Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:

Boyko_O_D_Istoriya_Ukrayini

.pdf
Скачиваний:
11
Добавлен:
12.02.2016
Размер:
3.15 Mб
Скачать

Індустріалізація

391

«під контролем суспільних організацій». Так, протягом 1927—1929 pp. було випущено 3 державні позики індустрі­ алізації, і населення України підписалося на суму понад 325 млн крб;

4)випуск паперових грошей, не забезпечених золотом (у роки першої п'ятирічки інфляційне покриття держав­ них потреб становило 4 млрд крб.);

5)розширення продажу горілки. У вересні 1930 р. Ста­ лін у листі до Молотова писав: «Необхідно, на мою дум­ ку, збільшити (наскільки можливо) виробництво горіл­ ки. Необхідно відкинути удаваний сором і прямо й відк­ рито піти на максимальне збільшення виробництва горіл­ ки». У 1927 р. завдяки продажу спиртних напоїв бюджет одержав понад 500 млн крб., 1930 р. — 2,6 млрд, а 1934 р. — 6,8 млрд крб.;

6)збільшення вивозу за кордон нафти, лісу, хутра та

хліба;

7)режим економії. Так, у республіці 1927 р. при РНК УСРР було створено комісію з режиму економії на чолі з

В.Чубарем, яка лише за рахунок скорочення адміністра­ тивно-управлінських витрат зекономила за два з полови­ ною роки майже 65 млн крб.;

8)небаченого рівня досягла експлуатація селянства та робітничого класу, інших верств населення, багатьох міль­ йонів в'язнів ГУЛАГу.

Процес індустріалізації в Україні в принципових ри­ сах збігався із загальносоюзними тенденціями, але мав і свої особливості. Вони зумовлені широким спектром при­ родних багатств, спеціалізацією промисловості республі­ ки, структурою розміщення продуктивних сил.

Особливості процесу індустріалізації в Україні:

1. Інвестування в промисловість республіки,

особли­

во в початковий період індустріалізації, значної

части­

ни коштів. У 1926—1927 pp. капіталовкладення в індус­ трію СРСР становили майже 1 млрд крб., з них 269,4 млн крб. припадало на промисловість УСРР. Всього ж за роки першої п'ятирічки на промислову модернізацію України виділено понад 20% загальносоюзних капіталовкладень.

2. Побудова і реконструкція в Україні на початку індустріалізації крупних промислових об'єктів. У період технічної реконструкції 20—30-х років у промисловості СРСР основними вважалися 35 об'єктів, серед них в Україні знаходилося 7 новобудов і 5 докорінно реконст­ руйованих підприємств. До новобудов належали три ме­ талургійні заводи (Запоріжсталь, Криворіжсталь, Азов-

392

Україна в складі СРСР (1922—1939)

сталь), Дніпробуд, Дніпроалюмінійбуд, Краммашбуд (Кра­ маторськ) і ХТЗ. Гігантськими серед реконструйованих об'єктів були Луганський паровозобудівний і чотири мета­ лургійні заводи (у Макіївці, Дніпродзержинську, Дніпро­ петровську, Комунарську).

3. Нерівномірність процесу модернізації промислово­ го потенціалу республіки. Якщо в роки першої п'ятиріч­ ки з 1500 промислових підприємств, що споруджувалися в СРСР, 400 будувалося в УСРР, то у другій п'ятирічці в Україні будується лише 1000 заводів з 4500, а у третій — 600 з 3000 заводів. Очевидно, це пояснюється тим, що на початку індустріалізації необхідно було зміцнити базу для розгортання процесу модернізації. Робилося це, як пра­ вило, там, де були найсприятливіші для цього умови, а згодом зростаючі масштаби реконструкції, реальна заг­ роза війни змусили союзне керівництво подумати про індустріальний розвиток Уралу. Виступаючи на XVI з'їз­ ді ВКП(б) (червень 1930 p.), Сталін акцентував: «Зараз...

наша промисловість, як і наше народне господарство, спи­ рається в основному на вугільно-металургійну базу на Україні. Зрозуміло, що без такої бази немислима індуст­ ріалізація країни. Нове в розвитку нашого народного гос­ подарства полягає... в тому, щоб, всебічно розвиваючи цю базу і надалі, почати... створювати другу вугільнометалургійну базу ... на Уралі».

