1. Розкрити співвідношення понять «індивід», «особистість», «індивідуальність». Структура особистості за К.К.Платоновим.

Індивід (індивідуум) - це людина як представник біологічного виду Homo sapiens (Людина розумна)

Особистість - це свідомий індивід, що залучений до повноцінних суспільних взаємин

Індивідуальність - це людина в своїй неповторності, своєрідності та унікальності

В межах системно-діяльнісного підходу К. К. Платонов вирізняє в структурі особистості наступні підструктури:

К. К. Платонов називає запропоновану структуру особистості 

• основною, (окрім вказаних чотирьох головних, виокремлюють ще дві накладені на них підструктури - характеру та здібностей)

• загальною, (властива кожній особистості, але кожна конкретна особистість має свою індивідуальну структуру)

• динамічною, (не залишається незмінною в жодної конкретної особистості)

• функціональною(вона як ціле, так і її складові елементи розглядаються як психічні функції)

• психологічною(узагальнює психічні властивості особистост)

2. Загальна характеристика психічного та особистісного розвитку підлітка. Соціальна ситуація розвитку, провідна діяльність, криза підліткового віку.

Підлітковий вік характеризується такими специфічними новоутвореннями, як почуття дорослості, потреба у самоствердженні.    Почуття дорослості у підлітковому віці.

Передбачає засвоєння суспільних вимог до особистості, діяльності, стосунків і поведінки дорослих. Якщо не знати і не враховувати нових тенденцій розвитку в підлітковому періоді, то процес виховання може бути неефективним, а становлення особистості — відбуватися стихійно.

З прагненням підлітка швидше стати дорослим пов'язана провідна для нього потреба в самостійності і незалежності. Водночас у підлітків посилюється негативізм щодо будь-яких вимог дорослих, яскраво виявляються ознаки емансипації, намагання будь-що демонструвати свою незалежність..

Потреба підлітка у самоствердженні.

Форми самоствердження підлітка можуть бути різноманітними. Найпростіша з них полягає у зовнішньому наслідуванні дорослих, їхніх шкідливих звичок, особливостей поведінки (куріння, вживання алкоголю, наркотиків, надмірне і без смаку використання косметики, носіння своєрідного одягу, послуговування нецензурною лексикою).

   Позитивними формами самоствердження підлітків є заняття спортом, праця в сім'ї, школі, на виробництві, виконання суспільно корисних справ.

Підлітковий вік охоплює період від 11 —12 до 14—15 років, що відповідає середньому шкільному вікові, тобто 5—9 класам сучасної школи.

Соціальна ситуація розвитку підлітка суттєво відрізняється від ситуацій розвитку в дитинстві.

Формально підліток залишається у попередньому статусі - школяра, однак перехід з початкової до основної школи зумовлює ускладнення цього статусу:

• зростання кількості навчальних предметів та ускладнення їх змісту через вивчення основ наук та прикладних галузей знань,

• збільшення навчального навантаження (кількості уроків та обсягів домашніх завдань),

• поява нових вчителів та їх диференційованих вимог до учіння підлітків.

На фоні цих ускладнень змінюється мотивація навчання підлітків, загальне ставлення до перебування в школі:

Рис. Мотиви позитивного ставлення підлітків до школи за Булах

Криза підліткового віку

У цей період в особистості дитини відбуваються складні і суперечливі зміни, на підставі чого його ще називають важким, критичним, перехідним.. Майже завжди ці зміни супроводжуються появою у підлітка суб'єктивних труднощів. Ускладнюється і його виховання, оскільки підліток не підкоряється ефективним щодо молодшого школяра впливам дорослих, у різних формах проявляє непослух, опір і протест (упертість, грубість, негативізм, замкненість).

3. Основні критерії та показники психологічного віку. Різні підходи до вікової періодизації психічного розвитку. Періодизація психічного розвитку за Д.Б.Ельконіна.

Основні критерії та показники психологічного віку.

Психол. вікфіксує стадії психічного розвитку в залежності від того, якою мірою дитина оволодіває мовленнєвими, трудовими навичками, якою мірою розвинуті у неї психічні процеси та особисті якості.

Складові психол. віку

• соціальна ситуація розвитку діяльності;

• новоутворення у сфері свідомості та особистості.

Показник Психол. Віку Провідна діяльність.

Критетрії Психол.віку:

• соціальна ситуація розвитку;

• основний тип проввідної діяльності дититини;

• основні новоутворення віку.

Критеріями розвитку психіки є новоутворення - психічні та соц. зміни, котрі вперше виникають на даній стадії розвитку і визначають свідомість дитини, її відношення до довколищнього, внутрішнього та зовнішнього життя.

Різні підходи до вікової періодизації психічного розвитку.

Онтогенезлюдини вікова психологія поділяє на сензитивні періоди, кожен з яких сприяє появі в людини певних психічних новоутворень. Сензитивні періоди об'єднуються у стадії.

Ці стадії існують об'єктивно, вони відокремлюються одна від одної віковими кризами (1-го, 3-го, 7-го років життя, підліткового віку та ін.)

Теорія рекапітуляції Холла-Болдуїна, згідно з якою в онтогенезі повторюється соціогенез (розвиток суспільства). Звідси й досить дивні назви стадій онтогенезу: первісне дикунство, мисливство, пастушество, землеробство, торгово-промислова.

Теорія дитячої сексуальності 3. Фрейдатвердить, що стадії онтогенезу обумовлені розвитком сексуальності.

