Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
teoriya_literaturi.docx
Скачиваний:
414
Добавлен:
07.02.2016
Размер:
2.41 Mб
Скачать

66. Драма: види і жанри

У контексті театральної драматургії – жанр – спосіб відображення дійсності під тим чи іншим кутом зору, втілений в тому чи іншому образі (трагедія, драма, комедія і її різновиди). В.І. Немирович-Данченко говорив: «Усі жанри гарні, крім нудних»,

Трагедія - це драматичний твір, що зображує конфлікт великого соціального (історичного) значення, причому герой (герої) трагедії або здійснює тяжку, викликану його соціальним становищем помилку, або, прагнучи до високої мети, помиляється і неминуче гине (фізична смерть не обов’язкова). Наприклад: «97» М.Г. Куліш, «Дні Турбінних» М.О. Булгаков.

Характерні ознаки трагедії: а) конфлікт між особистістю, його "трагічною провиною" і "вищими силами" – думка Гегеля; б) максимальна сила зображуваної у трагедії особистості; в) "Фатальність" прагнення цієї особистості; г) глибокодумний, ідейно-насичений діалог; д) відступ від побутової та історичної точності.

Протилежність трагедії – комедія. Комедія – є драматичне зображення конфлікту, викликаного будь-яким шкідливим для суспільства прагненням, яке породжує у глядачів сміх, іронію, сарказм, почуття задоволення, співчуття, радості. Наприклад: М.В. Гоголь «Ревізор», М.П. Старицький «За двома зайцями». Умовна класифікація комедійних видів-жанрів: комедія-сатира, комедія побутова, комедія характерів, комедія становища.

Сатира – найважливіший жанр комедії. В усі часи комедія висміювала характерні вади епохи. Сміх викликають порушення норм здорового глузду чи життєвого буття, порушення норм етичних, естетичних чи інтелектуальних. Комедія не тільки виховує і повчає, викриває і таврує; вона розважає і забавляє. За висловом М.В.Гоголя, "сміх є сяйво". Комедія, як усякий драматичний твір, є боротьба. Комедійна боротьба не повинна бути жорсткою, вона смішить. Комедійні герої верткі, спритні. Яскраві персонажі комедії є типами-гіперболами. Комедія є пародією трагедії: Аристофан пародіював Еврипіда. Трагікомедія – жанрова різновидність, зміст якої полягає в поєднанні смішного і трагічного. Трагікомедія вимагає особливого способу існування. Різноманітні функції комедії: розкриття, висміювання, плямування, викривання, нещадна кара суспільних і особистих недоліків і вад.

Фарс – це вид ексцентричної комедії. Герої фарсу порушують соціально-фізичні норми суспільного життя

До фарсів можна віднести всі твори, які висміюють зоологічну природу людини, порушення норм соціально-фізичного буття. Темою фарсу, наприклад, може бути поява в суспільстві дресированої мавпи, яку приймають за людину. фарсову тематику можна виправдати тільки ідейно значним конфліктом. Дійові прояви у фарсі – відповідно його фізичній стихії – ексцентричні, периферичні.

Для фарсу характерна достатня кількість фізичних зіткнень: обіймів, бійок і т.п. Грубість фарсових героїв відрізняється динамікою, надзвичайною рухомістю. На сцені фарс звичайно набуває характеру буфонади.

Буфонада в театрі – це підкреслене зовнішнє комічне перебільшення, іноді окарикатурення персонажів.

Водевілем називають зображення соціальне незначного, але ефектного конфлікту в комедійному жанрі – зображення, в якому чергуються завжди моменти діалогу з номерами співу, з куплетами. Водевіль позбавлений усякого побутового і психологічного змісту, в ньому сміх заради сміху. Це сценічне байдикування.

Бурлеск – пародійний жанр народного театру, де події химерні, гіперболізовані.

Гротеск – художній прийом, за допомогою якого художник свідомо порушує життєві форми чи пропорції для того, щоб розкрити дійсні явища, оголити їх. У гротеску поєднання реального і Фантастичного, перебільшеного і серйозного, трагічного і комічного.

Мюзикл – одна з форм музично-драматичного театру.

