Boyko_O_D_Istoriya_Ukrayini

15.3. Особливості процесу відбудови народного господарства України

Відбудова народного господарства республіки розпо­ чалася одразу ж після визволення з-під фашистської оку­ пації й особливо активізувалася в повоєнний час. Відбу­ дова в Україні мала низку особливостей, які відрізняли її від західних країн.

Насамперед суттєво відмінними були масштаби збит­ ків, нанесених війною. У республіці на руїни було перет­ ворено 714 міст і селищ міського типу та понад 28 тис. сіл, 16,15 тис. промислових підприємств. В Україні залиши­ лися неушкодженими лише 19% довоєнної кількості про­ мислових підприємств, тоді як в Італії тільки 20% було зруйновано. Значно меншими, ніж у нашій республіці, бу­ ли руйнації промислового потенціалу і в інших країнах Заходу. Якщо промислове виробництво в Україні 1945 р. становило лише 26% довоєнного рівня, то в Італії — 30%, у Франції — 38%, а рівень англійської промислової про­ дукції вже 1946 р. досяг 90% від рівня 1937 р.

Помітно ускладнився процес відбудови в республіці й голодом 1946—1947 pp. Викликана посухою 1946 р. заг­ роза голоду не була своєчасно нейтралізована, а навпаки, до зими 1946—1947 pp. дедалі більше набувала рис справ­ жнього голодомору. Суттєво погіршили ситуацію надмір- ііо високі і нереальні плани хлібозаготівель, що мали пос­ тійну тенденцію до збільшення (у липні 1946 р. плани хлібозаготівель було збільшено з 340 до 360 млн пудів); великі обсяги експорту хліба і продуктів тваринництва за кордон; посилилося кримінальне переслідування «роз­ крадачів хліба», які, згідно зі статею 131 Конституції СРСР, 1936 р. кваліфікувалися як «вороги народу».

До літа 1947 р. в Україні було зареєстровано майже 1 млн хворих дистрофією. Катастрофічне становище з про­ довольством у республіці могли врятувати державні по­ зички зерна. Проте на неодноразові звертання першого секретаря КП(б)У М. Хрущова Сталін відповідав: «Ти м'якотілий! Тебе обдурюють, вони грають на твоїй сенти­ ментальності. Вони хочуть, щоб ми витратили наші дер­ жавні запаси». Мінімальну допомогу продовольством Україна все ж одержала, але це не могло відвернути ка­ тастрофу. У 16 східних, а також Ізмаїльській та Черні-

т и с , а 1947 р. — понад 528 тис. осіб. Голод значно усклад­ нив і без того важкий процес відбудови. Скорочувалися трудові ресурси, треба було поповнювати капіталовкладен­ ня в сільське господарство. Негативно вплинув голод і на моральний стан суспільства, що поставило Україну в ще більш невигідні умови порівняно із західними країнами.

Характерною особливістю відбудовчих процесів у СРСР та Україні, зокрема, була опора на внутрішні ресурси і сили, а не сподівання на зовнішню допомогу. З метою зміц­ нення своїх позицій у Європі СІЛА після Другої світової війни проголосили «план Маршалла». Американською програмою фінансової допомоги було охоплено 16 західно­ європейських держав, яким було асигновано 1948—1952 pp. 13,3 млрд дол. З ідеологічних мотивів СРСР, а під його тиском ще деякі країни Центральної і Південно-Східної Європи відмовилися від'участі в «плані Маршалла».

Україна, як частина СРСР, і західні держави обрали суттєво відмінні моделі відбудовчого процесу. Якщо на Заході відбудова здійснювалася в такій послідовності: ста­ білізація національної валюти, відбудова інфраструкту­ ри (доріг, засобів зв'язку та ін.), розвиток сільського гос­ подарства та легкої промисловості, реконструкція і тех­ нічне переозброєння важкої індустрії, то в радянській еко­ номіці послідовність фаз була іншою. Ставка робилася насамперед на відновлення роботи важкої промисловос­ ті — основи воєнно-промислового комплексу, на еконо­ мію та накопичення фінансів та ресурсів за рахунок сіль­ ського господарства, легкої промисловості та соціальної сфери. Процес відбудови здійснювався централізовано, на основі єдиного загальносоюзного плану. Цікаво, що у Франції теж здійснювалося державне регулювання еко­ номіки, так зване капіталістичне «програмування», але воно мало лише рекомендаційний, але не обов'язковий, як у СРСР, характер.

