10. Графіка. Види письма: піктографія, ідеографія, звукове письмо. Буква як одиниця української графіки. Співвідношення між буквами і звуками у системі навчання грамоти молодших школярів.

Графіка- це - розділ науки про мову, який вивчає сукупність умовних знаків, за допомогою яких мова передається на письмі.

Найголовнішою вимогою графіки є та, що кожному звукові мови повинна відповідати окрема літера (телемайстер - телемайстер, картопля - картопля, вода – вода.)

Піктографія- (від лат. pictus — писаний фарбами, намальований і грец. γράφω — писати) Піктографія — найдавніший тип знакової фіксації мови. За допомогою малюнків (піктограм, тобто зображення на камені, дереві, глині предметів, дій і подій) схематично передавався заг. зміст вислову без відображення мовних особливостей тексту (звуків, слів, їх послідовності і грамат. форм).

Одиниця піктографії- піктограма. Перший крок- начертальні знаки. Негативне- не відбивало звукової мови, потребувало художніх умінь.

Сьогодні- дорожні знаки, вивіски у місцях скупчення людей. Ідеографія- письмо символами. Позитив- передавали деякі абстрактні поняття. Простіше письмо- негатив- не передавали звуків.

Багатознакове письмо. Сьогодні- дорожні знаки, цифри. Складове- один склад, один знак. Прижилося в окремих мовах. Звукове або фонографічне- 1 знак, 1 звук. 1знак=1букві.

Співвідношення між буквами і звуками: Осн.приклад- буква=звуку. Відхилення- буква=звук+звук. а) для я, ю, є на початку слова і складу;

б) ї, щ – завжди. Приклад- їжак, соловї.

Буква+буква=звук. Для дж, дз, що належать до однієї морфеми.

Буква не дорівнює звуку для мякого знаку.

11. Українська орфографія, її принципи. Вивчення правил уживання апострофа у початковій школі. Позначення на письмі м’якості приголосних. М’який знак та вивчення правил його вживання молодшими школярами.

Орфографія- це система загальноприйнятих правил про способи передачі усного мовлення в писемній або звуковій формі. Терміну грецького походження орфографія відповідає українське слово правопис.

Принципи української орфографії. Принцип- це те, що лежить в основі правопису. Відповідно до цього визначають такі принципи: фонетичний; історичний; морфологічний; смисловий. Фонетичний- написання слова точно відображає його літературну вимову. Морфологічний- написання слова розходиться з його звучанням. Значущі частини морфеми у споріднених словах або граматичних формах того самого слова вимовляються по-різному, але пишуться однаково. Історичний або інакше кажучи традиційний- слова пишуться відповідно до традицій, що склалися історично. Смисловий- написання однозвучних слів залежить від їхнього значення.

В початковій школі вивчають такі правила: Апостроф пишеться – після б, п, в, м, ф, р перед я, ю, є, ї на позначення роздільної вимови: Напр: здоров’я, м’яч.

• Після префіксів, що закінчуються на приголосну, перед я, ю,є,ї: під’їзд, об’єм, пів’яблука.

• У словах іншомовного походження при роздільній вимові: ін’єкція, ад’ютант, Х’юстон.

Апостроф не пишеться:- перед сполученням йо: Соловйов, серйозний.

• після б, п, в, м, ф, р перед я, ю, є, що позначають м’якість попереднього приголосного: пюре, буряк, дебют.

В українській мові м'якість приголосних на письмі позначають: 1)    буквою ь (м'який знак): січень, льодовий; 2)    буквами є, ю, я, коли вони стоять після м'якого приголосного: синє, люди, пісня; 3)    буквою і: ліс, сірий.

В початковій школі учні повинні знати, що м’який знак пишеться – у кінці та в середині слова після м’яких д, т, з, с, дз, ц, л, н: вогонь, мідь, місяць, вчителька.

• У суфіксах –еньк-, -оньк-, -ськ-, -зьк-, -цьк-: сільський, близький, синенький.

М’який знак не пишеться: - після р в кінці складу і слова: Харків, лікар, кобзар.

• після н перед ж, ч, ш, щ: кінчик, менший, інший, барабанщик.

Між буквами, що позначають подвоєні м’які приголосні: обличчя, насіння, гілля.

