2)Становлення та розвиток науки про масову комунікацію

У розвитку масового спілкування вирізняють два періоди– доіндустріальний та індустріальний - і чотири обов’язкових етапи: 1) дописемного до індустріального періоду; 2) писемного доіндустріального періоду; індустріальний період – 3). друкарський етап, 4). аудіовізуальний.

На сучасному етапі говорять про існування новітнього, третього інформаційнийного періоду.

Дописемний етап доіндустріального періоду.

спілкування “обличчям до обличчя” міжособистісна, інтерперсональна, комунікації, що відбувалася у формі діалогу або монологу. Проте й на цьому етапі масове спілкування вже існувало. Стихійні маси у вигляді натовпів, юрб, майданів, видовищних аудиторій, зібраної публіки, перед якими виступали “лідери думок”, висунуті самою ж громадою.

Писемний етап доіндустріального періоду.

стимулював розвиток такого виду спілкування, як публічне — утворення публік як різновиду спільнот, розсіяних у просторі, але об’єднаних інтелектуально на основі текстів. Запровадження письма також стало причиною виникнення свідомого авторства. Свідоме авторство було початком виникнення професіонального мовлення і формування елітарного прошарку професійних мовців (авторів), здатних керувати спільнотами. З виникненням письма закладаються основи професіонального масового спілкування. Свідоме авторство — це більша свобода творчості, більші творчі можливості, більша незалежність від традиції. Несвідоме авторство — це таке авторство, при якому внесок окремої людини, через неусвідомлення цього внеску, як правило, не підлягає визначенню.

історію розвитку мовлення на два великі періоди в становленні цивілізації — мовлення, яке не відокремлюється мовцем від свого "я", і мовлення, що усвідомлюється мовцем, контролюється й регулюється ним. Письмо лягло в основу першого відчуження твору від автора.

Друкарський етап індустріального періоду.

Перехід від несвідомого до свідомого авторства — це ціла епоха в історії людської свідомості. Другим важливим фактом у розвитку свідомого авторства було виникнення друкарства. Це друге відчуження твору від автора, яке уможливило розвиток професіональної мовної діяльності за умови остаточного відриву тексту твору від автора, його обробки й удосконалення сторонньою людиною. Саме друкарство було поштовхом до виникнення великих інформаційних індустрій, де процеси мовлення набували відносної самостійності й виробничого осмислення. Друкований етап пов’язується з першою індустріальною революцією, з виникненням, зокрема, друку і масового спілкування за допомогою друкованих текстів.

Аудіовізуальний етап індустріального періоду.

Аудіовізуальний етап масової комунікації посилив процеси комунікування. Він з’явився завдяки другій індустріальній революції, коли моделі поведінки почали отримуватися людьми через масове поширення зразків поведінки радіо- і телеканалами до того, як люди навчалися писати й читати. Аудіовізуальні засоби стали потужним арсеналом індустріалізації масового спілкування, виникнення технологій управління масами та людиною. Для цьогоперіоду характерна нерівність між професійними комунікантами та комунікатами, яка виникла в результаті обмеженого доступу людей до засобів масового спілкування, переважання монологічного типу мовлення й неможливості людей бути активними учасниками спілкування. На відміну від друку аудіовізуальні засоби миттєво реагують на події, мають більші виражальні реалістичні можливості імітації живого спілкування, не вимагають особливих затрат часу збоку комунікатів на сприймання, через що викликають більшу довіру аудиторії. Тому в історії розвитку масового спілкування радіо й телебачення відіграло вирішальну роль у формуванні публік як різновиду великих мас. Воно стало передднем формування інформаційного суспільства.

Новітній етап розвитку масового спілкування.

З переходом на етап електронномедійний і виникненням мережі Інтернет сфера комунікації зазнала процесу глобалізації, що стає причиною виникнення віртуальної масової комунікації — такого виду спілкування, коли кожен учасник спілкування з великою кількістю людей має однакові можливості впливу на масу, він може швидко міняти свої ролі: то бути комунікантом, то бути комунікатом; коли весь світ стає ніби єдиним так званим “глобальним селом”, що може одночасно існувати у стані спілкування, яке є дискретним (розірваним, розпорошеним) переважно у просторі, але не в часі. Віртуальна комунікація знімає проблему нерівноправності у масовій комунікації, яка виникла між професійними комунікантами та комунікатами, між елітою та масою: останні завжди залежні від професіоналів спілкування і не можуть їм звично протидіяти, як того вимагає природний, зокрема міжособистісний, процес спілкування. У віртуальній комунікації всі рівноправні Віртуальна комунікація — це вже інформаційний період розвитку спілкування.Якщо для індустріального періоду властиві технології, що базуються на ідеї довіри до комуніканта та ідеї його лідерства у процесах спілкування, то за віртуальної комунікації живою є “ідея співучасті у міфотворенні”: кожна людина з власної волі стає учасником розмови й ніби очолює масу.

