24. Поняття спілкування. Спілкування як форма вияву активності особистості. Психологічні механізми соціальної перцепції.

Спілкування - одна з форм взаємодії між людьми, в процесі реалізації якої відбувається, з одного боку, обмін і переробка необхідної інформації, обмін діяльністю і т.д., з іншого - вироблення і перевірка необхідних для життєдіяльності якостей особистості. Спілкування - це одна з необхідних умов для формування особистості і суспільства. Велике значення в процесі спілкування відіграють ті засоби, за допомогою яких організується сам процес .

Такими посередниками можуть виступати не тільки духовні (ідеї, цінності, ідеали, настрої і т.д.), але й матеріальні об'єкти - знаряддя і засоби праці, речі, будівлі і багато іншого. У теорії комунікації всі об'єкти, здатні виступати в ролі посередників спілкування, прийнято називати носіями інформації. У принципі будь-який об'єкт може виступати як носій інформації і служити засобом спілкування. Найчастіше час існування такого об'єкта набагато перевищує терміни життя його творців. Так люди можуть отримувати знання про події, які відбулися багато років тому, використовувати досвід попередніх поколінь.

Міжособистісна перцепція- процес взаємопізнання суб'єктами спілкування один одного як основа для їх порозуміння. Ця сторона спілкування включає в себе певні механізми взаєморозуміння та прогнозування поведінки партнера. У процесі спілкування суб'єкт обмінюються інформацією, яка передається у формі задумів, ідей, звітів, доповідей, повідомлень і т.д. Не менш важливий також здійснюваний в ході спілкування обмін інтересами, настроями, почуттями.

У цьому випадку спілкування в управлінні постає як комунікативний процес. Комплекс знаків (мова, жести і т.д.), використовуваний в даному ви пад ку, спрямований на забезпечення виконання прийнятого рішення. Зміст інформації передається за допомогою мови, тобто приймає вербальну, або словесну форму. При цьому частково спотворюється зміст інформації, частково відбувається її втрата.

Комунікативна сторона охоплює засоби комунікації, якими є наступні знакові системи: а) вербальні засоби комунікації - мова, пара-і екстралінгвістичні системи (інтонація, немовні вкраплення в мову - паузи тощо), б) невербальні, або експресивні засоби комунікації - оптико-кінетична система знаків (жести, міміка, пантоміміка).

В жизни человека общение не существует как обособленный процесс или самостоятельная форма активности. Оно включено в индивидуальную или групповую практическую деятельность, которая не может ни возникнуть, ни осуществиться без интенсивного и разностороннего общения. Между деятельностью и общением как видами человеческой активности существуют различия. Результатом деятельности является обычно создание какого-либо материального или идеального предмета, продукта (например, формулировка идеи, мысли, высказывания). Итогом общения становится взаимное влияние людей друг на друга. Деятельность является в основном интеллектуально развивающей человека формой активности, а общение – видом активности, главным образом формирующей и развивающей его как личность. Но деятельность может также участвовать в персональном преобразовании человека, равно как общение – в его интеллектуальном развитии. И деятельность и общение поэтому следует рассматривать как взаимосвязанные стороны развивающей человека социальной активности.

Соціальна перцепція — це багатофункціональний процес, який передбачає сприйняття зовнішніх ознак людини, співвіднесення їх з її особистісними характеристиками, інтерпретацію і прогнозування на цій основі її вчинків.

В основі лежить спілкування -як сукупність трьох його складових компонентів, а саме комунікативного (обмін інформацією, взаємозбагачення знаннями), інтерактивного (обмін діями,співробітництво, допомога, координація)та перцептивного (сприйняття, пізнання індивідуальних властивостей людей)у контактах між окремими індивідами.

Механізми та ефекти міжособистісної перцепції.

