Boyko_O_D_Istoriya_Ukrayini

16.

Україна в умовах десталінізації (1956—1964)

16.1. Суспільно-політичне життя та політична боротьба в УРСР

5 березня 1953 р. помер Сталін. Ця дата стала своєрід­ ною точкою відліку розгортання у Радянському Союзі су­ перечливих і неоднозначних спроб трансформації тоталі­ тарних структур.

Суть кардинальних змін, що почалися після смерті диктатора, полягає в лібералізації всього суспільного жит­ тя. Розвиток та поглиблення цього процесу були основою десталінізації, яка стала особливо активною і радикаль­ ною після XX з'їзду КПРС (лютий 1956 p.). Проте проце­ си оновлення почалися ще навесні 1953 р. Саме в 1953— 1955 pp. було зроблено спробу перейти від тоталітарної до авторитарної форми правління. З ініціативи Маленкова було поставлено питання про необхідність «припинен­ ня політики культу особи». Оцінюючи перші й подальші десталінізаційні кроки радянського керівництва, політо­ лог М. Джилас влучно зазначав: «Творець замкнутої со­ ціальної системи, Сталін, був одночасно її зброєю і, коли змінилися обставини... став її жертвою... Його «помил­ ки» помітніші, ніж у інших, і тому Сталін — найдешев­ ша ціна, якою вожді цієї системи хочуть викупити себе і саму систему з її значно суттєвішим та більшим злом».

Вакуум влади, що утворився після смерті диктатора, було заповнено так званим колективним керівництвом — компромісним союзом на основі нетривкого балансу сил. Спроба Бери порушити цей баланс на свою користь приз­ вела до його падіння.

Уже початковий період десталінізації призвів до сер­ йозних змін в Україні. Характерними рисами цього пері­ оду стали припинення кампанії проти націоналізму, пев­ не уповільнення процесу русифікації, зростаюча роль українського чинника в різних сферах суспільного жит­ тя. Саме за помилки в проведенні національної політики у роботі з кадрами в червні 1953 р. було звільнено Л. Мель­ никова з посади першого секретаря ЦК КПУ. На його місце обрано українця О. Кириченка, після чого пішла широка хвиля висунення на керівні посади представни­ ків місцевої влади. Тому на 1 червня 1954 р. у ЦК КПУ українців було 72%, у Верховній Раді УРСР — 75%, а серед відповідальних за великі підприємства — 51% .

У1958 р. українці становили 60% членів КПУ.

У1954 р. помпезно відзначалося 300-річчя возз'єднан­ ня України з Росією. Країною прокотилася широка і гуч­ на пропагандистська кампанія. Центральною подією юві­ лейних торжеств стала, безперечно, передача Криму УРСР. 19 лютого 1954 р. Президія Верховної Ради СРСР, моти­ вуючи своє рішення спільністю економіки, територіаль­ ною близькістю та тісними господарськими та культурни­ ми зв'язками між Кримом і Україною, прийняла указ «Про передачу Кримської області із складу РРФСР до складу УРСР». Хоча мотивація цього рішення, незважаючи на його пропагандистський присмак, не викликає сумнівів, серйозною проблемою в процесі входження Криму до скла­ ду УРСР був і лишається етнічний склад населення цього регіону (1959 р. українці становили 22,3%, а росіяни — 71,4% мешканців Кримської області).

Позитивним змінам у суспільно-політичному житті сприяла часткова реабілітація жертв сталінських репре­ сій. До 1957 р. було повернуто більше 65 тис. депортова­ них членів сімей, пов'язаних з діяльністю українських націоналістів.

Подолання наслідків культу особи передувало розвін­ чанню самого Сталіна, викриттю створеного ним режиму політичного терору. На жаль, розпочата критика культу особи набула абстрактного, однобічного, пасивного харак­ теру.

Могутнім імпульсом для поглиблення і розширення процесу лібералізації став XX з'їзд КПРС. На його зак­ ритому засіданні з доповіддю, у якій викривався культ особи Сталіна, виступив Хрущов. Основні положення до­ повіді в дещо пом'якшеному вигляді стали основою пос­ танови ЦК КПРС від 30 червня 1956 р. Проте гостра кри-

тика, яку містили ці документи, не зачіпала суті коман­ дно-адміністративної системи, не викривала її соціальної природи, зводячи усі вади системи до культу особи. Та, незважаючи на недоліки, це був важливий і сміливий крок на шляху десталінізації, який стимулював процес лібералізації суспільного життя, свідчив про реальну пер­ спективу його демократизації.

