- •Предмет психології як науки.
- •3. Класифікація психічних явищ: психічні процеси, психічні стани, психічні властивості. Їх ознаки та характеристики.
- •5. Основні вимоги до методів психологічних досліджень. Їх класифікація, властивості і межі використання.
- •6. Метод спостереження: визначення, правила організації спостережень, проблема об’єктивності.
- •7. Бесіда, анкета, інтерв’ю, як способи отримання психологічної інформації. Умови використання
- •8. Метод тестів: поняття, види, вимоги до тестів, оцінка об’єктивності.
- •9. Експеримент як основний метод психології. Види психологічних експериментів. Вимоги до їх проведення.
- •10. Біхевіоризм як наука про поведінку. Значення біхевіоризму для розвитку сучасної психології (Уотсон).
- •11. Формування психоаналітичних підходів до дослідження особистості.
- •12. Гуманістичний напрямок дослідження особистості
- •13. Характеристика галузей сучасної психології
- •14. Поняття про психіку. Психіка як властивість високоорганізованої живої матерії.
- •15. Основні функції психіки. Механізми психіки
- •16. Розвиток психіки тварин: залежність рівня розвитку психіки від рівня організації нервової системи.
- •17. Свідомість як вищий рівень психічного відображення і вищий рівень саморегуляції. “я-концепція”.
- •18. Роль праці у формуванні і розвитку свідомості людини
- •19. Загальна психологічна характеристика діяльності: поняття діяльності, її спонукальні причини. Ціль діяльності. Воля й увага в діяльності.
- •20. Специфіка людської діяльності і її атрибути. Види людської діяльності. Діяльність і розвиток людини.
- •21. Структура діяльності. Дія як центральний компонент діяльності. Основні характеристики дії. Поняття про операції
- •22. Загальна характеристика проблеми неусвідомлюваних психічних процесів. Класифікація неусвідомлюваних процесів
- •23. Неусвідомлювані збудники свідомих дій. Теорія несвідомого. Механізми витиснення й опору. Значення теорії з.Фрейда для лікування невротичних симптомів.
- •24. Надсвідомі процеси. Співвідношення свідомих і надсвідомих процесів
- •25. Відчуття як чуттєве відображення окремих властивостей предметів. Фізіологічні механізми відчуття
- •26. Види відчуттів. Загальне уявлення про класифікації відчуттів.
- •27. Основні властивості і характеристики відчуттів. Поняття чутливості.
- •28. Пороги відчуттів. Основний психофізичний закон
- •29. Сенсорна адаптація і взаємодія відчуттів
- •30. Поняття про сприйняття. Фізіологічні механізми сприйняття. Взаємозв'язок відчуття і сприйняття.
- •31. Сприйняття як складний перцептивний процес.
- •32. Основні властивості сприйняття: предметність, цілісність, константність, структурність, усвідомленість, апперцепція, активність.
- •33. Поняття про ілюзію сприйняття. Види ілюзій сприйняття
- •34. Складні види сприйняття: особливості сприйняття простору, часу і руху
- •35. Пам'ять як психічний процес. Основні механізми пам'яті: запам’ятовування, збереження, впізнання і відтворення, забування
- •36. Основні види пам'яті. Класифікація окремих видів пам'яті; по характеру психічної активності, по характеру цілей діяльності, по тривалості закріплення і збереження матеріалу. Їх характеристика.
- •37. Основні види запам'ятовування. Прийоми за забезпечують запам’ятовування інформації та їх психологічна природа
- •38. Форми і способи збереження інформації. Фактори що впливають на тривалість збереження інформації
- •39. Форми відтворення інформації. Фактори, що полегшують відтворення інформації та їх психологічна основа.
- •40. Основні форми забування інформації та їх характеристика.
- •41. Загальна характеристика уяви і її роль у психічній діяльності. Види уяви
- •42. Механізми створення образів уявою. Уява і творчість.
- •43. Природа й основні види мислення. Їх класифікація
- •44. Основні форми мислення: Поняття, судження. Умовивід як вища форма мислення.
- •45. Поняття про інтелект. Теоретичні і практичні дослідження інтелекту і мислення у вітчизняній та зарубіжній психології.
- •46. Основні види розумових операцій: порівняння, умовивід, аналіз і синтез, абстракція і конкретизація. Суть індуктивного умовиводу. Поняття дедукції.
