nauk_zbor_2012_104_2_Kirovograd

2.Голдованський Я. Словник англіцизмів [Електронний ресурс]/Я. Голдованський. – Режим доступу: http://www.slovnyk.lutsk.ua/ – Заголовок з екрану.

3.История техники/[А. А. Зворыкин, Н. И. Осьмова, В. И. Чернышев и др.]. – М.: Соцэкгиз, 1962. – 772 с.

4.Лотте Д. С. Вопросы заимствования и упорядочения иноязычных терминов и терминоэлементов/Д.С. Лотте. – М.:

Наука, 1982. – 149 с.

5.Наконечна Г. Українська науково-технічна термінологія: історія і сьогодення/Г. Наконечна. – Львів: Кальварія, 1999. –

110 с.

6. Новий словник іншомовних слів: близько 40 000 слів і словосполучень/[Л. І. Шевченко, О. І. Ніка, О. І. Хом’як, А. А. Дем’янюк]; за ред. Л. І. Шевченко. – К.: АРІЙ, 2008. – 672 с.

7.Процик І. Українська наукова фізична термінолексика у працях НТШ /І. Процик // Мовознавчі студії: (матеріали конференцій). – Львів, 2002. – Т. 13. – С. 147-153.

8.Сучасний словник іншомовних слів: близько 20 000 слів і словосполучень/[уклад.: О. І. Скопненко, Т. В. Цимбалюк]; Ін-

тмовознавства ім. О. О. Потебні, НАН України. – К.: Довіра, 2006. – 789 с.

9.Техника в её историческом развитии: в 2 кн. Кн. 1/[отв. ред. С. В. Шухардин, Н. К. Ламан, А. С. Федоров]. – М.: Наука, 1979. – 416 с.

ВІДОМОСТІ ПРО АВТОРА Ірина Скорейко-Свірська – кандидат філологічних наук, асистент кафедри англійської філології Тернопільського

національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка.

Наукові інтереси: термінознавство, порівняльна типологія англійської та української мов.

ІНШОМОВНА КОМПЕТЕНЦІЯ Й КОМУНІКАЦІЯ БІЛІНГВА

Любов ШНУРОВСЬКА (Київ, Україна)

У статті розглянуто явища мовної, комунікативної, соціокультурної компетенцій білінгва. Проаналізовано їхню взаємодію і вплив на якість іншомовного спілкування індивіда.

Ключові слова: мовна/комунікативна/соціокультурна компетенція, білінгв, міжмовна інтерференція, інтермова, інтеркультура, комунікативні ролі, перекладний/неперекладний білінгвізм.

The article views the phenomena of linguistic, communicative, sociocultural competence of a bilingual. It reveals the analysis of their interaction and influence on the quality of individual’s foreign language communication.

Key words: linguistic/communicative/sociocultural competence, bilingual, interlinguistic interference, interlanguage, interculture, communicative roles, translative/non-translative bilingualism.

Мовні контакти й актуалізація іншомовного дискурсу двомовцями нерозривно пов'язані з комунікативною, мовною й соціокультурною компетенцією білінгва, об'єднаними під спільним поняттям іншомовної компетенції. Іншомовна компетенція білінгва становить сукупність знань, умінь і навичок формальної, смислової й нормативної актуалізації засобів контактуючих мов. Рівень сформованості цих компетенцій визначає тип співіснування контактуючих мов білінгва, а саме координативний або субординативний, а також детермінує ступінь їх інтерферованості. Отже, двомовність і сукупність вищезгаданих компетенцій являють собою систему взаємопов’язаних ментальних механізмів.

Так, іншомовна компетенція, за визначенням Г. В. Єлізарової, є здатністю, що дозволяє двомовцю вийти за первинні культурні й мовні межі та набути ознак медіатора культур [3: с. 7], не втрачаючи при цьому власної культурної та мовної ідентичності при взаємодії представників різних культуросфер, носіїв різних психофізіологічних механізмів та національно-специфічних способи світосприйняття [1: с. 4; 2: с. 324; 4: с. 7].

Здійснюючи розширений розгляд явища іншомовної компетенції, базовим поняттям у тріаді "комунікативна → мовна → соціокультурна компетенції" ми вважаємо мовну компетенцію. У лінгвістиці мовна компетенція тлумачиться як знання конвергентних і дивергентних ознак контактуючих мов, а також правил інваріантної й варіантної актуалізації мовних одиниць у процесі комунікації.

У білінгвізмі найвищою формою мовної компетенції вважається така, коли кожній уживаній мові відповідає свій тип мислення в тій його частині, що відображає суб’єктивний зміст або суб’єктивну картину об’єктивного світу, але у більшості випадків це залишається ідеальним взірцем. У реального білінгва одному поняттю відповідають зазвичай дві мовні форми, які він актуалізує залежно від обраного коду. Проте оскільки міцність мовних зв’язків в обох випадках здебільшого є різною, то тип мовної компетенції у сфері другої мови умовно можна назвати перекладним, коли пошук зв’язку між позамовною реалією та її мовним еквівалентом відбувається через слово функціонально першої (найбільш активно уживаної) мови. При такій подвійній реєстрації нейрофізіологічних слідів з відсутністю

31

стабільних зв’язків можуть актуалізуватися “помилкові” зв’язки, зумовлені первинно мовними стереотипами [ 8: с.22-23].

