3. Законодавчо-нормативне регулювання діяльності архівних установ України.

Правовою базою діяльності державних архівів є Закон України "Про Національний архівний фонд та архівні установи", "Основи законодавства України про культуру", закони "Про інформацію", "Про державну таємницю", "Про авторське право та суміжні права", "Про бібліотеки і бібліотечну справу", "Про охорону та використання пам'яток історії та культури", постанови Верховної Ради України, укази Президента України, постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України, міжнародні правові акти, в яких бере участь Україна. Основні питання, пов'язані з функціонуванням державних архівів, регулює Закон України "Про національний архівний фонд та архівні установи". Він встановлює поняття Національного архівного фонду України як однієї із загальнонаціональних цінностей, фіксує його як об'єкт права, закладає єдині основи системи архівних установ, регулює суспільні відносини, пов'язані з формуванням, обліком, зберіганням і використанням Національного архівного фонду. Діяльність державних архівів регулюється також підзаконними нормативно-правовими актами Держкомархіву, інших центральних органів виконавчої влади, місцевих органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування, виданими в межах їхньої компетенції і відповідно до законодавства. Основними нормативними документами з організації роботи архіву є положення про архів та його структурні підрозділи, структура й штатний розпис, кошторис доходів і видатків, посадові інструкції працівників.

ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ №19

1. Загальне та спеціальне документознавство: структура і зміст, тенденції розвитку.

Однією з найдискусійніших проблем сучасного документознавства є визначення структури цієї науки та її місця серед інших наукових і навчальних дисциплін. Н. М. Кушнаренко поділяє документознавство на загальне та особливе. Загальне "складається з трьох розділів": теорії документа, історії документа, історії та теорії документно-комунікаційної діяльності. Отже, реально загальне документознавство складається з теоретичних основ і характеристики видів і типів документів."Особливе документознавство", за словами Н. М. Кушнаренко, складається зі спеціального та часткового документознавства. До "спеціального" належать дисципліни, що вивчають "особливості документів, що є об'єктами бібліотечної, архівної, музейної справи", але в переліку цих дисциплін ("бібліотекознавство, бібліографознавство, архівознавство, музеєзнавство, інформацієзнавство") названо не конкретні дисципліни, що вивчають "особливості документів", а галузі знань, які мають значно ширші об'єкти вивчення. Спеціальне документознавство, за концепцією С. Г. Кулешова, теж має доволі чітко обмежене коло дисциплін, об'єктами дослідження яких є певні види документів і типи документації: управлінське документознавство, картографічне документознавство, кінофотофонодокументознавство, науково-технічне документознавство, електронне документознавство. Найбільш розвинутим, "єдиним на сьогодні конституйованим напрямком спеціального документознавства" С. Г. Кулешов визнає управлінське документознавство. Документологія характеризується як наукова дисципліна, що складається з таких частин: 1) теорія документознавства, документа і документної інфраструктури суспільства; 2) історія документознавства і документа. До теоретичної частини належить, серед інших, проблема класифікації документів і аналізу виділених видів і типів документів. Інші документознавчі дисципліни М. С. Слободяник називає спеціальними (вочевидь, документологія дорівнюється загальному документознавству). До них належать: теорія документальних комунікацій, теорія документних потоків, документне фондознавство, електронне документознавство, управлінське документознавство, теорія та історія діловодства. Щодо місця документознавства серед інших наук у концепції М. С. Слободяника, слід відзначити, що він чітко визначає "фундаментальну щодо документознавства науку" – інформаціологію. Об’єкт науки відповідає на питання: що вивчає документознавство. Предмет науки визначає зміст наукового знання про об’кт – документа та документно – комунікаційної діяльності. Предметом документознавства є створення наукового знання про документ разом з інформаційною і матеріальною складовою, про закономірності створення і функціонування документів в суспільстві. Документознавство вивчає документ як предмет на теоретичному, історичному і методичному рівнях. Воно досліджує документ як систему, його властивості, параметри, структуру, функції, методи і способи документування, класифікацію і типологізацію документів. Як і будь –яка наукова дисципліна, документознавство має структуру, яка поки знаходиться в стадії формування. Структурно документознавство ділиться на дві підсистеми: загальне і особливе документознавство. Змістом загального документознавства є загальнотеоретичні, історичні і організаційно - методичні проблеми науки про документ і документно – комунікаційну діяльність, тобто її сутність, об’єкт, предмет і структуру, термінологію, концепції, установлюють співвідношення з іншими науками, закономірність і принципи розвитку функціонування документа в системі документних комунікацій тощо. Загальне документознавство складається з трьох розділів: теорія документа, історія документа, історія і теорія документно – комунікаційної діяльності.

2. ISO, національні комітети зі стандартизації: розроблення стандартів з керування документаційними процесами.

2001 р. підкомітетом ТС 46 / SC 11 було завершено роботу над першим міжнародним стандартом із керування службовою документацією – ISO 15489-2001 «Інформація та документація. Керування документацією», основу якого склали положення національних австралійських стандартів серії AS 4390 «Records management» , що базується на методології проектування і впровадження систем роботи з документацією DIRKS. Стандарт ISO 15489 -2001 акумулював передовий практичний досвід ряду країн у галузі керування документацією. Стандарт набув чинності з 15 вересня 2001 р. і регламентує керування документами будь-якого формату і на будь-яких носіях, створюваних і одержуваних державними і недержавними установами у процесі їх діяльності, а також приватними особами, які зобов’язані документувати інформацію та користування документами. Хоча основною сферою застосування стандарту є робота з документами у різних галузях економіки, проте він може знайти застосування, наприклад, у роботі з науково-технічною документацією. Стандарт не торкається питань, пов’язаних із керуванням архівними документами в архівних закладах, незважаючи на те, що в деяких країнах поняття «керування документацією» включає й керування архівами. У стандарті подано визначення 21 основного терміна, у т.ч. і понять «документ», керування документацією. Структурно ISO 15489-2001 складається з двох частин: Частина перша стандарту призначена для користування менеджерами в установах, спеціалістами з керування документацією, інформацією і технологіями, всіма іншими працівниками організацій і приватними особами, зобов’язаними створювати і користуватися в своїй діяльності документами. Друга частина стандарту забезпечує єдину методологію застосування його першої частини. Асоціація керуючих документацією та адміністраторів є організатором одних із найавторитетніших тематичних міжнародних, регіональних конференцій, активним розробником стандартів, зокрема на форми документів, технологічні операції документообігу тощо, засновником таких періодичних видань, серійних видань, як щоквартальник «Records Management Quarterly». «Office», «The Record». Не менш популярними серед фахівців керування документацією є спорідненні тематично до них часописи «Information and Records Management», «American Archivist», більшість публікацій яких присвячена правовим, нормативно-правовим, технологічним проблемам роботи з документацією, соціальним аспектом її організації, освітнім програмам у галузі керування документацією. Провідними міжнародними організаціями з керування документацією є Міжнародна рада архівів, Міжнародна федерація з керування документацією та Міжнародна рада з керування документацією.