Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:

Boyko_O_D_Istoriya_Ukrayini

.pdf
Скачиваний:
14
Добавлен:
12.02.2016
Размер:
3.15 Mб
Скачать

Місце України в планах фашистів

461

від 1 вересня 1939 р. до 22 червня 1941 р. 4 липня 1942 р. місто було захоплене фашистами.

Катастрофічною поразкою завершився і початий 12 травня 1942 р. наступ на харківському напрямку. По­ гана організація, недостатнє матеріальне забезпечення, тактичні помилки призвели до трагедії (у полон потрапи­ ло 240 тис. червоноармійців).

Поразки радянських військ в Україні та Криму змі­ нили ситуацію на користь німців. Оволодівши стратегіч­ ною ініціативою, вони 28 червня 1942 р. розпочали широкомасштабний наступ. 22 липня 1942 p., після за­ хоплення гітлерівцями м. Свердловська Ворошиловградської області, вся територія Української РСР була оста­ точно окупована.

Отже, некомпетентність воєнно-стратегічного керів­ ництва, незавершеність процесу переозброєння, мобіліза­ ційна неготовність армії, багато тактичних прорахунків та інші фактори стали основними причинами трагічних поразок та катастроф на початковому етапі війни) Незва­ жаючи на те що Червона армія чинила героїчний опір, сковуючи значні сили противника, все ж поразки під Ки­ євом, Харковом, у Криму та в інших бойових операціях призвели до загибелі та полону сотень тисяч солдатів та офіцерів; окупації України; звуження військово-промис­ лового потенціалу СРСР; завоювання фашистами вигід­ ного стратегічного плацдарму для подальшої експансії; переходу стратегічної ініціативи до рук Гітлера.

14.5. Місце України в планах фашистів

Ще задовго до початку Другої світової війни Україна входила в орбіту колоніальних планів кайзерівської Ні­ меччини. Брестський мир 1918 р. став серйозним кроком на шляху практичної реалізації цих експансивних пла­ нів. І хоча поразка в Першій світовій війні позбавила Німеччину всіх її завоювань, думка про реванш, про сві­ тове панування ніколи не вмирала в реакційних колах у міжвоєнний період. Ця тенденція особливо посилюється з появою на німецькій політичній сцені Гітлера і фашис­ тської партії. Для розробки зовнішньополітичної страте­ гії націонал-соціалізму 1934 р. з різницею в декілька мі­ сяців було створено зовнішньополітичне бюро НСДАП під

462

Україна в роки Другої світової війни

керівництвом Розенберга і бюро спеціального уповнова­ женого з питань роззброєння Ріббентропа.

Українська проблематика займала одне з перших місць у роботі цих установ. Розроблені співробітниками бюро Розенберга основні ідеї і підходи до вирішення «україн­ ського питання» певний час мали значний, якщо не виз­ начальний, вплив на офіційний курс третього рейху щодо українських земель. Висунута командою Розенберга кон­ цепція «свідомого європеїзму» особливо акцентувала увагу на проблемах Східної Європи. Принципова ідея цієї кон­ цепції полягала в тому, щоб роздробити народи регіону за національними ознаками, нацькувати їх один на одно­ го, а потім легко підкорити всю територію Східної Євро­ пи. Ось чому Розенберг з самого початку пропагував ідею утворення формально самостійних, але фактично залеж­ них від нацистського рейху держав в Україні та Кавказі, що могли бути створені для протидії ослабленій російсь­ кій державі з центром у Москві. Ця концепція, очевид­ но, відповідала поглядам Гітлера в даний період, адже, уявляючи модель майбутнього світового порядку, він на­ голошував: «У центрі я поставлю Велику Німеччину...

(Разом з нею) Австрія, Богемія і Моравія, польський За­ хід. Блок з сотні мільйонів — неподільний, без жодної тріщини і без чужих націй... Далі — Східний союз: Поль­ ща, Балтійські держави, Угорщина, Балканські держа­ ви, Україна, Волгаланд, Грузія... Можливо, союз, але не рівноправних партнерів, звичайно, союз допоміжних на­ родів, без армій, без власної політики, без власної еконо­ міки» .

