nauk_zbor_2012_104_2_Kirovograd

ВІДОМОСТІ ПРО АВТОРА Юлія Онуфрієва – аспірантка кафедри теорії та практики перекладу Чорноморського державного університету

ім. П. Могили.

Наукові інтереси: лінгвістика німецької мови, стилістика.

СОЦІОЛІНГВІСТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ У МОВЛЕННІНОСІЇВ ІСПАНСЬКОЇ МОВИ НА ТЕРИТОРІЇПІВНІЧНОГО СХОДУСША

Юлія ПЕТРОВСЬКА (Миколаїв, Україна)

У статті розглянуто особливості мовлення іспаномовного населення, що мешкає у північносхідній частині США та, зокрема, у місті Вашингтон, з урахуванням країни походження носіїв іспанської мови, регіонального діалекту та соціального статусу.

Ключові слова: регіональний діалект, етнічна група, мови країн Карибського басейну, Андалузьська іспанська мова, аспірація, фонетичні маркери, втрата кінцевої /s/.

The language peculiarities of Spanish speaking population, that lives in the north-eastern part of the USA, and also in Washington city, taking into consideration the countries of their origin, their regional dialect and social status, are contemplated in this article.

Key words: regional dialect, ethnic group, the Caribbean languages, Andalusian Spanish, aspiration, phonetic markers, the deletion of final /s/.

США – це країна, де мешкає велика кількість різних національностей, значну частину яких складають іммігранти. Враховуючи те, що дуже велика група переселенців представлена вихідцями з Латинської Америки, носіями іспанської мови, слід вважати важливим її вплив на розвиток та функціонування американського варіанту англійської мови. За останні три десятиріччя суттєво змінилася ситуація у північно-східному регіоні США: кількість іспаномовного населення істотно зросла та продовжує збільшуватись, породжуючи навіть дебати навколо визнання офіційного статусу іспанської мови на рівні з англійською. Спираючись на цей факт, сучасні дослідження, що спрямовані на вивчення взаємовпливу англійської та іспанської мов у м. Вашингтон та у північно-східному регіоні США є актуальними, тому що вони допомагають дослідити цей процес детально та крізь призму змін у мовленні іммігрантів латинського походження.

Цікавими та досить інформативними є праці сучасних дослідників, таких як Garcia Ofelia, Ana Celia Zentella, Torres Lurdes, Tracy D. Terrell, Benjamin Bailey, D.Lincoln Canfield

та інших, які займаються вивченням проблеми розвитку іспаномовного населення та білінгвізму у США.

Отже, метою цього дослідження є вивчення особливостей вимови у мешканців – носіїв іспанської мови - на північному сході США та у місті Вашингтон. Для її досягнення необхідно виконати наступні завдання:

провести аналіз груп національностей носіїв іспанської мови, що мешкають на вказаній території;

дослідити, носіями якого діалекту вони є в залежності від країни походження та за територіальною ознакою;

надати систематизовані дані про особливості (враховуючи лексичні та фонетичні) мовлення кожної групи мовців.

У той час, коли кількість та історична присутність іспаномовного населення є самою великою на заході сполучних штатів, різноманіття носіїв іспанської мови, що контактують один з одним та з англомовним населенням та носіями інших мов представлено великою кількістю на північному сході.

Найчисельнішою групою на північному сході є пуерторіканці, проте із перебігом часу все більше міст приваблюють групу Латино. Другу велику групу представляють домініканці, вони, наприклад, займають 20 відсотків представників Латино. Значна кількість вихідців з Куби мешкають у Флориді, Нью Джерсі, а колумбійці іммігрували до Нью-Йорк сіті та інших великих міст.

Впливовим є факт появи мексиканців на території північних та східних штатів після імміграційної реформи у 1986 році. До того часу вони були домінантною групою на

71

Карибська Іспанська

caimito ‘тропічний фрукт’ bemba/bembe ‘великі губи’ batey ‘передній двір’ guineo ‘банан’

Куба

jimaguas ‘близнюки’ cumbancha ‘свято’ guajiro ‘селянин’ ñampiarse ‘вмирати’ Домініканська Республіка

Quisqueya ‘мати всіх земель’ furufa ‘огидний’

curí ‘кролик’ mangú ‘страва з відварених та давлених бананів спеціального сорту’ Пуерто Ріко

guares ‘близнюки’ guingambó ‘окра’ jíbaro ‘селянин’ jurutungo ‘далеке місце’

