Boyko_O_D_Istoriya_Ukrayini

Центральною подією в суспільному житті республіки були вибори в березні 1990 р. народних депутатів до Вер­ ховної Ради України та місцевих Рад народних депутатів. Вихід на політичну арену значної кількості нових гро­ мадських формувань суттєво змінив характер виборів, які вперше за радянських часів були альтернативними (на 450 мандатів до Верховної Ради УРСР претендувало май­ же 3 тис. кандидатів).

Вперше в історії України Верховна Рада республіки 15 травня 1990 р. почала працювати в парламентському режимі (сесія тривала не 1—2 дні, а 60 робочих днів).

УВерховній Раді України утворилися парламентська більшість («група 239»), у якій поряд з прагматиками, що адекватно реагували на різкі зміни обставин, було чимало відвертих консерваторів, та парламентська опозиція — Народна рада (125 депутатів), яка складала­ ся з прибічників як поміркованих, так і радикальних, безкомпромісних поглядів. Першим головою українсько­ го парламенту було обрано В. Івашка, який до того, замі­ нивши В. Щербицького, очолював ЦК Компартії Украї­ ни. Опозиція з перших днів роботи Верховної Ради ві­ дігравала помітну роль. її представники (І. Юхновський,

О.Ємець, Д. Павличко, Л. Танюк, В. Яворівський та ін.) очолили 7 з 23 постійних комісій. Саме з ініціативи Де­ мократичного блоку 16 липня 1990 р. було прийнято Декларацію про державний суверенітет України.

Уцей період дедалі організованішим і широкомасштабнішим стає робітничий рух, У червні 1990 р. в До­ нецьку відбувся перший з'їзд шахтарів СРСР (58% деле­ гатів становили представники з України), який головною причиною застою в економіці визнає існуючу систему господарювання та управління на чолі з КПРС. Рішення та вимоги з'їзду були підтримані одноденним поперед­ жувальним страйком, що прокотився Україною 11 липня 1990 р. Участь у ньому взяло 256 підприємств республіки. На мітингах висували вимоги щодо відставки діючого уряду та створення уряду національної довіри, деполіти­ зації правоохоронних органів, виведення парткомів з підприємств, націоналізації майна КПРС.

Під тиском обставин КПРС та її численний загін КПУ дедалі більше втрачали монолітність. Непослідовне, по­ ловинчасте реформування народного господарства, не­ вміння партії вести політичну боротьбу в умовах кон­ куренції, втрата партійним керівництвом контролю за процесом перебудови зумовлювали, з одного боку, поси-

лення антикомуністичних настроїв у суспільстві, з іншо­ го — появу руйнівних процесів у самій партії. Про кризо­ вий стан КПУ свідчать статистичні дані: якщо за 1989 р. кількісний склад республіканської парторганізації змен­ шився на 0,25%, то за 1990 р. — на 10%. Однак КПУ ще втримувала досить міцні позиції в суспільстві (на час пер­ шого етапу XXVIII з'їзду (червень 1990 р.) вона налічувала понад 3 млн осіб, а 85% депутатів Верховної Ради УРСР на момент їхнього обрання були комуністами).

Ще на початку 1990 р. у КПУ виникають осередки «Демократичної платформи». Перша конференція її прихильників відбулася 1 березня 1990 р. у Києві. Ос­ новну мету нове об'єднання вбачало в «демократизації КПУ зсередини» (відміна демократичного централізму, перетворення КПУ на парламентську партію тощо). Після того, як розтанули останні ілюзії щодо демократизації компартії, прихильники Демплатформи вийшли з неї. Частина їх у грудні 1990 р. утворила Партію демокра­ тичного відродження України (ПДВУ).