Економіка України, на відміну від західних країн, у повоєнний час відбудовувалася і добудовувалася не як са­ мостійний, замкнутий і самодостатній комплекс, а як час­ тина загальносоюзної економічної системи. Крім того, до­ ля республіки в обсязі загальносоюзного виробництва сут­ тєво впала з 18% у довоєнний період до 7% 1945 р. Надалі, попри бурхливий розвиток, українська промисловість вже не зможе повернути собі місце одноосібного лідера, оскільки нові індустріальні центри, що виникли за Уралом, будуть розвиватися значно швидшими темпами.

Важливим чинником відбудовчих процесів в Україні була командна система. Саме вона давала змогу в корот­ кий час мобілізовувати значні матеріальні та людські ре­ сурси, швидко перекидати їх з одного кінця країни в інший та концентрувати на відбудові чи побудові певного об'єкта. Особливістю радянської економіки була непро­ порційно велика роль у ній ідеології, яка виявлялася в широкомасштабних мобілізаційно-пропагандистських за­ ходах — рухах передовиків і новаторів, соціалістичному змаганні. Якщо 1946 р. соціалістичним змаганням за дос­ трокове виконання п'ятирічного плану та підвищення про­ дуктивності праці було охоплено 80% робітників і служ­ бовців України, то наприкінці 1948 р. — вже 90%.

Характерною рисою стратегії радянського керівництва в процесі відбудови було повернення до довоєнної моделі розвитку народного господарства. В основі цієї моделі ле­ жала примітивна схема індустріалізації, що спиралася на пріоритетний розвиток кількох базових галузей важкої про­ мисловості і здійснювалася за рахунок нещадної експлуа­ тації сільського господарства. У 1946—1950 pp. на потре­ би важкої промисловості було направлено 80% капітало­ вкладень. Це, безумовно, давало ефект у галузях, орієнто­ ваних на воєнно-промисловий комплекс (електроенергети­ ка, металургія, машинобудування тощо), але водночас галь­ мувало та деформувало процес виробництва споживчих то­ варів та розвиток сільського господарства.

Повоєнне село, яке фінансувалося за залишковим принципом (не більше 7% загального обсягу асигнувань), мусило виконати щонайменше три завдання: забезпечи- і и потреби промисловості в сировині, вирішити пробле­ му постачання міст продовольством, виростити достатню кількість сільськогосподарської продукції для експорту її країни Східної Європи. Намагаючись виконати ці ши­ рокомасштабні завдання в умовах хронічної нестачі кош­ ті, офіційна влада практикує традиційні командні мето­ ди: посилення тиску на село, наведення жорсткого по­ рядку — кампанія в справі ліквідації порушень колгосп­ ного статуту (1946); прямі репресії — депортації до Сибі­ ру «осіб, які злісно ухиляються від трудової діяльності в і і.ш.ському господарстві» (з 1948); спроби структурної пе­ ребудови організації сільськогосподарського виробницт­ ві політика укрупнення колгоспів (1950).

Ціною величезного напруження фізичних і духовних сил усього народу народне господарство України за ко­ роткий строк було відбудоване. У роки першої повоєнної

п'ятирічки відновили роботу 22 доменні, 43 мартенівські печі й 46 прокатних станів, почали функціонувати ре­ конструйовані металургійні заводи «Азовсталь», «Запоріжсталь», Краматорський, Єнакієвський. Крім того, про­ мисловий потенціал республіки поповнився низкою но­ вих підприємств. Обсяг валової продукції промисловості усієї України протягом 1946—1950 pp. збільшився в 4,4 раза і перевищив рівень 1940 р. на 15% (проте, на думку сучасних фахівців, довоєнного рівня вдалося досягти тіль­ ки в наступній, п'ятій п'ятирічці (1951 —1955)1. У краї­ нах Заходу процес відбудови йшов значно швидше. Так, в Англії довоєнного обсягу промислового виробництва було досягнуто 1947 p., 1951 p. його перевищено на 31%, у Франції — 1948 p., а в Італії — 1950 р.