Основою мовної компетенції є мовну здатність [7, 8], яка як психофізична категорія є динамічною й пов’язана з вродженими артикуляційними й акустичними задатками, впливом зовнішніх факторів й умовами вивчення іноземної мови. Ця здатність закладена генетично, проте піддається модифікації під впливом мовного й соціокультурного середовища. Мовна здатність сприяє рефлексії й узагальненню мовного матеріалу і перетворює його в індивідуальний внутрішній код у формі неусвідомлюваних й усвідомлюваних норм актуалізації мовних одиниць. Отже, зазначене вище дає нам підстави кваліфікувати мовну компетенцію як знання подібностей/відмінностей взаємодіючих просодичних систем, а також норм їхньої інваріантної й варіантної актуалізації в мовленні.

При розгляді проблеми якості іншомовного спілкування не можна оминути той факт, що мовна компетенція не може функціонувати окремо від комунікативної. Комунікативна компетенція, у свою чергу, становить [7: с. 8] особистий когнітивно-комунікативний досвід спілкування білінгва, є складовою мовної свідомості індивіда, яка сприяє його миттєвій реакції на різні комунікативні ситуації [там само]. Крім цього, когнітивно-комунікативний досвід двомовця становить специфічні знання про соціокультурні особливості комунікативної поведінки носіїв різних мов та знання про універсальні закономірності спілкування.

Таким чином, сформованість іншомовної комунікативної компетенції білінгва досягається тоді, що він не лише спілкується іноземною мовою й розуміє її, але й мислить нею, не звертаючись при цьому до перекладу на рідну [8: с.43]. На рівні внутрішнього мовлення відбувається перехід від однієї мовної системи до іншої у білінгва в тих випадках, коли йдеться не про заміну функціонально першої мови, а про переключення мовних кодів залежно від комунікативних потреб мовця. Якщо нейрофізіологічні сліди мовних одиниць другої мови є досить сильними в реакціях мозку, білінгв може знаходити потрібну мовну одиницю, вже не вдаючись до перекладу [8: с.22-23].

Показником високого рівня сформованості іншомовної комунікативної компетенції індивіда є структурна і смислова коректність актуалізованих ним засобів іноземної мови. Таким чином, у контексті досліджуваної проблеми під комунікативною компетенцією ми розуміємо здатність білінгва декодувати й актуалізувати засоби другої мови у процесах сприйняття й породження усного іншомовного дискурсу.

Слід також згадати, що процес спілкування, у тому числі й іншомовного, характеризується широким спектром комунікативних ролей, виконуваних мовцями в різних ситуаціях спілкування [9: р. 301]. Кожній комунікативній ролі, у свою чергу, відповідає певний набір мовних маркерів. Набори цих маркерів кількісно і якісно різняться в кожній мові загалом, а також у мовленні конкретного індивіда настільки, наскільки він здатен модифікувати їх у межах свого культурного поля. Утім, при двомовності у зв’язку з імовірністю інтерференції елементів рідної мови соціокультурно маркований усний іншомовний дискурс індивіда може характеризуватися різним ступенем модифікації іншомовних маркерів від аномальної до нормативної їх актуалізації, що, у свою чергу, залежить від рівня сформованості іншомовної компетенції білінгва.

Важливим є також той факт, що комунікативна компетенція становить ситуативне функціонування та ментальну репрезентацію мовних моделей в усному іншомовному дискурсі індивіда. Так, ситуативне функціонування іншомовних моделей діє як їхнє породження і сприйняття в іншомовному мовленні відповідно до вимовних норм. Ментальна репрезентація просодичних моделей пов’язана з функціонуванням одиниць контактуючих систем на рівні мислення.

Цей процес стає можливим завдяки конвергентним і дивергентним ментальним процесам білінгва, які, у свою чергу, сприяють абстрагуванню білінгва від рідної мови й розмежуванню в його мовній свідомості засобів контактуючих мовних систем під час їхньої актуалізації в мовленні. Зауважимо, що усвідомлення власної культурно-мовної ідентичності й уміння визначити спільне й відмінне в контактуючих мовних і культурних системах

32

запобігає виникненню неузгодженості між самосприйняттям індивіда та сприйняттям його з боку носіїв мови, яку він вивчає. Це також нівелює культурний шок, когнітивнопсихологічний дисонанс у процесі акультурації двомовця в новому культурному й мовному середовищі.

Процес акультурації індивіда проходить у три етапи. Перший етап становить слабку або початкову, тобто субординативну двомовність, на якому білінгв адаптується до нового лінгвокультурного простору. На цьому рівні рідна мова становить попередній когнітивнокомунікативний досвід для іншомовного спілкування й, за визначенням Ю. Є. Прохорова [5: с.54], є сукупністю способів формалізованих реалізацій вроджених акустичних та артикуляційних механізмів і співвідношення ментально-лінгвальної бази білінгва з інформацією про навколишній світ, що зберігається в його мовній свідомості. При цьому усний іншомовний дискурс білінгва кваліфікується як адаптивний, оскільки в ньому яскраво виражені ознаки первинної мовної системи. Другий, проміжний етап, характеризується тим, що в іншомовній поведінці, мисленні й мовленні індивіда одні елементи адаптовані, а інші ще ні, що є ознакою медіальної двомовності. На кінцевому етапі психічні механізми індивіда забезпечують правильність його іншомовного мовлення та асиміляцію в новій лінгвокультурі.