12. Орфоепія - (від грец.-правильність мови) – розділ мовознавства, в якому вивчається система норм єдиної вимови, властивої літературній мові.

Орфоепічні норми – це загальноприйняті правила літературної вимови.

Порушення правил норм української літературної вимови спричинена переважно:

• впливом правопису — мовці намагаються відтворювати написання слів (наприклад, сміється: (правильна вимова — [с'м’ійе́ц:'а], неправильна — [с'м'ійе́т'с'а])

• впливом діалектного оточення — наприклад, через вплив південно-західних діалектів мовці часто оглушують дзвінкі приголосні в кінці слів, що не характерно для української літературної вимови (наприклад [зуп] замість [зуб], [сторош] замість [сторож] тощо)

• впливом на вимову близькоспорідненої мови — зокрема, під впливом російської мови вимовляють м'яко шиплячий [ч]: [н'і́ч’ка], [руч’ка], [ч’аǐ] тощо.

• відсутністю до 1990-их років в українській мові літери ґ, у зв'язку з чим поширеною є ненормативна вимова слів аґрус, ґанок, ґелґотати та подібних зі звуком [г] замість [ґ], і навпаки: вимова [ґ] замість [г] у словах іншомовного походження (ґазета, ґаз тощо).

Вимова голосних і приголосних звуків характеризується такими

особливостями:

– голосні звуки вимовляються повнозвучно в будь-якій позиції

(наголошеній чи ненаголошеній) (конвенція, інвестор); звуки [а], [і],

[у] передаються завжди чітко і виразно (аудит, акція); ненаголошений [о]

не наближається до [а], як у російській мові (конкурент, монополія), але

перед складом з наголошеним [у] та [і] – [о] (корупція, запорука);

ненаголошений [е] вимовляється як [еи], а ненаголошений [и] – як [ие]

(вексель, дисконт); звуки [е], [і] в іншомовних словах після голосних

можуть йотуватися (клієнт, егоїст);

– приголосні дзвінкі не оглушуються в кінці слів та в середині перед

глухими, тільки [г] у словах нігті, кігті, легко, вогко, дьогтю та в

похідних від них перед глухими вимовляється як [х]; глухі приголосні

перед дзвінкими передаються дзвінко (клятьба, просьба); прийменник і

префікс з перед глухими послідовно оглушуються (з товаром, з попитом);

звук [з] у префіксах роз-, без-, через- та прийменниках без, через перед

глухими залежно від темпу мовлення може вимовлятися дзвінко або оглушено

(розпорядчий, безприбутковий, через транспорт); губні, шиплячі

(неподовжені), задньоязикові і гортанний [г] звучать твердо, лише перед

[і] пом’якшено (біржа, мільйон, шість, банкір, архів); у деяких питомо

українських та іншомовних словах губні, задньоязикові, гортанний та

подовжені шиплячі пом’якшуються перед я, ю (бюджет, кювет, річчю,

бездоріжжя); перед [е] приголосні вимовляються твердо (цейтнот, тендер)

тощо.

Вимова звукосполучень пов'язана з такими процесами:

– з асимілятивними змінами; напр., у закінченнях дієслів -ться, -шся вимовляються як [ц΄:а], [с΄:а](інвестується, фінансуєшся),-жся, -чся у дієсловах наказового способу передаються як [з΄с΄а], [ц΄с΄а] (уріжся, морочся), [з] перед шиплячими уподібнюється до них і вимовляється як [ш:], [ж:], [жш] (зшити, безжурність, безшумний);

– з подвоєнням звуків; напр., два звуки вимовляються при збігу однакових приголосних на стику префікса і кореня, кореня і суфікса, двох суфіксів, двох префіксів, основи дієслова і постфікса (віддаль, корінний, годинник, возз'єднання, піднісся); у похідних від слів з подвоєними звуками (законно, невинність); у прикметниках на –анн-ий, -янн-ий, -енн-ий зі значенням можливості дії (здійсненний, але довгожданий); в іншомовних власних назвах (Брюссель, Голландія, Канни, Оттава, Діккенс); у словах алло, брутто, нетто та інших;