- •47. Розвиток мислення. Основні етапи формування мислення
- •48. Загальна характеристика мовлення. Основні види мовлення. Основні функції мовлення.
- •49. Поняття про увагу. Увага як психічний феномен. Основні характеристики уваги.
- •50. Основні види уваги: мимовільна увага, довільна увага,після довільна увага. Їх характеристики,умови формування,значення в діяльності.
- •51. Характеристика властивостей уваги та методів її дослідження і розвитку.
- •52. Загальна характеристика вольових дій. Воля як процес свідомого регулювання поведінки. Проблема волі в психології
- •53. Фізіологічні і мотиваційні аспекти вольових дій. Природа розладів вольової регуляції.
- •54. Структура вольових дій. Аналіз компонентів вольових дій.
- •55. Види емоцій і їх загальна характеристика.
- •56. Фізіологічні основи і психологічні теорії емоцій.
- •57. Роль емоцій у регуляції поведінки. Основні функції емоцій. Індивідуальні відмінності в емоційних проявах.
- •59. Функції психологічного захисту і класифікація видів психологічного захисту. Роль фрустрації у формуванні стресових станів.
48. Загальна характеристика мовлення. Основні види мовлення. Основні функції мовлення.
Свідомість людини формується в процесі спілкування людей між собою. Свідома й духовна взаємодія суб'єктів, що відбувається в основному в процесі їх спільної практичної діяльності, здійснюється за допомогою мовлення.
Проблему мовлення в психології зазвичай розглядають в контексті: мислення і мовлення. Дійсно, з мисленням мовлення пов'язане особливо тісно. Слово виражає узагальнення, оскільки є формою існування поняття й думки. Генетично мовлення виникло разом з мисленням в процесі суспільно-трудової практики і поступово закладалося в процесі суспільно-історичного розвитку людства в єдності з мисленням. Однак мовлення все ж виходить за межі співвідношення з мисленням. Мовлення корелює зі свідомістю в цілому.
Значною мірою завдяки мовленню індивідуальна свідомість кожної людини, не обмежуючись особистим досвідом, власними спостереженнями, через мову насичується і збагачується результатами суспільного досвіду. Спостереження і знання всіх людей стають або можуть завдяки мовленню стати надбанням кожного.
Основна функція свідомості - це відображення буття, його усвідомлення. Дану функцію мова та мовлення виконують специфічним чином: вони відображають буття, позначаючи його. Однак мова та мовлення - поняття як схожі, так і відмінні. Вони відображають два різних аспекти єдиного цілого.
Мовлення - це процес використання мови в спілкуванні. Іншими словами, це - мова в дії
Зупинимося на понятті "мова". Її одиницею є слово, яке має два боки:
Мова - це специфічно людський засіб спілкування, який являє собою систему знаків, що має соціальну природу і є створеною та закріпленою у процесі історичного розвитку діяльності членів суспільства
Кожне наше слово - це особливий знак (будь-який матеріальний елемент дійсності, який використовується в певному значенні для збереження та передачі інформації). У слові зливаються функції знака та значення. Останнє історично розвивалося, звужувалося, узагальнювалося, переносилося на нові об'єкти. У сучасній психології розрізняють мовлення зовнішнє та внутрішнє. Зовнішнє у свою чергу має дві форми: усне мовлення та писемне. Крім того, усне мовлення буває діалогічним та монологічним.
Внутрішнє мовлення виступає механізмом мовного мислення людини, тому не випадково відомий психолог Л.С. Виготський писав, що „внутрішнє мовлення - це живий процес народження думки у слові". Нині у психології внутрішнє мислення розглядають як мовну діяльність, організовану за принципами інших видів діяльності. Воно пов'язане з розвитком такої галузі, як психолінгвістика, яка намагається поєднати систему методів і понять у психології з надбаннями вивчення мови як суспільного явища.
Усне мовлення може протікати в трьох основних формах: вигук, діалогічне (відповіді на питання) та монологічне (самостійно розгорнуте висловлювання) мовлення.
Першу форму - вигук не можна вважати істинним мовленням: воно не є передачею якогось повідомлення про подію або відношення за допомогою кодів мови. Мовленнєві вигуки найчастіше виступають афективними реакціями, що мимовільно виникають у відповідь на певне несподіване явище (вигуки типу „ой", „ах", „ух", „ого" тощо).