Стадії:

• оральну,

• анальну,

• фалічну,

• латентну т

• генітальну .

Фіксація на якійсь стадії, обумовлена найбільш яскравими враженнями, пов'язаними з нею, є джерелом психопатології.

Епігенетична теорія Е. Еріксона (теорія життєвого циклу)поділяє онтогенез на вісім стадій психосоціального розвитку, на кожній з яких людиною вирішується певна проблема - і наслідком вирішення є певне вікове психічне новоутворення.

Вік людини	Позитивне новоутворення	Негативне новоутворення
Народження - 1 рік	Базова довіра до світу	Недовіра до світу
1-3 роки	Автономія	Сором і сумніви
3-6 років	Ініціативність	Почуття провини
6-12 років	Працелюбність	Почуття неповноцінності
12-20 років	Ідентичність	Змішування (дифузія) ролей
20-40	Близькість	Ізоляція
40-65	Генеративність	Стагнація
Більше 65 років	Цілісність Его	Відчай

Теорія провідної діяльності О. М. Леонтьєва, згідно з якою змістом стадій психічного онтогенезу є послідовне оволодіння людиною видами діяльності, такими як гра, вчення, труд.

Визначають такі періоди вікового розвитку людини:

• до на

Пренатальний період	До народження
Перінатальний	Перед та навколо народження
Вік немовляти	Від народження до 1 року
Переддошкільне дитинство	1-3 роки
Дошкільне дитинство	3- 6-7 років
Молодший шкільний вік	6-7 – 10 років
Підлітковий вік	10-15 років
Рання юність	15-17 років
Юність (зріла юність)	17-21 років
Молодість (рання дорослість)	21- 35 років
Зрілість (друга дорослість)	35- 60 років
Похилий вік	60- 75 років
Старечий вік	75-90 років
Довгожителі	За 90 років

Періодизація вікового розвитку Д.Б. Ельконіна.

Д.Б. Ельконін обґрунтував положення про те, що в процесі розвитку дитини спочатку відбувається засвоєння мотиваційної сторони діяльності, а вже потім операційно-технічної. Він відкрив закон чергування, періодичності різних типів діяльності: орієнтації в сфері відносин та орієнтації в способах вживання предметів, які йдуть одна за одною. Кожного разу між ними виникають суперечності, які і є чинником розвитку.

Хронологічно вікові кризи визначаються межами стабільних періодів: криза новонародженого (до 1 міс.), криза одного року,, криза трьох років, криза семи років, підліткова криза (11 — 12 років), юнацька криза.

За Д.Б. Ельконіним дитинство ділиться на 7 періодів:

вік немовляти	до 1 року.
раннє дитинство	1-3 років
молодший і середній дошкільний вік	3-4-5 років
старший дошкільний вік	4 (5-6)-7 років
молодший шкільний вік	6( 7-10) – 11 років
підлітковий вік	10 (11-13) – 14 років
ранній юнацький вік	13 (14-16) – 17 років

Весь процес дитячого розвитку ділиться на 3 етапи: 1) дошкільне дитинство (0—6) 7 років; 2) молодший шкільний вік (6—11 років); 3) середній і старший шкільний вік (12—17 років).

Перехід від одного етапу до іншого супроводжується кризами, тобто невідповідністю між рівнем досягнутого особистісного розвитку і операційно-технічними можливостями дитини.

З роки і 11 років— це кризи відносин.

1 рік і 7 років- кризами світогляду.

4. Поняття соціальної групи. Лідерство та керівництво в малих групах. Діагностичні можливості соціометричного методу та процедуру проведення соціометрії.

Соціальна група- своєрідний посередник між окремою людиною і суспільством в цілому. Не тільки суспільство в цілому, а й окрема людина живе за законами соціальної групи

У групі народжуються норми, правила, звичаї, традиції, ритуали, церемонії, закладається основа соціального життя.

Все різноманіття соціальних груп можна класифікувати за різними підставами.

Соціальні групи ділять на:

• номінальні і реальні;

• великі і малі;

• формальні і неформальні;

• первинні та вторинні.

Соціальні рол групи:

1. Інструментальна: групи утворюються заради виконання певної роботи.

У соціальній групі виникає «синергетичний ефект» - ефект множення зусиль.

2. Експресивна:групи задовольняють прагнення членів груп в соціальноу схваленні, повазі та довірі.

3. Підтримуюча:отримання матеріальної і духовної підтримки, ослаблення неприємних відчуттів.

Лідерство– це соціально-психологічне явище, яке виникає і реалізується тільки в суспільному середовищі; це вплив на людину.

• лідерство в основному пов'язане з регулюванням внутрішньо групових міжособових відносин, що носять неофіційний характер, тоді як керівництво є засобом регулювання відносин в рамках офіційної соціальної організації;

• лідерство є феноменом мікросередовища, а керівництво елемент макросередовища;

• лідерство виникає і функціонує переважно стихійно, керівництво ж є процес цілеспрямованої і контрольованої зверху діяльності соціальних організацій і інститутів;

• на відміну від лідерства, керівництво це явище стабільніше, менш схильне до перепадів в думках і настроях членів групи;

• процес керівництва характеризується застосуванням набагато більш певної системи різних санкцій, чим це має місце в лідерстві;

• процес прийняття рішень в системі керівництва носить складніший і багато разів опосередкований характер, чим в умовах лідерства;

• діяльність лідера протікає переважно в рамках мікроструктури малої групи, сфера ж дій керівника набагато ширше і охоплює різні рівні соціальної системи, на яких він, зокрема, представляє малу групу;

• лідерство є психологічна характеристика поведінки певних членів групи, тоді як керівництво — це переважно соціальна характеристика формальних відносин в групі, перш за все в плані розподілу ролей управління і підпорядкування.