Декілька сотень слів Індіанського та Африканського походження, які визначають Карибську Іспанську мову, зазнали впливу креольського словника, що включає до себе одиниці мови, які були створені або змінені острів’янами домініканського, кубинського або пуерторіканського похождення у протилежність мешканцям півостровів, поселенців, що були народжені в Іспанії. Більшість словникового складу на Карибах розповсюджується й у інші країни, наприклад: guayo ‘терка,’ buchipluma ‘фальсифікатор,’ tostaó ‘божевільний’ (дивіться словники регіональних діалектів кожної країни: Malaret 1955, Ortiz 1975, Pichardo1976, Santiest´eban 1997). Крім того, кожний острів має унікальні зразки мови, що служать національними визначальними рисами, включаючи вигуки (Ay bendito ‘O, Боже’), звертання (Oye, chico ‘Послухай, дорогий,’ Cuba), та лайливі слова (Anda al diablo‘чорт забирай’). Популярними є такі пуерторіканські слова, як nene/nena ‘маленький хлопчик/дівчинка,’ pantallas ‘сережки,’ chiringa ‘повітряний змій.’ Домініканці кажуть chele ‘пенні,’ aguaita ‘вигляд,’ chichigua ‘повітряний змій’; та кубинці кажуть buró ‘письмовий стіл,’ tonga ‘сосна,’ papalote ‘повітряний змій.’ Велика частина словникового складу представників Карибського басейну проте використовується всім іспаномовним світом

[6:192].

Вживання лексичних одиниць словника мешканців Карибів можна почути у східній частині США доволі часто. Наприклад, у місті Вашингтон пуерторіканці, домініканці та кубинці підтримують свій регіональний діалект, особливо для розмов усередині групи, та практично кожний представник цих етнічних груп запозичив слова з одного чи більше інших діалектів. Деякі слова вивчаються важким шляхом, хоч і є простими для запам’ятовування. Наприклад, звичайні терміни, як слова для назви «комаха» або «папайя», можуть означати зовсім інше та заборонене для представників іншого діалекту. Слова, що не є табу, але є звичайними, набувають популярності практично у кожного іспанця. Якщо вам потрібно дістатися місцевого автобуса або бакалії, запитайте про la guagua та la bodega; якщо вам запропонували a china, очікуйте отримати апельсин, а не китаянку; але якщо ви почуєте chévere, то означає щось жахливе та неприємне. Декілька Карибських слів стають зрозумілими для всіх представників іспаномовного населення, але носії Карибської іспанської часто намагаються уникнути вживання або перекладу регіоналізмів, які можуть бути незрозумілими для латинців з інших регіонів. Нарешті, словниковий склад іспанців, що можна почути на північному сході, має походження від африкансько-іспанської суміші, що бере свій початок ще п’ять століть тому на Карибах, та яка зараз продовжує змішуватись з діалектами з інших частин іспаномовного світу. Ця інтердіалектна суміш збагачується словами, що запозичені з англійської, як, наприклад, змагання між різними видами вимови слова ‘kite’ по меншій мірі у чотирьох діалектах іспанської мови [7: 98].

Регіональне походження представників іспаномовної групи можна розпізнати не тільки за допомогою лексичних одиниць, а й інтонаційних зразків та особливостей вимови. Визначальним є спосіб, яким кожна група розмовляє, маючи пряме відношення до підйому та падінню інтонації у стверджувальних реченнях, запитаннях або в окличних реченнях та т.ін.

73

Як специфічні «пісні», так й інтонаційні зразки, приголосні та голосні представників будь-якого іспаномовного регіону беруть свій початок у місцевих мовах оригінальних корінних мешканців, діалектах з Іспанії, якими розмовляють ті, хто заселив цей регіон, та у мовах африканських рабів. Дуже мало відомо про Індіанські мови Карибського басейну, тому що корінні народи цього регіону були винищені до середини 16-го століття. Як результат, науковці вважають, що вплив Індіанських мов на іспанців цього регіону був досить обмеженим. Для того, щоб упоратися з роботою, особливо на очеретяних плантаціях у низинах, були поневолені африканці у великій кількості. Відповідно, африканці вивчили іспанську та пристосувалися дуже швидко до культури своїх європейських господарів, але затаврована вимова дуже часто помилково сприймалася як та, що мала своє походження від них [3: 13]. Lipski [1: 96] стверджує, що носії західно-африканських мов швидко опанували іспанську вимову, пристосовуючи її до власної, але вони створили дуже мало оригінальних мовних особливостей, які з часом майже зникли.

Постійний та поширений контакт Андалузьської іспанської з Африканськими мовами та із залишками Індіанських мов та культур в портах Латинської Америки протягом колоніальної ери пояснює, чому діалекти у дуже далеких країнах, наприклад, у Гуаякілі, Еквадорі та Домініканській республіці, схожі один на одний. «Прибережні/низові діалекти показують однорідність уздовж широкого географічного простору» та «фонетичні подібності між прибережною Латино-Американською іспанською та Андалузьською іспанською вражаючі» [1; 8]. Експансія охоплює Кубу, Домініканську республіку, Пуерто Ріко, береги Атлантичного та Тихого океанів у Мексиці, узбережжя Тихого океану у Центральній Америці, Венесуелу та берег Тихого океану Південної Америки від Колумбії до центральної частини Чілі. Фонетичні особливості, що є характерними для неформальної, популярної іспанської мови мешканців цього регіону та що відрізняють їх від мовців, що походять з внутрішнього високогір’я Мексики, Центральної та Південної Америки, не є багаточисельними та в основному впливають на приголосні. Основні фонетичні маркери, які можна чути кожного дня на північному сході, є такими:

1)/s/ (яка може вимовлятися як <s> або <z>) може вимовлятися з аспірацією (як /h/ у слові her ) або взагалі може не вимовлятися у кінці складу або слова:

andaluz /andaluh/ або /andalu/ ‘андалузець’

estos coste ños /ehtoh kohte ñoh/ або /eto kote ño/ ‘ці мешканці узбережжя’

2)літери <g> (перед <e>, <i>) та <j> вимовляються з аспірацією, не вимовляються як фрикативні, як у німецькій вимові «Bach»

gente joven /hente hoven/ ‘молодь’

3) /n/ у кінці слів звучить як останній звук у “sing” /siŋ/. Він може взагалі не вимовлятися, та голосна, що залишається, стає носовою:

sin ton ni son /siŋ toŋ ni soŋ/ or /s˜ı t˜o ni s˜o/ ‘без рими або причини’

4)/l/ and /r/ у кінці складу та у кінці слова часто важко розрізнити, особливо у мовленні малосвічених. Іноді кінцева /l/ вимовляється як [r], але, найчастіше, /r/ у кінці складу вимовляється як [l], наприклад:

delantal /delantar/ ‘apron’; reportar /repoltal/ ‘доповідати’

5)/d/ між голосними втрачається:

almidonado /almionao/ ‘накрохмалений’.

Серед усіх цих варіацій втрата або аспірація /s/ у кінці складу або слова (у подальшому «кінцева /s/») є центром уваги, та дискусія тільки підтверджує протилежні погляди представників різних культур щодо вимови /s/. Іспаномовні представники, які не є мешканцями узбережжя Латинської Америки, критикують аспірацію або втрату /s/ так нещадно, що навіть називають цей феномен «тиранія -s». Вони вважають, що найкращою іспанською є та, яка вимовляє кожне слово так, як воно пишеться, та таким прикладом, на їхню думку, є мова Колумбії [6: 195]. Не беручи до уваги Андалузьське походження та посилення аспірації в Африканському варіанті та взагалі відсутність вимови кінцевої /s/ у Карибській іспанській або можливо не враховуючи Кастіліанські та Індіанські корні, що домінують у високогірних діалектах, вони вважають зникнення вимови приголосних або аспірацію звичками мовців низького походження.

74

Фактично, розповсюджена нестабільність кінцевої /s/ в узбережних зонах та, особливо, дуже сильна аспірація у вимові кубинців та пуерторіканців та упущення приголосних у мові домініканців пояснюється наслідками негативного ставлення до наголошення кінцевої /s/, особливо у неформальному мовленні [4: 56; 5: 311].

Уформальному мовленні, наприклад у законодавчих процесах та у поетичних читаннях, освічені мовці на Карибах мають тенденцію вимовляти кінцеву /s/. Але іншим чином, прискорена вимова кінцевої /s/ натякає на марнославство, зарозумілість та у чоловіків – на жінкоподібність [3: 81; 2: 34]. Домініканці, особливо співвітчизники, які підкреслюють кінцеву /s/, звинувачуючи їх у «hablando fiSno» (розмовляти добре, але із втручанням /s/ у кінці) або «comiendo eSpaguettis» (їсти спагеті, вимовляючи кожну /s/). На північному сході Карибська традиція вимовляти з аспірацією або не вимовляти взагалі кінцеву /s/, яка має визначальні культурні чинники, таврується мовцями з Колумбії та внутрішніх регіонів Південної Америки. З тієї причини, що багато критиків зацікавлені більше своїм академічнім, расовим та соціально-економічним статусом, ніж тими, мовлення кого вони досліджують, іспаномовне населення на Карибах відчуває лінгвістичну незахищеність, що тягне за собою втрату іспанської мови та посилює їх проблеми соціального та освітянського рівня [8: 165]. Іронія в тому, що у той час, коли аспірація або втрата кінцевої /s/ ставиться під сумнів, аспірація /s/ на початку складу або між двома голосними (надалі «початкова /s/»), вимову якої можна почути у центральному Високогір’ї Колумбії, але не на Карибах, ігнорується. Навіть високоосвічені колумбійці з Центрального Високогір’я кажуть /pahamos/ замість /pasamos/ при вимові слова pasamos ’ми проходимо’ та вимовляють з аспірацією першу /s/ у словах, де їх більше, ніж одна, наприклад, asesino /ahesino/‘терорист.’ Фактично, «….центральна Колумбія є унікальною у іспаномовному світі завдяки редукції /s/ частіше на початку складу, ніж у його кінцевій позиції» [1: 209].

