29.Складносурядні і складнопідрядні речення. Їх типи та засоби зв’язку. Методика ознайомлення зі складним реченням на уроках рідної мови.

Складносурядне речення- це кілька простих речень об’єднані в одне. О.Мельничук; А.Грищенко; К.Шульжук- вважають, що складносурядне речення складається з декількох частин, що формально тотожні простим реченням. Складносурядні речення мають здатність поєднувати в собі дві і більше частини за цією здатністю розрізняють складносурядні речення відкритої структури. У них кількість простих компонентів може бути поширена. Напр: Не то сплю, не то дрімаю, не то в уяві все проходить.

Складносурядні речення закритої структури мають дві складові частини і не можуть поширюватися іншими компонентами. Напр: Добрий сміх вчить, а злий повчає.

Типи складносурядних речень. Складносурядне речення- зєднальне сполучниками і, й, та, ні, ні, ані, ані. У них можуть виражатися такі відношення: Напр: Пливе над світом осінь, як медуза, і жовте листя падає на брук. У цьому реченні крім єднальних сполучників і існує ще й такий засіб поєднання між частинами, як співвідносність видо-часових форм присудка.

Крім того складносурядні речення єднального відношення можуть позначати послідовність подій, причинново-наслідкові, чи умовно-наслідкові Напр: Думай про добро і думки визріють у добрі вчинки.

Складносурядне речення з протиставними сполучниками. 

У таких складносурядних реченнях може виражатися через сполучники зіставлення, поєднування двох подій між собою. А також протиставлення певних подій чи явищ. - Вже зійшло сонце, а півень ще не співав. - Івасик йшов по вулиці з розв'язаними шнурками на кросівках, однак він не впав.

Розділові знаки у складносурядному реченні

Прості речення, що входять до складносурядного, відокремлюються одне від одного комою, крапкою з комою або тире.

Кома ставиться між частинами складносурядного речення, поєднаними сполучниками і (й), та, а, але, проте, зате, однак, або…або, чи…чи, ні…ні, то…то, не то…не то, хоч…хоч (Сонечко зайшло, і надворі почало вже темніти (І. Нечуй-Левицький). Не то осінні води шуміли, збігаючи в Дунай, не то вітер бився в заломах провалля (М Коцюбинський)). Кома не ставиться, якщо перед єднальним чи розділовим сполучником у складносурядному реченні є спільний другорядний член, що стосується обох простих речень (На хвилину раптом стихли голоси і спинились тіні (Ю. Смолич)). Кома не ставиться між простими реченнями, що входять до складносурядного і тоді, коли для обох простих речень є спільним не тільки повнозначне слово, а й неповнозначне (Лише гул од копит степом котився та хліба шелестіли (А. Головко)). Також кома не ставиться між двома питальними, спонукальними або окличними реченнями, з’єднаними сполучниками і (й), та (у значенні і), або, чи (Котра зараз година і коли вже прибуде потяг?). Зазвичай не ставиться кома між двома односкладними безособовими або номінативними реченнями у складносурядному (Сумно й глухо! (П. Мирний).

Якщо прості речення, які є частинами складносурядного, дуже поширені, уже мають в середині розділові знаки або досить далекі за змістом, то між ними замість коми ставиться крапка з комою (Ся розмова лишила в мені якийсь гіркий несмак; але миритись, брати назад свої слова у мене не було бажання.)

Тире ставиться в складносурядних реченнях перед сполучниками і, та (у значенні і), коли в простих реченнях, що входять до складносурядного, говориться про швидку зміну подій, явищ або друге речення містить у собі несподіваний наслідок чи різке протиставлення (Несподіваний ривок — і ми відриваємося від землі

Складнопідря́дне ре́чення — складне HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%BA%D0%BB%D0%B0%D0%B4%D0%BD%D0%B5_%D1%80%D0%B5%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F"речення, в якому одне просте речення є головним, а інше (підрядне) граматично залежить від головного і з'єднується з ним за допомогою підрядного сполучника або сполучного слова. Підрядне речення може розташовуватись до, всередині або після головного речення.

Підрядні сполучники 

Підрядні сполучники у складнопідрядних реченнях приєднують підрядну частину до головної. За значенням вони поділяються на:

• часові: коли, доки, поки, тільки, ледве, як тільки (Пішли, коли стемніло)

• умовні: якщо, якби (аби), коли, тільки (Я був би поетом, якби умів писати вірші!)