Після смерті Сталіна розпочалося розширення прав союзних республік у різних сферах суспільного життя. Тільки в 1953—1956 pp. в Україні із союзного в республі­ канське підпорядкування перейшло декілька тисяч під­ приємств та організацій. Бюджет республіки зріс з 18 млрд крб. до 43,7 млрд крб. У 1957 р. розширено юридичну компетенцію республік — вони отримали право вирішу­ вати питання обласного, крайового адміністративно-те­ риторіального поділу, приймати громадянський, карний та процесуальний кодекси тощо. Згодом було розширено фінансово-бюджетні права республік, а також права щодо поточного і перспективного планування, матеріально-тех­ нічного забезпечення, будівництва, використання капі­ таловкладень тощо.

Уцей час інтенсивнішою стала діяльність України на міжнародній арені. Якщо 1953 р. УРСР була членом

14міжнародних організацій, то наприкінці 1955 р. — вже

29.Значно активізуються зв'язки України із закордоном. Так, тільки з країн, які розвиваються, у республіці побу­ вало 1954 р. — 69, 1956 р. — 145, 1958 р. — 305 офіцій­ них делегацій, у складі яких були державні, політичні та громадські діячі. Пожвавлюється міжнародний туризм: 1953 р. УРСР відвідало 805 туристів, 1955 р. — 1390, 1958 р. — 23 054. Отже, певні зрушення відбулися, хоча, як і раніше, українська дипломатія йшла у фарватері дип­ ломатії СРСР, а міжнародна діяльність УРСР зберігала успадковані від попереднього періоду риси обмеженості та меншовартості.

УСРСР і, зокрема, в Україні розпочався процес пере­ будови державного апарату, удосконалення його струк­ тури. У міністерствах, відомствах та органах управління на місцях 1955—1956 pp. було ліквідовано 4867 струк­ турних підрозділів, організацій та установ, скорочено по­ над 92,5 тис. посад адміністративно-управлінського апа­ рату, що дещо послабило тиск командно-адміністратив­ ної системи на різні сфери суспільного життя.

Намагаючись залучити до процесу оновлення широкі народні маси, хрущовське керівництво, скорочуючи управ-

17

лінські структури, водночас розширювало склад і права місцевих органів влади. Так, в Україні кількість депута­ тів місцевих рад зросла з 322,6 тис. 1950 р. до 381, 5 тис. 1959 р. Згідно з постановою ЦК КПРС (січень 1957 р.) було суттєво розширено компетенцію місцевих рад щодо плану­ вання, будівництва, бюджетно-фінансових справ та ін.

Більшість істориків дотримується думки, що перетво­ рення хрущовського періоду не зачепили основ існуючої при Сталіні системи. Однак це твердження потребує уточ­ нення. Безперечно, командно-адміністративна система за­ лишилася, але її головний принцип — централізм — зазнав значної трансформації, адже суттю змін, пов'яза­ них із процесом лібералізації у сфері державного будів­ ництва, була хоча й обмежена та непослідовна, але де­ централізація. Тому відновлений згодом централізм, втра­ чаючи свою жорсткість, перетворився на багатоповерхо­ вий бюрократичний централізм.

Процес лібералізації неоднозначно сприймався оточен­ ням Хрущова, саме тому на червневому Пленумі ЦК КПРС (1957) групою осіб на чолі з Маленковим, Кагановичем і Молотовим було вчинено спробу усунути першого секре­ таря з його поста. Хрущову вдалося відбити атаку сталіністів і ще більше укріпити свої позиції. Після цих подій центр влади остаточно перемістився в партійні структу­ ри, а влада ще більше сконцентрувалася в руках Хрущо­ ва, який 1958 р. стає Головою Ради Міністрів СРСР.

У 1961 р. на XXII з'їзді КПРС було прийнято третю програму партії — програму побудови комунізму. Кому­ ністичний романтизм і пов'язана з ним соціальна міфо­ логія на початку 60-х років домінували в суспільній сві­ домості. Тому відповіддю на нову програму партії були розгортання соціалістичного змагання (так, у русі за ко­ муністичне ставлення до праці в Україні 1963 р. брало участь 48,3% трудівників); численні трудові почини, що йшли знизу, але згодом були вихолощені бюрократією.