Утой час, як у Колумбії аспірація та втрата кінцевої /s/ неприпустимі, обидві є звичайним явищем в іспанській, якою розмовляють у Картагені та Баранкільї на Карибському узбережжі та уздовж берегу Тихого океану. Деталі щодо приголосних та голосних в іспанських діалектах є важливими, тому що вони стверджують, що судження стосовно лінгвістичної коректності є фактично соціальними судженнями та вони базуються не на лінгвістичних фактах, а на упередженнях, що мають класовий та расовий характер. Освічена латинська еліта може критикувати вимову бідних, що відхиляється від літературного стандарту, але зручним чином ігнорує свої власні відхилення. Тобто власне факт аспірації або втрати /s/ може бути «поганим» або «добрим» явищем в залежності від того, як його оцінюють представники еліти.

Звук /r/ після голосних переживає таку ж долю у північно-східній англійській. Вимова hunter або New York без /r/, наприклад, є характерною для робочого класу «New Yawkese» та

єтрохи принизливою. Але втрата /r/ після голосних у «King’s English» в Англії є ознакою високого престижу, та є характерною рисою вимови випускників Гарварду. Той факт, що така ж риса може бути джерелом приниження в одному суспільстві та джерелом гордості в іншому доказує, що правила про те, як говорити «правильно» завжди створюються сильнішими.

Коли латинців просять зімітувати членів їх власних або інших іспаномовних груп, вони вимовляють однакові зразки відповідно характерних ознак вимови кожної групи . Стереотипні маркери, що визначають пуерторіканців, домініканців, кубинців та мексиканців інколи провокують почуття лінгвістичної некомпетентності, але у більшості випадків вони продовжують бути популярними, тому що вони відбивають унікальність кожної групи.

Отже, враховуючи результати цього дослідження можна зробити наступні висновки: варіації у мовленні іспаномовного населення північного сходу США залежать не тільки

від регіональних діалектів, носієм якого кожний з них є, але й також від соціального статусу мовця;

правила вимови встановлюються представниками вищого соціального прошарку суспільства, тобто представниками влади;

75

іспаномовне населення постійно зростає на північному сході США та зокрема у місті Вашингтон та спричиняє вагомий вплив на англійську мову та власне підпорядковується її зворотньому впливу.

БІБЛІОГРАФІЯ

1.Lipski, John M. Latin American Spanish/John M. Lipski. - London: Longman, 1994.

2.Nunez Cedeno, Rafael La fonologıa moderna y el español de Santo Domingo/ Rafael Nunez Cedeno. - Santo Domingo: El Taller, 1980.

3.Rosario, Ruben del. El espanol de America/ Sharon CT: Troutman Press, 1970

4.Terrell, Tracy D Current Trends in the Investigation of Cuban and Puerto Rican Phonology//Spanish in the United States: Sociolinguistic Aspects/ eds. Jon Amastae and Lucia Elıas-Olivares. - Cambridge: Cambridge University Press, 1982 - pp. 47–70.

5.Terrell, Tracy D. Relexificacíon en el español dominicano: Implicaciones para la educacíon.// El español del Caribe: Ponencias del VI simposio de dialectología/ ed. Orlando Alba. - Santiago, RD: Universidad Católica Madre y Maestra, 1982 – pp. 301318.

6.Zentella, Ana Celia. Spanish in the Northeast// Language in the USA, themes for the twenty-first century /edited by Edward Finegan and John Rickford. – Cambridge, 2004. – 520 p., pp. 181-204.

7.Zentella, Ana Celia Lexical Leveling in Four New York City Spanish Dialects: Linguistic and Social Factors/Ana Celia Zentella. – Hispania 73: 1094–105.– 1990.

8.Zentella, Ana Celia. Who Supports Official English, and Why?: The Influence of Social Variables and Questionnaire Methodology// Perspectives on Official English: the Campaign for English as the Official Language of the USA/ eds. Karen L. Adams and Daniel T. Brink.Berlin -New York: Mouton de Gruyter - pp. 161-177.

9.Інтернетресурс: http://www.census.gov/census2000/pdf/wa_tab_1.PDF

ВІДОМОСТІ ПРО АВТОРА Юлія Петровська – викладач кафедри перекладознавства Миколаївського національного університету

імені В.О. Сухомлинського.

Наукові інтереси: соціолінгвістика.

ТЕОРЕТИКО-КВАЛІФІКАЦІЙНІ І КЛАСИФІКАЦІЙНІ РІВНІ СУЧАСНОЇ СОЦІОЛІНГВІСТИКИ: МАКРО- І МІКРОРІВНІ

Олена ПОПОВА (Миколаїв, Україна)

У статті розглянуто особливості сучасної соціолінгвістики як науки, її зв’язок з іншими науковими дисциплінами, зокрема соціологією, а також схарактеризовано макро- і мікрорівні соціолінгвістики, розкрито кваліфікаційні і класифікаційні рівні соціолінгвістики, простежено еволюцію поглядів на структурування соціолінгвістики.

Ключові слова: соціолінгвістика, макросоціолінгвістика, мікросоціолінгвістика, соціологія, мовна ситуація, соціолінгвістичний аналіз, суспільство.

The article discloses the peculiarities of modern sociolinguistics as a science, traces its connection with the other scientific branches, including sociology; as well as characterizes macroand microlevels of sociolinguistics. It also opens classifical levels of sociolinguistics and retraces the evolution of views to structure of sociolinguistics.

