25.2. Структура типового договору та змістове наповнення його головних розділів

Незважаючи на явну розмаїтість договірної системи і наявність певної специфіки для кожного виду договору, в цілому їх структураі зміст мають багато спільного. Ця спільність передбачає обов'язкову наявність у кожному договорі таких розділів або положень:

• Преамбула.

• Предмет договору.

• Права та обов'язки сторін.

• Порядок розрахунків.

• Відповідальність сторін.

• Обставини непереборної дії.

• Термін дії договору.

• Умови дострокового припинення договору.

• Спори за договором.

• Юридичні адреси сторін.

• Підписи сторін.

Коротко зупинимося на змістовій наповненості кожного розділу, звертаючи особливу увагу на деякі принципові положення. За основу візьмемо, скажімо, договір з автором (власником авторських прав) на використання твору.

Преамбула. У цій частиш договору вказуються офіційні назви сторін та повні прізвища, ім'я, по батькові тих відповідальних осіб, хто підписує цей договір. З видавничого боку це, як правило, директор або головний редактор, які на основі діючого Статуту уповноважені виконувати цю місію. Зазначаються також дата і місце укладання. Останнє має принципове значення, якщо укладається договір з іноземним автором чи видавцем. Адже від цього залежить, за законодавством якої країни розглядатимуться спірні моменти, якщо такі виникнуть у процесі виконання такого договору.

Предмет договору. Залежно від виду договору його предмет є різний; замовлення автору видавництвом на створення конкретного твору; передача видавництву виняткових чи не виняткових прав на видання і подальше розпорядження твором; придбання ліцензії тощо.

Тут чітко зазначаються основні параметри майбутнього видання (автор, назва твору, його обсяг — у сторінках, обліково-видавничих аркушах чи в кількості знаків, мова видання та його наклад). Всі інші дані, які стосуються оформлення, технічних характеристик майбутньої книги, обумовлюються в наступному розділі.

Права та обов'язки сторін. На початку - про обов'язки, які потребують ретельного обговорення напередодні складання договору і фіксації їх у документі.

Авторові передусім призначається конкретний термін здачі видавництву всього комплекту оригіналу. Комплектність оригіналу передбачає наявність його частин (таблиць, ілюстративного матеріалу, додатків, змісту), підписаних автором. З практики видавництв відомі немало прикладів, коли відсутність однієї з частин чи. тривіальна обіцянка автором «донесу згодом» негативно відбивалися на термінах' проходження оригіналу на етапах редакційної підготовки, а нерідко - й виходу в світ. І вину тут має брати вже видавництво.

Важливо обумовити в договорі, в якій формі подається оригінал до видавництва (за комп'ютерного складання тексту самим автором важливо отримати від нього паперовий варіант та дискети). Попередня ретельна перевірка дискет на можливі технічні вади, можливість чи неможливість «стикування» комп'ютерних систем автора і видавця допоможе уникнути багатьох неприємностей і клопотів, які можуть виникнути у видавництва після підписання договору

У випадку, коли твір створюється кількома авторами (колектив авторів), у договорі варто передбачити обов'язкове підписання оригіналу всіма авторами і чітке зазначення тих частин (параграфів, розділів) твору, які писав той чи інший автор. Це допоможе уникнути можливих непорозумінь між авторами і видавництву в майбутньому.

В обов'язки авторові можуть вноситися пункти про здійснення коректур твору у відповідності до погоджених термінів та про обсяг авторської правки на етапі першої і другої версток. Це потрібно передусім видавництву для безумовного дотримання виробничих графіків проходження роботи, а також для узабезпе-чення себе від можливих додаткових матеріальних затрат, викликаних бажанням автора вносити надмірні й безкінечні доповнення та виправлення в текст, не викликаних кон'юнктурними правками.

В історії видавничої справи відомі випадки неодноразових судових позовів, скажімо, французьких видавців на свого видатного земляка Оноре де Бальзака,який так захоплювався правками У робочих верстках, що нерідко приводило до необхідності в черговий разнабирати текст заново, а неправити його в окремих місцях. Частокоректурний обмін між автором і видавництвом тривав так довго, що це спонукало останніх звертатися до суду, аби змусити видатного майстра слова, знавця «людської комедії», врешті, підписати останній варіант верстки. З практики сучасних видавництв обсяг авторської правки у зверстаному тексті не повинен перевищувати 10 відсотків вартості всього набору оригіналу. У випадку крайньої необхідності додаткових виправлень і вставок автором у договорі нерідко зазначається, що вартість таких понаднормативних правок оплачує сам автор.