Водночас були й інші вияви суспільної активності, що виходили за межі ідеологічних засад системи. Так, у жовтні 1959 р. спалахнуло і було придушене півторатисячне повстання робітників «Казахської Магнітки»; у чер­ вні 1962 р. розстріляна семитисячна демонстрація в Но­ вочеркаську; 1963 р. відбулися робітничі страйки та за­ ворушення в Кривому Розі та Одесі. З'явилися перші па­ ростки інакомислення і серед інтелігенції.

В Україні дисидентський рух було започатковано ще в середині 50-х років. У республіці, особливо в західному

русифікації; частковій реабілітації жертв сталінських реп­ ресій; зростанні українського чинника в державному та громадському житті; розширенні прав республіки в еко­ номічній, фінансовій та юридичній сферах; активізації дій української дипломатії та більшій відкритості УРСР для різнобічних контактів з іноземними державами.

У1953—1964 pp. в суспільному житті за інерцією панували комуністичний романтизм та соціальна міфо­ логія. Водночас лібералізація створила ґрунт для поши­ рення інших поглядів та виявів активності — стихійних народних виступів та діяльності інакомислячої інтеліген­ ції. Цим опозиційним системі процесам та явищам були притаманні локальність поширення, нечисленність учас­ ників, організаційна слабкість. Однак вони були симпто­ мами нестабільності системи, яка перебувала у перехід­ ній фазі свого розвитку. На початку 60-х років нестабіль­ ність у суспільстві ставала дедалі відчутнішою, що дало змогу супротивникам Хрущова перейти в наступ і в жов­ тні 1964 р. усунути його від влади.

16.2.Соціально-економічний розвиток України

Усередині 50-х років УРСР відігравала одну з голов­ них ролей у єдиному господарчому механізмі країни. Во­ на перетворилася на потужну металургійну і паливну ба­ зу СРСР, стала одним з найрозвинутіших районів маши­ нобудування. У 1957 р. за кількістю виробництва чавуну на душу населення Україна випередила всі капіталістич­ ні держави світу. За видобутком вугілля вона вийшла на друге місце у світі, а за виробництвом сталі — на третє. Однак паралельно зростанню індустріальної могутності в Україні поглиблювалися і дедалі більше виявлялися не­ гативні тенденції, які набували рис хронічності. По-пер­ ше, це помітне відставання від провідних капіталістич­ них країн у якісних показниках — затратах матеріаль­ них і трудових ресурсів тощо. По-друге, диспропорційне, безсистемне моделювання економіки України, перенаси­ чення її промисловими підприємствами. По-третє, зни­ ження темпів зростання продуктивності праці в промис­ ловості тощо. За таких умов саме життя висувало першо­ чергове завдання прискорення науково-технічного прог-

ресу, здійснення значних структурних зрушень у техно­ логії, організації та управлінні виробництвом. Проте, крім цього, необхідно було вирішити ще два завдання: нагоду­ вати, одягти людей, підняти їхній культурний рівень; зміцнити оборону країни шляхом виробництва новітніх видів озброєнь.

Оскільки достатніх фінансових та матеріальних ре­ сурсів для одночасного вирішення цих завдань не було, командно-адміністративна система вирішувала цю проб­ лему в традиційному для себе стилі: визначила головне серед вказаних завдань та відповідну систему пріорите­ тів. Головним завданням на початку 50-х років стало ви­ рішення продовольчої проблеми, яка вимагала радикаль­ них реформ усього процесу сільськогосподарського ви­ робництва. Початок реформування було покладено на ве­ ресневому (1953) Пленумі ЦК КПРС, який намітив захо­ ди, спрямовані на піднесення сільського господарства. На пріоритетність вирішення цього завдання вказує той факт, що за 12 років (1953 —1964) відбулося 11 пленумів ЦК КПРС та 14 пленумів ЦК КПУ з питань розвитку сіль­ ського господарства. Слід зазначити, що домінування прі­ оритетності над пропорційністю та раціональністю в роз­ виткові народного господарства, як правило, призводило до серйозних деформацій та диспропорцій. Проте це в перспективі. У середині ж 50-х років сільське господарс­ тво саме завдяки пріоритетності його розвитку вперше за довгі роки стало рентабельним. Це був період найбільшо­ го піднесення в історії колгоспно-радгоспного виробниц­ тва в СРСР. Валова продукція сільського господарства за 1954—1958 pp. порівняно з попередньою п'ятирічкою зрос­ ла на 35,3%. Вагому роль у цьому відіграли насамперед підвищення продуктивності праці та врожайності. Вало­ вий збір зерна в Україні зріс за 1954—1958 pp. майже на 20%, цукрових буряків — удвічі, виробництва м'яса — більш як у два рази, молока — втричі.