До кінця четвертої п'ятирічки питома вага виробле­ них в Україні найважливіших видів продукції промисло­ вості в загальносоюзному обсязі становила: чавуну — 47,8%, сталі — 30,6%, прокату — 33,2%, залізної ру­ ди — 53%. У 50-х роках республіка знову стала однією з провідних індустріальних країн Європи. Водночас знач­ но відстає легка промисловість (1950 р. її валова продук­ ція становила лише 79% рівня 1940 р.) і сільське госпо­ дарство (відповідно — 91%).

Отже, відбудова народного господарства України сут­ тєво відрізняється від відбудовчих процесів країн Заходу. Збитки, нанесені війною республіці, були значно більши­ ми, ніж на Заході. Ускладнив ситуацію голод 1946— 1947 pp. Відбудова в Україні здійснювалася власними си­ лами без зовнішньої допомоги, а західні країни активно використовували асигнування, що надавалися СПІА від­ повідно до «плану Маршалла». Характерними рисами від­ будовчих процесів в Україні були пріоритетний розвиток важкої промисловості, активна роль командної системи, значна заангажованість в економічній сфері ідеологічно­ го фактора.

іДив.: Котляр М., Кульчицький С. Шляхами віків: довід­ ник з історії України. — К., 1993. — С. 244.

15.4. Рівень життя та побуту населення

Демографічний розвиток України в повоєнний період характеризується скороченням трудових ресурсів (на те­ риторії республіки під час окупаційного режиму було знищено майже 3,9 млн мирних жителів, вивезено понад 2,2 млн осіб до Німеччини, частина з них загинула, а 200 тис. осіб, побоюючись сталінського режиму, так і не повернулася); загальними втратами у роки війни (заги­ нув кожен шостий житель України).

Закінчення війни дало поштовх значним міграціям населення. Основними формами цих міграцій були демо­ білізація (увільнення військовослужбовців із збройних сил), реевакуація (повернення населення у місцевість, звід­ ки воно було вивезене у зв'язку із загрозою воєнних дій), репатріація (повернення на батьківщину військовополо­ нених і цивільних осіб, що опинилися за межами своєї країни внаслідок війни), депортація (примусове виселен­ ня з місця проживання осіб, які визнані соціально небез­ печними). Значний відбиток на демографічному розвит­ ку України залишили процес входження до складу СРСР західноукраїнських земель та голод 1946—1947 pp. Че­ рез демографічні зміни 40-х років населення республіки в 1951 р. становило 37,2 млн осіб, що на 4,1 млн менше, ніж у довоєнному 1940 р.

У повоєнний період соціальна політика радянського керівництва була надзвичайно суперечливою: з одного бо­ ку, було введено 8-годинний робочий день, відмінено обов'язкові понадурочні роботи, відновлено чергові та до­ даткові відпустки, з іншого — саме 1946 р. починається повернення до вольових методів керівництва промисло­ вістю (прийнято декілька постанов, які закріплювали ро­ бітників на підприємствах, необґрунтовано в декілька ра­ зів збільшували норми виробітку). У 1946 р. почався ши­ рокомасштабний наступ на присадибні господарства се­ лян. Прикриваючись гаслом «боротьби з порушеннями колгоспного статуту», офіційна влада забирала в селян ломлю в колгоспний фонд, наполегливо рекомендувала продати державі дрібну худобу, обкладала індивідуальні селянські господарства високими грошовими та натураль­ ними податками. Дійшло до того, що 21 лютого 1948 р. Президія Верховної Ради СРСР прийняла таємний Указ «Про виселення з Української РСР осіб, які злісно ухи-

ляються від трудової діяльності в сільському господарст­ ві і ведуть антигромадський, паразитичний спосіб жит­ тя» . Цей документ мав серйозні наслідки. У 1948— 1950 pp. на його підставі зборами колгоспників було ого­ лошено 12 тис. «громадських вироків», жертвам яких загрожувала депортація до Сибіру та інших віддалених місць СРСР.

