Поділ сполучників за вживанням

За своїм вживанням сполучники можуть бути неповторюваними, повторюваними і парними:

сполучники	приклади
Неповторювані	а, але, проте, зате, однак
повторювані	і-і, ні- ні, не то- не то, то- то, чи- чи, чи то- чи то (напр., чи то лев, чи то птиця)
Парні	не тільки...а й (але й); як...так і; хоч...але; не стільки...скільки; коли (якщо)...то, (напр., не тільки гроші, а й слава та успіх):

Сурядні і підрядні сполучники

За значенням і синтаксичними функціями у реченні сполучники поділяються на  сурядні і підрядні:

сурядні сполучники
єднальні		не тільки...а й, і (й), ні...ні, теж, також, як...так,
Протиставні		а, але, зате, проте, однак, все ж
розділові		або...або, то...то, чи то...чи то, поки не, з того часу як, або, чи
підрядні сполучники
Часові	як, доки, щойно, поки, перш ніж, коли, з того часу як, поки, поки не
Умовні	якби, якщо, як, коли б
Мети	щоб, для того щоб, аби
допустові	незважаючи на те що, дарма що, хоч, , хай
наслідкові	так що, так що аж, так що й
Порівняльні	мов, як, немов, наче, неначе, немовби, начебто
причинові	бо, тому що, через те що, оскільки, завдяки тому що

 Вчителеві спочатку необхідно виявити рівень мовленнєвої підготовки учнів і на цій основі планувати на кожному уроці роботу над словом і словосполученням, образним висловом, точністю й доречністю їх вживання, розвивати в учнів уміння свідомо підходити до оформлення власної думки, виховувати інтерес та увагу до слова в процесі оволодіння граматичним матеріалом.

Для вивчення в початкових класах службових частин мови відібрані знання, які є базовими для свідомого володіння мовою та формування графічних та орфографічних навичок.

Молодші школярі, починаючи з 1 класу, на різних рівнях вивчають три частини мови: іменник, прикметник, дієслово; у 2 класі - прийменник, в 3 класі знайомляться з займенниками і прислівниками. З урахуванням значущості для свідомого володіння мовою синтаксичних знань включені в програму знання про пропозицію як одиниці мови, про зв'язок слів у реченні. Знання про морфемний склад слова представлені в обсязі, необхідному для того, щоб молодші школярі могли усвідомити суттєві ознаки кожної морфеми, їх роль і взаємодію в слові.

25. Частки. Їх класифікація. Вигуки. Звуконаслідуванні слова. Вивчення службових слів на уроках української мови в початковій школі. Часткою називається службова частина мова, яка надає окремим словам, словосполученням, реченням додаткових відтінків або слу­жить засобом творення граматичних форм слів чи похідних слів. У широкому розумінні термін "частки" ототожнюється з усіма службовими словами, що не мають самостійного значення, а нада­ють додаткових відтінків значенням інших слів (речень) або ж слу­жать для вираження граматичних відношень.

Проте більш поширеним у традиційному мовознавстві є інший підхід, згідно з яким термін "частки" ("частка") вживається на по­значення окремої службової частини мови, — саме такого класу службових слів, які надають додаткових семантичних відтінків сло­ву, групам слів або реченню в цілому. Наприклад: Співай же, Десно, в весняних просторах, Ростіть будови, гомоніть міста. Хай згине цар. У першому реченні частка же вживається для підсилення, підкреслення значення того слова, після якого стоїть. Частка хай у другому реченні разом з дієсловом виражає побажан­ня, заклик.

Більшість мовознавців ставить частки в один ряд з іншими служ­бовими частинами мови на тій підставі, що всі вони не мають лек­сичного значення і не виконують синтаксичної функції.

Частки, як і всі інші службові слова, самостійно членами речення не бувають. Формотворчі та заперечні частки разом з дієсловами можуть формувати тип присудка. Наприклад: Нехай огонь, що в бурі не потух, благословляє бунтівничий плуг (Рил.); Як же тебе не про­клинати, Лукавая доле.

Окремі частки, наприклад, стверджувальні, заперечні, питальні та деякі інші, можуть виступати еквівалентами цілих висловлювань. Наприклад: — Ну, гаразд. Влада, кажете, українська, а земля чия?— Це ж її хата? — Так...