Key words: sociolinguistics, macrosociolinguistics, microsociolinguistics, sociology, linguistical situation, sociolinguistics analysis, society.

Актуальність дослідження. Мова є продуктом і надбанням суспільства, яке її створює. З іншої сторони, вона сама ж формує це суспільство. Як найважливіший засіб спілкування мова обслуговує соціум в усіх сферах людської діяльності та відповідно міцно пов’язана із суспільним життям. Вивченням мови як соціального явища у сучасній лінгвістичній науці займається нова маргінальна галузь соціолінгвістика. Сьогодні мовознавці визначають соціолінгвістику як галузь знань, що повинна продемонструвати систематичний характер взаємозалежності між мовними та суспільними структурами, встановивши між ними зв’язки причини та наслідку [8: 674].

На сучасному етапі розвитку соціолінгвістичної науки актуальними постають питання визначення статусу та сутності існування в ній теоретико-кваліфікаційних і класифікаційних рівнів (макро- і мікрорівні соціолінгвістики), що дотепер не набули однозначного вирішення.

В опрацюванні теоретичних і прикладних засад сучасної соціолінгвістики важливе місце належить дослідженням Р. Белла, В. Бєлікова, В. Бондалєтова, Ю. Дешерієва, Л. Крисіна, У. Лабова, Л. Масенко, Г. Мацюк, Л. Нікольського, Є. Поливанова, О. Селіванової, Дж. Фішмана, А. Швейцера та іншим.

Мета статті полягає у спробі класифікувати теоретичні основи соціолінгвістики, виявити особливості дослідження мовної ситуації з відповідним застосуванням методів і методик,

76

обґрунтувати диференціювання соціолінгвістики на макро- і мікрорівні. Відповідно до мети вирішенню постають такі завдання: 1) простежити еволюцією поглядів на утвердження статусу соціолінгвістики як науки; 2) встановити диференційні ознаки макро- і мікросоціолінгвістики; 3) схарактеризувати їх основні / неосновні диференційні ознаки.

Наукова новизна статті полягає у тому, що вперше зроблено спробу встановити диференційні ознаки макро- і мікросоціолінгвістики.

Теоретичне значення запропонованого підходу визначуване тим, що коло проблем соціолінгвістичної науки значно розширило межі її напрямів і дало підстави для виділення класифікаційних рівнів сучасної соціолінгвістики: макро- і мікрорівнів.

Беззаперечним історичним фактом є відомості про неодноманітність мови в соціальному відношенні. Одне з перших письмово зафіксованих спостережень, що засвідчує цю тезу, відноситься ще до початку ХVІІ століття. Гонсало де Корреас, викладач Саламанкського університету в Іспанії, досить чітко розмежував соціальні різновиди мови. Дослідник стверджував, що мова має, крім діалектів, ще певні відмінності, пов’язані з віком, соціальним статусом: існує мова сільського, міського населення, знатних вельмож, дворян, учених, людей похилого віку, чоловіків, жінок і навіть дітей [1: 6]. Але зв’язок мови і суспільства не одразу став предметом спеціального наукового дослідження.

Сам термін «соціолінгвістика» введено у 1952 році американським соціологом Г. Каррі [1: 6; 3: 10], але є свідчення, що першим його почав використовувати Р. Хадсон у статті «Соціолінгвістика в Індії» ще 1939 року [6: 6].

Тривалий час серед мовознавців не існувало єдиного погляду щодо визначення терміна «соціолінгвістика». Один із засновників сучасної соціолінгвістики, американський дослідник В. Лабов, визначає цю дисципліну як науку, що вивчає мову в її соціальному контексті [1: 7]; а в лексикографічних працях міститься таке тлумачення: «Соціолінгвістика – це галузь мовознавства, що становить синтез соціології та лінгвістики і вивчає питання суспільного існування й суспільних умов розвитку мови» [4: 1360]; українська дослідниця Л. Масенко наголошує, що це мовознавча наука, яка вивчає соціальну природу мови, її суспільні функції, взаємодію мови і суспільства [5: 7]; у розвідках О. Селіванової знаходимо, що «Соціолінгвістика є маргінальною галуззю мовознавства, що вивчає вплив суспільних явищ і процесів на виникнення, розвиток, соціальну й функціональну диференціацію та функціонування мов, а також зворотний вплив мови на соціум» [9: 316].

Незважаючи на те, що соціолінгвістика сформувалася на межі двох наук, соціології та лінгвістики, сьогодні вона сприймається як самостійна маргінальна дисципліна, хоча в ній і простежуються особливості мовознавства, соціології, етнології та психології. І хоча зародження соціолінгвістики починалося із дискусії щодо її статусу, сьогодні, на початку ХХІ століття, коли не лише визначено предмет дослідження, мету, завдання соціолінгвістики і, найголовніше, отримано вагомі результати, цілком очевидною є лінгвістична основа цієї науки.

