15.1.4. Визначення структури.

Ця операція включає в себе визначення структурної організації тексту, виділення заголовків і характерних місць, підбор місця для ілюстрацій і т.д. для надання виданню привабливого вигляду. Будь-яку книгу можна розділити на вступну частину, основний текст і заключну частину.

При визначенні структури редактор повинен позначити різні частини, щоб указати на особливості набору, що будуть до них застосовані. Як правило, така розмітка тексту здійснюється в рукописі шляхом позначки текстових розділів вступної й заключної частин для загадування інструкцій типу «на один розмір менше», «на два розміри менше» і т.д. стосовно розміру (кегля) основного тексту; а також усередині основного тексту — шляхом розмітки заголовків у порядку ступеня важливості.

Завданням художнього редактора, дизайнера або фахівця з виробництва потім буде перевести ці умовні позначки в розміри для набору і прийняті для даної книги способи деталізації елементів.

Розглянемо основні структурні частини.

1. Вступна частина. Не існує яких-небудь особливо твердих правил, що визначають вид вступної частини, оскільки її вміст часто визначається вимогами до представлення теми матеріалу і відносною довжиною кожної частини. Подібний порядок випробуваний і підходить для більшості книг.

Вступний матеріал часто нумерується окремо від основного тексту, наприклад, римськими цифрами. Це зручно, наприклад, для довідників, коли остаточна довжина вступної частини може бути встановлена лише після одержання пробних відбитків сторінок; у книзі може бути багато глав або розділів, і сторінки зі змістом можуть бути остаточно сформовані тільки на етапі друку.

2. Авантитул. Авантитул – перша сторінка видання, розташована перед титульним листом, на якій розташовано видавничу марку, епіграф, присвяту, надзаголовні дані. Зрідка застосовуються й інші назви: фортитул або вихідний лист. Сторінка може бути і порожньою, без ніякої інформації. Вона ніби захищає титульний лист. При нумерації сторінок авантитулові, як правило, привласнюється перший номер. Якщо в процесі верстки виникають зайві сторінки, авантитулом можна пожертвувати.

3. Оголошення. Оголошення – список інших книг даного автора і міститься на контртитулі. Тут же приводяться відомості про видання в цілому або відтворюється титульний лист видання, що послужило оригіналом для перекладу.

4. Заголовок. Основний заголовок книги подається, звичайно, на титульному листі. Як правило, заголовок містить у собі назву видання, виділене художньо-поліграфічним способом.

5. Зворот титулу. На зворотному боці титульного аркуша, що традиційно є четвертою сторінкою видання, розміщаються елементи вихідних відомостей (наприклад, знак охорони авторського права, ISBN, каталожні дані, анотація й основні відомості про видання й видавця.

6. Фронтиспис. Ліва сторона розвороту з титульним аркушем служить для розміщення ілюстрації або портрета автора.

7. Зміст. Перелік частин, розділів і глав у книзі. Список змісту традиційно починається з лівої сторінки.

8. Список ілюстрацій. Повний перелік ілюстрацій.

9. Список скорочень. Для словників і довідників — список використовуваних у книзі скорочень.

10. Передмова. Супровідна стаття, що поміщається на початку видання. Як правило, у передмові пояснюються мети й особливості змісту й побудови твору.

11. Уведення. Уведення розкриває тему книги, звичайно пишеться автором. Починається з нового листа.

12. Основний текст. Основний текст є головним елементом книги. Тому редагування й вибір дизайну основного тексту має першорядне значення. Основний текст може бути поділений на будь-яку кількість частин, розділів, глав, підрозділів у будь-якому їхньому сполученні.

Перше із завдань при редагуванні матеріалу полягає у виборі кількості частин або глав для книги; у визначенні для кожної зі складових частин рівнів заголовків. Обробка заголовків необхідна як із погляду визначення їхньої ієрархії у структурі, так і для призначення способу їх відображення в тексті. Другорядний текст, виноски й написи повинні бути продумані, а також прийнята певна система виділення.

13. Заключна частина. Як і вступний матеріал, заключний матеріал також може бути представлений різним образом. Наводимо орієнтовний порядок розташування заключного матеріалу.

• Післямова. Супровідна стаття, що поміщається після основного тексту твору.

• Додатки. Таблиці, пояснення й доповнення, що мають відношення до основного тексту, але допоміжні стосовно головної теми.

• Примітки. Примітки, що пояснюють.

• Список термінів (глосарій). Список понять і термінів, що відносяться до обговорюваної теми.

• Словник. Список іноземних слів за абеткою з поясненням їхніх значень.

• Бібліографія. Список книг, що використовуються як джерела інформації або рекомендуються для подальшого вивчення.

• Предметний покажчик. Список понять за абеткою з посиланнями на сторінки.

Усі елементи в заключній частині звичайно починаються з нової сторінки. Як правило, використовується нумерація, що продовжує систему нумерації основного тексту, але якщо має місце достатньо близький зв'язок за змістом із вступним матеріалом або заключна частина, що приводиться, є єдиною для декількох томів, можна використовувати при нумерації римські цифри, продовжуючи нумерацію з вступної частини, або почавши її заново.