Різке піднесення сільськогосподарського виробницт­ ва було зумовлене сукупною дією низки чинників:

1)посилення матеріальної зацікавленості колгоспни­ ків у суспільному виробництві. Протягом 1952—1958 pp. закупівельні ціни на зерно зросли майже в 7 разів, на картоплю — у 8, на продукти тваринництва — у 5,5 раза;

2)створення умов для розвитку особистого господарс­ тва колгоспників (зниження податків, тверді суми опо­ даткування відповідно до розмірів присадибних ділянок та ін.);

3)здійснення переходу (хоча і непослідовного) від жор­ сткого планування до поєднання централізованого пла­ нування з господарською самостійністю колгоспів та рад­ госпів;

4)зміцнення матеріально-технічної бази сільського гос­ подарства. Якщо 1951 р. для забезпечення МТС УРСР трак­ торами та іншими машинами держава витратила 686 млн крб., то 1957 р. — 1678 млн крб., тобто у 2,4 раза більше. Було значно збільшено асигнування на потреби колгоспів

ірадгоспів — протягом 1951—1960 pp. капіталовкладен­ ня держави у сільське господарство республіки зросло в 6 разів порівняно з роками четвертої п'ятирічки;

5)підвищення освітнього рівня керівників сільсько­ господарського виробництва. Якщо 1953 р. серед керів­ ників колгоспів України вищу освіту мали лише 3%, се­ редню спеціальну — 19%, то 1960 р. 65,5% керівників колгоспів мали вищу та середню спеціальну освіту.

Позитивну роль відіграли також і застосування нових технологій, і заохочення використання зарубіжного дос­ віду, і отримання колгоспниками паспортів та ін.

У 1958 р. Україною прокотився золотий дощ держав­ них нагород: республіку та її 15 областей було нагород­ жено орденом Леніна, багатьом колгоспникам присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці. Це був рік тріумфу та ейфорії. Безумовно, порівняно з попереднім періодом успіхи в розвитку сільського господарства були. Проте вони були б ще вагомішими та тривалішими, якби офі­ ційна політика була послідовнішою. Візьмемо для прик­ ладу лише один аспект — еволюцію державної політики щодо особистих підсобних господарств. Після смерті Ста­ ліна — певне послаблення податкового пресу, відміна обов'язкових поставок державі тощо. Та вже 1955 р. у два рази зменшено розміри присадибного господарства; 1956 р. встановлено грошовий податок з громадян, які тримали худобу в містах, а влітку 1959 р. прийнято Указ Президії Верховної Ради УРСР про заборону утримання худоби в містах та робітничих селищах. Ще 1956 р. Хру­ щов пропонував, щоб селяни продавали своїх корів кол­ госпам, а молоко одержували на трудодні, вважаючи, що особисті підсобні господарства втрачатимуть своє значен­ ня і незабаром зникнуть зовсім. Тому за 1954—1964 pp. поголів'я великої рогатої худоби в підсобних господарст­ вах колгоспників в Україні скоротилося на 14%, пого­ лів'я свиней — на 20%, а овець і кіз — на 53%.

Об'єктивна необхідність кардинальних змін в еконо-

міці та невпинне зростання в процесі реформ суб'єктив­ ного фактора (насамперед впливу самого Хрущова) зумо­ вили появу волюнтаристських, нереалістичних надпрограм. У галузі аграрної політики визначилися щонаймен­ ше три такі програми, свою данину кожній з них віддала й Україна.