• мети: щоб, для того щоб, з тим щоб (Марго вийшла, щоб попрощатися із садом)

• допустові: попри те що, хоч, дарма що, хай (Я встиг, дарма що був останнім в черзі)

• порівняльні: як, ніби, наче, неначе, нібито, начебто (наче пташка, злетів на підвіконня);

• причинові та наслідкові: тому що, бо, через те що (повірив, бо)

• способу дії:щоб, що, як, чим, тим

• міри та ступеня: щоб, що, як, чим, тим (Так швидко, що і обернутися не встиг)

• місця: де, звідки, куди

Види складнопідрядних речень 

• Складнопідрядні речення з підрядними з'ясувальними

• Складнопідрядні речення з підрядними означальними

• Складнопідрядні речення з підрядними обставинними

Складнопідрядні речення з підрядними з'ясувальними 

Підрядні з'ясувальні речення — це підрядні речення, які відповідають на питання відмінків: «хто?» «що?» «кого?» «чого?» «кому?» «чому?» «кого?» «що?» «ким?» «чим?» «на кому?» «на чому?» Підрядні з'ясувальні речення приєднуються до головного речення за допомогою сполучних слів: «хто», «який», «чий», «котрий», «де», «куди», «як»; та сполучників: «що», «щоб», «мов», «ніби», «наче», «неначе». «Раптом виявилось, що Павка великий винахідник-конструктор» (Олександр Копиленко)

Складнопідрядні речення з підрядними обставинними 

Підрядні обставинні речення — це підрядні речення, які відповідають на ті ж питання, що й обставини в простому реченні.

Підрядні речення місця 

Підрядні речення місця вказують на місце або напрям дії, про яку йдеться в головному реченні і відповідають на питання «де?» «куди?» «звідки?» або займенника, що пояснюється.

Вони стосуються всього головного речення, проте можуть уточнювати обставину місця, виражену вказівним словом (прислівниками «там», «тут», «туди», «звідти», «скрізь», «всюди»).

До головного речення підрядні місця приєднуються сполучними словами «де», «куди», «звідки» («Іди туди, звідки прийшов»).

Підрядні речення часу 

Підрядні речення часу вказують на час місця дії, про яку йдеться в головному реченні і відповідають на питання «коли?» «відколи?» «доки?» «з якого часу?» «як довго?»

Вони стосуються головного речення в цілому і приєднуються до нього сполучними словами «як», «як тільки», «ледве», «коли», «поки», «доти», «скоро», «під час того як», «після того як».

Вказівними словами в головному реченні можуть виступати прислівники «тоді», «відтоді», «доти» («Він повернувся додому тоді, коли все скінчилося»).

Підрядні речення способу дії і ступеня 

Підрядні речення способу дії вказують на спосіб (характер) дії, про яку йдеться в головному реченні і відповідають на питання як? яким способом?

Вони пояснюють один із членів речення і приєднуються до нього сполучниками «як», «що», «щоб», «аж», «ніби», «наче», «неначе», «мов», «немов», «ніж», «чим…тим» та сполучними словами «скільки», «наскільки», «як».

Вказівними словами в головному реченні можуть бути прислівники «так», «настільки», займенником «стільки» («Сергій подивився на Ольгу (так), наче вперше її побачив»).

Підрядні порівняльні речення 

Підрядні порівняльні речення вказують на місце або напрям дії, про яку йдеться в головному реченні і відповідають на питання «як?» «як саме?» «подібно до чого?»

Вони пояснюють усе головне речення і приєднуються до нього сполучниками «як», «ніби», «неначе», «мов», «немов», «немовби», «немовбито» («Хмари насувалися, наче великі хвилі»).

Підрядні порівняльні речення можуть бути неповними («Ніби від землетрусу, здригнулася вся земля»).

Підрядні речення причини 

Підрядні речення причини вживаються для вираження порівняння і відповідають на питання «чому?» «через що?» «з якої причини?»

Вони пояснюють головне речення в цілому і приєднуються до нього сполучниками «бо», «тому що», «через те що», «від того що», «завдяки тому що», «оскільки».

Вказівними словами у головному реченні можуть виступати прислівники «тому», «затим», сполука «через те»: «Прилинь, сизий орле, бо я одинокий» (Т.Шевченко).