Отже, зрозуміло, що комунікативна й мовна компетенції білінгва формуються під впливом соціокультурного середовища й відображаються в мовній свідомості індивіда у вигляді культурно детермінованих когнітивно-комунікативних моделей і норм їх актуалізації [7: с. 12], що й становить його соціокультурну компетенцію, так званий культурний фонд. Зазначене вище дає нам підстави тлумачити соціокультурну компетенцію як знання соціокультурного контексту актуалізації мовної й комунікативної компетенцій, що формується паралельно до них як фоновий досвід і є одночасно результатом їхньої сформованості й інтегрованого функціонування.

Важливо також зазначити, що на відміну від одномовного середовища, спілкування у двомовному просторі значною мірою ускладнюють ізоморфізмом й аломорфізмом ментальних механізмів комунікантів, що виявляється у варіативності їхніх мовних картин світу і способів добору мовного інструментарію для реалізації їх комунікативних інтенцій. Комунікативна інтенція, у свою чергу, реалізується за допомогою інваріантних та варіантних соціокультурно маркованих моделей мовного оформлення висловлень. Ці моделі є складовими системи базового стереотипного ядра знань індивіда і формуються у процесі його соціалізації та визначають його приналежність до певної етнічної культури. Кожній культурі також притаманна система унікальних способів комбінування цих моделей як елементів мовного й когнітивно-комунікативного досвіду її представників. Тому, щоб двомовець міг стати повноправним членом соціокультурної спільноти, мову якої він вивчає, йому слід засвоїти систему стереотипів вторинного етнічного поля разом із сукупністю релевантних для них комунікативних ситуацій.

Процес формування іншомовної компетенції, який передбачає засвоєння нової мовної й культурної норм, значною мірою ускладнюється конфронтацією первинної і вторинної мовних картин світу білінгва. Внаслідок цього в мовній свідомості індивіда утворюється апроксимована система, що є проміжним кодом на рівні його внутрішнього мовлення й мислення [6: с. 14-16]. Отже, спілкуючись іноземною мовою на ранньому етапі її вивчення, двомовець актуалізує індивідуальний інтерферований варіант (інтермову), який є проміжною змішаною системою первинної і вторинної мов, що становить перехідну іншомовну компетенцію двомовця, культурним корелятом якої, є інтеркультура. Така проміжна мовна система якісно й кількісно відрізняється від обох контактуючих мов, оскільки вона утворюється шляхом міжмовного ототожнення насправді різних елементів взаємодіючих мовних систем. Таким чином, для формування іншомовної компетенції та адаптації білінгва в новому лінгвокультурному просторі йому необхідно перейти від стадії інтермови й інтеркультури до стадії абсолютного білінгвізму й бікультуралізму.

Отже, процес формування іншомовної компетенції білінгва залежить від ступеня розвиненості механізмів його мовного чуття і когнітивної гнучкості, мовних і мовленнєвих здібностей. При цьому у психологічному плані високий рівень сформованості іншомовної компетенції індивіда дозволяє назвати його двомовною особистістю, якій властивий

33

особливий тип мовної свідомості, здатної трансформуватись під час переключення мовних кодів. Ознакою сформованості іншомовної компетенції білінгва є також фіксованість у довгостроковій пам’яті мовних, комунікативних і соціокультурних знань та синхронність, а також автоматичність їхньої актуалізації у процесі іншомовної комунікації. Сталість зв’язку між цими знаннями, як зазначає М. Зінгер, досягається лише тоді, коли вони переходять з короткотривалої в довгострокову пам’ять, закріплюються й легко перемикаються в мовній свідомості індивіда [10: р. 9-10]. Крім цього, якість іншомовної комунікація двомовця визначається не лише його вмінням оперувати іншомовним кодом, але й здійснювати вибір каналу, через який транслюватиметься цей код, враховувати ситуативні фактори та соціокультурні правила, які уможливлюють як зв’язне мовлення, так і соціальні відносини.

Вище згадане дає підстави зробити висновок про те, що іншомовна компетенція білінгва становить єдність синхронно взаємодіючих мовної, комунікативної й соціокультурної компетенцій та є визначальним фактором у процесі іншомовного спілкування й інкультурації двомовця. Процес формування іншомовної компетенції індивіда є довготривалим і здійснюється шляхом мовної, психологічної та соціокультурної адаптації індивіда в іншомовному просторі. Результатом цього є здатність самовиражатися за допомогою засобів вторинних мовної й культурної систем на рівні з засобами його первинної мови й культури. Отже, іншомовна компетенція білінгва є сукупністю його знань, умінь і навичок коректного породження іншомовного мовлення, реалізації його прагматичних ціленастанов й емоційного забарвлення відповідно до вимовних і соціокультурних норм.

БІБЛІОГРАФІЯ

1.Билодид И. К. Национально-культурная специфика речевого поведения / И. К. Билодид // АН СССР. Ин-т языкознания. — М. : Наука, 1977. — 352 с.

2.Вежбицкая А. Язык. Культура. Познание/ Анна Вежбицкая ; пер. с англ. / отв. ред. М. А. Кронгауз ; вступ. ст. Е. В. Падучевой. — М. : Русские словари, 1996.—416 с.

3.Елизарова Галина Васильевна. Культура и обучение иностранным языкам / Г. В. Елизарова. — С.-Пб. : КАРО, 2005. —

352 с.

4.Мельникова Алла. Язык и национальный характер. Взаимосвязь структуры языка и ментальности / А. Мельникова. — С.- Пб : Речь, 2003. — 320 с.