Першою надпрограмою, яку було започатковано на лютнево-березневому (1954) Пленумі ЦК КПРС, стало осво­ єння цілинних земель. її суть полягала в освоєнні для подальшої культивації майже 13 млн га (пізніше цю циф­ ру збільшили до 28—ЗО млн га незайманих земель Казах­ стану і Сибіру). Вагому частину матеріальних та людсь­ ких ресурсів для виконання цілинних проектів забезпе­ чила Україна. Вже 22 лютого 1954 р. на цілину було від­ правлено першу групу українських механізаторів. Тільки 1954—1956 pp. за комсомольськими путівками з респуб­ ліки на постійну роботу в цілинні райони виїхало 80 тис. осіб. Склад трудових колективів радгоспів, що утворили­ ся на цілинних землях, майже повністю формувався з пе­ реселенців з України. Лише за 1961 р. колгоспи і радгос­ пи цілинних районів Казахстану отримали до 90 тис. трак­ торів та інших сільськогосподарських машин, виготовле­ них на підприємствах України.

Економічна виправданість та ефективність ставки на освоєння цілинних земель неоднозначно оцінювалася як на рівні планів, так і на рівні одержаних результатів. Так, Молотов на противагу Хрущову вважав за доцільні­ ше вкласти кошти в піднесення сільського господарства Центральної нечорноземної смуги Росії та України. Не­ однозначна оцінка наслідків освоєння цілинних земель й істориками. Поряд з традиційною позитивною оцінкою цих процесів існує думка, що освоєння цілини зашкоди­ ло переходу сільського господарства на шлях інтенсифі­ кації. Історик-аграрник І. Русинов переконаний, що при­ ріст врожайності зерна по СРСР навіть на 1 ц з га був би рівнозначним результату освоєння цілини1.

Деякі історики вважають, що непідготовлений маршкидок на цілинні землі поглинув ресурси, які могли бути використані для зміцнення сільського господарства у вже освоєних районах, та призвів до зростання загальних втрат урожаю зернових до ЗО—40 і більше млн тонн на рік, тобто у 1,5—2 рази більше того, що дали власне цілинні

хДив.: Аксютин Ю. В., Волобуев О. В. XX сьезд КПСС: новации и догмьі. — М., 1991. — С. 146.

землі1. Цілком очевидно, що реалізація цієї програми ви­ черпувала з України ресурси і суттєво послаблювала сіль­ ське господарство республіки.

Другою надпрограмою стало поспішне і невиправдане розширення площ посівів кукурудзи та інших «диво-куль- тур». Уже в червні 1954 р. з трибуни чергового пленуму ЦК КПРС Хрущов звернувся до працівників сільського господарства СРСР із закликом про розширення посівів кукурудзи. В кулуарах пленуму неодноразово повторю­ вали його слова, які не потрапили до офіційної доповіді: «...кукурудзу потрібно впроваджувати, не зупиняючись перед примусом, подібно тому, як у XVIII сторіччі у Росії впроваджували картоплю».

У1953 р. посіви кукурудзи займали в Україні майже

2,2 млн га. Згідно з рішенням лютневого (1955) Пленуму ЦК КПУ планувалося уже в 1955 р. засіяти цією культу­ рою понад 5 млн га. Партійне керівництво республіки в численних промовах підтримувало рішення пленуму. Ку­ курудзяна кампанія набирала обертів. На березневому (1958) Пленумі ЦК КПУ його перший секретар М. В. Підгорний відзначив: «Ми приділяємо особливу увагу куку­ рудзі, і причини цього усім зрозумілі».

У1961 р. колгоспи та радгоспи республіки «за пора­ дою товариша Хрущова» виділили 3 млн га кращих зе­ мель під посіви кукурудзи. Однак одержаний результат був абсолютно непропорційний затраченим зусиллям і ре­ сурсам. Кукурудзяна надпрограма не тільки не вирішила зернову проблему (після неврожаю 1963 р. зерно навіть почали імпортувати з Канади та США), а й знову проде­ монструвала українському селянству, що командно-адмі­ ністративна система, як і в сталінські часи, була єдиним реальним хазяїном на їхній землі.

Третім грандіозним хрущовським проектом стала над­ програма у тваринництві. її суть, за словами Хрущова, полягала в тому, щоб «у найближчі роки наздогнати США щодо виробництва м'яса, масла і молока на душу насе­ лення». Ця програма була висунута навесні 1957 p., а вже в січні наступного року нарада передовиків сільсько­ го господарства УРСР, намагаючись іти в ногу з керів­ ництвом, зробила оптимістичний висновок: «...є всі мож­ ливості вже в 1958 р. випередити Америку щодо вироб­ ництва молока і масла на душу населення».

1Див.: XX сьезд КПСС и его исторические реальности. — М . , 1991 . — С. 115 .