Характерною рисою сучасної соціолінгвістики, на думку А. Швейцера, є не просто механічне поєднання відповідних розділів мовознавства й соціології, а об’єднання їх на основі єдиної теорії, єдиного розуміння об’єкта і завдань дослідження, єдиного поняттєвого апарату [13: 58]. Слід зазначити, що соціальні чинники, які впливають на розвиток і функціонування мови, цікавили лінгвістів багатьох шкіл і напрямів так само, як мова, будучи засобом відображення соціальних процесів, давно привертає до себе увагу соціологів, етнографів та представників інших наук. Однак, досліджуючи ці проблеми, вчені не виходили за межі відповідних дисциплін. Особливістю сучасної соціолінгвістики є те, що вона формується як єдина дисципліна на межі різних наук. Як засвідчує дослідник Ю. Дешерієв, формування соціолінгвістики на межі соціології та мовознавства є цілком характерним процесом для сучасного етапу розвитку науки [13: 58].

Звичайно, не можна залишити поза увагою те, що соціолінгвісти запозичили більшість методів дослідження в соціологів (анкетування, різні види опитувань, інтерв’ю та деякі інші методичні прийоми збору даних), спрямовані на те, щоб виявляти певні закономірності у володінні мовою та у використанні її мовцями в тих або інших комунікативних умовах. Слід

77

підкреслити, що на їх основі розробляються власні методики та науково-прикладні прийоми роботи з мовними фактами і з носіями мови.

Вплив соціального фактору на природу мовлення не викликає сумніву: розвиток соціолінгвістики, яка враховувала в лінгвістичному аналізі соціальний чинник, дав змогу глибше проникнути в природу і сутність мови, виявити умови її функціонування й динаміку розвитку, по-новому звернутися до картини мови як суспільного явища.

З’ясовуючи масштабність соціолінгвістичних процесів, американські соціолінгвісти висунули ідею поділу цієї науки на макро- і мікросоціолінгвістику [5: 9]. Витоки такого поділу слід шукати ще в соціології, за якою макросоціологія – сукупність загальнотеоретичних знань, що пов’язана з великими моделями соціальних структур і зорієнтована на дослідження масштабних соціальних процесів, аналіз великих соціальних спільнот і систем (суспільство, цивілізація, клас, нація) [11: 163]. Відтак мікросоціологія – галузь соціологічного знання, яка спрямована на вивчення мікрооб’єктів, міжособистісних взаємодій і стосунків, комунікативних зв’язків у малих соціальних групах (сім’ї, академічній групі), поведінки індивіда [11: 178].

Межа між «макро-» і «мікро-» в соціолінгвістиці досить невизначена, однак типовим для макросоціолінгвістики є вивчення міжгрупової комунікації, найбільш імовірно в контексті одного суспільства, – приміром, використання національними меншинами рідної мови та мови, що побутує на території, де вони проживають; або дослідження більш масштабних питань, таких як вибір офіційної мови для нової політичної федерації, захист прав державної мови або мови національних меншин, чи загальні питання політики [2: 47].

Отже, макросоціолінгвістика вивчає масштабні процеси і відношення, що знаходять місце у мові та зумовлені соціальними чинниками. Ці процеси можуть охарактеризувати суспільство загалом або одну із його груп: соціальну, корпоративну, вікову [1: 175]. Макропідхід домінує в багатьох дослідженнях, присвячених явищу двомовності, тому що питання відношення чисельності людей, які спілкуються різними мовами, розмежування функцій цих мов, мовна інтерференція та її типи часто розглядаються загалом, без занурення в індивідуальні чи групові мовні особливості. А також у межах макросоціолінгвістичного підходу вивчаються проблеми мовної політики, дослідження статусу мови в суспільстві, оскільки вони охоплюють зацікавлення всього населення, що користується певною мовою (чи мовами).

Мікросоціолінгвістика ставить у центр уваги дослідження людини та її безпосереднє оточення, а макросоціолінгвістика займається проблемами, що характеризують суспільство загалом, або великі соціальні групи людей. У свою чергу, мікросоціолінгвістика може бути цінним доповненням до макросоціолінгвістики, але ніяк не може замінити її. Вона буде ефективною лише тоді, коли базуватиметься на міцній макросоціолінгвістичній основі

[2: 14].

Проблеми, якими займається мікросоціолінгвістика, можна поділити на дві групи: поперше, відповідно до мови (чи мови), яка використовується в цьому мікросоціумі?; по-друге, як використовується ця мова (чи мови) у відповідній групі її членами? На перший погляд, можна зробити висновок, що члени групи, які належать до певного масштабного об’єднання (нації, країни, етносу), повинні використовувати ту мову, що функціонує у всьому соціумі. Але результати проведених досліджень доводять: члени соціально-групових об’єднань послуговуються не зовсім тією мовою, що є загальнонаціональною (чи її підсистемою) [1: 178]. Ці твердження означають, що в досить вузьких групах формуються специфічні засоби спілкування. Тому, досліджуючи мовну ситуацію, не можна протиставляти макро- і мікрорівні між собою, оскільки вони тісно пов’язані один із одним. Насправді враховувати макросоціологічний контекст необхідно навіть під час дослідження міжособистісних взаємодій у межах малих груп [2: 13]; малі групи та їхня мовна діяльність є предметом соціолінгвістичного аналізу. Ще задовго до того, як цією проблемою зацікавилися американські й західні соціолінгвісти, вітчизняний мовознавець Є. Поливанов писав, що в межах однієї малої групи існують тісніші «кооперативні зв’язки», ніж у більших колективах і ці зв’язки визначають також ступінь ідентичності асоціативних систем мови [12: 19]. Прихильником взаємозв’язку макро- і мікрорівнів є вчений Дж. Фішман, який подає