Очевидно, саме бюро Розенберга відіграло основну роль у постановці та розробці питання про створення «Вели­ кої України» як найближчої мети націонал-соціалізму. Проте в другій половині 30-х років відбувається певна еволюція поглядів Гітлера. У цей період він відходить від ідеї створення на тривалий час бодай маріонеткової держави на українських землях, намагаючись викорис­ тати «українську карту» тільки як зручний козир у склад­ ній дипломатичній грі напередодні Другої світової війни. «Якщо я був би пов'язаний з українцями та їхніми полі­ тичними планами, — зазначав Гітлер у березні 1939 p., — то у Відні не проголошували б арбітражного рішення, яке зробило Закарпатську Україну нежиттєздатною». Ко­ ли ж йому піднесли карту, на якій були позначені кордо­ ни майбутньої «Великої України», він відклав її вбік і сказав: «У даний момент усе це ще тільки мрія».

Місце України в планах фашистів

463

Незважаючи на таку позицію Гітлера, ідея створення під протекторатом Німеччини «Великої України» постій­ но обговорюється і досліджується в бюро Розенберга. По­ дібне державне утворення могло стати не тільки ґрунтов­ ною матеріальною базою, а й ефективним засобом тиску, зручним плацдармом для розгортання агресії.

Початок війни проти Радянського Союзу означав, що німецькі плани щодо українських земель вступили у ви­ рішальну фазу свого практичного здійснення. І ось саме на цьому етапі економічні інтереси третього рейху поча­ ли різко домінувати над політичними розрахунками. Про це свідчать документи. 21 червня 1941 р. Гітлер писав у листі до Мусоліні: «Що стосується боротьби на Сході, дуче, то вона, напевне, буде важкою. Проте я ні на секунду не сумніваюся в значному успіху. Передусім я сподіваю­ ся, що нам пощастить забезпечити на тривалий час на Україні загальну продовольчу базу. Вона послужить для нас постачальником тих ресурсів, які, можливо, знадоб­ ляться нам у майбутньому». Ще чіткіше домінування еко­ номічних інтересів над політичними міркуваннями прос­ тежується в матеріалах наради Гітлера з керівниками рей­ ху, що відбулася 16 липня 1941 р. У відповідь на пропо­ зицію Розенберга дозволити в Україні певний культур­ ний розвиток, деякий потяг до незалежності, відкрити в Києві університет, Герінг різко відповів: «...ми повинні спочатку думати, як забезпечити себе продовольством, а до всього іншого справа дійде набагато пізніше».

Те, що опонентом Розенберга став Герінг, — не випад­ ковий збіг обставин, адже саме Герінг відповідав за вико­ нання економічної частини плану «Барбаросса», для реа­ лізації якої було створено економічний штаб особливого призначення «Ольденбург», чи «Економічний штаб Ост». За декілька днів до війни штаб «Ольденбург» завершив розробку директив щодо керівництва економікою на те­ риторії СРСР після його завоювання — так звану Зелену папку Герінга. Центральна ідея директив сформульована досить відверто: «Першим завданням є якнайшвидше здій­ снення повного продовольчого постачання німецьких військ за рахунок окупованих областей». Безумовно, що одним із головних об'єктів пограбування була Україна. Про це відверто говорив Герінг, виступаючи в Берліні: «Ми зайняли найродючіші землі України. Там, на Укра­ їні, є все: яйця, масло, пшениця, сало і в такій кількості, яку важко собі уявити. Ми маємо зрозуміти, що все це відтепер і навіки — наше, німецьке». «Зелена папка Ге-

464

Україна в роки Другої світової війни

рінга» — це, так би мовити, тактичний план економічно­ го грабунку на окупованих територіях, розрахований, го­ ловним чином, на період війни, але ще в січні 1940 р. за наказом Гімлера було розпочато роботу над довгостроко­ вим, стратегічним «Генеральним планом Ост». Цей про­ ект мав на меті дати рекомендації щодо вирішення проб­ лем германізації та колонізації районів Сходу на довго­ часну перспективу. Він складався з програми-мінімум, розрахованої на період війни, та програми-максимум — на повоєнний час. Програма-мінімум мала на меті макси­ мальне використання для успішного ведення війни еко­ номічних та трудових ресурсів завойованих на Сході те­ риторій, насамперед продовольства України та нафти Кав­ казу. Знищенню підлягали радянські керівні політичні кадри, комуністи, євреї, цигани. Населення, що лояльно ставилося до нацистського режиму, могло існувати, пра­ цюючи на завойовників.

