34. Генологічна проблематика літературознавства

Генологія (жанрологія) стосується теоретичної та історичної типології літературних родів, жанрів (видів) і жанрових різновидів. Цією проблематикою наука цікавиться ще з часів «Поетики» Арістотеля, але назву дослідницького напряму – «генологія» – запровадив професор Сорбонни Поль ван Тіґем у міжвоєнному двадцятилітті XX ст., і вона увійшла в активний науковий обіг у 70-х роках.

У лінгвістичній науці останнього десятиліття щораз активніше починає обговорюватися проблема функціонування одиниць і категорій мови не в аспекті їх системно-структурної організації, а в психокогнітивному вимірі живої комунікації, внаслідок чого все частіше у науковому лінгвістичному обігу з’являються поняття мовного коду, дискурсу, мовленнєвого жанру й мовленнєвого акту на позначення най важливіших категорій сучасної функціонально-комунікативної, антропоценртичної науки. Визначені М.М.Бахтіним як типові форми висловлень, повторювані ситуації спілкування, еталони соціально значущої взаємодії, типізовані форми мовленнєвої комунікації, мовленнєві жанри як загальнофілологічне поняття, що поширюється на весь універсум текстів, у сучасному мовознавстві визначаються як одна з найважливіших категорій спілкування, яка систематизує й устабільнює стихію міжособистісної, групової та інших видів комунікативної взаємодії, а у вигляді теорії пропонують, на думку В.В.Дементьєва і В.В.Феніної, універсальну стратегію вирішення багатьох питань, дотичних із проблемою аналізу процесу спілкування, його складових і визначальних чинників формування. Проте, чи можна однозначно говорити про з’ясування природи механізмів породження та інтерпретації мовлення тільки засобами теорії мовленнєвих жанрів, про універсальність її як підходу до мовленнєвої поведінки людини? Незважаючи на розбіжності в оцінці перспективності цього напряму щодо здатності дати відповіді на низку “відкритих” питань комунікативної лінгвістики, незаперечною є актуальність генристики як науки про мовленнєві жанри і, відповідно, пропонованого дослідження, присвяченого висвітленню її основних питань, причин постання, зокрема в українському мовознавстві, у першу чергу – в мовленнєвознавстві як новому напрямку досліджень, що перебуває зараз на стадії становлення. Привабливим подання загального огляду європейської та американської лінгвістичної думки щодо проблеми мовленнєвих жанрів як одного з визначальних явищ суспільного й навіть приватного життя людини, а також визначення “центрів опису й систематизації” МЖ, зокрема у російському мовознавстві.

35. Термінологічне наповнення дефініцій “рід”, “вид”, “жанр”.

Предметом ретельної уваги дослідників уже понад два тисячоліття є проблема літературних родів і жанрів. Якщо з першою її частиною все є більш-менш зрозумілим: переважна більшість науковців погоджується з тим, що існує три літературних роди — епос, лірика та драма, то відносно другої — маємо різні, досить суперечливі точки зору. Поряд з поняттям «жанр» уживається ще й поняття «вид». Досить зазначити також, що як у підручниках, так і в солідних теоретичних працях терміном «жанр» нерідко позначають рід («ліричний жанр»), вид («жанр повісті») і різновид («епічна драма»). А втім, у перекладі з французької жанр — це є рід і вид. Отож, спершу треба визначитися з термінологією. Більш логічною видається триступенева родо-жанрова класифікація: рід — жанр — жанровий різновид.

Рід — це спосіб вираження художнього змісту або, як конкретизує це визначення В. Халізєв, — сукупність «принципів формальної організації творів, що визначаються властивостями як предмета зображення, так і художнього мовлення».

Жанр — це історично сформований тип художнього твору, який синтезує характерні особливості змісту та фор­ми певного виду творів, має відносно сталу композиційну будову, яка постійно розвивається та збагачується. Саме визначення жанру настроює читача на певний зміст. У такому розумінні жанрами є епопея, роман, новела, поема, медитація, ода, трагедія, водевіль тощо.

Частина жанрів поділяється на жанрові різновиди. За змістовим принципом, наприклад, роман ділиться на такі жанрові різновиди: історичний, філософський, політичний, родинно-побутовий і т. д. Поема може бути героїчною, сатиричною, бурлескною; трагедія — міфологічною, історичною, романтичною.

Окремі жанри, переважно ліричні (оди, гімни, ліричні портрети), жанрових різновидів не мають.

Кожна доба в розвиткові літератури має свої найбільш поширені жанри. Щоб розібратися в сучасній класифікації родів і жанрів, варто звернутися до історії їх вивчення.