5.Прохоров Юрий Евгеньевич. Национальные социокультурные стереотипы речевого общения и их роль в обучении русскому языку иностранцев / Ю. Е. Прохоров. — Изд-во 4-е, стереотип. — М. : КомКнига, 2006. — 224 с.

6.Розенцвейг В. Ю. О языковых контактах / В. Ю. Розенцвейг // Вопросы языкознания. — М. : Прогрес, 1963. — №1. — С. 57—66.

7.Цурикова Л. В. Межкультурное взаимодействие с позиции когнитивно-дискурсивного подхода / Л. В. Цурикова // Вопросы когнитивной лингвистики. — М. : Прогресс, 2006.— Вып. 1. — С. 5—15.

8.Шумарова Н. П. Мовна компетенція особистості в ситуації білінгвізму : монографія / Н. П. Шумарова. — К. : КДЛУ, 2000.

—283 с.

9.O’ConnorJ.D.Phonetics/J.D.O’Connor.—L.: PenguinBooks,1984.—320p.

10.Singer M. Psychology of Language : an Introduction to Sentence and Discourse Process / M. Singer. — Hillsdale, New Jersey, Hove, London : Lawrence Erlbaum Associates Publishes, 1990. — 308 p.

ВІДОМОСТІ ПРО АВТОРА Любов Шнуровська – кандидат філологічних наук, старший викладач кафедри германської і фіно-угорської філології

Київського національного лінгвістичного університету.

Наукові інтереси: соціолінгвістика, фонетика англійської мови.

СПОСОБИ ЗАПОЗИЧЕННЯ ІНШОМОВНИХ ФАХОВИХ НОМІНАТИВНИХ ОДИНИЦЬ В АНГЛІЙСЬКІЙ ХРИСТИЯНСЬКО-БОГОСЛОВСЬКІЙ ТЕРМІНОСИСТЕМІ

Людмила ЗАКРЕНИЦЬКА (Хмельницький, Україна)

Стаття присвячена вивченню способів іншомовних запозичень в англійській християнськобогословській терміносистемі. Фахові іншомовні номінативні одиниці проаналізовано за способом запозичення та ступенем адаптованості до мови-реципієнта.

Ключові слова: запозичення, калькування, часткове калькування, асиміляція, терміни-композити, терміни словосполучення, мова-реципієнт.

The article deals with the ways of borrowings into English Christian theology terminology system. The professional loan nominative units are analyzed in terms of the way of borrowing as well as the level of their adaptation in the recipient language.

34

 НАУКОВI ЗАПИСКИ Серія: філологічні науки Випуск 104 (2)

Key words: borrowing, calque, loanblend, assimilation, term-compound, term-phrase, recipient language.

Постановка наукової проблеми та її значення. Постійна зацікавленість лінгвістів до запозичень визначається тим місцем, яке їм приписується в системі мови. Дослідження термінології різних галузей діяльності людини свідчить, що в ній спостерігається більше запозичень порівняно з загальнолітературною мовою. Відомо, що термін виникає на основі природної мови того народу, який його творить, тому поняття і лексичні одиниці природної мови є вихідною базою сучасних термінологій. Проте практично жодна природна мова при творенні термінів не може обійтися своїми власними ресурсами, тому “термінології багатьох галузей знань та діяльності людини свої лексичні засоби запозичує з різних джерел, що робить її склад надзвичайно строкатим, поєднуючи в собі національні і інтернаціональні елементи” [5: 226].

Аналіз останніх досліджень. Великого значення вивченню термінології в історичному

Л. О. Симоненко, О. В. Суперанська та багато інших лінгвістів.

Різні аспекти запозичення іншомовних термінів досліджувались на прикладі сучасних

(термінологія архітектури) та інших. Однак поза увагою дослідників дотепер перебувають запозичені терміни в корпусі англійської термінології християнського богослов’я.

Метою даної статті є дослідження способів запозичення іншомовних слів в систему англійської термінології християнського богослов’я. Поставлена мета передбачає розв’язання таких завдань: 1) виокремити способи запозичення іншомовних номінативних одиниць в досліджуваному мовному матеріалі та визначити їх кількісне співвідношення; 2) проаналізувати запозичені терміни за способом запозичення та ступенем адаптованості в мові-реціпієнті. Матеріалом дослідження стали 1983 терміни, відібраних методом суцільної вибірки із християнсько-богословських джерел фіксації [WDTT] та функціонування [CT].

Виклад основного матеріалу й обґрунтування отриманих результатів дослідження. Важливим фактором зародження та розвитку термінології християнського богослов’я був геополітичний та культурний простір, який визначають як класичний греко-римський світ. Поширення християнства на Британських островах, розпочате в VI ст., сприяло проникненню іншомовних слів в англійську термінологію християнського богослов’я. Водночас із запозиченням до свого складу лексичних одиниць французького, давньоєврейського та італійського походження у різні хронологічні періоди, англійська християнсько-богословська терміносистема переважно формувалась під впливом грецької та латинської мов, які були основними носіями нових християнсько-богословських понять.