4. Поява в республіканському промисловому комплек­ сі нових галузей. Зокрема, у харчовій промисловості Укра­ їни виникли нові галузі: маргаринова, молочна, маслопереробна, комбікормова, хлібопекарська. Коли став до ла­ ду 1932 р. завод «Дніпроспецсталь», у республіці виник­ ла електрометалургія як галузь металургійної промисло­ вості. Після введення в дію 1930 р. Костянтинівського цинкового і 1933 р. Дніпропетровського алюмінієвого за­ водів в УСРР з'явилася також кольорова металургія.

5. Значне відставання модернізації

легкої та

харчо­

вої промисловості від важкої індустрії

внаслідок

менших

масштабів капітального будівництва і недостатньої сиро­ винної бази. Відповідно до планів першої п'ятирічки, у важку індустрію України передбачалося вкласти 87,5% асигнованих коштів, а в легку та харчову — лише 12,5% .

6. Вищі темпи витіснення приватного сектора в еко­ номіці України, ніж у СРСР загалом. Якщо в початковий період непу приватний сектор у республіці давав 25% ви­ робництва промислової продукції, то 1928 р. на його до­ лю припадало лише 12% (по СРСР — 17%).

Індустріалізація

393

Незважаючи на те, що жодна з перших довоєнних п'ятирічок не була виконана в повному обсязі, все ж інду­ стріалізація вивела Україну на якісно новий рівень про­ мислового розвитку, докорінно змінивши структуру гос­ подарства: зросла частка промисловості в порівнянні з часткою сільського господарства в загальному обсязі ва­ лової продукції республіки; у валовій продукції самої про­ мисловості дедалі більше домінує виробництво засобів ви­ робництва; дрібна промисловість (кустарно-ремісничі під­ приємства, окремі товаровиробники) витісняється вели­ кою індустрією.

Модернізація промислового потенціалу дала змогу Україні випередити за рівнем розвитку індустрії кілька західноєвропейських країн. Вона посіла 2-ге місце в Європі (після Німеччини) за виплавкою чавуну, 3-тє місце за виробництвом сталі (після Німеччини та Англії), 4-те місце у світі за видобутком вугілля. Модернізація промисло­ вості сприяла посиленню процесу урбанізації. Якщо до індустріалізації в Україні в містах проживав лише ко­ жен п'ятий житель України, то перед Другою світовою війною вже кожен третій. Наслідком швидкого процесу урбанізації стала певна українізація міст. Саме в цей час активно формуються національний український робітни­ чий клас та інтелігенція.

Водночас форсована індустріалізація стимулювала не­ гативні тенденції в господарстві України. Привілейова­ не, домінуюче становище групи «А» (виробництво засо­ бів виробництва) порівняно з групою «Б» (виробництво предметів споживання) в умовах фактичної ліквідації рин­ кових зв'язків вело до відриву підприємств групи «А» від кінцевого споживача, а це зумовлювало втрату сти­ мулів розвитку, диктувало необхідність створення дер­ жавою для неї тепличних умов.

Уперші п'ятирічки ставку було зроблено на побудову

йреконструкцію підприємств-монополістів. Так, модерні­ зація запорізького заводу «Комунар» перетворила його на найбільше у світі підприємство з виробництва зернозби­ ральних комбайнів. Реконструйований паровозобудівний завод у Луганську за проектною потужністю дорівнював найбільшому в світі заводу кампанії «Америкен локомо­ тив». Підприємства-монополісти спочатку поглинали ле­ вову частку капіталовкладень у промисловість, а згодом фактично підім'яли під себе всю економіку країни.

Форсований розвиток індустрії вів до збільшення кіль­ кості об'єктів, що мали будуватися чи реконструюватись,

394

Україна в складі СРСР (1922—1939)

але планові цифри не завжди були обґрунтованими. Так, в Україні в цукровій промисловості планом п'ятирічки передбачалося побудувати 11 нових підприємств. Однак з часом виявилося, що сільське господарство не зможе забезпечити сировиною таку кількість потужностей, і бу­ ло побудовано лише 3 цукрові заводи. Будівництво со­ тень об'єктів було розпочате, але не завершене через нес­ тачу сировини, палива, обладнання, робочої сили. Тому до кінця 1930 р. 40% капіталовкладень в промисловість СРСР було заморожено у незавершених проектах.

