11.Розвиток літературознавчої думки у добу Середньовіччя.

Розпал античного світу і встановлення феодального ладу позначилися на особливостях культури. В епоху середньовіччя (V—XV ст.) антична література була забута, теорія мистецтва зазнала впливу теології, про що свідчать праці Августина Блаженного і Томи Аквінського. Аврелій Августин (354—430 рр.), названий богословами "Блаженним", у "Сповіді" писав: "І Ірекрасігі різноманітні форми, блискучі й приємні кольори — ось що люблять очі. Але хай не володіють вони душею моєю; хай володіє нею Бог, який створив їх прекрасними. Тільки Бог є благо моє, а не вони". Людині мас подобатися божественна ідея, виражена у мистецтві, а не саме мистецтво. Кожен художній образ є втіленням божественної ідеї.

Найвидатнішим представником середньовічної естетики був Тома Аквінський (1225—1274 рр.), який поділив красу на вищу і нижчу. Він вважав прекрасним те, що дає задоволення під час безпосереднього сприйняття. Тома Аквінський, як бачимо, визнавав красу реальної дійсності, але вища краса, на його думку, має божественне начало. Ознаками краси вчений вважав цілісність, досконалість, пропорційність, які властиві насамперед Богові.

12.Становлення науки про літературу в період Романтизму.

Стрімкий розвиток економіки, науки, виникнення нових філософських ідей, політичні та соціальні процеси дали поштовх розвитку мистецтва. Література слугувала формою аналізу і відображення епохи. Особливою прикметою ХІХ ст.. є нове розуміння функцій мистецтва, нове бачення людини, що зумовило творення нової художньої системи. Особливістю літератури цього періоду + також і те, що за відносно невеликий проміжок часу з’являлось, розвивалось і взаємодіяло декілька літературних напрямів, основними з яких були романтизм та реалізм. Романтизм - літературно-мистецький напрямок, який сформувався на межі ХVIII та ХІХ століть. Для цього характерними є:

• відмова від реалістичного зображення дійсності;

• увага до внутрішнього світу людини;

• неприйняття буденності;

• захоплення ірраціональним, містичним, фантастичним;

• звернення до фольклору, міфології;

• зображення екзотичних країн.

Головний герой – людина великих пристрастей, здатна на незвичайні дії, занурена у свій внутрішній світ, іноді дивакувата. Герой завжди індивідуалізований.  Найпопулярніші жанри: романтична поема, розквіт ліричних жанрів. Представники: Гейне, Вальтер Скотт, Едгар По, Віктор Гюго та ін. На появу романтизму вплинули соціально-політичні події, зокрема Французька революція (1789-1794 рр.), яка, до речі, і є точкою відліку нового літературного процесу. Гасла революції “Рівність. Братерство. Свобода” приваблювали митців, але наслідки були неочікуваними – терор, невинні жертви та прихід до влади буржуазії, у якої мірилом усіх цінностей були гроші. Розчарування, відчуття хиткості світу зумовили намагання романтиків втекти від дійсності, зосередитись на проблемах особистості. Отже, романтизм виразив глибоке розчарування наслідками грандіозних суспільних переворотів. При цьому романтики, як правило, не звертались безпосередньо до змалювання революцій чи війн, а навпаки приділяли посилену увагу внутрішньому світу людини. Іншою причиною становлення романтизму є власне внутрішній закон розвитку літератури. Романтизм – це заперечення класицизму з його канонами. Класицизм у ХІХ ст. – це вже мистецтво минулого, дух свободи вже не може вкладатись у певні правила. Література ХІХ ст. характеризується становленням, розвитком і взаємодією 2-х основних літературних напрямків – романтизму та реалізму. Звичайно, цими двома художніми системами література цього періоду не обмежується. В останні десятиріччя виникають натуралізм, імпресіонізм та символізм.