– з подовженням звуків; напр., подовжено вимовляються звуки [д], [т], [з], [с], [л], [н], [ж], [ш], [ц], [ч] після голосного перед я, ю, є, і у всіх відмінках імен. сер.р. на -я ІІ відм. (крім Р.в. без закінчення -ів) (знаряддя, намагання); перед я, ю у прислівниках (навмання, зрання, попідвіконню), перед є, ю у формах тепер. часу дієслова лити та в похідних від нього (ллють, виллється);

За результатами обстеження усного та писемного мовлення молодших школярів ми бачимо, що певна частина учнів (особливо, першокласників) мають проблеми з правильної звуковимови. Ми визначаємо шляхи їхнього подолання індивідуально для кожного учня. Постійний пошук педагогом нових методів та прийомів роботи дозволяє вдосконалити пізнавальну діяльність учнів. Використання нетрадиційних методів та прийомів залучає учнів-логопатів до активної особистої участі в діяльності з формування правильної звуковимови, корекції та розвитку зв'язного мовлення.

13.Засади та Правила вживання великої літери

Правила вживання великої літери

З великої літери пишуться:

— перше слово в тексті, реченні, після крапки, після трьох крапок, знака оклику і знака питання, якщо ними закінчується попереднє речення;

— перше слово вірша в рядок (наприклад, при цитуванні), якщо у вірші кожен рядок писався з великої літери;

— ремарки та посилання, взяті в дужки, що стоять після закінченого речення;

— перше слово рубрик тексту (після двокрапки), які закінчуються крапкою (якщо рубрики (після двокрапки) закінчуються крапкою з комою, то перше слово в них пишеться з малої літери);

— перше слово після двокрапки, якщо далі йде власне пряма мова.

З великої літери пишуться такі власні назви:

— імена, імена по батькові, прізвища, псевдоніми, прізвиська людей: Григорій Савич Сковорода, Марко Вовчок (Марія Олександрівна Вілінська), Ярослав Мудрий, Великий Кобзар, Грициха (вуличне ім’я дружини Григорія).

Але: різні частки всередині прізвищ іншомовного походження; імена та прізвища людей, які стали загальними назвами; назви народів, племен, національностей, назви за місцем проживання пишуться з малої літери (Абдурахман ібн Хоттаб; ловелас, ментор, рентген; толстовець; американці, ацтеки, білорус, українець, Харків’янин, сумчани)' — міфологічні істоти, божества, дійові особи в байках та казках: Шива, Геркулес, Велес, Даждьбог, Ахілл, Афродіта; Лисиця, Щука, Осел, Шкапа, Мавка, Лісовик, Стеблиночка; Той, що в скелі сидить; Дід Мороз, Червона Шапочка.

Словник

Графіка вивчає систему співвідношення між буквами, вживаними в мові, та звуками.

Але: якщо це не назви персонажів із конкретних творів, то вони пишуться з малої літери (баба-яга, домовик, відьма); родові назви міфологічних істот також пишуться з малої літери (ангел, німфа, фея, муза); назви міфологічних істот у переносному, загальному значенні пишуться з малої літери (їхнє місце на стадіоні зайняли сучасні титани);

— імена, назви свят і постів, пов’язані з християнською релігією: Бог, Богородиця, Спаситель, Син Божий, Святий Дух, Великдень, Трійця, Різдво;

— назви найвищих державних посад України та міжнародних посад: Президент України, Голова Верховної Ради України; Прем’єр-міністр Канади (під час візитів згідно з дипломатичними вимогами; в інших випадках — з малої літери).

Але: назви посад, звань, учених ступенів, титулів, рангів, чинів пишуться з малої літери (ректор, секретар, академік, професор, заслужений діяч культури, народний артист, лауреат, доктор наук, кандидат наук);

— умовні назви в актах, договорах та інших офіційних документах, як і назви посад міністрів, послів, президентів академій для підкреслення поваги й урочистості: Договірні Сторони, Автор, Видавництво, Міністр Освіти України, Посол Королівства Великобританії;

— клички тварин, птахів: Лиска (корова), Манька (коза), Гнідко (кінь), Кеша (папуга).

