22.2. Критерії відбору та проблематика творів для перевидання
Що, як, коли і скільки перевидавати — ось запитання, правильні відповіді на які у видавничому колективі покликаний знаходити передусім редактор. Якими знаннями і навичками має він володіти, щоб легко орієнтуватися в зазначеній проблематиці й бути готовим пропонувати повторно до друку заздалегідь безпрограшні проекти? З широкого набору таких знань виділимо найголовніші:
знання української та світової історії видавничої справи;
знання тенденцій сучасного видавничого ринку та вплив на нього смаків читацької аудиторії різних вікових груп, а також професійної приналежності;
знання сучасних тенденцій літературного процесу;
знання різноманітних освітніх, просвітніх, наукових і навчальних програм, що діють на даний момент і на найближчу перспективу в державі.
Володіючи базою необхідних знань, стає легшою для розв'язання проблема критеріїв відбору. Зрозуміло, що із ствердженням ринкових засад у розвитку видавничої справи критерії ці зазнали помітних змін.
За
радянську добу розвитку України, коли
видавнича справа відносилася до важливої
ділянки ідеологічної роботи керівної
партії, найголовнішими критеріями
включення будь-якої позиції до видавничого
плану перевидань були: високий ідейний
рівень творів, ідеологічна відповідність
їх поточному моменту, чистота партійної
позиції автора. Видавці старшої генерації
добре пам'ятають, що річний план діяльності
кожного видавництва мав відкриватися
розділом видань чи перевидань до певної
річниці партійного з'їзду або ювілейних
дат народження партійних вождів.
Нині акценти помітно змістилися. Головними критеріями включення (чи не включення) творів для перевидання в умовах ринку стали:
читацький попит на книжковому ринку;
державотворчий аспект видань з програм держзамовлення;
рівень професійного виконання твору з точки зору змісту й оформлення;
заявки мережі публічних бібліотек;
заявки бібліотек навчальних закладів;
заявки замовників, які зацікавлені у фінансуванні окремих проектів перевидань;
зміни в навчальних програмах;
зміни в нормативно-правовій базі;
здатність поліграфічного підприємства відтворити видання за заданими видавництвом параметрами.
Окресливши для себе найголовніші критерії відбору, важливо з'ясувати, як впливають вони на проблематику видань. Іншими словами, спробуємо відповісти на запитання: які види видань за тематичним змістом сьогодні найчастіше перевидаються? Умовно пронумеруємо їх за питомою вагою щодо кількості друків і накладів.
22.2.1. Навчальна література. Нині (й на найближчу перспективу) це, без перебільшення, найпотужніший сегмент літератури, попит на який завжди був і залишається стабільним. Стосується він користувачів різних вікових категорій — від школярів молодших класів до студентів університетів. Проблема лише в тому, що ринок навчальної літератури в останні роки систематично зазнає великих і малих збурень. Пояснюється цет з одного боку, допущенням галузевим міністерством альтернативності у виборі підручників, а з іншого — частою зміною навчальних програм. Отож, перевидавати вдасться не всі підручники, а лиш ті, які витримали перевірку часом і визнані як еталонні. Тут редакторові важливо глибоко розбиратися в "юридичній силі" наданих Міністерством освіти і науки України грифів на новостворені підручники, в нюансах домінантних слів грифа — "затверджено", "допущено", "рекомендовано", в часових вимірах, коли підручник із експериментального стає нормативним тощо.
У цьому блоці виділимо такі підвиди перевидань, які можуть бути безпрограшними:
стабільні шкільні та університетські підручники з головних нормативних дисциплін, включаючи апробовані вже "Букварі";
посібники для вступників до ВНЗ;
посібники з вивчення іноземних мов;
двомовні або тлумачні словники.
22.2.2. Класика української та зарубіжної літератури. З кожним роком дедалі більше видавництв, особливо приватних, береться за продукування попередньо виданих в інших видавничих центрах творів красного письменства, які вивчаються як обов'язкові за шкільними чи університетськими програмами.
Причин тут кілька. По-перше, так звана ера видання хрестоматій, зроблених нашвидкуруч без необхідних коментарів, передмов та приміток, непомітно минула; ринок витребував оригінальні видання з повними текстами та ще й з необхідними науковими додатками. По-друге, в переважній більшості випадків при перевиданні творів класиків відпадає проблема полагодження питань авторського права і відповідно, авторської винагороди, в результаті чого собівартість видання зменшується. По-третє, із поступовим збільшенням фінансування бібліотек заявки від них саме на такі твори в останні роки помітно зростають. Ніша, в якій донедавна в позаконкурентному середовищі володарювали зі своїми серіями "Шкільна бібліотека" державні "Веселка" та "Освіта", стала інтенсивно заповнюватися іншими видавцями.
Цікаві
тенденції спостерігаються й на
українському ринку зарубіжної класики.
Незважаючи на те, що книжкові полиці в
спеціалізованих магазинах і на ринках
заповнені різноманітними виданнями
російських видавців, все більше і більше
назв "зарубіжок" з'являється в
перекладі українською мовою, підготовлених
українськими видавцями. Темп перевидань
зарубіжної класики в перекладі українською
мовою, який задало свого часу харківське
"Фоліо" в тісній співпраці з
фахівцями Інституту літератури Ім. Т.
Г. Шевченка НАНУ, нині підсилився іншими
видавництвами. Варто сподіватися, що
із справжнім, а не декларативним,
ствердженням в Україні української
мови як державної така здорова й давно
очікувана тенденція стане незворотною.
22.2.3. Виробнича і професійно зорієнтована література. У цьому блоці найбільші шанси бути повторно видрукуваними мають довідники й посібники за галузями знань, комп'ютерна література "для чайників", коментарі до різноманітних нормативних актів. Щоправда, до останніх у редактора завжди були серйозні застереження: в умовах нестабільності становлення української нормативно-правової бази такі видання якщо й повинні мати шанс на перевидання, то лише за умови значної переробки, внесення змін і доповнень.
22.2.4. Раритетні, рідкісні видання із золотого фонду української видавничої справи. Це складні за способом редакційно-видавничої підготовки і поліграфічного відтворення, але надзвичайно престижні видання, які приречені на увагу не лише бібліофілів, а й широкого загалу читачів. Такими є, зокрема, перевидання першодруків "Кобзаря" Тараса Шевченка 1840 року, "Енеїди" І. Котляревського (видавництво "Дніпро"), "Історії запорозьких козаків" Д. Яворницького (видавництво "Світ"), "Лексикону словеноруського" Памви Беринди (видавництво "Наукова думка").
22.2.5. Перевидання заборонених раніше з ідеологічних причин творів із колишніх спецфондів або вперше надрукованих в українській діаспорі. Незважаючи на те, що цей сегмент літератури був особливо популярним у перші роки здобуття Україною незалежності, значний масив таких видань ще чекає свого видавця. В непростих умовах державотворення суспільна значущість таких друків не підлягає сумніву. Скажімо, перші видання творів заборонених раніше комуністичним режимом авторів у міжвидавничих серіях "Літературні пам'ятки України", "Пам'ятки історичної думки України" на багато літ визначили їх популярність не лише серед науковців-фахівців, а й широкого читацького загалу.
У цьому напрямку ряд видавництв результативно продовжує пошук. Для прикладу, київська "Наша культура і наука" ось уже кілька років успішно здійснює канадсько-український проект "Запізніле вороття", яким передбачено перевидання досі не друкованих в Україні творів видатного діяча українського відродження Івана Огієнка (митрополита Іларіона).