Промисловий потенціал України формувався диспро­ порційно: посилювалися і розширювалися традиційно індустріальні райони — Донбас та Придніпров'я, а про­ мисловість досить густо заселеного Правобережжя поміт­ но відставала у темпах розвитку.

Протягом перших п'ятирічок остаточно було зламано механізм саморегуляції економіки. Наростаюча центра­ лізація економічного життя призвела до формування ко­ мандно-адміністративної системи. У цей час особливо чітко виявляється тенденція фактичної монополізації центром управління промисловістю республіки. Вже 1927— 1928 pp. важка промисловість України (група «А») на 89% була в загальносоюзному підпорядкуванні, а група «Б» — на 50%. Командні методи управління економікою зумов­ лювали відчуженість робітничого класу від засобів ви­ робництва, зниження життєвого рівня народу.

Отже, процес індустріалізації в Україні, збігаючись із загальносоюзними тенденціями, мав свої особливості: інвестування в промисловість республіки, особливо в по­ чатковий період індустріалізації, значної частини кош­ тів; побудова в Україні у роки перших п'ятирічок біль­ шості запланованих промислових об'єктів; нерівномірність процесу модернізації промислового потенціалу республі­ ки; поява в республіканському промисловому комплексі нових галузей, витіснення приватного сектора.

Наслідки індустріалізації були неоднозначними. З одного боку, це позитивні зрушення: вихід України на якісно новий рівень промислового розвитку, прогресивні зміни в структурі господарювання на користь промисло­ вості, досягнення промисловістю республіки за низкою головних індустріальних показників європейського та сві­ тового рівня, урбанізація, швидке формування національ­ ного робітничого класу та ін. З іншого — форсована індус­ тріалізація стимулювала появу багатьох негативних тен­ денцій: домінуюче, привілейоване становище виробницт-

Колективізація. Голод 1932—1933 pp.

395

ва засобів виробництва, побудова і реконструкція під­ приємств-монополістів, заморожування значних коштів у незавершених об'єктах, диспропорційне і нерівномірне формування промислового потенціалу республіки, нарос­ таюча централізація економічного життя, повернення до командних методів управління, посилення експлуатації трудящих, поглиблення відчуженості робітничого класу від засобів виробництва.

12.5. Колективізація сільського господарства. Голод 1932—1933 pp.

Радянське керівництво, взявши курс на модернізацію промислового потенціалу країни, одразу зіткнулося з трьо­ ма проблемами: кошти, сировина і робочі руки для роз­ витку індустрії. Одержати все це можна було від селян­ ства, що становило більшість населення. Проте бажаних наслідків досягти одразу не вдалося. Звичні командні ме­ тоди в економіці спрацьовували погано, і тому провести планове перекачування коштів з аграрного сектора в про­ мисловість шляхом встановлення занижених цін на сіль­ госппродукцію правлячі кола не змогли. Пропоновані дер­ жавні ціни часто становили лише 1/8 ринкових, а за та­ ких умов селяни просто відмовлялися продавати свій то­ вар. Вихід із цієї ситуації Ленін побачив у кооперації, яка була звичною, традиційною формою селянської спів­ праці ще з дореволюційних часів, до того ж давала змогу органічно поєднати приватні та державні інтереси. Суть проблеми полягала лише в тому, яким способом у тради­ ційну форму кооперації вкласти новий соціалістичний зміст.

Рішення XV з'їзду ВКП(б) (1927) передбачали повіль­ ний, поступовий, добровільний процес кооперації (нага­ даймо, що кооперація може бути декількох видів: вироб­ нича, житлова, кредитна, споживча тощо). Проте прак­ тика диктувала швидкі темпи та жорсткі методи. Прин­ ципова зміна орієнтирів почалася після поїздки Сталіна до Сибіру і застосування надзвичайних заходів під час заготівлі хліба в лютому 1928 р. «Уральсько-сибірський» метод заготівель базувався на принципі «самообкладання», за допомогою якого село фактично розколювалось

396

Україна в складі СРСР (1922—1939)

за майновою ознакою. І хоча після цих подій Сталін твер­ див: «Розмови про те, що ми нібито скасовуємо неп, за­ проваджуємо продрозверстку, розкуркулення і т. п., є контрреволюційним базіканням,» — саме з цього рубежу наростає трансформація кооперації в колективізацію, швидко йде процес згортання кооперації (нагадаймо, що колективізація — це тільки одна з форм виробничого ко­ оперування).