Поляризація і конфронтація політичних сил у респу­ бліці наростала, сягнувши піку в осінньому протистоянні опозиції та влади. 15 вересня 1990 р. нарада представників страйкових, робітничих та профспілкових комітетів Ук­ раїни вирішила провести 1 жовтня Всеукраїнський попе­ реджувальний одноденний політичний страйк. Уже ЗО ве­ ресня в Києві відбулася організована опозицією грандіоз­ на маніфестація, у якій взяло участь 100 тис. осіб. Було прийнято звернення із закликом негайного проведення круглого столу всіх політичних сил України, щоб «знай­ ти шляхи до створення держави і уряду народного довір'я». Проте опозиція, очевидно, не розрахувала сили, і всеукраїнський страйк провалився. Але вона не потерпіла поразки. З 2 до 17 жовтня 1990 р. в Києві тривало голо­ дування 158 студентів з 24 міст України. Студенти вима­ гали відставки уряду, надання Декларації про держав­ ний суверенітет України конституційної сили, оголошен­ ня нових виборів до Верховної Ради на багатопартійній основі, заборони відбування військової служби громадя­ нами України за її межами, націоналізації майна КПРС та ВЛКСМ на території республіки. Лише після відставки тодішнього голови уряду республіки В. Масола голоду­ вання було припинено.

Посилення кризових явищ у народному господарстві республіки, політизація суспільства впливали на радикалізацію Руху як політичної сили. На своєму II з'їзді

(жовтень 1990 р.) він суттєво змінив політичні орієнтири, що засвідчило гасло: «Від народного руху за перебудову — до народного руху за відродження суверенітету України».

Наприкінці 1990 р. чітко визначилася розстановка нових політичних партій України: на правому фланзі — Українська християнсько-демократична партія (УХДП), Українська Народно-Демократична партія (УНДП), Українська Республіканська партія (УРП), у центрі — Українська селянсько-демократична партія (УСДП), Партія зелених України (ПЗУ), Партія демократичного відродження України (ПДВУ), на лівому фланзі — Спілка трудящих України за соціалістичну перебудову (СТУ) та ін.

VI етап (грудень 1990 — серпень 1991 р.) — кінець перебудови. Відмова Горбачова підтримати проект переходу до ринку, підготовлений комісією ШаталінаЯвлінського, криваві події у Вільнюсі та ін. засвідчили наростаючу схильність горбачовського керівництва до союзу з консерваторами. На IV з'їзді народних депутатів СРСР намітився поворот від демократії до політики «міцної руки». У зв'язку з цим «команду Горбачова» покинули Е. Шеварнадзе та О. Яковлєв.

На думку істориків, політологів, таке становище зу­ мовили певна втрата контролю за процесом перебудови, запізнення з реформуванням СРСР, відсутність міцного центристського руху, що міг би стати опорою нового полі­ тичного курсу, загальна організаційна слабкість демо­ кратичних сил, політичні вагання М. Горбачова.

Ускладнила ситуацію здійснена заміна Голови Ради Міністрів СРСР М. Рижкова на прем'єр-міністра В. Павлова (січень 1991 p.). Спад виробництва, темпи грошової емісії посилювали соціальне напруження в суспільстві. За даними республіканської статистики 1991 р. в Україні валовий суспільний продукт був на 11,3% меншим, ніж у 1990 p.; національний доход відповідно зменшився на 11,2%. Падіння показників розвитку промисловості республіки становило 4,8%, а сільського господарства — 13,2%. На тлі тотального спаду основних економічних показників зростають грошові доходи населення Украї­ ни (в 1991 р. — на 87,1% порівняно з 1990 p.). Проте їх поглинала інфляція.

У цей час поступово усувався контроль над економікою республіки з боку центральних відомств, загальносоюзна власність на території України була перетворена на республіканську, почали формуватися власна грошовофінансова система, податкові й митні служби тощо. Але

564 Україна і процес перебудови в СРСР

всі ці зміни були круто замішані на «економічному романтизмі». Насправді центр хоча і дещо втратив ко­ лишню силу, не випускав з-під контролю українську еко­ номіку. Наприклад, питома вага підприємств союзного і союзно-республіканського підпорядкування у випуску промислової продукції України становила 56%.

З часом трансформувалася суть перебудови. Загальні вибори на альтернативній основі; гарантування свободи друку; розвиток багатопартійності; розширення прав тру­ дових колективів; розмежування функцій партійних і дер­ жавних органів; утвердження в суспільстві спочатку ідей­ ного, а невдовзі і політичного плюралізму; законодавче оформлення економічної свободи; розширення прав со­ юзних та автономних республік наближали крах тоталі­ тарної системи.

