20. Специфіка людської діяльності і її атрибути. Види людської діяльності. Діяльність і розвиток людини.

Діяльність — це специфічно людська форма активного ставлення до світу, спосіб буття людини. Тварина теж активна, але змістом її дій і поведінки є пристосування до природних умов життя. її дії визначені успадкованими біологічними особливостями, видовими ознаками тварини. Поведінка тварини регулюється в основному інстинктами, а також набутими умовними рефлексами.

Діяльність людини виявляється у різних сферах життя суспільства, її спрямованість, утримання і кошти нескінченного різноманітні, що з складністю системи мотивуючих її джерел. У цій при класифікації сукупності діяльностей, притаманних людини, походять від різних ознак: видів тварин і параметрів потреб, об'єктів перетворення, засобів і способів, результатів цілого ряду інших. З огляду на, будь-яка класифікація певною мірою умовна, розглянемо лише над тими видами діяльності, які більшістю дослідників зізнаються у ролі основних. До них відносять: спілкування, гру, вчення і праця, що об'єднуються за ознакою участі в її формуванні та вдосконаленні особистості. Всі ці види діяльності включені у процес індивідуального розвитку чоловіки й кожен із новачків набуває більше чи менше значення залежно від стадії онтогенезу. Від народженням індивіда, першим виглядом його є спілкування, потім іде гра, вчення і праця. Звісно, у житті такого суворого поетапного підрозділи цих видів соціальної активності людини немає, а спостерігається їх тісневзаимопереплетение і їхню взаємодію.

Слід зазначити, що різновиди діяльності мають предмет - об'єкт докладання активності. Так, предметом спілкування є люди, тварини; предметом гри - процес і певний результат в умовної у сфері діяльності; предметом вчення - система конкретних знань; праці - створюваний матеріальний чи творчий результат.

Спілкування належить до базовим категоріям психологічної науки, яке має важливе теоретичне і прикладне значення. Аналіз проблеми спілкування ведеться з позицій різних наукових підходів. Одні дослідники розглядають його як окреме питання, особливий вид діяльності. Інші трактують спілкування як самостійно існуюче психологічне явище, специфічну форму активного взаємодії суб'єктів. У принципі так обидві погляду Андрійовича не виключають одне одного й більшість дослідників розглядає спілкування як системний процес багатофункціональної і діяльнісною природи.

З таких позицій спілкування - це форма діяльності, здійснювана для людей як рівними партнерами і яка веде до виникнення психічного контакту, що виявляється обмін інформацією,взаимопереживании і порозуміння.

Гра супроводжує людство протягом усього його фінансової історії, переплітаючись з релігійним культом, мистецтвом, спортом, військовим справою. Вивченням гри займається етнографія, педагогіка, психологія, теорія управління і чимало інших наук, кожна з яких дає Україні свою ухвалу. У цілому існуючі трактування гри розглядаються у руслі двох основних підходів:биологизаторского та високого соціального. Прибічники такого напрями стверджують, що гри притаманні всім живим організмам і є вираженням глибинних інстинктів, і потягу (боротьби, влади, піклування, продовження роду та ін.). Представники другого - розглядають характер зв'язок між іграми людини її соціальної сутністю. З позицій цього підходу, найбільш поширеного у вітчизняній психології, гра - це форма діяльності, спрямовану засвоєння і відтворення індивідом соціального досвіду.

Вчення як вид діяльності - це процес придбання знань, умінь і навиків.

Знання - це відбиті людським свідомістю предмети і явища оточуючої його неминучого у формі фактів, образних уявлень, і наукових понять.Навики - доведені до досконалості шляхом багаторазового повторення компоненти діяльності (практичні і теоретичні дії).Умения - освоєні суб'єктом способи виконання тих чи інших дій, який може самостійно запровадити у різних ситуаціях. Знання, навички та вміння є головними продуктами засвоєння індивідом досвіду попередніх поколінь. І з цим вчення як процес оволодіння ними виступає у ролі кошти, що сприяє природному гармонійного (фізичному духовного) розвитку людини, становленню його як соціального істоти.

У процесі діяльності відбувається всебічний і цілісний розвиток особистості людини, формується її ставлення до оточуючого світу. Щоб діяльність сприяла формуванню запланованого образу особистості, її потрібно організувати і розумно спрямувати. У цьому велика складність практичного виховання. На жаль, у багатьох випадках воно не може забезпечити можливості для розвитку; вихованці іноді позбавлені найнеобхіднішого - активної участі в суспільній, трудовій, пізнавальній діяльності, приречені на її пасивне спостереження і засвоєння готових істин.