Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Tema_17_Vstanovlennya_voyenno-fashist_rezhimu.doc
Скачиваний:
1
Добавлен:
17.11.2019
Размер:
142.34 Кб
Скачать

Лекція 17. Встановлення та закріплення воєнно-фашистських режимів

1. Німецький націонал - соціалізм.

2. Встановлення та законодавче оформлення фашистської диктатури в Італії. Корпоративна держава в Італії.

3. Японський мілітаризм – східна різновидність фашизму.

1. Німецький націонал - соціалізм.

1.1. Листопадова революція в Німеччині.

Падіння імперії. Великі невдачі на фронтах навесні й восени 1918р. створили в Німеччині революційну ситуацію. Жовтнева революція 1917р. у Росії підсилила й без того напружену соціальними й політичними пристрастями ситуацію, що склалася через очевидну військову поразку Німеччини. Під впливом революції в Росії в німецьких містах, в армії й на флоті стали виникати Ради робітників, солдатських і матроських депутатів. Революція почалася повстанням військових моряків у Кілі на початку листопада 1918 р. Найбільші міста Німеччини — Гамбург, Лейпциг, Мюнхен, Бремен — приєдналися до повсталих. робітників, що повсюдно виникали Ради, і солдатських депутатів брали владу у свої руки. Нарешті, 9 листопада 1918р. революція перемогла в Берліні. Кайзер (імператор) Вільгельм втік у Голландію. Німецької імперії не стало.

В обстановці, що створився, імперський уряд порахував за краще передати владу соціал-демократам. Вибір припав на соціал-демократію, тому що ця партія, як уже говорилося, виключала зі своєї програми соціалістичну революцію, поставивши метою поступове, реформістське просування до соціальної держави загального благополуччя й соціальної захищеності.

Одержавши визнання Берлінської ради депутатів трудящих, тимчасовий соціал-демократичний уряд оголосив про вибори в Установчі збори, щоб завіреннями про недоторканність приватної власності заспокоїти буржуазію й землевласників (включаючи селян, які до революції, що не примкнули), зберегти соціальний мир і, винайти можливість мирного політичного розв'язку питання про майбутнє Німеччини. Але при цьому соціал-демократи не зупинилися перед кривавими розправами з революційним народом: була розігнана берлінська демонстрація 15 січня 1919р. і подавлена Баварська радянська республіка в Мюнхені (березень 1919р.).

1.2. Установчі збори й Веймарська конституція. Проведена соціал-демократією політика підштовхнула до активізації діяльності старі буржуазні партії Німеччини. В обстановці, що склалася, вони змінили свої старі найменування на нові: з'явилися народна, демократична, християнсько-демократична партії й т.п.

На виборах в Установчі збори, що відбулися в січні 1919р., буржуазні партії одержали близько 16 млн. голосів, соціал-демократичні (їх було дві) — 13,5 млн. Збори були скликані в місті Веймаре — невеликому тоді культурному центрі Німеччини.

У знак довіри до соціал-демократів і вдячності їм Установчі збори обрали президентом Німеччини Макса Еберта, що був лимарем, членом правління соціал-демократичної партії з 1905р., керівником соціал-демократичної партії й рейхстагу з 1916р., призначений канцлером Німеччини (по указу принца Макса Баденського).

Коаліція трьох партій — соціал-демократичної, демократичної й партії центру — склала уряд Німеччини на чолі із соціал-демократом Ф. Шейдеманом, яка позитивно розв'язала питання про підписання Версальського мирного договору, затвердило бюджет і, найголовніше, прийняло нову Конституцію Німеччини, названу Веймарською. Її авторство належить юристові ліберальної спрямованості Гуго Прейсу, міністрові внутрішніх справ. За Конституцію було подано 262 голоси, проти — 75.

Конституція 1919р. перетворила Німеччину в буржуазну парламентську республіку на чолі із президентом. Вищим законодавчим органом Німецької імперії (ця назва була збережена) оголошувався рейхстаг, що обирається один раз у чотири роки на основі загального виборчого права (ст. 22, 23).

Конституція вводила пропорційну систему виборів. Уся Німеччина була поділена на 35 виборчих округів. Кожна партія, що приймала участь у виборах, виступала зі своїм списком кандидатів. Депутатські місця розподілялися відповідно до числа голосів, поданих за той або інший список: більше голосів — більше місць.

Парламент складався із двох палат: рейхстагу (нижня палата) і рейхсрату (верхня палата). Рейхсрат (Імперська рада) складався із представників 18 земель (15 республік і трьох вільних міст, користувавшихся автономією), на які ділилася Німеччина. Пруссія мала в рейхсраті 26 голосів, Баварія — 10, Саксонія — 7, Баден — 3 і т.д.

При незгоді палат рішення спірного питання належало президентові республіки («імперії»). Він або приєднувався до рейхсрату (і цим вирішувався спір), або доручав рішення референдуму (ст. 68).