Традиційно прийнято говорити про два основні різновиди запозичень – пряме запозичення та калькування. Під час прямого запозичення з чужої мови запозичуються і матеріальна форма (звукова та графічна) і значення слова прототипа, а під час калькування лише значення чи семантична структура іншомовної лексичної одиниці. Особливістю АХБТ є наявність в її складі значної кількості прямих запозичень переважно грецького, латинського, французького походження, а також грецького та латинського опосередковано через французьку мову. Прямі запозичення з грецької мови є найменш освоєною частиною лексики. Потрапивши до англійської мови під час писемної фіксації шляхом транслітерації, вони залишились морфологічно неадаптованими, у них відсутня англізована форма, вони відображають форму своїх етимонів, наприклад: anagoge – грецьк. άναγωγή “аналога (духовне значення / тлумачення Священного Писання)”, prosphora – грецьк. προσφορα “просфора”, bema – грецьк. βήμα “вівтарна частина храму”, Theotokos – грецьк. θεοτοκος “Богородиця”, kerygma – грецьк. κηρυγμα “керигма (проповідь)” та інші (всього 47 од). Морфологічна неадаптованість грецьких запозичень, на наш погляд, пояснюється відносно невеликим проміжком часу, протягом якого вони функціонують у мові-реціпієнті. Адже більшість грецьких християнсько-богословських термінів прийшли до англійської мови в

35

новоанглійському періоді (XVIII-XIX ст.). Крім того, сфера використання цих запозичень серед носіїв англійської мови була досить обмеженою.

Неадаптовані терміни можна зустріти і серед запозичень з латинської мови, наприклад: Angelus Domini – Ангел Господинь [7: 37], Corpus Cristi – свято Тіла Христового [7: 217], sanctum sanctorum – Святе святих [7: 786] та інші (всього 31 од.).

Незначна кількість неадаптованих термінів є запозичення з давньоєврейської (11 од.) та італійської (2 од.) мов, наприклад: Heb. Targum – Таргум (арамейський переклад Старого Заповіту) [7: 904], Torah – Тора, книги Закону [7: 932], bethel – святе місце, святе святих [7: 91], It. campanile – дзвіниця [7: 139].

Однак переважна більшість прямих іншомовних запозичень в корпусі термінів АХБТ є повністю адаптованою в англійській мові, тобто пройшла процес асиміляції в мовіреципієнті. Під асиміляцією, слідом за І.М. Крейном, розуміємо ступінь наближення запозиченого слова до якостей слів основного лексичного складу мови [4: 11]. До термінів, які пройшли процес асиміляції, зараховуємо такі: attrition – лат. attritio “атриція (покута)” [7: 61], circumincession – лат. circumincessio “Триіпостасне Божество” [7: 177], clergy – фр. clergé

– лат. clēricātu-s “духовенство” [7: 181] та інші. Слід зауважити, що потрапивши до англійської мови, латинізми пройшли етап фоно-морфологічного засвоєння, причому в цих термінах не відбувалося значних змін у їх графічній формі.

Запозичені французькі та латинські слова під час входження в англійську мову поряд із заміною іноземних звуків на відповідні або схожі англійським та включенням даних слів до граматичної системи мови підлягали також зміні словесного наголосу. Майже в усіх двоскладових та трискладових французьких іменниках наголос з кінцевого був перенесений на перший склад [7: 158]. Прикладом такого переносу наголосу є термін: ′ordinance – OFr. ordenance “обряд таїнства” [7: 632]. Двоскладові терміни, які потрапили в англійську мову до 1500 року, майже повністю пройшли англіцизацію наголосу, а слова, які були запозичені пізніше, виявляють менший рівень асиміляції [3: 35]. Трискладові терміни асимілюються значно складніше і повільніше, а їх кількість зменшується залежно від більш пізньої дати запозичення.

Аналіз мовного матеріалу показав, що загальний обсяг термінів, які потрапили до АХБТ способом прямого запозичення складає 1428 одиниць (72,08 % всіх термінів), з них 91 термін (4,59 %), не зазнав процесу асиміляції, а зберіг свою первинну форму в написанні та вимові.

Менш поширеним способом запозичення нових термінів в АХБТ є калькування. Під калькою розуміють “утворення нового фразеологізму, слова або нового значення слова шляхом буквального перекладу відповідної іншомовної мовної одиниці” [1: 211]. Терміникальки в АХБТ представлені як окремими словами, так і словосполученнями, наприклад:

1.gospel “євангеліє, добра новина” – калька з eecl.L. bonna annuntiatio, bonus nuntius, як літературна інтерпретація eccl.L. evangelium, Gr. εύ-αγγέλιον “євангеліє” [7: 407], backsliding “апостазія” – eecl.L.- late Gr. apostasia (f. apò “away, off” + stênai “stand”) [7: 43], Almighty “Всемогутній” – калька з лат. Omnipotent (omni “all” + potent ) [7: 27] (всього 98 од., 4,94 %

всіх термінів);

2.Holy of Holies “Святе святих” – лат. sanctum sanctorum [7: 445], holy water “агіасма (свята вода)”– лат. aqua benedicta (грецьк. agiasma) [7: 445], the Holy Ghost “Святий Дух”– лат. sanctus spiritus [7: 445] (109 од., 5,5 % всіх термінів).

Окрім двох основних видів запозичення, виокремлюють також третій вид, який називають частковим калькуванням. До нього відносять ті випадки, коли одна частина слова може бути запозичена, а інша – перекладена, або наявна в цій мові [1: 211]. Проведене дослідження показало, що в АХБТ змішані запозичення або часткові кальки переважають над повними і налічують загалом 348 одиниць, що становить 17,55 % всіх термінів, і складаються вони із термінів-композитів і термінів-словосполучень:

1.altar-bread “хліб причастя”– лат. altar + д.англ. breād, clergyman “духовна особа

(пастор, священик)” – фр. clergé + д.англ. man, hymnmaker “автор церковних гімнів” – лат. hymnus + д.англ. maсіаn (всього 48 од., 2,42 % всіх термінів).

