- •Видавнича справа в україні на сучасному етапі: тенденції, проблеми
- •1.1. Становище української видавничої справи у статистичному вимірі і порівнянні з європейськими країнами
- •1.2. Причини і витоки проблеми
- •1.3. Сучасне вітчизняне законодавство щодо видавничої справи
- •1.4. Тенденції в організаційному, тематичному, мовному та географічному аспектах
- •Законодавство україни про видавничу справу
- •Що таке видавництво і як його створити та зареєструвати
- •3.1. Головні ознаки класифікації сучасних видавництв
- •3.2. Типові структури видавництв: український та зарубіжний досвід
- •3.3. Порядок створення видавництва
- •3.4. Порядок реєстрації видавництва
- •3.5. Порядок реєстрації друкованого змі
- •Розробка видавничої програми
- •4.1. Поняття "видавнича програма" та чинники, які впливають на її зміст
- •4.2. Безпрограшні видання
- •4.3. Кон'юнктурні видання
- •4.4. Ексклюзивні видання
- •Видавнича продукція та критерії поділу її на види
- •5.1. Поняття "видавнича продукція"
- •5.2. Періодичність
- •5.3. Характер інформації
- •5.4. Знакова природа інформації
- •5.5. Матеріальна конструкція
- •5.6. Мовна ознака
- •5.7. Формат
- •5.8. Повторність випуску
- •5.9. Інші критерії
- •Оформлення періодичного видання
- •6.1. Загальні риси та ознаки оформлення газет
- •6.2. Визначення, завдання й функції оформлення періодичних видань
- •6.3. Обличчя видання
- •6.4. Головні складові газетної форми
- •Постійні елементи газети
- •7.1. Заголовна частина газети
- •7.2. Розділові засоби
- •7.3. Службові деталі
- •Основні розмірні та кількісні параметри видань
- •8.1. Формати видань
- •8.2. Обсяги видань
- •8.3. Об'єм редакторської роботи
- •Книга як основний предмет видавничої діяльності
- •9.1. Подвійна природа книги
- •9.2. Змістова структура книги
- •9.3. Матеріальна структура книги
- •Службова частина (апарат) видання
- •10.1. Апарат чи службова частина видання: теоретичний і практичний аспекти
- •10.2. Елементи службової частини на початкових сторінках
- •10.3. Елементи службової частини на прикінцевих сторінках
- •Національні й міжнародні видавничі стандарти та правила їх застосування
- •11.1. З історії стандартів
- •11.2. Сучасний стан із застосуванням діючих та розробкою нових видавничих стандартів в україні
- •11.3. Міжнародна стандартна нумерація книг (isbn)
- •11.4. Міжнародна стандартна нумерація серіальних видань (issn)
- •11.5. Міжнародна система штрихового кодування видавничої продукції
- •11.6.Міжнародний знак охорони авторського права (copyright)
- •Редакторські професії та фахові вимоги до них
- •12.1. Сфера застосування редакторських професій
- •12.2. Фахові вимоги
- •12.3. Функціональні обов'язки
- •Редакційно-видавничий процес
- •13.1. Підготовчий етап
- •13.2. Редакційний етап
- •13.3. Виробничий етап
- •13.4. Маркетинговий етап
- •Редагування як вид професійної діяльності і як складова редакційно-видавничого процесу
- •14.1. Термінологічні та творчі начала
- •14.2. Організація і зміст процесу редагування
- •14.3. Види редагування
- •Редакторська підготовка тексту
- •15.1. Підготовка рукопису
- •15.1.1. Представлення матеріалу
- •15.1.2. Редагування матеріалу
- •15.1.3. Застосування власного стилю.
- •15.1.4. Визначення структури.
- •15.2. Оформлення книги
- •15.2.1. Принципи виміру й термінологія.
- •15.2.2. Характеристики шрифту
- •15.3. Розробка дизайну тексту
- •15.4. Підрахунок сторінок тексту
- •Редакторська підготовка складових тексту: заголовки, цитати
- •16.1. Заголовки
- •16.2. Цитати
- •Редагування текстів за допомогою комп'ютерних програм
- •17.1. "Революція" у практиці і теорії видавничої справи та редагування
- •17.2. Редактор і комп'ютерні засоби контролю правопису
- •17.3. Редактор і автоматизована система оптичного розпізнавання тексту та його переклад з іншої мови.