Капусник – жартівливе гумористичне видовище.

Термін "малі форми" набув широкого поширення в епоху становлення радянської влади в зв'язку з надзвичайним розвитком самодіяльності, з постановками на невеликих клубних сценах за участю невеликої кількості дійових осіб.

До малих форм можна віднести:

маленькі п'єси на злободенну тему;

скетчі-начерки, тобто маленькі п'єски, головним чином комедії на 2-3 виконавці;

невеликі водевілі;

невеликі фарси;

невеликі огляди;

інтермедії – невеликі п'єси, у яких між драматичними діями ставлять музичні номери;

інсценівки коротких новел;

репризи;

пантомімічні номери;

естрадні номери декламаційного характеру;

злободенні куплети. Межі великих і малих форм дуже хиткі. За своїм змістом у малих формах звичайно переважає комедійно-сатирична стихія. Малі форми на театральній сцені потребують особистого вміння миттєво вводити глядача в коло хвилюючих ситуацій і гострих подій.

67. Часопро́стір, або хроното́п (від грецьких слів «час» і «місце») — взаємозв'язок часових і просторових відносин в художньому творі. Хронотоп — культурно осмислена позиція художнього твору, більш стійкі й об'ємні моделі якої складаються з елементарних. Кожен мотив має свій хронотоп [1; 400], а отже, вони можуть співіснувати, взаємовключатися, переплітатися, зіставлятися, протиставлятися, або «перебувати в більш складних взаємовідносинах» [1; 401]. Розглядаючи художній час і художній простір, слід виходити з того, що хронотоп та мотиви, які його розширюють й ускладнюють, мають сюжетне значення, являючись організаційними центрами основних подій.

Термін хронотоп вжитий А. Ухтомським у контексті його фізіологічних досліджень, а після праці М. Бахтіна «Форми часу і хронотопу в романі» став популярним у гуманітарній сфері: «Хронотоп у літературі має суттєве жанрове значення. Можна прямо сказати, що жанр і жанрові різновиди визначаються саме хронотопом, при цьому у літературі провідним началом у хронотопі є час. Хронотоп як формально-змістова категорія визначає (суттєво) і образ людини у літературі; цей образ завжди суттєво хронотопічний…».

У художньому світі просторові і часові компоненти зливаються в осмислене і прикметне ціле. Час згущується, ущільнюється, стає художньо зримим; простір інтенсифікується, втягується в рух часу, сюжету, історії. Прикмети часу розкриваються в просторі, і простір осмислюється і вимірюється часом. Крім того, М. Бахтін вважав, що часо-просторові визначення в мистецтві та літературі завжди емоційно-ціннісно забарвлені. Вчений розглядав хронотопи:

ідилічні,

містеріальний,

карнавальний,

а також хронотопи

дороги,

порогу,

замку,

вітальні,

салону,

провінційного міста.

М. Бахтін говорив про хронотопічні цінності, сюжетоутворюючу роль хронотопу і називав його категорією формально-змістовою. Він наголошував, що художньо-смислові моменти не піддаються просторово-часовим визначенням, але водночас «усякий вступ у сферу смислів відбувається лише через ворота хронотопів». Хронотопічне начало літературних творів здатне надавати їм філософського характеру, «виводити» словесну тканину на образ буття як цілого, на картину світу, навіть якщо герої і оповідачі не схильні до філософування.

Драматургічний час - це система співвідношень між подіями, процесами та вчинками персонажів у драматургічному творі, подібних до часових співвідношень у реальному світі; до неї також входять номени, прийняті у творі на позначення часових елементів.

Драматургічний простір - це система співвідношень між подіями, процесами, персонажами (як фізичними тілами й духовними одиницями), подібних до просторових співвідношень реального світу, а також система локативних номенів.

Драматургічний хронотоп - це художня структура, що охоплює всі часові та просторові елементи драматургічного твору, створюючи таким чином сприятливі умови для розуміння змісту твору та його інтерпретації. У такому поєднанні часові та просторові елементи набувають нового змісту, завдяки чому акценти з конструктивного плану зміщуються у змістовий.

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]