Існує декілька етапів у розвитку науки про масову комунікацію:

Перший етап у розвитку науки про масову комунікацію.

Інтерес до масової аудиторії(мас, гетерогенної і часто великої кількості індивідуумів, людей тощо) виник із самого початку науки про масову комунікацію ще на першому етапі її існування(від початку ХХ ст. до кінця 30-х років)-інтерес до мас. аудиторії та пропаганди.

Другий етап у розвитку науки про масову комунікацію(40-ві— початок 60-х років) посилює зацікавлення учених масами як об’єктом впливу і разом із тим змінює уявлення про маси як пасивну аудиторію на маси— активну аудиторію, від якої залежить ефект впливу ЗМК на людей

США. Г. Д. Ласвелла, який у своїх працях“Комунікаційні дослідження в політиці”(1942) та “Структура і функції комунікації” (1948) так висловив формулу дослідження феномену:

ХТО говорить— ЩО сповіщає— яким КАНАЛОМ— КОМУ—з яким ЕФЕКТОМ.

вплив мас-медіа на зарубіжну аудиторію під час “холодної війни”, а пізніше— впливу американських ЗМК на країни третього світу.

Якщо на першому етапі формування теорії масової комунікації учених цікавило, як ЗМК маніпулюють аудиторією, то на другому етапі “виявився інтерес до того, як сама аудиторія оцінює комунікацію”, яких впливів вона зазнає попри свою активну позицію щодо ЗМК та як ефективно зорганізувати масову комунікацію для отримання медіа ефектів

Третій етап у розвитку теорії масової комунікації(друга половина 60-х— кінець70-х років, період могутнього розвитку телебачення) позначився активною організацією досліджень, присвячених впливам телебачення на масову аудиторію, “його ролі у визначенні соціальної реальності та формуванні соціальних норм. Дж. Д. Голлорана присвячені впливу телебачення на зростання жорстокості та злочинності(зокрема підліткової); а також видані в співавторстві і за його редакцією дослідження, присвячені ефектам на аудиторію, що справляв на неї показ демонстрацій.

У цей період зростають громадські рухи, виникають неурядові організації За “екологію ефіру” та “екологію культури”, метою яких є очищення ефіру від програм низького культурного змісту та антигуманної спрямованості, підняття морального рівня. У Великобританії такою організацією є “Національна асоціація глядачів і слухачів”

Четвертий етап розвитку теорії масової комунікації(з80-х років до кінця ХХ століття) позначений зростанням кількості робіт, присвячених вивченню аудиторії ЗМК, її соціальної структури. “У80-ті роки всепоглинаючу увагу у світі теоретиків мас-медіа отримали такі визначення, як “масова культура”, “мас-медіа та суспільство”, “розвиток і суспільство”, “комунікація і культурне домінування”, “культурна залежність” і “культурний плюралізм” Іноземні дослідження масової комунікації можна поділити на західні і східні.

США журналіст, політичний оглядач Волтер Ліппман. в1922 р. «Громадська думка».

Теорія «двоступеневого потоку інформації»- П.Лазарсфельд Б. Берельсон Е. Годе

Відповідно до цієї моделі, вплив масової комунікації на індивіда більшою частиною є не прямим, а опосередкований мікрогрупами, де посередниками при передачі інформаційного впливу виступають так звані «лідери громадської думки» - особи, що користуються авторитетом у своїй мікрогрупі, які цікавляться якою-небудь проблемою, активно читають газети і слухають радіо, а потім обговорюють прочитане або почуте в своєму оточенні, даючи при цьому фактами або подіям власне тлумачення. Іншими словами, міжособистісна і внутрішньогрупова комунікація опосередковує масову комунікацію за наступною схемою: ідеї часто передаються від радіо і газет до лідерів громадської думки, а від них - до менш активним верствам населення

Чиказька школа. Ця школа заснована Дж. Дьюї під час викладання в Чиказькому університеті. Для представників школи(Дж. Тафтс, Е. Еймс, Е. Мур та ін.) був властивий прагматизм. Істинним і вартим уваги вважалося тільки те, що давало практичний результат і було корисним для людей. Інша риса людськості гуманізм вважалася основоположною для діяльності людини і спільнот.

