22. Минулий і майбутній час дієслів. Система роботи над правописом особових закінчень дієслів минулого і майбутнього часу в початковій школі.

Минулий час вказує, що дія відбулася до моменту повідомлення про неї, і відповідає на питання що робив? Що зробив?: намалював, прочитав. Н-д: По рецепту на базарі дятел вибрав окуляри, натягнув собі на ніс, полетів трудитись в ліс.

Дієслова в минулому часі змінюються за родами й числами. Форми минулого часу утворюються від основи інфінітива за допомогою суфіксів:

-в- для чоловічого роду(дякував, творив);

-л(а)- для жіночого роду(дякувала, творила);

-л(и)- у множині(дякували, творили);

-л(о)- для середнього роду(дякувало, творило).

Якщо суфікс неозначеної форми –ти вживається після приголосного, то форма чоловічого роду не має формотворчого суфікса –в: нести – ніс, пекти – пік.

Форми минулого часу вживаються із суфіксом –ся, якщо їх утворено від інфінітива з цим суфіксом: сподіватися – сподівався,сподівалася, сподівалося, сподівалися.

Майбутній час вказує, що дія відбудеться після моменту повідомлення про неї, і відповідає на питання що зроблю? Що робитиме?: малюватиме, буде читати. Н-д: Україно! Доки жити буду, доти відкриватиму тебе. Відповідно вони творяться від основ недоконаного і доконаного виду.

Проста форма доконаного виду

Основа майб. часу+особові закінчення	Особа	Однина	Множина
	1	напишу,прочитаю	Напишемо,прочитаємо
	2	напишеш,прочитаєш	Напишете, прочитаєте
	3	Напише,прочитає	Напишуть,прочитають

Складна форма недоконаного виду

Інфінітив+особові закінчення	Особа	Однина	Множина
	1	Читатиму	читатимемо
	2	читатимеш	читатимете
	3	читатиме	читатимуть

Складена форма недоконаного виду

Інфінітив+бути в особових формах	Особа	Однина	Множина
	1	Буду читати	Будемо читати
	2	Будеш читати	Будете читати
	3	Буде читати	Будуть читати

Дієслова майбутнього часу змінюються за особами й числами.

Систематичне спостереження за дієсловом-присудком у його зв'язку з підметом дозволяє розвивати в учнів навички координації головних членів речення і правильного написання особових закінчень. Цікавими в плані логічного мислення є спостереження над дієслівними словосполученнями, а запам'ятовування норм керування ряду дієслів організовує мовленнєву практику дітей.

Опрацювання дієслова як частини мови спрямоване на поглиблення знань учнів про граматичне і лексичне значення слова, про особливості словозмінювання і словотворення в українській мові, про синтаксичну роль у мовленні. При цьому вивчення дієслова відкриває великі можливості для усвідомлення граматичної будови мови, засвоєння та застосування навичок правильного вживання дієслівних форм, зв'язку їх з іншими словами.

23. Прислівник, його морфологічні ознаки. Розряди прислівників, їх творення. Правопис прислівників. Вивчення прислівника у початковій школі.

Прислівник – це самостійна частина мови, слова якої характеризують дію, стан або якісно-відносні ознаки предметів ( як?, яким способом?, де?, куди?, коли?, чому?, навіщо?). Прислівник – незмінювана частина мови; це означає, що прислівники не мають морфологічних значень роду, числа, відмінка, часу, особи . Прислівник — це незмінна частина мови, що виражає ознаку дії, стану або ознаку іншої ознаки (надто повільний, повернути праворуч). На відміну від інших самостійних частин мови прислівник не змінюється ані за числами, ані за відмінками, не має він також і ознак роду. Прислівник не має свого, властивого тільки йому лексичного значення. Воно зумовлене лексичними значеннями тих частин мови, від яких він утворюється (день — вдень, мій — по-моєму, осінь — восени). Прислівники мають властиві тільки їм словотоворчі суфікси -о, -е (тепло, добре, важче), -и, -ому, -єму (по-братськи, по-моєму). Головною функцією прислівника в реченні є функція другорядного члена речення —обставини (Так жадібно раптом захотілося йому жити, що він навіть від однієї цієї думки задихнувся). Інколи прислівник виступає у ролі присудка (Сонце низенько, то й вечір близенько). У реченні прислівник пов’язується з дієсловом, а також з прикметником і, рідше, з іменником.  Прислівник, який пов’язується з дієсловом, виступає як обставина способу дії, місця, часу, міри, мети чи ступеня (Небо помітно (наскільки?) посвітлішало; Навкруги (де?) бриніла весна). Прислівник, що пов’язується з прикметником або іншим прислівником, служить для вираження ознаки якості — міри або ступеня її вияву і виступає в реченні обставиною міри(Ось зовсім (наскільки?) з-за гори з’явився корабель). Наприклад: Опівночі айстри в саду зацвіли (О. Олесь). – коли? – обставина часу;  Мати говорить майже пошепки. – як? – обставини способу дії;  Ми повернули ліворуч. – куди? – обставини місця;  Він сказав це зопалу. – чому? – обставина причини;  Це дуже порядна людина. – якою мірою? – обставина міри.  Як показують приклади, прислівники виражають різноманітні характеристики дій або ознак предмета і в реченні пов’язуються найчастіше з присудками, рідше – з означеннями.  Прислівники можуть уживатися також у ролі присудків – іменних або дієслівних:  Йому стало соромно. У хаті було темно. Вам слід відпочити.

