7. Інші механізми регуляції імунної відповіді

Відомо, що певні мембранні системи сприяють передачі регулюючих сигналів всередину клітини. Найбільш активними є простагландини, лейкотрієни та ліпоксини. Передачу міжклітинних сигналів здійснюють цитокіни, а також медіатори, які походять з ліпідів клітинних мембран – ейкозаноїди та тромбоцит-активуючий фактор, які синтезуються мембранними ліпідами запалених клітин. Ейкозаноїди – це окислені продукти арахідонової кислоти, з яких під впливом різних внутрішньоклітинних ферментів утворюються наступні речовини: простагландини (фермент – циклооксигеназа); лейкотрієни та ліпоксини (фермент-ліпоксигеназа); гідроксиейкозаноїдна та епоксиейкозаноїдна кислоти (фермент – епоксигеназа).

Арахідонова кислота синтезується в організмі з жирів та лінолевої кислоти. Вона міститься в мембрані і естерифікується в фосфоліпіди (фосфатидилхолін, фосфатидилетаноламін, фосфатидилінозитол). Порушення цілісності мембрани клітини (фізична, хімічна та імунологічна травма) викликає активацію мембранних механізмів. PGE2 (простагландин Е2) пригнічує функції Т- та В-лімфоцитів та активність натуральних кілерних клітин. Простагландини є модуляторами клітинного та гуморального імунітету.

Процес формування набутого (адаптивного) імунітету є складним і має наступні етапи:

1) антигенна стимуляція;

2) процесінг та презентація антигену;

3) антигенспецифічне диференціювання Т-лімфоцитів;

4) формування субпопуляцій Т-лімфоцитів, продукція цитокінів;

5) передача інформації про структуру антигенів В-лімфоцитам та Т-

цитотоксичним лімфоцитам;

6) антигенспецифічна диференціація та проліферація В-лімфоцитів та

Т-цитотоксичних лімфоцитів;

7) утворення плазматичних клітин, синтез ними специфічних

імуноглобулінів та реалізація специфічних механізмів кілінгу;

8) формування первинної та вторинної імунної відповіді;

9) утворення імунних комплексів;

10) формування імунологічної пам’яті.

Л е к ц і я 4

ВІКОВИЙ ІМУНІТЕТ

Формування та становлення імунної системи – це процес, який залежить і визначається через взаємодію генної регуляції імунної системи з факторами (антигенами) зовнішнього середовища. Згідно до концепції Solomon J.B. (1978), в онтогенезі людини та тварин існують віхи, які визначають перехідні періоди загального розвитку та еквівалентні стани імунної системи. При внутрішньоутробному розвитку - це вік 8-12 тижнів, коли відбувається закладка органів та розвиток клітин і молекул імунної системи. Важливе значення в цей період належить спадковим факторам, які в подальшому можуть визначати особливості функціонування імунної системи людини. Так, спадкові фактори визначають силу чи слабкість імунної відповіді на певні антигени; схильність до формування різних типів імунопатологічних реакцій та станів; визначають так званий “конституційний” імунітет, тобто стійкість (резистентність) організму до різних хвороботворних патогенів. Тобто, існує сума генів, які регулюють особливості імунної відповіді конкретної особи.

Особливості внутрішньоутробного розвитку імунної системи впливають на стан її функціонування після народження дитини.