36

2. Communion bread “причастя” – фр. сommunion і англ. bread, Church Fathers “Отці Церкви” – грецьк. Church і англ. Father, angel of the Lord “ангел Господній” – фр.-лат.-грецьк. angel і англ. the Lord та інші (300 од., 15,13 % всіх термінів). Наявність часткових кальок у корпусі АХБТ свідчить, на нашу думку, про спроби носіїв англійської мови залучати до передачі нових християнсько-богословських понять лексичні одиниці рідної мови. Великий обсяг запозиченого іншомовного матеріалу та складність християнсько-богословських понять обумовили, очевидно, часткову субституцію окремих частин запозичених термінів.

Результати дослідження основних способів запозичення термінів в АХБТ відображені в таблиці 1.

Таблиця 1. Основні способи запозичень в англійській християнсько-богословській

терміносистемі

Висновки. Аналіз способів запозичення іншомовних термінів свідчить, що переважна більшість термінів АХБТ, яка складає 1428 одиниць, що становить 72,01 % всіх термінів, є прямими запозиченнями. Більшість із них пройшли процес повної чи часткової асиміляції, і складають 1337 одиниць, що становить 67,42 % від усього зібраного матеріалу. Порівняно невелика кількість термінів, яка складає 91 одиницю, що дорівнює 4,59 % всього матеріалу, є пізніми “прямими запозиченнями”, які не змінили свій іншомовний вигляд (графічний і фонетичний) і вважаються неадаптованими. Важливим способом запозичення нових християнсько-богословських понять в АХБТ є також калькування. Загальний обсяг термінівкальок налічує 555 одиниць, що становить 27,98 % всього мовного матеріалу, зокрема повні кальки складають 207 одиниць (10,44 % всіх термінів), а часткові – 348 одиниць (17,55 % всіх термінів). Перевага прямих запозичень над кальками пояснюється, на наш погляд, новизною християнсько-богословської термінології та всієї системи понять, яку вона відображала, для носіїв англійської мови. Поняттєвий апарат християнсько-богословської терміносистеми формувався і розвивався теологами східного та західного богословських центрів на основі грецької та латинської мов. Тому, напевно, для спеціалізованого опанування новою системою понять і її адекватним мовним вираженням англійськими суб’єктами християнсько-богословської діяльності надавалась перевага іншомовним термінам у порівнянні з питомими.

Перспективи подальшого дослідження. Перспективою подальшого дослідження є вивчення епонімічних номінативних одиниць в галузі християнського богослов’я з погляду їх етимології та семантики.

БІБЛІОГРАФіЯ

1.Арапова Н. С. Калька / Н.С. Арапова // Лингвистический энциклопедический словар / Глав. ред. В.Н. Ярцева. – 2-е изд., дополн. – М. : Большая Российская энциклопедия, 2002. – С. 211.

2.Бруннер, Карл. История английского язика: в 2 т. / К. Бруннер. – М. : УРСС, 2003. – 886с.

3.Володарская Э. Ф. Изменение ударения во французких заимствованиях английского языка как признак интеграции иноязычного материала / Э.Ф. Володарская // Вопросы филологии / Глав. ред. Э.Ф. Володарская, В. А. Виноградов. – 2005. –

№3 (21) – С. 31-40.

4.Крейн И. М. Французские заимствования ХIХ в. в английском литературном языке: автореф. дис. на соискание учен. степени канд. филол. наук / И.М. Крейн. – М.: Изд-во МГУ, 1963. – 19 с.

5.Національні та інтернаціональні компоненти в сучасних терміносистемах / [Симоненко Л. О., Соколова С. О., Короненко І. В. та ін.].– К. : Наук. думка, 1993. – 237с. – (Мовознавство).

6.Erickson, M. J. Christian Theology. 2nd Edition / M. J. Erickson. – Grand Rapids : Baker, 1998. – 1354p. [CT]

7.The Oxford Dictionary of English Etymology / by G. W. S. Friedrichsen, R. W. Burchfield, C. T. Onion. – Oxford University Press, USA, 1996. – 1042p. [ODEE]

8.Westminster Dictionary of Theological Terms / Ed. by Donald K. McKim. – Louisville : Westminster John Knox Press, 1996.

– 310p. [WDTT]

37

ВІДОМОСТІ ПРО АВТОРА Людмила Закреницька – старший викладач кафедри іноземних мов Хмельницької гуманітарно-педагогічної академії. Наукові інтереси: термінологічні системи, фахові мови.

ІНТРАЛІНГВАЛЬНА МОТИВАЦІЯ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ЕВОЛЮЦІЇ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ КІНЦЯ XIX – ПОЧАТКУ XX СТОЛІТТЯ

Тетяна АГІБАЛОВА (Харків, Україна)

У статті досліджуються інтралінгвальні чинники інтелектуальної еволюції української літературної мови наприкінці XIX – на початку XIX ст. Описується динаміка розвитку функціональних стилів, що дозволяє оцінити інтелектуальний потенціал мови в зазначений період.

Ключові слова: інтелектуальна еволюція, інтелектуалізація, мовна картина світу, інтелектуальний код, лінгвістична онтологія, функціональний стиль, дискурс.

The article deals with intralingual causes of the intellectual evolution of the Ukrainian Literary Language in the late 19th and early 20th centuries. The research of progressive dynamics of functional styles gives the possibility to value a degree of the intellectual development of the language in specified period.