Є ряд зобов'язань і самого видавництва. Вони передусім стосуються термінів видання твору в світ (безумовно, кожен видавець прагне відтягнути цей термін, по можливості, на пізніше, дбаючи про певний запасний час на випадок непередбачених затримок у процесі редакційно-видавничої роботи над твором). Ряд авторів спеціально наполягає на пункті договору, за яким видавництво зобов'язується не вносити будь-яких змін у сам твір та його назву, а також не додавати до нього інших матеріалів (ілюстрацій, схем, передмов, коментарів) без погодження з автором.

Обов'язково в договорі зазначається наявність на звороті титулу кожного примірника міжнародного знаку охорон авторського права (копірайт) та точного тексту біля нього із зазначенням року початку охорони такого права. За зарубіжним досвідом, якщо автор продав виняткові права видавцеві, знак копірайт охороняє права видавця, а не автора. На вітчизняних книгах зазвичай такий знак ставиться двічі: він охороняє права і видавця, і автора. У договорі також обумовлюється кількість безплатних (авторських) примірників, які видавництво зобов'язане видати авторові (упоряднику, перекладачеві). В радянські часи така кількість теж була суворо регламентованою: авторові - 10 примірників (ця кількість була незмінною навіть у випадку, коли книгу писав колектив авторів, наприклад, з 12-15 чоловік). Перекладач одержував безкоштовно 5, упорядник - лише 2 примірники. Нині цю норму встановлюють за взаємною згодою сторін. У попередні роки була поширеною практика розрахунку видавництва з автором не гонораром, а відповідною кількістю книг, яку автори змушені були продавати. Це вважається явним порушенням авторського права і серйозні видавці намагаються до такої форми взаємостосунків з автором не доходити.

Щодо прав сторін. У договорі вказується право видавництва відхилити твір через його непридатність до видання з точки зору змісту і структури, якщо це виявиться в процесі редакційної підготовки або внутрішнього чи зовнішнього рецензування. У такому разі видавництво письмово обґрунтовує причини припинення своєї праці над авторським оригіналом. Воно також має право розірвати угоду з автором у випадках: якщо автор не подав твір в установлений договором термін (вперше після підписання угоди чи після обмовленого терміну доопрацювання в процесі редакційної обробки), якщо суд виявить несумлінність автора у виконанні замовленого твору (йдеться передусім про плагіат чи примітивну компіляцію).

Розірвати підписаний договір має право і автор. Це буває у випадках, коли видавництво не випустить у світ твір в установлений договором термін. Автор також має право після закінчення чинності дії договору відмовитися від перевидання в цьому видавництві твору й далі розпоряджатися ним на свій розсуд. Останнім часом автори все активніше стали наполягати на внесенні до договору окремим пунктом свого права доступу до фінансових документів видавництва, які стосуються ходу реалізації своєї книги і величини одержаного прибутку.

Порядок розрахунків. Це дуже відповідальний і важливий розділ договору для обох сторін. Формулювання кожного пункту тут потребує особливо ретельної його «проробки» напередодні підписання договору. Йдеться про розмір гонорару і терміни його виплати (у інших видах договорів - величину суми і терміни оплати за одержання ліцензії чи друку накладу).

За радянських часів проблем у взаємостосунках видавництв і авторів з приводу гонорарів практично не виникало, оскільки Міністерство культури кожної союзної республіки, за погодженням з Держкомпраці, розробляло спеціальні документи щодо ставок авторського гонорару і розцінок на всі види творів, а також за створення і відтворення у друку всіх творчих робіт (ілюстрації, таблиці, заставки, титульні аркуші, серійні видання, макети видань тощо). Документи ці регламентували оплату в конкретній сумі буквально по кожному виду літератури, включаючи реферати, огляди, вступні статті, коментарі, примітки, кросворди, і навіть розробку теми плакатів, проспектів. Скажімо, за твори суспільно-політичної і наукової літератури встановлювалися найвищі ставки гонорару — до 300 рублів за 1 аркуш, навчальна література оплачувалася в межах до 200, лекції І курси для студентів - до 150 рублів. Добре оплачувалися твори для дітей дошкільного і молодшого шкільного віку (за прозу до 1 аркуша або вірш до ста рядків автор претендував до 400 руб). А один рядок вірша оцінювався в 1,5-2 рублі. Величина гонорару залежала також від тиражу (всім відомі так звані потиражні, які значно збільшували винагороду, коли твір видавався масовим накладом). Окремі ставки передбачалися за кожне наступне перевидання твору

Цими розцінками українські видавці користувалися практично до введення в нашій державі гривні, помножуючи, відповідно до темпів Інфляції визначені радянські гонорарні ставки на певний коефіцієнт.