- •Редакторська підготовка газетних, журнальних, рекламних та інформаційних видань
- •18.1. Газетно-журнальні видання
- •18.2. Рекламні видання
- •18.3. Інформаційні видання
- •Редакторська підготовка наукових, науково-популярних та довідкових видань
- •19.1. Наукові видання
- •19.2. Науково-популярні видання
- •19.3. Довідкові видання
- •Редакторська підготовка навчальних та художніх видань
- •20.1. Навчальні видання
- •Тема 1. Історичні витоки видавничої справи в світі (від II тисячоліття до н. Є.)
- •§ 1. Попередники сучасних видань
- •§2. Ранні осередки рукописної книги
- •§ 3. Роль рукописного книготворення в суспільному поступі
- •20.2. Художні видання
- •20.2.2. Редагування творів класичної літератури
- •Редакторська підготовка перекладів
- •21.1. Перекладознавчий мінімум для редактора-видавця
- •21.2. Ретроспектива перекладного книговидання в україні
- •21.3. Пошук іншомовного твору та його власника
- •21.4. Пошук перекладача та редагування перекладу
- •21.5. Оформлення службової частини перекладного видання
- •Редакторська підготовка перевидань
- •22.1. Види перевидань
- •22.2. Критерії відбору та проблематика творів для перевидання
- •22.3. Робота над змістовою частиною видання
- •22.4. Робота над службовою частиною видання
- •Взаємовідносини видавництва і поліграфічного підприємства
- •23.1. Еволюція відносин у блоці «видавництво — поліграфія» в умовах ринку
- •23.2. Основні вимоги до підготовки оригінал-макету та плівок, напередодні передачі їх до друкарні
- •23.3. Вибір поліграфічного підприємства
- •23.4. Відкриття замовлення в друкарні
- •23.5. Основні етапи роботи видавця з друкарнею після підписання плівок до друку
- •Відносини видавництва і реалізатора друкованого продукту
- •24.1. Від ченців-книгонош — до мережі дистрибуції друкованих видань: ретроспектива
- •24.2. Центролізована і ринкова системи продажу друкованої продукції: переваги й недоліки
- •24.3. Складові системи продажу друкованих видань у ринкових умовах
- •Договори у видавничій справі
- •25.1. Види договорів у видавничій справі
- •25.2. Структура типового договору та змістове наповнення його головних розділів
- •Складові собівартості видавничої продукції та шляхи її зниження
- •26.1. Економічний мінімум для редактора-видавця
- •26.2. Структура витрат на конкретне видання
- •26.3. Методика складання кошторису
- •26.4. Шляхи зниження собівартості видавничої продукції
- •168 Видавнича справа та редагування
Національні й міжнародні видавничі стандарти та правила їх застосування
11.1. 3 історії стандартів
11.2. Сучасний стан із застосуванням діючих та розробкою нових видавничих стандартів в Україні
11.3. Міжнародна стандартна нумераціякниг (ISBN)
11.4. Міжнародна стандартна нумерація серіальних видань (ISSN)
11.5. Міжнародна система штрихового кодуваннявидавничої продукції
11.6. Міжнародний знак охорониавторського права (Copyright)
11.1. З історії стандартів
Стандарт у перекладі з англійської (standard) означає норма, зразок. У широкому розумінні це поняття тлумачиться як еталон, який береться за вихідні відомості для зіставлення з ним інших подібних предметів, товарів чи витворів.
Потреба в унормуванні, уніфікації того чи іншого виробу людських рук виникла в суспільстві дуже давно. Майже 3000 років до н. є., скажімо, в Китаї вже була відома "система п'яти мір". Одиницею цієї системи вважалася відстань між двома вузлами бамбукової жердини. При забудові за часів фараонів у Стародавньому Єгипті застосовували стандартну цеглу (410x200x130). У Стародавньому Римі встановили єдиний діаметр труб для водопроводів (п'ять пальців) — 95 мм. За часів Івана Грозного в Росії, в середині XVIст.,спеціальним указом було встановлено постійні розміри гарматних ядер. У середині XIXст. в Німеччині уніфіковано ширину залізничної колії. А 1975 року у Франції представники 17 держав прийняли міжнародну метричну конвенцію і заснували Міжнародне бюро мір і ваг.
