1.3. Сучасне вітчизняне законодавство щодо видавничої справи

Ситуації в українській книговидавничій справі на кінець 90-х рр. ХХ ст. характерні такі особливості:

• знизилася до критичної межі кількість освітніх та науковихвидань (за назвами і накладами), що спричинило до поглиблення кризи освіти й науки в державі;

• припинилося бюджетне фінансування бібліотек і цільових видавничих проектів, покликаних забезпечити поповнення фондів бібліотек, що стало головною причиною різкого зубожіння останніх і, відтак, обмеження інформованості населення та зниження його інтелектуального потенціалу;

• падає авторитет країни в очах європейської спільноти, яка почала сприймати Україну як державу, де влада не опікуєтьсякнигою, освітою, культурою;

• Україна стала джерелом прибутків для видавництв ближнього зарубіжжя, які, використовуючи податковий тиск влади в Україні на власних виробників та протекціоністські закони своїх держав, мають змогу поставляти до нашої держави значно дешевшу та якіснішу в поліграфічному відношенні книжкову продукцію;

• утрачаються кваліфіковані фахівці, а відтак знижується загальний фаховий рівень видавничої сфери, зростає кількість підприємств, які припиняють видання книжок і перепрофілюються;

• прогресує занепад поліграфічних підприємств, спричинений значним зменшенням замовлень, а також моральним і фізичним старінням обладнання, пов'язаним із браком коштів на його модернізацію;

Отож, на кінець 90-х рр. ставало однозначно зрозумілим, що розвиток книговидавничої галузі в державі гальмує недосконале законодавство, яке в корені необхідно було змінювати.

Закон України «Про видавничу справу» був затверджений Верховною Радою 5 червня й опублікований у пресі 18 липня 1997 р. Однак він так і не запрацював. Головний недолік цього закону у тому, що він продовжував ту систему оподаткування вітчизняної книги, яка не давала їй можливість конкурувати із зарубіжними виданнями.

У цілому характер сучасного законодавчого поля нашої держави щодо друкованого слова найкраще виокремити, проаналізувавши ось цю таблицю (за вибірковими даними Міжнародної асоціації видавців на початок 1997 року)

Країна	Податок на друковану продукцію (%)	Стандартний податок для інших галузей (%)
Країни з нульовою ставкою податку на друковану продукцію
Аргентина	0	21
Бразилія	0	20
Велика Британія	0	17,5
Ірландія	0	21
Латвія	0	18
Литва	0	18
Норвегія	0	23
Польща	0	22
Росія	0	21,5
Уганда	0	22
Кенія	0	18
США	від 0 до 8,5 залежно від виду літератури
Країни з досить низькою ставкою податку на друковану продукцію
Туреччина	1	21
Швейцарія	2	6,5
Люксембург	3	12-15
Японія	3	3
Греція	4	18
Іспанія	4	16
Італія	4	19
Португалія	5	17
Словенія	5	15-20
Франція	5,5	20,6
Бельгія	6	21
Словаччина	6	25
Нідерланди	6	17,5
Канада	7	15
Країни з досить високою ставкою податку на друковану продукцію (ставка зрівняна з іншою продукцією)
Ізраїль	17	17
Чилі	18	18
Україна	20	20
Болгарія	22	22
Данія	25	25
Швеція	25	25

Отже, якщо не брати до уваги Швецію та Данію, де віддавна валовий національний доход на душу населення є досить високий і висока ціна книги не є проблемою для покупців, то Україна, разом із Болгарією, замикає список тих країн, де національне законодавство не протегує розвиток національної видавничої справи.

Улітку 2000 р. учасники Всеукраїнських загальних зборів видавців, поліграфістів і книгорозповсюджувачів прийняли звернення до Президента України з клопотанням про необхідність нагальних змін у податковому законодавстві, а Державний комітет інформаційної політики, телебачення та радіомовлення України, на виконання рішення наради, оперативно розробив і подав на розгляд Верховної Ради України необхідні документи. Ішлося про зміни й доповнення до Законів України «Про податок на додану вартість», «Про єдиний митний тариф», «Про оподаткування прибутку підприємств», «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності» та «Про видавничу справу». Поданий пакет документів Верховна Рада розглянула у вересні 2000 р. і... перенесла розгляд цього питання на січень 2001 р.

Законопроект «Про внесення змін та доповнень до деяких законів України з питань оподаткування в частині, що стосується видавничої справи», був проголосований лише у березні 2001 р. А через кілька днів був... відкликаний. Випадок у світовій законодавчій практиці безпрецедентний.

У травні 2001 р. законопроект був прийнятий. Але він був усіченим, переполовиненим, мало сприятливим до започаткування кардинальних змін. До того ж, був обмежений термін його дії — до 1 січня 2003 року.

У листопаді 2002 р. Верховна Рада прийняла Закон «Про державну підтримку книговидавничої справи в Україні», яким передбачалося запровадження давноочікуваних пільг видавцям, поліграфістам, реалізаторам і покупцям друкованої продукції. Однак Президент України наклав на нього вето. Навесні 2003 р. Верховна Рада подолала вето Президента. Але уряд В.Януковича спеціальним рішенням запровадження дії цього закону переніс майже на рік пізніше — з 1 січня 2004 р. Але 17 грудня 2003 р. Президент України підписав Закон «Про державний бюджет України на 2004 рік», у якому в черговий раз було зупинено реалізацію передбачуваних для національного книговидання пільг. Податківці з 1 січня 2004 р. одержали законне право стягувати з вітчизняної видавничої продукції додаткові платежі, які вплинули на збільшення собівартості українських газет та періодики.