Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
teoriya_literaturi.docx
Скачиваний:
490
Добавлен:
07.02.2016
Размер:
2.41 Mб
Скачать

48. Основи поділу літератури на роди.

Відповідно до специфіки змісту і форми художні твори поділяють на три роди — епос, лірику і драму. Роди сформувалися ще в долітературний період мистецтва слова на основі обрядово-ритуальних дійств. Перші спроби осмислення літературних родів сягають епохи античності. Давньогрецький філософ Платон вважав, що поети розповідають трьома способами: простою розповіддю, розповіддю, яка розгортається за допомогою наслідування, і змішаним способом. Проста розповідь властива дифірамбічній поезії, ліриці, а розповідь, побудована на наслідуванні, — трагедії і комедії. Змішаний тип розповіді характерний для епічної поезії. З цілковитим наслідуванням Платон пов'язував лише драму, лірику — з вираженням, а епос — з поєднанням "свого" і "чужого". Драма за Платоном — протилежна ліриці.

На думку Арістотеля, художні твори відрізняються один від одного такими трьома моментами: предметами зображення, засобами зображення і способами відображення. У трагедіях змальовуються люди кращі, як сучасники, а в комедіях — гірші. Як бачимо, тут у поділі драми існує моральний критерій. Засобами зображення всіх родів Арістотель вважав мелодію, ритм, слово, розмір. За їх допомогою давньогрецький філософ розрізняв види мистецтва (танець, музику, мистецтво слова).

Арістотель розкрив особливості трьох способів літературного зображення. Він відзначав, що в основі епосу — розповідь про події, дійсність відтворюється в об'єктивній формі, у драмі герої змальовуються у дії, лірика розкриває внутрішній світ людини.

В епоху античності були спроби збільшити кількість літературних родів. Ціцерон називав чотири роди: елегійний, ліричний, трагічний і комічний. Горацій — шість: героїчний, ліричний, елегійний, комічний, трагічний, буколічний.

В епоху античності мистецтво слова називали поезією. Поезією вважали епос, лірику і драму. У VI ст. до н. е. в Давній Греції виникає проза, зокрема історіографія, красномовство і філософія.

В епоху середньовіччя проблему літературних родів не розглядали. До поглядів Платона і Арістотеля наука повернулася в добу Відродження. А.С. Мінтуріно у трактаті "De Poeta" (1559 р.) ділить словесне мистецтво на епос, меліку (лірику) і сценічну поезію (драму).

Теоретик французького класицизму Нікола Буало у віршованому трактаті "Мистецтво поетичне" (1674 р.) розглядає літературні роди з позицій раціоналізму. Буало вважав, що кожен рід має обмежену тематику і непорушні формальні ознаки. Він розділив види на "високі" (ода, трагедія, поема) і "низькі" (комедія, байка, роман, сатира). Змістом "високих", на його думку, має бути доля держави, героями — королі, знать. Змістом "низьких" — життя людей третього стану. Буало відстоював чистоту видів, виступав проти поєднання в одному творі комічного і трагічного.

Значний внесок у вивчення літературних видів зробили діячі епохи Просвітництва. Д. Дідро у працях "Прекрасне", "Парадокс про актора", "Про драматичну поезію", "Побічний син" виступив проти догматів класицизму, дав характеристику "серйозній драмі" і "серйозній комедії"".

Лессінг у трактаті "Лаокоон, або Про межі малярства і поезії" (1766 р.) розкрив відмінності літератури і живопису, у "Гамбурзькій драматурги'" торкнувся специфіки драматичного мистецтва.

Ф. Шеллінг для характеристики літературних родів використовував категорії "свободи" і "необхідності". Епос співвідносив з необхідністю, лірику — зі свободою, а драму — з їх протиборством. Дійсно, в ліриці поет має значну свободу для самовираження. Епос зобов'язує відтворювати події, будувати сюжет та інші необхідні речі. Необхідності підпорядкована і драма. Вона має більше свободи, ніж епос.

Багато цікавих суджень про літературні роди знаходимо у праці Гсгеля "Лекції з естетики". В основі поділу літератури на роди Геґель поклав категорії "об'єктивне" і "суб'єктивне". Епос за Гегелем, — відтворення об'єктивності буття в об'єкти візуючій формі, лірика — відтворення суб'єктивності внутрішнього світу, драма — синтез, який поєднує розкриття зовнішніх обставин і внутрішнього життя людини. Для характеристики епосу і драми Геґель використовує категорії "подія" і "дія". Епос повинен описувати події, у драмі розкриваються дії індивіда. За Гегелем, зауважує В. Кожинов, драма вужча від епосу, бо дія входить у подію. З цією думкою не погоджується А. Ткаченко. Він вважає, що є й навпаки — подія стає "одним із минущих виявів постійного плину дії. З філософського погляду, між ними — відношення перервності і безперервності". Виміри, що є вужчим або ширшим, що у що входить — А. Ткаченко вважає чисто механічними.

Непереконливою є складена В. Кожиновим шкала складності родів: лірика — драма — епос. В. Кожинов зближує лірику з орнаментом, епос — з живописом, драму — з графікою.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]