Структура соціальної влади в малій групі – це система взаємного розташування членів групи в залежності від їх здатності здійснювати вплив в групі. Соціальна влада в групі може здійснюватися через феномени лідерства і керівництва. Обидва феномени є проявами процесу впливу, але мають різну природу: керівництво – вплив соціально зафіксованої формальної природи, а лідерство – психологічний вплив одного члена групи на інших всередині групи, що виникає спонтанно. Лідерство в малій групі – це феномен впливової дії або впливу індивіда на думки, оцінки, відношення і поведінку групи в цілому або окремих її членів. Керівник - особа, на яку офіційно покладені функції управління групою і організація її діяльності; несе юридичну відповідальність за функціонування групи перед інстанцією, що призначила його, і має в своєму розпорядженні строго певні можливості санкціонування — покарання і заохочення підлеглих для впливу на їх активність. Визначний принцип лідерства – це визнання за людиною здатності розуміти інтереси інших людей і керувати ними у відповідності до цих інтересів. Феномен лідерства визначається взаємодією ряду чинників, серед яких основними є:

• психологічні характеристики самого лідера;

• соціально-психологічні характеристики членів малої групи;

• особливості ситуації, в якій знаходиться група;

• характер вирішуваних задач.

Існуючі теорії лідерства. Це підхід з позиції особистісних якостей, поведінковий підхід і ситуативний підхід.  Підхід з позиції особистісних якостей Згідно цієї теорії (яка відома також як „теорія великих людей”), кращі з керівників мають певний набір спільних для всіх особистісних якостей. Зокрема, до таких властивостей відноситься рівень інтелекту і знання, вражаюча зовнішність, чесність, здоровий глузд, соціальна і економічна освіта, високий ступінь впевненості в собі. ^Поведінковий підхід Згідно поведінковому підходу до лідерства, ефективність визначається не особистісними якостями керівника, а, швидше, його манерою поводження по відношенню до членів групи. Така поведінка керівника визначається бажанням стимулювати індивідів на досягнення цілей групи. Ситуативний підхід Більш пізні дослідження показали, що в ефективності лідерства вирішальну роль можуть відігравати додаткові фактори: потреби і особистісні якості підлеглих; характер завдання; вимоги і впливи середовища; інформація, що є у керівника. Тому сучасна теорія лідерства спирається на ситуативний підхід. Результати досліджень показують, що аналогічно тому як різні ситуації вимагають різних організаційних структур, так мають обиратися і різні стилі керівництва – в залежності від характеру конкретної ситуації. Це означає, що лідер повинен вміти поводити себе по-різному в різних ситуаціях. Види лідерства в малих групах Тип лідерства пов'язаний з: природою суспільного ладу; характером групи; конкретною ситуацією. Оскільки лідерство тісно пов’язане з вирішенням тих чи інших групових завдань, його можна типологізувати у відповідності з видами групових діяльностей. В груповій діяльності інструментального виду (спрямованої на виконання групою її функцій, заради яких вона була створена), лідерство має метою забезпечення управління групою в процесі вирішення її цільових завдань. В груповій діяльності експресивного виду (спрямованої на підтримку групи як єдиного цілого, її подальший розвиток і згуртування), роль лідерства полягає в забезпеченні позитивного внутрішнього клімату групи, її стабільності. В рамках дослідження лідерства в малих групах розрізняють формальне (на основі призначення, статусу керівника) лідерство і неформальне (на основі особистого впливу). Ці типи лідерства або доповнюють одне одного (в особі авторитетного керівника), або вступають в протиріччя, що веде до зниження ефективності групи. За стилем керівництва розрізняють авторитарне лідерство (будується на одноосібному управлінні діяльністю групи), демократичне (залучає до керівництва членів групи) і анархічне (або ліберальне, коли група залишається напризволяще). В різних типах груп різні типи лідерства можуть виявитися ефективними в різнім ступені. В залежності від впливу на команду можна виділити позитивних (конструктивних) і негативних (деструктивних) лідерів.

Соціометричний метод - це метод опитування, спрямований на вивчення міжособистісних відносин шляхом фіксації взаємних почуттів, симпатії або неприязні серед членів групи (або, іншими словами, – призначений для діагностики емоційних зв'язків тобто симпатій або антипатій між членами групи). Як правило, такі методики застосовуються для того, щоб охарактеризувати колектив, виявити позитивний статус індивіда, експансивність (міра прагнення до встановлення соціальних відносин з іншими), структуру групи, спільність, спаяність групи.

Соціометрична техніка, розроблена Дж. Морено, застосовується для діагностики міжособистісних і міжгрупових відносин з метою їхньої зміни, поліпшення й удосконалювання. За допомогою соціометрії можна вивчати типологію соціального поводження людей в умовах групової діяльності, судити про соціально-психологічну сумісність членів конкретних груп.

Соціометрична процедура може мати на меті:

а)вимір ступеня згуртованості-роз'єднаності в групі;

б)виявлення «соціометричних позицій», тобто співвідносного авторитету членів групи по ознаках симпатії-антипатії, де на крайніх полюсах виявляються «лідер» групи і «відкинутий»;

в)виявлення внутрішньогрупових підсистем, згуртованих утворень, на чолі яких можуть бути свої неформальні лідери.