Важливою віхою в суспільному житті став березневий референдум. Намагаючись обмежитися косметичними змінами, противники реформ добилися того, щоб на рефе­ рендум питання про майбутню долю країни було винесене в такому формулюванні: «Чи вважаєте Ви необхідним збе­ реження Союзу Радянських Соціалістичних Республік як оновленої федерації рівноправних суверенних республік, у якій повною мірою гарантуватимуться права і свободи людини будь-якої національності? » Український парламент після тривалих дебатів вирішив занести до бюлетенів до­ даткове питання: «Чи згодні Ви з тим, що Україна має бути в складі Союзу радянських суверенних держав на засадах Декларації про державний суверенітет України?» На перше питання «так» відповіли 70,2%, на друге — 80,2% громадян, що взяли участь у референдумі.

Навесні 1991 р. у Донбасі знову вибухає страйк, спро­ вокований владою з метою «випускання пари» невдово­ лення економічною політикою та нанесення превентив­ ного удару по демократичних силах України. Але він став яскравим виявом загострення політичного протистояння між консерваторами та демократичною опозицією. Хви­ ля шахтарських заворушень прокотилася навесні в До­ нецьку, Макіївці, Червоноармійську, Червонограді, у ході яких висувалися як економічні, так і політичні вимоги.

Після кількаденних страйків на місцях у середині квітня гірники вирушили до Києва з протестом, сподіваючись підняти на виступ трудівників усієї України. 16 квітня в Києві було утворено республіканський страйковий комітет. І хоча широкомасштабного страйку не відбулося, ці події мали широкий резонанс у республіці, сприяли активізації

президента СРСР. 23 квітня М. Горбачов провів у НовоОгарьово (під Москвою) зустріч з керівниками дев'яти республік (РСФРР, України, Білорусії, Узбекистану, Ка­ захстану, Азербайджану, Киргизстану, Таджикистану, Тур­ кменистану), яка стала спробою спільного пошуку компромісної формули нового Союзного Договору. Дефіцит часу для прийняття кардинальних рішень був надзвичай­ но гострим. До літа 1991 р. ситуація в країні суттєво уск­ ладнилася. Але центр не встигав за подіями, демократи енергійніше виступали за радикальне реформування суспільства, поступово активізовувалися консерватори, і все це відбувалося на тлі погіршення соціально-економічної ситуації, що радикалізувало суспільно-політичну активність народних мас. 21—23 червня в Києві відбувся Установчий з'їзд Всеукраїнської організації солідарності трудящих (ВОСТ), на якому, поряд з економічними, були висунуті й політичні вимоги: вихід України із складу СРСР, розпуск КПРС, припинення урядом УРСР усіх фінансових від­ рахувань до центру, розпуск Верховної Ради УРСР та ін.

Значну загрозу для противників реформ становило призначене на 20 серпня 1991 р. підписання нового Со­ юзного Договору, який передбачав федеративні засади державного устрою. За цих обставин вони вирішили вда­ тися до політичного реваншу, здійснивши 19—21 серпня 1991 р. державний переворот. Момент був переломним і це чудово розуміли протидіючі сили. Виступаючи в ці дні на засіданні Львівської ради обласної організації УРП, Б. Горинь так оцінив його: «Україна може скористати­ ся... ситуацією і стати незалежною». Демократичним си­ лам вдалося не тільки встояти, а й за підтримки народ­ них мас перемогти заколотників. Події серпня 1991 р. зумовили суттєві зміни в державному і суспільному житті країни, надзвичайно посиливши відцентрові тенденції в СРСР. За цих умов прийняття Верховною Радою України 24 серпня 1991 р. Акта про незалежність було цілком закономірним. Зважаючи на обставини, президія Верхов­ ної Ради за короткий час прийняла принципово важливі постанови: про департизацію державних органів, установ та організацій; про власність Компартії України та КПРС на території України; про припинення діяльності КПУ. Ці рішення стали свідченням краху перебудови в СРСР, розвалу Радянського Союзу.

19.

Україна на шляху незалежності

19.1. Стартові умови розгортання державотворчого процесу

1 грудня 1991 р. відбулися дві події історичної ваги — понад 90% громадян, які взяли участь у Всеукраїнському референдумі, висловилися за незалежність України, вод­ ночас було обрано Президента республіки — Л. Кравчука (понад 61% голосів). Ось як прокоментував результати ре­ ферендуму американський тижневик «Тайм»: «Росія мо­ же існувати без України; Україна може існувати без Росії. Але Радянський Союз не може існувати без України. Він закінчився».

Появу на політичній карті світу нової незалежної дер­ жави — України — зумовила низка чинників.