Нині існують сотні міжнародних та регіональних організацій, які займаються питаннями стандартизації. З них дві спеціалізовані. Це — Міжнародна організація із стандартизації (ISO) та Міжнародна електротехнічна комісія (ІЕС). ISOзаснована в Лондоні 1946 р. на спільному засіданні Координаційного комітету ООН угалузі стандартизації. На початку сюди увійшло 25 країн, нині їх більше півтори сотні. Офіційними мовами ІСО є англійська, французька та російська.
Важливо наголосити на тому, що міжнародні стандарти й рекомендації, що приймаються ІСО, не є юридично обов'язковими для країн-членів, проте вони впливають на національні стандарти, а через них зумовлюють і попит на ту чи іншу продукцію на міжнародному ринку. Іншими словами, кожна країна може застосовувати їх або цілком, або окремими розділами, або не приймати зовсім.
У колишньому Радянському Союзі 1925 року створено Комітет із стандартизації при Раді праці й оборони, який мав затверджувати стандарти, обов'язкові для всіх галузей народного господарства. До кіпця 80-х років XXст. в СРСР уже діяло понад 20 тис. стандартів. За масштабами поширення вони розрізнялися на: державні (ГОСТ) — навсій території, для всіх галузей; галузеві (ОСТ); республіканські (РСТ); підприємств та об'єднань (СТП).
В 1962 р. з метою уніфікації діючих і створення нових стандартів на території країн-учасниць Ради економічної взаємодопомоги (РЕВ), що складалася з ряду соціалістичних країн Східної Європи, в Москві створено Інститут стандартизації РЕВ.
До 1991 р. системастандартизації в Україні являла собоюскладову стандартизації СРСР. Згідно з покажчиком "Государственные стандарты Украины"(друкувався російською мовою до 1995 року) на початок 90-х років в Україні було зареєстровано 645 найменувань стандартів, з них тільки 31 — держстандарти України.
З постанням незалежної держави створено Державний комітет стандартизації, метрології та сертифікації України, Український науково-дослідний інститут стандартизації, сертифікації та інформатики (УкрНДІССІ). Україна стала повноправним членом Міжнародної організації із стандартизації (ISO) та Міжнародної електротехнічної комісії (ІЕС) у 1993 році.
Щодо витоків цієї проблеми у видавничій справі, то можна найперше згадати повільне зародження і становлення конкретних основних параметрів первинних матеріалів, що клалися в основу творення рукописних книг, — ширину й довжину сувоїв, папірусних аркушів чи глиняних табличок. З поширенням друкарства уніфіковуються обсяг набірних рядків на кожній сторінці, величина черенків, пробіли між рядками та словами тощо. Поступово у світовій книговидавничій практиці виробляється ціла система положень і правил з метою їх повсюдного і багаторазового використання щодо виготовлення і тиражування книг.
Важливість розробки кожною державою власних видавничих стандартів обумовлюється кількома чинниками. Передусім за цим визначається рівень культури національного видання, професіоналізм тих, хто створює книгу, якість редакційно-видавничого і книготорговельного процесу в цілому. По-друге, йдеться про повноту, зручність, точність і водночас лаконічність інформування потенційного читача кожного видання, а отже, і про успішне просування такого видання на ринку. По-третє, вміння й бажання дотримуватися вимог стандартів виводить кожного книговиробника на відповідний рівень співмірних характеристик його твору з міжнародними критеріями, залучення конкретної книжкової продукції до загальносвітової книжкової скарбниці й ідентифікації окремо взятої держави чи окремо взятого видавця в цьому книжковому морі. Іншими словами, йдеться про законне право держави посісти належне місце серед видавничих набутків інших країн світу, на рівноправних умовах брати участь у творенні загальноцивілізаційного інформаційного фонду.