Социометрическая процедура.

Общая схема действий при социометрическом исследовании заключается в следующем. После постановки задач исследования и выбора объектов измерений формулируются основные гипотезы и положения, касающиеся возможных критериев опроса членов групп. Здесь не может быть полной анонимности, иначе социометрия окажется малоэффективной. Требование экспериментатора раскрыть свои симпатии и антипатии нередко вызывает внутренние затруднения у опрашиваемых и проявляется у некоторых людей в нежелании участвовать в опросе. Когда вопросы или критерии социометрии выбраны, они заносятся на специальную карточку или предлагаются в устном виде по типу интервью. Каждый член группы обязан отвечать на них, выбирая тех или иных членов группы в зависимости от большей или меньшей склонности, предпочтительности их по сравнению с другими, симпатий или, наоборот, антипатий, доверия или недоверия и т. д. Членам группы предлагается ответить на вопросы, которые дают возможность обнаружить их симпатии и антипатии один до одного, к лидерам, членов группы, которых группа не принимает. Исследователь зачитывает два вопроса: а) и б) и дает подопытным такую инструкцию: «Напишите на бумажках под цифрой 1 фамилию члена группы, которого Вы выбрали бы в первую очередь, под цифрой 2 — кого бы Вы выбрали, если бы не было первого, под цифрой 3 — кого бы Вы выбрали, если бы не было первого и второй». Потом исследователь зачитывает вопрос о личных отношениях и так же проводит инструктаж. 

Соціометричні опитування проводяться, як правило, сторонньою особою (соціологом) без присутності адміністрації, членів колективу і т. д., оскільки порушується конфіденційність (анонімність), відвертість. Кожному опитуваному вручається соціометрична анкета та список членів групи. Далі викладається інформація про особливості заповнення картки-анкети. Результати опитування передусім заносяться в соціоматрицю, яка компактно розміщує первинну інформацію і полегшує математичну обробку даних. Матриця представляє собою таблицю, в якій рядками розміщують відповіді кожного опитуваного.

Кількісними характеристиками міжособистісних стосунків, які відповідають виділеним критеріям, є соціометричні індекси або коефіцієнти. Вони відображають як індивідуальні соціально-психологічні властивості особи, так і характеризують групу в цілому.

До найбільш популярних групових індексів відносять: показники групової експансивності (інтенсивність групової взаємодії), інтегрованості групи (ступінь включеності в спілкування членів групи в конкретному виді діяльності або ситуації), згуртованості й ряд інших.

Найбільш істотними недоліками методу прийнято вважати:  неможливість виявлення мотивів міжособистісних виборів;  можливість перекручування результатів виміру через нещирість випробуваних або внаслідок впливу психологічного захисту;  соціометричний вимір здобуває значення лише при дослідженні малих груп, що мають досвід групової взаємодії. 

5. Загальна психологічна характеристика діяльності, її структура і види. Індивідуальний стиль діяльності а поведінки людини.

Діяльність- активність суб'єкта, спрямована на взаємодію з навколишнім середовищем з метою задоволення власних потреб.

Структура діяльності

Компоненти	Складові компонентів
Мотиви	Близькі Особистісні	Далекі Суспільні
Цілі	Близькі Особистісні	Далекі Суспільні
Дії	завнішні предметні	Внутрішні розумові
Засоби діяльності	Вміння	Навички

Предметно-процесуальні типи діяльності (за В. А. Козаковим)

Залежно від мети, змісту та форм розрізняють три основні різновиди діяльності:

• гру,( ІГРОВА ДІЯЛЬНІСТЬ - це такий вид діяльності, продуктом якої є сам її процес )

• навчання(НАВЧАЛЬНА ДІЯЛЬНІСТЬ - це такий вид діяльності, продуктом якої є знання, навички і вміння )  

• Працю (ПРАЦЯ - свідома діяльність людини, спрямована на створення матеріальних і духовних благ. Вона є необхідною умовою існування та розвитку людини. )

Індивідуальний стиль діяльності— сукупність прийомів і способів роботи, зумовлена певними властивостями особистості і сформована як засіб її пристосування до об’єктивних вимог професії.

6. Навчання як провідна діяльність. Навчальна ситуація – основний компонент навчальної діяльності. Навчальні задачі.

Навчальна діяльність — цілеспрямована діяльність учнів, результатом якої є розвиток особистості, інтелекту, здібностей, засвоєння знань, оволодіння уміннями та навичками.

Навчання - основний різновид діяльності дітей шкільного віку; активна, свідома й цілеспрямована діяльність, яка полягає у засвоєнні знань, вироблених людством, з метою підготовки дітей до майбутньої самостійної трудової діяльності.

Успішне навчання дітей у школі великою мірою залежить від усвідомлення мети навчання і мотивів, якими вони керуються. У навчанні помітно актуалізується соціальна та пізнавальна мотивація: перша - через усвідомлення ролі та необхідності знань для життя та праці, друга - у ставленні до змісту знань, у зацікавленні ними.

Мотиви навчання тісно пов´язані з працею. Праця зумовлює потребу в знаннях, у ній формуються загальні та спеціальні здібності людини. Суспільна мотивація учнем свого навчання найбільшою мікнрою сприяє глибокому засвоєнню знань.