Підрядні речення мети 

Підрядні речення мети вказують на мету дії, про яку йдеться в головному реченні і відповідають на питання «для чого?» «з якою метою?» «навіщо?»

Вони стосуються всього головного речення і приєднуються до нього за допомогою сполучників «щоб», «для того щоб», «з тим щоб», «аби», «хай».

Вказівними словами у головному реченні можуть бути сполуки «для того», «на те», «з тим»: «Я посланий, щоб виконать закон» (Леся HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D0%B5%D1%81%D1%8F_%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D0%BA%D0%B0"Українка).

Підрядні умовні речення 

Підрядні умовні речення вказують на умову, за якої можливо те, про що йдеться в головному реченні і відповідають на питання «за якої умови»?

Вони пояснюють усе головне речення і приєднуються до нього за допомогою сполучників «якщо», «коли» (можна замінити на «якщо»), «коли б» (можна замінити на «якби»), «якби», «як», «аби», «тільки б».

Вказівним словом у головному реченні може бути прислівник «тоді» («Як рясно квітує горобина, то добрий буде урожай»).

Підрядні допустові речення

Підрядні допустові речення вказують на те, всупереч чому відбувається дія у головному реченні і відповідають на питання «незважаючи на що»?

Вони стосуються головного речення в цілому і приєднуються до нього сполучниками «хоч» («хоча»), «дарма що», «попри те що», «як не», «куди не», «хай» («нехай»): «Олена, хоч і була гострою на слово, змовчала».

Підрядні наслідкові речення 

Підрядні наслідкові речення вказують на наслідок того, про що йдеться в головному реченні. Підрядні наслідкові речення не відповідають на питання.

Вони пояснюють головне речення в цілому, завжди стоять після нього і приєднуються до нього сполучником «так що»: Теплий туман стелився по полю і наливав балку по самі вінця, так що дерева потопали в ньому (Михайло HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%BE%D1%86%D1%8E%D0%B1%D0%B8%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D0%9C%D0%B8%D1%85%D0%B0%D0%B9%D0%BB%D0%BE_%D0%9C%D0%B8%D1%85%D0%B0%D0%B9%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87"Коцюбинський).

До підрядних наслідкових близькі за значенням підрядні супровідні речення. Вони приєднуються до головного речення займенником «що» у різних відмінках («Досить холодно, щоб іти так далеко»)

На уроці ознайомлення зі складним реченням учитель насамперед пропонує вправу на зіставлення простих речень зі складним. Наприклад, записуються на дошці (або спроектовуються на екран) два речення:

Молодші школярі працювали на ділянці.

Старшокласники допомагали колгоспникам на полі.

У ході бесіди вчитель з'ясовує, скільки речень записано на дошці, визначає головні члени, нагадує, що в кінці кожного речення голос знижується і робиться пауза. Після цього пропонує об'єднати два речення в одне (Молодші школярі працювали на ділянці, старшокласники допомагали колгоспникам у полі) і підводить до висновку, що речення бувають з одною граматичною основою і з двома (або кількома) основами. Речення з двома або кількома основами називається складним. Учитель звертає увагу на те, як змінилася інтонація в складному реченні: паузи між частинами складного речення стали меншими.

Під час аналізу речень учні дізнаються й про те, що частини складного речення можуть з'єднуватись не лише за допомогою інтонації, а й за допомогою певних слів — сполучників чи сполучних слів (без уживання термінів). У пригоді стане таблиця з найуживанішими сполучниками і сполучними словами:

Школярі мають вчитися не тільки пізнавати складні речення за кількістю граматичних основ, а й самостійно будувати їх за поданим зразком, схемами, за змістом малюнка тощо. З цією метою можна пропонувати такі, наприклад, вправи:

1. Прочитай подані речення. Склади подібні речення самостійно. Підкресли у них граматичні основи.

Батьки завжди радіють, коли їх діти добре вчаться. Наступає осінь холодна, пташки відлітають у теплі краї.

Утворюючи речення за поданими зразками і схемами, учні практично засвоюють сполучники і сполучні слова, якими зв'язуються частини складного речення, набувають пунктуаційних навичок.

30. Просте речення і висловлювання. Актуальне членування речень. Функції порядку слів у реченні.