За будовою частки поділяються на прості і складені. Простими на­зиваються ті, що складаються з одного слова. До них належать усі первинні частки, а також більшість однослівних вторинних часток: ще, же, би, навряд, мов, лише, тільки, навіть, ось, саме та ін.: Тільки музика хай виграє, Бо душа у мене є. Складені частки склада­ються з кількох слів. Найчастіше вони включають просту частку, що підсилюється або іншою простою часткою, або сполучником, або прийменником: трохи не, навряд чи, ще й, хай би, еге ж, тільки і, що за, невже ж, лиш би та ін.: Та хоча б вижив... Славний він хлопець. За місцем у реченні частки бувають препозитивні (стоять перед тим словом, до якого відносяться): хай, нехай, давай, не, ні, казна-, хтозна-, що за та деякі інші: І тобі рости й не в'януть зроду, Квітувать в поемах і віршах і постпозитивні (стоять після того сло­ва, до якого відносяться): -бо, -но, -то, -небудь: Отакий-то на чужині сон мені приснився... Окремі частки можуть віль­но переміщуватись у реченні, тобто стояти в будь-якій позиції: хіба, тільки, лише, уже, ще, й та ін.: Ще замерзнеш у дорозі. Пор.: Замерзнеш ще у дорозі і Замерзнеш у дорозі ще.

Класифікація часток

За роллю в слові і в реченні

• формотворчі — служать для творення дієслівних форм

• словотворчі — служать для утворення нових слів (у складі похідних слів стали префіксами і суфіксами)

• заперечні — надають заперечного значення тому слову, перед яким стоять

• модальні — вносять різні смислові відтінки в речення, а також виражають почуття і ставлення того, хто говорить до висловленого.

До модальних часток належать:

1.      Вказівні (ось, осьде, он, от, ото, це, оце)

2.      Означальні (якраз, ледве, просто, прямо, власне, майже, саме)

3.      Заперечні (не, ні, ані)

4.      Обмежувально — вказівні (тільки, лише, хоч, хоч би, виключно)

5.      Підсилювально — видільні (і, й, та, таки, аж, навіть, вже, ж, же, бо)

6.      Наказові (хай, нехай, бодай, давай)

7.      Умовні (би, б, ну)

8.      Стверджувальні (так, отак, еге, авжеж, отож, гаразд)

9.      Питальні (чи, невже, хіба, та ну, що за)

10.  Порівняльні (мов, мовби, немов, наче, неначе, начебто, ніби, нібито)

11.  Окличні (як, що за)

Вигук — незмінювана особлива частина мови, яка виражає почуття, волевиявлення мовця, не називаючи їх. За значенням вигуки поділяються на:

• емоційні, що виражають почуття і переживання: о, ой, ах, фу, пхе;

• вигуки волевиявлення, що передають спонукання, заклик і т. д.: цить, гов, алло, ну, гей, гайда, нумо, вйо, ціп-ціп та ін.

Ознаки вигуку як особливої частини мови

-Вигуки не належать ні до самостійних, ні дослужбових частин мови. Вони можуть виконувати роль еквівалентівреченняабо супроводити його, вказуючи на емоції, волевиявлення людини як реакцію на навколишню дійсність.

-Від повнозначних слів вигуки відрізняються тим, що не мають лексичного значення і граматичних ознак, а від службових слів тим, що не виконують властивих їм службових функцій.

-Вигуки — слова незмінні. Вони не мають морфологічних ознак, притаманних повнозначним частинам мови (рід,число,відмінок,особа тощо).Наприклад: Ой, ах, гей, агов, йой, о та інші.

Вигуки бувають: похідні (матінко! леле! диви! отакої, біда та й годі!) і непохідні (а! е! у! ой! ех! кхе! гм! хм! бр! ого! гоп! нумо! ох!)

Деякі вигуки утворились від іменників у кличній формі: Людоньки! Господи! Горенько моє! Вигуками стали і деякі усталені звороти: Цур тобі!

Близькі за значенням до вигуків слова ввічливості (спасибі, до побачення), лайливі вислови (чорт забери).

В окремих випадках вигуки можуть вживатися в ролі членів речення: Гетьте(зникніть), думи, ви хмари осінні (Леся Українка). Спасибі (дякую) вам, люди добрі! Навколо чуєм хрум-хрум… хрусь-хрусь (якісь звуки) (Коцюбинський).

Окрему групу становлять звуконаслідувальні слова,за допомогою якої передаються, відтворюються різні звуки природи, тварин, птахів, машин тощо.Звуконаслідувальні слова відрізняються від вигуків своєю великою фонетичною варіантністю, що свідчить про їх схематичне, приблизне графічне відображення. Це найбільше спостерігається в художній літературі, бо, прагнучи якнайточніше передати звукове розмаїття навколишнього світу засобами писемного мовлення, автори створюють графічно різні звуконаслідування для позначення спільної ситуації, що функціонують як фонографічні синоніми, пор., напр., дзень, дзінь, дзелень, що використовуються для позначення високих дзвінких і легких звуків, породжених ударами металевих предметів або діями з ними; тік-тік і цок-цок, що передають звучання годинникового механізму.