Важливою умовою успіху в оволодінні знаннями є готовність і підготовленість учня до навчання.

Готовність учня до навчання - психологічна готовності, бажання та вміння навчатися

Підготовленість учня до навчання - конкретні знання, навички та вміння, потрібні для засвоєння навчального матеріалу.

Навчальна ситуація- це дифференційовна частина уроку, що включає комплекс умов, необхідних для отримання обмежених, специфічних результатів.

Поділяються на:

• Потенційні (заплановані навчальні ситуації, в яких навчання ще не проводилося і не проводиться (в момент аналізу)).

Основні елементи потенційної навчальної ситуації:

а) часткова мета, яка визначає, що повинно бути отримано в процесі роботи в даній ситуації;

б) зміст (завдання);

в) засоби і методи роботи;

г) час;

д) місце роботи (навчальний кабінет, майстерні тощо);

е) способи перевірки результатів.

• Актуальні (Коли в потенційну навчальну ситуацію включаються вчитель і учні;починається процес навчання, що представляє сукупність послідовних дій викладача і учнів для досягнень передбачених результатів )

Навчальні задачівід усіх інших задач відрізняються, перш за все, подвійністю цілей.

Навчальні задача має:

• конкретну навчальну мету,

• мету власне задачну, яка відповідає вимогам і умовам змісту задачі.

Навчальні задачі передбачають певну структуру, алгоритми (способи) їх вирішення.

Єдиної класифікації немає.

Існують класифікації:

• за змістом предмету,

• за способами вирішення,

• за складністю,

• на рівень пізнавальної діяльності (від репродуктивного до творчого),

• тип пізнавальної діяльності (теоретичний, практичний) тощо.

Навчальні задачі на відміну від усіх інших повинні мати достатньо даних, коректні питання, бути принципово розв’язуваними, зрозумілими. Тому вони більше відповідають поняттю тренінгових задач. Отже, до навчальних задач відносять задачі, які спеціально створено, структуровано за логікою змісту чи способів (алгоритмами) вирішення, що мають подвійні цілі.

7. Поняття мотивації. Порівняльна характеристика мотивації до навчання в молодшому шкільному, підлітковому та юнацькому віці. Методи діагностики мотиваційної сфери.

Мотив —це те, що, відображаючись у свідомості людини, спонукає її до діяльності, спрямовуючи її на задоволення певної потреби. У загальному вигляді мотив — це відображення потреби, яка діє як об Активна закономірність, виступає як об'єктивна необхідність. На думку Р.Г. Асеева, мотивація є специфічним видом психічної регуляції поведінки та діяльності.

Таким чином, мотив є не просто однією із складових діяльності, а виступає компонентом складної системи — мотиваційної сфери особистості. Під мотиваційною сферою особистості розуміється вся сукупність мотивів, які формуються і розвиваються протягом її життя. Ця сфера динамічна і розвивається залежно від обставин. Але деякі мотиви відносно стійкі і, домінуючи, утворюють стрижень усієї сфери (у них виявляється спрямованість особистості).

МОТИВАЦІЯ ДО НАВЧАННЯ
Молодший шкільний вік	Підлітковий вік	Юнацький вік
Провідною діяльністю молодшого школяра стає навчальна діяльність; Пізнавальний інтерес сформований недостатньо; Навчання обов’язково відбувається в навчальній ситуації (урок) під керівництвом вчителя; Дітей постійно вмотивовує вчительі привчає до виконання завдань.	Навчання залишається основним видом діяльності, проте на 1-ше місце виходить спілкування; Зниження інтересу до навчання; Перевага надається самостійним видам роботи; Підліток вмотивований до самореалізації, і підтвердження позиції дорослого.	Формується соціальна мотивація; Перебудовуються цінності; Прагнення до впорядкування світогляду через отримані знання; Виникає соціально спрямований мотив професійного самовизначення; Більше уваги приділяється прогнозуванню наслідків запланованих дій; Мотивація до навчання базується на власній позиції, світогляді та намірам стосовно майбутньої професії.

До переліку методик дослідження мотиваційної сфери можна віднести:

• Методика дослідження управлінських професійно-значущих якостей

• Методика дослідження мотивації досягнень

• Методика дослідження професійних схильностей

• Методика дослідження комунікативних установок

• Методика дослідження обсягу, розподілу й стійкості уваги

Ці методики застосовуються для вивчення структури мотиваційної сфери особистості й виявлення значущих факторів, які дозволяють виявляти ефективний стимулюючий вплив у процесі трудової діяльності.

8. Роль діяльності в психічному розвитку людини. Провідна діяльність та її види. Мотивація професійної діяльності практичного психолога.

Діяльність є системою, яка має будову, внутрішні переходи, перетворення та розвиток.

Діяльність- активність суб'єкта, спрямована на взаємодію з навколишнім середовищем з метою задоволення власних потреб.

Дія - структурний елемент діяльності, процес, мотив якого не збігається з його предметом (з тим, на що вона спрямована), втілений у діяльності, у яку ця дія включена.

Предметом дії є усвідомлена безпосередня мета. Між предметом і дією існує певне відношення: мотив діяльності може змінюватися і переходити на предмет (ціль) дії. Унаслідок цього дія перетворюється на діяльність, яка є формою буття, способом існування людини, її активністю, спрямованою на доцільну зміну і перетворення світу. На цій основі виникають зміни провідної діяльності, відбувається перехід від однієї стадії розвитку до іншої.