Програма-максимум забезпечувала домінування ні­ мецької нації на окупованих територіях. Для цього пла­ нувалося: фізичне знищення слов'янських народів; част­ кове онімечення «нордичних груп населення», що є у скла­ ді СРСР; підрив біологічної сили слов'янських народів («Метою німецької політики щодо населення російської території, — писав у своїх зауваженнях до «плану Ост» доктор Ветцель, — є доведення народжуваності росіян до значно нижчого рівня, ніж у німців... Поки ми зацікав­ лені в тому, щоб збільшити чисельність українського на­ селення на противагу росіянам. Проте це не повинно при­ звести до того, що місце росіян займуть з часом україн­ ці»); масові депортації населення (планом передбачалося переселення 65% українціїмй^Західної України до Сибі­ ру); переселення німців на окуповані землі і створення системи озброєних селянських поселень колоністів, без­ посередньо підпорядкованих СС. Цілком очевидно, що «Ге­ неральний план Ост» створювався для того, щоб в інтере­ сах завойовників послідовно, планово, поетапно провес­ ти знищення, депортацію, перетасовку мільйонів людей.

Отже, на початку війни проти СРСР у німецьких пла­ нах щодо України відбулося не просто зміщення акцен­ тів з політичних на економічні, а фактично трансформу­ валася сама модель майбутнього розвитку українських земель. Якщо в довоєнний період планувалося утворення бодай маріонеткової держави — «Великої України», то вже на початку агресії проти Радянського Союзу україн­ ські землі розглядалися як бездержавний сировинний при-

Встановлення фашистського окупаційного режиму

465

даток, джерело продовольства і робочої сили, з перспек­ тивою після знищення значної частини населення, оні­ мечення та колонізації. Ця трансформація не випадкова, вона пояснюється гранично утилітарним, прагматичним підходом німецьких політиків до долі українських земель. Саме тому в планах фашистів у довоєнний період ці зем­ лі — козир у дипломатичній грі; у воєнний — матеріаль­ на база і зручний плацдарм для ведення бойових дій; у повоєнний — одне з кращих місць для розгортання ні­ мецької колонізації.

14.6. Встановлення фашистського окупаційного режиму

Територію СРСР Гітлер називав «великим пирогом», для освоєння якого необхідно, по-перше, оволодіти ним, по-друге, управляти, по-третє, експлуатувати. Дотриму­ ючись класичної формули всіх завойовників «розділяй і владарюй», фашисти не тільки зберегли, а й значно по­ силили розчленування українських земель: Закарпаття ще 1939 р. було окуповане Угорщиною; Північна Буко­ вина, Ізмаїльщина та «Трансністрія» (Задністров'я — зем­ лі між Південним Бугом і Дністром з центром в Одесі) були підпорядковані Румунії; «дистрикт Галичина» при­ єднувався до створеного гітлерівцями на польській тери­ торії «генерального губернаторства»; на окупованій те­ риторії УРСР створювався рейхскомісаріат «Україна» (339,2 тис. км2); Чернігівська, Сумська, Харківська і Ворошиловградська області УРСР та територія Криму пере­ бували під владою воєнних властей.

Рейхскомісаріат «Україна» очолив Еріх Кох, якого в третьому рейху називали «другим Сталіном». Для управ­ ління було створено величезний адміністративний апа­ рат. Центром рейхскомісаріату стало м. Рівне. Фашист­ ський окупаційний режим в Україні мав виконати три основні завдання: забезпечити продовольством, матеріаль­ ними і людськими ресурсами потреби фашистської воєн­ ної машини; вивільнити від українського населення шля­ хом фізичного знищення, депортацій та вивезення на ро­ боту до Німеччини «лебенсраум» (життєвий простір) для арійської раси; сприяти колонізації значної частини оку­ пованих земель, заселенню цілих районів німецькими пе­ реселенцями (останнє завдання планувалося здійснити

466

Україна в роки Другої світової війни

протягом 30-ти повоєнних років, але фашисти почали йо­ го реалізовувати вже під час війни).