78

концептуальне узагальнення соціолінгвістичній літературі, що макросоціолінгвістика і мікросоціолінгвістика мають існувати у взаємозв’язку, а не як окремі рівні чи галузі соціолінгвістичного аналізу [2: 27].

Загалом, розмежування макро- і мікросоціолінгвістики має філософський характер, оскільки залежить від визначення поняття «індивідуальність». Для мікрорівня найбільш вдала інтерпретація цього терміна передбачає на першому місці відмінності між індивідами, приміром, загальна сума характеристик певного індивіда, які виділяють його з-поміж інших [2: 45]. Очевидно, макрорівень надає перевагу такому визначенню терміна «індивідуальність»: «окремий індивід – це лише точка перетину певної кількості досліджуваних змінних і пояснює розподіл мовних відмінностей у суспільстві такими поняттями: вік, стать, освіта, вид занять і етнічна приналежність досліджуваних носіїв мови [2: 46]. Інакше кажучи, макрорівень співвідносить лінгвістичні змінні з демографічними категоріями, вказуючи не на індивідуальність носія мови, а на його соціально-групові зв’язки.

Підсумовуючи вищевикладене, зазначимо, що лише за умови врахування теоретикокваліфікаційних і класифікаційних макро- і мікрорівнів соціолінгвістичної науки можна успішно проводити дослідження мовної ситуації як безпосереднього завдання соціолінгвістики. Водночас важливим постає в перспективі вирішення завдання: розробити стартегію розвитку макро- і мікросоціолінгвістичних досліджень в Україні. На макрорівні вивчатимуться питання взаємодії мови та соціуму з урахуванням матеріалу репрезентативного опитування населення держави чи окремого його регіону; мікросоціолінгвістичні дослідження повинні сформувати методику опису мовлення індивіда чи окремої групи.

БІБЛІОГРАФІЯ

1. Беликов, В. Социолингвистика: [учебник для вузов] / В. Беликов, Л. Крысин. – М.: Рос. гос. гуманит. ун-т, 2001. –

439 с.

2. Белл, Р.Т. Социолингвистика / Р.Т. Белл; [перевод с англ. / Под ред. доктора филологических наук проф. А.Д. Швейцера]. – М.: Международные отношения, 1980. – 320 с.

3.Бондалетов, В.Д. Социальная лингвистика / В.Д. Бондалетов. – М.: Просвещение, 1987. – 160 с.

4.Великий тлумачний словник сучасної української мови / [уклад. і голов. ред. В.Т. Бусел]. – К.; Ірпінь: ВТФ “Перун”, 2007. – 1736 с.

5.Масенко, Л. Нариси з соціолінгвістики / Л. Масенко. – К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2010. – 243 с.

6.Мацюк, Г. Прикладна соціолінгвістика. Питання мовної політики: [навчальний посібник] / Г. Мацюк. – Львів: Вид. центр ЛНУ імені Івана Франка, 2009. – 212 с.

7.Мацюк, Г. Сучасна соціолінгвістика: тенденції в розвитку теорії і завдання / Г. Мацюк // Мова і суспільство. – Львів: Львівський національний університет імені Івана Франка, 2010. – Випуск 1. – С. 5-20.

8.Селіванова, О.О. Лінгвістична енциклопедія / О.О. Селіванова. – Полтава: Довкілля-К, 2010. – 844 с.

9.Селіванова, О.О. Сучасна лінгвістика: напрями та проблеми: [підручник ] / О.О. Селіванова. – Полтава: Довкілля-К, 2008. – 712 с.

10.Соціолінгвістика: Навчальний посібник / [Л. Антошкіна, Г. Красовська, П. Сигеда, О. Сухомлинов]. – Донецьк: ТОВ

«Юго-Восток Лтд», 2007. – 360 с.

11.Соціологія: словник термінів і понять / [І.В. Саух, Є.А. Біленький, М.А. Козловець та ін.]. – К.: Кондор, 2006. – 250 с.

12.Швейцер, А.Д. Современна социолингвистика: Теория, проблемы, методы / А.Д. Швейцер. – М.: Книжный дом

«ЛИБРОКОМ», 2009. – 176 с.

13.Швейцер, А.Д. Введение в социолингвистику / А.Д. Швейцер, Л.Б. Никольский. – М.: Высшая школа, 1978. – 216 с.