Сталін і його оточення з часом дедалі більше переко­ нувались у тому, що потреби індустріалізації простіше і гарантованіше можна задовольнити, спираючись не на 25—ЗО млн індивідуальних селянських господарств, а на 200— 300 тис. колгоспів. Тому визріла думка про карди­ нальну зміну вектора залежності: не держава мусила за­ лежати від значної кількості неконтрольованих індиві­ дуальних селянських господарств, а сконцентровані у ве­ ликі спільні господарства селяни мусили перебувати в за­ лежності від державних структур. До того ж у сталінсь­ ких планах колективізація — це не тільки зручний засіб забезпечення зростаючого населення міст та армії продо­ вольством, а промисловості — сировиною і робочою си­ лою. Крім цього, вона мала суттєво сприяти зміцненню соціальної бази диктатури пролетаріату: з одного боку, колективізація стимулювала процес пролетаризації селян­ ства, з іншого — разом з індустріалізацією відкривала шлях до ліквідації багатоукладності в економіці.

Восени 1928 р. в Україні було колективізовано лише 4% селянського землекористування — це була слабка опо­ ра для здійснення грандіозних сталінських планів. Пере­ ходом до політики суцільної колективізації 1929 р. пок­ ладено початок кардинальним змінам у сільському гос­ подарстві. Селян почали насильно заганяти до колгоспів. Основну протидію цей процес викликав з боку заможних селян, які отримали назву «куркулі». Тому закономірно, що колективізація супроводжувалася «політикою лікві­ дації куркульства як класу». Перша хвиля розкуркулен­ ня прокотилася республікою з другої половини січня до початку березня 1930 р. Вона охопила 309 районів, де налічувалося 2524 тис. селянських господарств. Станом на 10 березня під розкуркулення потрапило 61 887 госпо­ дарств, тобто 2,5%.

Селянство чинило опір сталінській політиці: на селі лише з січня до червня 1930 р. в Україні зареєстровано 1500 терористичних актів проти представників радянсь­ кої влади. У Херсонському, Кам'янець-Подільському, Він-

Колективізація. Голод 1932—1933 рр

397

ницькому, Чернігівському, Одеському, Дніпропетровсь­ кому округах відбулися збройні виступи селян. За дея­ кими підрахунками, 1930 р. в Україні кількість учасни­ ків селянських повстань перевищила 40 тис.1

Збагнувши, що ситуація може стати некерованою, Ста­ лін 2 березня 1930 р. у «Правді» опублікував статтю «За­ паморочення від успіхів», у якій у «перегинах» процесу колективізації звинуватив місцеву владу. Вимушене пе­ реміщення акцентів у селянському питанні одразу при­ звело до серйозних наслідків — почався масовий вихід селян із колгоспів. За сто днів після публікації статті з колгоспів України вийшло 1594 тис. господарств. Реак­ цією офіційних властей на такий перебіг подій став курс на поглиблення розколу села та зміна методів примусу. Тих, хто виходив з колгоспів і повертався до індивіду­ ального господарювання, чекали підвищені податки, їм відводилися гірші землі, не поверталися худоба і рема­ нент, а колгоспникам держава гарантувала пільги та кре­ дити. Восени 1930 р. у колгоспах залишилося менше тре­ тини селянських дворів. Характерно, що виходили пере­ важно середняцькі господарства, і в колгоспах залишалися тільки незаможники.

Проте відступ Сталіна тривав недовго — вже у верес­ ні 1930 р. ЦК ВКП(б) розіслав по республіках директив­ ного листа «Про колективізацію». Зокрема, Україна, від­ повідно до директив, мала подвоїти рівень усуспільнення і протягом 1931 р. в основному закінчити суцільну ко­ лективізацію вирішальних сільськогосподарських райо­ нів. Ще рішучішими методами і темпами пішов процес розкуркулення. Протягом 1930 р. з України було депор­ товано майже 75 тис. селянських родин, а з кінця року й до червня 1931 р. — 23,5 т и с , за роки суцільної колек­ тивізації було експропрійовано понад 200 тис. селянських господарств.