Пограбування України здійснювалося з німецькою педантичністю і ґрунтовністю. Було створено систему гра­ біжницьких заготівельних органів. Найбільшим було «Цен­ тральне торгове товариство Сходу», яке мало 30 комерцій­ них відділів з 200 філіалами на місцях. Завданнями «То­ вариства» були облік, вилучення і переробка усієї сільсь­ когосподарської продукції на окупованій території. У йо­ го операціях брало участь 250 німецьких сільськогоспо­ дарських фірм. Від початку окупації до березня 1944 р. тільки завдяки «зусиллям» «Товариства» з України було вивезено 9,2 млн тонн зерна, 622 тис. тонн м'яса та міль­ йони тонн інших продуктів, для перевезення яких було задіяно 1418 тис. вагонів.

Велику надію покладало керівництво третього рейху і на українську промисловість. «Де ще існує регіон, — говорив у жовтні 1941 р. Гітлер, — у якому виплавляли б залізо вищої якості, ніж українське залізо? Де можна знайти більше нікелю, вугілля, марганцю, молібдену? Україна має такі запаси марганцю, що навіть Америка йде туди за постачанням. І, окрім того, ще скільки інших можливостей!» Однак поставити собі на службу промис­ ловий потенціал України в повному обсязі фашистам не вдалося: якщо до війни в Донбасі добувалося 95 млн тонн вугілля на рік, то при німцях лише 3—4,8 млн тонн. Така ж ситуація була і в інших галузях промисловості.

Важливим економічним ресурсом було багатомільйон­ не населення України. Вже 5 серпня 1941 р. Розенберг підписав наказ про введення трудової повинності в оку­ пованих східних областях. Поступово вікові межі для тих, хто підлягав повинності, були розширені. Спочатку це були люди віком від 18 до 45 років, а незабаром — від 14 до 65 років. Окупаційний режим вимагав від жителів України рабської покори і виснажливої праці. «Ми — раса панів і повинні управляти жорстко, але справедли­ во, — цинічно заявив, виступаючи в Києві 5 березня 1943 р. рейхскомісар Е. Кох. — Я витисну з цієї країни все до останньої краплини... Місцеве населення мусить працювати, працювати і ще раз працювати».

Поразка під Москвою змусила Гітлера провести тоталь­ ну мобілізацію в Німеччині, що зумовило гострий дефіцит робочої сили в господарчому секторі третього рейху. Саме тому в цей час розпочинається широкомасштабне вико­ ристання примусової праці населення окупованих країн.

Встановлення фашистського окупаційного режиму

467

З 2,8 млн молодих людей, вивезених із Радянського Сою­ зу до Німеччини, 2,4 млн були вихідцями з України.

Характерною рисою «нового порядку», який вводився гітлерівцями на окупованих територіях, був кривавий те­ рор. У жовтні 1941 р. Україна спізнала свою першу Хатинь: село Обухівку було спалено, а все населення розстрі­ ляне. За час окупації подібні варварські акції фашистами були проведені в 250 населених пунктах республіки.

Фашисти діяли без огляду на будь-які норми моралі. Жертвами масових розстрілів у Києві стали 195 тис. осіб, у Рівному — 99 тис , сотні тисяч мирних громадян було знищено у Вінниці, Харкові, Житомирі, Полтаві та інших містах України. Поступово гітлерівський терор набуває систематичності — з німецькою педантичністю здійсню­ ються каральні акції, створюються гетто і концентрацій­ ні табори. 7 грудня 1941 р. побачив світ підписаний Гітлером декрет, відомий під назвою «Ніч і туман». Його суть полягала в тому, що кожен, хто буде чинити опір фашизму, має безслідно зникнути: його або страчували, або відправляли до концентраційного табору однієї з оку­ пованих країн. У самій Україні було створено 50 гетто і понад 180 великих концентраційних таборів. «Фабрики смерті» діяли в Києві, Львові, Дніпропетровську, Кіро­ вограді та інших містах.

Під час окупації населення України скоротилося на 13,6 млн осіб (за іншими даними на 14,5 млн). Жорсто­ кий терор проти мирного населення України мав на меті не тільки «швидке умиротворення», тобто придушення будь-якого опору окупаційними військами. Він став кри­ вавим інструментом виконання головного завдання «Ге­ нерального плану «Ост» — обезлюднення східних тери­ торій для переселення сюди німецьких колоністів.