В умовах ринкового характеру розвитку видавничої справи питання про типові ставки гонорарів відійшли на задній план. Визначаються вони тепер здебільшого самостійно відповідно до домовленості сторін. А це нерідко призводить до суперечностей між авторами І видавцями щодо розмірів цих сум і порядку їх виплат. Зрозуміло, що видавець хоче ці суми максимально скоротити, натомість автор не бажає просто за так віддавати в розпорядження видавця результат своєї кількарічної праці, тим більше, якщо вона може виявитися вартісною. Однак останнім часом автори одержали для себе вагомий козир у вигляді постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження мінімальних ставок винагороди (роялті) за використання об'єктів авторського права і суміжних прав», яка вийшла на початку 2003 року. Мінімальних ставок винагороди за різні види літератури змушені тепер дотримуватися й видавці.

Отож, актуальним у договорі є розмір, порядок і терміни розрахунків видавництва з автором за наданий для видання твір. Практика засвідчує кілька поширених варіантів оплати:

* чітко фіксована сума за один друкований аркуш (наприклад, 300 гривень за аркуш);

• чітко фіксована сума за весь твір, так звана акордна оплата (наприклад, 5 тисяч гривень);

* конкретний відсоток від відпускної ціни кожного примірникатвору;

• конкретний відсоток від прибутку за твір.

У двох останніх випадках величина договірного процента коливається від 1 до 15. Зарубіжна практика книговидання фіксує найоптимальніший варіант оплати авторського гонорару — 12-15 відсотків. В Україні до цього показника видавці йдуть дуже неохоче, пояснюючи це ризиками, високими податковими поборами держави та нестабільністю справ у галузі.

Тенденції українського книговидання засвідчують, що перші два варіанти дуже вигідні видавцям, але є кабальними і не зовсім прийнятними для авторів. Останні воліють мати справу з відсотками від прибутку або від ціни кожного примірника. Тоді їхній гонорар буде захищений від можливої інфляції. Особливо важлива фіксація цього положення в умовах, коли видавець під час попередніх переговорів прагне заплатити авторові якусь незначну акордну суму на початку співпраці, а потім сповна користуватися тим твором, диктуючи ринку свою відпускну ціну.

Терміни оплати, зазначені в договорах, можуть сильно коливатися в часі. Поширені такі:

• аванс при підписанні договору;

• акордна сума після передачі оригіналу видавництву;

• певна сума після підписання твору у світ;

• певна сума після надрукування накладу;

• певна сума після реалізації якоїсь частини накладу (першої тисячі, половини, всього накладу).

Не зайве нагадати видавцеві, що при розробці цього розділу договору аби в стосунках з автором не виникало підозр і непорозумінь, йому слід користуватися статтями Закону України «Про авторське право і суміжні права», прийнятий Верховною Радою наприкінці 1993 року, де інтелектуальні права творця рукопису достатньо захищені.

Відповідальність сторін. У цьому розділі договору сторони фіксують міру своєї відповідальності у випадках, які можуть призвести до порушення якогось із пунктів домовленості. Найчастіше це стосується порушення термінів подання оригіналу автором чи випуску я світ твору видавцем. У відповідності до закону, сторона, яка не виконала зобов'язань щодо авторського договору, або виконала його неналежним чином, зобов'язана матеріально відшкодувати збитки. Слід пам'ятати також, що сторона, якій завдано збитків, обов'язково захоче скористатися таким юридичним поняттям, як «упущена вигода». У сумарному виразі це може бути певний відсоток від розміру обумовленого гонорару, вартості затрачених робіт або чітко фіксована цифра чи певна кількість мінімальних розмірів заробітної плати, яка діє на момент порушення договору у відповідності до урядового рішення.

Обставини непереборної дії. Цей розділ чи положення є свідченням цивілізованого підходу двох сторін до розуміння і сприйняття тих обставин, за якими може наступити невиконання обумовлених зобов'язань і за що вони не зможуть нести відповідальності. Термін «обставини непереборної дії», який часом замінюється в договорах словосполученням «форс-мажорні обставини», означає: пожежі, землетруси, інші серйозні природні стихійні лиха, а також військові дії будь-якого роду, які виникають після підписання договору і можуть істотно вплинути на спроможність сторін виконувати їхні зобов'язання за цим договором. Про такі обставини, як правило, сторони зазначають у більшості договорів, сподіваючись, що вони все ж не настануть.

Термін дії договору. Принциповість записів у цьому розділі полягає в тому, що видавець прагне такий термін дії продовжити. Адже у випадку швидкої реалізації першого накладу книги є можливість додрукувати його аби здійснити перевидання. У межах дії угоди це можна робити і без згоди автора. Натомість з тих же причин автор зацікавлений, аби час дії угоди був не таким тривалим у часі. Як правило переважна більшість договорів на уступну авторських прав укладається на 3-5 років. Якщо цей термін у договорі з якихось причин не зазначений, його можна буде авторові розірвати лише через п'ять років.