Зовнішні чинники:

1)поразка соціалістичного табору в «холодній війні», порушення світового балансу сил у зв'язку з розпадом со­ ціалістичної системи;

2)помітне погіршення соціально-економічної та полі­ тичної ситуації в СРСР;

3)втрата центром контролю за подіями на місцях;

4)синхронне посилення відцентрових тенденцій у со­ юзних республіках;

5)поразка путчу, тимчасова деморалізація консерва­ тивних сил;

6)намагання Росії зберегти домінуючу роль у післяпутчовий період.

Навіть російські історики сучасності зазначають, що поява Акта про незалежність України та відмова від прин­ ципів Союзу значною мірою були зумовлені проімперсь­ кими діями лідерів РРФСР. Відкрито проголошені пре­ тензії Росії на всі головні посади у новому Союзі, перехід Всесоюзної телерадіокомпанії і ТАРС у власність, а під­ приємств союзного підпорядкування — під юрисдикцію РСФРР та інше — все це абсолютно однозначно свідчило про бажання керівництва Росії, ліквідувавши старий центр, забезпечити собі роль лідера в новому Союзі. Така позиція Росії ще більше посилювала відцентрові тенденції.

Внутрішні чинники:

1) існування в Україні системи формально легітимних (законних за радянським правом) органів державного управління;

2)бажання київської номенклатури звільнитися з-під опіки центру;

3)певна стабільність українського товарного ринку;

4)активізація націонал-демократичного крила полі­ тичних сил республіки;

5)післяпутчове посилення відцентрових настроїв у сус­ пільній думці;

6)дотримання політичного нейтралітету армійськими формуваннями, небажання правоохоронних органів вис­ тупити проти власного народу;

7)багатовікова боротьба народу за створення власної незалежної держави.

Проголошення незалежності стало своєрідною точкою відліку нового етапу історії України, поклало початок пе­ рехідному періоду, суть якого — у переході на якісно вищий рівень суспільного розвитку: у політичній сфері — від тоталітаризму до демократії; в економічній — від ко­ мандної до ринкової економіки; у соціальній — від лю- дини-гвинтика до активного творця власної долі; в гума­ нітарній — від класових до загальнолюдських цінностей;

уміжнародній — від об'єкта до суб'єкта геополітики. Тоб­ то, в цілому має бути здійснено перехід від становища «уламка імперії» — до власної державності, від формаль­ ної незалежності — до реального суверенітету.

Але українське суспільство було недостатньо підго­ товлене до державотворчого процесу. Рішуча відмова від існуючого до серпня 1991 р. зразка суспільного розвитку в умовах відсутності науково обґрунтованої моделі побу­ дови незалежної держави зумовили на перших порах втра­ ту орієнтирів, розгубленість, розчарування, а внаслідок

19.

Україна на шляху незалежності

19.1. Стартові умови розгортання державотворчого процесу

1 грудня 1991 р. відбулися дві події історичної ваги — понад 90% громадян, які взяли участь у Всеукраїнському референдумі, висловилися за незалежність України, вод­ ночас було обрано Президента республіки — Л. Кравчука (понад 61% голосів). Ось як прокоментував результати ре­ ферендуму американський тижневик «Тайм»: «Росія мо­ же існувати без України; Україна може існувати без Росії. Але Радянський Союз не може існувати без України. Він закінчився».

Появу на політичній карті світу нової незалежної дер­ жави — України — зумовила низка чинників.

Зовнішні чинники:

1)поразка соціалістичного табору в «холодній війні», порушення світового балансу сил у зв'язку з розпадом со­ ціалістичної системи;

2)помітне погіршення соціально-економічної та полі­ тичної ситуації в СРСР;

3)втрата центром контролю за подіями на місцях;

4)синхронне посилення відцентрових тенденцій у со­ юзних республіках;

5)поразка путчу, тимчасова деморалізація консерва­ тивних сил;

6)намагання Росії зберегти домінуючу роль у післяпутчовий період.

Навіть російські історики сучасності зазначають, що поява Акта про незалежність України та відмова від прин­ ципів Союзу значною мірою були зумовлені проімперсь­ кими діями лідерів РРФСР. Відкрито проголошені пре­ тензії Росії на всі головні посади у новому Союзі, перехід Всесоюзної телерадіокомпанії і ТАРС у власність, а під­ приємств союзного підпорядкування — під юрисдикцію РСФРР та інше — все це абсолютно однозначно свідчило про бажання керівництва Росії, ліквідувавши старий центр, забезпечити собі роль лідера в новому Союзі. Така позиція Росії ще більше посилювала відцентрові тенденції.