Незважаючи на посилення тиску на село, продоволь­ ча проблема в повоєнні роки залишалася гострою. Лише в грудні 1947 р. було прийнято постанову Ради Міністрів СРСР та ЦК ВКП(б) про відміну карток на продовольчі та промислові товари та перехід до продажу їх у відкритій торгівлі за єдиними державними роздрібними цінами. Вод­ ночас із скасуванням карткової системи було проведено грошову реформу, що мала на меті ліквідацію наслідків війни у фінансово-грошовій сфері та упорядкування всієї фінансової системи. Ці урядові дії мали неоднозначні нас­ лідки. Зокрема, скасування карткової системи було, бе­ зумовно, явищем позитивним, свідченням певної стабілі­ зації народного господарства. Проте після 1947 р. заро­ бітна плата більшої частини населення, що підвищилася лише наполовину, суттєво відставала від нових держав­ них цін, які майже втричі перевищували довоєнний рі­ вень. Внаслідок цього склалася парадоксальна ситуація: повоєнні прилавки ломилися від делікатесів (ікра, риба, м'ясопродукти тощо), але ні черг, ні особливого попиту на ці товари не було.

Неоднозначно вплинула на життєвий рівень населен­ ня і грошова реформа. З одного боку, вона привела гро­ шову масу, що перебувала в обігу, у відповідність до пот­ реб господарства; здійснила переоцінку трудових заощад­ жень населення в ощадкасах на пільгових умовах (до 3 тис. крб. обмін грошових знаків здійснювався 1:1); знецінила грошові накопичення спекулянтів. З іншого боку, гро­ шова реформа боляче вдарила по селянству, яке зберіга­ ло гроші, головним чином, вдома і було змушене здійс­ нювати обмін у розрахунку 1:10.

Надзвичайно гострою в повоєнний період була житло­ ва проблема. Під час війни було зруйновано тисячі насе­ лених пунктів, знищено понад 40 млн м2 житла — 50% довоєнного фонду. Це змушувало мільйони людей трива­ лий час жити у напівзруйнованих будинках, бараках, на­ півпідвальних приміщеннях, землянках.

Негативно впливали на життєвий рівень населення такі притаманні командній економіці риси, як деформований

та уповільнений розвиток легкої та харчової промисло­ вості, непропорційно низька частка заробітної плати ро­ бітників і службовців у національному доході, нееквіва­ лентний обмін між містом і селом (ціни на продукцію сільського господарства свідомо занижувалися).

Отже, у повоєнний період склад населення України формувався під активним впливом міграційних процесів (демобілізація, реевакуація, репатріація, депортація). У цей час радянське керівництво, зробивши ставку на пріо­ ритетний розвиток важкої промисловості, законсервува­ ло низький рівень життя трудящих.

15.5. Радянізація західних областей України

Процес відбудови у «возз'єднаних» районах УРСР про­ ходив набагато складніше, ніж на сході республіки. Це було зумовлено низкою причин: значними руйнаціями, завданими фашистською агресією; слабкістю економіч­ ного потенціалу регіону (у промисловості Галичини було задіяно лише 4% населення); особливостями менталітету західних українців, які неоднозначно сприймали соціа­ лістичні перетворення, що відбувалися водночас з проце­ сом відбудови; пасивним та активним опором нововве­ денням значної частини місцевого населення та ін.

Суть перетворень у західних областях УРСР полягала її тому, щоб продовжити і завершити соціалістичну пере­ будову «возз'єднаних» земель, тобто, як зазначає історик О. Субтельний, привести західних українців у відповід­ ність з радянською системою та їхніми співвітчизника­ ми. З цією метою в Західній Україні швидкими темпами мали бути здійснені індустріалізація, колективізація, культурна революція, утвердження влади органів дикта­ тури пролетаріату. Всі ці процеси і мали створити умови для остаточної інкорпорації (включення до складу) за­ хідноукраїнського регіону до СРСР.