До звуконаслідувань здебільшого зараховують одиниці типу бух, бах, гуп, клац, стук, трісь і под., що є коренями відповідних дієслів, пор. бухнути, бахнути, гупнути, клацнути, стукнути, тріснути. їх називають ще дієслівними вигуками, вигуковими дієслівними формами, вербоїдам» тощо. Своєю звуковою формою вони відтворюють той чи інший звук, а також указують на швидкість, різкість здійснення дії, напр.: « — Гуляй, душа, без кунтуша! — Та бух! по столу кулаком...» (Панас Мирний); «Не витримав: приложився — ббах! — одна на місці; Ви підходите — націляєтесь.— Бах!— і нема гагари» (Остап Вишня); « — Мовчу я, а в самого серце тільки стук-стук-стук, стук-стук-стук» (Г. Тютюнник).

Методика ознайомлення зі службовими словами

У 1-4 класах учні ознайомлюються зі службовими словами, до яких не ставлять питань, але без яких майже неможливо побудувати речення: на, в, із, по, до, у, над, під, а, але, чи, тому що. Відповідно до програми вже в 1-2 класах слід сформувати в молодших школярів такі вміння: упізнавати в реченні, тексті службові слова, писати їх окремо від інших слів; пов'язувати між собою слова, а також частини складного речення за допомогою службових слів; упізнавати в реченні, тексті загальновживані прийменники, використовувати їх у мовленні.

Практичне ознайомлення з прийменниками відбувається ще в період навчання грамоти. Учитель на основі складання дітьми речень за малюнками та власними спостереженнями пояснює, що в реченні є «малі», «короткі» слова, без яких часто речення побудувати не можна: Діти йдуть до школи. Хлопчик катається на велосипеді.

Мовний аналіз речень, побудова графічних моделей до них сприяє усвідомленню учнями того, що в реченні є довгі і короткі слова (відповідно вони і позначаються у схемі довгими та короткими лініями). Така робота готує першокласників до засвоєння правила про роздільне написання прийменників з іншими словами.

У 2 класі після вивчення слів - назв предметів, ознак, дій опрацьовується тема «Службові слова в реченні».

На основі спостереження за кількома реченнями варто запропонувати учням зробити висновок:

Чи до всіх слів можна поставити питання? Чи можна обійтися в реченнях без цих слів, до яких питання не можна поставити? Перевірте це.

Учитель підсумовує, що такі слова служать для зв'язку слів у реченні, саме тому вони і називаються службовими.

З метою запам'ятовування учнями найуживаніших у мові службових, слів та вироблення у них умінь правильно користуватися прийменниками і сполучниками ефективним є використання таких завдань:

Знайдіть слова, до яких не можна поставити питання. Прочитайте речення без них. Зробіть висновок, для чого вживаються такі слова.

За допомогою яких слів зв'язані між собою слова?

Зв'яжіть кожну пару слів за допомогою службового слова (пароплав, море; автомобіль, дорога).

Спишіть, вставляючи замість крапок службові слова.

Виконання практичних завдань є важливою умовою засвоєння частотних у нашій мові прийменників (у, до, з, на, над, під, по), їх написання та усвідомлення функції цієї частини мови в мові і мовленні.

У 3 класі учні спостерігають за префіксами, співзвучними з прийменниками (без сорому - безсоромний, на письмі - написаний), навчаються розрізнювати їх на слух і на письмі. Сприймання і первинне усвідомлення цих мовних явищ можна організувати за словосполученнями такого типу: написав на дошці; заховався за дерево; злетів з гілки; доплив до берега та ін .

З терміном сполучник учні ознайомлюються у 4 класі під час вивчення однорідних членів речення. У процесі аналізу мовного матеріалу вчитель звертає увагу дітей на те, за допомогою яких службових слів можуть поєднуватися однорідні члени речення, і повідомляє, що слова і (и), а, але, та - сполучники. Закріплення цієї частини мови відбувається під час виконання учнями різних вправ: спостереження за вживанням речень з однорідними членами в тексті; складання речень з однорідними членами; використання речень з однорідними членами в побудові текстів; вправляння в моделюванні і побудові складних речень за зразком, схемою, малюнками, створеними ситуаціями та їх аналізі.