Діяльність
Практичні дії (зовнішні)	Психічні дії (внутрішні)
отримання зовнішнього результату; набуття вмінь та навичок діяльності	становить основний зміст психічного розвитку; забезпечують орієнтування дитини у навколишньому світі; називаються орієнтувальними.

Інтеріоризація (лат. іnterior- внутрішній) - процес переходу зовнішніх реальних дій з предметами у внутрішні.

Згідно з розробленою вітчизняним психологом Петром Гальперіним (1902-1988) теорією поетапного формування розумових дій можна виокремити такі етапи процесу інтеріоризації:

1. формування мотиваційної сторони мовлення;

2. складання схеми орієнтувальної основи дії;

3. формування дії у матеріальній (матеріалізованій) формі;

4. "голосне соціалізоване мовлення";

5. поступове зникнення зовнішньої сторони мовлення;

6. зникнення процесу мовлення зі свідомості, в якій залишається лише кінцевий результат - предметний зміст дії.

На кожному етапі дія виконується спочатку розгорнуто, а потім поступово скорочується, згортається.

Діяльність сприяє психічному розвитку дитини, є передумовою вікових новоутворень

Провідна діяльність та її види.

Провідна діяльність– діяльність, виконання якої визначає виникнення і формування основних психічних новоутворень людини на даному етапі розвитку її особистості.

Види провідної діяльності:

1. 0-1р. – безпосередньо емоційне спілкування;

2. 1-2р – предметно-маніпуляційна діяльність;

3. 3-6р – сюжетно-рольова гра;

4. 6-10р – навчання;

5. 10-14р – інтимно-особистісне спілкування;

6. 14-16р – учбово-професійне навчання;

7. Дорослі – професійна діяльність;

8. Пенсійний вік – спілкування.

Мотивація (від lat. «movere») — спонука до дії; динамічний процес фізіологічного і психологічного плану; здатність людини через працю задовольняти свої матеріальні потреби.

На ефективність індивідуального психологічного консультування мають вплив особливості професійної мотивації психологів-консультантів, а саме:

1. Залежність ефективності індивідуального психологічного консультування і професійної мотивації обумовлена інтенсивністю актуальних і потенційних мотиваційних компонентів психологів-консультантів.

2. Ефективність індивідуального психологічного консультування визначається домінуванням у психологів-консультантів мотивації пред- призначення професії психолога, деятельностно-процесуальній і деятель-ностно-результатівній мотивації.

Виділяють основні професійні мотиви психологів-консультантів:

• мотиви призначення професії психолога,

• діяльнісно-процесуальні і діяльнісно - результативні мотиви,

• мотиви соціального престижу професії психолога,

• мотиви міжособового спілкування,

• мотиви реалізації себе в професії,

• зовнішньо детерміновані.

9. Соціальна ситуація розвитку та провідна діяльність у ранньому дитинстві. Криза трьох років, її ознаки, особливості протікання.

Ранній дитячий вік охоплює період від 1 до 3 років.

Нова соціальна ситуація розвитку: провідною стає предметно-маніпулятивна діяльність, яка заміняє емоційне спілкування з дорослим.

Особливе значення раннього дитячого віку полягає в тому, що він безпосередньо пов'язаний із ходьбою.

Здатність до переміщення, будучи фізичним надбанням, має відчутні психічні наслідки. Завдяки їй дитина починає вільніше та самостійніше спілкуватися із зовнішнім світом.

Ходьба розвиває вміння орієнтуватися в просторі, розширює можливості ознайомлення з оточенням, а також забезпечує перехід до самостійної предметної діяльності.

Малюк повністю захоплений предметами, внаслідок чого змінюються його стосунки з дорослими. Емоційне спілкування поступаєтьсямісцем ситуативно-дійовому спілкуванню, практичному співробітництву, спільним діям з предметами.

Соціальна ситуація розвитку в ранньому дитинстві має таку структуру: “дитина — предмет — дорослий”.

Провідна діяльність

1-2р – предметно-маніпуляційна діяльність;

3-6р – сюжетно-рольова гра

Криза трьох років — криза соціальних відносин, яка зумовлена становленням самосвідомості дитини і проявляється в негативізмі, впертості, непокірності, свавіллі, протесті, деспотизмі.

Найважливішими ознаками цієї кризи є:

1. Негативізм;

2. Впертість;

3. Непокірність;

4. Свавілля;

5. Знецінення дорослих;

6. Протест;

7. Деспотизм.

Кризі трьох років властиве руйнування попередніх стосунків дитини з дорослими, яких вона починає сприймати як носіїв зразків дій і стосунків у навколишньому світі. Дитинство зі світу, обмеженого предметами, у цей період перетворюється на світ людей. У дитини з'являється прагнення до самостійної діяльності, самостійного задоволення своїх потреб (“Я сам”).

У результаті подолання кризи трьох років виникають такі важливі психічні новоутворення, як порівняння себе з іншими людьми, прагнення до самостійної діяльності, подібної на діяльність дорослих.

10.Криза 6-7 років. Психологічна готовність до шкільного навчання та засоби її психодіагностики.

Криза вікова— період у житті дитини (як правило, в три, сім, одинадцять-тринадцять років), коли протягом відносно короткого часу (кілька місяців, рік) виявляються різкі й суттєві психологічні зрушення і зміни особистості, розвиток набуває бурхливого, стрімкого, кризового відтінку.