Розряди прислівників за значенням:

Означальні:

• Якісно-означальні- це якісна характеристика абодії стану,відповідають на питання - як?: гарно, весело;

Сюди належить найпоширеніша в мові група прислівників на –о, зрідка на –е, які походять від прикметників, або співвідносні з ними:

Спокійний-спокійно, гарячий-гаряче і т.д. Ці прислівники пояснюють дієслова, дієприкметники, дієприслівники: вітали врочисто,зроблений прекрасно, боляче зітхаючи.

• Кількісно-означальні – характеризують дію, стан чи ознаку з боку кількості й міри вияву. Відповідають на питання- Скільки? Наскільки? Якою мірою?: дуже, ледве;

• Способу дії – указують на те,яким способом відбувається дія чи виявляється ознака, відповідають на питання - як? яким способом?: босоніж, верхи;

Обставинні прислівники:

• Місця дії – означають місце чи напрямок дії та відповідають на питання - Де? Куди? Звідки?: згори, праворуч,там,тут;

• Часу дії – означають час перебігу дії(або стану) чи тривалість і відповідають на питання - коли? З якого часу?як довго?доки?: вчора, навіки;

• Причини дії – вказують на причину або зумовленість дії (чи стану) і відповідають на питання -Чому? Через що?: спросоння, спересердя;

• Мети дії – вказують на мету дії і відповідають на питання - З якою метою? Для чого?: назло, напоказ.

Деякі прислівники можуть означати стан людини, природи або ставлення людини до висловлюваного: соромно, спекотно, потрібно. В односкладних реченнях такі прислівники виступають присудками: Мені самотньо на душі.

Прислівники можуть утворюватись:

• від інших прислівників: довго –> задовго; скільки –> ніскільки; коли –> коли-небудь; точно –> точнісінько;

• від прикметників: сумний –> сумно; український –> по-українськи; близький –> зблизька;

• від іменників: верх –> зверху; вік –> довіку; пора (ім.) –> пора (присл.): Нам пора для України жить (Франко);

• від числівників: три –> тричі; чотири –> учотирьох; двоє –> надвоє;

• від займенників: інший  –> по-іншому; свій –> по-своєму;

• від сполучень слів: права рука –> праворуч; обома руками –>обіруч; угору лицем –>горілиць; проходячи мимо > мимохідь; попід тином –> попідтинню.

 Способи творення прислівників різні.

1. Префіксальний: коли –> будь-коли; гарно –> прегарно; достатньо –> недостатньо.

2. Суфіксальний: вірно –> вірненько; три –> тричі.

3. Префіксально-суфіксальний: низ –> знизу;наш –> по-нашому;лівий –> зліва.

4. Перехід з інших частин мови: жаль (ім.) –> жаль.(присл.); шкода (ім.) –> шкода (присл.).

5. Складання слів однакових або протилежних за значенням: ледве-ледве; тишком-нишком; більш-менш.

6. Злиття основ слів: босі ноги –> босоніж; пан і брат –> запанібрата; не сам хотів –> несамохіть; ходити мимо –> мимохідь. Походження деяких прислівників важко пояснити (наприклад, заздалегідь).

Правопис прислівників:

Н і нн у прислівниках:

У прислівниках пишеться стільки н, скільки їх було у прикметниках та дієприкметниках, від яких їх утворено: сумний — сумно; однотонний — однотонної буденний — буденно; схвильований —схвильовано, несказанний — несказанно.

Дві букви н пишеться також у прислівниках зрання, спросоння, попідтинню, попідвіконню,

Не і ні з прислівниками:

Не з прислівниками пишеться разом, якщо:

1. слово без не не вживається:  нестямно, незворушно, незабаром, ненароком;

2. слово з не утворює єдине поняття, що може бути виражене іншим словом: недалеко (близько), неголосно (тихо).

Не з прислівниками пишеться окремо, якщо:

1. прислівник у реченні виступає присудком:Не треба забувати уроків історії;Було вже не рано:

2. у реченні є протиставлення: Це відбувалось не давно, а кілька днів тому.