Зупинимося більш детально на двох основних формах розгорнутого усного мовлення — діалогічного та монологічного. Усне діалогічне мовлення може здійснюватися або у формі відповідей на питання, або у формі розмови, тоді як усне монологічне мовлення може бути лише у вигляді розповіді, переказу, оповідання.
У звичайній розмові діалогічне мовлення не носить спеціального навмисного характеру та наперед заданого підготовленого плану. Як правило, зміст, характер діалогічного мовлення визначається безпосередніми умовами розмови та її конкретним змістом.
Діалогічне мовлення характеризується більшою свободою у побудові зв'язного та розгорнутого мовлення, ніж монологічне, а особливо письмове. Це пояснюється безпосередністю умов розмови, а також однаковими обставинами, фактами, явищами, емоціями і, як наслідок, легкого розуміння один одного, без користування своїми думками в розгорнутій мовленнєвій формі.
Велике місце у практиці спілкування людей має монологічне мовлення, що проявляється в різних усних та письмових виступах. Монологічні форми мовлення - це лекції, доповіді, виступи на зборах, оголошення, накази, різні усні та письмові повідомлення.
Монологічне мовлення є більш складною формою мовлення порівняно з діалогічним. Монологічні виступи вимагають попереднього продумування та планування. Будучи відносно розгорнутим, монологічне мовлення за своїм змістом та граматичною формою багато в чому збігається з писемним.
Писемне мовлення, як і усне, також є широкою формою спілкування. Але обмін думками, знаннями в усному та писемному мовленні відбувається неоднаково. Усне мовлення базується на членороздільних звуках. Писемне мовлення - графічні зображення, виражені за допомогою писемних знаків (букв), кожний з яких визначає конкретний звук усного мовлення.
Особливістю писемного мовлення є те, що воно в історичному плані розвитку, у житті конкретної людини виникає пізніше усного мовлення і виникає на його базі. До писемного мовлення належить складання, переписування та викладення різних текстів, а також їх читання вголос та про себе.
Специфікою писемного мовлення є те, що воно спрямоване на відсутнього читача. Через це відсутній безпосередній контакт між тим, хто пише, і тим, хто читає, і тому писемне мовлення більш розгорнуте, зв'язне порівняно з усним.
Роль писемного мовлення значно підвищується у зв'язку з тим, що воно значно розгортає межі спілкування між людьми і розширює можливості пізнання дійсності. Завдяки писемному мовленню людина пізнає історичний досвід розвитку людства. У писемному мовленні зафіксовані історичні досягнення в галузі науки, мистецтва, усієї культури людства.
Внутрішнім мовленням називається мовлення „про себе", ним людина користується у процесі мислення. Цей різновид мовлення дозволяє людям мислити, думати. Часто внутрішнє мовлення передує такій же за змістом письмово або усно висловленій думці. Причому думка, недостатньо оформлена у внутрішньому мовленні, також недосконало виражається і в зовнішньому (писемному чи усному) мовленні.
Велике значення для характеристики культурного рівня людини має стиль мовлення, у якому відображаються особливості розумового та загального розвитку людини, специфіка її професійної діяльності, життєвий досвід спілкування з людьми тощо. Розрізняють такі стилі мовлення: розмовний, художній, офіційно-діловий, науковий. Часто ці стилі мовлення комбінуються.
Крім того, кожна людина має свій, властивий лише їй стиль мовлення, який відрізняється від стилю інших людей. Цей особистий стиль відносно постійний, усталений щодо даної конкретної людини. Тому нерідко за стилем можна здогадатися, хто виголосив промову. На індивідуальний стиль мовлення впливає низка чинників - обсяг словникового запасу, довжина речень, що виражається загальною кількістю складів у них, а також кількістю довгих слів, особових займенників тощо.
За допомогою сигналізації через слово позначається предмет, дія, стан та ін. Зі словом пов'язане уявлення про предмет або явище.
Функція узагальнення обумовлена тим, що слово позначає предмет (його якості, дії та ін.), який воно узагальнено відображає. Кожне слово має певне значення і визначається через функцію того чи іншого предмета в системі людської діяльності.
Комунікація (спілкування) полягає в передачі людьми одне одному певних думок, суджень, почуттів, тим самим здійснюючи взаємовплив.
Експресія полягає в передачі особою емоційного ставлення до змісту мовлення і до людини, на яку воно спрямоване.