Трагедія колективізації вимірювалася мільйонами людських доль. Депортація «куркулів» з України набула величезних масштабів. Що їх чекало? У книзі Р. Конквеста «Жнива скорботи» є згадка про такий досить типовий факт. Проминувши Надєждинськ (Сибір), колона «кур­ кулів» протягом чотирьох днів ішла маршем майже 70 км до місця свого нового перебування. Ставши на пень, один депеушник закричав: «Маєте свою Україну ось тут», — і

'Див.: Конквест Р. Жнива скорботи. — К., 1993. — С. 173 — 174 .

398 Україна в складі СРСР (1922—1939)

показав довкола. Й попередив: «Тих, хто спробує втекти звідси, постріляємо».

На жаль, не кращою була доля тих українських се­ лян, що залишилися жити в республіці. У грудні 1932 р. було введено «внутрішній паспорт», що не давало мож­ ливості без дозволу місцевої влади переїхати до міста не тільки «куркулям», але й бідним селянам. Це рішення офіційної влади прив'язувало селянина до землі, знову його закріпачувало. Характерно, що саме в цей час ВКП(б) у народі почали розшифровувати як «второе крепостное право большевиков», а Бухарін називав експлуатацію се­ лянства в СРСР «воєнно-феодальною».

Такі обставини змушували одноосібника вступати до колгоспу. У 1932 р. колгоспи об'єднували майже 70% селянських господарств, 80% посівних площ республіки. Останню крапку в епопеї колективізації було поставлено в сумнозвісному 1937 p., коли в УРСР налічувалося 27,3 тис. колгоспів, які об'єднували 96,1% селянських дво­ рів і обробляли 99,7% посівних площ.

За привабливим, на перший погляд, фасадом колгосп­ ного ладу на початку 30-х років визрівала трагедія — спустошливий голод, жертвами якого стали мільйони.

Причини голоду в Україні 1932—1933 pp.

Серед істориків у трактуванні цього питання одностай­ ності немає. Вказуючи на багатоплановість причин цієї жахливої катастрофи, вони, як правило, намагаються ви­ ділити групу домінуючих чинників.

Західні історики вважають, що основними були на­ ціонально-політичні чинники. Зокрема, Дж. Мейс підкрес­ лює: «Москва пов'язала українське селянство з українсь­ ким націоналізмом як загрозою імперським інтересам...

Сталін, Каганович, Постишев та інші запланували в Мос­ кві знищення українського селянства як свідомої націо­ нальної верстви і нещадно здійснили це на Україні в 1932—1933 pp. засобом штучного голоду». Його позицію підтримує Р. Конквест, стверджуючи, що «голод запла­ нувала Москва для винищення українського селянства як національного бастіону. Українських селян нищили не тому, що вони були селянами, але тому, що були україн- цями-селянами».

Історики, які визнають основними причинами голоду дію національно-політичних чинників, акцентують увагу на його штучності та організованості. Так, французький

Колективізація. Голод 1932—1933 pp.

399

дослідник Ален Безансон наголошує: «Саме ретельна орга­ нізація екзекуції надала українському голодному терору характер геноциду». Цю ж думку проводить і американ­ ський історик українського походження Д. Соловей, під­ креслюючи, «що голод 1932—1933 pp. був планово підго­ товлений і здійснений». Такий підхід є характерним для праць і вітчизняних публіцистів.

Деякі російські, українські і західні історики (В. Данилов, Н. Івницький, В. Марочко, Н. Верт та ін.) вважа­ ють, що голод 1932—1933 pp. в Україні зумовлений дією соціально-економічних чинників, насамперед «насиль­ ницькими хлібозаготівлями», «поверненням до економіч­ но необгрунтованої та політично скомпрометованої полі­ тики продрозкладки».