ВІДОМОСТІ ПРО АВТОРА Олена Попова – викладач кафедри соціально-гуманітарних дисциплін Миколаївської філії Європейського університету. Наукові інтереси: соціолінгвістика, мовна політика, мовна ситуація.

СПЕЦИФИКА РУССКОГО И УКРАИНСКОГО ЯЗЫКОВОГО СОЗНАНИЯ В АССОЦИАТИВНЫХПРОЭКЦИЯХ

Йолиана СТРАШНЮК (Харьков, Украина)

У статті представлені деякі результати порівняльного аналізу ментальних структур російської та української мовної свідомості на асоціативному матеріалі. На кількох рівнях аналізу даних послідовно експлікуються спільні та етноспецифічні особливості мовної свідомості росіян та українців, виявляється культурна семантика базової одиниці ментального лексикону двох слов’янських націй – концепту ЛЮДИНА.

79

Ключові слова: антропологічна лінгвістика, психолінгвістика, мовна свідомість, етнічні константи, етнічна картина світу, асоціативний експеримент, ментальний лексикон, концепт.

The article offers some results of the comparative analysis of the Russian and Ukrainian language awareness mental structures on the associative material. Common and specific features of the Russians’ and the Ukrainians’ language awareness are revealed at several levels of data analysis, cultural semantics of two Slavic nations mental lexicon basic unit – the concept of man – is explicated.

Key words: anthropological linguistics, psycholinguistics, language awareness, ethnic constants, ethnic picture of the world, associative experiment, mental lexicon, concept.

Исследование специфики ментальных измерений национальных миров в настоящее время стало важнейшей задачей большинства гуманитарных наук, в том числе и антропоориентированной лингвистики, постулирующей неизбежную детерминированность индивидуального и тем более массового сознания языком, который отражает в своих внешних и внутренних структурах особенности мирооосвоения, мировидения, мировосприятия и миропонимания того или иного этноса, той или иной культурноисторической общности. В связи с идеальной, умозрительной сущностью объекта исследования главной стратегией изучения проблем ментальности и менталитета является конструирование модели мира (модели сознания) на основании фактов языка и культуры, осуществляющееся либо целенаправленно с помощью определённой методики, подразумевающей необходимость дальнейшей интерпретации собранных воедино данных, либо происходящее непосредственно в сознании рефлексирующего исследователя. Целую серию «интеллектуальных путешествий» в миры образов национальных сознаний предпринял Г. Гачев, реализуя «культурно-эвристический» подход, «эрос угадывания» [1; 2]. Целостное исследование балканской модели мира и её лингвистических основ осуществила Т. В. Цивьян [10]. Различные когнитивные модели применяются при анализе культурных кодов языка в когнитивной лингвистике. Одно из масштабных, системно реализуемых направлений изучения этносознаний через образы языка развивается на базе Московской психолингвистической школы (Ю. Н. Караулов, Е. Ф. Тарасов, Н. В. Уфимцева, Г. А. Черкасова, Ю. А. Сорокин и др.) (МПЛШ), обосновавшей конструктивность, научную целесообразность создания ассоциативных моделей языкового сознания, открывающих новые пути познания культурного космоса славянских народов [3; 6; 7; 8]. Очевидная ценность ассоциативно-вербального подхода заключается, помимо прочего, в том, что он обеспечивает объективную актуальную данность о связях слов и стоящих за ними образов в сознании носителей определенной лингвокультуры, таким образом предоставляя возможности не только для выявления элементов культурного наследия нации, запечатлённого в слове и его ментальных проэкциях, но и для диагностики синхронных исследованию, современных культурных настроений и ценностных ориентаций групп испытуемых.

Результаты обработки и первичного анализа массовых ассоциативных экспериментов, проводимых представителями МПЛШ с носителями русской, украинской, белорусской и болгарской лингвокультур, представлены в «Славянском ассоциативном словаре» (САС), который содержит богатейший материал для дальнейших наблюдений над этнокультурной спецификой языкового сознания (ЯС) славян, в том числе в сопоставительном ключе. Некоторые результаты анализа САС изложены в [5; 9].

Целью данной статьи является экспликация отдельных структурных, содержательных и функциональных характеристик русского и украинского языкового сознания в сопоставительном аспекте. Материалом исследования служат данные САС.

Свободные ассоциативные эксперименты, результаты которых легли в основу САС, были проведены на относительно небольшом стимульном материале (112 слов). Создателями словаря был применён статистический анализ данных, позволивший сгруппировать реакции на каждый стимул по степени убывания их частотности (сигнализирующей об уменьшении значимости того или иного образа в ассоциативной структуре соответствующего концепта), а также выявить на основании совокупных данных по всем статьям ядро ЯС этноса, сформированное реакциями, имеющими наибольшее число связей, т.е. встретившимися в качестве ассоциаций на наибольшее число стимулов. Полагается, что в ядро ЯС вошли ключевые слова данной культуры – так называемые этнические инварианты, составляющие основу мировидения нации. Правомерность экстраполяции выводов по частному

80