Перші кроки германізації шляхом колонізації земель України були здійснені 1942 р. У цей час у 486 українсь­ ких селах проживало 45 тис. німецьких колоністів. У липні 1942 р. Гітлер переносить свій генеральний штаб із Растенбурга (Східна Пруссія) в околиці Вінниці. У зв'яз­ ку з цим у грудні 1942 р. після виселення місцевого насе­ лення на території в 500 км2, що охоплювала частину Вінницької та Житомирської областей, було створено «ні­ мецьку переселенську округу Хегевальд», у якій прожи­ вало 9 тис. осіб. Це був своєрідний зародок, «вістря про­ никнення» колонізаційного потоку, що мав поширитися на значну територію України, і лише перелом у ході вій­ ни поклав край експансивним зазіханням фашистів.

468

Україна в роки Другої світово? війни

Отже, у практиці фашистського окупаційного режи­ му в Україні виконання тактичних завдань експансії, пов'язаних з веденням війни (забезпечення продовольст­ вом, матеріальними і людськими ресурсами потреб ні­ мецької воєнної машини, придушення будь-якого опору місцевого населення, вивільнення від українських жите­ лів шляхом фізичного знищення, депортацій та вивезен­ ня на роботу до Німеччини «життєвого простору» для арійської раси) створювало базу для дострокової реаліза­ ції головного стратегічного завдання — колонізації знач­ ної частини окупованих українських земель, заселення районів німецькими переселенцями.

14.7. Радянський партизанський рух на окупованій території України

З кристалізацією справжніх намірів окупаційних влас­ тей в Україні наростав радянський партизанський рух. У своєму розвитку він пройшов кілька етапів. Перший — «зародження і становлення» — тривав із початку війни до кінця 1942 р. Його змістом було збирання сил, визна­ чення оптимальних організаційних форм і ефективних методів боротьби у ворожому тилу. Другий — «стабіліза­ ції» — тягнеться до середини 1943 р. Поява штабів пар­ тизанського руху, матеріальна допомога Великої землі дає змогу не тільки боронити власні бази, відбиваючи каральні акції фашистів, а й тримати під контролем цілі райони, поступово переходити до здійснення рейдових опе­ рацій. Третій — «активних наступальних дій» — триває до цілковитого розгрому фашистів. Для цього періоду ха­ рактерні широкомасштабні диверсії, численні рейди в тилу противника, активна взаємодія з формуваннями Черво­ ної армії, наступальна тактика бойових дій.

На початковому етапі війни перші виступи в тилу бу­ ли нечисленними і неорганізованими. За донесеннями із штабу вермахту в Україні дії партизан не були активни­ ми аж до квітня 1942 р.

Слабкість радянського партизанського руху в почат­ ковий період війни була зумовлена кількома причинами.

У 20-ті — на початку 30-х років радянське військове керівництво вважало, що в разі ворожого вторгнення в тилу агресора необхідно організувати партизанську вій­ ну. Проте наприкінці 30-х, коли почала домінувати нас-

Радянський партизанський рух

469

тупальна воєнна доктрина, згідно з якою ворога збирали­ ся бити на його власній території, всі підготовчі роботи було згорнуто, а розмови про партизанську війну розці­ нювалися як вияв невіри в перемогу. Згортання підго­ товки до ведення «малої війни» значною мірою було зу­ мовлене і роздмухуванням міфу про «армійську змову», яка нібито мала на меті, спираючись на населення, пова­ лити сталінський режим. Своєрідними превентивними за­ ходами проти цієї міфічної загрози стали вилучення та знищення в армійських штабах і органах НКВС інструк­ цій та посібників з питань організації і тактики боротьби партизанських формувань, згортання розробки, випробу­ вання і виробництва засобів ведення «малої війни», то­ тальна ліквідація партизанських схованок та баз.

Підготовку до ведення партизанських дій було від­ новлено із значним запізненням вже під час війни. Один з партизанських лідерів О. Федоров згадував, що «у нас в області ніхто не готував більшовицького підпілля, не пра­ цював над створенням партизанських загонів. Не думав про це, зізнаюсь, і я... Створювати підпілля! Навіть сло­ ва ці здавалися книжними, неживими».