Федеративність Німеччини була по більшій частині строго дозованою. Усі дійсно важливі питання — зовнішні зносини, армія й флот, монетна справа й митниця, зв'язок, транспорт, громадянство, еміграція і т.д.— перебували у віданні імперії. Але кожна із земель мала свою конституцію, складену згідно з імперської, свій законодавчий орган — ландтаг і власний уряд. У таких питаннях, як карне й цивільне законодавство, ландтаги могли конкурувати з рейхстагом, при тому, однак, що право імперії мало у всіх подібних випадках вирішальне значення над партикулярним правом земель.

Особлива увага Веймарська конституція приділяла президентові республіки. Президент обирався загальним голосуванням (ст. 41). Його влада багато в чому походила на монархічну. При незгоді палат розв'язок питання передавався на розсуд президента. Він міг протиставити свою владу рейхстагу й у такім питанні, як призначення тієї або іншої особи на посаду канцлера. Цим правом скористався в 1933р. президент Гинденбург, призначивши канцлером Гітлера.

Президентові дозволялося розпускати рейхстаг, якщо він знаходив це потрібним, і призначати нові вибори. Командування збройними силами, призначення на вищі військові й цивільні посади точно також перебувало в компетенції президента.

Особливі повноваження давала президентові ст. 48: вона дозволяла введення надзвичайного стану в будь-який момент, який президент порахує «небезпечним для існуючого порядку». При цьому за надзвичайним станом могли піти застосування збройної сили й припинення цивільних свобод, проголошених Конституцією.

Нарешті, до неодмінної компетенції президента відносилося призначення уряду — і його глави й усіх міністрів. Уряд залишався відповідальним перед рейхстагом, але, як показав досвід передвоєнних років, міг чинити тиск на президента, ігноруючи рейхстаг.

Конституція підкреслювала особливе положення голови уряду — канцлера республіки, якому поручалося «формулювання основних принципів політики» керованого їм уряду. Крізь нове, республіканське обличчя проступали знайомі імперські риси.

Декретувавши існування виборних органів державної влади, Конституція постановляла, що «чиновники призначаються довічно», якщо, зрозуміло, вони служать досить бездоганно.

Революційна обстановка, що ще зберігся в переможеній Німеччині, передвиборні обіцянки буржуазних і особливо соціал-демократичних партій, так само як і політика соціальних поступок працюючим, почата ще Бісмарком, привели до того, що у Веймарську конституцію були внесені немаловажні норми, що стосуються відносин між правлячими класами, з одного боку, і трудящими — з іншої. Конституція проголошувала й узаконювала свободу слова, печатки, асоціацій і т.д. Але й у цьому випадку законодавець виявив явну обережність. Відокремивши школу від церкви, Конституція передбачала обов'язкове релігійне виховання дітей, «моральне піклування про душі», тобто протидія атеїзму було державною політикою.

Особливе значення мала ст. 165 Конституції, що пропонувала створення робочих рад на підприємствах і в округах. «Робітники та службовці,— говорилося в Конституції, — покликані на однакових правах разом з підприємцями брати участь у встановленні розмірів заробітної плати й умов праці, а також і в загальному господарському розвитку... організації підприємців і робітників, і їхні угоди користуються визнанням (закону)». Захист соціальних і господарських інтересів робітників та службовців покладався на їхні представницькі органі — робочі ради підприємств, окружні робочі ради й, нарешті, імперську робочу раду. При цьому кожний законопроект соціального й господарського значення, внесений у рейхстаг, уряд представляв імперській економічній раді. Більше того, рада сама могла вносити в парламент подібні законопроекти. Нарешті, робітникам і економічним радам, вказувалося в Конституції, у певних галузях можуть бути надані контрольні й адміністративні повноваження.

Не перебільшуючи значення цих нових по своєму походженню й значенню конституційних норм (їх поява — заслуга соціал-демократів), можна сказати, що вони свідчили про настання нової правотворчої епохи в області соціальних відносин.

Конституція встановлювала приватну власність соціальним обов'язком і тому забезпечувала її відповідним захистом. Примусове відчуження власності могло проводитися тільки «для блага суспільства, на законних підставах й за відповідну винагороду» (ст. 153).

Підсумки німецької революції 1918—1919рр. Листопадова революція за своїм характером була буржуазно-демократичною. Такою ж була й Веймарська конституція. Визнання свободи партій, слова, печатки, «права на працю й охорону праці» свідчило про те нове положення, яке пролетаріат і демократія взагалі стали завойовувати в суспільному житті, у світовій історії. Безсумнівними завоюваннями робітничого класу Німеччини було узаконення 8-годинного робочого дня, право на рішення колективних договорів з підприємцями, уведення допомоги у зв'язку з безробіттям, законодавче визнання жіночого виборчого права й ін.

Незважаючи на буржуазно-демократичний характер, революція 1918р. у Німеччині була проведена значною мірою пролетарськими коштами, про що наочно свідчать Ради робітників і солдатських депутатів, страйки й демонстрації, нарешті, утворення недовговічної Баварської радянської республіки.

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]