Діти 6-7-річного віку у зв'язку із загальним (психічним та особистісним) розвитком виявляють виразне прагнення посісти нове, значущіше становище у житті, виконувати нову, важливу не лише для них, а й для оточення роботу. Реалізуючи це прагнення, вони вступають у суперечність зі стилем свого життя, їх перестає тішити гра. Дошкільний період закінчується кризою семи років. Вона проявляється у втраті дитячої безпосередності, замкнутості, дещо штучній поведінці дитини, клоунаді, кривлянні й маніженні. Дитина починає диференціювати внутрішню і зовнішню сторони своєї особистості, усвідомлювати зміст своїх переживань (сердита дитина розуміє, що вона сердита), узагальнювати їх. Ще однією ознакою кризи семи років є симптом "гіркого цукерка", коли дитині погано, але вона цього не показує. Дорослі опиняються перед новими труднощами у вихованні, бо малюк стає важкокерованим, а часом і взагалі некерованим.

Основою цих проявів є узагальнення переживань. Це означає, що у дитини сформувалося нове внутрішнє життя - життя переживань, яке прямо і безпосередньо не накладається на її зовнішнє життя. Але внутрішнє життя не нейтральне до зовнішнього, воно на нього впливає. Надалі спрямування поведінки здійснюватиметься саме у внутрішньому житті.

Майже всі діти 6-7-річного віку готові до навчання і хочуть іти до школи, у багатьох, однак переважає зовнішня мотивація: "В мене буде портфель", "Я піду з букетом квітів" та ін. Саме в цьому прагненні закорінені можливості подолання кризи семи років, адже вступ до школи засвідчує перехід до нової, суспільно значущої та суспільно оцінюваної діяльності - навчання. Дуже важливо, щоб ці зміни у житті дитини узгоджувалися з її внутрішньою потребою.

Готовність дошкільника до навчання в школі

Успішний розвиток особистості, ефективність навчання дитини багато в чому залежать від того, наскільки правильно враховано рівень підготовки її до школи. Загалом готовність дитини до навчання у школі передбачає інтелектуальну, особистісну та соціально-психологічну, вольову складові.

Інтелектуальна готовність дошкільника до навчання у школі. Тривалий час рівень інтелектуального розвитку дитини визначали за кількістю виявлених у неї знань, обсягом її "розумового інструментарію", про який свідчить передусім словниковий запас. Однак таких показників недостатньо. На думку А. Усової, дошкільник мусить мати високий рівень научуваності - вміння виокремити навчальне завдання та перетворити його на самостійну мету пізнавальної діяльності. Це передбачає володіння допитливістю й спостережливістю, здатністю дивуватися та шукати причини виявленої новизни.

Проте не всі дошкільники інтелектуально готові до навчання в школі, причиною чого є обмеженість їхніх інтелектуальних вражень та інтересів. Однак вони швидко виконують найпростіші навчальні завдання, якщо їх перевести в практичну площину або гру. Загалом такі діти потребують особливої уваги педагогів.

Особистісна та соціально-психологічна готовність дошкільника до навчання у школі. Підготовка дитини до школи передбачає формування у неї готовності до прийняття нової соціальної ролі - школяра, що виражається у серйозному ставленні до школи, до навчальної діяльності та вчителя.

Як правило, старші дошкільнята відчувають великий потяг до школи. Часто їх приваблює зовнішній аспект шкільного життя. Але це не найголовніший мотив. Більшість із них прагне учитися. До учіння вони ставляться як до дуже серйозного завдання ("навчуся писати", "навчуся читати"). Якщо дошкільник не готовий прийняти соціальну позицію школяра, то навіть за наявності необхідних умінь і навичок, високого рівня інтелектуального розвитку йому буде важко адаптуватися до шкільного життя. Є діти, які взагалі не хочуть іти до школи. Причиною такого ставлення, як правило, є помилкове виховання дошкільників.

Виникнення позитивного ставлення дитини до школи часто пов'язане зі способом подання дорослими інформації про неї. Важливо, щоб відомості, які діти отримують зі слів дорослих про школу, були не тільки зрозумілими, а й доступними для усвідомлення ними. Особистісна та соціально-психологічна готовність до школи передбачає сформованість у дітей навиків спілкування і взаємодії з ровесниками й дорослими.

Вольова готовність дошкільника до навчання у школі. Під кінець дошкільного віку в дошкільника вже сформовані основні елементи вольової дії - внутрішнього зусилля, необхідного для виконання певної діяльності. Він здатен поставити мету, прийняти рішення, окреслити план дій, виконати його, виявити зусилля для подолання перешкод, оцінити результат своєї дії. За твердженням психологів, які досліджували волю у дітей, у дошкільному віці вони успішніше досягають мети за наявності ігрової мотивації, коли їх поведінку оцінюють однолітки (командна гра).

Про вольову готовність дошкільників свідчить високий рівень довільності їхніх рухів і поведінки. Довільність рухів виявляється у письмі, правильному використанні навчального приладдя, підтриманні порядку на письмовому столі, парті, у портфелі. Довільність поведінки - у навмисному заучуванні віршів, можливості побороти певне бажання, відмовитися від гри заради іншої справи, наприклад допомоги матері. Здатність підкорити мотиви Своєї поведінки поставленій меті має важливе значення для майбутнього школяра. Вольова готовність передбачає і здатність стримувати свої імпульсивні дії, зосереджуватися на виконуваному завданні, слуханні мови старшого тощо.