Пізнання іншої людини супроводжується емоційною оцінкою цієї людини, спробою зрозуміти вчинки, спрогнозувати зміни в поведінці та змоделювати власну поведінку.До цього процесу залучено як мінімум дві особи й кожна є активним суб'єктом, то в побудові стратегії взаємодії кожному необхідно брати до уваги не лише потреби, мотиви іншого, а й те, як інший розуміє потреби й мотиви партнера. Перш за все, це відбувається за допомогою такого механізму, як ідентифікація (від лат. identicus — тотожній) : -процес ототожнення (уподібнення) себе з іншим індивідом або групою, в основі якого лежить емоційний зв'язок; -набуття, засвоєння цінностей, ролей, моральних якостей іншої людини, особливо батьків; -копіювання суб'єктом думок, почуттів або дій іншої людини, яка є моделлю, та ін. Ідентифікація— це спосіб розуміння іншої людини через усвідомлене чи неусвідомлене ототожнення її із собою, намагання зрозуміти стан, настрій людини, її ставлення до світу й до себе, поставивши себе на її місце. Емпатія, прагнення емоційно відгукнутися на проблеми іншого (співпереживати, співчувати). Емпатія —складне, багатогранне поняття, означає: осягнення емоційних станів іншої людини; психічний процес, який дає змогу зрозуміти чужі переживання (емпатія як механізм пізнання); дію індивіда, що допомагає йому особливим чином побудувати спілкування (емпатія як особливий вид уваги до іншої людини); здібність, властивість індивіда, його здатність проникати в психічний стан іншої людини, з якою вступає в контакт (емпатія як характеристика особи, тобто емпатійність). Встановлено, що здатність до прояву емпатії зростає за умови разючої подібності людей між собою, а також у набутті життєвого досвіду.В певних ознаках механізм емпатії подібний до механізму ідентифікації, адже наявна здатність поставити себе на місце іншого, подивитися на речі з його погляду. Але це не передбачає ототожнення себе з тією людиною. Таким чином, коли людина ототожнює себе з кимось, то це означає, що вона будує свою поведінку так, як і цей інший. Водночас, якщо людина виявляє до іншої людини емпатію, то вона просто бере до уваги лінію її поведінки. При цьому власну поведінку може будувати зовсім інакше. (найважливіших професійних якостей психолога, педагога, лікаря, керівника.). Ускладнюється явищем егоцентризму (від лат. ego— я та centrum— центр кола), тобто зосередженості індивіда лише на власних інтересах і переживаннях, що призводить до нездатності особистості зрозуміти іншу людину як суб'єкта і особистість, відмінну від неї. У дослідженнях виокремлюють такі різновиди егоцентризму: пізнавальний (виявляється у процесах сприймання й мислення), моральний (характеризується нездатністю до розуміння причин вчинків інших людей) і комунікативний (свідчить про неповагу до смислових понять партнерів зі спілкування). Усвідомлення суб'єктом того, як його сприймають і оцінюють інші індивіди або спільноти, називається в соціальній психології рефлексією (від лат. reflexio — вигин, відображення). Рефлексія — це внутрішнє уявлення про те, що думають про мене люди, з якими вступаю в контакт. Тобто, цей важливий момент соціального пізнання означає й пізнання іншого через те, що він (як мені здасться) думає про мене, і пізнання себе через те, що думає про мене інший. І чим ширше коло спілкування, чим більше різних уявлень про те, як людина сприймається іншими, тим більше індивід знає про себе та людей, що його оточують. Стереотипізація є одним з важливих механізмів міжособистісного пізнання і означає процес формування враження про людину, яка сприймається, на основі вироблених стереотипів. Найчастіше формування стійких образів соціального об'єкта (людини, групи, події, явища тощо) відбувається непомітно для самого індивіда. Можливо, саме через недостатню усвідомленість стереотипи так міцно закріплюються у формі стійких еталонів і мають владу над людьми. Стереотип складається за умов недостатньої інформації або є результатом узагальнення власного досвіду особистості, до якого додаються відомості, отримані з книг, кінофільмів, висловлювань інших людей. Стереотип дає змогу швидко й часто досить надійно спрощувати, оформлювати в певні категорії та еталони соціальне оточення людини, робити його зрозумілим, а отже, і прогнозованим. Стереотип виконує низку функцій, одні з яких реалізуються на індивідуальному рівні, а інші — на груповому: селекція соціальної інформації; створення й підтримка позитивного «я-образу»; формування й підтримка групової ідеології, яка пояснює й виправдовує поведінку групи; створення й підтримання позитивного «ми-обра-зу». Стереотипи — регулятори соціальних відносин, їх вирізняє економія мислення, своєрідний «захист», тобто виправдання власної поведінки, задоволення агресивних тенденцій, спосіб виходу групового напруження. Наслідки стерео типізації : -певне спрощення і скорочення процесу пізнання іншої людини (у цьому разі стереотип не обов'язково має оціночне навантаження);-виникнення упередження у сприйманні іншої людини (якщо судження про іншу людину грунтується на основі попереднього обмеженого негативного досвіду, то нове сприймання представника тієї ж самої групи забарвлюється неприязню). Часто, не знаючи чи недостатньо знаючи справжні причини поведінки іншого індивіда, люди за умов дефіциту інформації починають приписувати один одному як причини поведінки, так і її зразки або загальніші характеристики, феномен дістав назву каузальна атрибуція. Явище, яке стали називати фундаментальною помилкою атрибуції, пов'язане з тим, що переоцінюється значення особистісних рис та недооцінюється роль ситуації. Інші дослідження виявили феномен «егоцентричне приписування» (Г. Келлі). Дослідження процесу інтерпретації поведінки людини, заснованою на знанні її групової належності, показали, що егоцентричність виражається в приписуванні успіху собі, а невдачі — іншим людям. Відповідно до того, чи є суб'єкт сприймання сам учасником якоїсь події або її спостерігачем, Г. Келлі виокремив три типи атрибуції: • особистісну атрибуцію (причина приписується особисто тому, хто здійснює вчинок); • об'єктна атрибуція (причина приписується тому об'єктові, на який спрямована дія); • атрибуція, пов язана із обставинами (причина того, що відбувається, приписується обставинам). На грунті стереотипів формуються ефекти міжособистісної перцепції. Ефект ореолу — це тенденція того, хто сприймає, перебільшувати однорідність особистості співрозмовника, переносити сприятливе (чи несприятливе) враження про одну якість індивіда на всі інші його якості. При формуванні першого враження ефект ореолу проявляється в тому, що загальне позитивне враження, викликане людиною, спонукає до позитивних оцінок і тих якостей, які не представлені у сприйманні, і навпаки, загальне неприємне враження породжує, відповідно, негативні оцінки. Ефект первинності виявляється тоді, коли сприймається незнайома людина. Під час оцінки цієї людини роль установки відіграє інформація, подана раніше. Ефект новизни діє в ситуації сприймання знайомої людини, який полягає в тому, що остання, новіша інформація стає найзначущішою.