Характер змін, що відбулися в процесі відбудови на території Західної України, неоднозначний. Пройшла до­ корінна модернізація економічного потенціалу регіону. У роки четвертої п'ятирічки в західних областях Украї­ ни було здійснено суттєву реконструкцію старих заводів і фабрик. Відбудовано та споруджено понад 2,5 тис. ве­ ликих і середніх промислових підприємств. Обсяг вало-

498 Повоєнна відбудова і розвиток України

вої продукції промисловості протягом 1946—1950 pp. зріс у 3,2 раза.

Процес індустріалізації у «возз'єднаних» землях мав свої особливості.

По-перше, значно вищі, ніж у східних регіонах УРСР темпи промислового розвитку. Якщо 1940 р. підприємст­ ва західних областей становили 4,7% загальної кількості підприємств України, то 1949 р. — вже 12,6% (у важкій промисловості — відповідно 8,1 і 16,8%).

По-друге, суттєві якісні зміни в традиційних галузях західноукраїнських областей. Якщо раніше лісова про­ мисловість краю вивозила за межі регіону майже всю лі­ сову сировину в непереробному або напівпереробному виг­ ляді, то тепер її продукція стала базою для розвитку міс­ цевих галузей — деревообробної, паперової, хімічної (Уж­ городський диктово-меблевий і Мукачівський меблевий комбінати, Свалявський лісохімічний завод, картонна фаб­ рика у Львові та ін.).

По-третє, поява нових галузей промисловості: маши­ нобудівної та приладобудівної — на Львівщині; взуттєвої та трикотажної — у Прикарпатті; рибопереробної — в Ізмаїльській області та ін.

По-четверте, відкриття в західноукраїнському регіоні значних родовищ корисних копалин: 1946—1949 pp. у Дрогобицькій області розвідані Угерське, Більче-Волиць- ке та Рудковське газові родовища, що мали не лише рес­ публіканське, а й союзне значення. У 1948 р. завершено будівництво найпотужнішого в ті часи в СРСР та Європі магістрального газопроводу Дашава—Київ, а 1951 р. за­ хідноукраїнський газ почала отримувати Москва.

Помітний прорив у промисловому розвитку західноук­ раїнських земель супроводжувався і негативними чинника­ ми. Скроєна за сталінською моделлю індустрія краю пе­ реймала й успадковувала традиційні її вади: диспропор­ ційний розвиток, що виявлявся у відставанні легкої та харчової галузей промисловості, домінування кількісних показників над якісними, відсутність закінченого техно­ логічного циклу, залежність від союзного центру та ін.

Економічна модернізація потребувала значної кількос­ ті освічених кваліфікованих робітників. Тому велика увага під час перетворень у західноукраїнських землях приді­ лялася питанням освіти. Активна боротьба з неграмот­ ністю, розширення мережі початкової та вищої освіти да­ вали змогу радянській владі не тільки завойовувати сим­ патії західних українців, а й створювати передумови для

появи нового покоління західноукраїнської інтелігенції, спираючись на яку можна було б значно посилити свій вплив на місцеве населення. У 1950/51 навчальному році в школах західних областей республіки вже працювало понад 60 тис. вчителів, тобто майже у шість разів більше, ніж у довоєнний період. Початковою освітою було охоп­ лено всіх дітей шкільного віку, кількість учнів у 5—10 класах збільшилася майже втричі. Наприкінці 1950 р. в Західній Україні функціонувало 25 вузів — у 1,5 раза більше, ніж 1940 р. Кількість студентів за цей час збіль­ шилася майже в 10 разів. Однак зростання освітнього рівня супроводжувалося активною русифікацією: 1953 р. нав­ чання у всіх вузах Західної України велося переважно російською мовою.