Видавець повинен пам'ятати й іншу норму Закону про авторське право, де визначається термін охорони прав авторів у цілому (стаття 24). Знання цієї статті особливо важливе у випадках, коли видавець хоче видати твір, скажімо, покійного автора Так от, нашим законодавством надається охорона такому творові, яка діє протягом усього життя автора і 70 років після його смерті. Це ж стосується і творів, створених у співавторстві.

Спори за договором. Такі спори виникають нерідко. Вони можуть вирішуватися у відповідності до чинного законодавства тієї країни, на території якої цей договір підписано. Вітчизняним видавцям, які укладають договори з іноземними партнерами на спільні видання чи на придбання ліцензії, не варто ризикувати, підписуючи угоди у Франкфурті, Лондоні чи Женеві. Краще це робити в себе вдома. Інакше судовий розгляд справи в країні партнера, якщо до цього дійде, із «знанням» нашими видавцями чужих мов та чужого законодавства, може їм дорого обійтися.

Юридичні адреси сторін. Це необхідний атрибут будь-якого договору. Тут зазначаються місцезнаходження партнерів, а також усі банківські реквізити, за якими будуть здійснюватися всі платіжні операції. Точність і повнота таких записів важлива найперше для бухгалтерських служб. У випадках, якщо партнер зовсім невідомий, варто спробувати перевірити зроблені в проекті договору записи щодо його реквізитів, як також і його платоспроможності. Цим можна уникнути можливих неприємностей у процесі реалізації умов договору.

Підписують договір ті особи, прізвища яких зазначені на початку договору. На їхні підписи проставляються відповідні печатки, без чого документи вважаються не дійсними.

Як правило, договори складаються у двох примірниках державною мовою.

І, насамкінець, кілька принципових зауваг до інших видів договорів.

У договорі з поліграфічним підприємством на випуск поліграфічної продукції обов'язково слід вказати точні вихідні характеристики майбутнього видання. До них відносяться:

• назва видання;

• мова;

• наклад;

• формат;

• обсяг;

• вид оформлення (брошура в накидку, в розпуск, оправа);

• точні гатунки матеріалів (папір на текст, на форзац, на обкладинку), способи зшивання чи склеювання зошитів.

У цьому розділі також зазначаються вартість одного примірника та вартість усього накладу , а також термін його виготовлення. Також варто обумовити в договорі окремим пунктом важливість упаковки готової продукції відповідно до стандартів, як також і текст на етикетці упаковки.

Поліграфічні підприємства, навчені гірким досвідом працювати «у борг», коли їм нерадиві видавці обіцяли розраховуватися за видрукувану продукцію «в міру її реалізації», тепер здебільшого наполягають на виокремленні в договорі пункту про передоплату. Величина її коливається від 25 до 50 відсотків. Більший відсоток передоплати виставлятиметься для нових, маловідомих у видавничому світі, замовників.

Обов'язковою складовою цього виду договору є кошторис витрат на матеріали і виготовлення продукції поліграфічним підприємством.

Відповідальним для видавця є договір на випуск твору, що видається коштом автора або спонсора. З одного боку, таке видання є дуже вигідне для видавництва, адже кошти надає спонсор, який найчастіше й буває власником накладу. Отож, мороки з його реалізацією і необхідністю повернення вкладених коштів можна уникнути. Але нерідко саме на етапі оплати за виконану роботу й виникають непередбачені збої. Тут варто проявляти таку ж пересторогу, до якої вдаються і друкарі: не починати роботу з авторським оригіналом, особливо на етапі його поліграфічного відтворення, поки не з'ясуються остаточно засади фінансування. Принаймні пункт про передоплату на етапі підписання договору буде не зайвим.

У договорі на реалізацію видавничої продукції обов'язковими є такі пункти:

• вартість книжкової продукції, яку передає для реалізації продавцю видавець;

• порядок відвантаження (чиїм транспортом забезпечується доставка продукції до місця реалізації);

• порядок розрахунків (важливо вказати термін, за який продавець має перерахувати кошти видавцеві);

Нерідко реалізатор наполягає на внесенні до договору окремого пункту про повернення видавцеві частини продукції, яка протягом певного часу залишається непроданою.

Договори на реалізацію видавничої продукції, як правило, складаються в межах одного календарного року, далі сторони їх продовжують або складають новий договір. Розрахунки за кожне нове видання, яке виходить у світ, проводяться на основі оформлення відповідних документів (товарних та податкових накладних і доручень).

Тема № 26