Key words: intellectual evolution, intellectualization, language picture of the world, intellectual code, linguistic ontology, functional style, discourse.

В останнє десятиліття мовознавці все частіше звертають увагу на процеси інтелектуалізації української мови, зокрема на інтелектуалізм слова як одиниці, що є засобом реалізації ментального досвіду та поєднує в собі поліваріантну гіпотетичну можливість і водночас реалізацію її мовленнєвого потенціалу. Концептуальне осмислення інтелектуальної динаміки літературної мови в аспекті її історичного розвитку і перспективних інтерпретаційних методологій становить один із продуктивних напрямів модерного лінгвістичного дискурсу. Сучасні лінгвістичні студії оперують такими поняттями, як „інтелектуальне поетичне слово”, „явища інтелектуалізації літературної мови”, „інтелектуалізм мовотворчості”, (С. Єрмоленко), „процеси інтелектуалізації української мови” (Л. Мацько), „інтелектуальний пафос мовотворчості” (Л. Ставицька), „інтелектуальна еволюція української мови” (Л. Шевченко), „лексика загальноінтелектуального характеру”, „загальноінтелектуальна термінологія” (Я. Януш) та ін.

Актуальність проблеми визначається сучасними пріоритетами гносеології, що акцентує увагу на „питанні про обсяг і межі лінгвістичної онтології” [4]. Проблема окреслення обсягів і меж лінгвістичної онтології з погляду її здатності до інтелектуального конструювання, сформульована й проаналізована як фундаментальний складник сучасної лінгвістичної теорії (Н. Арутюнова, С. Єрмоленко, Ю. Карпенко, М. Кочерган, Л. Лисиченко, Л. Мацько, О. Муромцева, В. Русанівський, Ю. Степанов, О. Тараненко, Л. Шевченко та інші), „звернена до мовної картині світу як лінгвально модельованої суми інтелектуальних уявлень народу про буття: мова є кодом, формою генетичної, спадкоємної традиції пізнання; мовні форми дають змогу реконструювати та системно представити витоки національної свідомості, її здатності до трансформації” [7].

Період другої половині XIX – початку XX ст., на думку дослідників, позначений тяжінням до інтенсифікації процесів інтелектуалізації української літературної мови як вищого ступеня прояву ментальності на рівні мовних одиниць. В той час, коли Наддніпрянська Україна знала переважно дяківську науку, викладання в середніх школах у Галичині, на Буковині й Закарпатті велося німецькою мовою, згодом (із 1867року) – польською, а українська мова викладалась як предмет, літературні твори набувають значення національно-культурних актів, направлених на самоідентифікацію особистості, визначення її місця в соціальній історії народу. Творчий пошук передової інтелігенції на тлі здобутків попередніх поколінь митців був спрямований на інтелектуалізацію українського національного культурного простору на всіх його рівнях.

Мета статті – визначити ступінь досліджуваності проблеми інтелектуалізації української літературної мови кінця XIX – початку XX ст. в сучасному мовознавстві.

38

Завдання дослідження:

-проаналізувати мовознавчі праці, присвячені питанню інтелектуалізації української мови у зазначений період;

-акцентувати увагу на виокремленні інтралінгвальних чинників інтелектуальної еволюції української літературної мови кінця XIX – початку XX ст.

Сучасні лінгвістичні студії розглядають процес еволюції літературної мови як такий, що відбувається безперервно під впливом численних інтрата екстралінгвальних факторів, проте інтелектуальне осягнення культурного простору українського лексичного фонду в його хронологічній віднесеності та функціональній здатності визначається як значною мірою персоніфіковане [7: 320]. Робота над мовою власних творів, теоретичні погляди на особливості формування української літературної мови як специфічного національного

феномену П. Куліша, М. Старицького, І. Франка, Лесі Українки, А. Кримського, М. Коцюбинського, Б. Грінченка, П. Грабовського, І. Нечуя-Левицького сприяли становленню і закріпленню єдиних норм лексичного складу мови в досліджуваний період.

Прагнення бачити в мові не „мужиче наріччя”, а засіб міжкультурної комунікації простежується в епістолярній спадщині українських культурних діячів. Зразки цього жанру дають уявлення про активні процеси, що відбувались в українській мові кінця XIX – початку XX ст., оскільки автори листів були її безпосередніми творцями. Письменники обґрунтовували в листах уживання лексичних одиниць як засобу поетичного вираження думки, відшліфовували техніку копіткого редагування, роботи над кожним словом. Мовознавці наголошують на тому, що саме аналіз епістолярних зразків „переконливо свідчить про науковий підхід їх авторів до проблем формування літературної мови, до потреб функціональної та експресивної стильової диференціації мови і лінгвістичних засад правопису, до мовної освіти взагалі, до проблем теорії і практики перекладу, психології художньої творчості, жанрового поділу літератури і фольклору та інших фундаментальних проблем мовознавства і літературознавства” [1: 194] .