Особливістю політичного життя в західному регіоні було формальне представництво у владних структурах міс­ цевого населення, яке, як правило, висувалося на друго­ рядні посади і могло певною мірою активно впливати на розвиток подій лише на рівні села або району. Населення Західної України насторожено ставилося до комуністич­ ної партії і тому 1950 р. із 23 тис. членів львівської облас­ ної організації воно становило лише 10%. З огляду на це, глибоко закономірно, що у номенклатурі обкомів партії Західної України, у чиїх руках фактично зосереджувала­ ся вся повнота влади в регіоні, місцеві працівники стано­ вили тільки 12,1%.

Радикальні соціально-економічні зрушення відбува­ лися в сільському господарстві західноукраїнських облас­ тей. Ще 1944 р. було відновлено процес примусової фор­ сованої колективізації. На початку 1946 р. у Західній Україні налічувалося 158 колгоспів, 1948 р. — 1762, 1949 р. — 6098, 1950 р. — 7190 (колгоспи об'єднували за одними джерелами 93%, за іншими — 98% селянських господарств).

На початку 50-х років суцільна колективізація в за­ хідноукраїнських землях була в основному завершена. І хоча з високих трибун і в офіційних державних та пар­ тійних постановах неодноразово наголошувалося на не­ обхідності дотримуватися принципів поступовості та доб­ ровільності, застерігалося проти надмірної поспішності, на практиці домінували форсовані темпи і примус. Ситу­ ація ускладнювалася і тим, що колективізація здійсню­ валася без врахування місцевої специфіки, особливостей менталітету західних українців, політичної ситуації в ре­ гіоні. Звичними методами здійснення соціалістичних пе-

ретворень стали тиск, терор, масові репресії, депортації населення.

д Щоб остаточно зламати опір нововведенням з боку за­ хідноукраїнського населення, радянська влада повела активну боротьбу проти Української греко-католицької церкви (УГКЦ), яка була одним з важливих чинників суспільно-політичного життя цього регіону. В умовах три­ валої української бездержавності УГКЦ поступово пере­ творилася на традиційного посередника між українцями й офіційною владою, духовну опору і натхненника націо­ нально-визвольної боротьби, зв'язуючу ланку між захід­ ноукраїнським регіоном і Заходом. Вона була впливовою, широкорозгалуженою структурою. До встановлення ра­ дянської влади в Західній Україні греко-католицька цер­ ква складалася із 3040 парафій, 4440 церков, духовної академії, 5 духовних семінарій, 2 шкіл і 127 монастирів. За нею йшло понад 5 млн віруючих.

Розгортанню наступу на УГКЦ сприяли і смерть мит­ рополита А. Шептицького (листопад 1944 p.), і повоєнне загострення відносин Заходу і Сходу, що поступово пере­ росло в «холодну війну». Намагаючись знайти спільну мову з пануючим режимом і уникнути кровопролиття в західноукраїнському регіоні, наступник Шептицького митрополит Й. Сліпий надсилає в грудні 1944 р. до Мос­ кви делегацію УГКЦ. Цю делегацію прийняв голова Ра­ ди в справах релігійних культів при Раднаркомі СРСР полковник державної безпеки І. Полянський. Під час зу­ стрічі представники УГКЦ ознайомили його з життям цер­ кви, проголосили звернення Й. Сліпого «До духовенства і віруючих», де містилися заклики до бандерівців «вер­ нутися з неправильного шляху»; передали 100 тис. крб. у фонд Червоного хреста на оборону країни. Демонструю­ чи свою лояльність до режиму, один з представників гре­ ко-католиків все ж зауважив, що в західному регіоні будьякі зміни необхідно «робити обережно». Не бажаючи всту­ пати у конфлікт з УГКЦ під час війни, сталінське керів­ ництво пообіцяло греко-католикам вільне відправлення богослужінь.

Проте вже в середині березня 1945 р. з'являється де­ тальна інструкція ліквідації УГКЦ, під якою стояв під­ пис: «Со всеми мероприятиями согласен И. Сталин». Ді­ ючи за інструкцією, органи держбезпеки у квітні заареш­ тували всіх українських греко-католицьких єпископів на чолі з митрополитом Й. Сліпим. У короткий час було ліквідовано церковні освітні установи, розгромлено мит-