Але: назви порід тварин пишуться з малої літери (сенбернар, колі, українська ряба), як і назви сортів рослин (симиренка, сніжний кальвіль, угорка; крім назв у спеціальній літературі: Ніжинський ранній (огірок));

— астрономічні назви: Венера, Чумацький Шлях, Мала Ведмедиця, Кассіопея, Сонце, Місяць (в інших випадках сонце, місяць пишуться з малої літери);

— назви сторін світу, коли під ними розуміються краї чи народи: Західна Україна, Далекий Схід, вплив Заходу, консервативність Сходу.

Але: в інших випадках назви сторін світу пишуться з малої літери (південь, захід, північний схід);

— географічні й топонімічні власні назви (крім родових означень мис, море, острів, хребет, вершина, рівнина і под.): Європа, Карпати, Говерла, Світязь, Асканія-Нова;

— назви вулиць, майданів, провулків, проспектів, шляхів сполучення, парків: Південна залізниця, майдан Незалежності, вулиця Полтавський Шлях, Муравський шлях, Донецько-Дніпровський канал;

— назви груп і союзів держав, найвищих міжнародних організацій, держав, автономних адміністративно-територіальних одиниць: Організація Об’єднаних Націй (ООН), Євросоюз, Республіка Польща, Франція, Крим; у назвах автономних областей, країв, районів, сільрад, міськрад з великої літери пишеться лише перше слово: Ненецький автономний округ, Харківська область, Ізюмський район, Сеньківська сільрада, Куп’янська міськрада;

— у словосполученнях — назвах державних, громадських, профспілкових установ, міністерств, їх головних управлінь, органів місцевого самоврядування з великої літери пишеться тільки перше слово: Збройні сили України, Міністерство транспорту України, Чернігівське головне управління охорони здоров’я, Федерація незалежних профспілок України, Харківський національний педагогічний університет ім. Г. С. Сковороди.

Але: у назвах найвищих державних установ України з великої літери пишуться всі слова: Верховна Рада України, Конституційний Суд України, Кабінет Міністрів України;

— назви пам’яток архітектури, замків, храмів: Успенський собор, Києво-Печерська лавра, Мукачівський замок;

— назви історичних подій, епох, війн, революцій, знаменних дат, свят: епоха Просвітництва, Паризька комуна, Новий рік, День незалежності України, Семирічна війна;

— назви конгресів, конференцій, договорів, найважливіших документів: Конституція України, Декларація прав дитини, Акт проголошення незалежності України;

— назви орденів, відзнак: орден Дружби народів, орден Незалежності, орден Пошани; Шевченківська премія, Нобелівська премія.

З великої літери і в лапках пишуться:

— назви заводів, комбінатів, фірм, компаній, підприємств, навчальних, санаторних закладів, клубів і т. ін.: завод «Турбоатом», комбінат «Поліграфія», фірма «Біофарм», компанія «Укртелеком», санаторій «Берізка», кафе «Родзинка», клуб «Аеліта», дошкільний дитячий заклад «Ялинка»;

— назви художніх, наукових, музичних творів, творів живопису, газет, журналів і т. ін.: повість «Кайдашева сім’я», стаття «Дещо про творчість поетичну», балет «Лускунчик», картина «На леваді», газета «Літературна Україна», журнал «Березіль»;

— назви відзнак (орденів, медалей): медаль «Мати-героїня», орден «Знак Пошани»;

— назви літаків, автомобілів, виробів, що стали фірмовими: автомобіль «Запорожець», літак «Руслан», ковбаса «Дрогобицька», цукерки «Асорті», коньяк «Борисфен».

Але: назви зі словом імені, пам’яті в лапки не беруться: бібліотека імені К. Станіславського, конкурс піаністів пам’яті В. Горовця.

Прикметники, утворені від власних особових назв, пишуться:

— з великої літери, якщо в них є суфікси -ів-, -їв-, -ов-, -єв-, -ин-, -їн-: Шевченкове слово, Ольжин щоденник, Симоненкові поезії.

Але: якщо прикметники, утворені від власних особових імен, мають суфікс -ськ-, то пишуться з малої букви: шекспірівські сонети, франківські традиції; якщо прикметники входять до складу фразеологізмів або наукових термінів, вони теж пишуться з малої літери: піррова перемога, ахіллесова п’ята, сізіфова праця, піфагорова теорема.