Ні в прислівниках пишеться разом: ніскільки, ніколи, ніяк.

Окремо ні пишеться у складі фразеологізмів: ні тепло ні холодно, ні сюди ні туди.

Дефіс у прислівниках

1. Дефіс у прислівниках пишеться: після префікса по- у прислівниках із суфіксами -е, -ому, -й: по-перше, по-нашому, по-турецьки;

2. після префіксів будь-, казна-, хтозна-: будь-коли, казна-де, хтозна-скільки;

3. перед суфіксами -небудь, -таки, -то: хто-небудь, десь-таки, якось-то;

4. у випадках складання однакових або близьких чи протилежних за змістом слів: ледь-ледь, пліч-о-пліч, коли-не-коли, часто-густо, більш-менш.

Написання прислівників разом і окремо

Разом пишуться прислівники:

1.  з префіксами прийменникового походження без суфіксів (зараз, убік);

2.  що мають суфікси -о (начисто), -е (уперше, востаннє), -й (безвісти), -ки (наприсідки), -у (знизу, попросту, скраю), -а (неспроста, спросоння), -і (нарівні);

3. утворені складанням основ або злиттям слів (голіруч, водночас, сьогодні, чимдуж).

Окремо пишуться:

1. так звані прислівникові сполучення, які формально є сполученнями іменників із прийменниками, але за значенням і за роллю в реченні виступають як єдине ціле:Цвірінькають (як?) без угаву горобці. День учора був (у якій мірі?) на диво теплий. Діти (наскільки?) до смерті перелякалися. Характерною ознакою таких сполучень здебільшого є втрата іменником окремого лексичного значення: ні про диво, ні про смерть як іменники, до яких можна поставити питання хто? що? (у цьому випадку у відмінкових формах на що? до чого?) тут не йдеться;

2. прийменникові сполучення з повторенням слова в тій самій або іншій відмінковій формі(день у день, крок за кроком, час від часу тощо), а також фразеологізм світ за очі.

Написання таких сполучень необхідно запам'ятовувати, за потреби — звертатися до орфографічного словника.

Й та І в кінці прислівників

Літери и та і в кінці прислівників пишуться відповідно до правильної вимови: и — після букв, що позначають тверді приголосні (щовесни, догори), і — після букв, що позначають м'які і пом'якшені приголосні звуки (навесні, вгорі).

Завжди пишемо — и:

1. після букв г, к, х (навкруги, навшпиньки, верхи);

2. у кінці прислівників із префіксом по-: по-лисячи, по-російськи.

З прислівником як частиною мови учні ознайомлюються в 4 класі. Відбувається це передусім з мовленнєвою метою, оскільки прислівники відіграють помітну роль у мовленнєвому розвитку молодших школярів, розкриваючи різні ознаки дій, умови, за яких вони відбуваються, відповідаючи на різні питання, що ставляться від дієслів: як? коли? де? звідки? куди?

Учні мають навчитися впізнавати прислівники в тексті, правильно ставити до них питання від дієслів, а також уміти самостійно добирати до наведених дієслів прислівники за змістом та за граматичними питаннями, правильно використовувати у власному мовленні.

Ознайомлення з прислівником як частиною мови доцільно провести на основі зв'язного тексту, де вжито прислівники різного значення, які відповідають на різні питання .

У ході виконання вправ такого типу школярі мають усвідомити, що прислівники використовуються у художніх, наукових, ділових текстах. Причому, художнім висловлюванням вони надають більшої образності, виразності, емоційності. У ділових же і наукових текстах за допомогою цієї частини мови можна більш точно передати ту чи іншу інформацію .

Важливим для культури мовлення учнів (з метою запобігання досить поширеним граматичним помилкам на зразок «саме краще», «самий гарний») практичним матеріалом, без подачі теоретичних знань, є відомості про способи утворення форм прислівників на означення якості дії. Ці вправи ґрунтуються, зокрема, на здобутих четвертокласниками відповідних уміннях у роботі з прикметниками.

Вивчення прислівника як лексико-граматичного розряду створює широкі можливості для закріплення здобутих учнями 3-4 класів лексикологічних знань щодо синонімів та антонімів. Вправи, побудовані на з'ясуванні синонімічних й антонімічних відношень між окремими словами, спостереженні за ними в реченнях і зв'язних текстах, сприяють реалізації практичної, мовленнєвої спрямованості початкового курсу рідної мови і водночас слугують важливим засобом пропедевтичної роботи щодо вивчення частин мови у наступних класах.

Отже, вся система роботи над прислівником має бути спрямована на усвідомлення учнями особливостей цієї частини мови та на розвиток умінь користуватися прислівниками залежно від ситуації спілкування