Найбільш обґрунтованою є позиція авторського ко­ лективу монографії «Сталінізм на Україні: 20—30-ті ро­ ки» (В. Даниленко, Г. Касьянов, С. Кульчицький), які на основі зіставлення різних концепцій та аналізу фактич­ ного матеріалу дійшли висновку, що «конкуруючі гіпо­ тези треба об'єднати. Тоді факти, пов'язані з голодом, логічно складатимуться в цілісну картину»1. На необхід­ ності синтетичного підходу до вирішення вказаної проб­ леми наголошує і В. Савельєв: «...саме економіко-полі- тичні чинники стали в кінцевому підсумку причиною го­ лоду».

Серед дослідників поки що немає єдності у визначен­ ні фактичних демографічних втрат України в 1932— 1933 pp. P. Конквест називає цифру 5 млн, Н. Верт — від 4 до 5 млн, С. Кульчицький — 3,5 млн осіб. Тільки

1933 р.,

за даними В. Цапліна, у республіці померло

2,9 млн

осіб.

Кількість жертв голодомору могла бути набагато мен­ шою, якби сталінське керівництво звернулося за допомо­ гою, як і під час трагічних 1921 —1923 pp., до світового співтовариства. Проте цього не було зроблено. Принци­ пову причину такої пасивності Сталін розкрив ще задов­ го до голоду в 1928 p.: «Добра була б Радянська влада, коли б вона привела сільське господарство до деградації на одинадцятому році свого існування! Та таку владу слід було б прогнати, а не підтримувати. І робітники давно прогнали б таку владу, коли б вона привела сільське гос­ подарство до деградації». Якщо факт деградації сільсь-

'Даниленко В. М . , Касьянов Г. В., Кульчицький С. В. Ста­ лінізм на Україні: 20—30-ті pp. — К., 1991 . — С. 120.

400

Україна в складі СРСР (1922—1939)

кого господарства не можна було визнавати до «великого перелому», то після нього, коли було вже заявлено з ви­ соких трибун про успіхи, — тим більше.

Наслідки суцільної колективізації

Форсовані темпи і переважно адміністративні методи її здійснення призвели до катастрофічних наслідків — дезорганізації і деградації аграрного сектора на початку 30-х років. За період 1929—1932 pp. в Україні поголів'я великої рогатої худоби скоротилося на 41,8%, коней — на 33,3%, свиней — на 62,3%, овець — на 74%. Річний валовий збір зернових культур в СРСР 1933 і 1934 pp. становив 680 млн ц (найнижчі показники після голодно­ го 1921 p.).

У 1933 р. Сталін, намагаючись уникнути економічної катастрофи, відмовився від прискорених темпів індустрі­ алізації і від безрозмірної продрозверстки. За таких умов колгоспи поступово почали виходити з кризи. Від Украї­ ни в державні засіки надійшло 1933 р. 317 млн пудів хліба, 1935 р. — 462 млн, а 1937 р. — 496 млн пудів. У 1935 р. в містах було скасовано введену 1928 р. карткову систему.

Наприкінці 30-х років сільське господарство України вийшло на рівень продуктивності, який існував до почат­ ку суцільної колективізації. Ситуація покращувалася, але проблеми в аграрному секторі були ще досить серйозни­ ми: 1913 р. на одного жителя України було вирощено 684 кг зерна, 1927 р. — 615 кг, а 1940 р. — 639 кг. Про що свідчать ці цифри? По-перше, за цим показником на­ віть на початку 40-х років республіка не досягла до­ революційного рівня. По-друге, зберігалося відставання від західних країн. За даними 1934—1938 pp., на одного жителя вироблялося в Австралії — 702 кг, у США — 719 кг, в Аргентині — 1233 кг, у Канаді — 1298 кг зер­ на. По-третє, виробництво зерна в республіці у 20—30-х роках відставало від раціональної норми — 1000 кг на рік на людину.

Отже, у сталінській моделі побудови соціалізму домі­ нуючою ланкою була форсована індустріалізація. Роль аграрного сектора полягала в «обслуговуванні» процесу індустріалізації і в збереженні в країні стабільної ситуа­ ції з продовольством. Тобто сільське господарство мало дати потрібну кількість хліба для експорту, для зростаю­ чих промислових центрів і армії, а також забезпечити промисловість необхідною кількістю робочих рук і тех-

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]