45. Поняття про інтелект. Теоретичні і практичні дослідження інтелекту і мислення у вітчизняній та зарубіжній психології.
В аналізі мислення важко обійтися без понять "інтелект" та "інтелектуальні здібності". Словом "інтелект" (від лат. розуміння, розум) позначають відносно стійку структуру розумових здібностей. Існують різні тлумачення цього поняття, зокрема, його ототожнюють із мисленнєвими операціями, зі стилем та стратегіями розв'язання проблемних ситуацій, зі здатністю до учіння та пізнання, з індивідуальними особливостями орієнтування в ситуації, з когнітивним стилем, з біопсихічною адаптацією до наявних обставин життя. Більшість психологів схильні думати, що є три типи інтелекту: генетичний, який неможливо вивчити; поведінковий, що виявляється і спостерігається в поведінці; вимірний, тобто такий, що підлягає тестовій оцінці. Частина психологів, об'єднуючи прояви інтелекту в поведінці (оперування абстракціями, здатність вчитися, адаптуватися до обставин тощо), називають його загальною здатністю до переробки інформації.
Структура інтелекту дуже складна. Одні вчені вважають, що її можна оцінювати за трьома показниками: як систему операцій з даними, як суму конкретних даних (за змістом) та за результатами інтелектуальної діяльності (Дж. Гілфорд). Виходячи з цих трьох вимірів, Дж. Гілфорд створив кубічну модель і вдався до спроби визначити кожну зі 120 здібностей. Тип інтелекту визначають за перевагою якоїсь комбінації з цих варіантів. Для найбільш загальних характеристик використовують поняття конкретного практичного, абстрактного, потенційного та набутого інтелекту.
М.О. Холодна, спираючись на структурно-інтегративний підхід, дійшла висновку, що інтелект - це форма організації індивідуального ментального (розумового) досвіду. На її думку, критерії розвитку індивідуального інтелекту слід шукати в особливостях того, як людина сприймає, розуміє та пояснює те, що відбувається.
Оцінювання рівня інтелектуального розвитку здійснюють на основі співвіднесення реального хронологічного віку дитини з її "розумовим віком". Показником розвитку інтелекту є "коефіцієнт інтелектуальності", який скорочено позначають /(2. Цей показник знаходять співвідношенням:
Середнє значення 1(2 відповідає 100 балам, найнижчі можуть наближатися до 0, а високі - 200. Стандартне (тобто середнє для всіх груп) відхилення - 16 балів у кожний бік. У кожного третього IQ перебуває між 84 і 100 балами, і така сама частина (34%) - з показниками від 100 до 116 балів. Дві інші частини людей (у кожній по 16%) розглядаються як крайні групи з низькими (від 10-84) і високим інтелектом IQ від 116-180).
Дефектологи, психіатри і психологи використовують термін олігофренія, що означає вроджену недорозвиненість інтелекту. Олігофренію відрізняють від набутої недорозвиненості інтелекту, яку називають деменцією.
Найважчою формою олігофренії є ідіотія, яку характеризує IQ = 20. Середній її рівень називають імбецильністю (IQ = 20-50). Словесний запас імбецилів до 300 слів. їх можна навчити орієнтуватися в життєвих ситуаціях, вони схильні до наслідування, потребують опіки.
Дебільністю називають легко виражену "недоумкуватість" (IQ більше 75%). Вона помітна не відразу, а в процесі початкового навчання. Показником вияву цього явища є нездатність до абстрактного мислення. Дебіли не розуміють переносного смислу прислів'їв, метафор. Точні дані про дебілізацію суспільства жодна країна дати не зацікавлена. У США, у Східній Азії, де дебілізм є національною трагедією, признається нормою легка його форма, і максимально скорочується в загальноосвітніх школах навчальний матеріал, для засвоєння якого необхідно виявити здатність до абстрактного мислення.