугу для надання міцності та блиску, – який на початку ХХ ст. почав застосовуватись у текстильній галузі України [3: 109-120; 9: 156-172].

Зазначимо, що в ХІХ ст. на території Англії відбувся значний прогрес не тільки в текстильній промисловості, а й в інших галузях виробництва, особливо в транспортній, металургійній, машинобудівельній. У 1807-1814 роках створено паровоз Стефенсона, пароплав Фултона, гальмо Вестінгауза. У 1856 році англієць Г. Бесемер запатентовує конвертний спосіб перероблення рідкого чавуну на литу сталь, який отримує назву бесемерівський процес. Також у ХІХ ст. в Англії вперше виготовили кокс (< coke) – отримане в процесі сухої дистиляції кам’яного вугілля тверде пористе паливо [2], яке починають використовувати в українському виробництві для виплавляння чавуну з 30-тих років ХІХ ст., винайшли брудер (< brooder) – прилад для обігрівання [8: 121], бікфордів шнур (< Bickford) – вогнепровідний шнур із пороховим осердям, що служить для запалення капсуля-детонатора під час вибуху різних вибухових речовин [6: 90], екскаватор (< excavator)

– самохідну машину для розроблення й переміщення ґрунтів, гірських порід й інших матеріалів [8: 253], елеватор (< elevator) – машину для підйому зерна на верхній поверх [2], кольт (< Colt) – револьвер особливої системи [8: 365], локомотив (< locomotive) – самохідну тягову машину, що рухається на рейках [2], максим (< Maxim) – станковий кулемет [2], пульман (< Pullman) – чотирьохвісний залізничний вагон [2], радіометр (< radio meter) – прилад для вимірювання електромагнітного випромінювання [2], револьвер (< revolver) – ручну вогнепальну зброю [8: 583], скрепер (< scraper) – землерийно-транспортну машину [8: 632], трейлер/трайлер (< trailer) – причіп для перевезення важких неподільних вантажів [8: 684], тролей (< trolley) – роликовий струмознімач [2], хедер (header) – жатну частину зернових комбайнів [8: 733], хопер (< hopper) – саморозвантажний вагон для сипких вантажів [2], шредер (< shredder) – машину для оброблення кукурудзи [2]. Усі ці технічні винаходи разом із їхніми англомовними найменуваннями з розвитком відповідних галузей української терміносистеми науки й техніки поступово були запозичені до її лексичного складу.

Варто наголосити, що, попри активне входження лексики іншомовного походження до української науково-технічної термінології, прагнення вітчизняних науковців зберегти національну домінанту в термінотворенні було відчутним ще на початкових етапах становлення терміносистеми, коли й зародилися два основні способи її формування – національний і міжнародний. У ХІХ ст. орієнтація на використання насамперед ресурсів рідної мови в процесі творення спеціальної лексики чітко проявилась у діяльності освітньокультурних товариств (“Галицько-руська матриця”, “Просвіта” та ін.), які розгорнули активну термінологічну роботу.

У 1873 р. у Львові виникає Літературне Товариство ім. Т. Г. Шевченка, яке згодом, у 1892 р., було реорганізоване в Наукове товариство ім. Т. Г. Шевченка (НТШ). Формування та усталення національної наукової термінології, сприяння загальному розвиткові української мови та розширення її функціонального статусу – головна мета діяльності НТШ. Це мало велике значення для стабілізації української науково-технічної термінології: члени НТШ здійснили перші спроби організованої термінологічної праці наукового характеру в Україні [7: 147] – вони організаційно оформляли, координували працю термінологів, публікували

29

їхні матеріали в “Записках НТШ” і “Збірниках НТШ”, формували наукові критерії підходу до проблем розбудови національних терміносистем і вироблення принципів термінотворення, активно працювали над укладанням українських термінологічних словників.

Вироблення наукового стилю українською мовою було одним із першочергових завдань членів НТШ. Підхід до термінотворення в період їхньої діяльності базувався на таких основних засадах:

1)термінологія повинна відповідати “духові” мови, бути всеукраїнською;

2)термін як основна одиниця терміносистеми повинен бути коротким і вмотивованим;

3)у процесі формування терміносистем варто дотримуватися органічного поєднання власне-національних і міжнародних традицій.

При виборі терміна особливо зважали на його відповідність позначуваному поняттю, структуру, прозорість внутрішньої форми, а також словотвірний потенціал. Однак віднайти серед загальновживаної лексики чи створити нову автохтонну номінативну одиницю, яка відповідала б усім цим характеристикам, було не просто. Відповідно прагнення максимально використовувати національну термінологію реалізувати на практиці не завжди вдавалося, тому збагачення терміносистеми здійснювалося зазвичай двома традиційними шляхами:

1) орієнтація на національні традиції – створення загальноукраїнської термінології; 2) пряме запозичення та калькування (переклад) спеціальної лексики іншомовного походження.

Серед членів НТШ, які провадили активну термінологічну роботу, чітко окреслилося дві групи авторів:

1) прихильники використання термінів, створених із ресурсів національної мови (В. Левицький, І. Пулюй, І. Кандяк, Р. Цегельський та ін.), які аргументували свої позиції тим, що для підвищення культурного рівня простого народу необхідна зрозуміла термінологія з прозорою внутрішньою формою. У процесі творення слова-терміна з власненаціональних мовних ресурсів термінологи прагнули зберегти відповідність внутрішньої форми українського терміна загальноприйнятому термінові-інтернаціоналізмові;

2) прихильники поповнення української термінології міжнародними термінами (І. Горбачевський, С. Рудницький, М. Вікул та ін.), які вважали, що міжнародна термінологія однозначна, позбавлена емоційних відтінків, здатна наблизити українську науку до світової, розвиток якої спрямований на вироблення єдиної для всіх народів термінології, тому варто прийняти міжнародні назви – звичайно, у власній транслітерації [5: 12-18].

Співіснування в українській терміносистемі науки й техніки двох напрямів термінотворення – народного та міжнародного – часто ставало причиною виникнення дискусій щодо доцільності використання того чи іншого способу творення спеціальних лексем і, водночас, мало певний позитивний ефект: “Як інтернаціональний, так і український варіанти термінології удосконалювалися, часто перехрещувалися і в результаті взаємно збагачувалися. … Національна українська наукова термінологія була національною тільки зовні, за своїм словесним оформленням, – внутрішньо ж вона була організована за взірцем міжнародної термінології” [5: 15].

Отже, високий рівень розвитку відповідних галузей на території мови-джерела, запозичення іншомовних назв разом із інноваціями, які вони номінують, внаслідок відсутності в мові-реципієнті еквівалентного слова для називання нового предмета, явища – усі ці чинники сприяли входженню значної кількості спеціальних лексем англомовного походження до складу української терміносистеми науки й техніки впродовж 18-19 століть. Ці термінологічні одиниці зафіксовані в українських лексикографічних джерелах, активно вживаються у наукових працях різного типу, що вказує на їхнє засвоєння системою мовиреципієнта.

Серед перспективної тематики наших подальших наукових розвідок – визначення впливу спеціальної лексики англомовного походження на формування української науковотехнічної термінології впродовж 20 та на початку 21 ст.

БІБЛІОГРАФІЯ

1. Ажнюк Б.М. Мовні зміни на тлі деколонізації та глобалізації/Б.М. Ажнюк // Мовознавство. – 2001. – № 3. – С. 48-49.

30