Віденський гурток. Розпочав свою роботу 1922 року під керівництвом М. Шліка. До групи цього вченого входили Ґ. Берґман, Ф. Франк, Ф. Вайсман, В. Крафт та інші. Вчені зосереджувалися на логічному аналізі наукового знання. Вони вважали єдино можливим лише наукове знання, що виникало емпірично й логічно. Віденський гурток розпався після окупації Австрії нацистами у 1938 році. Логічний позитивізм як філософський напрям першої половини ХХ століття визначав і тогочасні медіадослідження.

Франкфуртська школа. Була заснована неомарксистом Ф. Вейлом в Інституті соціальних досліджень Франкфуртського університету в 1923 році. Представники школи запровадили поняття соціальної філософії, розвинули метод аналізу, названий критичною теорією, в рамках якої розкриваються приховані владні стосунки всередині культурного феномена. З приходом Гітлера представники школи працювали в Женеві, Лондоні, Парижі, США і повернулися до Німеччини в1950 році.

Бірмінгемська школа(Британські культурні студії). Представниками школи, заснованої на базі Центру сучасних культурних студій при Бірмінгемському університеті у1963—1964 роках, були Р. Гоґґарт та С. Голл(засновники), Р. Вільямс, А. Макробін. Вчені особливо цікавилися масмедійною тематикою, розробляли концепт медіаімперіалізму. Вони ставилися до аудиторії як до форми опозиції панівній ідеології. Теоретичною основою досліджень для представників цієї школи були марксизм і політекономія, постструктуралізм, критична теорія і фемінізм.

Виділяється 4 концепції масової комунікації:

1. Авторитарна концепція. Сформувалася у XVI—XVII ст. і визначала основне покликання преси — підтримку й сприяння політиці уряду та служіння державі.

2. "Правдива концепція". Зародилась наприкінці XVII ст. (Д. Мільтон, Дж Локк, Д. Мілль) і ґрунтувалася на свободі волі та декларувала такі цілі преси: інформування, продаж, сприяння дозвіллю та контроль за діями уряду.

3. Тоталітарна концепція. Виникла наприкінці XIX ст. (В. Ленін), зміцнилася у першій половині XX ст. (Й. Сталін, А Гітлер, Й. Геббельс, Мао Цзедун) і передбачала необхідність ведення ідеологічної боротьби з класовим ворогом.

4. Концепція соціальної відповідальності преси. Утвердилася в середині XX ст. (Т. Петерсон, А. Катля, А. Каде та ін.), виходила з таких цілей мас-медіа: інформування, продаж, сприяння дозвіллю та переведення конфліктів у план дискусії.

У 1960-ті рр. бурхливо розвиваються екранні засоби масової комунікації – телебачення, відео, комп’ютерні системи.

1970-ті рр. теоретики розробили прийоми, методи та напрямки практичної журналістики: «слідча», «прецизійна» та «нова» журналістика.

Англійська школа теорії масової комунікації, засновником якої є Д. Максвейл - праця «Соціологія преси».

В Італії проблеми масової комунікації досліджують державний університет і приватний католицький університет «Сакро Куоре» (Мілан), у Римі – університет соціальних наук «Про Део».

У Флорентійському університеті створено Міждисциплінарний центр комунікації як секцію Міжнародного комітету з дослідження масової комунікації.

У Трентонському університеті існує центр соціології масової комунікації як відділення секції масової комунікації Міжнародної соціологічної асоціації.

У Львівському університеті термін «масова комунікація» використовує професор В.Й. Здоровега у книзі «У майстерні публіциста» (1969 р.).

Лише в 1960-х рр. цей термін був легалізований у радянській науці. Серед перших дослідників були А. Алексєєв, Ю. Вооглайд, Ю. Воронцов, Г. Колосов, Л. Петров та ін.