Федоров Олексій Федорович (1901—1989) — організатор пар­ тизанського руху, державний діяч, двічі Герой Радянського Союзу, генерал-майор. У 1920—1924 pp. в Червоній армії. У 1938— 1941 pp. — перший секретар Чернігівського обкому КП(б)У, у 1941—1944 pp. — перший секретар Чернігівського, а потім Во­ линського підпільних обкомів, начальник обласного штабу парти­ занського руху, командир великого партизанського з'єднання. Піс­ ля розформування з'єднання з 1944 до 1957 р. працював пер­ шим секретарем Херсонського, Ізмаїльського та Житомирського обкомів КП(б)У. Був міністром соціального забезпечення УРСР.

Ще один партизанський ватажок С. Ковпак у своїх мемуарах зазначає, що лише в липні 1941 р. «на партій­ ному активі, скликаному райкомом, ми дізналися про те, що згідно з рішенням ЦК КП(б)У всюди формуються пар­ тизанські групи».

На початковому етапі партизанського руху дуже гост­ ро відчувався дефіцит підготовлених партизанських кад­ рів, яким було завдано відчутного удару в роки репресій 1937—1938 pp. До кінця 1941 р. так звану підготовку до

• малої війни» пройшли лише 15% усіх тих, хто зали­ шився на окупованій території для боротьби в тилу воро­ га чи був засланий за лінію фронту. Серйозною перешко­ дою розгортанню партизанського руху була хронічна від­ сутність кваліфікованих командних кадрів, військових

470

Україна в роки Другої світової війни

фахівців — радистів, мінерів-підривників, шифруваль­ ників. Нове покоління партизанських лідерів значною мі­ рою сформувалося уже під час радянсько-німецького збройного протистояння. Навіть майбутній начальник Українського штабу партизанського руху Т. Строкач, зга­ дуючи початковий період війни, писав: «...гадки не мав, що з часом моє місце якраз і буде на партизанських рубе­ жах, що... доведеться займатися саме партизанським ру­ хом на Україні».

Строкач Тимофій Амвросійович (1903—1963)організатор пар­ тизанських формувань в Україні в роки німецько-радянської вій­ ни, генерал-лейтенант. До початку війни служив у прикордонних військах. Учасник оборонних боїв 1941 за Київ і Москву. В1942— 1945 pp. — начальник Українського штабу партизанського руху (УШПР). Під його керівництвом УШПР перетворив партизанські з'єднання та загони України на фактор стратегічного значення. Піс­ ля війни — заступник народного комісара НКВС УРСР (1945— 1946), міністр внутрішніх справ УРСР (1946—1956), начальник Головного управління прикордонних військ, заступник міністра МВС УРСР (1956—1957).

Партизанські загони і підпільні групи були недостат­ ньо організовані і підготовлені для роботи в тилу. Через це, як свідчить один з керівників партизанського руху в Україні І. Старинов, із 3500 партизанських загонів і ди­ версійних груп, що були залишені в перший рік війни на окупованій території, на червень 1942 р. мали відомості про наявність лише 22 діючих загонів. На жаль, не кра­ ща ситуація була і з підпіллям: з утворених у червні— вересні 1941 р. 685 підпільних партійних органів у пері­ од тимчасової окупації республіки в різний час діяли тіль­ ки 223. Суттєво ослаблювали партизанський рух відсут­ ність координаційного центру, епізодичність постачання загонів зброєю, боєприпасами, медикаментами.

Роль серйозного стримуючого фактора відігравало до­ сить жорстке ставлення з самого початку війни до парти­ занського руху окупаційного режиму, який намагався при­ душити терором народний опір у зародку. Так, у наказі начальника Верховного командування вермахту Кейтеля від 16 вересня 1941 р. зазначено: «З початку війни проти Радянської Росії на окупованих Німеччиною територіях вибухнув комуністичний повстанський рух... Фюрер на­ казав вжити скрізь найсуворіших заходів, щоб розбити цей рух у найкоротший час... Треба при першій же наго­ ді вжити негайних і найсуворіших заходів для утриман­ ня авторитету окупаційної влади й запобігти розростан-

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]