Отже, від народження до вступу у школу дитина долає такі важливі етапи: новонародженість, немовля, раннє дитинство, дошкільний вік. Кожному з них властиві специфічні ситуації розвитку, певні провідна діяльність, новоутворення і досягнення у психічному та особистісному розвитку, особливі кризи і поєднання процесів дозрівання й розвитку.

Основним досягненням у житті дитини є її готовність до навчання у школі. У цей період закладаються основи її психічного здоров'я, характеру, здібностей, особливості самосвідомості тощо. Досягнення у психічному та особистісному розвитку є передумовою для гармонійного розвитку дитини на наступних етапах. За несприятливих умов виникають передумови для формування слабкості Я, неспроможності, майбутніх акцентуацій особистості, для невротичної поведінки у шкільному та дорослому віці. Усе це вимагає значних і послідовних зусиль рідних, вихователів дитячих установ, практичних психологів щодо забезпечення сприятливих умов для розвитку дитини.

Діагностичний пакет "Готовність до школи" містить три блоки програм.

1. Програми-матеріали для психолога. Вони складаються з питань для бесіди-знайомства, завдань для оцінювання мовного розвитку, виявлення уміння читати і міркувати. У процесі співбесіди фіксують правильність відповідей дитини, оцінюють її дії, після цього вона відповідає на запитання короткої анкети. Завдання дають змогу одержати інформацію про розвиток мовлення, навички лічби та письма, оцінити загальну поінформованість дитини, критичність, соціальну готовність до школи.

2. Програми-методики для дитини. Вони пропонують дитині діагностичні завдання, дають змогу реєструвати їх оцінки і зберігати результати для статистичного оброблення і якісного аналізу. Цей блок охоплює такі методики:

а) "прогресивні матриці" Равена - 2 серії по 12 матриць для оцінювання загального інтелекту;

б) "лабіринт" - 10 завдань для оцінювання вміння діяти за зразком, розвитку наочно-образного мислення і просторових уявлень, сформованості тонких рухів руки (щоб керувати мишкою комп'ютера тощо), уміння виконувати послідовність дій згідно з інструкцією дорослого;

в) "зразок і правило" - б завдань, що дають змогу оцінити здатність дитини орієнтуватися на умови задачі, підпорядкувати свої дії правилу;

г) "оцінка критичності" - завдання на виправлення своєї помилки на матеріалі методики "зразок і правило", призначене для оцінювання розвитку критичності, довільності, ставлення до дорослого як до вчителя;

ґ) "бесіда про школу" - ідентифікація дитини з одним із персонажів бесіди, що допоможе виявити сформованість її бажання учитися, ступінь соціальної готовності до школи, ставлення до себе як до школяра.

Фронтальне використання комп'ютерних діагностичних методик відповідно до інструкції і заповнення дослідником анкети після кожної методичної процедури дасть змогу виявити сформованість ставлення до дорослого як до вчителя.

3. Програма оброблення результатів для психолога. Програми статистичного аналізу і представлення результатів діагностування використовують при прийнятті рішення про готовність дитини до шкільного навчання, при розподілі дітей на класи, для вироблення рекомендацій учителю щодо роботи з конкретною дитиною. З їх допомогою отримують картину психічного розвитку кожної обстеженої за конкретними показниками дитини, а також картину досягнень усіх дітей за окремими показниками і в комплексі.

Комп'ютерний діагностичний пакет "Готовність до школи"використовує спеціально підготовлений шкільний психолог. Він повинен надати педагогу рекомендації щодо прийому дитини до школи, врахування її індивідуальних особливостей у навчанні. Наприклад, одна проблема може мати різні способи розв'язання залежно від причин, що її зумовили. Так, троє хлопчиків не розв'язали запропонованих на уроці задач і одержали двійки з різних причин. Один із них інтелектуально розвинений, однак у школі він нудьгує, тому не розв'язав задачу. Через несформованість навчальної мотивації здібний інтелектуально хлопчик не встигає у навчанні. Іншому хлопчикові у школі цікаво, він легко розв'язує задачі, проте сторонні чинники (сусід по парті, події за вікном) заважають йому зосередитися. Несформована довільність поведінки зумовлює ускладнене виконання інтелектуально розвиненою дитиною простої вправи. Третій хлопець уважно вислухав умову задачі, зосередився на її вирішенні. Однак його мовний розвиток надто низький, він не може переформулювати умову задачі в математичний вираз. Отже, кожен хлопчик має різні психологічні фактори, які не дають змоги їм успішно навчатися. їх корекцію слід робити індивідуально.

Лише повноцінний розвиток усіх компонентів психологічної готовності до школи гарантуватиме успіх у навчанні. Грамотне використання результатів діагностування уможливлює одержання і зворотного, компенсаторного ефекту. Наприклад, щоб активізувати першого хлопчика, потрібно сказати йому, що відбувається змагання, переможцем у якому буде той, хто більше розв'яже задач; вписати умову задачі в контекст простенької історії або казки. Другому допоможе додаткова увага вчителя, який, розповідаючи умову задачі, уточнить, чи запам'ятав він її, попросить не відволікатися. Для ефективної навчальної роботи третього хлопчика можна записати на дошці наочну схему умови задачі або спростити її формулювання. Високий розвиток довільності може компенсувати відсутність навчальної мотивації, а її наявність - слабку довільність і невисокий рівень інтелектуальних здібностей. Для одержання компенсаторного ефекту потрібно знати сильні сторони складової особистості першокласника і використовувати їх у процесі навчання.