23.1. Еволюція відносин у блоці «видавництво — поліграфія» в умовах ринку

Складний, тривалий у часі й замкнений в одне ціле цикл редакційно-видавничого процесу, кінцевою метою якого є створення й випуск у світ певного видавничого продукту, сучасному видавцеві не вдасться завершити без участі поліграфіста. Це представник тієї професії, яка ще на етапі запровадження друкарства відмежувалася від цеху редакторів (переписувачів, коректорів) як творців книги і покликана була займатися суто розмноженням (тиражуванням) різних видів друкованих видань та виробів, підготовлених видавцем.

Хоч існувати одна без одної ці дві складові видавничо-поліграфічної галузі у нинішній її структурі практично не можуть, стосунки між ними не завжди складалися райдужними. Особливо непростими вони були в недавню пору, за умов так званої централізованої планової системи тоталітарної держави.

Поставлені в рамки строгих лімітів, обсяги яких в умовах зростаючого попиту на книги були недостатніми, видавництва на шляху до виконання своїх намірів нерідко виглядали постійними прохачами, цілковито залежними від друкарів. Натомість їхні партнери, постійно перевантажені роботою, надто вибірково і прискіпливо ставилися до одержаних замовлень, розділяючи їх на вигідні й не вигідні для себе. Формальним приводом відмови друкарні від невигідного замовлення (а до такого відносилися зокрема малотиражні або складні за способом набору видання) була невідповідність підготовки видавничого оригіналу до складання існуючим нормативним вимогам.

Ці вимоги базувалися на старих галузевих стандартах, суб'єктивне тлумачення яких поліграфістами нерідко зводилося до абсурду Наприклад, підготовлений до складання оригінал майбутнього видання міг бути беззастережно повернутий видавництву, якщо на котрійсь із сторінок технолог друкарні виявляв більше п'яти виправлень, включаючи розділові знаки, здійснених рукою редактора чи коректора. У редакціях видавництв нерідко тоді влаштовувалися своєрідні змагання: хто здасть на виробництво найчистіший оригінал. На це тратилося непомірно багато часу й зусиль не лише технічних, а й творчих працівників видавництв.

Ситуація в цій справі в Україні різко стала змінюватися з кінця 80-х — початку 90-х років минулого століття. Суть кардинальних змін була викликана суспільно-економічними і технологічними чинниками.

До суспільно-економічних можна віднести:

• формування ринкових елементів у взаємостосунках «видавництво — поліграфічне підприємство»;

• роздержавлення існуючої видавничо-поліграфічної галузі;

• утворення нових поліграфічних та видавничих підприємств і підрозділів різних форм власності - корпоративних, приватних, колективних, спільних.

Технологічними чинниками змін стали:

• технічне переоснащення великих поліграфічних підприємств;

• активне витіснення високого друку новітніми технологіями, передусім офсетом;

• поява на ринку мобільних і недорогих засобів «малої поліграфії»;

• поступова комп'ютеризація видавництв.

Перелічені вище чинники вплинули й на відпрацьовану десятиліттями технологію редакційно-видавничого процесу. Активна заміна друкарських машинок сучасним комп'ютерним обладнанням дала змогу видавництвам виготовляти в «домашніх умовах» такий оригінал-макет, який оминав тривалий у часі процес складання, правки і форматування на поліграфічному підприємстві аркушів видання, й ставав придатним відразу для тиражування. Від друкарів, таким чином, було відібрано частину того «пирога», який вони досі «випікали» одноосібно і за який брали немалі ко-^шти. З іншого боку перебранняна себе частини функцій своїх партнерів наблизило видавців до безпосередньо виробничого процесу, спонукало їх активніше засвоювати ази поліграфії.

В лексиконі редакторів звичними ставали поняття «додрукарські (дополіграфічні) процеси у видавництві», «виведення оригінал -макету на плівки», «підготовка до виведення тексту на плівки у дзеркальному вигляді» тощо, за якими стояла неминуча внутрішня реорганізація усіх без винятку підрозділів видавництва.

Акценти у взаємостосунках між видавництвом і поліграфічним підприємством почали змінюватися. В умовах збільшення пропозиції поліграфічних послуг та матеріалів між друкарнями почалася конкуренція за замовника. У видавця з'явилася можливість вибору виконавця відповідно до наявних коштів і якісних характеристик видання.

Але в такій, у цілому позитивній, тенденції проглядається й негативна риса: деякі поліграфічні підприємства, переважно з новоутворених, прагнучи перехопити замовників у конкурентів, нерідко занижують планку вимог до якості підготовлених ори-гінал-макетів, закривають очі на явну «недотягненість» одержаного матеріалу. І даремно. Адже така невимогливість, як правило, згодом позначиться на якості віддрукованого накладу видання.

Отож, ознайомившись з особливостями стосунків з поліграфічними підприємствами в нинішніх умовах і готуючи до друку перші видання, початкуючий видавець має бути готовим знайти чіткі відповіді на такі запитання:

1. Яких основних вимог слід дотриматися під час підготовки і виведення оригінал-макету видання для тиражування на поліграфічному підприємстві?

2. Як і де вибирати оптимального виконавця замовлення?

3. Які документи і як слід оформляти з друкарнею для відкриття замовлення?

4. Якими є основні етапи роботи видавця з поліграфічним підприємством після здачі оригінал-макету і підписання плівок до друку?

Спробуємо окреслити можливі відповіді на ці запитання.