Речення — це синтаксична одиниця, яка слугує для формування повідомлення і передачі думки. За метою висловлювання речення поділяють на розповідні, питальні, спонукальні.

Розповідні речення містять у собі повідомлення (У всіх було легко й радісно на серці); у питальних реченнях про що-небудь запитується (Хіба щастя може бути одноманітне?); у спонукальних реченнях виражається спонукання до дії (Розцвітай ти, весно красна! (Нар. тв.)). Усі ці речення можуть бути також окличними, якщо вони виражають радість або сум, здивування або захоплення того, хто говорить (Гетьте, думи, ви хмари осінні! Тож тепера весна золота! (Леся Українка)), або неокличними, якщо вони є емоційно нейтральними, тобто додатково не виражають почуттів мовця.

Просте речення має один граматичний (предикативний) центр.

Прості речення можуть бути двоскладними й односкладними, непоширеними й поширеними, повними й неповними.

Прості двоскладні речення мають підмет і присудок або групу підмета й групу присудка. Легкий ранковий туманець клубочився над річкою. Група підмета – Легкий ранковий туманець. Група присудка – клубочився над річкою.

Односкладні речення мають тільки один головний член речення: або підмет, або присудок. Вечір. Вечоріє. Треба відпочити. Ваше доручення виконано.

Непоширеним називається речення, що складається тільки з головних членів. Стемніло. Світає. Ніч. Зійшло сонце. Зазеленіла трава.

Поширеними є речення, в яких поряд з головними є і другорядні члени речення. Треба гарно відпочити перед наступним робочим тижнем. На галявині зазеленіла трава. Надворі світає. Травнева ніч.

Повним називається речення, в якому наявні всі члени, необхідні для даної структури. Наприклад, для називного речення – підмет, для двоскладного – підмет і присудок, для односкладних безособових – присудок тощо.

Неповним є речення, в якому пропущений формально необхідний член речення, але він легко виявляється в контексті або підказується в ситуації мовлення. Наприклад: Вулицею йшла моя мама. Поруч з нею – бабуся й сестра.

Структура двоскладного речення передбачає групу підмета й групу присудка. Можуть бути також другорядні члени речення. Членами речення є частини мови в певній синтаксичній функції. Частини мови – категорії морфологічні, а члени речення – синтаксичні. Синтаксичні функції частин мови виявляються в структурі речення.. Одна й та ж частина мови в різних реченнях може виконувати різну синтаксичну роль. Наприклад: Мені не важко вчитися. Вчитися – моє головне завдання. У мене є бажання вчитися(означення).

Підмет – це головний член речення, який означає істоту, предмет, явище, поняття, ознаку або дію яких називає присудок: Хотіла б я піснею стати. Весна прийшла. Поранений важко опустився на стілець.

Присудок – це головний член речення, який означає дію, стан, якість, властивість, ознаку предмета, істоти, явища, поняття, названого підметом.

Головні члени речення пояснюються, доповнюються залежними від них другорядними членами речення. Другорядні члени речення теж можуть пояснюватися іншими другорядними членами.

Другорядні члени речення (означення, обставини, додатки) розрізняються своєю синтаксичною роллю в реченні.

Означення – це другорядний член речення, виражений найчастіше прикметником дієприкметником, займенником, числівником, синтаксично залежний від іменника або іншої субстантивованої форми. У ролі означень можуть бути й інші частини мови.

Додаток – це керований другорядний член речення, синтаксично залежний від керуючої дієслівної чи недієслівної форми, що вимагає відповіді на питання непрямого відмінка.

Обставина – це другорядний член речення, виражений прислівником, дієприслівником, інфінітивом, іменною формою, що синтаксично залежить від дієслівної, прикметникової або прислівникової форми.

Актуальне членування речення — це членування речення за змістом на дві частини: предмет мовлення і те, що про нього говориться.

Речення має дві змістові частини: одна з них називає предмет мовлення, інша позначає (повідомляє) якусь нову інформацію про нього. Друга частина є головною. Вихідна частина висловлювання (дане, відоме) називається темою, а та частина, яка щось стверджує про тему, — ремою. Ці дві частини відповідно ще називають психологічним (логічним) суб'єктом і психологічним (логічним) предикатом.