Філологічна думка другої половині XIX – початку XX ст. має багатовекторний характер і спрямована на визначення критеріїв, принципів та засад нормативності, можливості стилістичної диференціації мовленнєвих одиниць, шляхи подальшого розвитку української літературної мови на тлі її інтелектуального пошуку. Інтелектуальне осмислення національної мовної культури у зазначений період, на думку Л. І. Шевченко, визначається

(„Початки до уложення номенклатури і термінології природнописної і народної” 1864–1879 рр.); словникова робота П. Білецького-Носенка, О. Афанасьєва-Чужбинського („Словарь малорусского наречия” 1855 р.), К. Шейковського („Опыт южнорусского словаря” 1861-1886 рр.), М. Закревського („Словарь малороссийських идиомов” 1861 р.) та ін.;

-дослідження історичного розвитку української мови: внутрішньої форми слова – О. Потебня, історичної фонетики української мови – П. Житецький;

-вироблення наукових засад опису діалектної мови (І. Верхратський, К. Михальчук,

О. Потебня) [7: 322-323].

Час нових даностей викликає інтенсифікацію розвитку нових інтелектуальних потенцій як рефлексії мови на зміну потреб комунікації. Інтелектуальна репрезентація осягнення індивідом буття вимагає нових форм, що адекватно відображатимуть його мовну картину світу, процеси пізнання, нові поняття. Це доба інтенсивних змін в українській літературній мові, зокрема в її лексичному складі, спрямованих на збагачення засобів абстрактного вираження, створення системи наукової і публіцистичної лексики, що було усвідомлено передовим письменством. Завдяки активній діяльності у напрямі розкриття інтелектуального коду сучасної мовленнєвої дійсності О. Потебні, А. Кримського, І. Франка, М. Павлика,

39

М. Коцюбинського, Лесі Українки починає формуватися система функціональних стилів літературної мови нового часу. За активної участі І. Франка наукове представлення української мови визначилося в термінах: арго, фонетична альтернація, ономастика, синтаксична конструкція, суфікс, означення [6: 714]. І. Франко одним із перших формує й формулює стилістичні параметри науково-публіцистичних і власне наукових текстів – так починає формуватися система функціональних стилів літературної мови нового часу. Письменникові належить тлумачення поняття „науковий термін”, як і самі численні терміни філологічні, політичні, соціально-економічні та з інших галузей знання.

Українська літературна мова цього часу активно засвоює термінологічні європеїзми: епос, ідея, класицизм, натуралізм, символізм, літературний центр, містерія, опозиція, офіціальний, пропаганда та інші, як і творить власну термінологію: душевність, книжність, просвіта, становище, твір [5: 253], що, безумовно, свідчить про інтелектуалізацію і мовної системи, і принципів теоретичного осмислення процесів її розвитку.

Велике значення в поповненні української мови запозиченнями відіграли переклади світової класики, здійснені С. Руданським, М. Старицьким, І. Франком, П. Грабовським, Лесею Українкою, А. Кримським. Зокрема перекладалися твори Шекспіра, Байрона, Бернса, Джерома К. Джерома (англомовна література), Гейне, Гете, Лессінга, Гауптмана (німецькомовна література), Данте (італійська література), Гюго, Доде, Дюпона (французька література), Ібсена, Гамсуна (норвезька література).

Більшість мовознавців акцентує увагу на тому, що лексичний склад української літературної мови кінця XIX – початку XX ст. розвивався в напрямі до його „абстрактизації” [3, 5]. Спостереження над лексико-семантичними та словотворчими особливостями нових слів дають підстави стверджувати, що збільшення кількості абстрактної лексики відповідало доконечній потребі української літературної мови і усвідомлювалось передовими письменниками, які послуговувалися лексикою як запозиченою з європейських мов, так і утвореною від українських коренів. Словниковий склад насамперед поповнювався мовними одиницями на позначення:

-опредметнених ознак (словотворчі типи з суфіксами -ість, -ств(о), -ізм (- изм), -щин(а), - чин(а): строгість, безпринципність, обмеженість, анонімність, хижацтво, презирство, геройство, розбишацтво, демократизм, українізм, націоналізм, буденщина, канцелярщина) [3: 13, 18, 22, 25];

-опредметнених дій (словотворчі типи з суфіксами -нн(я), -енн(я), -інн(я), -тт(я), -аці(я), -к(а), -ок і нульовим суфіксом: спостереження, тяжіння роздвоєння, переведення, унаслідування, розвиття, спожиття, реалізація, агітація, ілюстрація, реабілітація, наслідки, розв'язка, забуток, виявок, вплив, порив, застій) [3: 28, 29, 31,35];

-прихильників певних політичних напрямків, послідовників різних учень, носіїв деяких духовних рис і ознак: нігіліст, радикал, утопіст, митець, експлуататор, народник [2].

Висновки. Аналіз мовознавчих досліджень дає змогу зробити висновок, що проблема інтелектуальної еволюції української літературної мови кінця XIX – початку XX ст. в діахронії в сучасній лінгвістиці досліджена на високому рівні. Науковці доходять висновку, що плідні мовно-літературні пошуки плеяди українського письменства мали за мету вирішити фундаментальне питання єдності літературної мови українського народу, оновлення її функціональних меж, розширення словникових і стилістичних можливостей. Саме в надрах епістолярного стилю в приватно-діловому та офіційно-діловому листуванні закладаються основи сучасного офіційно-ділового стилю. У руслі інтелектуальної репрезентації осмислення народом буття представники української інтелігенції на чолі з І. Франком формулюють стилістичні параметри текстів публіцистичного та наукового спрямування та починають формувати систему функціональних стилів літературної мови нового часу. Проте питання актуалізації інтелектуального потенціалу української літературної мови в жанровому розмаїтті художньої творчості окремих представників українського літературної ниви кінця XIX – початку XX ст., зокрема Лесі Українки, висвітлено недостатньо.

40