Внутрішні чинники:

1)існування в Україні системи формально легітимних (законних за радянським правом) органів державного управління;

2)бажання київської номенклатури звільнитися з-під опіки центру;

3)певна стабільність українського товарного ринку;

4)активізація націонал-демократичного крила полі­ тичних сил республіки;

5)післяпутчове посилення відцентрових настроїв у сус­ пільній думці;

6)дотримання політичного нейтралітету армійськими формуваннями, небажання правоохоронних органів вис­ тупити проти власного народу;

7)багатовікова боротьба народу за створення власної незалежної держави.

Проголошення незалежності стало своєрідною точкою відліку нового етапу історії України, поклало початок пе­ рехідному періоду, суть якого — у переході на якісно вищий рівень суспільного розвитку: у політичній сфері — від тоталітаризму до демократії; в економічній — від ко­ мандної до ринкової економіки; у соціальній — від лю- дини-гвинтика до активного творця власної долі; в гума­ нітарній — від класових до загальнолюдських цінностей;

уміжнародній — від об'єкта до суб'єкта геополітики. Тоб­ то, в цілому має бути здійснено перехід від становища «уламка імперії» — до власної державності, від формаль­ ної незалежності — до реального суверенітету.

Але українське суспільство було недостатньо підго­ товлене до державотворчого процесу. Рішуча відмова від існуючого до серпня 1991 р. зразка суспільного розвитку в умовах відсутності науково обґрунтованої моделі побу­ дови незалежної держави зумовили на перших порах втра­ ту орієнтирів, розгубленість, розчарування, а внаслідок

568 Україна на шляху незалежності

цього — тривалий «урочистий марш на місці» на роздо­ ріжжі реформ.

Суспільні перетворення в Україні почалися за вкрай низького рівня політичної та економічної культури мис­ лення. У суспільній свідомості домінуючими були наст­ рої невдоволення, викликані наслідками брежнєвського періоду і невдачами перебудови. На час проголошення республікою незалежності в суспільній свідомості ще не встигло сформуватися і закріпитися усвідомлення масш­ табу нових завдань, більшість населення не визначила чітко свого місця в процесі державотворення.

Важливим аспектом оцінки стартових можливостей республіки після проголошення незалежності є визначення її природно-ресурсного потенціалу. У структурі природ­ них ресурсів визначальну роль відіграють земельні, мі­ неральні, водні та лісові ресурси. На початку 90-х років частка сільськогосподарських угідь у структурі земель України становила 70%, орних земель — понад 55%, що було одним з найвищих показників у Європі та світі. По­ рівняно високою була і забезпеченість ріллею в розра­ хунку на одного жителя. В Україні цей показник стано­ вив 0,78 га, тоді як у Великобританії — 0,12 га, у Німеч­ чині — 0,20 га, у середньому в Європі — 0,26, у світі — 0,29 га.

Маючи на своїй території понад 7 тис. родовищ ко­ рисних копалин, Україна належить до держав з середнім рівнем матеріально-сировинного потенціалу. Це поясню­ ється його незбалансованістю. З одного боку, на терито­ рії республіки сконцентровані до 20% світових ресурсів марганцевих руд і понад 5% запасів залізних руд; націо­ нальні запаси графіту, ртуті, брому, самородної сірки в декілька разів перевищують реальні потреби, але з іншо­ го боку — абсолютно недостатня забезпеченість паливноенергетичними ресурсами, насамперед нафтою та природ­ ним газом, рудами кольорових металів, фосфоритами, ка­ лійними солями. Крім того, за рівнем забезпеченості пріс­ ною водою в розрахунку на одного жителя Україна зай­ має одне з останніх місць у Європі, а потреби в деревині республіка задовольняє за рахунок власних можливостей лише на 20—25%.

Аналізуючи стартові можливості, недостатньо зосеред­ жуватися на основних параметрах природно-ресурсного потенціалу України, слід звернути увагу на особливості форм і методів його використання в радянський час. Си­ туація в економічній сфері на початку 90-х років визна-