Наприклад, речення Я приніс вам книжку шляхом інтонаційно-змістового членування можна перетворити на чотири фрази, які матимуть одну й ту саму модель речення, одне й те саме лексичне наповнення, але різне актуальне членування і відповідно різний (смисловий) зміст;

Я приніс вам книжку. Ремою є я, і фраза має значення «не хтось інший, а саме я це зробив»;

Я приніс вам книжку. Ремою є приніс, і фраза відображає ситуацію, за якої співрозмовник вимагає повернути книжку, а мовець відповідаю йому, що, книжку він уже повернув.

Я приніс вам книжку. Рема вам акцентує на тому, що книжка принесена саме для цієї особи;

Я приніс вам книжку. Рема книжку передбачає, що комусь принесли декілька речей — книжку, журнал, газету тощо і той хтось хотів би знати, що приніс йому співрозмовник. Основними засобами актуального членування є інтонація (постановка логічного наголосу) і порядок слів.

Актуальне членування речення служить одним із засобів зв'язку речень у тексті.

Існує два основних типи співвідношення тем у сусідніх реченнях:

1)послідовний (темою наступного речення є тема попереднього): В аудиторію ввійшов декан. Він сказав, що в суботу відбудеться конкурс читців. Читці повинні підготувати на конкурс три твори — вірш, байку, прозовий уривок. Твори мають бути високохудожніми і актуальними;

2)паралельний (одна й та сама тема повторюється в декількох реченнях):

Квіти цвіли всюди. Вони вишивали дивні візерунки на схилах Кримських гір. Вони п'янили своїм густим ароматом на приморських бульварах. Вони чарували своїми різнобарвними кольорами в парках і скверах. Квіти, квіти, квіти.

Порядок слів  у реченні Порядок розташування слів у реченні вільний, проте існують певні правила, які визначають послідовність розміщення членів речення. Прямим вважається такий порядок слів у реченні, при якому присудок стоїть після підмета (Епоха п'ятиповерхових будинків зародилася в 50-ті роки). Прямий порядок другорядних членів речення пов'язаний з порядком слів у словосполученні:

• узгоджене означення стоїть перед означуваним словом;

• додаток- після керуючого слова;

• обставина може бути перед і після головного слова (у реченні ним виступає присудок).

Порушення прямого порядку слів з метою виділення якогось із них називається інверсією (зворотним порядком слів). При зворотному (непрямому, інверсійному') порядку слів присудок передує підмету (Нещодавна до мене заходив Тарас). Другорядні члени речення при інверсії також змінюють своє звичне місце.

Приклади: прямий порядок: Я прийшов непрямий (інверсійний): Прийшла Маринка

31.Неповні речення. Їх типи. Комунікативні умови їх функціонування. Методика опрацювання казки на уроках читання у початковій школі. Неповні речення - це речення, в яких пропущено один чи декілька потрібних для його структури членів, що встановлюється з попереднього речення чи ситуації мовлення.

Типи неповних речень :

• Контекстуальне

• Ситуативне

• Еліптичне

Будь-яке просте речення може бути повним або неповним. Поняття-термін неповне речення якоюсь мірою умовне, адже це є підставою для мотивації висновку, що вони недосконалі за однією з тих якостей, які притаманні реченню або становлять відступ від синтаксичної норми на реченнєвому рівні, тобто не зовсім повноцінні структурно, граматично, комунікативно чи функціонально. У цьому зв'язку варто зауважити, що з погляду власне лінгвістичного в мові взагалі немає нічого неповноцінного, недосконалого. Вади чи недосконалості стосуються не мови, а мовлення-саме індивідуального мовлення, в якому більшою чи меншою мірою порушуються мовні норми.

Неповні рчення — це повноцінні спілкувальні конструкції, до того ж, максимально економні, лаконічні, словесно згущені, зредуковані, фрагментарні, стилістично доцільні.

Неповними називаються речення, в яких одна з ланок їхньої внутрішньосинтаксичної будови (один чи кілька членів речення, частина одного із членів речення) не вимовляється (не вербалізується) і втой же час фіксується свідомістю, є повністю або ж достатньо зрозумілою. Наприклад: Вам подобаєтья професія вчителя? — Дуже(І.Вільде).

Неповне речення-своєрідні засоби спілкування. Вдалі сполуки повних і неповних структур створюють своєрідний колорит невимушеного побутового спілкування. Тому неповні речення, як і повні, доцільно розглядати у двох основних аспектах: