Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
teoriya_literaturi.docx
Скачиваний:
414
Добавлен:
07.02.2016
Размер:
2.41 Mб
Скачать

10.Літературознавство доби Античності. Естетичні погляди Платона й Арістотеля.

Літературознавство епохи античності було невіддільним від філософії. Давньогрецькі вчені дали найменування літературознавчим термінам, сформували основні теоретико-літературні поняття. Вони вважали мистецтво наслідуванням природи. Під наслідуванням розуміли творче відображення дійсності.

Значний внесок у розвиток теоретико-літературної думки зробили Геракліт (544—483 рр. до н. е.), Демокріт (460—370 рр. до н. е.), Сократ (469—399 рр. до н. е.). Найвидатніші представники естетичної думки античності — Платон і Арістотель.

Платон (427—347 рр. до н. е.) вважав, що чуттєві речі -"тіні" ідей. Мистецтво, яке наслідує чуттєві речі, є тінню тіней і не має ні пізнавального, ні виховного значення. Цю концепцію Платон ілюструє притчею про печеру: "Люди перебувають ніби у підземному помешканні, подібному до печери, у якій впродовж усієї її довжини тягнеться широкий отвір. З малих літ у них там на ногах і на шиї кайдани, так що їм не зрушити з місця, і бачать вони тільки те, що у них прямо перед очима, бо повернути голови через ті кайдани вони не можуть. Люди повернуті спиною до світла, що йде від вогню, який горить далеко у височині, а між вогнем і в'язнями проходить верхня дорога, огороджена невисокою стіною на зразок тої ширми, що за нею фокусники ставлять всяке начиння, тримаючи його так, що його видно над стіною, і проносять вони і статуї, і всілякі зображення живих істот, зроблені з каменю та дерева... Чи ти не думаєш, що, перебуваючи в такому становищі, люди можуть щось бачити, своє чи чуже, крім тіней, які відкидає вогонь на розташовану перед ними стіну печери?". В'язні печери бачать тільки тіні, вважаючи їх реальними предметами. Речі, на думку Платона, є тінями реальності ідей. Художній образ — неповноцінна форма пізнання. З усіх видів мистецтва Платон найвище цінував музику, яка відтворює світ ідей, з літературних творів — гімни богам і видатним людям, на які поетів надихає Бог. Інші літературні твори розслаблюють душі людей, бо розкривають людські почуття. Вони не можуть повноцінно впливати на виховання громадян. Платон вважав, що прекрасне існує лише у надчуттєвому світі ідей, його можна сприймати лише розумом. Уявлення про прекрасне не змінюється.

Видатним мислителем античності був і учень Платона- Арістотель (384—322 рр. до н. е.). Художній досвід давньої грецької літератури він узагальнив у працях "Поетика", "Риторика" і "Політика". Основним предметом мистецтва Арістотель вважав людину, а метою мистецтва — очищення людської душі від зла. На відміну від Платона, який доводив, що творчий процес підсвідомий, Аристотель вважав його свідомим, контрольованим.

Дав характеристику літературним родам і видам. Він першим в історії естетичної думки розкрив специфіку драми, основою якої вважав дію, а не розповідь, "дія — душа трагедії". Трагедія є відтворення "прикрашеною мовою..." важливої і закінченої дії, що має певний обсяг". Трагедія, на думку Аристотеля, повинна викликати жах і жаль. Фабула трагедії має бути заплутаною, її треба складати так, "щоб кожен тремтів і співчував тому, що діється". Трагедія відтворює людей кращих, ніж наші сучасники, а комедія — гірших.

Порівнюючи драму з епічною поезією, Аристотель відзначав, що епічна поезія "подібна до трагедії в тому, що використовує віршоване слово, а відрізняється від трагедії незмінністю простого розміру і розповідним викладом. Щодо протяжності зображувальних подій у часі, то трагедія має по можливості вмістити свою дію в одноденний кругообіг сонця або якнайменше з нього виступати. А епопея не обмежена в часі, — тим вона і відрізняється від трагедії, хоча спершу і в трагедіях робили так само, як і в епічних творах". Епічна поезія відтворює картини життя в гекзаметрах, фабули у ній повинні бути драматичні своїм складом і належати до однієї суцільної і завершеної дії, яка має початок, середину і кінець. В епопеї може бути багато подій, які відбуваються одночасно. В епічних творах поет розповідає про події, як про щось стороннє, як це робив Гомер.

Важливе місце в "Поетиці" займає категорія "характер" — це те, в чому виявляється схильність людини. Найважливішою умовою характеру Аристотель вважав гідність, характер гідний, "якщо й ця схильність гідна". Умовами характеру є відповідність, правдоподібність і послідовність. У характерах, як і в ситуаціях, завжди треба шукати "ймовірності, так, щоб слова і вчинки певної особи виникали з необхідності або ймовірності і щоб сама послідовність подій визначалася необхідністю або ймовірністю". Праці Аристотеля з питань мистецтва — вершина теоретико-літературної думки давніх часів. Окремі думки вченого застаріли, але більшість зберігає своє значення. "Поетика" стала взірцем для створення багатьох поетик у Західній та Східній Європі, в тому числі й в Україні у XVI—XVII ст. Найвідоміші з них — праці Ю. Скалігера (Франція), О. Донатті (Італія), Я. Понтана, Я. Масена (Німеччина), Феофана Прокоповича і Митрофана Довгалевського (Україна), М. Ломоносова (Росія).

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]