3. Японський мілітаризм – східна різновидність фашизму

Японія між двома світовими війнами.

У Першій світовій війні Японія виступила на боці Антанти. Однак на післявоєнній Версальській конференції вона, подібно до Італії, отримала відносно небагато. Розвиток Японії у 20-30 роках стримувався становищем на селі. Купка поміщиків тримала у своїх руках 42% оброблюваної землі. Натомість 74% селян мали у своєму розпорядженні лише 22% землі. Це створювало ненормальний тиск на промисловість - мільйони селян були готові працювати буквально за миску рису. З іншого боку, ці мільйони вільних рук можна було використати для збільшення армії. В середовищі безземельних і малоземельних селян знаходили відгук ідеї Великої Японії, заклики до експансіонізму тощо.

У 1925р. в Японії вводилося загальне виборче право для чоловіків, якого, однак, позбавлялися військові, студенти, особи без річного цензу осідлості, ті, що користувалися благодійними допомогами і, як не дивно, голови знатних фамілій - для того, щоб не змішуватися з черню. Для кандидатів у депутати встановлювався заклад у 2 тис. ієн, який не повертався, якщо на виборах кандидат не збирав певного відсотку голосів. Як бачимо, японське суспільство дещо специфічно розуміло демократію. Одночасно в суспільстві наростали явища іншого порядку.

В тому ж таки 1925р. був прийнятий антидемократичний закон «Про охорону суспільного спокою», за яким передбачалися багаторічні каторжні роботи за участь в організаціях, «що ставлять метою зміну суспільного ладу і знищення приватної власності». В 1928р. було заборонено усі скільки-небудь ліві організації, членство в компартії почало каратися тривалим ув'язненням для рядових членів і смертною карою для її лідерів.

Японський парламент традиційно відігравав несуттєву роль. Нижня палата збиралась на сесії тривалістю не більше 3-х місяців на рік, решту часу уряд діяв самостійно, маючи право на видання указів. За конституцією уряд був невідповідальним перед парламентом і міг розпустити його.

В суспільстві набирали ваги фашистські організації, особливо молоде офіцерство, кероване генералами. В 1932р. «молоді офіцери» організували державний заколот, партійний кабінет було усунуто від влади. Уряд Японії почав формуватися з генералів та адміралів.

Ще 18 вересня 1931р. о 22 годині на колії Пд-Маньчжурської залізниці, експлуатованої японцями, відбувся загадковий вибух. Використавши цей привід, японська армія за 48 годин (!) захопила усю Пд. Маньчжурію, включаючи Мукден. За три місяці було окуповано увесь Північно-Східний Китай. З кінця січня 1932р. розгорнулися бої за Шанхай, що був центром англо-американських капіталовкладень у Китаї.

9  березня 1932р. Маньчжурія проголошена японцями «незалежною» державою Маньчжоу-Го, яка підписала військовий договір з Японією. Асамблея Ліги Націй в лютому 1933р. почала вимагати виводу японських військ з Китаю, 27 березня Японія вийшла з Ліги Націй. В 1931-1936pp. Квантунська армія (сили вторгнення в Китай) зросла в 5 разів і налічувала 250 тис. чоловік, 439 танків, 1193 гармати, 500 літаків. 7 червня 1937 р. японці здійснили провокаційні нічні маневри за 12 км від Пекіну. За свідченням японської сторони, з китайського боку було здійснено постріл понад головами японських солдат. Користуючись цим сміховинним приводом, японська армія оволоділа Пекіном і Танцзинем. У листопаді було узято Шанхай, при цьому убито 300 тис. (!) цивільного населення. У 1938р. японські війська захопили м. Кантон, а далі м. Ухань. В обстановці японської агресії уряд Чан Кайші в грудні 1932р. відновив дипломатичні відносини з СРСР, а у вересні 1937р. було відновлено співробітництво з китайськими комуністами.

У 1938-1939 pp. СРСР надав Китаю три позики на загальну суму 3 млн доларів. Двічі у довоєнний період - на озері Ханка та озері Ха-сан японські війська встрявали у конфлікти з Червоною Армією і двічі зазнавали поразки.

Ескалація конфлікту в континентальній Азії, виключення Японії з Ліги Націй сприяли наростанню у суспільстві тоталітаризму. В 1938р. було прийнято закон «Про загальну мобілізацію нації». Підприємцям було дозволено самовільно продовжувати робочий день і знижувати заробітну плату. Страйки оголошувалися злочином. Конфлікти між робітниками і капіталістами передавалися арбітражній секції «особливої поліції». У 1940р. профспілки були поглинуті Лігою служіння вітчизні через виробництво.

До жовтня 1940р. усі буржуазні та легальні партії (крім КПЯ) оголосили про свій саморозпуск і об'єднання колишніх структур в рамках Асоціації допомоги трону. Цю, останню, уряд фінансує і керує нею. Пропаганда запозичує у німецьких та італійських фашистів лозунги нового світового порядку - «обраної раси», «історичної місії» - світ має бути переділений з тим, щоб велика нація отримала велику територію. Особливо ці тенденції посилилися з 1940p., коли прем'єром став принц Коное, ідеолог тоталітарного військово-фашистського режиму.

Великого значення в житті держави набувають Рада маршалів та Вища військова рада. Проходить трансформація парламенту - його члени призначаються урядом або «обираються» за особливими списками, складеними тим же урядом. На місцях органами Асоціації допомоги трону стали «сусідські общини», що об'єднували по 10-12 сімей, які, в свою чергу, об'єднувалися в асоціації вулиці, поселення. Члени общини шпигували за сусідами, община - за сусідською общиною, таке ж взаємне шпигунство поширювалося і на виробництво, де ним займалися Ліги служіння вітчизні через виробництво.

Особливістю японського тоталітаризму був його майже середньовічний містицизм, густо переплетений з шовінізмом. Убивши особливо хороброго ворога, японські солдати з'їдали його сиру печінку, вважаючи, що цим переймають відвагу убитого. В німецькій армії не було жодного, хто повторив би подвиги Гастелло чи Матросова. В радянській армії таких було, відповідно, до 100 чол. і понад 200 чол.

В японській армії було 20 тис. добровільних смертників-тьойсінтай: люди-торпеди, люди, що кидалися з гранатами під танки або приковували себе до кулеметів тощо. З них - 5 тис. - привілейовані камікадзе («вітер богів») молоді льотчики, що здійснювали один єдиний бойовий виліт. Літак, перевантажений вибухівкою, відразу після зльоту губив шассі. Льотчик, приречений на загибель, летів шукати американський авіаносець. Подібний фанатизм був характерною ознакою усієї японської армії - уцілілих її бійців та офіцерів виловлювали в Індокитаї та на Філіппінах ще в 70-80-х роках, війна для них тривала навіть після капітуляції Японії 2 вересня 1945р.

Японський фашизм мав дві принципові відмінності від європейського. По-перше, в Європі фашистські партії контролювали армію, а в Японії сама армія відігравала роль керівної політичної сили. По-друге, і в Італії, і в Японії фашизм не ліквідував монархії (те ж було і в Румунії). Але якщо італійський і румунський королі перетворилися у номінальні фігури, то японський мікадо (імператор) не втратив своєї абсолютної влади і впливу, зберігалися також усі установи, наприклад, таємна рада, пов'язані з монархією.